Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми



Сторінка15/18
Дата конвертації12.03.2018
Розмір2.75 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

2-га група «Мистецтвознавці театру кабукі»

(Демонструються фрагменти відеозаписів або фото фрагментів вистави театру кабукі чи мультимедійна презентація.)

Жанр кабукі утворився у XVII ст. на основі народних пісень і танців. Початок жанру поклала Окуні, служниця святилища Ідзумо Тайся, яка 1602 року почала виконувати новий вид театралізованого танцю у висохлому руслі ріки поблизу Кіото. Новий жанр швидко став популярним, Окуні навіть запрошували виступати перед імператором. Успіх нового виду театрального мистецтва сприяв виникненню театру кабукі як поєднанню драматичного й танцювального мистецтва, у якому всі ролі виконували жінки.

Спочатку у кабукі ставили здебільшого грубі та непристойні вистави; багато хто з акторок вів аморальний спосіб життя. Через це для назви кабукі іноді використовували омонім «театр куртизанок, які співають і танцюють».

Завдяки популярності кабукі, місце жінок — виконавиць ролей — із часом посіли юнаки. Водночас змінився характер вистав: більше уваги приділяли драматичному мистецтву, аніж танцю. Проте, це мало вплинуло на моральну сторону вистав. Хлопці- актори були не менш доступними для публіки, аніж їх попередниці. Вистави часто супроводжувалися заворушеннями, що змусило сьоґунат заборонити виступи юнаків на сцені кабукі (1652).

Сцена в театрі кабукі має своєрідну будову. Її авансцена — ха- наміпгі (з яп. «квіткова стежка», або «шлях квітки»), з якої актори виходять на сцену, розташована у глядацькій залі. Театри кабукі були технічно оснащені у XVIII ст. (сцени, що обертаються, механічні люки та ін.), що значно підвищило ефектність театральних постановок.

У кабукі, як, утім, і в деяких інших традиційних японських театрах, зміна декорацій відбувається іноді посеред акту: актори продовжують грати, а завіса не опускається. Робітники сцени, одягнені у чорне (їх уважають «невидимими»), на очах у глядачів змінюють антураж.

Театр кабукі нині складається із 3 типів вистав: дзідай-моно (з яп. «історичні») — створені до періоду Сенґоку; сева-моно (з яп. «простонародні») — створені після періоду Сенґоку; сьосаґо- тпо — танцювально-драматичні п'єси.

З 1653 року у трупах кабукі могли виступати тільки зрілі чоловіки, що спричинило розвиток витонченого, глибоко стилізованого різновиду кабукі — яро-кабукі (з яп. «шахрайський кабукі»). Ця метаморфоза відбулася під впливом також популярного у ті часи в Японії комічного театру кьоґен. Практично до сьогодні всі ролі у кабукі виконують чоловіки. Акторів, які спеціалізуються на виконанні жіночих ролей, називають онаґата або ояма (актори жіночого стилю). Два інших стилі виконання називаються араґото («грубий стиль») і ваґото («м'який, гармонійний стиль»). З-поміж акторів кабукі існують справжні театральні династії, які спеціалізуються на певних стилях гри.

За часів періоду Ґенроку (1688—1704) — часу розквіту японської культури — театр кабукі активно розвивався. Структуру вистав було формалізовано, з'явилося багато елементів стилізації. Упорядкували й типи персонажів. Кабукі й ляльковий театр (згодом зажив слави під назвою бунраку) впливали один на одного. Відомий сценарист Тікамацу Мондзаємон, один із перших професійних авторів п'єс кабукі, створив декілька вистав, що значно вплинули на розвиток театру, хоча найзнаменитіша з-поміж його робіт, «Сонедзакі Сіндзю» («Самогубство закоханих в Сонедзакі»), спочатку була написана для театру бунраку. Як і безліч п'єс для бунраку, «Сонедзакі Сіндзю» була адаптована для театру кабукі та викликала безліч наслідувань (у житті, а не на сцені), що уряд заборонив постановку п'єс про обопільне самогубство закоханих (1723). Цей період характеризується появою мови поз міе та гриму кумадорі, створених Ітпікавою Дандзюро.

До середини XVIII ст. кабукі втратив популярність, а бунраку посів місце найважливішого жанру мистецтв для представників нижчих верств суспільства (почасти, завдяки появі декількох талановитих вистав бунраку). Розвиток кабукі не вирізнявся особливими досягненнями до кінця XVIII ст., коли театр почав повертати собі колишню популярність. 1868 року, унаслідок падіння сьоґу- нату Токуґава та відкриття країни для Заходу, у Японії розпочалися грандіозні соціально-культурні зміни. Це сприяло відновленню колишньої слави кабукі. Поки японська культура пристосовувалася до відсутності національної ізоляції, актори вживали всіляких заходів для підвищення інтересу до кабукі у вищих верствах суспільства, адаптуючи традиційний театральний жанр до сучасних смаків. Ці заходи були успішними — одного разу вистава театру відбулася для імператора Мейдзі.

Під час Другої світової війни бомбування знищили багато будівель театрів кабукі. Окупаційна американська адміністрація заборонила театральні вистави після завершення війни. Заборону було знято 1947 року, і вистави було відновлено.

У сучасній Японії кабукі є найпопулярнішим із-поміж усіх традиційних японських драматичних жанрів. Багато акторів кабукі часто знімаються у кіно і на телебаченні (відомий актор-онаґата Бандо Тамасабуро V зіграв декілька ролей, зокрема жіночих, у кінофільмах).



Театр кабукі нині складається із трьох типів вистав:

• дзідаі-моно — «історичні» п'єси, створені до періоду Сенґоку;

• сева-моно — «простонародні», створені після періоду Сенґоку;

• сьоаґото — танцювально-драматичні п'єси.

У деяких театральних трупах жіночі ролі виконують жінки, а після Другої світової війни сформовано жіночий колектив «Ітікава Кабукі-дза». На честь засновниці жанру 2003 року було встановлено статую Окуні в Кіото.
2. Словникова робота

Театр Но (з яп. «ефектність», «майстерність») — традиційний театр у Японії. Розвинувся із середньовічного мистецтва співу й танцю саруґаку.

Кабукі (з яп. «пісня, танець, майстерність», «майстерні спів і танці») — один із видів традиційного театру Японії — це синтез співу, музики, танцю і драми, де виконавці використовують складний грим і костюми зі значним символічним навантаженням.
VI. Підбиття підсумків уроку

1. Перевірка заповнення учнями таблиці «Японський театр»

2. Оцінювання роботи груп (учнів) на уроці


VII. Домашнє завдання

Для всіх: доповнити сторінкою «Театр Японії: від найдавніших часів до сьогодні» альбом «Культурна спадщина народів світу».

Групове (парне): учні класу об'єднуються у 10 груп (пар) та готують довідкову інформацію про життєвий та творчий шлях П. Чайковського, І. Стравінського, Д. Шостаковича, С. Прокоф'єва, А. Хачатуряна, А. Павлової, В. Ніжинського, Г. Уланової, М. Плі- сецької, Р. Нурієва.

11 клас


ТЕМА: Російський балет. Видатні композитори (П. Чайковський, І. Стравінський та ін.) і

виконавці (А. Павлова, В. Ніжинський, Г. Уланова, М. Плісецька та ін.)


МЕТА: ознайомити учнів з особливостями та основними елементами художньо-образної мови балету Росії, із творчістю відомих композиторів та виконавців, навчити розпізнавати символіку театру, характеризувати творчість видатних діячів, пояснювати умовність сценічних прийомів, аналізувати театр як виразник складних почуттів людини; формувати вміння аналізувати твори балетного мистецтва, розвивати вміння обґрунтовувати свою точку зору; виховувати повагу до світової балетної спадщини, зацікавленість її творами й митцями, збагачувати емоційний досвід учнів.

ОБЛАДНАННЯ: портрети композиторів та виконавців російського балету (П. Чайковського, І. Стравінського, Д. Шостаковича, С. Прокоф'єва, А. Хачатуряна, А. Павлової, В. Ніжинського, Г. Уланової, М. Плі- сецької, Р. Нурієва та ін.); мультимедійна презентація або відеозапис фрагментів вистав російського балету («Лебедине озеро», «Спартак», «Болт», «Петрушка», «Попелюшка» та ін.); роздавальний матеріал (таблиця «Петербурзька та Московська балетні школи»; за кількістю учнів). фрагменти музики до балетів («Лебедине озеро», «Лускунчик» П. Чайковського; «Ромео та Джульєтта» С. Прокоф'єв; «Весна священна» І. Стравінського таін.).


У танці кожний рух наповнений мудрістю,

немає жодного безглуздого руху.
Лукіан

ХІД УРОКУ


I.    Організаційний момент
II.    Перевірка домашнього завдання
Презентація сторінки «Театр Японії: від найдавніших часів до сьогодні» альбому «Культурна спадщина народів світу»


III.    Актуалізація опорних знань
1.    Опитування
♦    Які види мистецтва об'єднує балет?
♦    Хто створює балетну виставу та бере у ній участь?
♦    Коли і де виник балет?
2.    Складання «Асоціативного куща»
Завдання: складіть «Асоціативний кущ» на тему «Балет».
Музика Танець



Лібрето Хореографія

БАЛЕТ

IV.    Мотивація навчальної діяльності
Слово вчителя
Сьогодні ми здійснимо уявну подорож у часі та просторі. Мандруючи крізь століття, ми переглянемомо вистави російського балету від часів створення, за лаштунки театрів у Петербурзі та Москві, познайомимося з видатними діячами балетного мистецтва Росії...


V.    Викладення нового навчального матеріалу Уявна подорож у часі та просторі

1. Слово вчителя
(Демонструються портрети видатних митців балетного мистецтва.)
Джерела виникнення балетного жанру містяться в народних іграх, хороводах, сюжетних танцях тощо. Пластичний танець як елемент драматургічної дії досягнув високого рівня розвитку в культових і світських театралізованих видовищах та народних дійствах Середньовіччя.
Словникова робота.

Балет (іт. ballare — танцювати) — синтетичний вид сценічного мистецтва; танцювальна театральна вистава, зміст якої розкривається засобами пластичного танцю, міміки й музики, створюючи відповідний настрій.
У Росії перша балетна вистава відбулася 08.02.1673 р. при дворі царя Олексія Михайловича в підмосковному селі Преображен- ське. Її підготував іноземець Нікола Ліма (Лім). Він став керівником новоствореної балетної трупи, її педагогом, балетмейстером і першим танцівником.
Петро І створив на Красній площі в Москві загальнодоступний театр, де поряд із драматичними релігійними виступами на сцені обов'язково виконувалися танці.
Російський балет XVIII ст.
1731 року в Петербурзі було відкрито привілейований дворянський навчальний заклад — Сухопутний шляхетський корпус, де з-поміж іншого дворянських дітей навчали також балету. Танцмейстером корпусу з 1734 року був француз Жан-Батист Ланде (фр. Jean-Baptiste Lande).
1736 року до Росії прибула італійська музична (оперно-балетна) трупа, яка складалася з декількох професійних танцюристів, із- поміж них венеціанець Антоніо Ринальді (Фоссано) — танцюрист і балетмейстер.
1738 року Жан-Батист Ланде заснував першу в Росії школу балетного танцю — «Власну Її Величності танцювальну школу», згодом Імператорську Балетну Школу в Санкт-Петербурзі (нині Академія російського балету ім. А. Я. Ваганової). Кращі учні першого набору: Аксенія Сергієва, Авдотья Тимофєєва, Єлизавета Зо- ріна, Опанас Топорков, Андрій Нестеров.
1742 року Єлизавета II видала указ про заснування в Петербурзі російської балетної трупи. 1756 року був виданий указ про створення дирекції імператорських театрів.
1764 року за ініціативою просвітника І. І. Бецького у Москві було закладено виховний будинок як благодійну закриту навчально- виховну установу для сиріт, підкидьків і безпритульників. Балетні класи очолив балетмейстер і танцівник Леопольд Парадиз, а 1780 року випустив своїх перших учнів, з-поміж яких багато видатних виконавців російської сцени (Василь Балашов, Гаврила Райков, Іван Єропкін, Арина Собакіна). З 1784 року у Виховному будинку почав викладати італієць Козимо Мореллі.
У XVIII ст. поширився кріпосний балет. Особливо відзначилися кріпосні балетні трупи Шереметьєва, Потьомкіна, Зорича, Апрак- сіна та Головкіної. Наприкінці XVIII ст., після смерті власників, частину кріпосних балетних артистів Зорича, Потьомкіна та Головкіної було викуплено або передано в казну; ними укомплектували балетні колективи імператорських театрів.
1783 року в Петербурзі урочисто відкрився Большой (Кам'яний) театр — ще одна постійна сцена Імператорської трупи, призначена для будь-якої публіки, передусім, звісно, аристократії. Саме у цей час балет ствердився в Росії. 1776 року у Москві було закладено Большой театр, споруда та назва якого стали візитівкою російського балету в усьому світі (театр відкрився урочисто у січні 1825 року виставою «Торжество муз»).
Російський балет XIX ст.
1736 року в Петербурзі та 1806 року у Москві були створені постійні балетні трупи. У XIX ст. в Петербурзі та Москві працювали видатні майстри хореографічного мистецтва (Ш. Дідло, Ж. Перро, М. Петіпа), відомі балетні композитори (К. Кавос, П. Пуні, Л. Мін- кус) та артисти (К. Колосова, М. Данилова, А. Істоміна, А. Глупіковський та ін.). З II половини XIX ст. російський балет посів провідне місце у світовому балетному мистецтві.
1801 року в Петербург прибув балетмейстер Шарль Луї Дідло, який очолив трупу петербурзького балету. Дідло скасував важку «уніформу» танцівників, натомість увів трико. Характерними для постановок стали стрибки-польоти. Дідло значною мірою вдосконалив кордебалет, надавши танцюристам більше можливостей.
У цей самий час у Нижньому Новгороді князь Шаховськой відкрив публічний театр, що містив трупу танцівниць, яка давала окремі балетні вистави (перший відомий випадок перетворення закритого кріпосного театру на відкритий, комерційний)
Період з 1790 до 1805 року був знаменним в історії розвитку балету в Росії.
Вітчизняна війна 1812 року не зупинила розвиток російського балету; як патріотичний атрибут уперше на великосвітській сцені з'являється російський народний танок.
Після війни позначилася різниця між петербурзьким та мо" сковським балетними напрямами. Уся увага імператорського двору зосередилася на петербурзькій трупі, у Москві ж митці дозволяли собі значно більше свободи. Різниця особливо посилилася 1825 року, після відкриття в Москві Большого театру. Можливості Московської трупи виявилися значно ширшими, її сцена використала нові балетні досягнення, європейські сценічні нововведення й усе те, чого категорично не допускала Петербурзька трупа.
Значну роль у формуванні специфіки московського балету відіграла французька балерина Феліцата Гюллень-Сор (1805—1860), яка прибула до Москви 1823 року і працювала там до кінця життя: вона першою відмовилася від перенесення на московську сцену вистав Петербурзької трупи. Згодом вона викладала свою методику в Московському театральному училищі. Специфіку московського балету зберігали композитори, які працювали при Московській імператорській трупі: Ф. Ю. Шольц, О. М. Верстовський і О. О. Аляб'єв, М. Ю. Вієльгорський.
На початку 1830-х років у російському балеті почалася епоха романтизму.
1860 року у Петербурзі відкрили ще одну театральну сцену — Маріїнський театр.
До того часу музика в балеті відігравала лише другорядну роль.
Докорінних змін зазнало балетне мистецтво у зв'язку з діяльністю П. Чайковського, балетна музика якого органічно пов'язана зі змістом і розвитком сценічної дії. Він широко застосовував принцип симфонічного розвитку музичних думок, створював яскраві музичні характеристики. Велике значення мала діяльність балетмейстерів М. Петіпа та JI. Іванова, які разом поставили «Лебедине озеро»

П. Чайковського (1876). М. Петіпа поставив балети «Спляча красуня» (1889), «Лускунчик» (1892). Піднесенню російського балету сприяла діяльність балетмейстера М. Фокіна, артистів А. Павлової,



Т. Карсавіної, В. Ніжинського у Петербурзі, балетмейстера О. Горського, артистів К. Гельцер, М. Мордкіна у Москві. Музику до балетів писали композитори О. Глазунов, А. Аренський та ін.
Російський балет початку XX ст.
( «Російські сезони» С. Дягілєва)
Початок XX ст. ознаменувався новаторськими пошуками, прагненням подолати стереотипи, умовності академічного балету XIX ст. У своїх балетах балетмейстер Большого театру О. Горський прагнув домогтися послідовності розвитку драматичної дії, намагався підсилити роль кордебалету як масової дійової особи, подолати поділ пантоміми й танцю.
Значний внесок у російське балетне мистецтво зробив М. Фокін, істотно розширивши коло ідей та образів у балеті, збагативши його новими формами й стилями. Його постановки для «Російських сезонів» балетів «Шопеніана», «Петрушка», «Жар-птиця» та ін. здобули славу російському балету за кордоном.
Світової популярності зажила також створена Фокіним для А. Павлової мініатюра «Умираючий лебідь» (1907).
У 1911—1913 роках на ґрунті «Російських сезонів» утворилася постійна трупа «Російські балети Дягілєва».
Після Фокіна балетмейстером трупи став В. Ніжинський. Найвідомішою його постановкою є балет «Весна священна» на музику І. Стравінського.
Російський балет за радянських часів
В умовах радянської дійсності балет розвивався в руслі методу соціалістичного реалізму.
Радянські митці у своїй творчості пішли шляхом усебічної драматизації хореографічної дії, життєвості й народності сценічних образів.
У радянському балеті були втілені теми радянського патріотизму, творчої праці, визвольної боротьби (наприклад, «Червоний мак» Р. Глієра, «Полум'я Парижа», «Бахчисарайський фонтан» Б. Асаф'єва). Яскравою сторінкою радянського балетного мистецтва стали балети Д. Шостаковича(«Золоте століття», «Болт»), шедеврами світової класики є балети С. Прокоф'єва («Попелюшка», «Ромео і Джульєтта») та А. Хачатуряна («Спартак»). Здійснюються постановки національних балетів (грузинських, вірменських, білоруських, татарських) — «Отелло» О. Мачаваріані, «Серце гір» А. Баланчивадзе, «Гаяне» А. Хачатуряна, «Князь-Озеро» В. Золо- тарьова, «Шурале» Ф. Ярулліна та ін.

2. Виступи учнів із повідомленнями, підготовленими в групах (парах)
(Демонструються портрети видатних митців балетного мистецтва або фрагменти відеозаписів балетних вистав чи мультимедійна презентація.)
1-    й    учень (інформаційна довідка про П. І. Чайковського)
Петро Ілліч Чайковський (25.04.1840—25.10.1893) — російський композитор, диригент, педагог, музично-громадський діяч, музичний журналіст. Уважається одним із найвидатніших композиторів в історії музики. Автор понад 80 творів, зокрема 10 опер і 3 балетів. Його концерти та інші твори для фортепіано, 7 симфоній (6 пронумерованих і симфонія «Манфред»), 4 сюїти, програмова симфонічна музика, балети «Лебедине озеро», «Спляча красуня», «Лускунчик» є надзвичайно цінним унеском у світову музичну культуру.
«Лебедине озеро» — балет у 4 актах (по одній картині в кожному). Лібрето Володимира Бегічева і, можливо, Василя Гельцера. Музику П. І. Чайковський написав 1876 року. В основу сюжету покладено фольклорні мотиви, зокрема старовинну німецьку легенду, що оповідає про прекрасну принцесу Одетту, яка перетворилася на лебедя через прокляття злого чаклуна Ротбарта. Оригінальну хореографію створив Юліус Резінгер.
«Спляча красуня» — балет П. І. Чайковського на лібрето І. Всеволозького і Маріуса Петіпа за сюжетом однойменної казки Шар- ля Перро; складається з 3 дій, прологу й апофеозу. Написаний 1889 року, представлений публіці 1890 року. Головні дійові особи балету: король Флорестан, королева, принцеса Аврора, 7 фей: Бузок, Кандид (Щирість), Флер-де-Фаріна (Квітуче колосся), Хлібна Крихта, Канарейка, Віолант (Пристрасть) і зла Карабосс; принц Дезіре. Найвідоміший номер балету — вальс із І акту.
«Лускунчик» — балет (1892) П. І. Чайковського у 2 актах на лібрето Маріуса Петіпа за мотивами казки Е. Т. А. Гофмана «Лускунчик та мишачий король» (1816; основа лібрето — переклад казки, зроблений 1844 року Олександром Дюма-батьком, проте Театральна енциклопедія помилково називає автором перекладу Дюма-сина).

2-    й    учень (інформаційна довідка про І. Ф. Стравінського)
Ігор Федорович Стравінський (05(17).06.1882—06.04.1971) — російський композитор, диригент і піаніст, один із найвидатніших представників світової музичної культури XX ст. Творчість Стравінського вирізняється образно-стилістичною множинністю, проте вона підпорядкована в кожен творчий період стрижневій тенденції. Вершинними творами І. Стравінського є балети «Жар-птиця», «Петрушка», «Весна священна», хореографічні сцени «Весіллячко» (остаточний варіант 1923). Композитор цікавився російським фольклором, ритуальними й обрядовими образами, балаганом, лубком.
На замовлення організатора «Російських сезонів» С. Дягілєва І. Стравінський створив музику до балету «Жар-птиця» за мотивами російських народних казок, прем'єра якого відбулася 1910 року в Парижі і принесла композиторові європейську популярність. Співпраця Стравінського з Дягілєвим тривала (із перервами) майже 20 років.
Цілу епоху в мистецтві XX ст. склала тріада шедеврів, створених Стравінським відповідно до можливостей блискучої дягілєвської балетно-оперної трупи; поставлені в Парижі балети «Петрушка» (1911), «Весна священна» (1913) і хореографічні сцени зі співом і музикою «Весіллячко» (1923).
Стилізоване відтворення народної балаганної вистави («Петрушка») та архаїчних обрядів язичницької містерії родючості («Весна священна»), російського селянського весілля («Весіллячко») здійснюється засобами своєрідної музичної мови, що поєднує зовнішню «грубуватість», «елементарність» ритміки й мелодики з ретельним опрацюванням деталей, тонко розрахованою асиметричністю музичних фраз, несподіваними зміщеннями метричних акцентів.

3-й учень (інформаційна довідка про Д.Д. Шостаковича)
Дмитро Дмитрович Шостакович (12(25).09.1906— 09.08.1975) — піаніст, педагог і громадський діяч, один із найвизначніших композиторів XX ст. Народний артист СРСР (1954).
«Золоте століття» (1929—1930) на лібрето О. Івановського (оригінальна назва лібрето — «Динаміада»). Балет складається з 3-х дій у 6-ти картинах. Уперше поставлений у Державному академічному театрі опери та балету (сезон 1930—1931). Балет містив кілька «буржуазних» танців (канкан, фокстрот, танго, чечітка), а також сцени боксу, гри в карти і футбольного матчу. 1931 року був знятий із репертуару через численні негативні відгуки преси. Пізніше на «Золоте століття» Д. Шостаковича радянська преса приклеїла ярлик «формалізм». 1982 року І. Глікман і Ю. Григорович написали нове лібрето. 2006 року Ю. Григорович знову поставив цей балет у Большому театрі, а в Маріїнському театрі — Н. Гелбер (США) за лібрето К. Учителя.
«Болт» — балет у 3-х діях. Прем'єра відбулася у квітні 1931 року у Леніградському театрі опери та балету (лібрето В. Смирнова, хореографія Ф. Лопухова). Прем'єра сучасної версії балету (лібрето В. Смирнова у редакції О. Ратманського, хореографія О. Ратман- ського) відбулася у лютому 2005 року у Большому театрі у Москві.

4-    й    учень (інформаційна довідка про С. С. Прокоф'єва)
Сергій Сергійович Прокоф'єв (11(23).04.1891—05.03.1953) — композитор, автор 8 опер, 7 балетів, 7 симфоній та багатьох камерно-інструментальних творів, а також музики до кінофільмів. Лауреат Сталінської премії (1943, 1946 — тричі, 1947, 1951).
«Попелюшка» (1944) — балет С. Прокоф'єва за сюжетом однойменної казки Шарля Перро. Музика до балету написана у 1940— 1944 роках. Уперше «Попелюшку» поставили у листопаді 1945 року на сцені Большого театру. Її постановником був Р. Захаров, а головну роль виконували балерини О. Лепешинська, Г. Уланова та Р. Стручкова.
«Ромео і Джульєтта» — балет С. Прокоф'єва із 9-ти картин за однойменною трагедією В. Шекспіра, написаний у співпраці з режисером С. Радловим і драматургом А. Піотровським 1936 року. Початкова редакція балету, створена Прокоф'євим 1935 року, відрізнялася від літературної основи щасливим кінцем. Проте після виходу статей «Сумбур замість музики» і «Балетна фальш» (1936), у яких було засуджено театральні твори Шостаковича, автори змінили кінцівку відповідно до трагедії Шекспіра. Через ці статті також відклали прем'єрні постановки балету в Ленінграді та Москві. Прем'єра балету відбулася 1938 року в Брно (Чехія). У повоєнний час (1946) балет поставили у Большому театрі. 2008 року в Нью-Йорку була вперше запропонована первинна версія балету, що відродила раніше не відому структуру і щасливий фінал твору Прокоф'єва.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

Схожі:

Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconАнтичні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело — утілене відчуття форми
Тема 2: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело — утілене відчуття
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconТема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело — утілене відчуття
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconДитячі роки
Лодовіко одружився вдруге. Мачухою Мікеланджело стала Лукреція Убальдіні. Незабаром Мікеланджело віддали у школу Франческо Ґалатеа...
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconМистецтво, 9 клас Урок 10 Тема: Зламані стереотипи в мистецтві скульптури та архітектури. Олександр Архипенко, Констянтин Бранкусі, Іван Кавалерідзе – великі скульптори модерністи. Зразки модерністської архітектури Вільяма ван Алена, Ле
Тема: Зламані стереотипи в мистецтві скульптури та архітектури. Олександр Архипенко, Констянтин Бранкусі, Іван Кавалерідзе – великі...
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconВесняні обласні семінари з нттум
Технічна творчість розвиває у вихованців відчуття форми, гармонії, композиції, симетрії, розуміння того, що художнє начало присутнє...
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconТема: Початок дослідження території України. Географічні відомості про територію України в античні часи, у літописах І «Повісті минулих літ», відомості в добу Середньовіччя. Перші карти України Г. Л. Боплана

Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconІгор Калинець. «Писанки». Образ найдорожчої людини мами. Відчуття, навіяні великодньою поезією
Тема: Ігор Калинець. «Писанки». Образ найдорожчої людини мами. Відчуття, навіяні великодньою поезією
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconМистецтво, 8 клас Урок 18
Тема: Мистецтво бароко. Особливості живопису мистецтва бароко. Види та жанри мистецтва бароко. Творчість живописців Мікеланджело...
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми icon«античні витоки європейської раціональності: до 2400-річчя арістотеля»

Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconУроку №15 10 клас Тема уроку : Духовна музика
Століттями духовну музику писали кращі представники музичної культури. Виконання багатоголосного твору багатоголосним хором викликає...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка