Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми



Сторінка12/18
Дата конвертації12.03.2018
Розмір2.75 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   18

3. Розповідь учителя
Перехідним етапом від класицистичної до романтичної музики вважають творчість австрійського композитора Франца Шуберта (нім. Franz Peter Schubert; 1797—1828). За своє коротке життя Ф. Шуберт створив понад тисячу фортепіанних та оркестрових творів. Але за життя композитор дістав визнання лише як автор пісень, а його симфонії, сонати, фортепіанні мініатюри на тривалий час забули.
Інструментальна музика Ф. Шуберта пов'язана з традиціями віденської класичної школи. Особливо популярними є Восьма і Дев'ята симфонії композитора. Пісенне обдарування Ф. Шуберта відбилося на всіх сфери його творчості, зокрема на фортепіанній музиці. Значну частину його спадщини становлять невеличкі музичні п'єси (мініатюри). Музику Франца Шуберта слухачі люблять за простоту, щирість, емоційність.
На зламі XVIII—XIX ст. в європейському мистецтві сформувався новий напрям — романтизм. На відміну від представників класицизму, яких передусім цікавили високі суспільні ідеали, романтики звернулися до внутрішнього світу людини.
У музиці особливості романтизму виявилися дуже яскраво. Зміна художнього мислення сприяла зміні системи музичних жанрів. На відміну від композиторів-класицистів (які віддавали перевагу таким жанрам, як симфонія, соната, опера, інструментальний концерт) композитори-романтики розробили ліричну мініатюру, за допомогою якої висловлювали потаємні почуття та порухи душі. Набули розвитку пісня та романс, особливе місце в музиці посіла любовна лірика.
Важливим засобом створення музичного образу стала словесна програма, що розкриває зміст твору. Це поняття тлумачили дуже широко. За програму могла правити назва твору, яка вказувала на певний стан природи або душі людини. Іноді музикою ілюстрували твір літератури або живопису, іноді композитор сам складав сюжет для інструментальної музики (наприклад, для симфонії) та висловлював його у спеціальному поясненні до партитури. У такий спосіб реалізовували популярну в романтизмі ідею синтезу мистецтв — літератури, живопису й музики.
Представникам романтизму властива увага до фольклору. Композитори використовували інтонації, ритми, мотиви народних пісень і танців. У романтичній музиці нерідко зустрічаються фантастичні, казкові образи. Особливе місце в ній посідають картини природи — як віддзеркалення внутрішнього стану людини.
Багато композиторів-романтиків були переконані, що шляхом музичної освіти можна змінити світ і людину, тому чимало сил віддавали публіцистиці та просвітницькій діяльності. Вони прагнули особисто впливати на велику аудиторію і ставали виконавцями або диригентами. Саме романтики створили в Європі систему загальнодоступних концертів.


Словникова робота.

Романтизм — напрям у європейському мистецтві кінця XVIII — початку XIX ст., що виник в атмосфері розчарувань, сумнівів та безнадійності, які панували у тогочасному суспільстві, унаслідок відриву мрії від реальності. Композитори-романтики зосередили увагу на багатому і складному внутрішньому світі людини. У своїй творчості вони надають перевагу жанру мініатюри — як вокальної, так і інструментальної. Представниками романтизму були, зокрема: Ф. Шуберт, Р. Шуман, Ф. Ліст, Е. Ґріґ, К. Вебер, Дж. Россі- ні, Ф. Шопен, Р. Ваґнер, М. Глінка, Ф. Мендельсон, Й. Брамс, О. Бородін, Ж. Бізе, М. Римський-Корсаков, П. Чайковський.




4. Виступи учнів із повідомленнями, підготовленими індивідуально
(Демонструються портрети композиторів, про яких ідеться у виступах учнів.)
4-й учень (життєвий та творчий шлях Ф. Шопена)

Фредерік Франсуа Шопен (польськ. Fryderyk [Franciszek] Chopin, іноді Szopen; 22.02.1810—17.10.1849) — найвидатніший польський композитор і піаніст, народився у с. Желязова Воля під


Варшавою. 1831 року Шопен залишає Польщу й оселяється в Парижі, де починає працювати над своїми першими скерцо, етюдами і баладами.
Початок і середина 1830-х років у Парижі були плідним періодом у житті митця, адже він завершив свої найвідоміші роботи і регулярно давав концерти, що мали шалений успіх. Узимку 1838—1839 року здоров'я композитора значно погіршилося. 17 жовтня 1849 року Шопен помер у своїй паризькій квартирі на Вандомській площі. За його бажанням на відспівуванні в церкві Св. Мадлен прозвучали фрагменти «Реквієму» Моцарта. Шопен похований на паризькому кладовищі Пер-Лашез, а серце митця, згідно з його заповітом, було перевезено на батьківщину і покоїться в костелі Святого Хреста у Варшаві.
Шопен одним із перших збагатив західну музику слов'янськими інтонаціями та новими ритмічними малюнками.
Він створив цикл із 24 прелюдій у всіх мажорних і мінорних тональностях. Цикл побудований за принципом «від малого до великого»: перші прелюдії — лаконічні віньєтки, останні — справжні драми; діапазон настроїв — від цілковитої безтурботності до поривів люті.
Особливий внесок у музичне мистецтво Шопен зробив своїми оригінальними вальсами, мазурками і полонезами — жанрами, у яких відтворені слов'янські танцювальні ритми і гармонічна мова, типова для польського фольклору.
П'єси Шопена малих форм можна умовно розподілити на дві групи — здебільшого «європейські» (за мелодикою, гармонією, ритмом) та виразно «польські» (за колоритом). До першої групи належить більшість етюдів, прелюдій, скерцо, ноктюрнів, балад, експромтів, рондо і вальсів. Специфічно польськими є мазурки і полонези.
Шопен створив приблизно 30 етюдів, мета яких — допомогти піаністові подолати специфічні художні або технічні труднощі. Етюди Шопена — передусім геніальна музика, яка блискуче розкриває можливості інструмента, немовби відсуваючи дидактичні завдання на другий план.
Йому належить більше ніж 12 ноктюрнів — прекрасних, мрійливих, поетичних, глибоко ліричних одкровень. Шопен — автор декількох балад (це єдиний у нього жанр програмового характеру). У його творчості представлені також експромти, особливо популярними є його вальси.
Полонези більші ніж мазурки і за протяжністю, і за фактурою. Полонезу-фантазії і полонезу, відомого під назвою «військового», цілком вистачило б, щоб забезпечити Шопену одне з перших місць із-поміж найоригінальніших авторів фортепіанної музики. Шопен написав 4 скерцо: ці масштабні п'єси, сповнені мужності та енергії, посідають почесне місце у скарбниці шедеврів світової фортепіанної музики.
Іноді Шопен звертався до великих музичних форм. Можливо, найвищим його досягненням у цій галузі слід уважати відмінно збудовану і дуже переконливу за драматургією фантазію фа мінор (1840—1841). У цьому творі Шопен винайшов модель форми, що повною мірою відповідала характеру обраного ним тематичного матеріалу, і таким чином розв'язав проблему, що виявилася непосильною для багатьох його сучасників.
Шопен створив 3 фортепіанних сонати. Перша, до мінор (1827),— юнацький твір, який нині рідко виконують. Друга, сі- бемоль мінор, з'явилася 10 років потому. її третя частина — відомий у всьому світі похоронний марш, а фінал — вихор, подібний до «вітру, що віє над могилами». Друга соната, яку вважали невдалою за формою, у виконанні великих піаністів постає як вражаючий цілісний твір. Остання («шопенівська») соната сі мінор (1844) має наскрізну структуру, що об'єднує 4 її частини, є одним із вищих досягнень митця.
Шопену належать також твори для фортепіано з оркестром і нечисленні камерні п'єси (зокрема, полонез мі-бемоль мажор, два концерти (мі мінор і фа мінор), фантазія на польську тему, рондо- краков'як). Разом із віолончелістом О. Ж. Франшоммом композитор склав Великий концертний дует для віолончелі та фортепіано на теми з опери Дж. Мейербера «Роберт-диявол», сонату соль мінор, інтродукцію і полонез для того самого складу, а також тріо соль мінор для фортепіано, скрипки і віолончелі. Шопен створив багато пісень для голосу з фортепіано на польські тексти. У всіх творах з оркестром виявляється недосвідченість автора в галузі інструментування, і майже завжди під час виконання до партитур вносять зміни.
(Слухання музики — фрагмента сонати сі мінор («шопенів- ської» ) Ф. Шопена. Аналіз твору за запропонованим планом.)


5-й учень (життєвий та творчий шлях Ф. Jlicma)
Ференц (Франц) Ліст (угор. Liszt Ferenc, нім. Franz Liszt; 22.10.1811—31.07.1886) — угорський композитор, піаніст, педагог, диригент, народився в селі Добор'ян поблизу міста Шопрон в Угорщині. Участь батька в музичному формуванні сина була винятковою: Адам Ліст рано почав учити сина музики, сам давав йому уроки. У церкві хлопчика вчили співу, а місцевий органіст — гри на органі. З 1821 року Ліст опановував у Відні майстерність гри на фортепіано у Карла Черні, який погодився вчити хлопчика безкоштовно. Теорії Ліста навчав Антоніо Сальєрі.
1823 року Ліст їде до Парижа. Його метою була Паризька консерваторія, але Ліста туди не прийняли, тому що приймали тільки французів. Упродовж 1835—1848 років триває період життя музиканта, за яким закріпилася назва «роки мандрівок». 1837 року Ліст їде до Італії, відвідує Рим, Неаполь, Венецію, Флоренцію — центри мистецтва й культури. Ференц Ліст приїздив до Російської імперії тричі. Під час подорожі 1847 року він дав концерти у багатьох українських містах.
Під час гастролей у Києві в лютому 1847 року Ференц Ліст познайомився з Кароліною Вітгенштейн, близька дружба з якою триватиме протягом усього його життя. Саме цій жінці композитор присвятить свої симфонічні поеми. 1848 року Ліст і Кароліна оселяються у Веймарі.
1865 року композитор приймає малий постриг і звання абата. 1875 року діяльність Ліста зосереджується здебільшого в Угорщині (у Пешті). Тут він був обраний президентом знову заснованої Вищої школи музики.
Ф. Ліст помер 31 липня 1886 року в Байройті.
Один із найвидатніших представників музичного романтизму, засновник угорської композиторської школи, Ф. Ліст був славетним виконавцем, знаним у Європі завдяки своєму феноменальному піанізму і неперевершеному вмінню організовувати видовищні концертні програми. Сьогодні Ф. Ліста вважають одним із найвидатніших піаністів в історії, незважаючи на те, що жодного запису його гри не існує. Уплив фортепіанного стилю музиканта відчутний до сьогодні. Ф. Ліст зробив вагомий внесок у розвиток романтичної музики взагалі.
Ф. Ліст був першим піаністом, який виступав із сольними концертами, чим і здобув визнання як професіоналів так і широкої публіки. Окремі фортепіанні твори Ф. Ліста вважають найвищим випробуванням фортепіанної майстерності. Також він є автором великої кількості хорової, вокальної та симфонічної музики. Органні твори Ф. Ліста посіли чільне місце у репертуарі органістів. У своїй композиторській діяльності він віддавав перевагу сольному фортепіано.
Фортепіанний стиль Ф. Ліста відкрив нову еру в історії фортепіанного мистецтва. Використання інструмента в усій його регістровій повноті, багатобарвності та динамічності надавало універсальних можливостей для відтворення оркестрових звучань, демократизації фортепіанного виконавства — виведення його зі сфери камерності і салону до великої концертної зали.
З-поміж найпопулярніших творів Ліста — ноктюрни, 19 «Угорських рапсодій», цикл із 12 «Трансцендентних етюдів» і три цикли невеликих п'єс, названі «Роки мандрівок». Деякі з «Угорських рапсодій» (у основі яких — швидше циганські, аніж мадярські наспіви) згодом були оркестровані.
Більша частина фортепіанної спадщини композитора — транскрипції й парафрази музики інших авторів. Ліст став творцем жанру одночастинної напівпрограмової симфонічної форми, яку він назвав симфонічною поемою. Цей жанр був покликаний виражати немузичні ідеї або — за допомогою музичних засобів — оповідати про досягнення літератури й образотворчих мистецтв. Ліст був одним із видатних майстрів інструментовки, який використав багато нових прийомів, заснованих на глибокому проникненні в природу оркестрових тембрів. Характерно, що і переворот, здійснений ним у фортепіанному мистецтві, значною мірою спирався на симфонічну трактовку фортепіано.
В останні роки життя творчість Ф. Ліста зазнала значних змін — він створив особливий, аскетичний і лаконічний стиль, вільний від романтичних перебільшень, випередивши виражальні засоби музики XX ст.
Діяльність Ф. Ліста посіла чільне місце у становленні угорської національної композиторської школи і справила величезний вплив на розвиток світової музичної культури.
(Слухання музики — фрагмента «Мрій кохання» Ф. Ліста. Аналіз твору за запропонованим планом.)


5. Слово вчителя
Протягом багатьох століть пари танцювали, обертаючись навколо, практично на одному місці, тримаючись поблизу одне одного. Згодом ці танці поширилися у містах (кінець XVIII — початок XIX ст.), де їх виконували вже у великих танцювальних залах. З танцю на одному місці віденський вальс почав перетворюватися на танцювання на великих майданчиках.
Музику для віденського вальсу писали такі відомі композитори, як Й. Штраус (батько та син), Ф. Легар, Ф. Шуберт, Ф. Шопен, Г. Берліоз, К. Вебер та ін.


Словникова робота.

Віденський вальс — бальний танець, який складається із декількох різних за характером частин.


Назва походить від Віденського конгресу, на якому цей танець було виконано вперше.


6. Виступи учнів із повідомленнями, підготовленими індивідуально
(Демонструються портрети композиторів, про яких ідеться у виступах учнів.)
6-й учень (життєвий та творчий шлях И. Штрауса)

Йоганн Штраус-син (1825—1899) — австрійський композитор, скрипаль, диригент, старший син Йоганна Штрауса, найви- датніший майстер віденського вальсу й віденської оперети. Написав приблизно 500 творів танцювальної музики (вальси, польки, мазурки та ін.), піднявши її на високий художній рівень. Опирався на традиції Ф. Шуберта, К. Вебера, І. Лайнера, а також свого батька (зокрема, розвинув форму 5-частинного вальсового циклу з інтродукцією і кодою, симфонізував вальс і додав йому індивідуальної образності). Романтична натхненність, мелодійна гнучкість і краса, опора на австрійський міський фольклор, практику побутового музикування обумовили популярність вальсів Штрауса («Прощання з Петербургом», 1858; «Життя артиста», «На прекрасному блакитному Дунаї», обидва— 1867; «Казки віденського лісу», 1868; «Віденська кров», 1873; «Весняні голоси», 1883; «Імператорський вальс», 1890) як в Австрії, так і в інших країнах.


Кожен вальс Штрауса — це, власне кажучи, сюїта з п'яти вальсів. Кожна частина сюїти має смислове навантаження, власний настрій і сприяє розвитку «сюжету» всього вальсу. Це певною мірою симфонічні картини, що мають досить глибокий зміст із тонкими відтінками. Нерідко музиканти на це не зважають, виконуючи всю п'єсу в одному настрої, а слухачі скаржаться на одноманітність і схожість цих творів. З-поміж великої кількості творів Штрауса зазвичай виокремлюють кілька істинно геніальних вальсів: «Казки віденського лісу», «Життя артиста», «Вино, любов і пісні» (цю назву, що звучить як життєве кредо, Штраус запозичив із віршів Мартіна Лютера), «Імператорський вальс» (повільний вступ до нього написаний на мотив маршу турецьких яничар на згадку про перемогу австрійців над турками в XVII ст.), «Весняні голоси» (найвеселіший свій шедевр Штраус створив, коли йому виповнилося 73 роки!) та ін.
Але особливо цікавим є найпоетичніший із-поміж вальсів Штрауса— «Блакитний Дунай» («На прекрасному блакитному Дунаї»). Поряд із «Маршем Радецького» Штрауса-батька він став неформальним гімном Австрії.
(Слухання музики — фрагмента вальсу «Весняні голоси» або «Казки віденського лісу» И. Штрауса. Аналіз твору за запропонованим планом.)


7-й учень (життєвий та творчий шлях Р. Шумана)
Роберт Шуман (08.06.1810—29.07.1856) — видатний німецький композитор-романтик, диригент, музичний критик та громадський діяч, один із яскравих представників романтичного мистецтва XIX ст.
Твори Шумана пов'язані з традиціями німецької музичної класики, водночас до історії музики він увійшов як сміливий новатор. Значна частина фортепіанних творів Шумана — цикли з невеликих п'єс лірико-драматичного та «портретного» жанрів, що взаємопов'язані та створюють сюжетно-психологічну лінію. Один із найтиповіших циклів — «Карнавал» (1835), у якому калейдоскопом проходять сценки, танці, маски, жіночі образи, музичні портрети Паганіні, Шопена. Близькими до «Карнавалу» є цикли «Метелики» і «Давідсбюндлери». Цикл п'єс «Крейслеріана» належить до вищих досягнень Шумана. Світ романтичних образів, пристрасна туга, героїчний порив відображені в таких творах для фортепіано, як «Симфонічні етюди», сонати, концерт для фортепіано з оркестром та ін. Разом із творами варіаційного і сонатного типів у Шумана є фортепіанні цикли, побудовані за принципом сюїти або альбому п'єс: «Фантастичні уривки», «Дитячі сцени», «Альбом для юнацтва» (1848) та ін.
У вокальній творчості Шуман розвивав тип ліричної пісні Ф. Шуберта. У витонченому малюнку пісень композитор відобразив деталі настроїв, поетичні подробиці тексту, інтонації живої мови. Значно зросла у Шумана роль фортепіанного супроводу, що збагачує образ. Найпопулярніший з-поміж вокальних циклів — «Любов поета» на вірші Г. Гейне (1840), що складається з 16 пісень. У вокальних баладах і піснях-сценах композитор значно розширив коло сюжетів.
На жаль, єдина завершена опера Шумана («Геновева») на сюжет середньовічної легенди не завоювала визнання на сцені. Творчим успіхом стала його музика до драматичної поеми «Манфред» Дж. Байрона (увертюра і 15 музичних номерів, 1849). У 4 симфоніях композитора панують світлі, життєрадісні настрої. Чільне місце посідають у них епізоди пісенного, танцювального, лірико- картинного характеру.
Шуман зробив значний внесок до галузі музичної критики. Пропагуючи творчість музикантів-класиків, борючись проти антихудожніх явищ сучасності, він підтримував нову європейську романтичну школу.
(Слухання музики — фрагмента циклу «Карнавал» Р. Шумана. Аналіз твору за запропонованим планом.)


7.    Розповідь учителя
Французька музика завжди асоціювалася із витонченістю, ліричністю та поетичністю. Французька пісня зачаровує, хвилює слухачів. І саме таку музику, поліфонічну за своїм змістом, називали у XV—XVI ст. шансоном.
Ранні шансони розвинулися з таких жанрів народної музики, як балади, рондо, а також із мистецтва трубадурів. Першим значним автором шансонів був Гійом де Машо (XIV ст.).
У XV—XVI ст. шансон зазнав впливу нідерландської поліфонічної школи. Поліфонічні шансони є багатоманітними за тематикою, їм властиве використання популярних народних або професійних мелодій.
У французькій пісні XX ст. з'явився напрям «реалістичної пісні» (chanson realiste), представниками якого є винятково жінки. У 1950-ті роки сформувалися два основних напрями оригінальної франкомовної пісні, що існують дотепер.
Перший із них — жанр класичного шансону, де першорядне значення надається поетичному компоненту пісні, і автор зазвичай сам є виконавцем. Такий шансон пов'язують, передусім, з іменем Едіт Піаф, яка розвинувала традицію реалістичної пісні. Саме представники цього поетично-музичного напряму є справжніми шансоньє. Другий напрям французької пісні II половини XX ст.— естрадна пісня. Представники цього напряму теж нерідко є виконавцями власних пісень, але вони не є шансоньє в повному розумінні цього слова.
Усесвітньо відомими виконавцями французьких естрадних пісень є Ів Монтан, Мірей Матьє, Джо Дассен, Даліда, Патрісія Каас, JIapa Фабіан, Мілен Фармер.
Межа між шансоном і естрадною піснею є досить умовною. За межами франкомовних країн часто усіх виконавців, які співають французькою, називають шансоньє.
Виконуючи свою пісню, шансоньє нібито проживає її, сповнюючи красою, мудрістю, трагічністю, самотністю, світлим сумом.
Словникова робота.

Шансон (фр. chanson — «пісня») — загальна назва різновидів народної чи естрадної французької пісні ліричного змісту. Виконавців шансону, які досить часто є авторами текстів і музики, називають шансоньє.




8.    Виступи учнів із повідомленнями, підготовленими індивідуально
(Демонструються портрети виконавців, про яких ідеться у виступах учнів.)


8 -    й    учень (творчість Г. Монтегюса)
Гастон Монтегюс (фр. Montegus; справжнє прізвище Брун- свік, фр. Brunswick; 04.07.1872—1952) — французький шансоньє. Здобув популярність у 1890-ті роки завдяки пісням, що викривали мілітаризм, соціальну несправедливість, лицемірство й безпринципність буржуазії. Син комунара, Монтегюс був улюбленцем робочих кварталів... Музику до пісень Монтегюса писали композитори, пов'язані з робочим рухом,— Р. Шантагреле і П. Дубі («Слава 17-му полку», «Страйк матерів» та ін.), Ж. Кріє («Червоний пагорб», «Червона Мадонна»), Сен-Жіль («Пісня молодої гвардії», «Замість літаків»). Помер шансоньє невідомим. Проте його революційні пісні про робочу солідарність, про подвиг солдатів 17-го полку є яскравою сторінкою цілого періоду французького шансону.
(Слухання фрагмента пісні «Слава 17-му полку» у виконанні Г. Монтегюса. Аналіз твору за запропонованим планом.)


9-    й    учень (творчість Е. Піаф)
Едіт Піаф (фр. Edith Piaf, справжнє ім'я Едіт Джованна Гассіон, Edith Giovanna Gassion; 19.12.1915—10.10.1963) — французька співачка й акторка, одна з найвідоміших естрадних співачок у світі. 1935 року власник кабаре «Жерніс» на Єлисейських Полях Луї Лепле запросив Едіт виступати у своїй програмі. Саме Лепле вигадав для Едіт ім'я — Піаф (на паризькому сленгу це означає «горобчик»). Остаточно визначив подальший життєвий і творчий шлях співачки Реймонд Ассо. Він створив «стиль Піаф». Зважаючи на індивідуальність Едіт, він написав пісні, що «пасували» тільки їй. Саме він переконав співачку виступити в мюзик-холі. Після цього виступу преса написала про Едіт: «Учора у Франції народилася видатна співачка». Едіт допомогла знайти свій шлях до успіху багатьом виконавцям-початківцям — Іву Монтану, Шарлю Азнавуру та ін. Повоєнний час став для Піаф періодом нечуваного успіху, її із захватом слухали мешканці паризьких передмість і витончені поціновувачі мистецтва, робітники й навіть майбутня королева Англії. 1958 року Едіт почала виступати в концертній залі «Олімпія» — успіх був фантастичним. Одразу після цього вона вирушила в 11-місячне турне Америкою, а згодом на неї очікували чергові виступи в «Олімпії», турне Францією. Такі фізичні, а найголовніше, емоційні навантаження не могли не позначитися на її здоров'ї. 1961 року, у віці 46 років Едіт Піаф дізналася, що вона невиліковно хвора на рак. Останній її виступ відбувся 18 березня 1963 року. Зала стоячи вітала видатну співачку п'ятихвилинними оваціями.
Знакова пісня Едіт Піаф «Non, Je Ne Regrette Rien» («Ні, я ні про що не шкодую») є майже автобіографічною. Її написав видатний французький композитор, шансоньє Шарль Дюмон. Цікаво, що впродовж декількох років Мішель Вокер (автор тексту) і Шарль Дюмон безуспішно намагалися зустрітися з Едіт Піаф, щоб запропонувати їй свої пісні. І тільки у жовтні 1960 року їм удалося зіграти Едіт пісню «Non, Je Ne Regrette Rien». Видатна співачка була вражена. Через декілька днів ця пісня зазвучала в її виконанні. Ще однією знаковою піснею Е. Піаф стала «Sous Le Ciel De Paris» («Під небом Парижа») з однойменного кінофільму за оперетою І. Кальмана «Фіалка Монмартра».
(Слухання фрагмента пісні «Sous Le Ciel De Paris» («Під небом Парижа» ) у виконанні Е. Піаф. Аналіз твору за запропонованим планом.)


10 -    й    учень (творчість Ш. Азнавура)
Шарль Азнавур (фр. Charles Aznavour, нар. 1924) — французький шансоньє і актор вірменського походження. Справжнє ім'я — Шахнур Вагінак (Вахінак) Азнавурян. Часто зустрічається дещо спотворений варіант другого імені — Варінаг. Ш. Азнавур добре відомий як у Франції, так і далеко за її межами. З 05.05.2009 р. він є послом Вірменії у Швейцарії та постійним представником країни в штаб-квартирі ООН.
Шарль Азнавур — автор більше ніж 1000 пісень. З-поміж усе- світньо відомих — «La Boheme» («Богема»), «Мата» («Мама»), «Isabella» («Ізабелла») та багато інших. Пісні видатного шансоньє виконували такі світові зірки, як Едіт Піаф, Рей Чарльз, Боб Ді- лан, Лайза Мінеллі, Хуліо Іглесіас та ін. У дуеті з Шарлем Азнаву- ром співали Френк Сінатра, Селін Діон, Лучано Паваротті, Пласідо Домінго, Патрісія Каас, Лайза Мінеллі, Елен Сегара та ін.
Ш. Азнавур зіграв у 60 фільмах і продав більше ніж 100 млн дисків. Згідно з опитуванням журналів Time і CNN (1998), він визнаний кращим естрадним виконавцем XX ст.
(Слухання фрагмента пісні «La Boheme» («Богема») або «Мата» ( «Мама» ) у виконанні Ш. Азнавура. Аналіз твору за запропонованим планом.)



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   18

Схожі:

Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconАнтичні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело — утілене відчуття форми
Тема 2: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело — утілене відчуття
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconТема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело — утілене відчуття
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconДитячі роки
Лодовіко одружився вдруге. Мачухою Мікеланджело стала Лукреція Убальдіні. Незабаром Мікеланджело віддали у школу Франческо Ґалатеа...
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconМистецтво, 9 клас Урок 10 Тема: Зламані стереотипи в мистецтві скульптури та архітектури. Олександр Архипенко, Констянтин Бранкусі, Іван Кавалерідзе – великі скульптори модерністи. Зразки модерністської архітектури Вільяма ван Алена, Ле
Тема: Зламані стереотипи в мистецтві скульптури та архітектури. Олександр Архипенко, Констянтин Бранкусі, Іван Кавалерідзе – великі...
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconВесняні обласні семінари з нттум
Технічна творчість розвиває у вихованців відчуття форми, гармонії, композиції, симетрії, розуміння того, що художнє начало присутнє...
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconТема: Початок дослідження території України. Географічні відомості про територію України в античні часи, у літописах І «Повісті минулих літ», відомості в добу Середньовіччя. Перші карти України Г. Л. Боплана

Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconІгор Калинець. «Писанки». Образ найдорожчої людини мами. Відчуття, навіяні великодньою поезією
Тема: Ігор Калинець. «Писанки». Образ найдорожчої людини мами. Відчуття, навіяні великодньою поезією
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconМистецтво, 8 клас Урок 18
Тема: Мистецтво бароко. Особливості живопису мистецтва бароко. Види та жанри мистецтва бароко. Творчість живописців Мікеланджело...
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми icon«античні витоки європейської раціональності: до 2400-річчя арістотеля»

Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconУроку №15 10 клас Тема уроку : Духовна музика
Століттями духовну музику писали кращі представники музичної культури. Виконання багатоголосного твору багатоголосним хором викликає...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка