Тема. Літературно музична презентація з елементами екскурсії постійної експозиції «Правди й вольності Пророк» у Зразковому етнографічному музеї «Берегиня» з нагоди 200 – річчя від дня народження Т. Г. Шевченка. Мета



Сторінка1/4
Дата конвертації10.02.2018
Розмір0.59 Mb.
  1   2   3   4

Тема. Літературно - музична презентація з елементами екскурсії постійної експозиції «Правди й вольності Пророк » у Зразковому етнографічному музеї «Берегиня» з нагоди 200 – річчя від дня народження Т.Г.Шевченка.

Мета: вшанувати пам'ять видатного сина українського народу, відтворити цілісний образ Великого Кобзаря, поглибити знання учнів новими фактами з біографії Т.Г.Шевченка, учити виразно читати твори поета, розвивати зв’язне мовлення, виховувати почуття глибокої поваги, любові й гордості за геніального поета й художника світового рівня, осмислювати духовний зв’язок з історичним минулим рідного краю, усвідомлювати власну роль і відповідальність за долю нашої держави.

Форма проведення: презентація з елементами екскурсії.

Хід заходу

Святкова атмосфера. Нова постійна експозиція «Правди й вольності Пророк», створена з нагоди ювілею поета. Виставка книг, стінгазети, сучасні публікації, малюнки, ілюстрації на твори Т.Г.Шевченка. Учасники заходу одягнені у вишиванки. Звучать музичні твори на слова Великого Кобзаря.



Музичний супровід. Пісня «Думи мої, думи мої» на слова Т. Шевченка у виконанні хору учнів школи.

Учитель. Дорогі пошановувачі Великого Кобзаря! Наш сьогоднішній захід – данина пам’яті людині, генієм якого рідне українське слово було вознесено на Олімп недосяжної високості й слави. І саме завдяки Т. Г. Шевченку наші вічні скарби української душі – її дума, її пісня - повноводною рікою влилися в загальнолюдський потік світової культури.

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине…

От де, люде, наша слава,

Слава України…

Поет понад усе на світі великою синівською любов’ю кохав нашу багатостраждальну неньку Україну і нам заповідав:

Свою Україну любіть,

Любіть її во врем’я люте,

В останню, тяжкую минуту

За неї Господа моліть…

Тож заступімося за нашу страдницю Україну Тарасовим словом. Нехай же сяйво його пророцтв розтопить товщу двох сотень років і благодатною рукою торкнеться високого чола України. Слово Шевченкове буде сьогодні прийняте й почуте, бо промовлятиме безсмертна поетова душа. Коли звучить поезія Великого Кобзаря, говорить сама правда, сам Бог вустами нашого Пророка. Станьмо перед ним, як на сповіді серця й сумління. Не робімо собі кумира зі смертного! Ім‘я Шевченкове обожнюймо!

І день іде, і ніч іде.

І, голову схопивши в руки,

Дивуєшся, чому не йде

Апостол правди і науки!

На цей геніальний запит Великий Кобзар так і не діждався відповіді. Тим Апостолом правди й науки, тим Пророком правди й вольності був саме він - Т.Г.Шевченко.

Неначе наш Дніпро широкий ,

Слова його лились , текли

І в серце падали глибоко,

Огнем невидимим пекли

Замерзлі душі. Полюбили

Того Пророка…

Геніальний провидець у материнському слові, тоді покріпаченому, приниженому, криком проніс волання душі, біль і надію, чим навіки заслужив всенародне визнання і незгасиму любов вдячних нащадків.

У слові твоїм обізвалась, Пророче,

Народного слова жива красота

Хто сонце спроможеться ясне затьмити,

Що зроблять тирани великим серцям?

Пророкам Господнім, народним співцям?

На пророчім слові поета, попри заборони й перешкоди, зростали покоління за поколіннями. Кожна його пісня була кров’ю зболеного серця, кожне його слово говорило во ім’я ідеалів правди й вольності, за які він так самовіддано боровся.

Як сказав В.Барка, «Шевченко був співцем від Пророків і Апостолів. Вищої оцінки на землі для поета, на всі століття після земного життя Спасителя, не знайти».

Зростає покоління молоде,

Нові вогні горять на небокраї,

Та вдалеч з наймолодшими іде

Пророк зорі, що землю всю осяє.



Презентація стенду «Тернистими шляхами» ( додаток 2 )

Екскурсовод

Т.Г.Шевченко. Хата батьків у селі Кирилівці. Олівець. 1843

Загальний вигляд села Моринці. Фото

Тополя. Малюнок Т Г. Шевченка. Олівець. 1843

Т. Г. Шевченко. Портрет П. В. Енгельгардта. Акварель. 1833

Дід Тараса Шевченка. Малюнок Т.Г. Шевченка. Олівець. 1843

Тарас слухає оповіді свого діда. Автолітографія М.Г. Дерегуса. 1938

Смерть матері. Малюнок В. Касіяна. 1951

Заповіт Тарасового батька. Малюнок В. Касіяна. 1951

На могилі матері. Малюнок М.Г. Дерегуса. 1949

Селянська родина. Картина Т.Г. Шевченка. Олія. 1843

«Одно-однісіньке під тином». Малюнок І.С. Їжакевича. 1938

Кара різками учнів у дяківській школі. Малюнок В. Штернберга

Тарас у дяка в науці. Автолітографія М.Г. Дерегуса. 1939

Тарас - пастух. Картина І. С. Їжакевича. Олія. 1938-1939

Тарас і Оксана. Малюнок В. Касіяна. 1951

Малий Тарас слухає кобзаря. Картина М. Г. Дерегуса. 1956

Тарас у пана Енгельгардта. Малюнок М. Дерегуса. 1939

Поміщик Енгельгардт карає Тараса за малювання. Картина К.Трохименка. 1939

Ведучий. У відомому листі до редактора «Народного чтения » Т.Г.Шевченко вперше у житті наважився розкрити перед світом сумні факти свого існування. З кожною згадкою про минуле у нього заклякала рука і стискалося серце. Скільки страчених років? І що ж, насправді, поет придбав у долі своїми зусиллями – не загинути? Мало чи не єдине жахливе усвідомлення свого минулого . А воно страшне - це минуле.

Годі сказати, що з недовгого 47- річного існування лише кілька років наш поет жив цілком вільною людиною. А того життя було: 24 роки – у рабстві, 10 – під муштрою і шпіцрутенами, решта- під невпинним наглядом. І за такий короткий час зумів зробити для нашої культури стільки, скільки не зробив жоден поет до нього і жоден після. Хоча зірка його таланту сяяла недовго, та вона освітила шлях нащадкам. Ось чому генії належать вічності. І сьогодні, звертаючись до творчості нашого національного світоча, ми вшановуємо його, презентуючи постійну експозицію Зразкового етнографічного музею «Берегиня» «Правди й вольності Пророк».



Читець

В похилій хаті край села

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка – мати, вбита горем.

Нещасна мати сповила

Його малого й зажурилась,

І цілу ніченьку вона

За сина–кріпака молилась.

Ведучий. Року 1814 з 26 на 27 лютого ( за старим стилем) темної ночі у селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті під солом’яною стріхою, збудованій з дерева і вимощеній глиною, з трьома підсліпуватими вікнами в родині Шевченків – Грушівських блимнув єдиний на все село вогник, народилася панові нова кріпацька душа, а Україні – її великий співець - Т.Г.Шевченко. Був він у Григорія і Катерини Шевченків на той час четвертою дитиною: крім дочки Катерини, батьки мали сина Микиту та дочку Євфимію, яка померла у дворічному віці.

Екскурсовод. Моринці…Одне із тисяч українських сіл. З усіх повітів Київщини Звенигородський видається природною окрасою. Вітки Карпатських гір перерізують його і вздовж і впоперек. Спочатку XVIII століття і Кирилівка, і Моринці належали до Вільшанського «ключа» величезних маєтностей княгині Яблонської. Згодом вони перейшли до рук великого магната Василя Енгельгардта.

Ведучий. Наприкінці 1815 року Шевченки повернулися у село Кирилівку, купивши за двісті рублів асигнаціями грунт і хату. Ось чому усі дитячі спогади пов’язані з цим селом. Відтоді Тарас жив у тій « шевченківський хаті», яку знаємо з його малюнка 1843 року.

Екскурсовод. Кирилівка. «І ось стоїть переді мною наша убога стара біла хата з потемнілою солом’яною покрівлею та чорним димарем, а коло хати на причілку яблуня з червонобокими яблуками, а круг яблуні квітник – улюбленець моєї незабутньої сестри, моєї терплячої, моєї ніжної няньки! А коло воріт стоїть стара розлога верба з засохлим верхів’ям, а за вербою – клуня, оточена стіжками жита, пшениці й різного, всякого збіжжя; а за клунею косогором піде вже сад! Та який сад!».Значно пізніше у творі «Сон» Т. Шевченко з сумом опише цю місцевість.

Читець

Дивлюся, аж світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Меж ярами над ставами

Верби зеленіють.

Сади рясні похилились,

Тополі по волі

Стоять собі, мов сторожа,

Розмовляють з полем.

І все то те, вся країна,

Повита красою,

Зеленіє, вмивається

Дрібною росою,

Споконвіку вмивається,

Сонце зустрічає...

І нема тому почину,



І краю немає!

Ведучий. Місцевий батюшка назвав хлопчика Тарасієм, а кликали просто – Тарас. Грецьке ім’я Тарактикос перекладається як «здатний на непокору, бунтар». Його появу на світ Божий пов’язують із небесним пробудженням природи. Тарас прийшов у світ, коли ще, скутий кригою, сивів у берегах Дніпра. Березень благословив першу сльозу немовляти, що, мов від серця, упала Славутичу на груди і розтопила кригу. Дитячий крик маленькою тріщинкою проліг у глибоких льодах, щоб лавиною очистити льодохід весняних надій. Тарасова душа прилетіла на українську землю з першими ластівками, щоб напророкувати Україні відродження.

Екскурсовод. Дід Шевченка, з батькового боку, Іван Андрійович Грушівський, шив чоботи. Звідси, як гадають, і пішло прізвище «Шевченко» – син шевця. Батько – Григорій Іванович - робив дерев’яні колеса для бричок і часто чумакував. Батько родом із Кирилівки, а мати – із Моринець. Рідні були кріпосні селяни пана Енгельгардта. Павло Васильович – поміщик, власник Кирилівки. Служив ад’ютантом віленського військового губернатора Портрет Енгельгардта виконаний на досить високому рівні. Перед нами горда людина, яка знає собі ціну. Одягнений у фрак коричневого кольору, з-під якого видно синій жилет, на шиї елегантно пов’язаний ліловий шарф, вираз очей самозакоханий.

Ведучий. Значно пізніше Т. Шевченко напише картину «Селянська родина», на якій витворить образ Берегині. Жінка – берегиня домашнього вогнища, тепла, родинного затишку – була для Т. Шевченка берегинею всього українського народу. «Селянська родина» - це його варіант Святої родини на українському грунті.

Екскурсовод. Невелике за розміром полотно, проте багатозначне за змістом. На картині «Селянська родина» зображена стара, під солом’яною стріхою хата. Тут у затишку наприкінці робочого дня зібралася селянська родина – молоді батьки та їх синочок. Малюк, що цілий день бавився з дідусем, ненароком розбив глиняний горщик, що висів на тину і був неабиякою цінністю родини. Першим порухом батька було покарати хлопчика за вчинену шкоду. Але мати заступилася за сина, благаючи батька пробачити. І той полагіднішав, заспокоївся, взяв люльку і, наче вибачаючись перед дружиною, прагне пригорнути сина. За цією драмою стежить дворовий пес. Трохи далі у променях призахідного сонця гріється сивий дідусь, якому байдуже до того, що діється. Художник гостро, насторожено, драматично вдивляється в життя людей. Т.Г.Шевченко у цьому полотні передав свій біль за скривджений, підневільний народ. Картина наповнена сонячними барвами. Золоте світло надвечір’я спадає на родину українських селян, які – чи то у свято, чи в неділю – зібралися під своєю хатою і пестять любе дитя. Постаті батька і матері витворюють коло. Руки батьків розведені у трикутник довкола голівки допитливого хлопчика. Застосовуючи такі засоби композиції, як трикутник й коло, Т. Шевченко передає ритуальне дійство – одвічне вирування, повторення і ствердження у світі.

Читець

За сонцем хмаронька пливе,

Червоні поли розстилає

І сонце спатоньки зове

У синє море: покриває

Рожевою пеленою,

Мов мати дитину.

Очам любо. Годиночку,

Малую годину.

Ніби серце одпочине,

З Богом заговорить.

Ведучий. У сім’ї Шевченків було шестеро дітей. За життя матері (за турботливості сестри Катерини) майбутній поет не знав горя; але з її смертю, «…а їй було заледве сорок літ, та й ті недотягла, недоносила», яку поховали у садку під липами, по суті, закінчилося й Тарасове дитинство, а у дев’ятирічному віці вже почалися життєві негаразди. За селянського стану жити вдівцем із великою родиною тяжко. Тож у сім’ю прийшла мачуха, Оксана Терещенко, у якої було своїх троє дітей, і через які малі Шевченки зазнали чимало горя. Найбільше діставалося непоступливому Тарасу.

Читець

Вразливе і допитливе, колюче, як будяк,

Під бурями над Тікичем росло дитя – кріпак,

Здіймалось, дивувалося, міцнішало стеблом

І відрізнять навчилася в житті добро і зло.

Ведучий. У селі Тарасів батько користувався авторитетом, був грамотним, мав репутацію серйозного чоловіка, чумакував, був «хурщиком», перевозив чужі вантажі. І ось настав чорний березень 1825 року. У дорозі, їдучи з Києва, «хурщик» Григорій Шевченко застудився і незабаром помер.

Екскурсовод. Заповіт Тарасового батька. На смертному одрі батько мовив пророчі слова: «Синові Тарасу з мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком, з нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо».

Ведучий. Отож, одинадцяти літ, позбавлений останньої підтримки, Тарас залишився круглим сиротою і разом із братами й сестрами жив із мачухою. Років через двадцять Т.Г.Шевченко напише : «Хто хоч здалеку бачив мачуху і «зведенят», той звичайно бачив пекло».

Читець

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину... В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло... Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою,

Ще молодую, у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи —

Носити воду школярам.

Брати на панщину ходили,

Поки лоби їм поголили!

А сестри! сестри! Горе вам,

Мої голубки молодії,

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, й умрете!



Ведучий. Не злюбивши сироту, мачуха, щоб не бачити Тараса перед очима, з ранньої весни до пізньої осені доручала пасти телят і свиней на околиці Кирилівки й сусідньої Тарасівки. За скибкою черствого хліба Тарас перебував у полі цілі дні. Улюбленим місцем відпочинку були високі могили. Він сидів біля їхнього підніжжя і дивився в синю далечінь.

Екскурсовод. До села Тарасівки прилягає мальовничий став, оточений стрункими тополями. На малюнку Т. Г. Шевченка «Тополя», виконаному чорним олівцем на тонованому папері, зображено серед степу високу тонку тополю. Малюнок не є ілюстративним, але він близький своїм настроєм до однойменної балади, особливо до поетичного вступу та епілогу. Мимохіть згадаєш дивовижну баладу про «тополю» - лиху долю.

Читець

По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Стан високий, лист широкий

Нащо зеленіє?

Кругом поле, як те море

Широке, синіє.

Чумак іде, подивиться

Та й голову схилить,

Чабан вранці з сопілкою

Сяде на могилі,

Подивиться — серце ниє,

Кругом ні билини!

Одна, одна, як сирота

На чужині, гине!

Не щебече соловейко

В лузі над водою,

Не співає чорнобрива,

Стоя під вербою,

Не співає,— як сирота,

Білим світом нудить:

Без милого батько, мати —

Як чужії люди,

Без милого сонце світить —

Як ворог сміється,

Без милого скрізь могила...

А серденько б'ється…

Музичний супровід. Звучить пісня «Не тополю високую» на слова Т.Г.Шевченка

Ведучий. Та були в дитинстві Тарасика радісні й світлі дні: любов сестри Катерини, його подорожі до стовпів, що підпирають небо, захоплюючі розповіді діда Івана про Коліївщину і золотий червінець, який дав гайдамаці Андрієві Шевченку ( прадіду Тараса ) сам Максим Залізняк.

Читець

Давно те минуло, як мала дитина,

Сирота в ряднині, я колись блукав,

Без свити, без хліба по тій Україні,

Де Залізняк, Гонта з свяченим гуляв.

Давно те минуло, як тими шляхами,

Де йшли гайдамаки, - малими ногами

Ходив я, та плакав, та людей шукав,

Згадав, та й жаль стало, що лихо минуло.

Молодеє лихо! Якби ти вернулось,

Проміняв би долю, що маю тепер.

Згадаю те лихо, степи ті безкраї,

І батька, і діда старого згадаю.

Дідусь ще гуляє, а батько вже вмер.

Бувало, в неділю, закривши мінею,

По чарці з сусідом випивши тієї,

Батько діда просить, щоб той розказав

Про Коліївщину, як колись бувало,

Як Залізняк, Гонта ляхів покарав,

Столітній очі, як зорі, сіяли,

А слово за словом сміялось, лилось.

Екскурсовод. На жанровій картині М. Г. Дерегуса « Малий Тарас слухає Кобзаря» автор відобразив один із можливих епізодів життя юного Т.Г.Шевченка. Дія відбувається під селянською хатою, що стоїть на горбочку край села. У центрі – старий кобзар з малим поводарем, а навколо нього – слухачі, які зачаровано слухають невеселу оповідь бувалої людини: Тарас, який, напевно, недавно пригнав з поля овець; молода господиня з членами своєї сім’ї і перехожі – косарі, що повертаються додому після цілоденної праці.

Повільно перебирає струни кобзи співець. Тарас стоїть найближче до Кобзаря, ловить кожний його рух. Спершись на палицю, він, здається, не дихає. Хтозна, можливо саме в такий момент у нього зароджувалося несміливі рядочки, що згодом переросли у твори, сповнені болю.

Біля Тараса – дівчина, прихилившись до стіни, думає про щось своє; може, про милого, що поїхав десь на заробітки; ближче до глядача стоїть у глибокій задумі молода жінка. Одягнена вона у білу вишиту сорочку, чорну спідницю. На голові поверх очіпка зав’язана хустка. Біля неї сидить її стара мати і синочок років шести. Всі вони теж уважно слухають Кобзаря.

Засмучені обличчя селян засмаглі від вітру і сонця. Тяжке життя непосильна праця наклали свій відбиток. На картині переважають синій, бузковий, сірий кольори. Вони передають настання вечірньої прохолоди. На землю повільно спускається тиха ніч. Село засне. Кобзар понесе далі свою думу. Але селяни ще довго пам’ятатимуть його пісню – оповідь про життя в неволі, про ту іскорку надії, яку звеселив співець у їхні стомлені душі.



Ведучий . Згадаймо щиру, вірну дружбу Тарасика з Оксаною Коваленко. Якось, пасучи ягнят, він зустрівся з дівчиною, яка викликала у нього перше чисте кохання і стала розрадою його нужденного життя. Оксана, знаючи, що хлопець часто любить усамітнюватися, шукає його в степу між бур’янами, але не знаходить. Тим часом, як бувало не раз, він забув про овець і десь мережить « стрімкі рядки до слова слово, що стануть полум’ям колись».

Читець

Мені тринадцяти минало,

Я пас ягнята за селом

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було,

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога…

Уже покликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу…

А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала

Та й почула, що я плачу,

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала…

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє…лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

Екскурсовод. На картині І. С. Іжакевича «Тарас – пастух » - тринадцятилітній сирота – пастушок. Вона відбиває один із епізодів сирітського дитинства майбутнього поета і художника. На передньому плані – зігнута постать міцного русявого хлопчика, який, сидячи на землі, виводить олівцем на білому папері чіткі літери. Його обличчя ми не бачимо. Зате видно руки, засмаглі й обвітрені. Це руки дитини, яка звикла до фізичної праці. Хлопчик зосереджений, сповнений захоплення й натхненням. Перед ним – книжка, напевно, буквар. На сироті стара, благенька жіноча сорочка з вишитими рукавами, латана і дірява. На землі лежить недбало відкинутий старий солом’яний брилик, що захищає русяву голівку від вітру, спеки, холоду. Під його ліктем – стара зім’ята торбина. У ній весь Тарасів скарб: напевне, кусень черствого хліба на весь день.

Картина не є безпосередньою ілюстрацією до однойменної поезії Т.Г.Шевченка. На ній хлопчик зображений спокійним, зосередженим. Видно, що він тягнеться до книжки, до знань. У поезії ж – душевний біль, гіркота.

На другому плані, неподалік від горбочка, на якому сидить Тарас, пасеться отара овець, праворуч – селянське обійстя. Із-за тину визирає солом’яна покрівля. Стіною стоять могутні велетні – дерева. Ліворуч – панорама села. У глибині – чепурна церква. Далеко на обрії – вітряки стоять на чатах. Сизі сутінки спускаються над селом, огортають хати й тополі. Найсвітлішими фарбами змальований Тарас. Грає рум’янець на личку, біліє благенька сорочина, сонячні промені голублять русяву голівку. Лагідним теплом і світлом дихає вся постать малого Тараса.

Картина пробуджує любов і повагу до Тараса, якому так хотілося навчитися писати й малювати. Вона викликає зацікавлення особою майбутнього поета.



Ведучий. Образ Оксани, доля якої мала багато спільного з Тарасовою, закарбувався в пам’яті Т. Шевченка на все життя. Та не судилося бути разом. Оксана вийшла заміж за кріпака Сороку, народила двох доньок. Спогад про неї зринає у вірші. «Ми вкупочці колись росли» написаному на Кос - Аралі у 1849 році.
Читець

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зараннє повмирали

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

Ведучий. Пам’ятав Тарас дівчину завжди, бо Оксаною назвав героїню

« Гайдамаків», їй присвятив поему «Мар’яна – черниця».



Читець

І ти згадаєш того сироту,

Що в сірій свитині, бувало, щасливий,

Як побачить диво - твою красоту.

Кого ти без мови, без слова навчила

Очима, душею, серцем розмовлять.

Виливаю сльози на мою Мар’яну,

На тебе дивлюся.



Ведучий. Згадає Т. Шевченко свою Оксану і на засланні. Хотів бачити її поруч із собою у майбутньому дорослому житті.

Читець

А я так мало, небагато

Благав у Бога, тілько хату,

Одну хатиночку в гаю,

Та дві тополі коло неї,

Та безталанную мою,

Мою Оксаночку, щоб з нею

Удвох дивитися з гори

На Дніпр широкий, на яри,

Та на лани золотополі,

Та на високії могили…

Ведучий. А поки що… Сироту всіма силами намагалися збути з рук. Він був попихачем у сільського дяка Петра Богорського. « Цей деспот – дячок, на якого я наткнувся у моєму житті, викликав у мене глибоку огиду до всякого насильства…Полишаю вам самим уявити, чого міг вимагати від мене гіркий п’яниця, і що я повинен був виконувати, не маючи ні єдиної істоти у світі, яка могла б турбуватися про моє становище. Як би там не було, тільки протягом двох років тяжкого життя пройшов я граматику, Часословець і Псалтир. Під кінець мого шкільного курсу дячок посилав мене читати замість себе Псалтир по усопших кріпосних душах».

Невелика вбога селянська хата – житло сільського дяка Петра Богорського. Через маленькі віконця ллється сонячне проміння, вихоплюючи з усіх закутків найменші деталі. На стінах розвішані образи, прикрашені рушниками. У кутку – стіл та дві лави. У протилежному кутку біліють комин та піч. А біля неї: вбоге сільське начиння: горщики, глечик, рогачі. Усе це свідчить про крайню нужду господаря хати. Саме його худу і зловісну постать бачимо ми на передньому плані. У чорній подраній свитині, старих чоботях, простоволосий, він справляє жалюгідне враження. Гнівом палають його очі, з уст вилітає груба лайка, що супроводжується сердитим рухом вказівного пальця. Мабуть, немає чим похмелитися. Та й горшки в печі порожні і холодні. От і зганяє свою злість дяк на наймитові – учневі. А він стоїть перед дяком, спершись на коромисло,у старій батьковій свиті, у прорваних чоботях, підперезаний мотузкою. Поряд – важкі відра із щойно принесеною водою. Кричить на Тараса дяк, але навіть тіні остраху не видно на хлопчиковому обличчі. Міцно стиснуті вуста. Про що думає хлопець? Напевне, про те, як набридли йому лайка, стусани. Але Тарас знає, що він все одно не кине школу, бо саме тут по маленькій краплинці відкривається йому новий ще не пізнаний світ знань. За це він ладен терпіти поневіряння, що випадають на його долю. За тим, що відбувається, спостерігають школярі за столом на другому плані. Вони бояться дякового гніву. Це діти заможних селян. Про це свідчить їхній одяг. Дивлячись на картину, я проймаюся співчуттям і жалем до майбутнього поета, захоплююся його гордим характером.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4

Схожі:

Тема. Літературно музична презентація з елементами екскурсії постійної експозиції «Правди й вольності Пророк» у Зразковому етнографічному музеї «Берегиня» з нагоди 200 – річчя від дня народження Т. Г. Шевченка. Мета iconРозпорядження голови районної державної адміністрації1 від 18 квітня 2011 року м. Теребовля №256 Про відзначення в районі
Про відзначення в області 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка та 150-річчя від дня його перепоховання”, враховуючи велике...
Тема. Літературно музична презентація з елементами екскурсії постійної експозиції «Правди й вольності Пророк» у Зразковому етнографічному музеї «Берегиня» з нагоди 200 – річчя від дня народження Т. Г. Шевченка. Мета iconЛітературно-музична композиція, присвячена Дню народження Тараса Шевченка Мета
Мета: Поглибити знання учнів про життя видатного сина українського народу Т. Г. Шевченка
Тема. Літературно музична презентація з елементами екскурсії постійної експозиції «Правди й вольності Пророк» у Зразковому етнографічному музеї «Берегиня» з нагоди 200 – річчя від дня народження Т. Г. Шевченка. Мета iconЧернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник М. М. Коцюбинського
Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник видатного українського письменника Михайла Коцюбинського було засновано у...
Тема. Літературно музична презентація з елементами екскурсії постійної експозиції «Правди й вольності Пророк» у Зразковому етнографічному музеї «Берегиня» з нагоди 200 – річчя від дня народження Т. Г. Шевченка. Мета iconШевченко І Рівненщина
У 2014 році наша країна відзначає знаменну дату – 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка. Бібліотекою підібраний матеріал, який...
Тема. Літературно музична презентація з елементами екскурсії постійної експозиції «Правди й вольності Пророк» у Зразковому етнографічному музеї «Берегиня» з нагоди 200 – річчя від дня народження Т. Г. Шевченка. Мета iconЗагальноклубний творчий проект
Тараса Григоровича Шевченка. Указом Президента України „Про додаткові заходи з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження...
Тема. Літературно музична презентація з елементами екскурсії постійної експозиції «Правди й вольності Пророк» у Зразковому етнографічному музеї «Берегиня» з нагоди 200 – річчя від дня народження Т. Г. Шевченка. Мета icon200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка
Тарас Григорович Шевченко-всесвітньо відомий поет, письменник, художник, скульптор, революціонер, українофіл
Тема. Літературно музична презентація з елементами екскурсії постійної експозиції «Правди й вольності Пророк» у Зразковому етнографічному музеї «Берегиня» з нагоди 200 – річчя від дня народження Т. Г. Шевченка. Мета iconДо 200-річчя з Дня народження Т. Г. Шевченка ми нащадки твої, тарасе!

Тема. Літературно музична презентація з елементами екскурсії постійної експозиції «Правди й вольності Пророк» у Зразковому етнографічному музеї «Берегиня» з нагоди 200 – річчя від дня народження Т. Г. Шевченка. Мета iconДо 200-річчя з Дня народження Т. Г. Шевченка ми нащадки твої, тарасе!

Тема. Літературно музична презентація з елементами екскурсії постійної експозиції «Правди й вольності Пророк» у Зразковому етнографічному музеї «Берегиня» з нагоди 200 – річчя від дня народження Т. Г. Шевченка. Мета iconПрезентація «євген коновалець: символ української нації» Мета
Мета: з нагоди річниці від дня народження Євгена Коновальця, розповісти учням про цю непересічну постать української історії першої...
Тема. Літературно музична презентація з елементами екскурсії постійної експозиції «Правди й вольності Пророк» у Зразковому етнографічному музеї «Берегиня» з нагоди 200 – річчя від дня народження Т. Г. Шевченка. Мета iconУрок патріотизму до 200-річчя від дня народження
Мета: розширити знання учнів про життя І творчість Т. Г. Шевченка; розвивати мислення, творчу уяву, активність, працювати над виразністю...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка