Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми



Сторінка16/18
Дата конвертації12.03.2018
Розмір2.75 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

5-    й    учень (інформаційна довідка про А. І. Хачатуряна)
Арам Ілліч Хачатуран (24.05(06.06).1903—01.05.1978) — композитор, диригент, педагог, музично-громадський діяч, народний артист СРСР (1954), Герой Соціалістичної Праці (1973), академік АН Вірменської РСР (1963); автор музики до балетів «Щастя», «Гаяне» та «Спартак».
«Спартак» складається з 4 дій і 9 картин. Уперше поставлено Ленінградським театром опери і балету (1956). Сценарій балету ґрунтується на романі Р. Джованьйолі «Спартак». Лібрето написав драматург М. Волков. Дійові особи: Спартак, вождь повсталих рабів; Красс, римський полководець; Фрігія, кохана Спартака;
Егіна, куртизанка, наложниця Красса; Гладіатор; Троє пастухів; Пастушки.


6-    й    учень (інформаційна довідка про А. П. Павлову)
Анна Павлівна (Матвїівна) Павлова (31.01(12.02).1881— 23.01.1931) — артистка балету, одна з найвидатніших балерин XX ст. Після закінчення Ваганівського училища (1899) була прийнята до трупи Маріїнського театру. Танцювала партії в класичних балетах «Лускунчик», «Коник-Горбоконик», «Раймонда», «Баядерка», «Жизель». 1906 року стала провідною танцівницею трупи.
На її виконавську манеру вплинула спільна робота з балетмейстерами О. Горським і особливо М. Фокіним. Анна Павлова виконувала головні ролі в балетах М. Фокіна «Шопеніана», «Павільйон Арміди», «Єгипетські ночі» таін.
1907 року на благодійному вечорі в Маріїнському театрі Анна Павлова вперше виконала поставлену для неї М. Фокіним хореографічну мініатюру «Лебідь» (пізніше «Умираючий лебідь»), що стала одним із символів російського балету XX ст.
1910 року А. Павлова перейшла на так зване положення «гастролерки», створила власну трупу. Разом із цією трупою гастролювала в багатьох країнах світу. Спеціально для трупи А. Павлової М. Фокіним були поставлені кілька балетів. З-поміж них — «Сім дочок гірського короля».
Останній виступ балерини в Маріїнському театрі відбувся 1913 року, а в Росії — 1914 року, після чого вона влаштувалася в Англії, до Росії не поверталася.
Упродовж 1921 —1925 років Анна Павлова гастролювала у СПІА. Її гастролі організував американський імпресаріо російського походження Соломон Юрок. 1921 року Анна Павлова також виступала в Індії — у Делі, Бомбеї та Калькутті.
Ім'я Павлової ще за житті балерини стало легендарним. Померла вона в Гаазі, під час гастролей, від пневмонії. Незважаючи на бажання балерини повернутися на батьківщину, урна з її прахом перебуває в Лондоні. За легендою, останніми її словами були: «Приготуйте мій костюм лебедя!»

7-    й    учень (інформаційна довідка про В. Т. Ніжинського)
Вацлав Томович Ніжинський (12(24).03.1889—11.04.1950) — артист балету, балетмейстер. Навчався в Петербурзькому театральному училищі. Від 1913 року жив у Західній Європі: провідний танцюрист і балетмейстер «Російських сезонів» у Парижі й Лондоні, балетної трупи Є. Дягілєва, власної трупи в Лондоні.
Оцінюючи талант танцівника, критики називали В. Ніжинського «восьмим дивом світу».
Його партнерками були Матильда Кшесінська й Анна Павлова. «Він спростував усі закони рівноваги й перевернув їх з ніг на голову, він нагадує намальовану на стелі людську постать, він легко почувається у повітрі...» — писав про Ніжинського французький сюрреаліст Жан Кокто.
Найвидатніші балети за участю В. Ніжинського — «Весна священна» та «Полудень одного фавна».

8-    й    учень (інформаційна довідка про Г. С. У ланову)
Галина Сергіївна Уланова (26.12.1909(08.01.1910)— 21.03.1998) — видатна балерина, одна з найвидатніших балерин XX ст., народна артистка СРСР (1951), двічі Герой Соціалістичної Праці (1974; 1980), лауреат Ленінської (1957) і чотирьох Сталінських премій (1941; 1946; 1947; 1950), учениця Агрипини Ваганової.
Упродовж 1928—1944 років — артистка Маріїнського (Кіров- ського) театру в Ленінграді, 1944—1960 років — Большого театру в Москві.
Пік кар'єри і світової слави Уланової припав на 1940-ві—1950- ті роки.
Найвідоміші її ролі — у «Жизелі» Адана, «Попелюшці» та «Ро- мео і Джульєтті» Прокоф'єва, «Червоному маці» Ґлієра.
Саме їй, єдиній із балерин, за життя було встановлено пам'ятники у Ленінграді (1984, скульп. М. Анікушин) і Стокгольмі (1984, скульп. О. Янсон-Манізер). У Голландії було створено сорт тюльпанів «Уланова».

9-    й    учень (інформаційна довідка про М. М. Плісецьку)
Майя Михайлівна Плісецька (нар. 20.11.1925) — артистка балету, хореограф, письменник, актриса, народна артистка СРСР (1959), Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської премії, нагороджена Орденом «За заслуги перед Вітчизною» І ступеня.
Солістка Большого театру в Москві. Дружина композитора Родіона Щедріна. Нині живе в Іспанії.
У пластиці Майї Плісецької танцювальне мистецтво досягає найвищої гармонії. Найвидатніші партії: Одетта — Одиллія в «Лебединому озері», Аврора у «Сплячій красуні» (1961), Господарка Мідної гори у «Кам'яній квітці» Прокоф'єва, Раймонда в однойменному балеті Глазунова.
Після залишення сцени Галиною Улановою (1960) Плісецька стала примою балету Большого тетру.
У радянській телеверсії «Анни Кареніної» вона зіграла княгиню Тверську. 1971 року Родіон Щедрін написав балет на цю тему, де Плісецька танцювала головну партію і вперше випробувала себе як хореограф. Спеціально для Плісецької кубинський балетмейстер Альберто Алонсо поставив балет «Кармен-сюїта». З-поміж хореографів, які створювали для неї балети, також були Юрій Григорович, Ролан Петі та Моріс Бежар. У 1980-ті роки Плісецька та Щедрін проводили багато часу за кордоном, де вона працювала художнім керівником Римського театру опери та балету, а також Іспанського національного балету в Мадриді.
У віці 65 років вона залишила Большой театр як солістка. На день свого 70-річчя вона дебютувала в спеціально написаному для неї номері Бежара під назвою «Аве Майя».
Від 1994 року вона є головою щорічних міжнародних балетних змагань, що називаються «Майя». Лауреат Премії Імператорської Японії (2006)

10-й учень (інформаційна довідка про P. X. Нурієва)
Рудольф Хамовітович Нуреєв, відомий у всьому світі як Нурієв (17.03.1938—06.01.1993) — артист балету, балетмейстер.
Почав танцювати в дитячому фольклорному ансамблі в Уфі, а 1955 року вступив до Ленінградського хореографічного училища. Після його закінчення (1958) Нурієв став солістом балету Театру ім. С. М. Кірова (нині — Маріїнський театр).
16 червня 1961 року, перебуваючи на гастролях у Парижі, відмовився повернутися до СРСР, ставши «неповерненцем».
Невдовзі Нурієв почав працювати в Королівському балеті в Лондоні та швидко став світовою знаменитістю. Понад 15 років Нурієв був зіркою лондонського Королівського балету і постійним партнером видатної англійської балерини Марго Фонтейн. Виступав у всьому світі (Європа, СІЛА, Японія, Австралія та ін.), працюючи дуже інтенсивно (наприклад, 1975 року кількість виступів досягла 300). На думку фахівців, Рудольф Нурієв повністю змінив пасивну роль танцюриста в класичному балеті. Упродовж 1983—1989 років Нурієв був директором балетної трупи паризької Гранд-опера. Неодноразово виступав на одній сцені з Івет Шовіре.
Одне з його головних досягнень у цей період — «відкриття» Сильві Гіллем. Брав участь у класичних і сучасних постановках, багато знімався в кіно і на телебаченні, ставив класичні балети. В останні роки життя виступав як диригент.
Помер 1993 року поблизу Парижа. Похований на російському кладовищі Сент-Женев'єв-де-Буа під Парижем.
У Казані та в Уфі проводять міжнародні фестивалі класичного балету ім. Рудольфа Нурієва. Башкирський державний театр опери і балету в Уфі названий на його честь.
Найкращі його балети: «Лебедине озеро» (принц Зігфрид, Ротбарт), «Лускунчик» (Дроссельмейер, Принц), «Спляча красуня» (Синій птах, принц Флоримунд (Дезіре)), «Жизель» (Альберт), «Дон Кихот» (Базіль), «Корсар» (раб), «Ромео і Джульєтта» (Ро- мео, Меркуцціо), «Сильфіда» (Джеймс), «Петрушка» (Петрушка).

3. Розповідь учителя
Розвиток російського балету II половини XIX — початку XX ст. пов'язаний передусім із М. Петіпа (1818—1910), який здійснив новаторські балетні постановки. Усесвітнє визнання Петіпа принесли балети «Спляча красуня» і «Лебедине озеро» (у співавторстві з Л. Івановим), а імена О. Преображенської, М. Кшесинської, П. Гердта ввійшли до історії балетного мистецтва. Новий етап у розвитку російського балету пов'язаний з іменем О. Горського (1871—1924) —постановника балетів «Дон Кіхот» і «Саламбо». Він відмовився від застарілих прийомів пантоміми, зробивши дію чіткішою та динамічнішою, і залучив до художнього оформлення своїх вистав відомих художників, зокрема К. Коровіна та О. Головіна.
Від початку XX ст. настала черга російському балету впливати на розвиток західноєвропейського — завдяки «Російським сезонам» С. Дягілєва у Парижі (від 1908).
Саме з іменами цих представників мистецтва хореографії пов'язаний тріумф «Російських сезонів» у Парижі, організованих видатним театральним діячем С. Дягілєвим. Складно переоцінити значення дягілєвських сезонів для розвитку світового балету. Вони є яскравим прикладом міжвидового синтезу мистецтв: музики, хореографії та живопису, що був можливим завдяки творчим пошукам художників О. Бенуа, Л. Бакста, В. Сєрова, М. Еріха; композитора І. Стравінського; хореографів М. Фокіна і Д. Ма- ланчина.
Авангардистом хореографічного мистецтва XX ст. уважають М. Фокіна (1880—1940), який шукав нових засобів виражальності, удосконалював і навіть видозмінював малюнок танцю, створюючи нові танцювальні форми. У його постановках («Єгипетські ночі», «Дафніс і Хлоя», «Петрушка») засяяли зірки російського балету А. Павлова, В. Ніжинський, Т. Карсавіна, О. Спесивцева.
Розквіт російського балету II половини XX ст. пов'язаний з іменами Г. У ланової, О. Лепешинської, Ю. Григоровича, М. Плісецької, Н. Безсмертнової, М. Лієпи, В. Васильєва, К. Максимової, В. Чабукіані, Р. Нурієва, М. Баришнікова та ін.
Розглядаючи мистецтво хореографії, слід наголосити, що воно представлене не лише класичним балетом, але й безпосередньо пов'язане із традиціями народного танцю, що відтворює в русі та пластиці специфіку національної самосвідомості.

VI.    Підбиття підсумків уроку


Рефлексія
♦    Мене найбільше зацікавила творчість композитора (актора, хореографа)...
♦    Сьогодні на уроці мене вразило...
♦    Мені цікаво дізнатися більше про...
VII.    Домашнє завдання
Для всіх:
1) заповнити таблицю

«Петербурзька та Московська балетні школи»;
Порівняльна характеристика    Балетна школа
Петербурзька    Московська

Спільне        


Відмінне        

2) доповнити сторінкою «Російський балет як невід'ємна складова світової культурної спадщини» альбом «Культурна спадщина народів світу».


Індивідуальне (для учнів із високим рівнем навчальних досягнень ): учитель призначає «мистецтвознавців» і «тележурналістів» (5 учнів; готують інформацію про історію кінематографа Франції та США, жанри американського кіно, Каннський кінофестиваль, кінопремію «Оскар») та «телеведучого» (1 учень).
Групове (парне): решта учнів класу — «фанати кіно» — об'єднується у 7 груп (пар) та готує сценарій уроку-телепередачі «Дивовижний світ кінематографа» й довідкову інформацію про життєвий та творчий шлях Ж.-П. Жене, Ж. Філіпа, Ж. Маре, JI. Бессо- на, Ч. Чапліна, Ф. Копполи, М. Скорсезе.

11 клас


ТЕМА: Франція — батьківщина мистецтва кіно (видатні режисери, актори). Кіно США. Основні

жанри американського кіно (пригодницький, мюзикл, бойовик, фантастика, фільми

жахів, фільми катастроф та ін.)

МЕТА: розкрити шляхи розвитку європейського кіномистецтва на прикладі французького та італійського кіно, ознайомити учнів з особливостями жанрів американського кіно, творчим шляхом видатних режисерів і акторів; розвивати вміння аналізувати художні особливості кінофільму, давати оцінку фільмам; виховувати естетичний смак, зацікавленість кіномистецтвом.

ОБЛАДНАННЯ: портрети видатних митців французького та американського кінематографа (Ж.-П. Жене, Ж. Філіпа, Ж. Маре, JI. Бессона, Ч. Чапліна, Ф. Копполи, М. Скорсезе); відеофрагменти кінофільмів (Ч. Чапліна «Золота лихоманка», JI. Бессона «Леон: професіонал», Ф. Копполи «Хрещений батько», М. Скорсезе «Таксист»). Музичний ряд: саундтреки композиторів Е. Серра, Н. Рота, Б. Херрманна до кінофільмів «Леон: професіонал», «Хрещений батько», «Таксист».
ХІД УРОКУ
I.    Організаційний момент
II.    Перевірка домашнього завдання
Презентація сторінки «Найвидатніші іспанські живописці» альбому «Культурна спадщина народів світу» (1—2 учні)

III.    Актуалізація опорних знань
Питання-роздум
♦ Як ви розумієте вислів Дж. Б. Шоу: «Між актором та автором взаємини приблизно такі самі, як між каменярем та архітектором. їм не обов'язково розуміти загальний задум, від цього вони свою роботу краще не робитимуть»?

IV.    Мотивація навчальної діяльності
V.    Викладення нового навчального матеріалу
Телепередача «Дивовижний світ кінематографа»
Ведучий.

Доброго дня! Вітаю вас, шановні «мистецтвознавці» та «фанати кіно», на телепередачі «Дивовижний світ кінематографа»! Сьогодні в програмі: історичний розвиток кінематографії у Франції та США, новини з Каннського фестивалю, репортаж із церемонії вручення премії «Оскар» та інтерв'ю з поціновувачами творчості видатних митців французького й американського кіно. У нашій студії — «мистецтвознавець» із Франції. Розкажіть, будь ласка, як зароджувався та розвивався кінематограф у цій країні.


1-    й    «мистецтвознавець».

Кінематограф виник у Франції, коли 28.12.1895 р. в індійському салоні «Гранд-кафе» на бульварі Капуцинів у Парижі відбувся публічний показ «Сінематографа братів Люм'єр». Можна сказати, що відтоді французьке кіно ніколи не втрачало своєї популярності. Французьке кіномистецтво є одним із найулюбленіших у світі, що за популярністю поступається лише Голлівуду. На початковій стадії французьке кіно здебільшого було трюковим, де важливу роль відігравали винахідник кінотрюків, автор кінофеєрій Ж. Мельєс і компанія «Фільм д'Арт», що відкрили дорогу в кіно багатьом драматургам, театральним акторам і композиторам. 1910 року у світі стають популярними кінокомедії за участю М. Ліндера, авантюрні серії Л. Феяда. До Першої світової війни французьке кіно випускало 90% світової кінопро- дукції (здебільшого зусиллями компаній «Пате» і «Гомон»).



2-    й    «мистецтвознавець».

У повоєнні роки у Франції виникає рух проти використання кіно з комерційною метою, учасники якого організовували кіноклуби, де пропагували найкращі досягнення світового кіномистецтва.


Сучасний образ французького кіно сформувався після Другої світової війни. З 1946 року відбувається щорічний Міжнародний кінофестиваль у Каннах. З 1976 року впроваджено щорічну національну кінопремію «Сезар».
3-    й    «мистецтвознавець».

У 1940-ві—1950-ті роки стають відомими чудові актори: Жерар Філіп, Бурвіль, Жан Маре, Луї де Фюнес, Серж Реджані та ін. У цей період здобувають усесвітнє визнання найкращі екранізації французької класики: «Пармська обитель» (1948), «Червоне й чорне» (1954), «Тереза Ракен» (1953). У розвитку французького кіно важлива роль належить новаторському фільму А. Рене «Хіросімо, любове моя» (1959).


Найвідомішими представниками «Нової хвилі» (напрям французького кінематографа кінця 1950 — початку 1960-х років), що вплинула на розвиток кінематографа в усьому світі, стають понад 150 режисерів, зокрема: Ж.-Л. Годар, Ф. Трюффо, К. Лелюш, К. Шамброль, Л. Маль та ін. Згодом вийшли фільми-мюзикли режисера Ж. Демі «Шербурзькі парасольки» (1964) і «Дівчата із Рошфора» (1967), що є популярними до сьогодні. У 1960—1970- ті роки у французькому кіно з'являються такі яскраві актори, як Жан Моро, Жан-Поль Бельмондо, Жерар Депардьє, Катрін Де- ньов, Ален Делон, Ані Жирардо, П'єр Рішар.

4-    й    «мистецтвознавець».

Сучасне французьке кіно характеризується певною витонченістю, поєднанням психології та драматизму сюжету з деякою пікантністю і художньою красою знімань. Стилістику кіномистецтва визначають модні режисери (Люк Бессон, Жан-П'єр Жене, Франсуа Озон та ін.) та популярні актори (Жан Рено, Одрі Тоту, Софі Марсо та ін.). Уряд Франції активно сприяє розвитку й експорту національного кінематографа.




Ведучий. Дуже змістовна відповідь! Час надати слово знавцям творчості французьких акторів і режисерів.
1-й «фанат кіно».

Жан-П'єр Жене (нар. 03.09.1953) — французький кінорежисер і сценарист. Його фільми, що сповнені символіки та підвищеної чутливості, фантазії, характеризуються деталізованими, глибоко продуманими сценами та сюжетами. За жанром — суміш комедії, драми та мелодрами, іноді трилера. Режисер також знімав телевізійні реклами та відеокліпи.


Фільми Жене вирізняються колірною гамою, де переважають тони сепії, а також насичені червоний, жовтий, синій та зелений кольори. Це створює чуттєву та своєрідну фантастичну атмосферу. Для своїх фільмів Жене добирає акторів із незвичними рисами обличчя та часто використовує ширококутові лінзи для викривлення людських рис і поз. Дуже часто використовується ретельно продуманий рух камери (крану).
В усіх фільмах Жене обов'язково грає Домінік Піньйон. Жене також часто знімає Жан-Клода Дрейфуса, Одрі Тоту, Руфу- са, Сержа Мерліна. Персонажі Жене — здебільшого сироти або напівсироти. Сюжети — про кохання між двома незвичними й самотніми людьми (Амелі та Ніно, Матільда та Манех, Луазон та Жулі). Титри фільмів завжди містять фотографії усіх акторів, як грали у картині.

2-    й    «фанат кіно».

Жерар Філіп (04.12.1922—25.11.1959) — видатний французький актор театру і кіно. На театральну сцену Філіп вийшов 1942 року після закінчення курсів акторів. Це був театр Жана Вілара, де він зміг незабаром стати провідним виконавцем. Фільмографія: «Малюки з набережної квітів» (1943); «Ідіот» (1946); «Диявол у плоті» (1947); «Пармська обитель» (1948); «Краса диявола», «Карусель», «Жульєтта, або ключ до сновидінь», «Загублені сувеніри» (усі — 1950); «Фанфан-тюльпан», «Сім смертних гріхів», «Нічні красуні» (усі — 1952); «Червоне та чорне», «Таємниці Версаля» (обидва — 1954); «Великі маневри» (1955); «Якщо б нам розповіли про Париж» (1956); «Життя удвох», «Монпарнас» (обидва — 1958); «Небезпечні зв'язки» (1960); «Лихоманка приходить в Ель-Пао» (1959).



3-    й    «фанат кіно».

ЖанМаре(11.12.1913—08.11.1998) — знаменитий французький актор, а також постановник, письменник, художник, скульптор, каскадер. Грав у пригодницьких фільмах героїчні ролі сміливих та відважних персонажів; постійно перебуваючи у відмінній фізичній формі, сам виконував різні трюки, бився на шпагах. Режисери навмисно компонували кадри так, щоб було видно, що трюк виконує сам актор.


Фільмографія (більше ніж 90 (!) кіноролей упродовж 1933— 1998): «Скляний замок» (1950), «Спальня старшокласниць» (1953); «Таємниці Версаля», «Граф Монте-Крісто» (1954); «Заповіт Орфея» (1959); «Битва при Аустерліці», «Капітан», «Паризькі таємниці» (1960), «Залізна маска» (1962); серія кінострічок про Фантомаса(1964,1965, 1966); «Знедолені» (1994) таін.

4-    й    «фанат кіно».

Люк Бессон (нар. 18.03.1959) — французький кінорежисер, сценарист і продюсер. У 19-річному віці він їде до Голлівуда, але, попрацювавши там «хлопчиком на побігеньках», повертається на батьківщину і йде служити в армію. Дебютом Бессона можна вважати короткометражну стрічку «Передостанній». Першим повнометражним фільмом Люка Бессона стала чорно-біла «Остання битва». Незважаючи на труднощі з бюджетом, фільм було знято, і режисера зарахували до другої французької «Нової хвилі» (що почалася з Жан-Жака Анно та Лео Каракса). Дебют виявився вдалим — картина отримала 2 нагороди на фестивалі фантастичних фільмів у Аворіазі та ще кілька різних премій.


Через рік успіх було зміцнено картиною «Підземка» (1985). У ній помітним був специфічний стиль Бессона — суміш напруженої дії та мелодраматизму.
1988 року Бессон знімає красиву стрічку про романтику підводного світу «Блакитна безодня». Картина, пройнята ностальгією за дитячими роками й пошаною до професії водолаза і кумира Жака Майолі, принесла Люку багато грошей, кілька номінацій на «Сезар» (який у результаті було вручено композиторові та звукооператорові стрічки) і культову славу.
Справжньою ж вершиною режисерської кар'єри Бессона був наступний його фільм — «Нікіта» (1990). На картину чекав касовий успіх у СПІА. Після цієї картини Бессон отримав загальне визнання як режисер зі світовим ім'ям.
У своїй наступній картині «Леон: професіонал» (1994) Бессон розвинув образ похмурого кілера, заявлений ще у «Нікіті». Однак суміш американського постановочного розмаху і французької сентиментальності, незважаючи на приголомшливий успіх, так і не завоювала жодного «Сезара».
1997 року виходить нова робота Бессона — «П'ятий елемент». Люк запросив американську зірку Брюса Вілліса та видатного британського актора й режисера Гері Олдмена (останній блискуче зіграв ще у стрічці «Леон: професіонал»), а також свою дружину, Міллу Йовович. Було витрачено 90 млн доларів США на приголомшливі декорації, костюми Жан-Поля Готьє і грим.
Наступною режисерської роботою Бессона стала історична постановка «Жанна Д'Арк» із Міллою Йовович у головній ролі.
Наприкінці 2006 року виходить на екрани його перший фільм- казка «Артур і мініпути», що дуже сподобався дітям, а у Франції мав мало не культовий статус. У грудні 2009 року відбулася прем'єра другої частини казки під назвою «Артур і помста Урдалака».
У лютому 2010 року вийшов фільм «З Парижа з любов'ю», у якому Люк Бессон виступив як продюсер.


Ведучий. Яке, виявляється, французьке кіно багатогранне й розмаїте! Дякуємо всім, було дуже цікаво! Тепер саме час дізнатися, як розвивався кінематограф у США. Слово надається «мистецтвознавцям» із Голлівуда.

5-й «мистецтвознавець».

«КінематографСША» — цим терміном позначають кіноіндустрію США, найбільшу у світі, зосереджену, здебільшого, у околицях містечка Голлівуд (неподалік Лос-Анджелеса, штат Каліфорнія), у якому розташовані офіси та знімальні павільйони найбільших кінокомпаній країни.


Нерідко поняття «американський кінематограф» і «Голлівуд» об'єднують, але це неправильно. Американське кіно — це не лише кіноіндустрія Голлівуда, але й розвинена система незалежного кіно, що не підтримується великими кінокомпаніями. З одного боку, це означає менші бюджети, з другого — менший тиск на режисерів. Великі кінокомпанії передусім організують виробництво кінофільмів як комерційну діяльність, тому розбіжності між комерційними інтересами продюсерів фільму й інтересами режисера іноді завершуються фіаско самого фільму. Незалежне кіно США є доволі розмаїтим (наприклад, культові фільми («Безтурботний їздець», реж. Деніс Хоппер, 1969), творчі експерименти Енді Вор- гола, фільми для вузького кола глядачів тощо).


1-    й    «мистецтвознавець».

До початку XX ст. існувало кілька десятків дрібних кіностудій, здебільшого в Нью-Йорку. Дорога оренда приміщень, постійні судові позови, занадто багато похмурих і дощових днів заважали кіновиробництву (освітлення в павільйонах через слабо розвинені на той час технічні пристрої та незначну світлочутливість кіноплівки безпосередньо залежали від сонячного світла). У селищі Голлівуд, що отримало назву від величезного ранчо, яке знаходилося на його місці наприкінці XIX ст., склалися виняткові кліматичні та географічні умови: більше ніж 300 сонячних днів на рік, розташування поблизу гірських масивів (зокрема, знаменитого Великого каньйону), величезні простори прерій і тихоокеанське узбережжя. Місто неподалік могло постачати будівельні матеріали й робочі ресурси, а з часом стати центром із виробництва кіноустаткування й кіноматеріалів (що й сталося надалі). 1907 року кіновиробництво розпочалося в Лос- Анджелесі, 1913 року — у Голлівуді.


Першим фільмом, із якого розпочалася історія Голлівуда, був вестерн Сесіла Б. де Мілля «Чоловік індіанки».
До 1920 року, завдяки швидкому зростанню кількох великих студій і виникненню «системи кінозірок», тут знімали більше ніж 800 фільмів щорічно, а сама назва «Голлівуд» стала символом розкоші, солодкого життя та ілюзорної магії кіно.
Упродовж 15 років скромне селище перетворилося на столицю кіноіндустрії Америки, оскільки в ній зосередилося приблизно 90 % американських кіностудій.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

Схожі:

Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconАнтичні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело — утілене відчуття форми
Тема 2: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело — утілене відчуття
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconТема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело — утілене відчуття
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconДитячі роки
Лодовіко одружився вдруге. Мачухою Мікеланджело стала Лукреція Убальдіні. Незабаром Мікеланджело віддали у школу Франческо Ґалатеа...
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconМистецтво, 9 клас Урок 10 Тема: Зламані стереотипи в мистецтві скульптури та архітектури. Олександр Архипенко, Констянтин Бранкусі, Іван Кавалерідзе – великі скульптори модерністи. Зразки модерністської архітектури Вільяма ван Алена, Ле
Тема: Зламані стереотипи в мистецтві скульптури та архітектури. Олександр Архипенко, Констянтин Бранкусі, Іван Кавалерідзе – великі...
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconВесняні обласні семінари з нттум
Технічна творчість розвиває у вихованців відчуття форми, гармонії, композиції, симетрії, розуміння того, що художнє начало присутнє...
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconТема: Початок дослідження території України. Географічні відомості про територію України в античні часи, у літописах І «Повісті минулих літ», відомості в добу Середньовіччя. Перші карти України Г. Л. Боплана

Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconІгор Калинець. «Писанки». Образ найдорожчої людини мами. Відчуття, навіяні великодньою поезією
Тема: Ігор Калинець. «Писанки». Образ найдорожчої людини мами. Відчуття, навіяні великодньою поезією
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconМистецтво, 8 клас Урок 18
Тема: Мистецтво бароко. Особливості живопису мистецтва бароко. Види та жанри мистецтва бароко. Творчість живописців Мікеланджело...
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми icon«античні витоки європейської раціональності: до 2400-річчя арістотеля»

Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconУроку №15 10 клас Тема уроку : Духовна музика
Століттями духовну музику писали кращі представники музичної культури. Виконання багатоголосного твору багатоголосним хором викликає...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка