Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми



Сторінка10/18
Дата конвертації12.03.2018
Розмір2.75 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   18

2-га сторінка «Взірці архітектури бароко»

Для мистецтва бароко є характерними пишність і динаміка, патетична піднесеність, інтенсивність почуттів, пристрасть до ефектних видовищ, сполучення ілюзорного і реального, контрасти масштабів і ритмів, матеріалів і фактур, світла й тіні. Синтезу мистецтв, що має у бароко всеосяжний характер, властива урочиста монументально-декоративна єдність. Міський ансамбль, вулицю, площу, парк, садибу барокові митці розуміють як організовану художню єдність, що розгортається перед глядачем багатьма образами. Палаци й церкви бароко завдяки розкішній, вигадливій пластиці фасадів, неспокійній грі світлотіні, складним криволінійним планам і обрисам набували мальовничості й динамічності та немовби вливалися в навколишній простір. Парадні інтер'єри будинків бароко прикрашали багатобарвною скульптурою, ліпленням, різьбленням; дзеркала і розписи ілюзорно розширювали простір, а живописні плафони створювали ілюзію розгорнутих склепінь.


Словникова робота. Бароко (іт. barocco — вибагливий, химерний) — стиль у європейському мистецтві XVI—XVIII ст., якому притаманні пишність, прагнення до поєднання реальності з ілюзією, містичні алегорії, монументальність, театральність. У бароко відобразилися протиріччя епохи, складні думки й переживання її представників. Стиль і культура бароко мали тісний зв'язок із релігійною та аристократичною культурою.
У деяких країнах бароковий стиль розвивався наприкінці XVI та у І половині XVIII ст. (Італія, Польща, Австрія, Україна, Латинська Америка). Перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі створені у визначних мистецьких центрах Італії (Римі, Мантуї, меншою мірою — у Венеції та Флоренції). Бароковий стиль відкрив нові можливості для мистецтва, що особливо яскраво виявилося в синтезі мистецтв, у створенні грандіозних міських і паркових ансамблів.
Найкращі представники бароко — італійці: архітектори та скульптори Мікеланджело Буонарроті, Лоренцо Берніні, Франчес- ко Борроміні, Карло Фонтана, Філіппо Ювара, живописці П'єтро да Кортона, Джордано Лука, Алессандро Маньяско, Джованні Бат- тіста Тьєполо.
Ансамбль вілли Фарнезе (1559—1573; арх. Джакомо да Віньйола) не вирізняється своїми розмірами, але демонструє всі риси бароко — єдиний ансамбль із павільйонами, садом, фонтаном, сходами різних типів, що з'єднують тераси. Вілла ще сильно відокремлена від навколишнього середовища, «замкнена на собі».
(Демонструються зображення взірців барокової архітектури.)
Витоки розвиненого бароко, батьківщиною якого була Італія, сягають епохи Відродження, творчості Мікеланджело Буонарроті, якого називають «батьком бароко». Першим архітектурними творами, що повною мірою відповідають цьому стилю, уважають збудовану Мікеланджело у Флоренції капелу Медичі (1520—1534) та проект вестибюлю бібліотеки Лауренціана, що було споруджено пізніше. Митець підсилив архітектуру велетенським ордером, широко використовував карнизи, подвоєння пілястр та колон, тісняву архітектурних елементів та надлюдські розміри. Скульптурні та архітектурні твори генія справляють враження скорботи, напруження, нервовості, хоча зберігають чітку побудову, симетрію, демонструючи потойбічну, майже неможливу красу.
Досягнення італійського бароко створили підґрунтя для подальшого розвитку мистецтва Іспанії та її американських колоній, а також Німеччини, частково Франції, Фландрії, Польщі (та України в її складі), Австрії (та Чехословаччини в її складі) тощо.
♦    Пригадайте найвидатніші барокові споруди України.
♦    Які спільні та відмінні риси наявні в барокових спорудах, створених архітекторами, які працювали в Італії та в Україні?
♦    Назвіть видатних архітекторів барокового зодчества в Україні.
Завдяки сукупності різноманітних художніх прийомів мистецтво бароко справляло дуже сильне враження на глядачів, приголомшуючи їх величчю та грандіозністю. Ознаками барокової архітектури є овал у лінії будівлі та поява архітектурних ансамблів.
Грандіозним є ансамбль площі Св. Петра (1657—1663) роботи JI. Берніні. Овальна площа з двома фонтанами й обеліском замкнена могутніми чотирирядними колонадами, що владно організують простір, і перетворена на величезний атрій перед собором, до якого ведуть численні сходи. Прямолінійні ділянки колонад, що розташовані під гострим кутом до собору, створюють ефект зорового збільшення висоти фасаду, якщо дивитися на собор здалека.
Прийоми штучної перспективи Берніні застосовував часто (наприклад, поступово зменшуючи колони парадних сходів Скала Реджа у Ватикані (1663—1666), щоб візуально возвеличити фігуру Папи в момент його появи на верхньому майданчику). Берніні зіграв важливу роль у формуванні архітектурної зовнішності Рима (декоративно-ефектні фонтани — Тритона на пьяцца Барберіні; Чотирьох рік на пьяцца Навона та ін.).
Шедевром креслень архітектора є варіант плану (бл. 1638 року) для церкви Сан Карло алле Keammpo Фонтане. З-поміж робіт Борроміні — церква Сантіво алла Сапієнца (1642—1660), палаццо Памфілі (1645—1650), Сант Аґнезе ін Аґоне (1653—1657).
Церква Святого Ім'я Ісуса (церква Іль-Джезу; 1568—1584, арх. Джакомо да Віньола та Джакомо делла Порта, початковий проект підготував Мікеланджело) — соборна церква Товариства Ісуса (ордена єзуїтів), розташована на невеликий однойменній площі в центрі Рима. Побудована у дусі маньєризму, наближеного до естетики бароко.
Будівництво в стилі бароко в Австрії почалося задовго до 1690-х років. Один із перших зразків — бароковий собор у Зальцбурзі (1611—1628, арх. Сантіно Соларі).
Найбільшу барокову споруду Відня — палац НІенбрунн( 1696— 1713) — побудували австрійці Йоган Бернгард Фішер фон Ерлах та його син Йозеф Еммануель.
Також у Відні у бароковому стилі побудовано палац принца Євгена, Богемську канцелярію, Придворну бібліотеку, церкву Св. Карла Борромея (Карлскірхе), палаци аристократів. Австрійська провінція пишається справжнім шедевром — бароковим монастирем у містечку Мельк (арх. Я. Прандтауер, Й. Мунгенаст).
Шедеври австрійського бароко поширилися також у Чехії (палац герцога Естергазі у Фертеді), Словаччині (монастир у Я сові) та ін. Празький архітектор Франческо Каратті розпочав будівництво надзвичайно ефектного Чернінського палацу (кінець XVII — початок XVIII ст., завершив Франтішек Канька).
Видатним зразком архітектури бароко в Празі став Валд- штейнський палац (І третина XVII ст.), над яким плідно працювали одразу декілька архітекторів-італійців (зокрема, Джованні П'єроні й Андреа Спецца). Дивний бароковий сад на несиметричній ділянці розпланував Ніколо Себрегонді, значно прикрасивши і палацовий ансамбль, і Прагу.
З-поміж представників періоду розвиненого бароко необхідно назвати батька й сина Дінценгоферів — Крістофа й Кіліана Ігнаца.
Зразки барокових споруд у Празі обмежувалися спочатку поодинокими палацами та церквами. Середньовічне планування Праги не постраждало, навпаки: у місті з'явилися виразні архітектурні домінанти, що надали йому значного художнього забарвлення — вдруге після доби готики.
Розвиток бароко в Росії був пов'язаний зі зростанням і зміцненням дворянської держави. Російське бароко поділяють на раннє та розвинене. Яскравими зразками раннього бароко у Петербурзі є палац Меншикова у Кронштадті (нині перебудований, майже зник як барокова пам'ятка), Петропавлівський собор у фортеці (зберігся), палац Меншикова на Василівському острові (реставрований, філія музею Ермітаж), Петергоф та палац Меншикова в Оранієнбаумі, деякі споруди Олександро-Невського монастиря (згодом однойменної лаври), Костянтинівський палац у Стрельні (реставрований).
Смольний монастир (1744—1764) у Петербурзі (проект Б. Ра- стреллі) складався з храму із домовими церквами та дзвіницею, а також інституту для дівчат із дворянських родин. Собор колишнього монастиря добудував архітектор В. Стасов лише 1835 року.
Чотири будівлі з комплексу Ермітажу в Петербурзі, розташовані уздовж Палацової набережної, є перлинами російського бароко: Зимовий палац (1754—1762, арх. Б. Растреллі), Малий Ермітаж (1764—1775, арх. Ж. Валлен-Деламот), Старий Ермітаж (1771—1787, арх. Ю. Фельтен), Ермітажний театр (1783—1787, арх. Дж. Кваренгі).
Світські зразки бароко у Москві — палац імператриці Ан- ни в Аненгофі, Лефортово (арх. Б. Растреллі, зруйнований), дерев'яний палац Шереметьєва в Кусково, палац Апраксіних, церква Климента Папи Римського в Замоскворіччі.


3-тя сторінка «Архітектура класицизму»

На основі архітектури Відродження розвивається також класицизм, який у XVII ст. поширився у Франції (ансамбль Версаля у Франції, арх. Ж.-А. Мансар), а з II половини XVIII ст. стає панівним напрямом архітектури всіх європейських країн, а також Америки й Австралії. УII половині XVIII — І половині XIX ст. значного розвитку досягла російська архітектурна школа, яка вплинула на розвиток світової архітектури (творчість архітекторів В. Баже- нова, М. Козакова, А. Захарова, К. Россі та ін.).


Словникова робота.

Класицизм — художній стиль і напрям, зорієнтований на форми античної, насамперед грецької, класики (інша назва — ампір). Класицизм не локалізований у якійсь конкретній історичній добі чи географічному регіоні. Митці Давньої Греції з IV ст. до н. е. вже зверталися до своєї класики VI ст. до н. е. Ці тенденції збереглися і в Середньовіччі; мистецтво Ренесансу також певною мірою є класицистичним. Класицизм як прагнення до ясності та чистоти пропорцій, урівноваженості та гармонії форм проявився у мистецтва Франції XVII ст., посідав чільне місце в англійському мистецтві та в мистецтві більшості європейських країн у XVIII—XIX ст.


На повну силу класицизм проявляється в архітектурних творах італійця Андреа Палладіо, який створив власний варіант палацу і варіював його впродовж усього життя. Він розробив нову систему пропорцій ордерів. Тепер ордер був не декором фасаду, а головним принципом побудови. Палладіо розробив новий різновид міського палацу із прямокутним внутрішнім подвір'ям, оточеним критою колонадою. Принципи раннього класицизму чітко відбилися в багатьох позаміських садибах — віллах.


4-та сторінка «Модерн в архітектурі»
Словникова робота.

Модерн (від фр. moderne — новітній, сучасний) — стиль у європейському мистецтві кінця XIX — початку XX ст., що з'явився насамперед у художній промисловості та архітектурі, а надалі помітно позначився також у малярстві, графіці та скульптурі. Започаткований в Англії у 1870-ті роки, згодом поширився континентом. Модерн — штучне прагнення створити підкреслено новий, «сучасний» художній стиль, для якого є характерними лаконічність, незвичайність декоративних форм, підкреслення структурних елементів.


Стиль модерн в архітектурі поєднав використання нових будівельних матеріалів (сталі, скла, залізобетону) із розкішшю, витонченістю, декоративністю. Важливою ознакою модерну в архітектурі були орієнтація на потреби певних соціальних верств і використання національних елементів виражальності.
Основними елементами стилю є застосування синусоїдних ліній, стилізованих квітів, язиків полум'я,— ліній, запозичених у природи. Створюючи новий стиль, представники модерну використовували умисно примхливі, мінливі форми, вигадливі лінії, асиметрію та вільне планування. Вони застосовували новітні технічні та конструктивні засоби для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель, де всі вирішення підпорядковані єдиному образно-символічному задуму й орнаментальному ритму.
Поряд зі зверненням до хвилястих, природних форм мали місце компромісні варіанти з використанням прямокутних об'ємів, що не погіршувало образності й функціональності стилю. В архітектурі модерну широко використовували як деревину (дерев'яний модерн), так і звичайну та глазуровану цеглу, бетон, металеві конструкції, комбінації матеріалів. Дерев'яний модерн переважав у будівництві заміських помешкань.
В архітектурі модерну, з одного боку, упроваджувалися ідеї художнього індивідуалізму, а з другого, мистецтво утопічно розглядалося як засіб соціального перетворення суспільства (наприклад, у роботах бельгійця X. Ван де Велде, що ґрунтувалися на соціалістичній утопії В. Морріса).
Фасади будинків модерну характеризуються здебільшого динамічністю й плинністю форм, які досить часто наближаються до скульптурного або природного явища (будівлі А. Ґауді в Іспанії, В. Орта й X. Ван де Велде в Бельгії, Ф. Шехтеля в Росії); іноді вони скупі й геометрично чіткі (будівлі Й. Хофмана, Й. Ольбриха в Австрії, Ч. Макінтоша в Шотландії, зрілі роботи Ф. Шехтеля).
Деякі архітектори модерну передбачали функціоналізм, прагнучи виявити каркасну структуру будинку, підкреслити тектоніку мас і об'ємів (деякі будівлі О. Вагнера, Й. Хофмана в Австрії, П. Беренса в Німеччині, О. Перре у Франції).
Виникнення та поширення стилю модерн збіглося з широким використанням забутих будівельних технологій та відновленням ремесел, широким використанням промислових технологій у будівництві суспільно значущих об'єктів (виставкові комплекси, вокзали, буржуазні театри тощо). Важливу роль у популяризації та поширенні стилю зіграли саме міжнародні виставки та будівництво виставкових павільйонів у нових формах. Масова забудова деяких вулиць чи районів створила нове архітектурне середовище в історичних містах — Парижі, Мілані, Барселоні, Манаусі, Відні, Петербурзі, Берліні, Москві, Львові, Ризі, Києві, Празі.
Найбільшої популярності модерн набув під час Усесвітньої виставки в Парижі (1900). Після 1910 року значення модерну поступово зменшилося.
Одним із перших архітекторів, які працювали у стилі модерн, був бельгієць Віктор Орта (1861—1947), який активно використовував нові матеріали, передусім метал і скло. Конструкціям із заліза він надавав форм, що нагадували фантастичні рослини. Сходові поруччя, світильники, що звисають зі стелі, навіть дверні ручки — усе було ретельно спроектовано в єдиному стилі.
Першим прикладом застосування збірних конструкцій у будівництві став Кришталевий палац у Лондоні, споруджений для першої Всесвітньої промислової виставки (1851).
Незвичні, сміливі зразки стилю створив каталонський архітектор Антоніо Ґауді (1852—1926) у Барселоні. Споруджені ним будинки настільки органічно вписуються в навколишній пейзаж, що здаються справою рук природи, а не людини. У будинку Бальо (1905—1907) Ґауді досягнув апогею свого захоплення криволінійними формами та «органічними» мотивами, застосувавши всюди — від фасаду до інтер'єрів та меблювання. Покрівлю викладено черепицею так, що вона нагадує риб'ячу луску. Будинок Міла (1905—1907) часто називають «Педрерою», кам'яною печерою. Ґауді тут досяг сюрреалістичної атмосфери, із хвилястим фасадом, криволінійними формами та ексцентричними димарями- дзвонами.
Однією з перших споруд у стилі модерн був житловий будинок у Парижі на вулиці Франкліна (1903; арх. Огюст Перре). Справжнє відкриття в архітектурі здійснив Jle Корбюзьє (1887—1965), який одним із перших застосував залізобетон. У Франції ідеї модерну розвивав також Ектор Ґімар (1867—1942), якии створив, зокрема, вхідні павільйони паризького метро.
У стилі модерн кожний архітектор творив споруду від початку до кінця — від складання проекту до архітектурного оздоблення. Так забезпечувалась єдність стилю. Прикладом такого синтетичного витвору є приватний будинок Рябушинського в Москві (арх. Ф. Шехтель). Цю надзвичайну споруду, починаючи від витончених деталей огорожі, оздоблення фасаду, різноманітності віконних прорізів, живописного панно на фасаді та завершуючи інтер'єром, у центрі якого розташовані відомі декоративні сходи, створено в єдиному стилі.
У США у межах модерну кінця XIX ст. виникла так звана чиказька школа архітектури, найпомітнішою фігурою якої є Луїс Саллівен (1856—1924), який запропонував тип висотної офісної будівлі з мінімумом декору — хмарочос. Таким чином, модерн став «сходинкою» до архітектури XX ст.
Перші хмарочоси були побудовані в Чикаго (місто після спустошливої пожежі 1871 року потребувало нових будівель). Кілька років потому було винайдено електричний ліфт (1880). Уважається, що першою такою будівлею в Чикаго був Хоум-іншуранс- білдінг (1883—1885, арх. В. Джені), яку почали наслідувати. Будівля універмагу «Карсон, Пірі енд Скотт» (1899, арх. Л. Саллівен) із «ґратчастим» фасадом із величезних горизонтальних вікон і фанерованих білою плиткою стін став прообразом хмарочосів усієї Америки.


5-та сторінка «Культова арабо-мусульманська архітектура»
У результаті арабських завоювань VII—IX ст. виникла величезна держава — Арабський халіфат (у складі Аравійського півострі- ва, сучасних Іраку, Ірану, більшої частини Закавказзя, Середньої Азії, Сирії, Ізраїля, Йорданії, Єгипту, Північної Африки, Іспанії та Португалії, Північної Індії).
Словникова робота.

Мавританське мистецтво — умовна назва стилю мистецтва, що виникло у VII—VIII ст. у південних областях Іспанії та країнах Північної Африки внаслідок злиття художніх традицій арабів-завойовників з культурою місцевого населення.


Однією з характерних рис синтезу мистецтв у монументальному арабському зодчестві є важлива роль декоративних форм. Особливе значення має орнамент (арабески — складний орнамент із геометричних фігур і стилізованих рослинних мотивів, який подеколи містить каліграфічні східні написи), що монохромним мереживом, барвистим килимом укриває стіни і склепіння будинків (багатим оздобленням славилися навіть численні громадські лазні, у спорудженні яких використовувався досвід зведення римських терм).
В архітектурі жител здавна були вироблені прийоми планування будинків із внутрішніми подвір'ями та із захищеними від спеки терасами.
Спільні для багатьох народів Близького й Середнього Сходу особливості архітектури були пов'язані із природно-кліматичними умовами країн і можливостями будівельної техніки (наприклад, використання особливих конструкцій із глини, цегли й каменю). Були створені різноманітні форми арок — стрілчасті, підковоподібні, фестончасті; винайдені особливі системи склепінчастого перекриття.
Стіни мечеті, палацу, медресе, караван-сараю так само, як і стіни будинків та укріплень, являли собою перешкоду, ховаючи те, що було всередині. Особливе значення (як ядро архітектурної композиції) мало відкрите квадратне або прямокутне подвір'я, оточене арковими галереями. У мечетях до однієї зі сторін цього подвір'я, зорієнтованої в бік Мекки, прилягала глибша аркада, яка утворювала кілька рядів молитовної зали. Арки спиралися на колони й стовпи.
Середньовічні архітектори Арабського Сходу створили нові типи монументальних культових і світських будівель:
•    мечеті — молитовні будинки мусульман;
•    мінарети — вежі, з яких закликають вірян на молитву;
•    медресе — мусульманські духовні училища;
•    караван-сараї та криті ринки, що відповідали розмаху торговельної діяльності міст;
•    палаци правителів, укріплені цитаделі, фортечні стіни з воротами й вежами;
•    мавзолеї — монументальні похоронні споруди, що містять камеру із останками померлого й поминальну залу.
Мечеть є будівлею, що стоїть осторонь, із куполом-гамбізом. Іноді мечеть має внутрішнє подвір'я (наприклад, Аль-Харам). Флігелем до мечеті пристроюють 1—9 веж-мінаретів (кількість мінаретів повинна бути меншою, ніж у мечеті Аль-Харам). Молитовна зала позбавлена зображень, але на стінах можуть бути написані арабською рядки з Корану. Стіна, звернена до Мекки, позначена порожньою нішею — міхрабом. Праворуч від міхрабу розташована кафедра — мінбар, з якої проповідник (імам) читає проповіді віря- нам під час молитви. При мечетях іноді працюють школи-медресе.
Арабське слово масджид — мечеть, є похідним від арабського кореня саджада — падати ниць, уклонятися — тобто слово позначає місце поклоніння. Воно свідчить про місце, де вірянин може вклонитися Богові під час молитви і не припускає нічого, окрім чистого простору. Мусалла — особливий тип відкритих споруд, що оточені стіною або мають тільки одну стіну (вона визначає напрямок у бік Мекки), розташовані зазвичай за межами міста.
Під час поширення ісламу на нові землі, для потреб вірян не лише будували нові храми, але й пристосовували ті, що вже існували, здебільшого християнські. З-поміж найвідоміших — храм Св. Софії в Царгороді (Стамбулі), а також мечеті Багдада. Власне ісламські храми — це прості та зручні споруди, що наближаються за формою і планом до будинку Пророка в Медіні, закладені на місці колишніх військових таборів. Наприкінці VII ст. була визначена відмінність (за призначенням і функціями) між масджид — невеликою мечеттю для індивідуальної молитви та масджид джаммі — соборною («п'ятничною») мечеттю для колективної молитви, що здійснює вся громада опівдні щоп'ятниці.
Усі мусульманські культові споруди об'єднані спільною рисою — вони орієнтовані строго на Мекку (точніше, на Каабу): місце, куди мусульмани посилають молитви. Цей напрямок називається кібла («те, що розташоване навпроти»). Від нього отримала свою назву задня, звернена до Кааби, стіна будь-якої молитовної будівлі в ісламі, яка теж називається кібла. У ранній період, коли молитву здійснювали на окресленій на піску ділянці землі, кіб- лу визначали за тінню списа, устромленого в землю. Орієнтація на Мекку утвердилась тоді, коли язичницьке святилище — Каабу — було оголошено також і мусульманською святинею. Про це йдеться у другій сурі Корану, що належить до найдавніших медін- ських одкровень.
Як архітектурна споруда медресе склалася у X—XII ст. (наприклад, медресе Нізаміє в Харгірді, Іран, XI ст.; медресе ан-Нурія аль-Кубра в Дамаску, XII ст.).
Медресе являє собою 1—2-поверхову споруду з прямокутним подвір'ям, келіями, мечеттю та аудиторіями.
Існують регіональні відмінності в архітектурі медресе. У Середній Азії мечеть і аудиторії розташовані в корпусі будівлі, по обидва боки від порталу, у Сирії та Єгипті вони займають обернені до подвір'я лоджії. У Малій Азії подвір'я медресе зазвичай покрите масивним куполом.
Медресе оздоблюють різьбленням по каменю, стуку (алебастровій штукатурці), дереву й теракоті та полив'яними плитками.
Зазвичай медресе відкривали при великих мечетях. У них готували служителів культу (імамів), учителів початкових мусульманських шкіл — мектпебів, а також службовців держапарату.
Перше медресе було відкрито 859 року у Фесі (Марокко). У період IX—XIII ст. медресе поширилися всією територією Близького й Середнього Сходу, а також у Магрибі, тобто країнами, звідки зародився іслам та які зазнали ісламізації.
У період Середньовіччя медресе були осередками культури — фактично першими університетами в сучасному розумінні.
У часи Аббасидів було створено цілу мережу медресе, яка, крім Персії, Аравії та Магрибу, охопила й деякі території Західної Європи — Аль-Андалус (переважна частина сучасної Іспанії) та Си- цилійський емірат та території сучасних Афганістану, Пакистану, Пенджабу (Північна Індія). Знамениті медресе діяли в Каїрі (університет Аль-Азхар, 975) та Багдаді (університет Мустпансирія, 1233). Наприкінці існування Золотої Орди у XV ст. разом із прийняттям ісламу мусульманська культура, зокрема й медресе, поширилася величезною територією Поволжя (у тюрків, татарів і башкирів), Середньої Азії та Казахстану. Відомими медресе XV—XIX ст. були медресе Бухарського ханства в Самарканді (медресе Улугбе- ка) та Бухарі; також діяли медресе в Казані, Уфі, Криму (зокрема, Зінджирлі-медресе, засноване 1500 року Менґлі І Ґераєм у Сала- чику поблизу Бахчисарая). У XVII—XIX ст. медресе поширилися у багатьох частинах Африки — у Західному і Східному Судані.
Мінарет в ісламській архітектурі — баштоподібна культова споруда при мечеті, з балкона (шерифе) якої глашатай (муедзин) скликає мусульман на молитву (салятп).
Зовнішні стіни мінарету нерідко мають художнє оздоблення — це фігурна цегляна кладка або облицювання полив'яною цеглою.
Стилі та загальна архітектура мінаретів можуть значно різнитися — залежно від регіону і часу будівництва.
Свої особливості мали мінарети у мусульманських народів Індії, російського Поволжя (татари) — своєрідний сплав церкви й мечеті, із мінаретом посеред даху; у Китаї — з елементами пагоди, а також у інших народів тощо.
З-поміж мечетей відомі пам'ятки архітектури — Калаян у Бухарі (1127), Кутпб-Мінар у Делі (бл. 1200), мечеть Ібн-Тулуна у Каїрі та ін.
Мечеть Аль-Харам — головний священний храм мусульман, у внутрішньому подвір'ї якого знаходиться Кааба. Є об'єктом обов'язкового паломництва — хаджу (у Корані мечеть Аль-Харам згадано 15 разів). Розташовано у Мецці в Саудівській Аравії.
Прототип мечеті Аль-Харам з'явився 638 року. За часів пророка Мухаммеда і «праведних халіфів» Заповідна мечеть була маленькою, без стін; територію відокремлювали будинки, між якими розташовувалися ворота, що служили за вхід. Уперше мечеть розширив халіф Омар ібн Хаттаб, який викупив усі будинки, що до неї прилягали, зруйнував їх, а територію огородив невисокою стіною. Осман ібн Аффан, ставши халіфом, знову розширив мечеть у той самий спосіб. Мечеть Аль-Харам і надалі продовжували розширювати інші правителі.
Сьогодні до мечеті ведуть 4 головних входи і ще 54 додаткових, не беручи до уваги входів на 2-й і нижній рівні. Площа мечеті складає 309 000 м2 і може вмістити до 700 000 чоловік. Мечеть має 9 мінаретів заввишки 89 м, 11 сходів та 7 ескалаторів. Комплекс освітлюється за допомогою двох електростанцій. Мечеть оснащено радіо- і телестудіями, а також кондиціонерами.
Без Блакитної мечеті (Ахмедіє) султана Ахмета І неможливо уявити Стамбул. Мечеть (побудована 1616 року) розташована навпроти храму Св. Софії і мала, за задумом султана, перевершити за красою християнський храм.
Сусідство двох архітектурних шедеврів надає площі між ними неповторності. Уже майже 400 років стоять поруч ці два пам'ятники світових релігій. Офіційно Блакитну мечеть називають мечеттю Султана Ахмеда. А назвою «Блакитна» вона зобов'язана 200 000 кахлям блакитного кольору, що прикрашають її зсередини.
Архітектором мечеті був Мехмет-Ага, який створив цей шедевр архітектури за 7 років. Будівля має всі характерні для архітектури мечетей ознаки. Незвичним у Блакитній мечеті є тільки те, що у неї 6 мінаретів: 4, як зазвичай, з боків, а 2, дещо нижчі,— у зовнішніх кутах внутрішнього подвір'я. У легендах ідеться про те, що цим султан спричинив гнів старійшин Мекки (релігійний центр ісламу).
До середини IX ст. належить найперший із пам'ятників громадської архітектури середньовічного Єгипту, що дійшли до сьогодні,— Нілометпр, побудований на острові Роду поблизу Фустату. Споруда являє собою глибокий колодязь із високою колоною посередині, за якою вимірювали рівень води в Нілі. Стіни колодязя викладені каменем, прикрашені декоративними нішами і фризами з куфічними написами.
Найдавнішою є форма квадратних у плані мінаретів Сирії, які наслідували вигляд дзвіниць сирійських християнських церков. Останні ж, у свою чергу, розвинули традиції елліністичних і римських баштових укріплень. Тип квадратного в плані мінарету поширився в країнах Північної Африки та в Андалузії. На Близькому й Середньому Сході панівною стала кругла, дещо звужена у верхній частині форма мінарету. Угорі мінарет прикрашали кільцевий балкон, карниз і легка надбудова у вигляді ліхтаря.
У центрах мусульманського світу у різні часи змінювалися розміри веж, їх пропорції, елементи композиції, характер оздоблення. Цікавою є форма мінарету аль-Мальвія в Самаррі на березі Тигру. Він був частиною комплексу Великої мечеті міста, найбільшої в мусульманському світі, яку почали будувати 847 року. Велика мечеть займала площу 38 000 м2 і являла собою типовий зразок арабської колонної мечеті з велетенським подвір'ям, молитовною залою і мінаретом. Мінарет має незвичну форму: на квадратній основі зрізаний конус, охоплений зовнішнім спіральним обходом- пандусом. Можливо, його архітектор узяв за взірець вавилонський зикурат Етеменанкі.
Незвичним силуетом вирізнялися мінарети Туреччини. Вони були дуже високими, багатогранними й багатоярусними.
З часів династії Омейядів збереглися так звані замки пустелі — резиденції халіфів і придворної знаті, побудовані подалі від неспокійних і багатолюдних міських центрів. Навколо замків були поселення, функціонувала система зрошення — підземні водоймища, канали, греблі, підземні цистерни; квітнули сади, люди обробляли землю, полювали у доглянутих мисливських угіддях. Замки пустелі нагадували пізньоримські та візантійські сільські садиби. З-поміж них траплялися й справжні замки — великі за розмірами, складні й чіткі за планом, із парадними залами й кімнатами, великою кількістю господарських приміщень. Ці замки були красиво й багато оздоблені рельєфами, різьбленням по каменю, скульптурою, розписами й мозаїкою. Ззовні така споруда утворювала замкнутий кубічний об'єм з круглими вежами по кутах і єдиним парадним входом. Замок Хірбет аль-Мафджар поблизу Ієрихона (сучасна Йорданія) — складний ансамбль, який містив палац, мечеть, велетенську лазню, павільйон із басейном у великому подвір'ї. У замку збереглися мозаїки на підлозі, що ілюструють римсько-візантійську традицію у мусульманському мистецтві. Особливо цікавою є декоративна скульптура зі стуку. Барабан одного з куполів спирався по кутах на фігури атлантів. Цей античний мотив був трактований з урахуванням східних традицій: фігури — важкі й застиглі, з могутніми, схожими на стовпи, ногами, очі непропорційно великі, зачіски та лінії одягу перетворюються на елементи орнаменту. Купол у лазні прикрашений розеткою, у шість пелюсток якої вписані голівки східних красунь.
Перші медресе виникли в Сирії та Іраку. 1227 року було споруджено велетенське двоповерхове медресе Мустпапсирія у Багдаді — із бібліотекою, шпиталем, лазнею. Навколо прямокутного подвір'я розташовувалися приміщення, де жили викладачі та студенти.
Альгамбра (з араб.— червона) — архітектурний ансамбль, визначний пам'ятник мавританської архітектури XIII—XIV ст. у південній Іспанії, розташований на пагорбах тераси у східній частині міста Ґранада, що складається з мечеті, палацу та фортеці. Ззовні вирізняється фортечною суворістю, усередині — розкішшю оздоблення.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   18

Схожі:

Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconАнтичні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело — утілене відчуття форми
Тема 2: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело — утілене відчуття
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconТема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело — утілене відчуття
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconДитячі роки
Лодовіко одружився вдруге. Мачухою Мікеланджело стала Лукреція Убальдіні. Незабаром Мікеланджело віддали у школу Франческо Ґалатеа...
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconМистецтво, 9 клас Урок 10 Тема: Зламані стереотипи в мистецтві скульптури та архітектури. Олександр Архипенко, Констянтин Бранкусі, Іван Кавалерідзе – великі скульптори модерністи. Зразки модерністської архітектури Вільяма ван Алена, Ле
Тема: Зламані стереотипи в мистецтві скульптури та архітектури. Олександр Архипенко, Констянтин Бранкусі, Іван Кавалерідзе – великі...
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconВесняні обласні семінари з нттум
Технічна творчість розвиває у вихованців відчуття форми, гармонії, композиції, симетрії, розуміння того, що художнє начало присутнє...
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconТема: Початок дослідження території України. Географічні відомості про територію України в античні часи, у літописах І «Повісті минулих літ», відомості в добу Середньовіччя. Перші карти України Г. Л. Боплана

Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconІгор Калинець. «Писанки». Образ найдорожчої людини мами. Відчуття, навіяні великодньою поезією
Тема: Ігор Калинець. «Писанки». Образ найдорожчої людини мами. Відчуття, навіяні великодньою поезією
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconМистецтво, 8 клас Урок 18
Тема: Мистецтво бароко. Особливості живопису мистецтва бароко. Види та жанри мистецтва бароко. Творчість живописців Мікеланджело...
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми icon«античні витоки європейської раціональності: до 2400-річчя арістотеля»

Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconУроку №15 10 клас Тема уроку : Духовна музика
Століттями духовну музику писали кращі представники музичної культури. Виконання багатоголосного твору багатоголосним хором викликає...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка