Таємні товариства: міфи та реальність



Сторінка8/12
Дата конвертації22.02.2018
Розмір2.18 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

 

Мафія. Сицилія — це кам’янистий острів з убогою рослинністю і жорстким кліматом. За всю історію острова його так багатократно захоплювали інші країни, що місцеве населення, яке завжди жило в безпросвітніх злиднях, занурилося у стійке почуття безвиході. Саме в такій атмосфері зародилася Мафія — таємне товариство, яке запропонувало населенню свої послуги із захисту від корумпованого уряду. Його назва — «Коза Ностра» (La Cosa Nostra), що означає «Наша справа».

Назва «Мафія» (також відома як Банда) стала загальною для національної (етнічної) організованої злочинності. Сьогодні ми говоримо «ірландська мафія» чи «єврейська мафія», але спершу йтиметься про мафію, що з’явилася в США під час масової імміграції до Сполучених Штатів вихідців з Італії і Сицилії у 1880 — 1914 роках.

Ці іммігранти були бід­ними людьми, що жили майже винятково у великих містах. Там було дуже важко знайти роботу. Багато іммігрантів — або переконавшись на місці, або виходячи з минулого досвіду в їхній країні — прийшли до висновку, що федеральна і місцева влада США корумпована, тому несправедливо до них ставиться. (Сицилія, як вже було сказано, тривалий час перебувала під чужою владою — греки, римляни, візантійці, мусульмани, нормандці, французи, іспанці й австрійці. Тож у сицилійських родинах існувало неписане правило — не дати владі можливості займатися приватними справами.) Невелика частина цих іммігрантів стала на шлях злочинності, вони об’єднувалися за принципом сицилійської Мафії. У деяких випадках боси залишали Сицилію і починали злочинну діяльність в Америці.

Члени Мафії живуть відповідно до кодексу омерта, що проголошує: «Хто викликає поліцію — той дурний боягуз. Якщо на вас вчинили напад, не називайте імені нападника. Якщо виживете — помститеся за напад самі. Поранений має сказати нападникам: Якщо виживу — уб’ю тебе. Якщо помру — прощу».

На зорі американської Мафії головним способом одержання грошей було вимагання, цей прийом називався «Чорна Рука». Натомість бізнес був під «захистом». Якщо гроші не платили, тоді траплялися великі неприємності. Просто серед ночі могли зайняти магазин, чи, більш прозаїчно, висадити його в повітря.

Іншою комерційною статтею доходу Мафії того часу було виготовлення фальшивих грошей. 1909 року в Нью-Йорку за таке шахрайство притягли до кримінальної відповідальності і засудили на 30 років Ігнасіо Лупо. Однак Лупо, дрібний клерк кримінального боса Пітера Морелло на прізвисько Мертва хватка, відсидів у в’язниці тільки 20 років, бо президент В.Хардинг пом’якшив його покарання.

Проституція завжди становила значну частину доходів Мафії. Члени банди, зазвичай, не тримали будинків розпусти, оскільки це вважалося за приниження. Натомість вони одержували частку своїх доходів за захист.

Сьогодні казино діють у США на законній підставі, а на початку ХХ століття ігровий бізнес ще не було легалізовано. Він був нелегальним і ним керувала організована злочинність. Ці казино не відзначалися великими розмірами, як, наприклад, сьогодні в Лас-Вегасі чи Атлантик-Сіті. Це були так звані задні кімнати, що існували під прикриттям клубів, магазинів чи перукарень. Там грали в карти або на ігрових автоматах. Популярною грою організованої злочинності вважалася гра «в числа», яка багато в чому нагадувала нинішнє лото.

Під час Великої депресії і сухого закону 1920-х і 1930 років Мафія зміцнилася. Мафіозі організовувалися в «родини». Було зовсім не обов’язково, щоб геть усі її члени мали один родовід. Хоча часом така родина була лише родиною боса, сини якого, мов ті принци, мали продовжити сімейний бізнес.

Під час сухого закону, коли уряд США заборонив продаж і вживання алкогольних напоїв, Мафія організувала так зване бутлегерство (торгівля спиртним під час сухого закону). Спікеси — нелегальні магазини — діяли у великих містах по всій країні. Алкоголь підпільно виробляли у непридатних для такого виробництвах приміщеннях або доставляли контрабандним шляхом з країн, де його законно виробляли.

Не всі гангстери ладили між собою. Між ними виникали і внутрішні, і міжкланові розбірки. Мафія набула слави дуже жорстокої організації. Часто всередині самої організації було вбитих більше, ніж за її межами.

Мабуть, найвідомішим прикладом такої жорстокості став День Валентина 1929 року, коли гангстери, що служили Аль-Капоне, розстріляли з автоматів семеро членів конкуруючої банди Моргана в гаражі Чикаго, штат Іллінойс.

Під час Другої світової війни уряд США спершу співпрацював з Мафією, оскільки група організованої злочинності допомагала добувати розвідувальні дані про нацистів і фашистів, які захопили Італію і Сицилію. Пізніше розвідслужби США звернулися із замовленням до американських гангстерів — власників казино на Кубі, аби ті ліквідували Фіделя Кастро.

Після Другої світової війни Мафія стала агресивнішою. Вона намагалася взяти під контроль профспілки. Впливала на вибори, аби «свої» потрапили до політичних структур.

Коли вельми успішним бізнесом у США ставали наркотики, Мафія одразу зайнялася їх контрабандою і продажем. У США одночасно діяло двадцять шість родин, приблизно одна на велике місто. Родини підтримували контак­ти через «комітет», куди входили боси родин. Загалом родини були господарями Нью-Йорка і його околиць.

Протягом десятиліть багато людей не визнавали факту існування Мафії, зокрема глава ФБР Едгар Гувер. Аж доки 1957 року, під час зустрічі «комітету» з представниками багатьох головних родин США не було зроблено рейд у невеликому містечку Апалачин.

На початку 1960-х президент Джон Кеннеді, брат генерального прокурора Роберта Кеннеді, зробив Мафію головною ціллю міністерства юстиції. Після вбивства президента в Далласі лідери Мафії поводилися підозріло, іноді хизуючись співучастю в злочині.

Одним з підозрюваним у вбивстві президента став ганстер Карлос Марцелло, уродженець Калогеро Міначеро, бос найстарішої американської мафіозної родини, яка жила в Нью-Орлеані (штат Луїзіана). Він був босом протягом 1950 — 1970 років.

Тоді вплив Марцелло поширювався від Нью-Орлеана на захід, а на час вбивства Кеннеді — і на околиці Далласа. Марцелло був злий на Кеннеді після того, як генеральний прокурор Роберт Кеннеді депортував його в квітні 1961 року з країни. Марцелло «викрали» (за його словами) і доставили в Гватемалу, не дозволивши навіть подзвонити. Опинившись у Латинській Америці, Марцелло зазнав неабияких випробувань — кілька днів блукав джунглями з поламаним ребром. Він повернувся до США через чотири місяці. За даними американського прикордонного контролю, його доставив льотчик ЦРУ (підозрюваний у вбивстві) Девід Феррі.

По поверненні, Марцелло, як стверджують, сказав Кеннеді «Вийміть камінь з мого черевика».

22 листопада 1963 року, у день вбивства у Далласі Кеннеді, Феррі працював з адвокатом В.Джіллом у справі обвинувачення Марцелло в порушенні правил імміграції (Марцелло виграв справу в день убивства). Відповідно до звітів ФБР, Феррі двічі восени 1963 року літав до Гватемали на літаках авіакомпанії Дельта, що свідчить про зв’язок Феррі з Карлосом Марцелло в справі незаконної імміграції.

Незадовго до вбивства Феррі і Марцелло зустрічалися. Вони провели разом вихідні (9-10 і 16-17 листопада) в Черчілл-фарм — приватних володіннях Марцелло, площею 6 000 акрів. ФБР записала 1 350 касет розмов Марцелло в період з лютого 1979 року по лютий 1980 року. Плівки опечатав суддя Морей Сір на початку суду над Марцелло за обвинуваченням у хабарництві й участі в змові 1981 року. Суддя керувався тим, що вони можуть викликати упереджене ставлення присяжних до Марцелло.

Відповідно до колишнього керівника Комітету з розслідування вбивства Р.Бейклі, Марцелло «вказує на причетність до убивства на трьох плівках. На одній плівці він попросив когось вийти з кімнати і поговорити конфіденційно в автомобілі — саме в цей час відбулося убивство. Марцелло сказав щось на зразок: «Не будемо тут про це говорити».

Слідчий Джон Девіс, який вважав, що за смертю президента Кеннеді стоїть організована злочинність, писав, що плівки, які свідчать про співучасть Марцелло і його брата Джо, попри дозвіл, отриманий 1988 року, на їхнє прослуховування, досі залишаються опечатаними.

Приватний детектив Ед Беккер заявив, що Марцелло повідомив йому у вересні 1962 року про план замаху на президента Кеннеді. Там передбачалося використання підставної особи, аби відвести підозру від банди. Беккер сказав, що повідомив ФБР про цей план за рік до вбивства. 1978 року Беккер повторив свою розповідь перед Комітетом з розслідування, там визнали її достовірною. Дехто вважає, що вбивство скоєно в дусі гангстерів. За Е.Лівінгстоном, «неможливо уявити, що Карлос Марцелло (та інші гангстери)... міг зробити все це самостійно або прикрити когось».

Френк Рагано протягом 27 років був адвокатом боса Сантоса Траффіканте, 15 з них він також був представником президента компанії «Тімстер» Джиммі Хоффа. 1992 року Рагано розповів про змову з метою вбивства президента, в якій брали участь Хофф, Траффіканте і Марцелло. Усі троє зараз уже небіжчики, але в той час Марцелло був ще живий, він сидів у в’язниці, де страждав на хворобу Альтсгеймера. Рагано сказав, що він став «мимовільним посередником» плану, коли зустрівся з Хоффом у штаб-квартирі «Тімстер» у Вашингтоні в січні — лютому 1963 року. Рагано мав летіти до Нью-Орлеана для зустрічі з Траффіканте і Марцелло, коли Хофф сказав йому: «Передай Марцелло і Траффіканте, що вони повинні убити президента».

Рагано додав: «Хофф сказав мені: «Це треба зробити». Джиммі молов щось невиразне. Я не сприйняв цього серйозно, оскільки знав, що Джиммі — гарячий хлопець, але швидко відходить. Марцелло і Трафффіканте ніколи не зустрічалися з Хоффом. У мене як у юриста, що працює на Хоффа і Траффіканте, була така можливість, тому мене використовували як посередника. Марцелло і Траффіканте були надзвичайно обережними. Вони завжди хотіли чесно зізнатися суду присяжних, що не були знайомі з Хоффом».

Рагано стверджував, що кілька днів потому він зустрівся з Траффіканте і Марцелло в Орлеанському готелі «Роял».

Рагано продовжував: «Я сказав їм: «Ви не уявляєте, що Хофф попросив передати. Джиммі хоче, щоб ви убили президента». Вони не розсміялися. Їхній вигляд злякав мене. Мені здалося, що ця думка для них не нова».

Рагано сказав, що коли він по поверненні до Вашингтона повідомив Хоффа, а той, нібито, сказав: «Це варто зробити».

22 листопада 1963 року Хофф дзвонив Рагано через три- чотири хвилини після виходу перших інформаційних новин.

“Чув гарну новину? — запитав Хофф. — Вони убили S.O.B. (англ. — son of a bitch — сучий син). Це означає, що Боббі вже не бути генеральним прокурором».

Марцелло 11 січня 1978 року дав імунізовані (захищені імунітетом свідка) свідчення перед Спеціальною комісією Палати представників з розслідування вбивства. Тоді Марцелло висловив «глибоку нелюбов» до Роберта Кеннеді. Він заявив, що його «незаконно викрали» урядові агенти. І визнав, що Девід Феррі співпрацював з його адвокатом В.Джиллом. Однак Марцелло спростував, що Феррі працював безпосередньо на нього і що в нього були з Феррі близькі стосунки.

Комісія прийшла до висновку, що «у Марцелло були причина, засоби і можливості вбити президента Джона Кеннеді, однак комісія не має у своєму розпорядженні прямих доказів співучасті Марцелло. У справі Марцелло комісія констатувала відсутність однієї ланки у доказовому ланцюгу такої змови: хоча б якогось зв’язку Харві Освальда і Джека Рубі з родиною Марцелло».

У головного обвинувачуваного Харві Освальда був дядько Дац Мюрре, який працював на Марцелло. Мати Освальда зустрічалася з людьми, що працювали на Марцелло. Через два дні після замаху Освальда вбив Джек Рубі, власник стриптиз-клубу в Далласі, що мав зв’язки з організованою злочинністю.

Комісія також встановила «зв’язок між Джеком Рубі і кількома особами, пов’язаними зі злочинним світом Карлоса Марцелло. Рубі був особисто знайомий з Джозефом Сівелло, компаньйоном Марцелло, який нібито очолював організовану злочинність у Далласі, і власником нічного клубу Нью-Орлеана Гарольдом Таненбаумом, з яким Рубі збирався налагодити співробітництво восени 1963 року».

Наприкінці 1960-х років окружний прокурор Нью-Орлеана Джим Гаррісон здійснив власне розслідування вбивства президента Кеннеді. Розслідування розкритикували, оскільки воно не передбачало варіанта участі Марцелло. Гаррісон, своєю чергою, завжди говорив, що не знайшов жодних доказів того, що Марцелло входив до складу організованої злочинності.

Таку позицію стосовно Марцелло пояснює стаття з журналу «Лайф» (8 вересня 1967 року), де відзначається, що Гаррісон був знайомий з помічником Марцелло Маріо Марино, і що Марино «оплачував рахунки в готелях», коли Гаррісон відвідував Лас-Вегас.

Агент ФБР Джозеф Хаузер 1979 року працював під прикриттям, розслідуючи злочинну діяльність Марцелло. За Хаузером, Марцелло міг знати Освальда і його дядька Чарльза «Даца» Мюрре і Освальд працював на нього. Це саме підтверджує незалежне донесення інформатора ФБР — Освальд одержував гроші від лідера злочинного угруповання Джо Поретто в одному з ресторанів Нью-Орлеана, що належали Ентоні — брату Марцелло.

1980 року Хаузер розмовляв з братом Карлоса Джозефом про те, що на початку 60-х родина Кеннеді стала перешкодою для нього і його брата. Джозеф Марцелло відповів: «Не хвилюйся, ми подбаємо про них».

За інформацією ФБР від 3 березня 1989 року, Марцелло, який сидів 1983 року у в’язниці Міннеаполіса (штат Міннесота), збираючись підкупити суддю, помилково прийняв тюремну охорону за своїх особистих охоронців — очевидно, через своє слабоумство. Марцелло сказав, що він тільки-но приїхав до Нью-Орлеана з Нью-Йорка, де зустрічався з Тоні Провензано, одним з лідерів клану Дженовезе і віце-президентом «Тімстер Інтернешнл». Марцелло сказав, що він і Провензано вирішили «розібратися з Кеннеді в Далласі».

Ще один підозрюваний у вбивстві президента Кеннеді — бос мафії Флориди (її центр був у місті Сантос) Траффіканте. Він контролював діяльність гангстерів на Кубі до революції Кастро. Траффіканте підтримував близькі зв’язки з кубинськими повстанцями, які не примкнули до Кастро.

Комісія повідомилао: «У Траффіканте, як і в Марцелло, були причини, засоби і можливості скоїти вбивство президента Кеннеді. Траффіканте був ключовою фігурою в розслідуванні міністерством юстиції організованої злочинності. За часи правління адміністрації Кеннеді він був у першій десятці списку лідерів синдикату, оголошених в розшук. Генеральний прокурор США Роберт Кеннеді особливо був зацікавлений у притягненні Траффіканте до відповідальності. Це збіглося в часі з використанням агентами ЦРУ, невідомими генеральному прокурору, послуг Траффіканте щодо усунення кубинського лідера Фіделя Кастро.

Комісія виявила, що Траффіканте в національному синдикаті організованої злочинності керував наркоторгівлею. Він відігравав роль головної ланки в кримінальному ланцюзі кубинських емігрантів, що брали участь в організації змови проти президента Кеннеді. Траффіканте вербував кубинців для реалізації плану ЦРУ з усунення Кастро. ЦРУ дав завдання колишньому агенту ФБР Робертові Махеу увійти в контакт з мафіозі Семом Джанканом і Джоном Роселлі й усунути Кастро. Вони, своєю чергою, залучили Траффіканте для здійснення цієї операції».

Траффіканте не заперечував перед спеціальною комісією своєї ролі в плані усунення Кастро, але «категорично спростовував всі обвинувачення в співучасті замаху на президента Кеннеді».

Що ж до зв’язку Траффіканте з Рубіном, то спеціальна комісія повідомила: «Рубін міг зустрічатися з Траффіканте у в’язниці Трескорніа на Кубі під час свого візиту до Гавани 1959 року. ЦРУ знало про це, але 1964 року не взяло це до уваги. Хоча комісія не змогла з’ясувати мету зустрічі, однак встановила, що зустріч була».

28 листопада 1963 року ЦРУ відіслало копію документа помічникові Ліндона Джонсона M.Банді, де повідомлялося, що 1959 року Рубін відвідував Траффіканте у в’язниці на Кубі.

У доповідній записці міністерства фінансів від 21 липня 1961 року, що стала надбанням громадськості 1976 року, говорилося: «Серед кубинських емігрантів Майямі ширяться непідтверджені чутки, що Фідель Кастро, коли видворив американських рекетирів з Куби і захопив казино, то тримав Траффіканте у в’язниці, щоб показати, що має до нього особистий інтерес. Це свого роду агент Кастро. Траффіканте — по суті, вихід для Кастро на нелегальну контрабанду в країні».

Е.Саммерс писав, що Рубін відправився до Гавани 8 серпня 1959 року, сказавши своєму лікареві, що збирається розважитися в «Тропікани». Там його бачили в компанії Льюїса Маквіллі — той керує «Тропіка нами», що належать Траффіканте.

Траффіканте помер після операції 1987 року в Х’юстоні (штат Техас). На смертному одрі він сказав своєму адвокату Френку Рагано: «Карлос Марцелло помилився — нам не потрібно було вбивати Джованні (Джона), ми мали вбити Боббі (Роберта)».

Відповідно до записів переговорів, зробленим ФБР, щодо смерті Джонні Роселлі в серпні 1976 року Траффіканте сказав: «Зараз у живих залишилися тільки двоє чоловіків, які знають, хто насправді вбив Кеннеді, але вони цього не скажуть».

Третім підозрюваним у вбивстві президента, якого найбільше згадували, був бос чиказьких гангстерів Сем Джанкана. На початку 1960-х він допомагав ЦРУ (грошима і людьми) у таємних операціях на Кубі з усунення Кастро. Якийсь час у Джанкана і Кеннеді була спільна коханка — Джудіт Екснер.

1988 року Екснер сказала: «Я збрехала, що президент Кеннеді не знає про мої контакти з гангстерами. Він знав про мої взаємини із Семом Джанкана і Джонні Роселлі, оскільки я їх з ним познайомила».

Протягом вісімнадцяти місяців (1960 — 1961 рр.) Екснер неодноразово передавала листи президенту від Сема Джанкана і Джонні Роселлі. Було, як вона підрахувала, десять зустрічей між президентом і Джанкана у Білому домі».

Екснер висловила думку про привід цих зустрічей: «Я, ймовірно, допомагала Джеку координувати дії з усунення Фіделя Кастро за допомогою мафії».

Екснер померла 24 вересня 1999 року від раку грудей у віці 65 років у Дуарте (штат Каліфорнія).

Джанкана не відрізнявся вмінням зберігати таємниці. Коли група ЦРУ і мафія розроблялили план з усунення Кастро, про це стало відомо Едгару Гуверові, бо Джанкана «розповів про це кільком своїм друзям».

За словами Чарльза (Чака), брата Джанкана, і його племінника Сема, президента Кеннеді вбила чиказька група найманих убивць, яку послав до Далласу бос Джанкана. Смертельний постріл з шостого поверху книжкового складу зробив один з молодших командирів Джанкана Річард Кейн. Самого Кейна вбито 1973 року під час «гангстерських розбірок». Є думка, що Джанкана замовив убивство своєї коханки Мерилін Монро, що її вбили його довірені люди за допомогою отруєної свічі. Джанкана помер 19 червня 1975 року у віці 67 років, коли свідчив Комітету з розвідки. Попри те, що він перебував під поліцейським захистом, його застрелили з пістолета 22 калібру. Один постріл у потилицю і шість у рот — мітка мафії за те, що багато говорив. Знаряддя вбивства було пізніше знайдено на березі річки Де-Плен. Це був напівавтоматичний пістолет «Suramatic.22».

Наприкінці 1960-х років, за рекомендацією президентської комісії, Конгрес ухвалив закон про загальний контроль над організованою злочинністю, що дав великі повноваження правоохоронним органам для боротьби з мафією. ФБР почало масований наступ на мафію, що суттєво підірвало її сили. Сьогодні родини мафії продовжують діяти в Нью-Йорку і Чикаго, менш впливові групи діють в інших містах.

Мафію регулярно пропагує Голлівуд. Найвідоміший фільм — «Хрещений батько», телевізійна програма «Сопрано».





МАУ-МАУ. У 1950-ті роки організація Мау-Мау була кенійським таємним товариством, яке боролося з утисками як підпільна військова сила. Переважна більшість його членів належали до племені гикую. Мау-Мау боролися проти європейців, які прийшли на їхні землі.

До появи європейців кенійці жили громадою, спільно володіли землею, не знаючи нічого про гроші. Коли прийшли європейці і запровадили грошові відносини, кенійці змушені були купувати речі, гроші поверталися назад до європейців у формі податків — це теж було незрозуміло кенійцям. Крім того, помилково вважаючи, що кенійський уряд володіє всією землею, європейці заявили, оскільки вони і є уряд, то мають право на володіння землею.

Усі землевласники вважали, і не безпідставно, що колонізатори крадуть у них їхню землю. Так розпочалося повстання.

Тисячі людей, які раніше мали власну роботу, тепер опинилися у владі європейців. Вони переважно займалися сільським господарством на тій самій землі, де працювали до приходу європейців — землі, яку вважали своєю.

Але найгірше було те, що за однакову роботу європейці платили місцевому населенню тільки п’яту частину того, що одержували білі поселенці.

Народ Кенії за підтримки таємних товариств вступив у змову проти білих людей, які втручалися в чужі справи. Товариство Мау-Мау було відгалуженням вже відомого таємного товариства Ароги. Гикую було найчисленнішим плем’ям у Кенії і першим, хто забажав покінчити із західним втручанням. Воно першим почало переконувати народ у перевагах незалежності, тому білі поселенці оголосили його поза законом. Товариство Мау-Мау кинуло всі свої матеріальні ресурси на боротьбу проти європейських колонізаторів.

Багато кенійців погодилося допомагати Мау-Мау, вони одержали гарну підтримку. Чого їм бракувало, те вони крали. Західний світ стверджував, що діяльність Мау-Мау фінансували комуністи, однак незаперечних доказів цього немає.

26 березня 1953 року, після різанини кенійців у Ларі, під час якої цілком було знищено родину Лукаса Кахангара, всього 97 людей, переважно жінок, Мау-Мау позбулися народної підтримки. Повстання Мау-Мау призвело до масової істерії і кровопролиття.

Згодом інфраструктура товариства Мау-Мау занепала. За англійськими джерелами, за 1952 — 1956 рр. було вбито 10 527 воїнів Мау-Мау і 2 633 захоплено англійськими військами в полон, коли повстання було в самому розпалі. Під час повстання загинуло тільки 63 європейці і троє азійських солдатів.

 

Меровінгські королі. Меровінгські королі були першими в династіях королів на території, що зараз називається Францією. Ця назва пішла від Меровінга — людини, як стверджується, яка була прямим нащадком Ісуса. Вважається, що нащадки Ісуса і Марії Магдалени оселилися в південній Франції у великій єврейській громаді. У V столітті нащадки Ісуса поріднилися з франкською знаттю і в такий спосіб заснували меровінгську династію.



Ватикан, який у своїй владі слідує лінії учнів Ісуса, виходячи з того, що в Ісуса, який дотримувався обітниці безшлюбності, не було потомства, робив усе від нього залежне, щоб перервати родовід Меровінгів.

Меровінгський родовід впливав на світові події навіть у ХХ ст. Відповідно до однієї історії, Тульське товариство присвятило свою діяльність поверненню Меровінгів на європейський трон. І тільки Адольф Гітлер і його нацистська партія перешкодили цьому.

Не всі теорії походження династії Меровінгів стверджують, що вона своїми коренями сягає Ісуса з Назарета і Марії Магдалини. Французький дослідник Жерар Седе зазначає, що Меровінги були нащадками інопланетних прибульців, які змішалися зі стародавніми юдеями. Відповідно до іншої історії про походження Меровінгів, засновника королівської лінії звали Меровехом. У нього було двоє батьків: один — людський, інший — міфічний. Його мати була вже вагітна королем Хлодіо, коли її під час купання в океані спокусила міфічна істота кенотавр. Меровінгські монархи вважалися більш священними, аніж наступні королівські династії. Фактичне керування країною здійснювалося канцлерами, яких називали Мерами Палацу.

Меровінгські королі ніколи не стриглися, у них була характерна мітка на тілі — по червоному хресту з обох боків. Вони носили одяг, облямований пензликами, що, як вважалося, мають силу зцілення. У гробниці одного з Меровінгів було виявлено золоту голову бика, кристалічну кулю і кілька золотих мініатюрних бджілок. Існує легенда, що Меровінги ведуть свій родовід від троянців. Гомер писав, що Трою заснувала колонія аркадійців. Відповідно до документів Пріорату Сіону (див.: Пріорат Сіону), аркадійці ведуть свій родовід від бенджамітів, виведених з Палестини юдеями ізраелітами.

Король Меровінгів Кловіс уклав угоду з Римською католицькою церквою, за якою він обіцяв скорити ворогів церкви — арійських визиготів і язичницьку Ломбардію, якщо та визнає його права на правління новою римською імперією «Новус Константинус». Ця угода діяла до вбивства його нащадка Дагоберта II, після чого церква розірвала угоду з Кловісом. Церква визнала легітимною династію вбивці і, зрештою, римським імператором було проголошено Шарлемане (Карл Великий). Церква вважала, що меровінгський родовід припинився, однак сину Дагоберта Сігеберту IV вдалося вижити. Рід Меровінгів, як стверджувалося, був продовжений у Септиманії Гійомом де Геллоном, предком Гофре де Буйона.

Див. також: Катари; Лицарі-Тамплієри; Пріорат Сіону; Тульське товариство.

Місцеве китайське масонство. Не секрет, що Китай завжди був переповнений таємними товариствами, головним чином політичної спрямованості. Їх не можна було порівняти, наприклад, з аналогічними масонськими організаціями Заходу. Виняток може становити тільки товариство «Свастика» — найстародавніший орден, створений приблизно 1027 року до Р.Х. Товариство складалося з трьох ступенів: (1) брати-учні; (2) доктора розуму; (3) гросмейстери.

Світову славу здобули китайські «тріади». Про їхню подібність до масонів писали багато авторів. Так, Густав Шлегель припускав: коли людство почало заселяти рівнини Середньої Азії, масонство могло розділитися на дві гілки — одна пішла на захід, інша — на схід. І та, друга, зна­йшла родючі землі в Китаї.

Передбачувані аналогії такі: (1) головним символом товариства тріади є трикутник, що, найімовірніше, пішов від його назви, однак до масонства це має такий же стосунок, як і священна трійця; (2) символи вівтаря — це крокомір і ваги; (3) система знаків і рукостискань. Члени товариства — це брати за іменами і фактом їхньої посвяти; вони поклоняються єдиному Богу. Ложі для навчання створено для наставляння старанних братів.

«Тріада» проводить свої зустрічі в спеціальних місцях, що їх називають ложами. Право доступу до них належить тільки особливій категорії братів. Для керівництва повсякденною діяльністю призначаються спеціальні люди: поважний магістр, старости, диякони, внутрішня і зовнішня охорона. Їхні справжні імена — Старший брат, Середній брат, Перший пункт, Другий пункт і так далі. Ступені встановлено для прийомних молодших братів, прийомних старших братів і дядька, які вважаються Посвяченими учнями, товаришами по гільдії і майстрами.

Крім того, за відсутності доказів, можна вдатися до такої інформації, в якій згадується про: (1) книгу Конституції, (2) посвідчення і значки, (3) підготовку кандидатів для проходження масонської процедури посвяти. Якщо це відповідає дійсності, то можна говорити про подібність між усіма таємними товариствами, зокрема про схожість їхніх законів, способів таємного спілкування один з одним, членством тощо. У «Тріади», наприклад, є заповіти, що скріплюються кров’ю, жертвоприношення, клятви. Якщо кандидат оприлюднить секрети товариства, на нього чекає смертна кара. Це суттєво відрізняє «Тріаду» від масонства.

 

Світовий Форум (Фонд Горбачова). Штаб-квартира цієї організації знаходиться на Західному узбережжі США, у Сан-Франциско, на вулиці з характерною назвою Масонська (Masonic street). Тут, серед тінистих пальм на березі Тихого океану, на території колишньої військової бази США Президіо, з 1992 року здійснює підривну роботу проти народів світу Фонд Горбачова, який 1995 року названо Світовим Форумом. Відомо, що Горбачов був навернений в юдаїзм і отримав під час посвяти у члени ордену «Череп і Кістки» юдейське ім’я Гольдзіберт Мордехай Соломонович.



Після розвалу світової соціалістичної системи Горбачов одержав як винагороду цю американську військову базу в районі Сан-Франциско. «Базу ліквідували, і дали там особняк Горбачову. А зараз для нього зводять масонський комплекс у Сан-Франциско. До того ж йому обіцяють посаду генерального секретаря всіх релігій. Горбачов одержав дві премії царя Давида, навіть серед євреїв немає таких, які удостоїлися б одразу двох таких премій. А неєврей Горбачов одержав. З формулюванням — «за заслуги перед єврейським народом». Усе це зроблено в рамках Гарвардського проекту».

Створення і подальший розвиток цієї організації безпосередньо пов’язані з діяльністю найбільшої мондіалістської структури — Ради з міжнародних відносин та державних установ і спецслужб США.

Рішення про створення Фонду Горбачова було ухвалено на Раді з міжнародних відносин. До того ж появі цього Фонду передувала складна процедура. Наприкінці 1991 року двоє членів Ради з міжнародних відносин Д.Гаррісон і А. Воссбрінк отримали завдання сформувати спеціальну організацію для прикриття підривної політики США на території колишніх республік СРСР. Цю організацію було названо Міжнародною асоціацією іноземної політики і зареєстровано Агентством США з міжнародного розвитку як приватну добровольчу установу, що «сприяє переходу до демократії і ринкових відносин у колишніх радянських республіках». Діяльність «асоціації» зводилася до транспортування гуманітарних вантажів до Росії і Грузії. Через цю «асоціацію» Міністерство оборони США направляло до Росії на своїх військових літаках залежані на складах Пентагона продовольство, медикаменти, списані одяг і обмундирування. Під прикриттям цих акцій, користуючись тим, що вміст літаків не перевірявся, а люди пропускалися до них без віз і обліку, ЦРУ і військова розвідка США переправили в СРСР велику кількість нових агентів і спеціальної техніки. «Через три-чотири місяці після створення Асоціації ті ж Д.Гаррісон і А.Вос­сбрінк отримали дозвіл колишнього президента СРСР Горбачова створити Фонд його імені, — пише О.Платонов. — Нова організація виникла на базі персоналу тієї ж Міжнародної асоціації іноземної політики. Протягом двох років обидві організації — Асоціація і Фонд — існують як сіамські близнюки в двох іпостасях, але під одним керівництвом.

Після створення Фонду Горбачов здійснив поїздку по США, де, виступаючи перед численними аудиторіями, заявляв, що з падінням СРСР світ вступив на якісно нову ступінь розвитку. Руйнування Російської цивілізації ознаменувало перемогу нової глобальної цивілізації. Відбувається заміна старої парадигми історичного розвитку на нову.

Горбачов зустрівся з президентами США Д.Бушем, Р. Рейганом, Д.Картером, Р.Ніксоном, Д.Шульцем. На зустрічі з президентом Рейганом Горбачов завірив його, що зробить усе для досягнення «нової інтегрованої глобальної цивілізації», керованої з одного центру. Очевидно, саме на цих зустрічах було загалом визначено завдання та етапи створення єдиного світового уряду і цілковитого підпорядкування людства керівникам масонсько-юдейській цивілізації.

Восени 1993 року Фонд Горбачова, і російський, і американський, разом з Фондом Раджива Ганді здійснив серію міжнародних нарад, де обговорювалися кроки, які необхідно почати протягом «історичного перехідного періоду» від цивілізації старого типу до інтегрованої глобальної цивілізації. Саме Фонд Горбачова (США) того ж самого 1993 року порушив питання про необхідність створення міжнародної організації, що візьме під свій контроль усі релігії світу, так званої Організації Об’єднаних Релігій.

План встановлення глобального контролю над людством здійснювався під прикриттям висунутого Фондом Горбачова «Проекту глобальної безпеки». Цей проект, декларуючи безперечні істини побудови світу без воєн і конфліктів, передбачав різке посилення влади наднаціональних міжнародних організацій, насамперед НАТО. Фактично у злегка закамуфльованому вигляді, цілковитий контроль над людством за проектом Фонду Горбачова передавався в руки США та їхніх союзників по Північно-Атлантичному блоку.

Не дивно, що «Проект глобальної безпеки» було схвалено Радою з міжнародних відносин 19 жовтня 1994 року. Тоді ж РМВ ухвалює рішення про перетворення Фонду Горбачова (США) і Міжнародної асоціації іноземної політики на одну нову мондіалістську структуру — Світовий Форум (МФ), очолювану Д.Гаррісоном. Формуючи цю нову структуру, світова закуліса немовби легалізує ідею єдиної світової держави і світового уряду. Перед МФ ставиться завдання поетапного руху до створення «глобальної держави» і «інтегрованого глобального правління», а також підготовка світової громадськості до думки про «прогресивність» і «необхідність» цих кроків.



На першій конференції МФ, що відбулася у вересні 1995 року в Сан-Франциско (США), брали участь багато представників Ради з міжнародних відносин, Більдерберзького клубу, Тристоронньої комісії, а також багатьох масонських лож. Символічно, що засідання МФ відбувалося у великій конференц-залі головного масонського темплу Каліфорнії. Квиток на право взяти участь у конференції (п’ять днів) коштував 5 тис. дол. (з харчуванням і проживанням у готелі). У промовах таких видатних діячів світової закуліси, як Д.Буш, Д.Бейкер, З. Бжезинський, М.Горбачов, М.Тетчер, Т.Тернер, К.Саган, Д.Денвер та багатьох інших, постійно звучало «новий світовий порядок», «світовий уряд», «глобальне правління». Так, наприклад, один з головних теоретиків світової закуліси — З.Бжезинський заявив, що «глобалізація світового правління — не акт доброї волі, а неминучий процес», який необхідно контролювати. Для контролю над цим процесом і створюється МФ. Сам Горбачов на цій конференції проголосив еру нової цивілізації. У своїй книзі «У пошуках нового початку: розвиток нової цивілізації», випущеній до відкриття конференції, він заявив, що «прийшов час розвивати інтегровану глобальну політику».

Горбачов висуває ідею «консенсусу» між майбутнім світовим урядом і національними державами, пропонуючи останнім відмовитися від свого суверенітету на користь міжнародних законів, що диктуватимуть усім жителям Землі «спільні вірування, цінності, стандарти, спосіб життя», сформульовані групою світових лідерів. Горбачов пропонує відібрати 100 «новаторів-мислителів», названих ним «Глобальний мозковий трест», чи «Рада мудреців», доручивши їм щорічно збиратися в Президіо для керування глобальними процесами людства. Колишній генсек ЦК КПРС пропонує створити Хартію Землі — Білль про права планети, за яким зобов’язані жити люди всієї Землі.

Багато засідань конференції мали суворо закритий характер. Представники преси на них не допускалися. В особливо секретній обстановці пройшли зустрічі з таких питань, як відмова від ліберального підходу в питанні регулювання чисельності населення Землі та скорочення природних ресурсів, спрощення способу життя, а також перерозподіл світових багатств. За закритими дверима представники масонсько-юдейської цивілізації вирішували, в який спосіб скоротити їм чисельність населення Землі, щоб «зайві» не стали перешкодою на шляху процвітання населення західних країн. Обговорюючи питання про перерозподіл багатств, лідери світової закуліси не були стурбовані проблемами слаборозвинених держав і не прагнули поділитися з ними багатствами, отриманими Заходом у результаті експлуатації Третього світу, а вишукували нові шляхи і джерела збагачення, насамперед маючи на увазі ресурси колишніх радянських республік.

В останній день конференції між присутніми на з’їзді найбільшими діячами світової закуліси — Бушем, Тетчер і Горбачовим — розгорнулася дискусія про роль ООН у майбутньому «глобальному правлінні людством». З цієї дискусії виявлялося, що світову закулісу не влаштовує нинішній стан і організація ООН, бо склад її делегацій формується за національною ознакою і держави-учасники направляють своїх делегатів на власний розсуд. Значна частина представників держав — членів ООН, не підкорилася диктату світової закуліси і схильна до самостійних рішень, що відповідають їхнім національним інтересам. Світовий уряд, що виражає позицію тільки країн масонсько-юдейської цивілізації, прагне обмежити можливості ООН, зробити з неї зна­ряд­дя для реалізації рішень, винесених закулісними владиками світу. Так, М. Тетчер відверто заявила на конференції 1995 року, що найважливіші світові проблеми не слід залишати на розсуд ООН — їх вирішуватиме нова, більш придатна для цього організація. Порушуючи питання про світовий уряд, діячі світової закуліси не збираються закладати в його основу принцип ООН про справедливе представництво національних сил усіх країн. Вони прагнуть до створення наднаціонального органу, що володіє правом зневажати державні суверенітети країн, використовувати військову силу проти непокірних. Відповідно до планів членів МФ, персональний склад світового уряду визначатиметься не народами нашої планети, а на секретних засіданнях таких мондиалістських структур, як Більдерберзький клуб, Рада з міжнародних відносин і Тристороння комісія.

Світова закуліса використовує ООН як технічний інструмент для поширення свого впливу на вільні народи світу. На конференції Світового Форуму було схвалено програму регулювання чисельності населення світу, проведену Світовим банком ООН разом з урядом США. Головна мета програми — забезпечити різке зниження народжуваності в країнах, що не належать до юдейсько-масонської цивілізації. Ця программа, яка охоплює близько 100 країн світу, передбачає всілякі заходи, аж до примусової стерилізації чоловіків і жінок. Одним з головних відповідальних за проведення цієї антигуманної програми є директор Світового банку Д.Воль­фензон — впливова особа світової закуліси, директор фінансів комітету Фонду Рокфеллера, один з керівників Більдерберзького клубу, член Ради з міжнародних відносин.

Наступна конференція МФ відбулася на початку жовтня 1996 року все там само, у Сан-Франциско. І також без особливого розголосу. Відкрив її член Ради з міжнародних відносин, один з керівників міжнародної єврейської масонської ложі «Бнай-Брит», президент корпорації Карнегі Давид Гамбург.

Питання про створення світового уряду і глобальне правління всебічно розглядалося в рамках так званої Стратегічної ініціативи МФ. У доповідях рабина А. Герцберга, сенатора зі США А.Кренстона, що був головнокомандувачем військами стратегічного призначення США Л.Батлера, порушувалося питання про необхідність конструювання «нової архітектури Глобальної Безпеки», під якою вони розуміли забезпечення умов паразитичного існування масонсько-юдейської цивілізації за рахунок природних ресурсів усього людства і придушення опору країн Третього світу, які не згодні з таким світовим порядком. Висловлюючи нібито гарні побажання про роззброєння, діячі Світового форуму мали на увазі однобічне роззброєння армій тих урядів, які не згодні підкоритися диктату США та інших західних країн. Зокрема, було запропоновано провести через ООН міжнародний закон про заборону продажу зброї і стратегічних компонентів тим країнам, у яких «порушуються права людини» чи то ними керують «диктаторські режими». Рабин Герцберг, що був віце-головою Світового єврейського конгресу, виступив з ініціативою «Хартії людських обов’язків», що, по суті, зводиться до поклоніння космополітичним цінностям Західного світу, запереченню християнських основ і патріотизму.

Загальна духовна криза людства розглядалася на МФ 1996 року не як руйнування Християнської цивілізації юдейсько-масонським світом, а як опір значної частини людства спробам нав’язати їй космополітичні цінності і далекий ві гідного людині способу життя. У доповідях релігійних філософів С.Кіна, М.Палмера, вже згаданого вище діяча світової закуліси Д.Гамбурга західна система цінностей, заснована переважно на юдейській культурі, розглядалася як точка відліку для всього людства, а всіляке протистояння їй — як застарілий, реакційний погляд на життя.

С.Кін, наприклад, запропонував МФ таке вирішення екологічної проблеми Землі: «Якщо ми уріжемо населення земної кулі на 90%, то не залишиться людей, аби завдавати екологічної шкоди». Цю пропозицію присутні зустріли бурхливими оплесками.

Найважливішою рисою всіх конференцій, що їх організовував МФ, є їхня антихристиянська спрямованість. Діячі світової закуліси демонстрували своє негативне ставлення до заповідей Ісуса Христа. Позиція християнства не простежувалася в жодній з доповідей. У багатьох виступах домінували погляди представників релігії «Нового століття», що є, по суті, сатанинсько-пантеїстичним вченням, близьким до атеїзму. Більшість доповідачів виражали сатанинський комплекс «будівельників вавилонської вежі», декларуючи «істини» релігії майбутнього, де не буде місця Заповідям Спасителя, а тільки зручні уявлення про Бога як про космополіта-бізнесмена, охопленого жадобою наживи ціною страждань і навіть смерті більшої частини людства.

Еліта послідовників релігії «Нового століття», до якої належить сам президент МФ Д.Гаррісон, на конференції цієї мондиалістської організації була представлена такими гучними в Західному світі іменами, як музикант «Нового століття» Д.Денвер, актори Ш.Маклейн і Д. Вівер (автор сатанинсько-містичних книжок про переселення душ), Д.Чорпа, засновник Інституту Есалем М.Мерфі, футуролог Д.Нейсбіт, директор Інституту світу Р. Мюллер, глава секти діанетики Б.Хаббард.

Представник релігії «Нового століття» Д.Денвер відкрив першу конференцію, виконавши разом з дитячим хором ритуальну пісню в дусі «Нового століття». У всіх головних питаннях «новосвітівці» задавали тон: про проблеми регулювання населення Землі говорив гуру-філософ С.Кін, основними доповідачами на конференції були В.Гарман (президент Інституту духовних наук, гуру психоделічної наркоманії 60-х років), Д.Шіген, М. Мерфі.

До початку 1997 року цілком сформувалася структура правління МФ. Загальне керівництво здійснювалося президентом Д.Гаррісоном і головою правління М. Горбачовим, за якого було обрано 17 співголів і сформовано раду з 10 осіб. При цих керівних органах було створено Міжнародну координаційну раду з 44 осіб і сан-франциською координаційною радою з 16 осіб. Оперативне керування організацією здійснював директорат з 14 осіб. Загалом у керівництві МФ 100 осіб — очевидно, містична для М.Горбачова цифра, бо ще на першій конференції цієї організації він говорив про необхідність створення Світового мозкового тресту чи «Ради мудреців» з 100 осіб.

Отже, хто з самого початку увійшов у сформовану світовою закулісою і М.Горбачовим «Раду мудреців»?

Співголовами М.Горбачова були члени Ради з міжнародних відносин — екс-держсекретар США


Д. Бейкер і М.Едельман, член Більдерберзького клубу, екс- прем’єр-міністр Нідерландів Р.Лубберс, член Тристоронньої комісії, екс-прем’єр-міністр Японії Я. Накасоне, вдова прем’єр-міністра Ізраїлю Л. Рабин, вдова зрадника арабського народу А.Садата Д.Садат, один зі світових стовпів космополітичної інформаційної системи, член усіх можливих структур світової закуліси Т.Тернер.

До складу директорату, крім уже згаданих членів Ради з міжнародних відносин Д.Гаррісона та А.Воссбрінка, увійшли С.Донован (президент Інституту Есалема, «Нове століття»), Д.О’нейл (президент Центру відновлення керівництва), Т.Рабин (президент інформаційної корпорації «Фокус медіа»), Б.Седлих (президент корпорації «Рейчем»).

У Раду при головах МФ увійшли такі відомі діячі світової закуліси, як члени Ради з міжнародних відносин: колишній керівник більшості в Сенаті США (1988–1994) Д.Мітчелл і колишній сенатор (1969–1993) А. Кренстон, президент Американської академії наук Б.Альберті, футуролог і письменник Д.Нейсбітт.

У Міжнародній координаційній раді вирізнялися члени Ради з міжнародних відносин: Л.Браун (президент «Волд Вотч Інститьют»), Ф.Майстер (голова Фонду Горбачова в Нідерландах), С.Райнс-міт (президент фірми «Райнсміт енд ассошиейтс»), А.Віл­лар (директор журналу «Летин Американ бізнес репорті»), В.Велч (головний редактор журналу «Волд таймс»).




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Схожі:

Таємні товариства: міфи та реальність iconТаємні товариства: міфи та реальність Микола Сенченко, Валерій Гастинщиков
Таємні товариства завжди привертали увагу громадськості. Про деякі з них розповідали пошепки. Що ж насправді являють собою ці таємні...
Таємні товариства: міфи та реальність iconМатеріали всеукраїнської науково-практичної конференції «Україна у Другій світовій війні: міфи І реальність»
Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Україна у Другій світовій війні: міфи І реальність» (до 70-річчя перемоги...
Таємні товариства: міфи та реальність iconВ. Г. Короленка Пантелеймон Куліш: міфи І реальність
Куліш П. О.: методично-бібліографічні матеріали / оунб ім. В. Г. Короленка; підгот. О. Рижаєва; відп за вип. І. Аліференко. – Чернігів....
Таємні товариства: міфи та реальність iconВалентин Стецюк Історія Товариства Лева Передмова з неба зірвем грона зірок, Ми присягали Леву!
Чим більше буде таких прикладів, тим ліпше для держави. Однак у нас ентузіасти виховання національної гідності здебільшого посилаються...
Таємні товариства: міфи та реальність iconПовідомлення про зміни у проекті порядку денного загальних зборів акціонерного товариства Повне найменування товариства: публічне акціонерне товариство «укрнафта» Місцезнаходження товариства згідно з його статутом
Тво «укрнафта» (надалі пат «укрнафта» або Товариство) повідомляє Вас, що «07» липня 2016 року о 12. 30 годині відбудуться загальні...
Таємні товариства: міфи та реальність iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 11 – Донецьк: Український культурологічний центр. – 2006. – 252 с
Таємні товариства: міфи та реальність iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 12 Донецьк: Український культурологічний центр, 2006. – 256 с
Таємні товариства: міфи та реальність iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 7 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2005. – с
Таємні товариства: міфи та реальність iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 8 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2005. – с
Таємні товариства: міфи та реальність iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 5 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2004. – с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка