Таємні товариства: міфи та реальність



Сторінка9/12
Дата конвертації22.02.2018
Розмір2.18 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Таким чином, «мудрецями» «Ради мудреців» МФ були переважно представники світової закуліси, насамперед Ради з міжнародних відносин, що не залишало сумнівів у питанні про мондиалістський характер і завдання цієї організації. Це підтверджується і складом спонсорів МФ. Це, зокрема, такі глобалістські масонські структури, як Фонд Рокфеллера, Фонд Карнегі, Фонд глобального суспільства, Фонд Натана Каммінгса, телекомпанія Сі-ен-ен, а також корпорації, керівники яких входять до складу світової закуліси: «Шеврон», «Джонсон енд Джонсон», «Паккард», «Продігі», «Оксидентал петролеум», «Брітиш ейрвейс» та ін.».



МОЛЛІ МАГУЇРЕС. «Моллі Магуїрес» — це союз шахтарів Пенсільванії, створений під час громадянської війни. Членами союзу, що мав офіційну назву «Філантропічна асоціація робітників», були в основному ірландці. Більшість з них — ще й члени відомого таємного товариства «Стародавній орден ірландців», заснованого в Ірландії і поширеного у США. Назва «Моллі Магуїрес» з’явилася після того, як група ірландських селян переодяглася в жіночий одяг, щоб протиставити себе корумпованим землевласникам. Перевдягнені в жіночий одяг для маскування, перші члени «Моллі Магуїрес» «прославилися» як убивці. Тому, коли преса США називала цих гірників Пенсільванії Моллі Магуїрес, це, звісно, не був комплімент. У результаті, багато шахтарів, які згодні були стати членами товариства, все ж утримувалися від цього кроку, бо не хотіли, аби їх називали Моллі.

Взагалі-то була вагома підстава для створення такої групи — крім того, що дуже гірникам мало платили, ще й доводилося працювати в небезпечних для життя умовах. Шахти ніколи не інспектувалися на предмет безпеки. Часто траплялися обвали. Не було вентиляції. Звичайним явищем стало захворювання легень. Ситуація небагато поліпшилася 1870 року, після ухвалення закону про обов’язкову наявність запасного виходу у вугільних шахтах, щоб усі в разі обвалу чи пожежі могли врятуватися. Цей закон, який мав місцевий характер і якого погано дотримувалися, був прийнятий не в результаті діяльності союзу, а внаслідок пожежі 1898 року в Евондейле, коли загинуло 179 гірників.

Іншою причиною для невдоволення були «усічені чеки» — коли робітникам наприкінці тижня платили не грошима, а товарами і продуктами за завищеною ціною зі складів компанії. Страйки 1868-го і 1875 років зазнали невдачі.

«Союз Моллі», діючи таємно, перетворився на войовничу і жорстоку групу. У відповідь, власники залякували гірників. Намагаючись підпорядкувати собі, калічили, вбивали підозрюваних у діяльності союзу. У результаті постраждало набагато більше звичайних працівників, ніж членів союзу. Католицька церква стала на бік керівництва, загрожуючи відлучити від церкви всіх членів союзу.

Якщо заарештовані виявлялися членами «Моллі», їх одразу судили і вішали, незалежно від рівня їхньої провини. 1877 року за належність до союзу було засуджено 19 чоловік, усіх їх стратили.

«Моллі Магуїрес» Пенсільванії — це перший масовий рух, що його становили самі робітники.



МОЛОДІЖНЕ АРАБСЬКЕ ТОВАРИСТВО (Al Jamiyyah al Arabiyah al Fatat). Сирійська група, постала в першій чверті ХХ ст., яка боролася за незалежність Сирії.

НАЦІЯ ІСЛАМУ. Релігійна секта, відома як «Нація ісламу», стала відомою завдяки Елію Мухаммеду, він же — Елія Пул, що народився приблизно (точної дати народження невідомо через тогочасну неакуратну реєстрацію) 7 жовтня 1897 року в сільськогосподарському районі Джорджії Сандервілле. Елія був одним з дванадцяти дітей Вільяма і Мері Пул. Його батько був священиком. 1919 року Елія одружився з Кларою Еванс. У подружньої пари було восьмеро дітей. На той час Елія працював на залізниці і в будівельній компанії. Але в квітні 1923 року він разом з родиною переїхав на північ у Детройт (штат Мічиган), де почав працювати на автомобільному складальному конвеєрі.

 1930 року Елія знайомиться із засновником секти «Нація ісламу» (згодом відомої як «Храм ісламу»), Воллесом Фордом, який оголосив, що для чорно­шкірих настав час повернутися до ісламу — релігії їхніх предків. Коли Елія познайомився з ним, Форд продавав вироби з шовку, ходячи від будинку. Він скрізь говорив, що є пророком і прибув з Африки, аби допомогти чорним відродити свою культуру. Чорна раса, за Фордом, «домінуюча», «споконвічна», і, позаяк чорні американці перетворилися на заблукалих овець, він поверне їх додому.

Зі свого подальшого навчання Елія довідався від Форда, що на зорі людства першість була за чорними. Чорні вчені, за твердженням Форда, створили моря і гори. Вони підтримували контакти з дев’ятифутовими велетнями з Марса, які запустили Місяць на орбіту навколо Землі.

Елія став головним помічником Форда і відданим учнем. Форд дав йому мусульманське ім’я Мухаммед. 1934 року Елію заарештували за підбурювання чорних мусульман відправляти своїх дітей у мусульманські школи, які у штаті Мічиган не були законними. Елії не дали тюремного строку, але його школи закрили.

У відповідь він разом з Фордом переїхав до Чикаго. Форд зник 26 лютого 1934 року, і досі невідомо, куди він подівся. Після його зникнення Елія очолив «Націю ісламу».

Елія переїхав до Вашингтона через чутки про підготовку замаху на нього. 1942 року, під час війни, Елію, разом з багатьма іншими чорними мусульманами, заарештували за ухилення від армії. Його ув’язнили, незважаючи на вік — у 45 років уже звільняли від служби в армії. Він пробув у в’язниці до закінчення Другої світової війни.

Після війни кількість членів «Нації ісламу» значно зросла. Секта проповідувала людям у гетто і в’язницях верховенство чорної раси.

У 1950 роки одним з нових членів «Нації ісламу», які відбували тюремне


ув’язнення, став Малкольм Літтл, згодом відомий як Малкольм X. У 1960-ті найвідомішим членом «Нації ісламу» був чемпіон світу з боксу Кассіус Клей, що змінив своє ім’я на Мухаммеда Алі.

Малкольм X вийшов з «Нації ісламу» 1964 року після того, як довідався, що Елія Мухаммед був нечесний зі своєю дружиною — у нього були позашлюбні діти. Малкольм Х прийняв мусульманську віру, що не мало жодного стосунку до «Нації ісламу». «Нація ісламу», своюю чергою, оголосила Малкольма Х своїм ворогом.

 1965 року члени «Нації ісламу» вбили Малкольма X, коли той виступав з промовою в Нью-Йорку. На час смерті Малкольма «Нація ісламу» мала свої представництва в більш як 60 містах США, у Гані, Мексиці і на Карибських островах.

1972 року Елія призначив Луїса Фаррахана новим спікером «Нації ісламу». Справжнє ім’я Фаррахана — Луїс Юджин Волкотт. Він народився 11 травня 1933 року в Роксберрі (штат Массачусетс), його мати — уродженка острова Кітс, що у Карибському морі. Вона розповідала синові про боротьбу афроамериканців за рівність, волю і справедливість. Помітивши музичний талант Луїса, мати, коли синові виповнилося шість років, подарувала йому скрипку. У тринадцять років він уже грав з оркестром коледжу Бостона і симфонічним оркестром Бостона. Наступного року після участі в одній з популярних на той час телевізійних програм він став національною знаменитістю. І його, естрадного артиста, почали називати «Чарівником». Луїс закінчив коледж у віці 16 років. Ставши зіркою в легкій атлетиці, він одержав стипендію в педагогічному коледжі в Північній Кароліні, де домігся гарних результатів у знанні анг­лійської мови. Позаяк допікали нестатки, Луїс, щоб утримати родину, залишив коледж і став професійним артистом.

У лютому 1955 року Малкольм X запросив Луїса відвідати «Храм нації ісламу». Незабаром Луїс примкнув до організації і став відомим як Луїс X. Він кинув шоу-бізнес і 1956 року став служителем у Бостоні.

Спочатку Луїс був вірним послідовником Малкольма, навіть наслідував його манеру говорити, але коли Малкольм відійшов від «Нації ісламу», він назвав його зрадником.

Після вбивства Малкольма X Луїс очолив мечеть Гарлема «Нації ісламу». Він швидко став виразником ідей організації і продовжив справу Елія Мухаммеда, навіть після смерті Елії 1975 року не полишив її. Фаррахан займався цим протягом 35 років. Під його керівництвом отримала розквіт організація «Чорні мусульмани».

1995 року Фаррахан організував марш у Вашингтоні, в якому взяли участь близько мільйона людей. Під час цього маршу сотні тисяч чорношкірих дали клятву по-новому ставитися до родини, переглянути свої погляди на суспільні й особисті проблеми.

Коли «Нація ісламу» боролася за здорові взаємини між чорними, її критикували за нетерпимість до білих, особливо до євреїв. Багато чорних лідерів засуджували антисемітські висловлення Фаррахана. Нація, як і раніше, проповідує участь марсіан у створенні світу.

1995 року Фаррахан заявив на зборах, що його викрали марсіани і доставили на головний корабель, і там нібито він зустрівся з Елієм Мухаммедом, який підказав ідею проведення маршу. На відміну від Малкольма X, у якого ніколи не було грошей, Луїс Фаррахан живе в розкошах в Мічигані. Він батько дев’яти дітей, у нього багато онуків і правнуків.



НІНДЗЯ. Японське слово ninjutsu означає «мистецтво викрадення», що сьогодні більше відповідає поняттю «шпигунство». Ці таємничі, одягнені в чорне воїни були послідовниками містиків, які розробляли таємні прийоми оборони, винаходили нові бомби, маски, отрути і методи бойових мистецтв.

Історія ніндзя передавалася з покоління в покоління. Nonuse (мистецтво викрадення) уперше з’явилося в Японії в 522 року до Р.Х. як релігія, що її проголошували жерці. Вони не були жорстокими — вони були «містиками», які збирали і передавали інформацію панівному класу. Ніндзя, якими ми знаємо їх зараз, з’явилися не раніше 645 року до Р.Х. До цього часу жерці удосконалювали бойові навички і використовували свої знання nonuse. Їх до цього змусило гноблення з боку центральної влади. Вони мусили думати про свій захист.

У 794 — 1192 рр. до Р.Х. розвилася нова цивілізація, а разом з нею виник новий клас багатих привілейованих родин. Ці родини боролися одна з одною за імператорський трон. Тож у них з’явилася велика потреба у шпигунах, інформаторах, навіть убивцях. Ці клани з підозрою і ревнощами ставилися один до одного і вдавалися до будь-яких засобів, необхідних для усунення потенційної загрози. Тому фахівці nonuse були нарозхват. Так з’явилися ніндзя. Зі зростанням їхньої популярності поширилися легенди про їхні надлюдські здібності.

Цю репутацію часто підживлювали самі ніндзя, оскільки були слабшими за своїх супротивників самураїв і не могли гідно протистояти конкурентним кланам. Вони повинні були за будь-яку ціну змусити інших повірити в їхні надлюдські здатності. Наприклад, переконати, що за силою один ніндзя вартий десятьох чоловіків, що вони можуть перетворюватися на тварин, літати, мов птиці, ставати невидимими, ловити кулі зубами і бачити майбутнє.



У Японії у 1600 роках ніндзя було оголошено поза законом, тож ці темні сили мусили піти у глибоке підпілля.



«НОВЕ СТОЛІТТЯ». Головним широкомасштабним рухом поборників єдиного світового уряду під керівництвом релігійного лідера є новий світовий рух «Нове століття». Текс Маррс, який досліджував нову релігію, написав дві книги на цю тему. Обидві вони є чудовими підручниками для тих, хто хоче довідатися більше про цю релігію. Ці книги вийшли під назвами «Темні секрети нового століття» і «Таємна мітка нового століття». Він писав: «Рух «Нове століття» набрав чіткої форми релігії з погодженою доктриною, священним писанням, зразком поклоніння і ритуалу, функціональною групою священиків і світських лідерів».

Іншим автором, що написав дві книги про релігію «Нове століття», що вийшли під назвою «Сховані небезпеки веселки» і «Запланований обман», є Констанція Камби. Ось що вона пише: «Рух «Нове століття» являє собою релігію з власною Біблією, молитвами і мантрами, містами-еквівалентами Ватиканом і Єрусалимом, священиками і гуру, досвідом народження заново (вони називають його відродженням), духовними законами і заповідями, медіумами і пророками і майже всіма іншими атрибутами релігії».

То що ж це за релігія «Нове століття», що буде панувати на землі принаймні 1 000 років?

Констанція Камби спробувала відповісти на це запитання у своїй книзі «Сховані небезпеки веселки». Вона визначила такі основні принципи нової релігії:

1. «План» майбутнього містить у собі запро­вадження нового світового «Месії», втілення в життя нового світового уряду і нової світової релігії під керівництвом Майтрея.

2. Буде запроваджено універсальну систему кодування людей і кредитних карт.

3. Керівники світовим провіантом будуть контролювати усі світові запаси їжі.

4. Передбачено запровадження загального податку.

5. Заплановано цілком знищити людей, які вірують у Біблію і поклоняються Богові, і цілком розтоптати Християнство.

На Заході деякі побачили ворога у вигляді Католицької церкви, але як стверджує пані Камби, ворог для них — не тільки Католицька церква, а й усе Християнство.

У хоч би що вірили представники руху «Нове століття», воно, схоже, здобуває дедалі більшу популярність. Bantam Books, одне з найбільших видавництв США, повідомило, що за останнє десятиліття кількість проданих книг «Нового століття» збільшилася вдесятеро. За повідомленням журналу «Таймс», кількість книгарень «Нового століття» за ос­танні п’ять років подвоїлося і становить 2 500.

За даними статті в журналі «Форбс», видавці підрахували, що загальний роздрібний продаж літератури про «Нове Століття» сьогодні становить 100 млн доларів.

Що ж проголошує релігія «Нове століття», кому поклоняються її послідовники? Ось що пише пані Камби у своїй книзі «Сховані небезпеки веселки»: «Вони мають намір запровадити новий світовий лад — лад, який усуває зі сцени світу Бога й проголошую владу Сатани».

Отже, якщо пані Камби та інші письменники, що досліджують цю тему, мають рацію, то рух «Нове століття» необхідно глибоко вивчити.

Нова релігія має цілу низку лідерів. Одна з них — Аліса Бейлі, яка написала дуже багато на тему релігії «Нове Століття». Вона заснувала організацію «Школа таємниці», один з її головних підрозділів — «Люцис Траст» (світла віра). У своїй книзі «Екстерналізація ієрархії» Аліса Бейлі розповіла читачу, які організації збираються поширювати у світі релігію «Нове Століття»: «Три головні канали, за якими провадиться підготовка до «Нового Століття» — церква, масонське братство й освіта».

Ще одним з основних авторів руху «Нове Століття» — Бенджамін Крим. У своїй книзі «Друге пришестя Христа і хазяїни мудрості» він визнає, що «нова релігія проявиться через організації на кшталт масонства. У масонстві основа секрету окультних таємниць».

Тому масонство приховує велику таємницю всередині своїх храмів — таємницю, що якось пов’язана з рухом «Нове століття».

Релігія «Нове століття» має свого світового лідера — Майтрею, який не заявив про себе привселюдно, але апологети «Нового століття» стверджують, що він уже на землі й оселився в азійській громаді східного Лондона в Англії в липні 1977 року. Вони вважають, що ця людина — той, кого християни називають Христом, євреї — Месією, буддисти — п’ятим Буддою, індуїсти — Кришною, а мусульмани — Імамом Магуном. Словом, всі основні релігії світу очікують на прихід цієї людини. Він сам терпляче очікує призначеної години, щоб оголосити народам світу про своє існування. Ця людина створить єдину світову релігію.

Рух «Нове Століття», що його прихильники видають за нову релігію, є повною протилежністю релігії старого століття, тобто релігії християн. Саме ця релігія спрямувала багато країн світу на щирий і справедливий шлях розвитку, проголосивши, що людству властиві такі основні права, як права людини. Християнська релігія дотримується думки про те, що родина — основний осередок суспільства в усьому світі, що кожна людина має право на приватну власність і не­від’ємне право на життя. Релігія визнає за кожною людиною право поклоніння і право вибору. Ці положення вважалися щирими і не підлягали обговоренню для авторів Американської декларації незалежності і Конституцій багатьох країн світу. Вони стали наріжними каменями й американської цивілізації. Однак сьогодні ці наріжні камені життя Америки піддано сумніву. Їх широко обговорює громадськість. Люди й організації проводять зараз дебати про право на життя, волю і власність.

Німецький філософ Фрідріх Вільгельм Ніцше, один з учителів багатьох комуністичних революціонерів світу, навів дуже короткий аргумент: «Я засуджую християнство. Я висуваю проти Християнської Церкви найжахливіше з можливих обвинувачень. Для мене це найвищий ступінь розкладу, що його тільки можна собі уявити».

Текс Маррс, автор, який виступав проти апологетів «Нового століття», писав про їхню ненависть до християн: «Віруючому «Нового Століття» говорять: «Ти зміг би стати богом одразу, якби не оточення цих жахливих християн з їхньою огидною позицією».

Цю думку проілюстровано ще одним важливим представником «Нового Століття» — Девідом Спенглером. У своїй книзі «Міркування про Христа» він писав: «Ми можемо узяти всі писання, всі скрижалі, всі закони... і зробити велике красиве багаття, бо ні на що інше вони не стануть у пригоді».

Отже, представники «Нового Століття», як і масони, мають християнство за ворога, якому потрібно протистояти не відкритими дебатами, а презирством, глузуванням, і... навіть убивством.

Якщо звернемося до історії, то знайдемо, що деякі рухи і партії брали участь у дебатах про релігію і християнство. 1911 року Соціалістична партія Великої Британії опублікувала брошуру «Соціалізм і релігія», де розкрила свій погляд на релігію: «Отже, це щира правда, що соціалізм — природний ворог релігії. Християнин-соціаліст — насправді антисоціаліст. Християнство... є антитезою соціалізму». Отож війну християнам оголосили соціалісти, адепти релігії «Нового століття» і масони. І як у будь-якій війні, ворог повинен бути повалений, навіть ціною кровопролиття, якщо виникне необхідність. Ця війна нічим не відрізняється від звичайних воєн.

Лаведі Лафферті і Бад Холловел — двоє представників «Нового Століття» — поклали початок дискусії з приводу того, чи дозволяє їхня релігія застосовувати насильство проти християнського суспільства. У своїй книзі «Вічний танець» вони пишуть: «Це час можливостей для тих, хто ними скористається (очевидно, представники «Нового Століття»). Інші (очевидно, християни), якщо земля їм не підходить (якщо вони не приймають релігію «Нового Століття»), перейдуть в інший світ».

Ще один приклад мислення «Нового Століття» узято з брошури «Космічний звіт», що продавалася в книгарні разом з іншими матеріалами про «Нове століття». Її видало «Гардіан екшн паблікейшнз» у Нью-Мексико. Там стверджується, що ці думки отримано від деякого «вищого розуму», що направив свою увагу на проблему голоду — хвороби третього світу: «Світ потрібно попередити про необхідність побоюватися хвороб, що придушувалися роками, але зненацька підняли свої огидні голови і косять кожного десятого, а населення країн третього світу вже на межі голодної смерті. Хоча ці народи, зрештою, буде замінено новою корінною расою, що ось-ось з’явиться в знову очищеному світі, проте нині це трагедія».

Ці слова розкривають неймовірний за своїм цинізмом задум: населення країн третього світу має бути цілком замінено «новою корінною расою». Це, зрештою, не буде трагедією, трагедією є те, що ці люди вмирають зараз через голод і хвороби.

Отже, у новому тисячолітті світ населятиме нова людська раса. Про це висловлювалися й інші апологети цієї релігії. Так, Руф Монтгомері писала про ці зміни: «Ті, хто переживуть цю заміну, стануть новим типом людей; вони звільняться від боротьби і ненависті і служитимуть усьому людству. Ті душі, які сприяли утвердженню хаосу нинішнього століття (очевидно, християни), відправляться в духовну сферу переглядати своє ставлення до життя».

Аби переконатися, що апологети «Нового століття» мають на увазі фізичну смерть «ворога», досить звернутися до представника цього руху Руф Монтгомері. В інтерв’ю журналу «Чарівна суміш» вона сказала: «Мільйони виживуть, а мільйони — ні. Ті, хто не виживуе, перейдуть на духовний рівень, насправді смерті не існує».

Деякі прихильники «Нового Століття» намагалися підрахувати кількість людей, яким призначено загинути. Одним з них був Джон Рандольф Прайс, якого цитував Текс Маррс у своїй книзі про «Нове Століття». Він оголосив: «Джонові Рандольфу Прайсу передано з духовного світу повідомлення про те, що близько 2,5 млрд людей загине в хаосі, що насувається».

Це приблизно половина нинішнього населення світу. Іншу кількість приречених на смерть через неприйняття нової релігії пророкує так званий «тибетський учитель» Джован Огуд. Йому нібито було повідомлено, що до 2000 року загине третина людства. Це приблизно 2 млрд людей. Як бачимо в часі, це усе вимисел.

Зв’язок з духовним світом каналами — один з дивних видів діяльності в рамках релігії «Нове століття». Деякі віруючі стверджують, що мають здатність викликати духів тих, хто залишив цей світ багато років тому. Досить часто ці духи стверджують, що вони — «вчителі, які вознеслися» у пошуку вищої істини. Однією з тих, хто заявив про свій зв’язок з «учителем», є Аліса Бейлі. Дух, який з нею спілкувався, назвався Джованом Хулом. Він, за її твердженням, пророкував: «Смерть не є нещастям, якого потрібно боятися; робота Руйнівника насправді не є жорстокою чи небажаною... Тому хранителям плану дозволено численні руйнування і зло, що їх перетворено на добро».



Про те, що являв собою цей «план», повідав світу Бенджамін Крим, ще один лідер «Нового століття». Він оприлюднив 25 квітня 1982 року в 20 газетах світу інформацію, де, зокрема, говорилося: «Що являє собою цей «план»? Він передбачає вступ на посаду нового світового уряду і запровадження нової світової релігії під пануванням Майтрея».

Але, мабуть, найразючіший приклад вчення нової релігії вийшов з-під пера Барбари Маркс Хаббард. У своїй книзі «З днем народження, плането Земля!» вона писала: «Вибір такий: або ви станете Христом, універсальною людиною, або загинете. Людство або зміниться, або зникне з лиця землі. Такий вибір».

Отже, людству дано вибір: чи приймати нову релігію, чи вмирати!

Деякі провідні фахівці минулого стверджували, що і їм доводилося робити вибір. Одним з таких був Адольф Гітлер, який не вважав помилкою винищення під час Другої світової війни понад 50 млн людей. Він мислив себе агентом невидимого бога зі скорочення чисельності людей, яких вважав небажаними. Він писав: «У мене є право знищувати мільйони представників нижчих рас, що розмножуються, мов паразити». І він робив те, що вважав прийнятним у рамках своєї релігії. Хто не вірив у його нову релігію, той не мав вибору, він був приречений.

Людиною, яка відігравала найбільшу роль у житті Гітлера, був Дітріх Еккарт, один із сімки, яка заснувала нацистську партію. Його називали «духовним засновником нацизму». Один з письменників наголошував на важливості Еккарта у житті Гітлера: «Сам Адольф Гітлер вважав Еккарта особистістю, яка найбільше вплинула на все його подальше життя».

Відомо, що Еккарт проводив численні експерименти з наркотиками, намагаючись у такий спосіб сягти «вищої свідомості». Терер стало відомо, що і Гітлер намагався зробити те ж саме: «...Гітлер досягав вищих рівнів свідомості за допомогою наркотиків і проводив глибоке вивчення середньовічного окультизму і ритуальної магії...».

Еккарта називали «відданим сатанистом і центральною постаттю в могутньому і широкому колі окультистів — товаристві Туле».

Але він також вірив і в добродія Майтрея, месію «Нового століття». Еккарт брав участь у серії сеансів з двома російськими генералами, які залишили бать­ківщину, щоб перебратися в Німеччину. Під час цих сеансів Еккарту і його партнерам було оголошено про неминучу появу німецького месії — «добродія Майтрея». Саме він скеровував кар’єру Гітлера в окультний світ поклоніння Люциперу. Уже на смертному одрі він сказав своїм соратникам, які зібралися довкола нього: «Йдіть за Гітлером! Він танцюватиме, але мелодію замовив я! Я посвятив його в «таємну доктрину», забезпечив йому спілкування з вищими силами. Не плачте за мною: я вплинув на історію більше, ніж будь-який інший німець». Еккарт тоді також заявив, що він особисто отримав звістку від Сатани про те, що йому доручено підготувати людину, натхненну Люципером, для підкорення світу і здобуття слави арійською расою.

Ще однією ланкою, що зв’язує товариство Туле з поклонінням Люциперу, є емблема — символ нацист­ської партії — свастика. Менглі Хол у книзі «Лекції із стародавньої філософії» пояснював: «Свастика... це обертовий хрест, що символізує централізований рух «Вічного».

Словник визначає свастику як хрест з рівними, загнутими під прямим кутом кінцями. Є два види цього символу: один з кінцями, загнутими вліво, інший — з кінцями, загнутими вправо. Перший повсюди вважається символом добра, другий — символом зла.

Гітлер особисто затверджував остаточний варіант кривавого прапора нацистів (того, на якому зображено свастику як емблему, що символізує нацистську партію). І він вибрав свастику, що стала символом товариства Туле, з формою, яка символізує зло. Його офіційними знаками були свастики, перетнуті двома піками.

Один зі споконвічних засновників товариства Туле Рудольф фон Себоттендорф ототожнював свастику з іншим символом — сонцем. «Я збираюся втягти товариство Туле в цю битву... я клянуся на цій свастиці, на цьому священному для нас символі, щоб ти чуло все це, о «Чудове Сонце!», — заявляв він у листопаді 1918 року.

Масонський письменник Альберт Пайк, міркуючи про життя і смерть, писав у своїй книзі «Мораль і догма»: «Помилковим є твердження, що одна людина, хоч би якою малою вона була, не може бути принесена в жертву іншій, хоч би якою великою була та, друга, або більшості людей. Це помилка, до того ж дуже небезпечна. Часто потрібно жертвувати і однією людиною, і багатьма в інтересах багатьох. ...Інтереси і навіть життя однієї людини незрідка потрібно приносити в жертву інтересам і благополуччю його країни».

З погляду релігії, жертвувати одним життям в інтересах багатьох — це вбивство, і тим, хто вірить у Бога і Біблію, не дозволено цього робити. Заповідь проти цієї практики міститься в Книзі другій Вихід 20:13 у Старому Заповіті та у Євангелії від Матвія 5:21 у Новому Заповіті, і звучить вона: «Не убий».

Цей принцип легко пояснити: жодна людина не має права відбирати життя в іншої. Таке розуміння властиве майже всьому людству (є, звичайно, культури, що вважають людські жертви, канібалізм і вбивство прийнятними, але це зрідка трапляється в історії людства). Однак тут перед нами розкривається зовсім нова релігійна точка зору, яка відкрито захищає криваве знищення цілих людських рас.

Члени товариства «Іллюмінати» не посвячувалися в щирі наміри Ордену щодо релігії аж до отримання ними визначених звань. У всі таємниці Ордену посвячували тільки тих, хто досяг рангу старшого або молодшого іллюміната, шотландського лицаря чи священика. Адам Вейсгаупт, засновник Ордену іллюмінатів, був переконаний, що вбивство — не зло, і поклав цей принцип в церемонію посвяти в Орден, під час якої той, хто посвячує, говорить тому, кого посвячують:

«Пам’ятаєш, як, зустрівши тебе, ми говорили, що в планах нашого Ордену немає задумів проти релігії. У цьому ж ми запевняли тебе, приймаючи в ряди новачків, і це ж ми повторювали, коли ти вступав до нашої Академії мінервалів... Ти пам’ятаєш, з яким вмінням і удаваною повагою ми говорили тобі про Христа і Євангеліє; але, ставши повноправним іллюмінатом, шотландським лицарем чи священиком, ти повинен знати, що ми шануємо не Христа, а наш розум, і не його віру, а закони природи; ми говоримо про релігію, розум, мораль і природу, але наші релігія і мораль — це права людини, рівність і во­ля... Нам потрібно було звільнити тебе від сили-силенної забобонів, щоб переконати тебе: релігія Христа — не що інше, як вигадка священиків, ошуканців і тиранів. А якщо така найвідоміша і найшанованіша релігія брехлива, то що вже говорити про решту? Зрозумій: усі вони повторюють ті самі вигадки, усі вони однаковою мірою засновані на неправді, помилках, безглуздих ідеях і відвертому шахрайстві. Зберігай нашу таємницю... Щоб цілком знищити християнство і всі інші релігії, ми вдавали, що сповідаємо єдино правильну з них, але пам’ятай, що мета виправдовує засоби і що добро творять у той самий спосіб, що й чинять зло. Той засіб, до якого ми вдалися, щоб звільнити тебе, є способом звільнення від релігії всього людства».

Посвяченим в Орден говорили, що для досягнення мети вони можуть використовувати будь-які засоби, аж до вбивств. І що головна мета Ордену іллюмінатів — знищення всіх релігій, зокрема й християнства. Це означало, що коли християни й надалі наполягатимуть на своєму, їх можна буде просто знищити фізично.

Для Ордену всі способи боротьби були прийнятними, бо основним принципом було гасло «Мета виправдовує засоби». У листі до товариша Адам Вейсгаупт 1778 року писав: «Жоден не гідний вступати в наш Орден, якщо він... не готовий йти на крайні заходи».

В іншому місці він писав про це ще трохи іншими словами: «Цього не можна домогтися тільки через створення таємних організацій, які будуть поступово, тихо захоплювати уряди держав, і використовуватимуть для цієї мети засоби, які зазвичай негідники використовують для досягнення своїх основних цілей».

Вейсгаупту було добре відомо про могутність уряду, і він волів цієї могутності для членів своєї організації. Тож піддав свою організацію ретельній чистці. Не зупинився навіть перед тим, щоб дати її членам дозвіл на брехню, якщо це потрібно для досягнення мети. Він писав: «Не повинно виникати ані найменшої підозри, що наша мети спрямована проти релігії і держави. Часом потрібно говорити одне, а потім — інше, але ніколи не суперечити собі, аби, поважаючи свій щирий спосіб мислення, ми могли залишитися непроникними для непосвячених».

Чудовий приклад клятви, що її давали десь на півшляху до вершини масонської ієрархії, наведено у книзі Джорджа Оруелла «1984». У посвяченого в таємне товариство запитують: «Чи готовий ти віддати своє життя? Чи готовий ти вбити? Чи готовий ти здійснити акт саботажу, що може стати причиною загибелі сотень невинних людей? Чи готовий ти видати свою країну іншим державам? Чи готовий ти до обману, підробки, шантажу, розтління дитячих умів, розповсюдження наркотиків, заохочення проституції, поширення венеричних захворювань — до всього, що може деморалізувати? Чи готовий ти скоїти самогубство, коли ми накажемо тобі це зробити?».

Це приклад філософії про «мету, яка виправдовує засоби». Посвячений мусив чинити так, як від нього вимагали, аби його дії були корисними для товариства. Такою аморальною була та клятва.

Отже, вбивство тих, хто не хоче приймати нову релігію, стане прийнятним. І ті, що знищуватимуть, не повинні відчувати докорів сумління. З погляду релігії «Нове століття», убивці роблять людству гарну послугу. Однак це бездушне нівелювання правами людини на землі було пророковано набагато раніше. У Новому Заповіті, у Посланні Івана 6:12, написано: «Так настане час, коли той, хто вбиває тебе, вважатиме, що служить Богу».

 

Суспільство ВРІЛ. ВРІЛ — це мова, що складається з усних звуків і щигликів, якою говорили люди Атлантиди (Атлантида — таємнича земля в Атлантичному океані, де жила велика цивілізація до того, як вона пішла на дно океану). Товариство ВРІЛ також відоме як Освічена ложа. Воно виникло в Німеччині одразу після Першої світової війни. Є й думка, що товариство з’явилося ще 1917 року, у розпал війни, коли троє чоловіків і жінка, так звані духовні медіуми, зустрілися для обговорення «магічного фіолетового, чорного каменю» і способів контакту зі світами в майбутньому і минулому. Вони вважали, що цього можна досягти за допомогою «Чорного сонця», світло від якого істинне, проте невидиме людському оку. Емблемою товариства ВРІЛ є Чорне сонце, хоча ця ідея належить не товариству ВРІЛ. Чорні сонця були частиною символічної системи Вавилона й Ассирії.



За легендою, товариство ВРІЛ, група, що зараз працює разом з товариством Туле, успішно практикує обмін інформацією з неземними цивілізаціями. Члени групи змогли відтворити літаючу тарілку, що з’явилася ще 1939 року.

Одним з членів товариства ВРІЛ був Керрі Торн­лі, його імя неодноразово фігурувало в документах у зв’язку з вбивством американського президента Джона Кеннеді. Торнлі, зовні дуже схожий на Освальда (хоча і трохи вищий), був єдиним, хто написав книгу (роман) про Лі Харві Освальда до замаху на президента Кеннеді. Книга побачила світ тільки 1991 року. Після цього Торнлі видав книгу про вбивство, але це була не художня книга.

Торнлі вважав, принаймні на публіці, що «він і Лі Харві Освальд — результат генетичних експериментів, здійснених таємною нацистською сектою євгеніків, товариством ВРІЛ... що спеціальний «жучок» був імплантований у його тіло з народження, і що за ним, як і за Освальдом, таємно спостерігали і керували їхніми діями з дитинства невидимі, але впливові володарі ВРІЛ».

25 лютого 1992 року в телевізійній програмі «Поточні справи» Торнлі заявив, що він є частиною змови з ліквідації президента Кеннеді і що до складу групи входили змовники, яких він називав «Зять і Худий».



Товариство «Золотий світанок». Відгалуження англійської секти розенкрейцерів, товариство «Золотий Світанок» створено 1887 року. Це була невелика група людей з найвідоміших англійських інтелектуалів. Вони займалися церемоніальною магією і окультизмом. Очевидно, один з членів групи — Він Весткот.

Група підтримувала контакти з німецькими сектами довоєнної Європи, що, своєю чергою, мало вплив на Адольфа Гітлера, зокрема на знаменитий антропософічний рух Рудольфа Штайнера (поінформованість людства). У ХХ столітті товариство «Золотий Світанок» очолював Алістер Кроулі, потім — С.Матерс. Група заявляла, що є частиною «традиції мудрості», яка сягає своїм корінням часів лицарів-тамплієрів, і навіть ще далі — античної історії. Коли Кроулі залишив «Золотий Світанок» і примкнув до ВІД, він зрадив таємниці «Золотого Світанку».

Товариство «Чорний Дракон». Це японські таємні товариства, що діяли до Другої світової війни. Вбивства, скоєні його членами, кількох провідних японських міністрів, які виступали проти війни, сприяли сходженню до влади Тоє. Як стверджує Віолет Звітій Хейвен у книзі «Джентльмени Японії: дослідження дипломатії гвалтівника», рішення почати війну проти Сполучених Штатів було прийнято на зборах товариства «Чорного Дракона».

Саме там військовий міністр Хідекі Тоє наказав провести повномасштабну підготовку до війни проти Сполучених Штатів, розмістити японський бойовий арсенал і зосередити запаси боєприпасів на Маршаллових і Каролінських островах до листопада 1941 року. Підписавши бойові накази, Тоє, який був міністром закордонних справ Хірота, голова «Чорних Драконів», обговорював переваги і наслідки конфлікту зі Сполученими Штатами. Багато хто тоді з присутніх на зустрічі вважав найкращими для Японії датами нападу грудень 1941-го чи лютий 1942 року. Тоє, говорили вони, почне війну з Америкою, і через 60 днів, здійснивши пертурбацію в кабінеті міністрів, стане великим диктатором. Обидва пророкування збулися, підтвердивши давній антагонізм японської верхівки товариства «Чорний Дракон» щодо Сполучених Штатів.

Висловлювалося припущення, що члени товариства «Чорний Дракон» навіть діяли у США під час Другої світової війни. У «Сан-Франциско Ньюз» від 31 березня 1942 року писалося: «ФБР сьогодні захопило підозрюваних членів ворожої злочинної японської групи в Сан-Франциско». Повідомлялося, що рейди здійснювалися на основі документів, захоплених під час попередніх рейдів на японські таємні товариства, про те, що місцева група була «фасадом» безжалісного товариства «Чорний Дракон» — найбільш націоналістичної і терористичної з усіх японських таємних організацій.

Нат Дж.Піпер, начальник відділу ФБР у Північній Каліфорнії, яка керувала операцією, повідомив, що частина раніше заарештованих японців не заперечують таємності місцевого товариства. Голлівуд використав реальні події як сюжетну основу для постановки фільму «Агенти ФБР проти «Чорного Дракона», що побачив світ 1943 року. Пізніше цей фільм перезняли і він отримав назву «Чорний Дракон з Манзанара».

Одеса/Ді Спінне. Дві пронацистські організації з могутньою фінансовою підтримкою. Виникли після Другої світової війни з хаосу в Європі, є думка, що під егідою Ватикану. ОДЕСА/Ді Спінне допомогла в організації втечі з Європи майже 30 тисячам нацистів, головним чином до Південної Америки. Чимало злочинців втекло на Близький Схід і в Сполучені Штати Америки.

Ватикан допоміг цим групам «забезпечити духовну і матеріальну допомогу незаможним», а потім стверджував, що не мав уявлення, кому допомагав. Однак, схоже, вищі священнослужителі добре знали, що це були військові злочинці, зокрема й у самій організації «ОДЕСА».

У зв’язку з цим найчастіше згадувалося ім’я католицького священика Алоїса Гудаля, ректора Понтіфіко Санта-Марія дельаніма. Під час Другої світової війни цей священик привселюдно заявляв про єдність католицької церкви з нацистським урядом. Гудаль уособлював єдність організацій ОДЕСА/Ді Спінне.

ОДЕСА — це абревіатура Organisation Der Ehemaligen SS-Angeh­origen (Організація колишніх членів СС). Її створено 1947 року асом Люфтваффе Гансом Ульріхом Руделем і Отто Скорцені. Відповідно до неофіційної інформації, священик Гудаль надавав покої і забезпечував перевезення військових нацистів, розміщував їх, забезпечував немалими коштами для переїзду, оплачував хабарі і залагоджував надзвичайні ситуації.

Вважається, що ОДЕСА припинила своє існування 1952 року. Їй на зміну прийшла організація Kamer­adenwerke («Братерська майстерня»). Вона допомагала колишнім нацистам уникнути екстрадиції в ті країни, де їх розшукували, забезпечувала їх новими паспортами і надавала сховок.

1972 року організація здобула скандальну славу, опублікувавши деякі свої матеріали.

Опус Деї. Prelatura della Santa Crose e Opus Dei (Прелатура «Святого Хреста і Божа справа») — така повна офіційна назва цієї структури Ватикану, що підлягає особисто Папі Римському.

Уважне вивчення закулісних подій, що нині відбуваються в дипломатичній, військовій, промисловій та інших сферах, дає всі підстави зробити висновок, що «духовні» групи пов’язані з латентними керівниками і відіграють тут свою роль. Так, 1969 року в уряд Франко увійшло кілька керівників ложі Opus Dei. Таким чином, ця група, що нараховує більш як 500 тисяч членів з усього світу, отримала конкретні політичні важелі впливу, до того ж не тільки на Піренейському півострові.

Але чи й справді Opus Dei таємне товариство? Цю католицьку організацію було засновано в Іспанії священиком Хосе Марія Ескріва де Балагере, який стверджував, що метою створення Opus Dei є тільки бажання вивести її членів на християнський шлях. Хосе Марія Ескріва де Балагере народився


9 січня 1902 року в іспанському місті Барбастро. 1925 року після посвяти в духовний сан переїхав з сільського приходу в Сарагосу, а через два роки — в Мадрид. Датою створення Opus Dei офіційно вважається 2 жовтня 1928 року. 1936 року Ескріва виявився в рядах заколотників у штабі Франциско Франко в Бургосі. Вельми трагічний період історії ХХ століття, коли в Європі багато католицьких священиків приєдналися до антифашистського опору, Ескріва пересидів у Мадриді, де в нього була власна кафедра права. На ці роки припадає розквіт організації, яка отримала державну підтримку, мала доступ до фінансових фондів, прямий вихід на освітні заклади, мас-медіа, військову сферу.

Як відомо, Папа Римський — не тільки духовний лідер усіх католиків, яких нараховується майже півмільярда, а й ще глава міста-держави Ватикану, що існує з 1928 року. Зовнішню і внутрішню охорону резиденції глави Святого престолу виконують швейцарські гвардійці. У структурі Римської курії — ватиканського уряду — діє служба безпеки, співробітники якої супроводжують Понтифіка на всіх заходах і в закордонних поїздках.

Крім духовного впливу, помітним є вплив Папи на світову політику. З часів інквізиції функції папської розвідки, контррозвідки і ведення дізнання покладалися на довірених осіб із середовища кардиналів, єпископів і прелатів, які очолювали особливі структури Ордену єзуїтів. Нині більшість конспірологів вважає, і не безпідставно, що єзуїти вже не мають колишнього впливу серед католиків, що їхнє місце зайняв інший Орден. «Прелатура Святого Хреста і Божа справа» (Pre­latura della Santa Crose e Opus Dei), як вже було сказано, підпорядковується особисто Папі Римському. Штаб-квартира Ордену Opus Dei розташована в Римі, на вулиці Вьяле Бруно Буоцці, 73.

Створена Ескрівою духовна секта підпала під вплив фашистської ідеології. Після війни, 1947 року, вона отримала у Ватикані статус секулярного католицького університету. Роком раніше Ескріва влаштувався в Римі, став доктором теології, консультантом двох ватиканських конгрегацій і одним з прелатів Понтифіка Пія ХІІ. У 50-х—60-х роках режим Франко дав можливість структурам Opus Dei зайняти керівні позиції на політичній сцені Іспанії, замінивши фашистську фалангу, у яку входили представники вищого генералітету.

У 70-х роках вплив Opus Dei помітно послабився, але організація швидко поширилася в світі, особливо на Американському континенті. Стало відомо, що Орден підтримує генерала Аугусто Піночета, який прийшов до влади 11 вересня 1973 року після здійснення перевороту на кшталт франкістського. Один з найбагатших людей Чилі Крусат, власник «Банку де Сантьяго» і майже 250 компаній, у 70-х роках щомісяця виділяв Opus Dei 2 млн доларів. Колишній перуанський президент Альберто Фухіморі, який після багатьох літ боротьби з повстанцями і террористами, будучи обвинуваченим у корупції, залишив країну, співпрацював з представниками Opus Dei.

У більш як 20 містах Сполучених Штатів Америки було відкрито центри Ордену, в яких працювали понад 5 тисяч членів. Особливого успіху Opus Dei досяг у часи правління Рональда Рейгана. Тоді в Ордену були свої довірені люди в Білому домі, у вищих ешелонах Пентагону. В адміністрації Білла Клінтона в журналістів виникла підозра про належність до Opus Dei директора Федерального бюро розслідування (ФБР) Луїса Фрі. Його секретар Джон Коллінгвуд заявив, що нічого не знає про цей Орден, і назвав інформацію преси «некоректною». Однак згодом організація змушена була визнати, що брат головного контррозвідника Джон Фрі — директор центру Opus Dei у Пітсбурзі.

Конституцію Opus Dei було написано 1950 року і видано 1982 року. Більшість її статей секретні. Організація діє також за таємним статутом. Немає конкретних даних щодо внутрішньої ієрархії Ордену, його обрядів і методів підготовки. Відомо лише, що в них поєднуються прийоми підготовки братств середньовічних іспанських ченців і психологічний тренінг сучасних бійців спеціального призначення.

Є різні класи членств. Найсуворіший клас — це Обраний. Його члени присвятили своє життя Opus Dei. Вони живуть у будинках Opus Dei і дотримуються обітниці безшлюбності. Усі їхні гроші належать братству. Їм не дозволяється мати власний банківський рахунок. Вони отримують лиш мізерні тижневі видатки на особисті потреби. Усю їхню кореспонденцію перевіряють керівники Opus Dei. Вони ж переглядають усю кореспонденцію, перевіряють, що члени братства читають, що слухають по радіо, які передачі дивляться по телебаченні.

Є список книг, обсягом майже триста сторінок, заборонених Opus Dei. Серед них — протестантські Біблії й усе, що стосується теорії еволюції.

Всі особисті пересування за межами резиденції повинні схвалюватися директором. Члени братства впевнені, що біль — це добре, позаяк він очищує дух. Вони завдають собі болю, який для них є відплатою за гріхи і способом приборкання сексуального потягу (ці самокатування називаються приборканням тіла), носять на стегнах голчастий пояс, що називається волосяницею (cilice) і січуть себе по спині різками з вузлами на кінцях. Волосяницю носять по дві години щодня, крім неділі. До різок вдаються раз на тиждень. Якщо члени хочуть сікти себе різками частіше, вони повинні попросити на це дозвіл. Члени братства мають приймати холодний душ, а не гарячий.

Один з колишніх членів братства свідчив: «Волосяниця і дисципліна настільки далекі для більшості людей, що вони можуть подумати, ніби Opus Dei — досить дивна організація. Загалом це відповідає дійсності. Однак слід зазначити одну важливу деталь. Традиційне католицьке вчення про приборкання тіла, яке переростає в загрозу мазохізму, — це те, що необхідно робити в знак покори своєму духовному лідеру. По суті, якщо навіть волосяниця — це прийнятна форма покарання, то її використання засвідчує, що члени Opus Dei — незвичайні люди, вони невільні у своїх вчинках».

Члени братства мусять спати на підлозі. Деякі представники цього класу починають як звичайні члени братства, потім їх обирають у духівництво Opus Dei, де їх спеціально навчають. У кожного дому Opus Dei свій священик, який здійснює меси і відпускає гріхи. Членам братства забороняється сповідуватися не своїм священикам.

Жінки в Opus Dei — помічниці обраних, вони працюють економками в резиденціях.

Наступний клас Opus Dei — додатковий. Представникам цього класу дозволяється одружуватися і мати родини. Вони також дотримуються «життєвого плану», але екстремальні методи обраних не для них. Представники цього класу живуть у власних будинках, однак велику частину своїх доходів віддають Opus Dei. Усі лідери братства — священики обраних. Є думка, що Opus Dei проник у Ватикан і що багато високопоставлених представників Папи — священики обраних цього братства .

За додатковим класом — клас молодших членів. Вони живуть у власних будинках, але дають обітницю безшлюбності. І, нарешті, є «Співробітники», які не вважаються офіційними членами братства, але надають йому фінансову допомогу. Співробітникам не обов’язково бути католиками.

Як і за багатьох культів, Opus Dei не дозволяє своїм членам контактувати з їхніми родинами. Їх переконують, що розмови про Opus Dei в родинах — це марна трата часу, що там їх не зрозуміють. Багатьом членам братства наказують не повідомляти своїм родинам, що вони вступили до Opus Dei.

З членів братства створюють команди для агресивного вербування. Це відбувається так. Аналізуються інтереси потенційних членів, для контакту з ними підбираються члени братства, здатні викликати їхній інтерес. На зборах Opus Dei даються короткі характеристики потенційним новобранцям. Усім членам рекомендують мати 10 — 20 «друзів», які могли б примкнути до групи. Члени братства використовують дружбу як приманку і розривають стосунки з тими, хто їм не підходить. Потенційні члени не підозрюють, що їхнє вербування — заздалегідь спланована акція. У деяких коледжах і університетах Opus Dei нових членів через «фасадні» організації. Створюються клуби, якими керує Opus Dei, але під іншими вивісками. Наприклад, «Істина життя» чи молитовні групи. Хто стає членом клубу, того потім агресивно вербують в Opus Dei. Набором також активно займаються в католицьких приходах.

Прелат Opus Dei — єпископ Хав’єр Ечеварія, що народився в Мадриді 14 червня 1932 року. Офіційно під його керівництвом об’єднано понад 85 тисяч осіб, а із прибічниками — сотні тисяч. Влітку 2000 року Іван Павло II заснував Папський університет Св. хреста, що розмістився в приміщенні Святого престолу — історичному будинку Атеніуму (духовної церковної бібліотеки) у центрі Рима. П’ять років тому там навчалися майже півтори тисячі студентів з 65 країн світу. Прелатурі Opus Dei доручено керівництво університетом. Активними провідниками політики Ватикану є католицькі священики, спеціально підготовлені в службах військових капеланів збройних сил деяких країн—членів НАТО.

У штаб-квартирі Opus Dei 17 березня 2001 року представники організації зустрілися з Іваном Павлом ІІ на семінарі, організованому прелатом Хав’єром Ечеварія. Звертаючись до зборів, Папа сказав: «Ієрархічна сутність Opus Dei, встановлена апостольською конституцією, якою я затвердив прелатуру, є відправним пунктом пастирського служіння, сповненого виконання практичних завдань». Він звернув увагу на об’єднання зусиль прелатури із зусиллями кожної єпархії чи приходу, у структурі яких впроваджено центри Opus Dei. Це, за словами Івана Павла ІІ, «особлива місія». Глава Ватикану відзначив ту старанність, з якою правовірні послідовники блаженного Ескриви віддаються роботі, молитві, вірі, процитувавши 271-й параграф із книги «Шлях» Хосе Марії Ескриви як параграф бойового статуту: «Настав час відкинути всі сумніви й надалі дотримуватися апостольських починань».

Кількість центрів, що їх відкриває прелатура в усьому світі, постійно зростає. Критики називають Орден таємничою силою, що проникнула у верхні ешелони політичної влади на п’ятьох континентах. Особливе питання — активність довірених осіб Ордену в міжнародних організаціях. Папська прелатура багатша за більшість країн третього світу. У «третьому Римі» Орден діє надтаємно. За даними Міністерства юстиції РФ, на території Росії не зареєстровано жодного представництва, філії чи іншої організаційної структури Opus Dei.

У Ватикані не всі підтримують концепцію особистої прелатури Opus Dei. Серед тих, хто не визнавав такої ідеї, був і найближчий помічник Павла VI кардинал Джованні Бенеллі. Через місяць після створення прелатури, наприкінці 1982 року, він раптово помер від серцевого нападу. З того часу, як вважає багато дослідників, папські володіння суворіше контролюються членами Opus Dei. Не всі вони заявляють про своє членство, як, скажімо, особистий секретар глави Ватикану монсиньйор Станіслав Дзівич, один з впливових членів Римської курії єпископ прелатури Opus Dei Хуліан Еранс — співголова папської Ради.

Питаннями інформації і преси у Ватикані займається Хоакін Наварро-Вальє, мирянин, «нумерарій» Opus Dei, що дотримується целібату. Під час візиту Папи в Україну Наварро-Вальє висловлював досить вульгарні як для дипломатичної особи коментарі на адресу Російської Православної Церкви. Не дивно, що багато ліберальних католиків називають Opus Dei не інакше, як Ostopus («Спрут») чи «Свята мафія». «Їхнє царство прийде» — застерігає Роберт Хатчінсон у заголовку свого останнього дослідження «таємного світу» Opus Dei. Ескрива, на думку автора, це просто властолюбний «мегаломаньяк», який намагається контролювати церковне життя Іспанії. Він отримав від Франко гроші, владу і таємну агентуру.

Через місяць після виборів новим президентом США став Джордж Буш-молодший. В американському католицькому виданні National Catholic Register з’явилося незвичайне послання... від святого Томаса Мора. Привітавши Буша з перемогою, історичний персонаж зазначив, що рішення Верховного Суду — про припинення підрахунку голосів — випало на 12 грудня 2000 року — день церковного свята на честь Богоматері Гваделупської. Автор листа пояснює: «Як вам, сподіваюся, відомо, його святість Папа Іван Павло ІІ у своєму Апостольському посланні від 31 жовтня назвав мене Святим Заступником державних діячів і політиків». З цього робиться висновок, що допомога заступника потрібна всім, зокрема Бушу. У своєму листі «небесний заступник» радить президенту зробити візит у Рим, зустрітися з Папою і прислухатися до його слів. Послання завершується натяком, що один з друзів автора може виступити посередником між президентом і Небом. Адреса друга: у двох кроках від нових апартаментів Буша на Авеню, у будинку з великим портретом Томаса Мора у формі кольорового вітража, що займає цілий віконний проріз. Цей будинок №815 стоїть на 15-й вулиці, посередині між соборами св. Матвея і св. Патрика. Це за 500 м від резиденції голови адміністрації США. У будинку — Католицький інформаційний центр (СІС). Керівник цієї світської за своїм статусом установи (він же автор листа Бушу) батько Джон Макклоскі чекав відповіді недовго...

На 30-й день після інавгурації нового президента Білий дім, маючи точні координати, наніс нищівний інформаційний удар. Так само замаскований, як і натяки публіциста Томаса Мора на заступництво Божої Матері в особі Верховного Суду і брата президента Джеба Буша — губернатора штату Флорида, де і було вирішено результати виборів після того, як Верховний Суд постановив припинити процедуру перерахування голосів. Безумовно, у делікатній формі було дано відповідь і «владі» в особі Івана Павла ІІ. Віртуальний удар по об’єкту з портретом небесного заступника Буша нанесли спецслужби, заарештувавши 18 лютого за підозрою в шпигунстві на користь Москви співробітника ФБР Роберта Хансена.

Незабаром у пресі з’явилася інформація, що Хансен є ортодоксальним католиком і належить до таємної організації Opus Dei (у перекладі з латини — «Божа справа»). Главою її вашингтонського приходу, випадково, чи ні, виявився батько Джон Макклоскі ІІІ. Він змушений був спростувати чутки щодо таємного членства в Opus Dei директора ФБР Луїса Фрі, членів Верховного Суду Антоніна Скаліа і Кларенса Томаса. Їхні голоси, до речі, забезпечили прийняття вердикту на користь Буша... Але усі вже знають, що чотири роки тому Кларенс прийняв католицтво під впливом сина свого колеги священика Поля Скаліа. Дружина судді Маурін Скаліа відвідує «духовні заняття» Opus Dei.

У США найбільший центр Opus Dei розміщено в недавно відбудованому сімнадцятиповерховому будинку на Манхетені в Нью-Йорку. Попередня штаб-квартира була по-сусідству, де на Вол-стріт у Сіті-банку і банкірському будинку «Меріл Лінч» до 1981 року працював фінансист Джон Макклоскі, що став згодом священиком і публіцистом. Вашингтонську парафію Opus Dei було недавно обновлено. Меса, що її відслужив у капличці Католицького інформаційного центру кардинал Джеймс Хікі в присутності прелата Opus Dei Хав’єра Ечеварріа і кількох єпископів, відбулася 14 вересня 2000 року. До неї приурочили відкриття й освячення бронзової скульптури Хосе Марії Ескриви. Через три місяці, у грудні, Джон Макклоскі написав листа Бушу. І тоді ж ФБР і ЦРУ, за офіційними даними, відкрили оперативну справу і почали стеження за Хансеном.

Члени Opus Dei повторюють: «Ми — асоціація людей, у яких винятково релігійна й апостольська мета».

У неділю 6 жовтня 2002 року в Римі зібралося не менше 300 тисяч прочан з 84 країн світу. На вулицях можна було зустріти прочан з Індії, Латинської Америки, Філіппін, була навіть група з естонського міста Тарту. У вічне місто така маса людей стікалася для участі в урочистостях з нагоди долучення до лику святих іспанського священика Хосе Марії Ескриви де Балагере — засновника Opus Dei. Церемонію прославляння нового святого очолив Папа Римський Іван Павло ІІ, який здійснив за час свого понтифікату рекордне число канонізацій — 464. Ця подія оживила дискусію навколо Хосе Марії Ескриви де Балагере і його дітища Opus Dei.

Річ у тім, що і Балагере, і його організація є досить спірними феноменами, єдності в їхніх оцінках немає навіть у католицьких колах. Колишні папи, особливо Іван ХХІІІ і Павло VI, ставилися до Opus Dei з деякою обережністю, але Іван Павло ІІ цілком і беззастережно підтримував цю організацію, і саме він ініціював процес канонізації засновника Opus Dei — Хосе Марії Ескриви де Балагере.

Колишній член Opus Dei Марія дель Кармен Тапіа у книзі «Переступи порог: життя в Opus Dei» обвинувачує організацію в «промиванні мізків», у культі особи засновника. Загалом, на її думку, це щось на кшталт «католицьких талібів».

І, нарешті, іспанський богослов Хуан Мартін Веласко так говорить про Балагере: «Ми не можемо брати за християнський зразок життя людини, яка служила державній владі й використовувала цю владу для поширення впливу організації, людини, яка послуговувалася непрозорими засобами, не підкорювалась настановам Папи, якщо вони не збігалися з її думкою».

Наприкінці зазначимо, що нинішній «прелат» Opus Dei, іспанський єпископ Хав’єр Ечеварріа Родрігес заявив, що комісія з канонізації Ескриви де Балагере отримала сотні повідомлень про появу Божої благодаті, тобто про чудеса, що відбулися завдяки заступництву тепер уже святого Хосе Марії.

З 1991 року існує група, яка називається Інформаційна мережа діяльності Opus Dei (Opus Dei Awareness Network, ODAN), вона займається просвітницькою роботою за принципом «проблемних питань». ODAN складається з колишніх членів Opus Dei.

Згідно з ODAN, нові члени Opus Dei дають згоду вступити в групу до того, як вони зрозуміють, які виникають після цього вступу зобов’язання. Потім їм нагадують, що вони дали обіцянку і якщо вони її не дотримуватимуться, то «Бог відвернеться від них». Тим, хто усе ж таки вирішує залишити Opus Dei, погрожують, «що вони будуть позбавлені Божої благодаті, а то й прокляті».

Організація національного відродження. Про масштаби і рівень організації цього в’єтнамського таємного товариства, як і раніше, нічого невідомо. Однак з 2001 року воно викликало ажіотаж у країні, значною мірою в результаті кампанії написання листів. Тисячі листів групи, адресовані в усі основні ЗМІ з усіх кінців країни вимагали відсторонення від влади Компартії В’єтнаму. В листах висувалася вимога скасувати четверту поправку до В’єтнамської конституції, де сказано, що Компартія В’єтнаму є виразником сподівань в’єтнамського народу і вірна марксистсько-ленінській ідеології і соціалістичним ідеалам Хо Ші Міна. В одному з листів говорилася: «Компартія — це не робоча партія. У ній багато суперництва і фракційності. Однак їй вдається підтримувати абсолютну владу над в’єтнамським народом, завдяки четвертій поправці вона пригноблює релігійні групи, придушує будь-яку соціальну активність, яка може загрожувати її існуванню».

Орден нових Тамплієрів. Засновник цієї групи — Йорг Ланц фон Лібенфельс, цистерціанец (чернець примикав до Ордену бенедиктинців), видавав журнал чорної магії й еротики, який називався Ostara. Лібенфельс мав вплив на Адольфа Гітлера. Свастику саме цієї групи Гітлер використав для емблеми нацистської партії. Ця свастика була символом середньовічних Тевтонських лицарів.

Ордо Темплі Оріентис. OTO (Орден східних тамплієрів, він же Орден Храму Сходу) не визнає жодних законів, що регламентують людські відносини. Його єдиний закон: «Робіть усе, що у ваших силах, це і є Закон». Він бачить своє покликання в забезпеченні високої мети — свободи особи, її спрямуванню до світла, мудрості, розуміння, знання і влади через красу, відвагу, розум, на основі всесвітнього братерства.

Засновник ОТО — Карл Кельнер, багатий німецький підприємець, посвячений наприкінці ХІХ століття у стародавню традицію магіки (вимовляється з буквою «до» для того, щоб відрізняти її від трюків досвідчених магів) і містики трьох мудреців під час свого перебування в Азії з метою пізнання мудрості. На основі цих знань Кельнер створив власне таємне товариство, яке назвав Герметичним братерством світла. Тепер секта відома за назвою ОТО.

Група відрізнялася від масонів тим, що жінки могли бути її повноправними членами, ритуали багатьох сект передбачали гетеросексуальні оргії. Партнером Кельнера у створенні ОТО був Теодор Реус — шпигун прусської секретної служби, що мав досвід роботи в таємних товариствах. Реус був професійним співаком, масонським гросмейстером і розенкрейцером, який намагався створити сучасну версію Ордену Ілюмінатів.

З політичної точки зору, ОТО була надзвичайно реакційною групою. Кельнер і Реус виявляли цікавість до «сексуальної магіки» і спільно перекладали Азійські тантричні посібники із сексу. Відповідно до їхньої теорії, сексуальні флюїди можна ефективно використовувати в алхімії, за умови правильної комбінації чоловічих і жіночих гормонів може з’явитися на світ магічна дитина — гомункулус. Коли 1905 року Кельнер помер, лідером OTO став Реус.

Найвідомішим членом OTO був Алістер Кроулі. Він примкнув до групи 1910 року. Будучи прихильником сексуальної магіки, він швидко зробив приголомшливу кар’єру в OTO — зійшов на саму вершину організації. Нижчим ступенем ОТО була M:.M:.M:., із двокрапкою і крапками між літерами.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Схожі:

Таємні товариства: міфи та реальність iconТаємні товариства: міфи та реальність Микола Сенченко, Валерій Гастинщиков
Таємні товариства завжди привертали увагу громадськості. Про деякі з них розповідали пошепки. Що ж насправді являють собою ці таємні...
Таємні товариства: міфи та реальність iconМатеріали всеукраїнської науково-практичної конференції «Україна у Другій світовій війні: міфи І реальність»
Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Україна у Другій світовій війні: міфи І реальність» (до 70-річчя перемоги...
Таємні товариства: міфи та реальність iconВ. Г. Короленка Пантелеймон Куліш: міфи І реальність
Куліш П. О.: методично-бібліографічні матеріали / оунб ім. В. Г. Короленка; підгот. О. Рижаєва; відп за вип. І. Аліференко. – Чернігів....
Таємні товариства: міфи та реальність iconВалентин Стецюк Історія Товариства Лева Передмова з неба зірвем грона зірок, Ми присягали Леву!
Чим більше буде таких прикладів, тим ліпше для держави. Однак у нас ентузіасти виховання національної гідності здебільшого посилаються...
Таємні товариства: міфи та реальність iconПовідомлення про зміни у проекті порядку денного загальних зборів акціонерного товариства Повне найменування товариства: публічне акціонерне товариство «укрнафта» Місцезнаходження товариства згідно з його статутом
Тво «укрнафта» (надалі пат «укрнафта» або Товариство) повідомляє Вас, що «07» липня 2016 року о 12. 30 годині відбудуться загальні...
Таємні товариства: міфи та реальність iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 11 – Донецьк: Український культурологічний центр. – 2006. – 252 с
Таємні товариства: міфи та реальність iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 12 Донецьк: Український культурологічний центр, 2006. – 256 с
Таємні товариства: міфи та реальність iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 7 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2005. – с
Таємні товариства: міфи та реальність iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 8 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2005. – с
Таємні товариства: міфи та реальність iconНаукового товариства
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка т. 5 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2004. – с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка