Таємні товариства: міфи та реальність



Сторінка11/12
Дата конвертації22.02.2018
Розмір2.18 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

РК, основне завдання якого — встановлення «світового уряду», розробив концепцію єдиної релігії і поширює через пресу й інші засоби масової інформації забобони про перенаселення планети і світову енергетичну кризу. У такий спосіб заляканому населенню легше нав’язати свого правителя і встановити новий світовий порядок на Землі.



Розенкрейцери. За деякими документами, перше історичне згадування про Орден, що має подібність з Розенкрейцерами, датується 1188 роком, коли «Орден Щирого Рожевого Хреста» став другою назвою відомої групи Пріорат Сіону, яким керував гросмейстер Жан де Гісор. Він був васалом короля Англії Генрі II. Розен­крейцерство, яке завжди асоціювалося з масонством, злилося з ним тільки наприкінці ХVІІІ століття. Група стверджувала, що бере свій початок ще з доісторичних часів і будівництва пірамід. Де Гісор навчав своїх послідовників, що Розенкрейцерство є давньою таємною традицією ще зі Стародавнього Єгипту через великих грецьких філософів.

Група залишалася цілком таємною протягом сотень років. Уперше громадськість довідалася про існування Розенкрейцерів з опублікованого 1614 року Християном Розен­крейцом звіту Розенкрейцерського братства, де його автор, померлий більш як сто років тому, стверджував, що створив новий Орден Рожевого Хреста після того, як осягнув езотеричні східні знання під час своєї подорожі по Святій Землі.

Багато хто зараз вважає, що Християна Розенкрейца взагалі ніколи не існувало. Є думка, що за ним стоїть Іоганн Валентин Андреа, тодішній гросмейстер Пріорату Сіону (1637 — 1654).

За документами, Розен­крейц народився 1378 року і помер 1484 року у віці 106 років. Рукописи, ним написані, як стверджується, належали таємному підпільному братству з Німеччини і Франції, яке ставило за мету перетворити світ через людське пізнання. Їхнє вчення суперечило вченню католицької церкви і Святої Римської Імперії, позаяк у його основі був заклик до звільнення від релігійної віри й опанування наукової думки, що вони її називали ключем до «таємниць природи».

Третій і останній з маніфестів Розенкрейца, опублікований 1616 року, називався Хімічний Союз. Це була алегорична комедія про принцесу, в якої Мавр несправедливо відібрав її володіння. Опинившись серед океану в дерев’яній скрині, яку потім хвилі прибили до берега, вона зазнала багато поневірянь. Нарешті вийшла заміж за принца, який допоміг їй повернути королівство і посісти престол.

Назву «Розенкрейцер» трактували по-різному — що це вказівка на розп’яття Христа; що вона стосується червоних хрестів, зображених на щитах лицарів-тамплієрів; що Розенкрейцери — це лише рицарі-тамплієри, які були змушені змінити свою назву після того, як їх оголосили поза законом; що цю назву запозичено від літературного псевдоніма Християна Розенкрейца.

Секта, що називалася «Орден Золотого і Рожевого Хреста», примкнула до масонів як Ложа Суворого Дотримання, під цією назвою вона прийняла в масонство іллюмінатів.

 З ХVІІІ століття, за історичною версією розенкрейцерів, Мойсей зі Старого Заповіту і єгипетський фараон Аменхотеп IV (він же Ахенатон) — це одна й та сама особа. Є думка, що єврейські історії Старого Заповіту — це переписана історія стародавніх єгиптян, що жили до них, і що обидва народи використовували її як основу для версії свого походження, описаного першою відомою цивілізацією — шумерами, які населяли територію сучасного Іраку.

Алхімія стала ключовим фактором у знаннях Розенкрейцерів, вони її називали «герметичною наукою». Насправді, як і багато таємних товариств, Розенкрейцери були більш, ніж групою з містичними і науковоподібними віруваннями — вони були також надзвичайно впливові.

Історик Джім Маррс бачив у групі «головну рушійну силу в нескінченній боротьбі між науковим раціоналізмом і церковними догмами, що призвело до краху Святої Римської Імперії, виникнення протестантства, англіканської церкви і Ренесансу».

Як і їхні попередники, лицарі-тамплієри та інші таємні товариства, розенкрейцери, гнані Ватиканом, змушені були піти в підпілля. На початку ХVІІІ століття вони розчинилися в масонських рядах.

Нині у США існує дві окремі конкуруючі групи, що називають себе «Розенкрейцерами». Обидві вони заявляють, що мають таємниці, передані їм стародавніми єгиптянами. Це Стародавній Містичний Орден «Rosae Crucic» (AMORC) і Розенкрейцерське братство. Обидва нині в Каліфорнії.

Для залучення нових членів AMORC послуговується списком великих людей минулого, які були розенкрейцерами. Список колишніх членів явно перебільшено, до нього входять впливові представники західної історії і культури, чия роль, навіть опосередкована, додає значущості самому Ордена. Часто ці люди так чи інакше пересікалися з Орденом, а це витлумачувалося як щось рівноцінне посвяченому членству. Таким чином, Данте, Шекспір, Гете стали «розенкрейцерами» — тобто членами Ордена, які регулярно платили внески. Наприклад, на веб-сайті AMORC повідомляється: «Серед відомих розен­крейцерів були: Данте Аліг’єрі, автор Божественної Комедії, Христофер Рен, сер Френсіс Бекон, Роберт Флад, перекладач версії Біблії короля Джеймса (Якова), і письменник Віктор Гюго».

Що означає бути ро­зен­крейцером? Відповідно до експерта Ф.Харт­мана, «та країна, де живе щирий розенкрейцер, надто славна, щоб її описати словами». Проте він робить спробу: «Увійшовши у вестибюль «Храму Рожевого Хреста», ми опиняємося в місці щирого блаженства і щастя. У променях неземного світла вже не існує звичайного способу мислення і уявлень про логічні висновки про невідоме, оскільки в тім світлі — царство чистого знання; жити тут — це осягати, а осягати — це знати. У цей рай божественного усвідомлення немає доступу нечистому. Тут немає місця земному тілу і крові, однак духовне, що населяє це царство, створено з плоті і тіла Христа, словом, субстанції духу».

Згідно з веб-сайтом «Філософія розенкрейцерів», «хрест означає голки троянди. Попри ці трояндові голки, негативні тенденції змінюються під впливом «Процесу постійного самоперетворення». Троянда означає «Духовний Аркан» чи переродження «відродження» Святого Іоанна. Схрещена троянда має те саме значення, що і єгипетський Хрест Ансата — символ переродження через досягнення балансу між чоловічою і жіночою природою. Це Духовне суще чи Дух чистої і божественної природи, «розіп’ятий» на Хресті, фізичне і тимчасове тіло, «в’язниця» Духу, яка, своєю чергою, означає матеріальні обмеження. Ця «тимчасова в’язниця» внаслідок непоінформованості змушує духовну сутність постійно страждати від таких лих, як неуцтво, егоїзм, сум, жадібність, обман, заздрість, гнів, зло тощо».

Ось «Правила Розенкрейцерів»:

1. Люби Бога понад все.


2. Посвячуй увесь свій час своєму духовному зростанню.
3. Будь безкорисливим.
4. Будь невибагливим, скромним, енергійним і безмовним.
5. Вчися визначати походження металів, що містяться в тобі.
6. Остерігайся тих, хто навчає того, чого сам не знає.
7. Живи, постійно захоплюючись вищим добром.
8. Вчи теорію до того, як застосувати її на практиці.
9. Виявляй милосердя до всього сущого.
10. Читай стародавні книги мудрості.
11. Намагайся зрозуміти таємний зміст.

Існує дванадцяте правило, яке називається «Аркан», однак говорити про нього заборонено. Це правило стосується тільки розенкрейцерів, що заслужили його. За Ф.Харт­маном, «Аркан» «неможливо висловити мовою смертних — це можна зробити тільки мовою серця».



«Обов’язки розенкрейцерів»:

1. Полегшувати страждання і лікувати хворих, не вимагаючи винагороди.


2. Вдягатися в одяг місцевого населення в країні тимчасового перебування.
3. Зустрічатися раз на рік у визначеному місці.
4. Кожен член обирає собі послідовника.
5. Літери «R.C.» — це емблема Ордену.
6. Існування братства треба зберігати в таємниці протягом ста років з часу його створення. «Сто років» не закінчуються доти, доки людина не збагне свою божественну природу.

Таємні знаки розенкрейцерів:

1. Розенкрейцер терплячий.


2. Розенкрейцер сердечний.
3. Розенкрейцер не знає заздрості.
4. Розенкрейцер не вихваляється.
5. Розенкрейцер не пишається.
6. Розенкрейцер зібраний.
7. Розенкрейцер не амбіційний.
8. Розенкрейцер не дратівливий.
9. Розенкрейцер не бажає зла іншим.
10. Розенкрейцер любить справедливість.
11. Розенкрейцер любить правду.
12. Розенкрейцер знає, як бути безмовним.
13. Розенкрейцер вірить у те, що він знає.
14. Надія Розенкрейцера міцна.
15. Розенкрейцера не можуть зламати страждання.
16. Розенкрейцер буде завжди залишатися членом Ордена.

Є тринадцять коштовних каменів, що мають символічне значення для розенкрейцерів. Найважливіший — алмаз, що часто міститься в центрі троянди, — знак мудрості. Інші дванадцять — яшма (темно-зелена, означає силу активного світла), гіацинт (жовтий, означає любов), хризоліт (білий, царственна мудрість), сапфір (блакитний, правда), смарагд (зелений, весняний час цвітіння), топаз (золотий, світ), аметист (фіолетовий, безпристрасність), берил (різні кольори, покірність), сердолік (яскраво-червоний, віра), хризопраз (ясно-зелений, невидима сила і влада), сардонікс (смугастий, радість), халцедон (смугастий, торжество перемоги).

Розенкрейцери досліджували сімдесят два «знамення Серця Мило­серд­ної Матері», яких загалом 72, — символи з написами латиною. Вони говорять про те, що в члена, який розуміє їхнє значення, по-справжньому розкриті для світу очі.

Рослинська каплиця. Деякі історики вважають, що корені масонства як таємного товариства сягають середини ХV століття, одночасного будівництва Рослинської каплиці біля Единбурга. Існує безліч легенд про Рослинську каплицю та її таємниці.

За Е.Сінклером, найвідоміша легенда — про пів­денно-східний стовп каплиці, що називається «Стовп Учня». Сінклер писав: «Згадування про цю чудову історію датується 1774 роком. Ось про що вона розповідає. Макет цього стовпа відправили в Рим чи якесь інше місце. Майстер-муляр, оглянувши його, категорично відмовився робити такий самий стовп, поки сам не відвідає Рим чи яке інше місце, щоб детально обстежити стовп, з якого зроблено макет. Скориставшись відсутністю майстра, його учень закінчив стовп, що зараз там стоїть. Після повернення майстер, побачивши зроблену роботу, запитав, хто зробив це, і, осліплений заздрістю, убив учня.

Над західними дверима каплиці висічено голову юнака з глибокою ранною на правій скроні. Вважається, що це голова вбитого учня. Навпроти — голова бородатого чоловіка, майстра, що убив його. Праворуч — голова жінки — «Самотня Мати».

Каплицю побудував Вільям Сенклер. Він знав не тільки перших рицарів-тамплієрів, а й став першим гросмейстером Шотландського масонства. Каплиця стоїть в селі Рослин, що складається з однієї вулиці, в лісистій ущелині, що називається Норт-Еск. У сімох милях від неї — храм, колись відомий як «Тамплієрське наставництво» Балантродоха.

Деякі історики вважають, що Норт-Еск — містичне місце. Витесана з великого замшілого каменю голова лютого язичника пильно стежить за при­буль­цями. Далі, у печері під водоспадом, — ще одна величезна голова з порож­німи очима. Проходячи стежиною, можна побачити численні зруйновані кам’яні будівлі, а зі стрімчака — висічені в скелі вікна. Під вікнами — мережа тунелів, де могла б сховатися велика кількість людей і куди можна потрапити тільки через таємний вхід, для цього необхідно спуститися в колодязь. За легендою, Роберт Брюс знайшов тут притулок під час однієї з багатьох поразок. У самому кінці ущелини — лиховісна споруда — Рослинська каплиця. Спочатку здається, що це кафедральний собор у мініатюрі. Але не тому, що вона маленька. Через її перенасиченість готичним різьбленням і мудрими прикрасами вона здається невеликим фрагментом чогось більшого, подібно до фрагменту картезіанського монастиря, перевезеного з шотландського пагорба. Рослинську каплицю планували набагато більшого розміру, характерного для Франції. Але через брак засобів цього зробити не вдалося. На західній стіні масивні кам’яні блоки, що виступають вперед, свідчать про плани, яким не судилося збутися.

Будівництво каплиці тривало сорок років. Фундамент заклали 1446 року. Роботи почалися чотири роки потому. Будівництво завершив у 1480 роках син сера Сенклера Олівер Сенклером.

Вільям Сенклер сам керував будівництвом від початку до своєї смерті 1484 року. Він помер за два роки до його завершення. Для будівництва він залучив найкращих європейських мулярів, наказав побудувати для них село Рослин.

Зовні Рослинська каплиця — кам’яне втілення Святого Єрусалима картини Ламберта, з вежами і величезним арковим дахом. У рослинській усипальниці планування нагадує зруйнований храм Ірода, прикрашений символами назареїв і тамплієрів. На північно-східній стіні височать прикрашені різьбленням вежі Святого Єрусалима, на них — масонські циркулі, точнісінько такі, як на полотні Ламберта. Якщо дивитися з органної галереї, то можна побачити в арковому даху клинчасті камені, схожі на виявлені на руїнах храму Ірода.



Рицарі Золотого Кола (РЗК). Організацію створив 1854 року в Цинцинаті (штат Огайо) Дж. Біклі. Більшість її членів — масони Цинцинаті. «Золоте Коло» тісно пов’язане з французькою секретною групою «Часи року» яка, за чутками, є гілкою Ордену «Ілюмінатів». Як і в масонів, у «Рицарів Золотого Кола» багато ритуалів, зокрема секретні рукостискання і паролі. Вступаючи до таємної організації, її нові члени дають обітницю мовчання, під час якої на голову кладуть живу змію: «Хто спробує нас викрити, випробує міць рицарського клинка. І якщо катування виявиться занадто слабким, ми вишкребемо мозок з його черепа й встановимо там лампу, щоб освітити шлях його душі в пекло».

Основною метою «Золотого Кола» Біклі було створення нової держави, до якої увійшли б південно-східні штати США, Куба, Мексика, Центральна Америка і де було б легалізовано рабство. Оскільки рабство скрізь буде скасовано, то нова держава домінуватиме на ринку кави, тютюну, рису і цукру.

Як і багато інших таємних товариств, «Рицарі Золотого Кола» переймалися етнічною чистотою. Вони вважали, що їхньою новою нацією має керувати тільки людина англосакської крові і що мексиканців варто усунути. Цю етнічну чистку було названо «техасизація».

 1860 року було піднято 50-тисячну армію РЗК, штаб-квартира якої в Сан-Антоніо (штат Техас), для знищення мексиканців у Техасі й атаки мексиканського кордону. Мексика гідно відбила їхні атаки. Це відбулося незадовго до Громадянської війни, тож РЗК вирішили, що справжніми супротивниками варто вважати жителів сильної Півночі, а не мексиканців. З’явилися нові гасла: «Убий Вол-стріт» і «Нападай на Вашингтон».

 РЗК були поділені на три основні підрозділи: закордонне і місцеве сторожове ополчення (армія), закордонний та місцевий сторожовий корпус (цивільне населення) і Американський легіон (керівний орган). До початку Громадянської війни 1861 року нараховувалося 65 000 членів РЗК на Півдні і 20 000 — на Півночі. Півночні планували створити «Північну конфедерацію»; 13 000 з них було заарештовано після розкриття масштабної змови із захоплення арсеналів Об’єднання. Багато жителів Півночі засуджували такий масовий арешт, стверджуючи, що тільки незначна частина заарештованих були членами РЗК і що Лінкольн використовував цю ситуацію, щоб позбавити волі всіх, хто критикує його адміністрацію.

За повідомленням того часу (1861 рік), Громадянська війна між Північчю і Півднем стала результатом плану північно-східного і європейського таємних товариств, реалізованого коштом Ротшильдів.

Під час війни в РЗК з’явилися дві гілки — «Орден американських рицарів» і «Сини волі». Після війни РЗК пішли у підпілля і незабаром Орден перетворився на Ку-Клукс-Клан. Двоє найвідоміших членів РЗК — Джон Бут, убивця Авраама Лінкольна, і рецидивіст Джессі Джеймс. Бут був серед змовників проти уряду США. Представники РЗК також брали участь у змові, в якій вбивство Лінкольна було лише одним з епізодів.

Рицарі Колумба. Організацію «Рицарі Колумба» заснував 2 жовтня 1881 року в підвалі церкви Святої Марії в Нью-Хейвені (штат Коннектикут) батько Майкла МакГівні. З роками група стала найбільшою у світі католицькою організацію сімейного братерського служіння.

Її було зареєстровано 1882 року і названо на честь Христофора Колумба, якому вона зобов’язана появою християнства в Америці. Група відома своєю підтримкою католицької церкви, програмами евангелізації і католицької освіти, допомогою нужденним. Також вона має програму страхування життя для вдів і сиріт померлих членів організації. Вищий керівний орган «Рицарів Колумба» — Верховна рада.

1954 року «Рицарі Колумба» разом з іншими християнськими групами провели успішну кампанію з включення слів «з Богом» в американську присягу. Нині нараховується 12 тис. рад і 1,6 млн членів у США, Канаді, Мексиці, Домініканській Республіці, Пуерто-Ріко, Панамі, Гватемалі, Гуамі, Сайпане, на Філіппінах та Багамських островах.

Рицарський військовий орден храму Єрусалима. Нинішня група в Шотландії і континентальній Європі, що заявляє про своє походження від «Рицарів-Тамплієрів», але окремо від масонства.



Рицарі-Тамплієри. У Середні віки західним світом правила Римська католицька церква. Аж до Ренесансу церква неодноразово направляла своїх найкращих воїнів на Близький Схід, аби відвоювати Святу землю в мусульман, які на той час володіли нею. Ці походи увійшли в історію як Хрестові. Було вісім основних походів: 1095 — 1101 рр.; 1145 — 1147 рр — під керівництвом короля Франції Луї VII; 1188 — 1192 рр. — під керівництвом Філіппа Августа та Річарда Лев’яче Серце; 1204 р. — під час якого було захоплено Константинополь; 1217 р. — ознаменований завоюванням Даміетта; 1228 р. — за участі імператора священної Римської імперії Фредеріка II; 1249 — 1252 р. — очолений Святим Луї (Луї IX); 1270 р. — також під керівництвом цього короля. Було також багато малих походів, як от викорінювання альбігойської єресі (див.: Катари) 1209 року. Ці походи тривали до кінця 1600-х років, наприклад, Хрестовий похід 1571 року в Лепанто, 1664 року в Угорщину і 1669 року похід герцога Бургундського в Кандію.

Християни південної Франції вірили в зовсім іншу версію історії Христа, що суттєво відрізняється від проповідуваної католицькою церквою. Вони вважали, що Ісус Христос мав за дружину Марію Магдалину, що в них були діти, які після смерті батька переїхали до південної Франції, де й досі живуть його нащадки. На їхню думку, католицька церква навмисне приховувала важливу роль Марії Магдалини в житті Христа, тому спотворила переклад Святого Письма, представивши її повією. Причиною цього стало намагання перешкодити зростанню ролі жінок у церкві, щоб Папу завжди обирали ті, хто сповідує віру в Христа, а не ті, хто цікавиться історією Його генеалогічного древа. Вважалося, що учасники кампанії, які вірили в альтернативну версію життя Христа, шукали на Святій землі доказу їхньої віри, і що, схоже, вони його знайшли й привезли в Європу. Ці люди стали відомими як рицарі-тамплієри. Що було доказом родоводу Христа? Відомо, що 1118 року дев’ять французьких хрестоносців, пов’язаних із фламандською знаттю, що прибули до Єрусалима, звернулися до короля Болдуїна II з проханням дозволити їм здійснювати охорону міської дороги, аби захистити мандрівників, які відпливають до Святої землі і повертаються. (Єрусалим перебував під владою хрестоносців з 1099 року — з часу його завоювання рицарями Першого походу на чолі з Жофре де Буйоном. Попри це, дорога до Святої землі так і залишилася небезпечною через мусульман.) З цією метою французькі хрестоносці, зокрема Хьюз де Пайєн; Бізоль де Сент-Омер, граф де Шампань, Андре де Монбар (дядько Святого Бернара) і Аршамбо де Сент-Енен, попросили дозволу мешкати в королівському палаці поряд з мечеттю Аль-Акса, побудованою на руїнах Храму Соломона.

Вони увійшли в історію як «Орден бідних рицарів Христа і Храму Соломона». Згодом назва скоротилася до «Рицарів Храму» («Тамплієрів»), а ще пізніше — до «Рицарів-тамплієрів».

Чи справді рицарі-тамплієри захищали мандрівників від нападів на дорозі? Хтозна. Цю функцію фактично здійснювала інша відома група — «Суверенний Орден Святого Іоанна Єрусалимського» (вони ж «Госпітальєри»).

«Рицарі-Тамплієри» чимало часу проводили на розкопках Храму Соломона. Храм неодноразово зводили і руйнували. Починаючи десь з VІ століття до Р.Х. До того як стати мусульманською мечеттю, він був Храмом Ірода Великого. Його зруйнували юдеї 70 року після Р.Х. — лише через чотири роки після завершення його будівництва. Він стояв до Христа, під час його життя і після Нього. Тому там було що копати. Вважається, що вони знайшли «сувої знань», пов’язані з життям Ісуса і попередню Євангелію. Це були знання, які давали їм владу над католицькою церквою.

Перше письмове свідчення про «Рицарів-тамплієрів» дійшло до нас від франкського історика Гійома де Тіру, який описав історичний період з 1175 до 1185 року. Між появою «Тамплієрів» і першим письмовим свідченням про них чималий відтинок часу. Рукописи Гійома характеризуються як «неконкретні» і «фрагментарні», тому цю версію походження групи не можна вважати переконливим історичним фактом. Це єдине історичне свідчення, на яке можна посилатися. У ньому є цікаві моменти. Наприклад, відомо, що названі вище дев’ять рицарів протягом дев’яти років не приймали в Орден нових членів, що вони через вкрай сутужне становище мусили їздити на одному коні вдвох (так, на емблемі «Тамплієрів» зображено двох рицарів на коні; у ХІІІ столітті «Тамплієри» зненацька казково розбагатіли).

У французького короля був офіційний історик Фалк де Шартр, рукописи якого дійшли до наших днів, однак у них немає згадок про цей Орден. Це дивно, оскільки якщо рицарі захищали мандрівників, то це мало бути якось відображено в документах того часу.

За істориком М.Холом, знання тамплієрів, що стосуються ранньої історії християнства, безсумнівно, є однією з головних причин їх переслідування і наступного винищування.

«Рицарів-Тамплієрів» церква офіційно визнала 1128 року, після поїздки їхніх гросмейстерів в Трой, що в 75 милях на південний схід від Парижа. Там вони зустрілися з католицькими лідерами, серед яких була людина, пізніше канонізована як святий Бернар. Церква визнала рицарів як офіційний військовий і релігійний Орден і видала їм «Наказ» (звід правил), за яким всі рицарі мали дати клятву непорочності і бідності, вони не мали права відступати за жодних обставин, а також їм дозволялося збирати контрибуцію. Хьюз де Пайєн отримав титул гросмейстера. Рицарі мали стригтися, але їм заборонялося голити бороди. У той час вони носили білі плащі, це вбрання відоме донині (1146 року на плащах з’явився червоний хрест). За правилами нові члени передавали в користування Ордену всю свою власність.

Після офіційного визнання церквою «Тамплієрів» вони стрімко почали багатіти, зокрема за рахунок прийому багатих членів. Протягом року у володінні Ордену опинилися землі і замки від Шотландії до Святої землі. Зі зростанням чисельності вони перетворилися на наймогутнішу військову силу в світі. В Ордену були свої лікарі, а їхні медичні знання випереджали свій час. Рицарі визнавали важливість гігієни, тоді як чистота на той час вважалася причиною хвороб. Поширену тоді епілепсія багато хто вважав демонічною хворобою, однак «Тамплієри» зрозуміли, що цю хворобу можна контролювати.

«Рицарі-тамплієри» іноді об’єднувалися для воєнних дій з відомою мусульманською сектою «Асассинів». Так, як це було 1129 року під час нападу на Дамаск під командуванням єрусалимського короля Болдуїна. За іншими джерелами, тамплієри й ассассини були «найлютішими ворогами». Обидві версії могли відповідати дійсності.

Тамплієри заснували структуру, яка стала основою для майбутніх таємних товариств, зокрема масонів. Вони поділялися на ранги і традиційно зберігали секрети не тільки від громадськості, а й один від одного. Нових членів приймали у тому разі, коли в товаристві було менше 20 тис. членів. Ядро Ордену «Рицарів-тамплієрів» становили надзвичайно багаті люди. 1139 року Папа Інокентій II сказав, що рицарі-тамплієри звітують тільки перед церквою. Вони здобували землю і вкладали гроші для отримання доходу. По суті, тамплієрам належить ідея кредитів. Вони випустили перші кредитні картки. В Англії однієї з послуг тамплієрів королю був збір податків та повсякденна діяльність, спрямована на отримання відсотків із зібраного.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Схожі:

Таємні товариства: міфи та реальність iconТаємні товариства: міфи та реальність Микола Сенченко, Валерій Гастинщиков
Таємні товариства завжди привертали увагу громадськості. Про деякі з них розповідали пошепки. Що ж насправді являють собою ці таємні...
Таємні товариства: міфи та реальність iconМатеріали всеукраїнської науково-практичної конференції «Україна у Другій світовій війні: міфи І реальність»
Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Україна у Другій світовій війні: міфи І реальність» (до 70-річчя перемоги...
Таємні товариства: міфи та реальність iconВ. Г. Короленка Пантелеймон Куліш: міфи І реальність
Куліш П. О.: методично-бібліографічні матеріали / оунб ім. В. Г. Короленка; підгот. О. Рижаєва; відп за вип. І. Аліференко. – Чернігів....
Таємні товариства: міфи та реальність iconВалентин Стецюк Історія Товариства Лева Передмова з неба зірвем грона зірок, Ми присягали Леву!
Чим більше буде таких прикладів, тим ліпше для держави. Однак у нас ентузіасти виховання національної гідності здебільшого посилаються...
Таємні товариства: міфи та реальність iconПовідомлення про зміни у проекті порядку денного загальних зборів акціонерного товариства Повне найменування товариства: публічне акціонерне товариство «укрнафта» Місцезнаходження товариства згідно з його статутом
Тво «укрнафта» (надалі пат «укрнафта» або Товариство) повідомляє Вас, що «07» липня 2016 року о 12. 30 годині відбудуться загальні...
Таємні товариства: міфи та реальність iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 11 – Донецьк: Український культурологічний центр. – 2006. – 252 с
Таємні товариства: міфи та реальність iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 12 Донецьк: Український культурологічний центр, 2006. – 256 с
Таємні товариства: міфи та реальність iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 7 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2005. – с
Таємні товариства: міфи та реальність iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 8 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2005. – с
Таємні товариства: міфи та реальність iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 5 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2004. – с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка