Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми



Сторінка8/18
Дата конвертації12.03.2018
Розмір2.75 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   18

2. Виступи учнів із повідомленнями, підготовленими індивідуально
(Демонструються зображення зразків багдадської книжкової мініатюри (Джунаїда Султані до «Хамси» Хаджу Кермані; Аль- Васіті до макам Аль-Харірі та ін.), турецького гончарного мистецтва, персидських килимів (із зібрань Азербайджанського та Тегеранського музеїв килимів), виробів із дамаських тканин — відповідно до виступів учнів із повідомленнями, підготовленими в групах.)

1-й учень про мистецтво книжкової мініатюри
У XIV—XVI ст. сягає найвищих своїх вершин мистецтво книжкової мініатюри Середнього Сходу. У цей час вирізняються своєрідною манерою живописні школи Ірану, Азербайджану, Афганістану та Середньої Азії. Мистецтво мініатюри було глибоко співзвучним витонченій поезії Сходу. Світ східної мініатюри — це поєднання реальності, вигаданого і символіки. Її образи передають святкову атмосферу, сповнені радощів життя. Жанр пейзажу, започаткований у XIII ст. майстрами багдадської мініатюри, набуває особливого значення в живописі Середнього Сходу. Багдадська мініатюра І третини XIII ст. за стилем нагадує розписи на іранській порцеляноподібній кераміці: композиції нехитрі та прості, малюнок ясний і чіткий, палітра містить декілька тонко дібраних чистих, незмішаних тонів.
Накладенню фарб на ретельно відполірований папір передувало створення підготовчого малюнка, виконаного чіткими червоними і чорними контурами; потім мініатюру прописували фарбами, перетворюючи на єдине ціле лінії та колірні плями, пронизані музичним ритмом — то спокійним, то нервовим, то повільно плавним, то бравурним. У аббасидських рукописах ілюстрації ще не відокремлені від тексту, а органічно вплетені в його канву, розцвічуючи філігрань каліграфічних рядків яскравими мальовничими вставками.
Зображені на гладкому кремовому фоні цікаві кольорові малюнки заповнені немовби іграшковими рослинами, будівлями, фігурками людей і тварин. Мусульманські художники цієї епохи запозичили у візантійських мініатюристів деякі прийоми (нанесення світлих фарб поверх темних, розміщення профільної фігури у межах прямокутного поля, трактування одягу драпірувальними складками); нерідко вони прикрашали голови персонажів німбами, вочевидь використовуючи їх як декоративні мотиви.
Наприкінці XIV ст. сучасний Ірак, що був складовою держави Джелаїрідів, був культурно взаємопов'язаним із Іраном і Азербайджаном. Столицею був Багдад, де при дворі Джелаїрідів працював художник Джунаід Султані, пензлю якого належать мініатюри 1396 року до «Хамси» Хаджу Кермані. Із них 6 ілюструють одну з поем Кермані про кохання перського принца Хумаї та китайської царівни Хумаюп. У творах Султані простежується вплив китайського мистецтва, що позначається в трактуванні архітектурних деталей, деяких елементів пейзажу, деталей одягу та ін. Майстер кінця XIV ст. у своїй творчості багато в чому передбачив досягнення, якими позначився подальший розвиток мініатюри. Мініатюра розгортається немовби по всій площині аркуша, містить багатофігурні сцени, пейзаж, ошатні архітектурні споруди. Фігури людей — тонкі, витягнуті, з маленькими головами і схожими обличчями — утілюють загальний ідеал краси. Земля ніжних відтінків рясно вкрита килимом кольорів.
Відчуття святковості в мініатюрах Султані посилює радісна, передбачена колоритом XIV—XV ст., багатобарвна палітра. Простір тут сприймається немовби із висоти пташиного польоту, причому як ближчі, так і віддалені постаті, що часто затуляють одна одну, зображені фронтально. Цей новий прийом, уперше розроблений Султані, надалі став характерною рисою мініатюри Середнього Сходу.
Ях'я ібн Махмуд Аль-Васіті (І половина XIII ст.) — непере- вершений майстер багдадської школи живопису, відомий як виконавець унікального рукопису макам (так у X—XI ст. називали збірки коротких новел, викладені римованою прозою, що були об'єднані двома постійними персонажами — оповідачем і хитромудрим бродягою-шахраєм) арабського прозаїка і поета Аль-Харірі, який створив яскравий, дотепний образ головного героя п'ятдесяти макам,—Абу Зайда із Серуджа.
На відміну від звичайного виготовлення рукопису об'єднаними зусиллями декількох майстрів — писаря, позолотника, живописця, Аль-Васіті самостійно переписав текст макам Аль-Харірі та прикрасив книгу мініатюрами (1237, Національна бібліотека, Париж). Під текстом він зазначив не лише дату завершення роботи — 634 хіджри (1237), але й своє повне ім'я — Абу Мухаммед Аль-Касим Аль-Харірі. На відміну від звичайного виготовлення рукопису об'єднаними зусиллями декількох майстрів — писаря, позолотника, живописця, Аль-Васіті самостійно переписав текст макам Аль-Харірі та прикрасив книгу мініатюрами. Під текстом він зазначив не лише дату завершення роботи — 634 хіджри (1237), але й своє повне ім'я.
Услід за автором тексту художник нерідко змінює вигляд Абу Зайда, насичує мініатюру безліччю деталей, що надають композиції, завжди розгорнутій у площини першого плану, глибини (що припускає існування завуальованого внутрішнього простору). Результатом є цілком достовірний світ жанрової сценки із дійовими особами, які реально сприймають глядачі, наділяючи прихованим змістом, досягнення якого вимагає інтелектуальних зусиль.
Урівноваженість і гармонійність мініатюр Аль-Васіті відповідають уявленням мусульманського художника про красу як прояв співмірності та гармонії божественного творіння. У його жанрових сценках безконфліктно співіснують грубість і благородство, потворність і краса, незграбність і граціозність, простонародність і аристократизм.

2-й учень про турецьке гончарне мистецтво
Місто Кютах'я вважають столицею турецької кераміки. Місцеві майстри відкрили спосіб удосконалення фарбника із червоного корала і кобальтової сині. Досі ніхто у світі не може відтворити інтенсивність цих фарб. Уважають, що секрети ці втрачені, проте і сьогодні умільці Кютах'ї виготовляють дивовижні фарфорові вироби, що експортують у більше ніж 40 країн світу. Білий фаянсовий посуд, розписаний блакитним орнаментом, дуже нагадує російську гжель. Проте не слід звинувачувати турецьких майстрів у плагіаті. Вони не мають жодного відношення ані до гжелі, ані до інших відомих російських орнаментів. Туреччину із Росією споріднює те, що в обох державах подібні керамічні вироби вважають не хатнім приладдям, а витворами мистецтва.
Майстри гончарства й до сьогодні використовують рослинні фарби. Секрети змішування фарб в кожній родині гончарів є особливими і передаються від батьків до синів. Найуживаніші кольори розпису — це синій, червоний, чорний, зелений і ліловий. Раніше використовували лише білий і синій кольори, як у китайській кераміці. Саме у китайців турецькі майстри запозичили і перші орнаменти, і перші рослинні малюнки у блакитних відтінках.
Пізніше у турецькому гончарстві з'явилися яскраві мотиви з червоними тюльпанами. Тюльпан, що прийшов із Туреччини (не із Голландії, як уважають), був від XVI ст. улюбленим мотивом для розпису кераміки. Турецька назва тюльпана в арабському шрифті є анаграмою Аллаха, тому тюльпан в Османській імперії вважали священною квіткою. Ідеальні квіти мали бути червоного кольору та кинджалоподібної форми.
Як і орнаменти, кольори традиційних турецьких мотивів мають своє значення: чорний колір символізує проблеми; червоний — багатство; зелений — священний колір ісламу, колір пророка; синій — колір благородства і великодушності; жовтий — захищає від невдачі. Турки вірять у чарівну силу кольоротерапії так само, як китайці.

3 - й    учень про дамаські тканини
Лляний або бавовняний дамаст (дамаст (також дама, камка, камчатка) — тканина (зазвичай шовкова), одно- або дволицьова з малюнком (найчастіше квітковим), що утворено блискучим атласним переплетенням ниток, на матовому тлі полотняного переплетення) й до сьогодні використовують як матеріал для скатертин. Назва походить від назви міста Дамаск у Сирії, де дамаст ткали з часів Раннього Середньовіччя. Тканину привозили до Європи зі Сходу, починаючи з XII ст.; згодом її почали виробляти в Європі. У XIX ст. із шовкового дамасту зі східними візерунками виготовляли одяг. У І половині XX ст. дамаст використовували здебільшого для оформлення інтер'єрів, потім — знову для виготовлення одягу. Сучасний дамаст виготовляють на жакардових машинах.

Існують такі різновиди дамаських тканин:
•    власне дамаст — бавовняна тканина білого кольору з блискучими візерунками на матовому тлі; використовують для виготовлення скатертин;
•    дама-кафар — різновид штофа, що використовують як оббивку меблів. Виготовляють зі змішаної пряжі (шовку, вовни, льону);
•    дамассе — тканина з дуже великим візерунком;
•    дамассін — тип однолицьової дамаської тканини;
•    дамаскет — тканина з візерунком із металевих ниток, схожа на парчу.
Деякі дослідники, зокрема за джерелами XVII ст., уважають, що назва річки і півострова Камчатки в Росії походить від одного з російських назв дамаської тканини — «камчатки».

4-    й    учень про іранське килимарство
Ручне килимарство існує відтоді, коли люди навчилися виробляти пряжу і тканини з волокнистих матеріалів. Батьківщиною килимарства вважають Персію (сучасний Іран). На думку істориків, тодішні східні кочівники ткали щільні теплі полотна, щоб мати можливість швидко облаштувати житло: за умов кочового життя килими захищали від вітру й піску, дозволяли поділити приміщення на окремі частини чи прикрасити його.
Перші килими — це вишиті тематичні сюжети на лляному полотні. Різновидом вишитих килимів були килими з аплікаціями. Іран славиться перськими килимами, їх високою якістю і вигадливими візерунками. Перське ткацтво є найпопулярнішим із-поміж іранських мистецтв. Це не тільки твори мистецтва, але й довговічні та вишукані деталі іранського інтер'єру, що мають потенційну історичну цінність. Іранські килими завжди цінувалися дуже високо завдяки унікальній якості плетіння, високій щільності, наявності тонкого, насиченого орнаменту. Іранці стверджують, що килим — як добре вино — повинен мати відповідний термін витримки. Із плином часу цінність старовинного іранського килима зростає та набуває статусу антикварного
Для того щоб виготовити справжній перський килим, потрібно досконало володіти мистецтвом ткацтва та мати талант художника. Адже спочатку необхідно створити оригінальний ескіз на папері.
Перські килими дрібновізерункові, багатокольорові, тонкі й водночас міцні. У них утілено багато традицій: традиційні візерунки і кольори, матеріали і способи виготовлення. Виробництво перських килимів — справжнє мистецтво. Майстер повинен зв'язати безліч вузликів на тканій основі (на 1 м2 килима — до 1 млн вузликів). Готовий килим замочують у воді на два місяці, що є своєрідною перевіркою якості. Якщо малюнок не вилиняє, нитки не розійдуться — килим зроблений належним чином. У давнину щойно витканий килим кидали на дорогу, у пісок, по якому йшли верблюди. Потім потоптані килими довго відмивали у проточній воді й сушили під пекучим сонцем. Хорошому килиму ці процедури йшли лише на користь, а у поганого відразу виявляли дефекти. Сьогодні цей процес відбувається інакше, але завдання — те саме, що і в давнину: якісно виготовлений килим після правильного миття і сушіння набуває «перської» пластичності й особливої приглушеної виражальності соковитих кольорів.
Що стосується шедеврів давнього перського килимарства, то ми знаємо про них лише з легенд. Однією з таких утрачених цінностей був гігантський «Весняний килим» (122x30 м) перського царя Хосрова I (V ст. н. е.), витканий на честь перемоги над римлянами. У килим, що важив декілька тонн, були вплетені золоті та срібні нитки, коштовне каміння. На жаль, доля килима виявилася сумною — після того, як Персію захопили араби, переможці розрізали його на шматки і забрали на трофеї.
Історія іранського килимарства налічує вже понад 2500 років. Щоб довести свою любов до цього ремесла, іранці відкрили у Тегерані музей килимів (1978) — площею понад 3000 м2. Саме тут експонують 135 унікальних виробів, деякі з яких виткані золотими та срібними нитками. Іран був і залишається світовим лідером із виробництва килимів. Такі центри килимарства, як Наїн, Ісфахан, Тебриз, Габе, Кум виготовляють традиційні, але водночас особливі за стилем килими.
Нині не існує значних відмінностей між перськими килимами, але вони різняться залежно від конкретної території Ірану, де виготовлено килим. Кожна область килимарства в Ірані використовує прийоми й методи, що є характерними саме для цього регіону. Навіть назви килимів відповідають місцю їх виготовлення. Наприклад, тпебризькі килими відзначаються яскравими кольорами й великими елементами візерунка, наїнські — холодними відтінками й дрібними деталями. При цьому можливі найсміливіші поєднання — яскраво-червоного із зеленим або лілового із білим.

VI. Практична робота
Творче завдання
1.    Виконання творчого завдання
Учні класу об'єднуються у 4 групи. Групи отримують завдання (жеребкуванням) — намалювати ескіз орнаменту за східними мотивами для:
1-    ша    група — килима;
2-    га    група — тканини;
3-    тя    група — книжкової мініатюри;
4-    та    група — гончарного виробу.

2.    Аналітична робота за творчим завданням
Учні обирають представника від кожної групи, який презентує ескіз своєї групи за наведеним далі планом.
План представлення творчої роботи
♦    У чому полягає ідея твору?
♦    Якими є способи й засоби реалізації сюжету?
♦    Чи має виконаний ескіз символічне значення? Коли так, у чому полягає ця символіка?
♦    За допомогою яких зображувальних засобів виконано груповий твір?
♦    Чому ви обрали саме такі кольори?
♦    Якими є складові елементи обраного вами орнаменту?
Відбувається обговорення робіт, виконаних у групах.

VII.    Підбиття підсумків уроку
1.    Прийом «Снігова куля»
Коментар. Повна відповідь на запитання формується поступово: учні по черзі відповідають на запитання, щоразу додаючи важливі моменти, формулюючи у такий спосіб колективну відповідь.
Запитання
♦    Особливостями орнаменту країн Близького Сходу є...
♦    Поряд із геометричними візерунками й написами набувають
широкого застосування...
♦    Як «музика для очей» орнамент слугував художникам...

2.    Оцінювання роботи учнів на уроці



VIII.    Домашнє завдання
Для всіх: оформити сторінку «Декоративно-прикладне мистецтво народів Близького Сходу» альбому «Культурна спадщина народів світу».

11 клас
ТЕМА: Версаль — зразок європейського парку. Природні парки Великої Британії. Духовне



начало японського ландшафтного саду. Філософія ікебани та чайної церемонії

МЕТА: ознайомити учнів із особливостями паркового мистецтва різних країн, мистецтва ікебани та чайної церемонії, навчити розрізняти зразки садово-паркового мистецтва, оцінювати садово-паркове мистецтво як явище, створене за законами гармонії; розвивати вміння аналізувати нову інформацію, виокремлювати головне, обґрунтовувати свою точку зору, формувати пізнавальну активність;


ОБЛАДНАННЯ: зображення зразків садово-паркового мистецтва (Версаль, Ріджентс-парк, Гайд-парк, Кенрокуен, Ґоракуен, Кайракуен та ін.), ікебани; фрагментів проведення чайної церемонії; роздавальний матеріал (інформаційні картки п'яти кольорів, за кількістю учнів; пам'ятка з умовами ділової гри, по одній на парту). фрагменти музичних творів (В. Сильвестров «Три хокку» (на слова Басьо), альтовий концерт Тору Такеміцу (у виконанні Імаї Нобуко), сюїта Косаку Ямадо «Світанок на Сході»).


Усюди розмістивши то вази, то скульптури,

З геометрії взявши строгі фігури,

Дерева перетворить на циліндри та куби,

На канали — струмочки...
Жак Деліль «Сади»

ХІД УРОКУ


I.    Організаційний момент
II.    Перевірка домашнього завдання
Презентація сторінки «Декоративно-прикладне мистецтво народів Близького Сходу» альбому «Культурна спадщина народів світу» (2—4 учні)

III.    Актуалізація опорних знань
Опитування
♦    Назвіть головні вимоги до садово-паркового мистецтва.
♦    Пригадайте найвидатніші садово-паркові ансамблі України.
♦    Які зразки садово-паркового мистецтва є у вашій місцевості? Що ви знаєте про їх історію створення?

IV.    Мотивація навчальної діяльності
V.    Викладення нового навчального матеріалу (ділова гра)
1. Слово вчителя
Сьогодні наш урок відбуватиметься у формі ділової гри, умови якої зазначено у пам'ятках, що лежать на ваших партах. Ознайомтеся з ними.
Умови ділової гри 
Учитель роздає учням інформаційні картки (кожному — по картці). Учні ознайомлюються із наведеною в них інформацією (1—2 хв), об'єднуються у 5 груп за кольором карток. Кожна група повинна визначити найсуттєвіше в отриманій інформації (3 хв), у такий спосіб виступаючи в ролі аналітиків — «ландшафтних дизайнерів» або «мистецтвознавців». Учасники кожної групи обирають двох «доповідачів» від своєї групи, решта учасників стає « кореспондентами ».
•    Інформаційна картка № 1 (ландшафтний парк Версаля та творчість Андре Ленотра )
•    Інформаційна картка М 2 (пейзажний англійський парк та митці садово-паркового мистецтва Великої Британії)
•    Інформаційна картка М 3 (японський ландшафтний сад)
•    Інформаційна картка № 4 (філософські засади ікебани)
•    Інформаційна картка № 5 (особливості проведення чайної церемонії)


Етап II
Дотримуючись черги, «доповідачі» від кожної групи повідомляють інформацію решті учнів класу. «Кореспонденти» цієї ж групи ставлять «доповідачам» уточнювальні запитання за темою «доповіді». Решта учнів класу під час слухання «доповідей» робить у зошитах записи за оголошуваною темою.


2.    Словникова робота
Парк — обмежене місце у природному середовищі, призначене для загального відпочинку. Садово-паркове мистецтво, або ландшафтна архітектура, складається з трьох основних типів паркових композицій (стилів): регулярного, або французького, створеного французькими архітекторами на початку XVII ст., пейзажного, природного і натурального англійського парку, що ввійшов у моду в середині XVIII ст.
Садово-паркове мистецтво — мистецтво створення садів, скверів, парків та озеленених територій. Містить планування територій, обрання рослин, їх групування та розміщення, будівництво форм і декоративних елементів — сходів, каскадів, фонтанів, огорож тощо.
Ікебана — поширене в Японії мистецтво створення букетів із квітів; букет, складений за правилами такого мистецтва.


3.    Виступи представників груп із «доповідями» за інформаційними картками
(Демонструються зображення зразків садово-паркового мистецтва, ікебани, чайної церемонії, про які йдеться в інформаційних картках.)
Інформаційна картка № 1
(ландшафтний парк Версаля та творчість Андре Ленотра)
Французький регулярний парк Версаля — один із найбільших та найвидатніших у Європі. Він складається із безлічі терас, що знижуються, якщо віддалятися від палацу. Клумби, газони, оранжерея, басейни, фонтани та численні скульптури продовжують палацову архітектуру. У Версальському парку також розташовано кілька невеликих палацоподібних будівель (зокрема, Малий і Великий Тріанони). У Версалі остаточно сформувалися риси класицистичної архітектури і паркобудівництва.
На початку XVII ст. там, де нині розташоване місто Версаль, була заболочена місцевість, де полювали французькі королі, для яких було споруджено мисливський будиночок (1624). Згодом на вимогу Людовика XIII архітектор Жак Лемерсьє побудував тут невеликий палац, а паркобудівник Андре Ленотр — величний парк із фонтанами, алеями та альтанками.
1669 року Андре Ленотр (1613—1700), син головного садівника Тюїльрі за часів Луї XIII, розпочав будівництво парку Версаля, а згодом розробив принципи планування так званих французьких регулярних парків. Одразу за величним палацом сходи ведуть до великого фонтана, далі — зелена смуга Королівської алеї, за нею — басейн Аполлона, а ще далі, уже майже на горизонталі, видно Великий канал. На території парку численні алеї віялами розходяться від майданчиків з альтанками, статуями, фонтанами. Зона парку на захід переходить у лісопарк.
Версальський парк — типовий для французького паркового мистецтва. Паркобудівник Андре Ленотр відвідав Італію, де вивчав досвід садівників. Ленотр помітив різницю у рельєфах Італії та Франції. Сади італійців розплановані на терасах, струмки утворюють каскади, фонтани. Рельєф у місцинах Франції, де працював Ленотр, спокійніший, а декор садів стриманіший, але після активного втручання у рослинність (вистрижені візерунки, фігури, широке застосування сухих, квіткових, водяних партерів).
Окрім первісного плану Версальського парку, Ленотр устиг створити парки в Фонтенбло, Шантійї. Королівська родина Англії замовила йому плани Сент-Джеймського та Гринвіцького парків у Лондоні. Принципи садово-паркового мистецтва, вироблені Ле- нотром, панували в садівництві до середини XVIII ст. у різних країнах Європи.
Парк версальського типу своїми прямолінійними доріжками і фігурними формами ретельно обрізаних чагарників підкреслював абсолютний контроль людини над природою. Він успадкував симетричне планування садів доби Відродження вздовж головної осі за умови підпорядкування всіх частин ансамблю єдиному художньому задуму. Садівник активно втручається у природне середовище, по-своєму використовує рельєф місцевості, водні ресурси, лісові масиви, рослини; також активно використані в єдиному комплексі паркові будівлі, скульптури, квітники за обов'язкового збереження ієрархії, особливого ладу побудови саду.


Інформаційна картка № 2 (пейзажний англійський парк та митці паркового мистецтва Великої Британії)
Пейзажний англійський (іррегулярний, ландшафтний) парк — напрям у садово-парковому мистецтві, що склався у XVIII ст. в Англії на контрасті з бароковим, регулярним парком у «французькому стилі» Андре Ленотра. Назва «англійський парк» є неточною, як і назва «французький парк». Пейзажний парк існував ще поряд із регулярними парками Італії та Голландії XVI ст., але не мав назви і не становив тоді культурної й естетичної цінності.
Острівна відокремленість Англії сприяла появі місцевих законів планування парків, незважаючи на запозичені зразки парків Голландії чи Франції. Великі парки бароко на зразок Версаля розташовувалися лише поблизу королівських замків. Значний уплив культури Середньовіччя виявився і в садівництві: у планування парків Англії часто вводили різні лабіринти. Геометричні форми регулярних парків тут швидко набридли. Теоретичні пошуки сприяли втіленню принципу: «Уся земля — сад». Але цей сад не має геометричних, регулярних форм, він — пейзажний, тому в Британії зрештою відмовилися від регулярних парків. Виник англійський пейзажний парк. Він був дешевшим, ніж парк французького зразка, не потребував садівників і копіював форми навколишніх краєвидів. У пейзажних парках Британії не відмовлялися від будівництва окремих павільйонів, мостів, штучних ставків тощо. Неможливо уявити випас худоби в регулярному французькому парку. Випас худоби у пейзажному парку Англії — звичайна річ. Зовні це були залишки великих вольєрів парків бароко і гра в сільську простоту. Монотонні галявини пейзажних парків зі свійськими та дикими тваринами були схожими на краєвиди по той бік паркової огорожі. Дикі олені та птахи й досі є окрасою багатьох пейзажних парків країни.
Перших майстрів англійського парку — Вільяма Кента (1685— 1748) і Чарльза Бріджмена (1690—1738) — надихали пейзажі Пус- сена й особливо Лоррена, що зображували ідеалізовані картини природної гармонії. У XVIII ст. їх справу продовжили Ланселот Браун (1715—1783) та Хамфрі Рептон (1752—1818).
Захоплення лорренівськимн пейзажами сприяло створенню різноманітних парків у Кларемонті та Стоурхеді. Вільям Кентп створив найграндіозніший регулярний парк Англії — Стпоу (у Бу- кінгемпширі), який було поступово очищено від геометричних форм і переосмислено як природне продовження навколишнього пейзажу. Кент перетворив алеї на звивисті шляхи, побудував потік, що плавно повертає, використовував природні горизонтальні особливості й нахили, створював серії краєвидів і картин, прикрашених алегоричними статуями Аполлона, пораненого гладіатора, лева, який нападає на коня, та ін. Він використовував низькі огорожі, траншеї, щоб приховати межі парку. Здавалося, нібито парк сягає горизонту. Нарешті, він розташував каскади на зразок італійських, восьмикутне озеро та ротонди, щоб надати парку руху і драматичності.
За проектами Ч. Бріджмена перепроектовано королівські парки у Віндзорі та Кенсінгтоні, парк Святого Джеймса та Гайд-парк. Майстри англійського парку значну увагу приділяли елементу раптовості та сюрпризу. Відвідувач англійського парку рідко міг передбачити, що чекає на нього за черговим поворотом алеї. Зазвичай краєвид урізноманітнювали мальовничі містки та паркові павільйони, навіяні архітектурними ескізами Палладіо та його учнів. Із пейзажним парком іноді поєднувалися і вкраплення східної екзотики або готичні мотиви (уперше використані у Строберрі- хілл).
Майстри англійського парку II половини XVIII ст., Ланселот Браун і Хамфрі Рептон, «гармонізували» чи не всі угіддя Британії. Для Брауна характерним є спрощення структури парку завдяки остаточній відмові від геометричних ліній алей і партерів. У його парках простори (галявини й галявинки) відкривають захопливі перспективи і зорово розширюють межі парку. У парках рясніють штучні канали, замасковані під річечки, що заросли очеретом. JI. Браун спроектував 170 парків, із-поміж яких: Петворт- хаус (Західний Сассекс, 1752), Чатсворт-хаус (Дербішир, 1761), Блейнхейм-палас (Оксфордшир, 1764). Рептон густіше за Брауна засаджує свої парки кущами і деревами, організованими у групи різної щільності.
Один з основних королівських парків Лондона розташований між Вестмінстером (на півдні) і Кемденом (на півночі) — Ріджентс- парк. Упродовж 1810—1820-х років тут було висаджено дерева і розбито парк за проектом Джона Неша як місце для розваг родини принца-регента (майбутнього Георга IV). Від 1838 року парк відкрито для відвідувань.
Один із королівських парків у центрі британської столиці — Гайд-парк — улюблене місце відпочинку городян і гостей міста. Площа парку — 1,4 км2. Цей парк відомий від 1536 року (правління Генріха VIII). Тут містяться так звані «кутки виголо- шувачів» — невеликі спеціальні підмостки і трибуни, де традиційно виголошують промови (проповіді) оратори (проповідники). Однією з головних принад Гайд-парку є озеро Серпентайн, у якому дозволено купатися, а також однойменна галерея. На південному сході парку розташовані Епслі-хаус, у якому містяться Музей герцога Веллінгтона та Арка Веллінгтона.
Петвортп-хаус — заміська резиденція Чарльза Сеймура, 6-го герцога Сомерсета, побудована для нього 1688 року поблизу Чиче- стера (графство Західний Сассекс) на руїнах середньовічного палацу. Упродовж останніх 250 років власниками садиби є барони Віндеми. 1947 року садибний будинок перетворився на загальнодоступний музей. Тут зберігаються 19 картин Вільяма Тернера (який часто приїздив до Петворта малювати місцевий парк з оленями) і глобус тюдорівської епохи — найдавніший в Англії.
Одним із найпишніших «будинків-скарбниць» Англії, що впродовж століть був головною резиденцією герцогів Девоншир- ських, є Чатсвортп-хаус. Це рідкісний для Англії приклад естетики бароко, що за витонченістю архітектурних і декоративних вирішень змагається із замком Говардів. 1687 року 1-й герцог Де- вонширський винайняв, зокрема, Вільяма Арчера, який спроектував кілька паркових павільйонів та відомий будинок-водоспад (1696—1703). У середині XIX ст. садівником герцога Девоншир- ського був Джозеф Пакстон, відомий як будівельник Кришталевого палацу в Лондоні. На території Чатсвортського парку він створював водоспади й інші новаторські конструкції, що вражали уяву сучасників.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   18

Схожі:

Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconАнтичні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело — утілене відчуття форми
Тема 2: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело — утілене відчуття
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconТема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело — утілене відчуття
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconДитячі роки
Лодовіко одружився вдруге. Мачухою Мікеланджело стала Лукреція Убальдіні. Незабаром Мікеланджело віддали у школу Франческо Ґалатеа...
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconМистецтво, 9 клас Урок 10 Тема: Зламані стереотипи в мистецтві скульптури та архітектури. Олександр Архипенко, Констянтин Бранкусі, Іван Кавалерідзе – великі скульптори модерністи. Зразки модерністської архітектури Вільяма ван Алена, Ле
Тема: Зламані стереотипи в мистецтві скульптури та архітектури. Олександр Архипенко, Констянтин Бранкусі, Іван Кавалерідзе – великі...
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconВесняні обласні семінари з нттум
Технічна творчість розвиває у вихованців відчуття форми, гармонії, композиції, симетрії, розуміння того, що художнє начало присутнє...
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconТема: Початок дослідження території України. Географічні відомості про територію України в античні часи, у літописах І «Повісті минулих літ», відомості в добу Середньовіччя. Перші карти України Г. Л. Боплана

Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconІгор Калинець. «Писанки». Образ найдорожчої людини мами. Відчуття, навіяні великодньою поезією
Тема: Ігор Калинець. «Писанки». Образ найдорожчої людини мами. Відчуття, навіяні великодньою поезією
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconМистецтво, 8 клас Урок 18
Тема: Мистецтво бароко. Особливості живопису мистецтва бароко. Види та жанри мистецтва бароко. Творчість живописців Мікеланджело...
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми icon«античні витоки європейської раціональності: до 2400-річчя арістотеля»

Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconУроку №15 10 клас Тема уроку : Духовна музика
Століттями духовну музику писали кращі представники музичної культури. Виконання багатоголосного твору багатоголосним хором викликає...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка