Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми



Сторінка9/18
Дата конвертації12.03.2018
Розмір2.75 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18

Інформаційна картка № 3 (японський ландшафтний сад)
Трійкою найвідоміших садів Японії вважають Кенрокуен (Ка- надзава, Ісікава), Ґоракуен (Окаяма, Окаяма) і Кайракуен (Міто, Ібаракі).
Японський сад — це дуже тонка й суперечлива філософія. Правило тут зводиться у ранг догми і водночас руйнується іншим правилом, даючи зрозуміти, що ніколи не можна бездумно дотримуватися встановлених зразків. Японський сад символізує досконалий світ земної природи, а інколи є уособленням Усесвіту.
Японські сади і парки зовсім несхожі на ті, що ми звикли бачити. У японських садах у центрі уваги опиняються інші елементи. Тут на перше місце виступають пісок, галька, карликові рослини, сухі струмки, камені. Для японського саду характерною є атмосфера таємничості, що й покладено в основу паркового дизайну.
Характерними елементами композиції є штучні гори і пагорби, ставки і острови, струмки і водоспади, доріжки і ділянки піску чи гравію, прикрашені камінням незвичайних обрисів. Пейзаж саду формується за допомогою дерев, кущів, бамбука, трав, квітів і моху, що мають передавати відчуття змін пір року. На території саду можуть також розміщуватися кам'яні ліхтарі, альтанки чи чайні будиночки.
Однією з особливостей, властивих усім японським садам, є їх закритість від зовнішнього світу. Сад є моделлю світу в мініатюрі. Як і більшість елементів, асоційованих з японським садом, усе тут є глибоко символічним. Ми намагаємося дивитися на сад як на окремий світ, у якому відсутні печалі й переживання.
Огорожі є інструментом для посилення ще одного принципу— «приховувати і відтворювати»; не більше ніж візуальними екранами, їх часто обгортають ліанами, крізь які можна лише частково побачити сад. Іноді дизайнери вирізують невеличке віконце в суцільний стіні огорожі, щоб на мить дати можливість перехожим побачити красу саду, розташованого по той бік огорожі.
Функціонально сади каменів призначені для медитацій, усунення від мирської суєти і повсякденних проблем. Конструкція подібних споруд, за нормами дзен-буддизму, підсилює потяг японців до милування природою, роздумів, усамітнення. Дехто вважає, що сад каменів символізує одвічну боротьбу хаосу і порядку, де чіткі рівні ряди гравію символізують порядок, а групи каменів — хаос. У якій би точці не стояв спостерігач у саду каменів, він завжди побачить рівну кількість каменів — це одна з основних особливостей саду каменів. Основними каменями в японському саду є високий вертикальний камінь, низький вертикальний, вигнутий, похилий і горизонтальний камені. Зазвичай їх розміщують тріадами, але це не є обов'язковою умовою. Два схожих камені (наприклад, два вертикальних), один із яких дещо менший ніж інший, можуть межувати. Зазвичай композиція складається з 3, 5 чи 7 каменів. У композиції використовують тільки один камінь із кожної групи основних (композиція може доповнюватися невеликими каменями, які не мають смислового навантаження). Із каменів може бути викладена скульптура, вони можуть бути використані як доріжка або місток. Правильно створений японський сад викликає відчуття давності й вічності.
Японія — острівна держава, тому зовсім не дивно, що вода є обов'язковим елементом будь-якого саду. Воду в японських садах використовують лише у формі природних водойм: ставок, струмок або водоспад, але у жодному разі не фонтан.
Сухі струмки створюють із гравію і гладких каменів. З точки зору дизайну, такий струмок має таке саме смислове навантаження, що й вода,— не тільки створює контраст поруч із рослинами, що зростають берегами, але й підпорядковує ландшафт єдиному лейтмотиву, дозволяючи використовувати рослини, які у природних умовах ростуть поблизу води.


Інформаційна картка № 4 (філософські засади ікебани)
Ікебана — це не тільки складання букетів, але й філософія єдності людини та природи. Композиція ікебани відображує внутрішній світ людини, яка її склала, її настрій і світобачення. Людина немовби віддає букету, який вона склала, часточку себе.
У Середньовіччі оселю прикрашали квітами без підставок і ваз, тому в цей час ікебана була відома як татехана («виставлені квіти»). У XVII ст., з поширенням моди на все китайське, назву змінили на китайський лад —рікка. Водночас, із розвитком чайної церемонії з'явився «чайний стиль» аранжування квітів під назвою хана («квітка»), від якого походила інша назва ікебани — о-хана. З XVIII ст. японці почали прикрашати домівки квітами, виставляючи їх у вазах, у манері наґеірехана. Так було започатковано новий стиль аранжування ікебани — «живі квіти», у якому букет символізував єдність «конфуціанської трійці»: Неба, Землі й Людини. Згодом назва цього стилю перетворилася на загальну назву для позначення всіх традиційних японських методів аранжування квітів.
Водночас упродовж XIX—XX ст. синонімами ікебани були назви кадо («шлях квітів»), морібана («нагромаджені квіти»), дзію- бана («вільні квіти») та ін.
Почавшись із майстерної розстановки квітів (кадо) й досягши вигляду ікебани, мистецтво створення рослинних композицій ніколи не порушувало основного для японців естетичного принципу «сабі-вабі» («краса простоти» ).
Синтоїзм і навчання буддизму уплинули на формування філософії ікебани. У часи, коли в країні панував синтоїзм, ікебана ґрунтувалася на філософії протистояння двох сил — світла та пітьми, що символізують Небо й Землю. Відповідно, конструктивну основу аранжування становили два основних елементи (дві гілки), але в середині VII ст., після відвідування Китаю ченцем Сенму і під впливом конфуціанства, до цих двох гілок у структуру ікебани був привнесений третій елемент, що символізує людину. Отже, набула вираження ідея гармонії людини й природи. Перші композиції з рослин, які будував Сенму й ставив у храмі, були дуже простими й складалися із трьох елементів (гілок або квітів).
Значно вплинув на мистецтво ікебани дзен-буддизм, що стверджує значущість буття — у його безпосередній даності, заперечує пишні релігійні обряди й ритуали, уважає, що вищий сенс життя прихований у повсякденному. Під впливом цього вчення ікебана перестала бути тільки релігійним атрибутом, а процес її створення — священнодійством. Композиції, що досягли до XII ст. монументальності й помпезності, зменшуються у розмірах, тоншають. Ікебана поступово перетворюється на частину повсякденного побуту людини, її починають створювати не тільки для храмів, але й для палаців аристократів, а згодом — для військової знаті.
Історії відомі імена багатьох знаменитих майстрів ікебани, таких як Рюамі, Соамі, Ноамі та ін. Особливе місце з-поміж них посідає настоятель храму Какудо поблизу Кіото Ікенобо Сенкей. Саме він започаткував усесвітньо відому династію майстрів ікенобо.
В японській ікебані функціонують кілька стилів. Стиль наґеіре відбиває природний ріст рослин, квіти стоять у вазі невимушено, не стиснуті якими-небудь правилами; стебла їх вільно спираються на краї посудини. Наґеіре може бути прямою, похилою, настінною, такою, що лежить або стоїть, тощо. Композиції у стилі тпябана, що іноді називають ікебаною однієї квітки, неодмінно супроводжували чайну церемонію. Тябана, відповідно до особливої атмосфери, у якій відбувалася чайна церемонія, відрізнялася простотою, скромністю як квітки, так і вази: вони не могли бути яскравими й помітними — 1—2 квітки й листок. Сен-но Рікю заснував стиль тябана, популярний у простих людей. Тябана існує до сьогодні й не тільки для чайної церемонії.
Інформаційна картка № 5
Чайна церемонія (з яп. «тя-но ю») — специфічна ритуалізована форма спільного чаювання, що виникла у середньовічній Японії як одна з форм практики медитації ченців-буддистів.
Видатний майстер чайної церемонії Сен-но Рікю формалізував етикет церемонії, послідовність дій учасників і навіть визначив, які бесіди та якої миті слід вести під час церемонії, щоб створювати настрій спокою, відсторонення від турбот і прагнення до істини та краси. Нововведення, зроблені Рікю, надали нового значення «сабі» — принципу вишуканості й краси, також утіленому в чайній церемонії. Обстановка церемонії спрямовувалася на те, щоб продемонструвати не очевидну, яскраву, а приховану красу, що криється у простих речах, неяскравих фарбах і тихих звуках.
Отже, до XVI ст. чайна церемонія з простого колективного чаювання перетворилася на міні-виставу, яка розглядалася як одна з форм духовної практики і в якій кожна деталь, кожен предмет, кожна дія мали символічний зміст.
Чайна церемонія є спеціально організованою та впорядкованою зустріччю господаря (чайного майстра) і його гостей для спільного відпочинку, насолоди красою, бесідою. Церемонія проводиться у спеціально обладнаному місці, складається з декількох дій, що здійснюються в суворій послідовності.
Існує безліч різновидів чайної церемонії, з-поміж яких виокремлюють 6 традиційних: нічна, на сході сонця, ранкова, післяобідня, вечірня, спеціальна.
Класичну чайну церемонію проводять у спеціально обладнаному місці. Зазвичай це територія, увійти на яку можна через масивні дерев'яні ворота. Перед проведенням церемонії ворота відчиняють, даючи гостеві можливість увійти, щоб не турбувати господаря, який зайнятий підготовкою. На території «чайного комплексу» розташовані декілька будівель і сад — у кожному конкретному випадку намагаються створити максимально естетичний ансамбль, що природно вписується у місцевість і створює враження «продовження природи». Безпосередньо за воротами — допоміжні будівлі: передпокій, де гість може залишити речі та змінити взуття, а також павільйон, де гості збираються перед початком церемонії.
Гості збираються разом в одній із кімнат павільйону, де їм подають гарячу воду в невеликих чашках. Призначення цього етапу — створити у гостей загальний настрій, пов'язаний з очікуванням майбутньої церемонії як важливої та приємного дії, зустрічі з прекрасним.
Головна будівля — чайний будиночок — знаходиться у глибині саду. Перехід через сад викладеною камінням доріжкою до чайного будиночка вважається дуже важливим — він символізує очищення від суєти, повсякденності, турбот, тривог і неприємностей. Споглядаючи рослини і камені саду, гості налаштовуються на зосередження і звільняють свідомість від усього суєтного.
Гостей зустрічає господар. Після стриманого вітання гості підходять до кам'яного колодязя, і здійснюють обряд омовіння. Воду зачерпують маленьким ковшем на довгій дерев'яній ручці. Гість омиває руки, обличчя, прополіскує рот, після чого омиває після себе ручку ковша. Обряд омовіння символізує тілесну і духовну чистоту.
Після омовіння гості заходять до чайного будиночка і розташовуються там. Проходження через низький і вузький вхід символізує остаточний вихід за межі буденного світу, укриття від усього, що коїться зовні.
Незручність входу і необхідність низько нахилитися, входячи всередину, символізують рівноправність учасників церемонії — вклонитися змушений кожен, незалежно від знатності, багатства, популярності та суспільного становища.
Відповідно до звичаю традиційного японського будинку, захо- дячи у чайний будиночок, взуття гості залишають на порозі.
Сидячи у чайному будиночку щільно одне до одного, гості та господар поринали у світ високих роздумів, відчуваючи магічність усього, що відбувалося. Вогнище, казанок води над ним, скринька із зеленим чаєм, чашка, дерев'яна ложка, бамбуковий вінчик становили єдиний художній ансамбль і своєю природною красою викликали у присутніх безліч складних асоціацій. Насипаючи у чашку порошок розтертого зеленого чаю, заливаючи його кип'ятком, збиваючи вінчиком масу до утворення на її поверхні зеленуватої піни, майстер розпочинав священнодійство, що продовжувалося неспішним питтям чаю та спільною розмовою про піднесене та вічне. У такий спосіб людські зір, слух, нюх, смак, дотик мали очиститися від бруду повсякденності, а свідомість — від марнославних думок.

VI.    Підбиття підсумків уроку
1.    Прийом «Снігова куля»
Коментар. Повна відповідь на запитання формується поступово: учні по черзі відповідають на запитання, щоразу додаючи важливі моменти, формулюючи у такий спосіб колективну відповідь.
Запитання
♦    У чому полягає ставлення японців до природи?
♦    На яких філософських засадах засновано мистецтво ікебани?
♦    У чому полягає філософія чайної церемонії?
2.    Оцінювання роботи учнів на уроці
VII.    Домашнє завдання
Для всіх: доповнити сторінкою «Паркова культура Заходу та Сходу» альбом «Культурна спадщина народів світу». Індивідуальне (для учнів із достатнім та високим рівнями навчальних досягнень, 12 учнів)', підготувати повідомлення про життєвий та творчий шлях В. А. Моцарта, И. Гайдна, JI. ван Бетховена, Ф. Шопена, Ф. Ліста, Й. Штрауса, Р. Шумана, Г. Монтегюса, Е. Піаф, Ш. Азнавура, Джо Дассена, П. Каас.

11 клас


ТЕМА: Перлини готики. Взірці архітектури бароко. Модерн в архітектурі. Культова арабо-

мусульманська архітектура. Храми Індії. Храми Далекого Сходу 

МЕТА: проаналізувати історичні умови розвитку європейської та східної архітектури, ознайомити учнів з особливостями системи будування культових споруд Близького та Далекого Сходу, формувати вміння характеризувати стилі й напрями архітектури світу, порівнювати їх характерні особливості; розвивати аналітичне мислення, художній смак; виховувати духовність, шанобливе ставлення до архітектурних пам'яток людства.

ОБЛАДНАННЯ: зображення архітектурних пам'яток (Кентерберійський собор, собор Паризької Богоматері, Ам'єнський собор, Міланський собор, Шенбрунн- ський палац, Чернінський палац, Смольний монастир, мечеть Аль-Харам, мечеть Ібн-Тулуна, мінарет аль-Мальвія, Блакитна мечеть, печерний комплекс Карласанатха, мавзолей Тадж-Махал, пагода в монастирі Пунхванса, Храм Луншань та ін.); портрети видатних архітекторів (Дж. Берніні, Б. Растреллі, Ле Корбюзьє, А. Ґауді); роздавальний матеріал (таблиця «Архітектура світу»; за кількістю учнів), фрагменти музичних творів композиторів класицизму, бароко й модерну («Добре темперований клавір» Й. С. Баха, «Пори року» А. Вівальді, «Прощальна симфонія» Й. Гайдна, «Арабески» К. Дебюссі та ін.).

Творчість в архітектурі сильніше, аніж в інших видах

мистецтва, пов'язана із життям.
О. В. Гусєв

ХІД УРОКУ


I.    Організаційний момент
II.    Мотивація навчальної діяльності
III.    Актуалізація опорних знань
Прийом «Мікрофон»

Завершіть речення.
♦    До культурних регіонів світу належать...
♦    Стилі європейської архітектури — це...
♦    Середньовічній культурі притаманні такі особливості...
♦    Архітектура Сходу та Заходу має такі відмінності...


IV.    Викладення нового навчального матеріалу
На початку уроку вчитель роздає учням таблиці «Архітектура світу», у яких заповнено початок першого рядка з характеристикою готичної архітектури.
Завдання: упродовж уроку за сторінками усного журналу заповнити всі рядки таблиці та вклеїти її в зошити.

Архітектура світу
Стилі, напрями     Загальні особливості    Приклади
Готика    Спрямування споруди вгору; Собор Паризької Богоматері (Франція),

каркасна система; стрілчасті шпилі; Вестмінстерське абатство (Великобр.),

вітражі; аркове склепіння; багате Міланський собор (Італія)

скульптурне оздоблення та ін.   

Бароко        
Модерн        
Арабо-
мусульманська        
Індійська храмова        
Далекосхідна храмова        

Розповідь учителя (усний журнал)
Сьогодні за допомогою усного журналу «Найвидатніші зразки світової архітектури» ми відповімо на запитання: «Якими здобутками позначився розвиток архітектури в Європі, на Далекому та Близькому Сході? ».
В історії західноєвропейської середньовічної культури виокремлюють кілька визначних періодів, зокрема романський та готичний, що вирізнялися характерними рисами.


Словникова робота.

Романський стиль (від лат. romanus — римський) — художній стиль, пов'язаний з античною культурою Риму. Набув поширення у країнах Західної та Центральної Європи у добу Раннього Середньовіччя (X—XIII ст.). Романський стиль об'єднав усі види мистецтва: монументальне малярство, скульптуру, декоративне мистецтво, що невід'ємно пов'язані з архітектурою. Але головним видом мистецтва цієї доби була архітектура, що вражала масивністю та строгістю споруд із чітко окресленими об'ємами та великими вежами. Основні форми — храм, монастир, замок.


Романська архітектура є продовженням давньоримської архітектури. Термін «романський стиль» виник у І половині XIX ст., коли було виявлено зв'язок середньовічної архітектури з римською. Романські храми значною мірою підготували готику, що прийшла на зміну романському стилю у середині XIII ст.
До відомих пам'яток романського зодчества належать: Бамберзький (1004—1217) та Шпайєрський собори (1030—1061) у Німеччині; церква Св. Петра і Св. Павла (XIII ст.) у монастирі Клю- ні, церква Сен-Лазар (1112—1132) в Отені у Франції; базиліка Сан-Мікеле (1117—1155) в Італії.
{Демонструються зображення зразків архітектури романського стилю.)


Словникова робота.

Готика — стиль західноєвропейського мистецтва (здебільшого архітектури) II половини XII — XV ст. (доби найвищого розквіту феодалізму та його занепаду). Названий за ім'ям німецьких племен — готів. Виник на підґрунті народних традицій німців, досягнень романської культури, здебільшого, архітектури та християнського світогляду. Проявився у будівництві кафедральних соборів та пов'язаному з ним мистецтві кам'яного та дерев'яного різьблення, скульптури, вітражів. Набув також поширення у малярстві.


Термін «готика» (іт. gotico — незвичний, варварський) було введено теоретиком мистецтва й архітектором Джорджо Вазарі й поширено італійськими гуманістами епохи Відродження як принизливу ознаку всього середньовічного мистецтва, що виникло не без впливу германських племен, яких уважали «варварськими». Від початку XIX ст., коли щодо мистецтва X—XII ст. почали застосовувати термін «романський стиль», було обмежено хронологічні межі готики, у якій, у свою чергу, почали виокремлювати ранню, зрілу (високу) та пізню фази. Історія мистецтва оперує також поняттями англійська, французька, німецька готика. Мистецтво готичного стилю характеризується пошуком синтезу між архітектурою, живописом і скульптурою. Гармонійний усесвіт романського стилю перетворився на динамічний, спрямований угору всесвіт готики. Пізньороманський стиль відтворив усі формальні передумови готики (стрілчаста арка, ребристе склепіння та ін.).
У готичній архітектурі відобразилися процеси формування національних держав, зміцнення міст, розвиток світських рис у міській і лицарській культурі.
Поширюючись Європою, готична архітектура відображувала також національні особливості кожної країни.


1-ша сторінка «Перлини готики»
Готичний стиль спочатку поширився у північно-західній Франції. Головним архітектурним типом став міський собор: каркасна система готичної архітектури (стрілчасті арки спираються на стовпи) дозволила створити надзвичайно високі та місткі інтер'єри соборів. Також розвивалося міське будівництво (житлові будинки, ратуші, торговельні ряди та ін.).
Ознаки готики — це характерне спрямування споруди вгору, що підкреслювалося стрілчастими шпилями, це вітражі (великі вікна із різнокольорового скла), найдавніші зразки яких збереглися у Великій Британії та Франції, а також численні арки, багатство скульптурного оздоблення.
Принциповою і найтиповішою ознакою готики є те, що (на відміну від романтизму) у її монументальних спорудах навантаження від усіх конструкцій сприймають і передають на фундамент не товсті й важкі стіни, а порівняно легкий кам'яний каркас. Його винайшли не раптово — це була концентрація досвіду зведення романських будівель, а також ознайомлення впродовж хрестових походів із конструкціями візантійських, мусульманських та інших споруд. Отже, походи збудили і нові потреби, і бажання будувати храми, що за розмірами, місткістю та пишністю не поступалися б головному храму православного світу — Св. Софії у Константинополі.
(Демонструються зображення зразків архітектурних споруд готичного стилю.)
1) Франція
Найвидатнішими пам'ятками готичного стилю є собор Паризької Богоматері у Франції (Париж), Вестмінстерське абатство у Великій Британії (Лондон), Міланський собор в Італії (Мілан) та ін.
Собор Паризької Богоматері (Нотр-Дам де Парі; 1163— 1345, арх. Жан де Шель, П'єр де Монтрей, Жуль Ардуен-Мансар та ін.) — сплав епохи, що об'єднала стійкість, матеріальність романських будівель із динамікою і легкістю готичних.
Кафедральний собор Богоматері в Шартрі (Шартрський собор; 1194—1220), що належить до шедеврів готичної архітектури, є тринавною спорудою із хрестоподібним плануванням із невеликим трансептом і деамбулаторієм.
Блискучий приклад зрілої французької готики — Реймський собор Богоматері (1211—1275 (головна частина); арх. Жан д'Орбе, Жан-ле-Лу, Гоше де Реймс, Бернар де Суассон) — місце коронації французьких королів і один із цілісних творів готики, що чудово синтезує архітектуру й скульптуру на площі у 6650 м2. Дві фасадних вежі заввишки 81,5 м, дзвіниця (вежа Ангела, 87 м), 3 вітражі (східний, північний і південний діаметром відповідно 12,5 та по 9,65 м), найбільша в Європі колекція скульптур (2303 екземпляри), зокрема статуя «Усміхненого ангела» (емблема міста Реймс) та статуя Цариці Савської, є типово готичними рисами Реймського собору. На висоті 50 м над землею, на східному фасаді, розташована «Галерея королів», у центрі якої зображено хрещення Хлодвіга. Попід нею зображено битву Давида із Голіафом та божественну коронацію Діви Марії (над великим порталом). Попри руйнування (XVIII ст.), у соборі до сьогодні збереглися вітражі XIII ст., розташовані над нефом, хорами та трансептом. Після Першої світової війни у соборі з'являються з різною періодичністю нові сучасні вітражі.
Найбільший і найвищий собор Франції — собор Ам'енської Богоматері (Ам'єнський собор; 1220—1528, арх. Робер де Люзарш, Тома де Кормон, Рено де Кормон) заввишки 42,3 м, площа 7700 м2. Лише 1528 року було встановлено шпиль, що височіє над собором. Його верхівка здіймається над землею на 112,7 м. Ам'єнський собор часто називають готичним Парфеноном.
Із готичних монастирів Франції найвідомішим є абатство Мон- Сен-Мішель (XI—XVI ст.) поблизу кордону Нормандії та Бретані, що розташоване на високій скелі як неприступна фортеця.


2 ) Англія
Готика Англії виникла наприкінці XII ст. та проіснувала до XVI ст. Млявий розвиток міст призвів до того, що готичний собор став не міським, а монастирським, оточеним полями й луками. Звідси, вочевидь, його видовженість по горизонталі, наявність значної кількості прибудов. Домінанта собору — величезна вежа на середохресті.
Характерним і довершеним зразком англійської готики став собор у Солсбері (1220—1266; добудований на початку XIV ст.). Він має план латинського хреста, розпластаного на землі (тринав- на базиліка). П'ятинавні базиліки у Британії не будували. Собор у Солсбері завдовжки 140 м. Абсиди нема, замість неї прямокутна каплиця Богородиці. Собор має допоміжні прибудови — подвір'я (клуатр), каплиці, ризниця, капітул (зала зібрань). Усі прибудови різняться за формою і висотою. Композицію об'єднує величезна вежа над середохрестям, шатровий дах якої часто помилково вважають шпилем. Вежа над середохрестям разом із дахом-шатром сягає на 135 м і є найбільшою соборною вежею Англії. Цей еталон ранньої англійської готики зобразив на своєму полотні Джон Кон- стебл (зберігається в музеї Метрополітен, Нью-Йорк, СІЛА).
Головний готичний собор Англії — Кентперберійський (після пожежі 1174 року відбудований у готичному стилі; близького до сучасного вигляду набув у XV ст.), резиденція архієпископа Кентерберійського, національна святиня.
Собор Св. Петра у Вестмінстері (собор Вестмінстерського абатства; 1245—1745, останній арх. Генрі Йевель) в Лондоні — місце коронації й поховання англійських королів із часів Вільгельма Завойовника, згодом — усипальниця видатних людей Англії — наближається до французької готики.
Починаючи зі Столітньої війни, будівництво в Англії скорочується. З-поміж цивільної архітектури цього періоду можна також назвати Вестмінстерський королівський палац (XIV ст.) із його Вестмінстер-холом площею 1500 м2.


З ) Італія
В Італії поширилися лише окремі елементи готики. Основа — суто романська: широкі приземкуваті храми, гладка площина стін часто інкрустована кольоровим мармуром, що створює смугасту поверхню фасаду (наприклад, фасад собору у Сієні). Сієнський собор (1215—1263) на честь Успіння Пресвятої Діви Марії побудований на місці ранньої будови. Собор має форму латинського хреста із трансептом, що дещо виступає. Також собор має купол і дзвіницю. Купол, що височіє на 8-кутному фундаменті, підтримують колони. Купольний ліхтар додав Джованні Лоренцо Берніні. Неф відокремлений від 2 проходів напівкруглими арками. В оздобленні собору використано білий і зеленувато-чорний мармур із додаванням червоного мармуру на фасаді. Чорний і білий — символічні кольори Сієни, пов'язані із білим і чорним конями засновників міста, Сеніуса та Аскіуса.
Приклад пізньої італійської готики — побудований із білого мармуру грандіозний кафедральний Міланський собор (1386 — початок XIX ст.), що вміщує 40 000 чоловік. Будівництво розпочалося 1386 року, проте завершилося лише на початку XIX ст., коли за розпорядженням Наполеона остаточно оформили фасад. Деякі деталі було створено навіть 1965 року. Це один із найбільших соборів світу, другий за місткістю з-поміж готичних соборів (після Севільського собору) і другий за місткістю собор в Італії (після собору Св. Петра в Римі). Завдовжки він сягає 158 м, поперечний неф завширшки 92 м, висота шпиля 106,5 м. Собор прикрашають 3000 статуй.
Венецію й досі прикрашають мармурові готичні палаци з аркадами, що віддзеркалюються у каналах — Палац дожів у нинішньому вигляді збудований упродовж 1310—1424 років.


4 ) Іспанія
В Іспанії готичний стиль формується у XIII — І половині XV ст. Іспанська готика досить часто запозичує мавританські риси (собори в Севільї, Бургосі й Толедо). Кафедральний собор у Толедо — один із найбільших у Європі. Його заклали приблизно 1227 року. Собор має п'ять нефів і нагадує французькі взірці. Толедо був центром католицизму в Іспанії, тому собор постійно добудовували (зала капітул а, ризниця, релікварій, гардеробна зала). Унаслідок цього він утрачав чистоту стилю готики, але збагачувався рисами інших художніх стилів та зразками різних видів мистецтва (різьблення крісел Алонсо Берругете — шедеври ужиткового мистецтва Іспанії у хорі кафедрального собору). На фасаді спершу планували звести дві симетричні вежі, але збудували лише одну: 92 м заввишки — для дзвіниці (розпочав її будівництво Р. Альфон- со 1377 року, а завершив А. Гомес 1440-го), яка стала домінантою історичного центру Толедо. Ця вежа складається з трьох частин: чотирикутної, восьмикутної та конусної (дерев'яної). Усередині неї знаходиться дзвін «La Gorda» (з ісп. «товстий») вагою бл. 17 т, виготовлений 1753 (або 1755) року. Другу (недобудовану) вежу прикрашено банею у бароковому стилі.


5) Інші країни Європи
Готичні пам'ятки також є в Нідерландах (ратуші в Брюгге, Брюсселі та ін.), Чехії (собор Св. Віта і Карлів міст у Празі), Австрії (собор Св. Стефана у Відні), Польщі (Вавельський собор під Краковом, Маріацький костел у Кракові, церква Матері Божої у Данцигу і найзначніша цегляна споруда — Палац великих магістрів у Марієнбурзі) та інших країнах Європи.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18

Схожі:

Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconАнтичні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело — утілене відчуття форми
Тема 2: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело — утілене відчуття
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconТема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело — утілене відчуття
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconДитячі роки
Лодовіко одружився вдруге. Мачухою Мікеланджело стала Лукреція Убальдіні. Незабаром Мікеланджело віддали у школу Франческо Ґалатеа...
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconМистецтво, 9 клас Урок 10 Тема: Зламані стереотипи в мистецтві скульптури та архітектури. Олександр Архипенко, Констянтин Бранкусі, Іван Кавалерідзе – великі скульптори модерністи. Зразки модерністської архітектури Вільяма ван Алена, Ле
Тема: Зламані стереотипи в мистецтві скульптури та архітектури. Олександр Архипенко, Констянтин Бранкусі, Іван Кавалерідзе – великі...
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconВесняні обласні семінари з нттум
Технічна творчість розвиває у вихованців відчуття форми, гармонії, композиції, симетрії, розуміння того, що художнє начало присутнє...
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconТема: Початок дослідження території України. Географічні відомості про територію України в античні часи, у літописах І «Повісті минулих літ», відомості в добу Середньовіччя. Перші карти України Г. Л. Боплана

Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconІгор Калинець. «Писанки». Образ найдорожчої людини мами. Відчуття, навіяні великодньою поезією
Тема: Ігор Калинець. «Писанки». Образ найдорожчої людини мами. Відчуття, навіяні великодньою поезією
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconМистецтво, 8 клас Урок 18
Тема: Мистецтво бароко. Особливості живопису мистецтва бароко. Види та жанри мистецтва бароко. Творчість живописців Мікеланджело...
Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми icon«античні витоки європейської раціональності: до 2400-річчя арістотеля»

Тема: Античні скульптори (Мирон, Фідій, Пракситель та ін.). Мікеланджело утілене відчуття форми iconУроку №15 10 клас Тема уроку : Духовна музика
Століттями духовну музику писали кращі представники музичної культури. Виконання багатоголосного твору багатоголосним хором викликає...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка