Таємні товариства: міфи та реальність



Сторінка4/12
Дата конвертації22.02.2018
Розмір2.18 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Вікка. Церква і школа чаклунів і магів. Назва «Вікка» означає «чаклунка» — від англосакського терміна Wicca, яке, своєю чергою, запозичене з індоєвропейського слова, що означає «займатися чарівниц­твом».

Зважаючи на ставлення до відьом і чаклунів, сьогодні більшість шкіл «Вікки» діють таємно. Вікка вірить у жіноче божественне начало на додаток, а іноді і замість, до поширеного зображення Бога в чоловічому образі. Відьми вимовляють заклинання, які вони називають «магіка» — літера «к» має вказувати на відмежування їх від ілюзіоністів.

Нинішня «Вікка» отримала назву «Жива релігійна традиція», вона зберегла традиції ще з доінквізиційних часів.

На веб-сайті American Wicca.com сказано: «Чаклунство сьогодні можна розглядати як сукупність всієї чаклунської практики, що включає (але що не обмежується): заклинання, ворожіння (прогнози), медитацію, знахарство, обряди і церемоніали, пісні і танці, пророкування, зцілювання, креативну міфологію та ін. Як релігія, це співтовариство людей здійснює відродження і/або відновлення дохристиянських релігій Європи, особливо північної Європи (повернення кельтських або норвезьких традицій), іноді греко-римських, єгипетських або левантійських традицій. Багато хто з нас звертається за натхненням до тубільних традицій інших народів, що збереглися до цього часу, наприклад, Австралії, Азії, Індії, Америки. Дехто звертається до божеств і земних духів місцевих американських племен, проте це не означає, що він сповідує американські традиції. За твердженням відомої в чаклунських колах відьми Маргот Адлер, «справжня традиція чаклунства — це творчість».

 У кількох публікаціях про зростання злочинності назва «Вікка» негативно згадувалася в її стосунках з владою. 1977 року культ «Син Сема» називав себе в листі як «Злий король Віккер». «Унабом» (Unabom) після вибуху у Нью-Джерсі називав себе «H.C. Віккл».

За В.Шонебеленом («Помаранчевий орден і чорна магія»), «Вікка» і масонство багато в чому схожі. Зокрема, в наявності принципу трьох ступенів, таємності зустрічей, обов’язковості церемонії посвячення, яка включає клятву вірності.

 І там, і там кандидат: позбавляється світського одягу; звільняється від усього металевого; за церемонією, його, із зав’язаними очима, одурюють, обв’язують мотузками (бувають різні форми цього ритуалу); під час посвячення у перший ступінь має стояти у північно-східній частині «храму»; проходить випробування, під час якого гострий предмет (у чаклунів — меч, у масонів — циркуль) встромляють у груди; перевіряється секретними паролями; із зав’язаними очима ходить заплутаними лабіринтами «храму»; дає таємну урочисту клятву до того, як йому стануть відомі секрети групи; проходить церемонію розвінчування обману після клятви при свіч­ках, що означає його посвячення; має пройти церемонію ознайомлення з «робочими інструментами», що відповідають ступеню його посвячення; має стати учасником ритуалу смерті і відродження; має пройти низку фізичних випробувань із зав’язаними очима — його підвішують, крутять, водять по колу, трясуть, по черзі шмагають. Вважається, що все це «змінює свідомість».

 Водун (шаманство). У статті «Папа Римський звертається до прихильників шаманства: церква бачить в інших релігіях «Зер­на Писання», опублікованій у ватиканському виданні «L’Osservatore Ro­mano», шаманство — це «релігія, зароджена у Західній Африці; обряд жертвоприношення тварин супроводжується барабанами і співом; його здійснюють чоловік (hungan) або жінка (mambo), які добре розуміються в магії і чаклунстві».

Слово «водун» (Vodun) також відоме як «водоун» (Vodoun), вуду (Voudou), воду (Vodou), походить від назви місцевого африканського духа. Найчастіше воно вживане в Беніні, Домініканській Республіці, Гані, Гаїті й Toгo. У Беніні і Гаїті — це офіційна релігія країни. Вона класифікується деякими фахівцями як спіритуалістична або заснована на природі.

Як і в Сантерії, ритуали водуну багато років утаємничувалися. Позаяк шамани були рабами, вони мусили приховувати свою релігію, принесену із Західної Африки. Духи, яким вони поклонялися, дістали імена католицьких святих. Цей процес зміни релігії, відповідно до нового оточення називається синкретизмом. Сьогодні водун використовує не тільки західноафриканські ритуали, які послуговуються католицькою термінологією. Упродовж століть шаманство підпадало і під інші впливи. Воно включає вірування араваків і місцевих гаїтян. Кожен шаман прямує власним Лоа (Loa), або таємничим шляхом, який у нинішньому вигляді представлено католицьким святим. Голов­ний Лоа — це Олоруб (Olorub), ворогом якого є Обатала (Obatala).



Малі духи: Agwe — дух моря; Aida Wedo — дух веселки; Ayza — захисник; Baka — злий дух, що обертається на звіра; Baron Samedi — хранитель могил; Dambala (або Damballah-wedo) — дух змія; Erinle — дух лісів; Ezili (або Erzulie) — жіночий дух любові; Mawu Lisa — дух творення; Ogou Balanjo — дух зцілення; Ogun (або Ogu Bodagris) — дух війни; Osun — дух цілющих потоків; Sango (або Shango) — дух бурі; Yemanja: жіночий дух вод; Zaka (або Oko) — дух сільського господарства.

Чоловіки-шамани називаються hungans (або hougans), жінки — ma­mbos. Водун виконує роль і церкви, і лікарні водночас, більшість обрядів слугує лікуванню хворих. У США Водун здебіль­шого поширюється через гаїтянську імміграцію. Водун послуговується чорною магією. Тоді як hungans і mambos беруть участь тільки в обрядах зцілення і принесення успіху, ритуали чорної магії здійснюють шамани, відомі як bokors або caplatas. Чорна магія також відома як «сумнівне шаманство». Шаманські ляльки використовують для накликання хвороб у ворогів, а наркотики — для зомбування людей. Шаманські ляльки зазвичай протикають голками. Найчастіше це практикується в Новому Орлеані, штат Луїзіана США, в деяких районах Південної Америки. Шамани також вірять, що небіжчиків можна оживити одразу після похоронів, що ці воскреслі, зомбі, позбавлені власної волі. Насправді зомбі і не вмирали — їх піддавали дії наркотиків або сильних отрут.



В.М.Р.Д. (V.M.R.D.). Македонське таємне товариство, що діяло в 1930 роках, яке, як і у хорватів, виступало проти сербського домінування в країні, відомій тоді як Королів­ство Югославія. В.М.Р.Д. стало відомим, коли хорвати звинуватили його у вбивстві югославського короля Александра Карагеоргевіча і французького міністра закордонних справ Луї Барту в жовтні 1934 року, коли ті їхали в кортежі вулицями Марселя. Югославський король у той час перебував у Франції з державним візитом. У них з натовпу вистрілив з револьвера якийсь Влада Георгієв, член Революційної організації Македонії. За деякими джерелами, вбивця загинув, атакований французькою поліцією (повідомлення про те, що вбивці вдалося втекти і йому було надано притулок у Ватикані, — безпідставні).

У нарисі «Міф Хорватії і реальність» написано, що «спадщина сербських королів, утиски югославських громадян і гнів біженців — усе це знайшло свій вихід 9 жовтня 1934 року, коли югославський крейсер «Дубровник» прибув у порт Марселя з Александром на борту. Під морською формою адмірала військово-морського флоту, яка щільно облягала тіло, король зазвичай носив куленепробивний жилет. Корабель кинув якір у бухті. Александр мав дістатися берега на меншому катері, залишивши велику частину своїх охоронців на «Дубровнику».

Александр перебував на французькій землі не більш як п’ять хвилин, коли Влада Георгієв відкрив вогонь по авто з двадцятизарядного автома­тич­ного пістолета Маузер. Було вбито короля, французького міністра закордонних справ Луї Барту і двох випадкових людей. Як уже було сказано, Георгієв, македонець за походженням і болгарський громадянин, входив до складу Македонської Революційної Організації, яка ставила за мету звільнити Македонію від Югославії. Французький полковник Піоле, який їхав верхи на коні поряд з авто, вмить шаблею ударив Георгієва, який згодом увечері помер. Александр був диктатором, якого найбільше зневажали в Європі, чимало потенційних вбивць різних національностей з радістю пальнули б у нього. Оскільки смертельну рану Александра було виявлено ззаду, тоді як Георгієв стояв перед королем, відомий адвокат Жорж Дебонне був упевнений, що Александра вбито сліпою кулею одного з його охоронців. Проте ніколи не виникало сумнівів, що вроджений македонець, болгарський громадянин і член Македонського революційного руху на ім’я Влада Георгієв пробився крізь натовп, натис на спусковий гачок і був умить атакований, після чого помер того самого вечора і був похований на кладовищі Марселя у присутності двох детективів і гробокопача».

За книгою Дж. Рідлі «Масони», «вбивця був, ймовірно, одним з біженців-усташів. Югославський уряд звинувачував у смерті Александра Угорщину, Югославія та її союзники навіть погрожували почати війну, проте Угорщину підтримав Муссоліні. Як ніколи реальною була загроза війни в Європі, але Муссоліні готувався до вторгнення в Абіссінію і не хотів війни в Європі. Конфлікт вирішився мирно».

Ширилися чутки, що короля Александра вбили масони після виходу короля — масонського гросмейстера — з ложі через відмову сплатити за будів­ництво залізниці, яку він хотів побудувати в Боснії.

Високопосадовці-масони у


ритуальному одязі

Засідання Більдерберзької групи


1954 року

Масон Девід Рокфеллер (праворуч) прибуває на засідання


Більдерберзької групи

ВСЕВИДЮЩЕ ОКО. Символ всевидющості Бога та Божого заступництва. Всевидюще око зазвичай зображують у вигляді людського ока у центрі ока, що проміниться. Символ, що іноді називається Оком Бога, можна побачити на банкнотах (у США з 1778 року), а на великій державній печатці Сполучених Штатів — угорі піраміди, яка за формою нагадує єгипетську.

Для масонів це символ Великого Архітектора Всесвіту. У багатьох культурах його використовують як амулет від «порчі». Марк Твен писав: «Людське око може бачити тільки реальні предмети, а Всевидюще спроможне бачити наскрізь серце та душу».

Дивися також: МАСОНИ.



Воїнство Христа. Дивися: БРАТИ МЕЧА.

СХІДНІ ТАМПЛІЄРИ. Дивись ОТО.

ГЕРМЕТИЧНЕ БРАТ-СТВО ЛУКСОРА. За джерелами, близькими до масонських кіл, ця асоціація й досі існує у США й не викликає суперечливих почуттів. Що ж до членства, то масонами вважаються тільки чоловіки, однак до асоціації входять представ­ники обох статей. Про це, зокрема, згадується у різних публікаціях Хроніки масонів та розенкрейцерів.

Це, безсумнівно, орден, який має історичне минуле. Близько 1880 року аван­тюрист д’Алтон, мешканець Бейлдоне, околиці Бредфорда, здійснював дослідження серед окуль­т­них студентів того часу. Його познайомили з чоловіком, який добре знався на пізньому кабалізмі, алхімії та магії, до того ж був священиком англіканської церкви та колишнім магістром масонської гільдії. Зовнішність та поведінка д’Алтона викликали деякі сумніви. Через кілька місяців д’Алтона заарештували за шахрайство.

Коли він мав вийти з в’язниці, уже згаданий священик отримав лист від такого собі Пітера Девідсона, який запрошував його увійти до Окультного Ордену під назвою Гер­метичне Братство Луксора. Повідомлялося, що його секретарем є Бергойн, представник у місті Бернлі, Ланкашир. Повноваження Девідсона підтвердив місцевий священик, якого знав знайомий д’Алтона.

Багато людей подавали заяви для вступу у братство та платили вступ­ні внески. Сам священик проявляв активність у пошуках нових членів серед свого кола. Гроші відправляв Бергойну, від якого, своєю чергою, отримував безграмотні листи з натяком, що за ним стоїть великий адепт. Після довготривалих розслідувань виявилося, що цією великоповажною загадковою особою був колишній брамін Харічунд Крістаман, відомий своїм шахрайством у Лідсі, Галіфаксі та інших містах. Почерк самого Бергойна дуже нагадував почерк д’Алтона. Девідсон називав його великим окульт­ним діячем.

Після смерті Бергойна керівництво Герметичним Братством Луксора перейшло до Девідсона. Погляди братства деякий час висвітлював щомісячний журнал «Ранкова Зоря».

ГЕРМЕТИЧНЕ БРАТСТВО СВІТЛА. Дивися: ОТО.

ОКО БОГА. Дивися: ВСЕВИДЮЩЕ ОКО.

Дивись: СУВЕРЕННИЙ ОРДЕН СВЯТОГО ІОАННА АБО ЄРУСАЛИМ.



ГОСПІТАЛЬЄРИ ЄРУСАЛИМА.

ШПИТАЛЬ СВЯТОЇ МАРІЇ НІМЦІВ ЄРУСАЛИМА.

Дивися: ТЕВТОНСЬКІ ЛИЦАРІ.

ГРУПА БІЛЬДЕРБЕРГ (Більдерберзький клуб). Наднаціональна група влад­ної еліти Європи та Північної Америки, яка, можливо, розробляла план оволодіння світом. Як і їхні попередники «Лицарі-Тамплієри», група, судячи з усього, тяжіє до об’єднання Європи. Одним з кроків групи до уніфікації Європи стали її зусилля зі створення Римського клубу, який породив європейський ринок та євро — єдину валюту континенту.

Виникнення Групи Більдерберг є спробою створити аналітичний центр багатонаціональних корпорацій та фінансових олігархів, який розробляв би загальну світову політику, направлену на отримання надприбутків, та служив інтересам фінансового інтернаціоналу та транснаціональних корпорацій.

Виникнення Більдерберзького клубу пов’язане і зі спробою юдейсько-масонської еліти Європи будь-яким чином стримати прагнення США очолити світову політику, керівництво якої взяла на себе Рада міжнародних відносин в основному з американців. Однак американські політики доволі активно брали участь у створенні клубу, реальними організаторами якого були американські спецслужби. За їхньої ініціативи 1948 року створено Американський комітет об’єднаної Європи, головою якого був У. Донован, який колись очолював Управління стратегічних служб США, а його заступником — Ален Даллас, директор Центрального розвідувального управління (ЦРУ). Генеральним секретарем європейського руху був Й.Ретінгер, через нього ЦРУ фінансувало підривну діяльність у Європі.

І членство, і діяльність цієї групи секретні. Група Більдерберг — це заснований у Голландії передвісник Європейського Союзу (ЄС). У групи немає офіційної назви, позаяк, вважається, що назва привертатиме до неї підвищену увагу. Неформально вона називається Групою Більдерберг, бо її створено 29 — 31 травня 1954 року на зустрічі в готелі «Більдерберг» у нідерландському місті Остербе.

Хоча зустрічі європейської еліти датуються ще 1940 роками, групу не було формально утворено до початку 1950-х. Її основоположник — кадровий британський розвідник, польський соціаліст, доктор Йозеф Ієронім Ретінгер (чиє середнє ім’я перекладається як «таємний член»). Іншим членом хартії був принц Нідерландів Бернард, член нацистського Schutzstaffel (СС), який через шлюб став головним акціонером голландської «Шелл Ойл». Не останню роль відіграв і Дункан Сендіс, видатний політик і зять покійного Вінстона Черчілля. На першому засіданні клубу були присутні справжні господарі Ретінгера: це передусім Д.Рокфеллер, Дін Раск, глава Фонду Рокфеллера Г.Гейнц, президент Фонду Карнегі Д.Джонсон, голова корпорації Баруха Д.Колеман. Загалом 80 осіб. Вони вирішили створити новий світовий порядок, планувати зовнішньополітичну діяльність Заходу стосовно країн Третього світу і Радянського Союзу.

Членства в Біль­дер­берзь­кому клубі не існує, кожна нарада відбувається за значної зміни складу клубу. Проте існує актив з 383 членів, з них 128 американців, решта — європейці. Очевидно, що від створення Більдерберзького клубу найбільше виграли юдейсько-масонські еліти США. Вони мають у ньому політично зрілу організацію: 42 представники апарату президента, міністерства оборони, держдепартамент і інші органи влади США, 25 представників найбільших корпорацій, банків, ділових кіл, 54 представники американських університетів, засобів масової інформації і громадських організацій масонського штабу. Фактичним керівником Більдерберзького клубу, як і Ради міжнародних відносин, є Д.Рокфеллер, формальним головою — американець П.Керрінгтон. Навіть штаб-квартиру цієї організації розміщено в приміщенні фонду Карнегі в Нью-Йорку.

Зазвичай засідання Біль­дерберзького клубу відбуваються в обстановці цілковитої секретності, через особливі запрошення, без повідомлень про збори в засобах масової інформації. Країна, в якій відбуваються збори, забезпечує безпеку його учасникам. Проте попри засекреченість зустрічі більдербергерів викликають знач­ний інтерес світової спільноти. Адже ці таємні конференції відвідують міжнародні авторитети в галузі економіки, фінансів, торгівлі, а також політики. Теми їхніх дискусій маловідомі, а про ухвалені рішення можна судити хоча б за політичним складом із сильних світу цього. Члени Більдерберзького клубу — гіганти світової політики, які колись обіймали або невдовзі обійматимуть високі посади в різних країнах світу. Так, Джеральд Форд — колишній президент США, Генрі Кіссінджер — колишній держав­ний секретар за президента Ніксона, Сайрус Венс — міністр внутрішніх справ за Картера, Роберт Макнамара — колишній міністр оборони за Кеннеді, згодом директор Світового банку,Гельмут Шмідт — колишній канцлер Німеччини, Маргарет Тетчер, яку тричі поспіль обирали прем’єр-міністром Великої Британії, Жіскар д’Естен — колишній президент Франції та інші її державні, а також Девід Рокфеллер і барон Ротшильд.

Слід зазначити, що найбагатші люди Фінансового інтернаціоналу по черзі головують на таємних зборах. Наприклад, таємні конференції в американському штаті Вермонт і штаті Вірджинія провів і оплатив Рокфеллер. Господарем наради, що відбувалася в готелі «Д’арбоаз» у французьких Альпах, був Ротшильд. 1962-го і 1973 року місцем таємних зустрічей стала Швеція, їх провів Валленберг, тодішній статок якого оцінювався у більш як 10 млрд доларів.

Безсумнівно, люди, які контролюють Більдер­берзь­кий клуб — справжні лідери і господарі у світі бізнесу. Вони дають розпорядження офіційним чільникам держав — президентам, віце-прем’єрам, королям.

На засіданнях клубу вирішуються не тільки економічні проблеми, а й політичні. Зокрема, своїми рішеннями він посилає у відставки президентів незалежних країн. Так, після прес-конференції президента Франції генерала де Голля 27 листопада 1967 року, на якій він виступив за скасування «доларового стандарту» і різко критикував агресію Ізраїлю, проти генерала повстала юдейсько-масонська еліта. Почалося несамовите цькування де Голля в мас-медіа. А в квітні 1968-го в Монжраблане (Канада) відбулося засідання Більдер­берзького клубу, присвячене переважно адекватним діям проти французького президента. Головними дійовими особами цього засідання були банкір Едмон де Ротшильд, глава провідного відділу ЦРУ Джеймс Енглтон і представники розвідок кількох європейських країн. Не залишилося протоколів засідань, але події подальших днів красномовно явили ухвалені там рішення.

Страйки, масові виступи студентів, серед яких були представники спецслужб різних країн, почалися 1 травня, а наприкінці місяця майже весь пролетаріат Франції — 10 млн людей — вийшов на вулиці. Банкіри відмовили президентові у кредитах, необхідних для задоволення вимоги страйкарів підвищити їм заробітну плату, а фінансові акули почали продаж франків і купівлю німецьких марок. Таким чином, еквівалентну майже мільярду доларів суму було виведено з країни, що призвело до різкого знецінення франка. Результатом засідання Більдерберзького клубу і ухвалених на ньому рішень стала відставка президента де Голля в квітні 1969 року. Фінансовий інтернаціонал, що витратив немало сил на боротьбу з непокірним генералом, святкував перемогу.

На засіданні Більдерберзького клубу, що відбулося 13—15 травня 1983 року в італійському готелі «Монтебло», Рокфеллер і Ротшильд провели рішення про збільшення квоти учасників Міжнародного валютного фонду (МВФ). До того ж організували такий несамовитий тиск на керівників країн — членів МВФ, що Рейган, який був проти, збільшив внесок США на 8,5 млрд доларів. Те саме зробили й інші держави.

1988 року, з 1 до 5 червня, в альпійському готелі «Тіроль», поблизу Інсбрука, відбулося чергове засідання клубу, де було розроблено план дій на 1989 рік. Планом передбачалося: збільшити податки на дохід задля, аби збільшити військові витрати НАТО; форсувати створення стратегічної оборонної ініціативи згідно з програмою СОТ у США; забезпечити обрання Джорджа Буша президентом США.

Після Більдерберзького засідання в Альпах відбулася конференція Міжнародного валютного фон­ду, на якій були присутні представники Федеральної резервної системи (ФРС) США, а також провідних банків Англії, Німеч­чини, Франції, Японії та інших країн. Загалом більш як сто осіб. За усталеною традицією, на конференції було продубльовано рішення Більдерберзького клубу.

До найважливіших рішень слід віднести згоду на збільшення витрат для зміцнення військової потуги у зв’язку зі скороченням ядерної зброї Радянським Союзом і США. Прибуток від торгівлі зброєю не повинен зменшуватися. Фінансовий інтернаціо­нал не має наміру втрачати свої дивіденди. І оскільки на знищення ядерної зброї потрібно майже стільки, як і на її виробни­цтво, то прибуток стає постійним: спочатку створюють новий вид зброї, потім його знищують, а гроші пливуть до кишень фінансових олігархів.

До цього слід додати, що більдербергери ре­тель­но готують політиків, яким надається шанс очолити державне управління тієї або іншої країни, глибоко і всебічно опрацьовують основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики країн світу. На їхніх таємних зборах присутні тільки люди, лояльність яких до Ротшильда і Рокфеллера не викликає сумнівів. Націоналістів на ці збори не допускають. Рішення Більдерберзького клубу не підлягають обговоренню. Все вирішується і записується заздалегідь, а запрошеним лише повідомляється воля господарів. У цій організації відсутні дебати, є тільки розпорядження — як інформація до дії.

США були спочатку представлені в групі С.Д. Джексоном, близьким до ЦРУ видавцем журналу «Лайф». Джексон відомий як спеціальний консультант із психологічної війни за президентства Ейзен­хауера і як людина, котра купила зняту в Далласі кіноплівку, на якій зафіксовано вбивство Кеннеді, а потім відстоював офіційну версію вбивства, не бажаючи зробити цю кіноплівку надбанням громадськості. Серед постійних членів більдербергів — Алан Грінспен, давнішній, ще від адміністрації Рональда Рейгана, голова Федерального резерву. У групі і чоловіки, і жінки. Деякі члени — європейська знать. Там бувають члени королівських родин Великої Британії, Швеції, Голландії, Іспанії.

Більдерберги мають зв’язки з іншими світовими впливовими таємними товариствами. Голова групи — лорд Пітер Керрінгтон з Великої Британії, також президент Королівського інституту міжнародних справ, який, своєю чергою, пов’язаний з Радою з міжнародних відносин (РМВ).

Як стверджує доктор Джон Колеман, англійська секретна служба МІ-6 створила Групу Більдер­бер­гів як дочірнє підприємство Королівського інституту міжнародних справ.

Ще одне знайоме ім’я, пов’язане з більдербергами — Девід Рокфеллер, якого називають ланкою між РМВ, Трибічною Комісією і Групою Більдербергів.

Наприкінці минулого століття почала з’являтися інформація про нинішніх членів Більдерберзького клубу. Частину цього списку надруковано в книзі А.Виноградова «Таємні битви ХХ століття», де вміщено і коментарі співробітників різних спецслужб. Наведемо коментар колишнього офіцера східнонімецької служби безпеки «штазі» Гюнтера Герке. Ось що він сказав: «Перед самим розвалом НДР і об’єднанням Німеччини ми отримали від одного нашого джерела майже такий самий список і навіть кілька протоколів засідання Більдерберзького клубу, в якому говорилося про прихований тиск на Горбачова, аби той швидко вивів радянські війська зі Східної Німеччини. Ми здійснили спробу шантажу деяких членів «світового уряду» — німців. Проте незабаром протоколи і списки найдивнішим чином зникли з наших архівів, а джерело, що передало папери, і фахівець «штазі», що займався «світовим урядом», протягом місяця померли «природною» смертю. Джерело потрапило під машину, а офіцер покінчив життя самогубством. На цьому справа само собою затихнула, а незабаром НДР припинила існування як держава».

У зв’язку з існуванням Більдерберзького клубу виникає питання про членство в нім представників колишнього СРСР. Нині є достовірні відомості про те, що єдиний росіянин у списку членів клубу — Анатолій Чубайс. У компанії з Анатолієм Борисовичем значаться такі члени «світового уряду», як президент Світового банку Джеймс Вольфенсон, президент Федерального банку Нью-Йорка Вільям Мак Донахью, президент «Сорос фонд менеджмент» Джордж Сорос, президент «Чейз Манхеттен банк» Девід Рокфеллер та ін.

Як відомо, Анатолій Чубайс, коли був першим віце-прем’єром і відповідав за приватизацію держ­власності, розпродав російські військові секрети і технології з вигодою для Заходу, зокрема для НАТО. У звіті про перевір­ку підсумків приватизації Рахунковою палатою сказано: «Виконавча федеральна влада активно привертала іноземних фахівців і організації. У розробці брала участь фірма «Бейн енд компані». У списку Більдерберзького клубу значиться Оріт Гантіс — президент компанії «Бейн енд компані», і Роберт Букейнон — член правління «Бейн енд компані».

У закритому листі служби зовнішньої розвідки РФ і ФСБ від 26.08.94 мовиться: «Приватизація за типовою схемою призводить до масового відпливу на Захід високих новітніх технологій, унікальних науково-технічних досягнень практично задурно. Захід придбав у Росії такий великий обсяг новітніх технологій, що НАТО заснувало для їхньої обробки спеціальну програму».

Тільки-но Чубайс і його команда за участі «Бейн енд компані» здійснили приватизацію, на Росію полився дощ кредитів Світового банку, де був президентом Дж. Вольфенсон, одноклубник Чубайса. Працю головного приватизатора Росії було серйозно оплачено?!

Див. також: РАДА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН; ФЕДЕРАЛЬНА РЕЗЕРВНА СИСТЕМА; КОРОЛІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ СПРАВ; СС; ТРИБІЧНА КОМІСІЯ.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Таємні товариства: міфи та реальність iconТаємні товариства: міфи та реальність Микола Сенченко, Валерій Гастинщиков
Таємні товариства завжди привертали увагу громадськості. Про деякі з них розповідали пошепки. Що ж насправді являють собою ці таємні...
Таємні товариства: міфи та реальність iconМатеріали всеукраїнської науково-практичної конференції «Україна у Другій світовій війні: міфи І реальність»
Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Україна у Другій світовій війні: міфи І реальність» (до 70-річчя перемоги...
Таємні товариства: міфи та реальність iconВ. Г. Короленка Пантелеймон Куліш: міфи І реальність
Куліш П. О.: методично-бібліографічні матеріали / оунб ім. В. Г. Короленка; підгот. О. Рижаєва; відп за вип. І. Аліференко. – Чернігів....
Таємні товариства: міфи та реальність iconВалентин Стецюк Історія Товариства Лева Передмова з неба зірвем грона зірок, Ми присягали Леву!
Чим більше буде таких прикладів, тим ліпше для держави. Однак у нас ентузіасти виховання національної гідності здебільшого посилаються...
Таємні товариства: міфи та реальність iconПовідомлення про зміни у проекті порядку денного загальних зборів акціонерного товариства Повне найменування товариства: публічне акціонерне товариство «укрнафта» Місцезнаходження товариства згідно з його статутом
Тво «укрнафта» (надалі пат «укрнафта» або Товариство) повідомляє Вас, що «07» липня 2016 року о 12. 30 годині відбудуться загальні...
Таємні товариства: міфи та реальність iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 11 – Донецьк: Український культурологічний центр. – 2006. – 252 с
Таємні товариства: міфи та реальність iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 12 Донецьк: Український культурологічний центр, 2006. – 256 с
Таємні товариства: міфи та реальність iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 7 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2005. – с
Таємні товариства: міфи та реальність iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 8 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2005. – с
Таємні товариства: міфи та реальність iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 5 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2004. – с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка