Тема. М. Коцюбинський. Життєвий І творчий шлях. Мета



Скачати 194,15 Kb.
Дата конвертації16.06.2017
Розмір194,15 Kb.

М.Коцюбинський. Життєвий і творчий шлях




ТЕМА. М. Коцюбинський. Життєвий і творчий шлях.

МЕТА: ознайомити учнів із біографією і творчим доробком письменника; розвивати навики вивчення біографії письменника шляхом проведення прес-конференції, розвивати усне мовлення учнів, вміння на основі прочитаного ставити змістовні питання, логічне мислення, пам'ять; на прикладі життя М. Коцюбинського виховувати національну свідомість учнів, любов до свого народу.

ОСНАЩЕННЯ: портрет письменника, виставка його творів, мультимедійна презентація «Фоторепортаж із життя М. Коцюбинського».

ТИП УРОКУ: вивчення нового матеріалу.

ФОРМА ПРОВЕДЕННЯ: урок – прес-конференція.
ЗМІСТ УРОКУ

І. Організаційний момент.

ІІ. Оголошення теми та мети уроку.

Слово вчителя.

Душа моя втомлена - і навіть той жаль, що почуваю, нагадує лиш усміх, застиглий на обличчі мерця...
Я маю жаль до неба, бо хмари, що проходять по ньому, не лишають там жодного сліду: воно знов стає ясним і блакитним. Жаль маю до землі, бо тіні, що вкривають її, пересунуться на інше місце, і, де було тьмяно і сумно, знов ляже золото сонця.
З жалем дивлюсь на воду: мов дзеркало, одбиває вона красу світу, і коли невдоволена навіть - ламле всі лінії й фарби і творить своє.
І маю жаль я до осінньої рослини: кожна брунька ховає в собі надію життя і дасть нові пагони.
Тоді як я...
Тоді як попіл надій моїх нерухомою хмарою завис наді мною, тоді як сонце щастя не зжене з душі тіней, як дзеркало душі моєї померкло, потьмарилось, не одбива нічого, тоді як те, що облетіло і стало голим, - не розів'ється знову.
І чом не живу я, вища істота, як те мертве небо, як нежива земля, як вода, як рослина?
Спитати?
Не хочу... Втомився...


Михайло Коцюбинський «УТОМА»

«Моя утома» - центральний образ багатьох творів талановитого письменника, сонцепоклонника Михайла Коцюбинського. Чому? Запитаєте ви. На це питання ми спробуємо відповісти в кінці уроку, розглянувши основні етапи життя цього митця.



«Хто щасливий? Той, хто дає багато, а бере найменше. На чиїх слідах виростають найкращі квітки, хто по своїй дорозі розкидає для вжитку всіх самоцвіти..., » - ці слова належать М Коцюбинському, людині, яка саме так і прожила. Письменник страждав, терпів нужду, хворів, але багато працював для того, щоб його народ жив краще у своїй рідній країні.

На сьогоднішньому уроці ми будемо мати змогу детально ознайомитися з життєвим та творчим шляхом Михайла Коцюбинського, тому що він «буде присутній» на прес-конференції, яка відбудеться зараз у нашому класі, і ви зможете поставити йому ряд запитань, на які отримаєте, я сподіваюся, вичерпні відповіді.


ІІІ. Прес-конференція за участю М. Коцюбинського.

Учасники: головуючий, М. Коцюбинський, журналісти засобів масової інформації (учні, які на попередньому уроці обрали ролі, мали випереджувальне завдання ознайомитися з життєвим та творчим шляхом письменника, підготувати питання, а також реквізит. Усі, крім тих, хто виконує ролі головуючого та письменника, виступають у ролі журналістів ).

Розповідь письменника супроводжується демонстрацією слайдів мультимедійної презентації «Фоторепортаж із життя М. Коцюбинського».

Орієнтовні питання та відповіді

Головуючий. Шановна громадо! Турбота про культуру, мову — справа дер­жавна. Держава забезпечує розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Мова — це особливий і загадковий феномен людського духу. А хто ж плекав рідне слово, розвивав, збагачував…? Хто ж відстоював інтереси українського народу у важкі для нього часи засобами слова? Звичайно ж , майстри пера.

Отже, сьогодні на прес-конференцію ми запросили Михайла Коцюбинського, який дав згоду поспілкуватись із представниками засобів масової інформації, щоб ви мали змогу детально ознайомитися з тим, у яких історичних умовах розвивався його світогляд, що спонукало письменника так беззастережно дбати про свій народ та працювати задля нього, не шкодуючи ні часу, ні здоров’я. Шановні журналісти, прошу, щоб ви, ставлячи запитання, були коректними. Не забувайте називати своє прізвище та ім’я, а також назву друкованого органу, який представляєте.



Отже, приступаємо до роботи!
Журналіст. Михайле Михайловичу, скажіть, будь ласка, де і коли ви народилися?

М. Коцюбинський. Доброго дня, дорогі друзі, можна сказати, навіть колеги, адже принципи нашої роботи дуже схожі: засобами слова ми відстоюємо інтереси рідного народу, доносимо до нього важливу інформацію, впливаємо на формування його світогляду. Наперед дякую за запитання. Буду старатися давати вичерпні відповіді й бути відвертим із вами.

На одній із тихих вулиць старовинної і завжди юної Вінниці в районі Замостя потопає у квітах та зелені невеликий будиночок. Тут 17 вересня 1864 р. в родині Михайла Матвійовича та Гликерії Максимівни я і народився.

Журналіст. Шановний Михайле Михайловичу, що ви можете цікавого розказати про свій рід?

М. Коцюбинський. Коцюбинські походили зі старовинного українського роду. Батько служив (був дрібним урядовцем). Пізніше дослужився до титульного радника. Мати з культурної дворянської родини, мала польське та молдовське коріння. Батько мій був сангвінік із вічними фантазіями, які ніколи не здійснялися, запальний, але добрий чоловік. Мати з більш сталим характером, добра, незвичайно любляча, здатна на самопожертву... Моє виховання й відбувалося під впли­вом цієї жінки з добрим естетичним смаком, обізнаної з мистецтвом. Саме їй я завдячую за нахил до всього гарного та любов і розуміння природи.

Наша сім’я жила в Вінниці у власному будинкові... На жаль, з часом, мені тоді й не було ще 20-ти років, нас спіткало велике лихо: мати, Гликерія Максимівна, після тяжкої хвороби осліпла; батько десь служив тоді не у Вінниці, там і вмер... На руках у сліпої матері залишилося п’ятеро дітей: я, Ліда, Хома, Леонід й Ольга. Сім'я весь час перебувала у скрутному матеріальному становищі. Почувалися завжди великі злидні... Керувала господарством мати, ми завжди її слухали. Всі господарські роботи виконувала старша моя сестра Ліда, а я один, як найстарший, заробляв гроші, читаючи приватні лекції у Вінниці, а іноді виїжджав для цього і на села.

Журналіст. Михайле Михайловичу, скажіть, будь ласка, чи була у вас можливість здобути ґрунтовну освіту, адже зрозуміло з попередньої відповіді, що матеріальне становище вашої сім’ї було не найкращим?

М. Коцюбинський. Початкову освіту я дістав удома. 3 1875 р. навчався спочатку в останньому класі Барської початкової школи, а згодом упродовж п'яти років — у Шаргородському духовному училищі. Звичайно, навчання було по­значене схоластикою, однак серед учителів траплялися й такі, що орієнтували нас на читання і науково-попу­лярної, і художньої літератури. Я познайо­мився тут із творчістю Тараса Шевченка і Марка Вовчка, захопився лірикою Генріха Гейне, мріяв скласти іс­пити за гімназійний курс, вступити до університету, але у зв'язку зі звільненням із служби батька, втратою матір'ю зору мені потрібно було думати про утримання сім'ї, Отже, в ці роки(1882 – 1892) я добував шматок хліба для всієї родини і водночас займався самоосвітою.

Результат самоосвіти – знання дев'яти мов ( три слов'янські: українська, російська, польська; три романські: французька, італійська, румунська і три східні: татарська, турецька та циганська).

Журналіст. Шановний Михайле Михайловичу, у скільки років ви вперше продемонстрували свої письменницькі здібності ?

М. Коцюбинський. У 9 років я пробував складати пісні на взірець народних. А у 12 років написав велику повість російською мовою про життя фінів.

Пригадується мені, як під час навчання учитель словесності (російської мови) П.С. якось високо оцінив мою письмову творчу роботу, він прочитав її перед учнями та вчителями і захоплено вигукнув: “Будем иметь своего літератора!”

Я не пам'ятаю змісту цієї праці, тільки пам'ятаю ту думку, що її висловив хтось із учителів: «Написано довольно легким слогом и приятным языком, да и смысл єсть, но не верится, чтобы автор, хотя и ученик четвертого класса, мог самостоятельно выполнить зту работу: вероятно, он позаимствовал откуда-то содержание и форму на заданную тему».

З такою думкою погодилися й інші, але П. С. настоював на своєму: «Нет, господа, это будущий писатель, будущий поэт». От бачите, так воно і сталося.

Журналіст. Михайле Михайловичу, скажіть, що стало причиною того, що ви, будучи глибоко віруючим чоловіком, зацікавилися соціалізмом? Що вплинуло на зміну вашого світогляду?

М. Коцюбинський. У 1880 р. я закінчив духовне училище і відправився у Кам’янець-Подільський, маючи намір вступити до університету, але через матеріальні нестатки цього зробити не вдалося.

Проте в Кам’янці познайомився із юнаками, що входили до групи соціалістів “Подільська дружина”. У роботі цієї групи я участі не брав, але після арешту її учасників і за мною було встановлено нагляд поліції. Якось повертаючись додому, побачив під вікнами людину, котра зазирала до мого будинку. Я побив незнайомця, котрий виявився поліцейським. За це мене заарештували на три дні.

Що перевернуло мій світогляд? Напевно, читання. Моїми першими книгами були “Кобзар” Шевченка, повісті та оповідання з життя народу Марка Вовчка, а пізніше знайшов праці філософа Фейєрбаха, а також зацікавився утопічним соціалізмом Фур’є.

Пізніше всякими способами добував я нелегальну літературу, тримати її в себе боявся, бо був під наглядом поліції, і давав на схованку Недоборовським. Під моїми вікнами часто появлялися жандарми, тому вечорами завжди старався щільно завішувати вікна, щоб із вулиці не видно було в хату.

Журналіст. Пане Михайле, як починалася ваша літературна кар’єра ?

М. Коцюбинський. О, це було жахливо! Моя літературна кар’єра почалася з цілковитого провалу. В 1884 році написав оповідання “Андрій Соловійко, або вченіє світ, а невченіє тьма”, віддав його для першого читання людині освіченій, котра розуміла літературу. Але відгук критика був категоричним: “Киньте, юначе , цю справу, не калічте святу нашу мову !”

У наступні 2 роки, хоч і важко мені було після таких слів, писав, але читати комусь або друкувати не наважувався.

Лише навесні 1890 р. переборов свій страх: у Львівському журналі “Дзвінок” був надрукований мій вірш “Наша хатка”. В тому ж таки році їздив до Львова, там познайомився з Франком та іншими письменниками, видавцями, вченими, вони всіляко підтримували мене у моїй роботі.

Журналіст. Для мене є великою загадкою ваше рішення працювати у філоксерній комісії, адже це ніяк не пов’язано із літературою. Чому все ж таки це сталося?

М. Коцюбинський. Екстерном склавши іспити на звання народного вчителя при Вінницькому реальному училищі, після цього влаштувався у с. Лопатинці Ямпільського повіту домашнім учителем. Тут збирав фольклор, вивчав життя і побут селянства, думки його і настрої. Захоплювався українською природою. Це відображено в творах для дітей “Харитя”, “Ялинка”.

Сама ж робота домашнього вчителя не задовольняла мене, тому радо погодився працювати у філоксерній комісії. Це була виснажлива робота ( як морально так і фізично). Філоксери – шкідники (родина рослиноїдних комах підряду попелиць), котрі вражають виноградну лозу. Якщо на якійсь ділянці ми знаходили філоксеру, то приходилося знищувати всі кущі, щоб не допустити її поширення , цим самим прирікаючи сім’ї виноградарів на голодну смерть…

Разом із учасниками комісії виїхав у 1892 році до Молдавії, це дало можливість добре пізнати край, мову, звичаї народу того краю. Закінчив роботу в комісії аж у 1897 році в Криму. Всі свої спостереження та враження відобразив у творах “Дорогою ціною”, “На камені”, “Під мінаретами” , “Для загального добра ”.

Журналіст. Мені відомо, що в цей час ви входили до якогось нелегального угрупування. Як воно називалося, яку мету переслідували члени цього товариства?

М. Коцюбинський. Так, дійсно, я входив до нелегального політично-культурного товариства «Братство тарасівців», яке очолював Віталій Боровик. У своїй програмі «тарасівці» обви­нувачували царизм за політику асиміляції народів, висували ідею українського національного відродження, порушували питання прав української нації скрізь, де тільки мо­жливо, зокрема й у літературі. До «Братства Тарасівців» входили такі відомі українські письменники і громадські діячі, як Борис Грінченко, Володимир Самійленко. Ідеї «Братства» я описав у казці «Хо», так що можете детальніше з ними ознайомитися, прочитавши її.

Журналіст. Пане Михайле, а як склалося ваше особисте життя?

М. Коцюбинський. У 1894 році приїхав у Чернігів погостювати в Б. Грінченка, там і познайомився з учасницею нелегального гуртка Вірою Дейшею. Між нами зав’язалося щире й тепле листування. Згодом вона стала моєю нареченою. Побралися ми в січні 1896 року. Недовго жили у Житомирі, де я працював у газеті «Волинь», а потім переїхали до Чернігова.

Віра – високоосвічена жінка, прогресивна, за участь у революційних гуртках навіть була ув’язнена. Ми з дружиною виростили чотирьох дітей.

Журналіст. Одразу ж прошу пробачення за таке, можливо, некоректне питання, але хотілось би знати, яке місце у вашому житті займала ще одна жінка, Беатріче…? М. Коцюбинський. Дійсно, мені важко про це говорити, тому що відчуваю провину перед дружиною, за зраду, а також перед Олександрою, адже вона так і не створила сімю, не народила дітей…Я не дав їй нічого, крім болю…

З часом сімейні стосунки з дружиною, Вірою Дейшею, стали дуже натягнутими. Можливо, в цьому була і моя вина, адже я покохав іншу жінку, Олександру Аплаксіну. Беатріче... Так я називав її. Був старший за неї більш як на п’ятнадцять років, та коли ми бували разом, ніхто з нас не відчував цієї різниці. В своєму житті я бачив тільки брехню, лукавство, підступ, і щира, віддана любов Олександри немов переконувала мене, що існують правдиві люди, які щиро прагнуть моєї приязні. За чотири роки дружби я звик до Беатріче як до найближчої людини, друга, від якого не ховають ні таємниць, ні почуттів. Хоча стороння людина не збагнула б тут нічого: мені сорок чотири, їй — тільки двадцять вісім... До того ж у мене четверо дітей і, крім дружини, на утриманні сестра і сліпа мати. Лише вони не давали мені розірвати шлюб, тому нам залишилося лише одне – листування…О, які це були пристрасні листи…Вона відсилала їх на земське статистичне бюро у Чернігові, де я працював. Листи від неї приходили часто, на моє ім’я, з припискою «особисто». Я перечитував їх по три або по чотири рази. Потім знищував. Бувало, що листи не надходили п’ять чи шість днів. Я непокоївся, нервувався, боявся, що з нею щось трапилося.
Коли
Аплаксіна була в Чернігові, зустрічався з нею часто. Коли ж вона виїздила, потребував бодай листів від неї

Пригадую, як, будучи у відпустці, я їздив у справах до Києва. Коли повернувся, дружина увійшла спокійною, впевненою ходою й привіталася звичайно, як завжди після моєї недовгої відсутності... Мати довго обіймала, мовчки цілувала й плакала. Вона безтямно любила мене, так само... як і в дитинстві. Часто обіймала й голубила. Але на цей раз якось тривожніше, нервовіше, так, немов саме наді мною, а не над кимось іншим громадилися чорні хмари.

Під час моєї відпустки посильний із роботи приніс листи додому…

Так Віра про все дізналася. Коли я приїхав, вона щось говорила про дітей, про перші роки кохання, при цьому залишалася незворушною: ні сльозинки, ні докорів - сухий бухгалтерський підсумок нашого спільного життя. Я, слухаючи її, відчував лиш, як повільно провалююся в безодню. І сказав: « Вибач, якщо це можливо. Я не залишу сім’ї , коли навіть доведеться переступити через себе».

Вона вийшла, мені стало соромно, я відчув пекучий нестерпний біль.

Я жив своєю Україною, безталанною Україною Воликів, Маланок, Гафійок... Образи їх хвилювали мене, і для них я зберігав ту решту сил, що залишалася після насущних турбот. А ця маленька родинна подія, можливо, нікому не потрібна, вимагала від мене колосальних зусиль, величезного напруження волі. Але я розумів, що нічого не буду міняти в стосунках із Беатріче…Хто кохав по-справжньому, той мене зрозуміє…Та й Віра теж не без гріха…

Журналіст. Пане Михайле, що ви маєте на увазі, говорячи так про свою дружину?

М. Коцюбинський. Одного разу, відпочиваючи в Алупці з сім’єю, тоді я лікував своє хворе серце (українське «Товариство допомоги науці і штуці» призначило мені дві тисячі постійного щорічного утримання. Я прочитав лист про це, і гірке почуття образи підкотило під груди: це була запізнена допомога, заслужена давно, ще тоді, коли був повний снаги і здоров’я... Я стільки разів клопотав перед начальством про це. Певне, схаменулися приятелі з «Товариства», що відомий усій Росії письменник примушений просити в них на лікування, примушений важкою, згубною для нього працею заробляти собі на хліб, певне, ворухнулося в них сумління...), повернувся в кімнату раніше, ніж завжди, тому що забув у приміщенні цигарки. Діти десь гуляли. Дружина була за стіною в господаря дачі — купця Тафурова. Беручи зі стола цигарки, я побачив свіжо надписаний конверт і мимоволі прочитав прізвище адресата: дружина писала до Василевського. Між ним і мною були далеко не сердечні відносини. Але Віра Іустинівна поважала Василевського і постійно підтримувала з ним дружні стосунки. Вона ввійшла до кімнати, і, побачивши несподівано мене, невдоволено здивувалась. Я зрозумів: вона не розраховувала, що я побачу лист. Утім, я тільки між іншим зауважив: « Я б не хотів, щоб між нами і цією людиною були якісь близькі взаємини. Він схильний до інтриганства... та й взагалі нам із такими людьми не по дорозі. Віра спалахнула, але стрималася, як завжди. Забираючи лист, вона кинула:

- Ми можемо залишитися кожен при своїй думці...
- Але в даному разі краще додержуватись однієї, - відповів я.


- Що ж, ти хочеш заборонити мені окреме листування?
- Ні, ні, зовсім ні, навпаки, кожен із нас вільний обирати собі товариство... Одягнувши жакет, Віра пішла на пошту. Вона розгнівано грюкнула дверима. Ось так.


Здоров’я моє погіршувалося. Лікуючись у Києві, я понад два місяці не виходив із кімнати... Останнім часом уже менше відвідували мене знайомі: певне, набрид усім... Навіть дружина з Чернігова писала мало, хоч я і просив її у листах писати частіше й докладніше, адже турбувався за матір, просив дружину краще опалювати кімнату, щоб не застудити її. Мене турбувало навіть те, щоб діти, розпалюючи грубки, — а перед Різдвом особливо багато опалюють — не наробили випадково пожежі. Я застерігав усіх від необережності... Але дружина писала рідко, і по штемпелях на конверті я помічав, що, написавши лист, вона не поспішає віднести його на пошту. Це псувало мені настрій, дратувало….

Я знав, що Віра часто пише своєму давньому приятелеві Василевському. Від’їжджаючи на Капрі, просив тільки, щоб вона не возила дітей у свята в гості на хутір Василевського. Я не хотів, щоб вони були з ним знайомі.
Я знав, що моя дружина була знайома з Василевським більш як двадцять років тому. Знав, що він ще тоді був безтямно закоханий у Віру, але не мав сили і змоги порвати свій невдалий шлюб із дочкою одного свого приятеля. Після одруження Віри Василевський немовби нічим уже не виявляв своїх почуттів до неї. В нього були діти, маєтки, клопоти. Потім щось змінилося в їх стосунках. Я зневажав цього панка і жодного разу не поцікавився змістом його листів. Василевський мав маєток недалеко від Чернігова і, коли приїздив до міста, відвідував нашу родину . Я майже ніколи не виходив під час візиту цієї людини з свого кабінету. Тепер — я був певен —Василевський частіше буває в Чернігові і вільніше почуває себе в гостині на Сіверянській, 3. Невеселі думки. Прикро і жаль.


Журналіст. Михайле Михайловичу, незважаючи на сімейні проблеми, ваш дім у Чернігові став відомим культурним осередком? Розкажіть про це.

М. Коцюбинський. Дійсно, наш одноповерховий дерев’яний будиночок на затишній вулиці старовинного міста збирав передову інтелігенцію Чернігова. На літературних читаннях, які відбувалися по суботах, збиралися художники, поети, молодь, яка із захопленням слухала уривки повістей, оповідання, які я читав... Часто у мене бували Борис Грінченко з дружиною Марією Загірньою, Микола Чернявський, Михайло Могилянський, Володимир Самійленко, Микола Вороний, Григорій Коваленко, художник Михайло Жук, учителі, лікарі. Ми жваво обговорювали пекучі громадські питання, аналізували твори, надіслані до запроектованих альманахів, складали програми літературно-музичних вечорів, допомагали багатьом митцям-початківцям …

На «суботах» часто бував молодий поет Павло Тичина, який тільки-но починав свою літературну діяльність і до якого я ставився з особливою прихильністю, даючи йому вказівки і поради... Закохавшись у мою доньку, він написав прекрасну інтимну поезію «Ви знаєте, як липа шелестить…».

У стінах чернігівського будиночка написав я повісті «Тіні забутих предків», «Fata morgana», , оповідання «Цвіт яблуні», «Лялечка», «Дорогою ціною», «Intermezzo».

Журналіст. Пане Михайле, а як офіційні літературні та урядові кола сприймали вашу діяльність?

М. Коцюбинський. Я вже говорив, що маю проблеми із серцем, тому часто їжджу в Київ на консультацію до професора. Звідти завжди повертаюся засмученим, конденсуючи в своєму настрої темні враження від рішучих лікарських діагнозів та від обивательських сварок і морального розгардіяшу в таборі знайомих літературних діячів. І майже радію, що прожив життя не серед них, а на одшибі, чернігівським затворником. До всього цього домішується неприємне враження від критики. Деякі українські діячі, пишучи про мене, свідомо перекручують зміст моїх творів. Давно вийшли переклади оповідань російською мовою, проте й досі критика обмежилася хоч і схвальними, але поверховими, загальними зауваженнями. Лише Горький захоплювався моїми творами і щиро висловлював свої враження особисто під час мого перебування на Капрі та в листах. Він радив поспішати з дальшим виданням творів у російських перекладах. Та все ж, попри деякі труднощі, мої літературні доробки друкуються в журналах, з 1899 р. у Львові починає виходити їх зібрання (закінчене сьомим томом у 1913 р.). Кращі новели перекладаються російською, польською, ні­мецькою, італійською, іспанською, норвезькою, угорською мовами. Проте, грошей, украй потрібних на лікування, у мене не було. В Києві я змушений був залишити прохання про допомогу в п’ятсот карбованців. Треба було їхати на південь, куди наполегливо відряджали мене лікарі. Але ні грошей, ні відповіді так і не отримав… Ось як високо оцінили мою роботу офіційні кола…

Журналіст. Михайле Михайловичу, вас часто друзі називають «українцем у європейській личині». Чому?

М. Коцюбинський. О, це за те мене так охрестили, що завжди дбаю про свій зовнішній вигляд: старанно вмитий, причеса­ний, у скромному, але чистому одязі, чоботи завжди вичищені. В боковій ки­шені мого сурдучка постійно є гребінець і дзеркальце, щоб кожний раз можна було все при­вести до ладу; не залишаюся я також і без носової хусточки…Люблю одягати темний гарнітур, білу сорочку з твердими передами, твердий комі­рець, підв'язаний чорним галстуком, і манжети. До речі, це Грінченко мене вперше так назвав, він часто любив іронізувати з мого зовнішнього вигляду, а також із різноманітних моїх модних краваток, мабуть, тому, що я теж інколи доволі різко відкликався про його творчість.

А ще мене ніколи не покидали такт, делікатність і повага, гармонійність і рівновага … Мабуть, це все, разом узяте, і робить мене схожим на європейця.

Журналіст. Ми вже почули, що ви, маючи важку недугу серця, часто лікувалися в Києві, Криму. Чому ж згодом поїхали в Італію, невже вітчизняна медицина була гіршою?

М. Коцюбинський. Звичайно ж, ні. Просто під час загострення хвороби наші лікарі порадили мені курорт на острові Капрі, що знаходиться в Італії. Я тричі (в 1909 — 1912 рр.) їздив туди на лікування. Там познайомився з відомим російським письменником Максимом Горьким, жив на його віллі на ос­трові Капрі, мав з ним майже щоденні зустрічі, розмови на літературно-мистецькі теми. Ми стали хорошими приятелями. До речі, сюди часто приїжджав і відомий український композитор Леонтович.

На віллі Горького у мене була гарна, навіть розкішна кімната з скляними дверима і балконом на море. Сонце цілими днями не покидало її. Обставлена вона була білими меблями, з картинами, фарфором і трьома електричними лампами, що добре забезпечували нічну роботу. Навіть телефон був. Щоправда, я його ігнорував, навіть не дивився на нього, щоб ніщо не нагадувало метушливого службового життя.

Я рясно заквітчував свою кімнату, дбаючи, щоб завжди були свіжі і гарні квіти, мені допомагав садівник, що кожного дня приносив зо два букети чудесних ірисів і троянд, а я діставав у місті або й сам добував у околицях диких нарцисів, альпійських фіалок чи й цілу гілочку розквітлого десь у затишку мирта.

Буваючи в моїй кімнаті, Горький завжди жартував, називав її кімнатою молодої, що вже зовсім зібралася до шлюбу. Але я на це не зважав, квіти – це моя пристрасть і розкіш.

Журналіст. Пане Михайле, чому ви, повертаючись з Італії в 1910 році, не поїхали відразу ж додому, а зупинилися на два тижні в карпатському селі Криворівні? Мені також відомо, що через деякий час ви знову туди їздили. Для чого?

М. Коцюбинський. Гуцульщина видалася мені якимось казковим ку­точком, де все — від мальовничої природи до первоздан­ного побуту мешканців гір — захоплювало в чарівний полон. Я зупинився у селі Криворівні на два тижні, вивчав побут, звичаї, мову, фольклор гуцулів. Тут часто бачився із М.Грушевським, В. Гнатюком.

Влітку 1911 р. вдруге відвідав Гуцульщину, піднімався в гори до пастухів, вивчав життя селян. Ці спостереження і враження поклав в основу повісті «Тіні забутих предків» (1911). Влітку 1912 року я з сином Юрком знову відвідав Гуцульщину, маючи намір зібрати матеріал для другого твору з життя горян, та хвороба, на жаль, порушила мої плани.

Повернувся з Карпат зовсім немічним. І ось тепер лікуюся в клініці проф. Василя Образцова в Києві, та відчуваю, що медицина тут безсила, та й я вже втомився боротися за життя, хоч маю ще так багато творчих задумів…

Головуючий. Шановні панове журналісти, наша прес-конференція завершується, не будемо більше втомлювати Михайла Михайловича, думаю, що кожен із вас мав можливість багато чого нового дізнатися із його відповідей. Я вдячний вам, Михайле Михайловичу, за те, що ви люб’язно погодилися поспілкуватися з представниками ЗМІ, хоч вам, зважаючи на хворобу, було нелегко.

Дякую усім за співпрацю, а вам, Михайле Михайловичу, бажаю швидкого одужання.


ІV. Підсумок уроку.

Слово вчителя.

Дійсно, Коцюбинський мав ще так багато творчих задумів, але , на жаль, не зміг їх реалізувати…Михайло Михайлович дуже любив життя, сонце, але сили з кожним днем танули.

- Що, на вашу думку, спричинило важку втому письменника, чому він уже не мав сили боротися за своє життя?

Кращі медики Києва боролися за його здоров’я. Але 25 квітня 1913 року на 49 році життя перестало битися серце видатного письменника. Поховано його в Чернігові на Болдиній горі, улюбленому місці відпочинку за життя. «Як тут гарно,— говорив Коцюбинський своєму приятелеві художникові Михайлові Жуку.— Якби помер, то кращого місця і не треба для вічного спочинку». Це його бажання було виконане. Похорон вилився у багатолюдну демонстрацію, на якій не можна було ні співати, ні навіть нести вінки, тому що була урядова заборона.

Народ шанує свого сина і сьогодні. Його твори видаються і пе­ревидаються, вивчаються, досліджуються. 8 листопада 1935 році в Чернігові було урочисто відкрито літературно-меморіальний музей, у якому першим директором був брат письменника Хома. Ще один державний музей відкрито у Вінниці.

Твори Михайла Михайловича перекладені багатьма мовами світу.

Чому ж вони актуальні сьогодні? А тому, що Коцюбинський відчував глибоко, бачив далеко. В його творах, статтях, листах ми знаходимо відповіді й на сучасні проблеми, дивуючись провісництву великого гуманіста. Ніби сьогодні звучать його слова, звернені до української громадськості: «Будьмо передусім справжніми українцями чи то в своїй хаті, чи в чужій, чи то в своєму краї, чи на чужині. Хай мова наша не буде мовою, якою звертаються лиш до челяді... Хай вона бринить і розгортається в нашій родині, у наших зносинах товариських, громадських, у літературі скрізь…Не попускаймо собі навіть у дрібничках. Несімо прапор справи нашої в дужих руках... не відділяймо слово від діла...»

Я сподіваюся, що ви дослухаєтеся до його слів і будете справжніми українцями!



V. Мотивація оцінок.

Звіт групи експертів. Рецензування учнівських відповідей (запитань журналістів та відповідей письменника).

Питання для бліц-опитування тих учнів, які не були активними впродовж уроку.

  • Де і коли народився Михайло Коцюбинський?

  • Яку освіту здобув ?

  • Чому його мрії про вступ до університету не вдалося здійснитися ?

  • У скільки років юнак вперше продемонстрував свої письменницькі здібності ?

  • Що допомогло Коцюбинському змінити свій світогляд?

  • Яка доля оповідання Михайла “Андрій Соловійко” ?

  • Яка найзаповітніша мрія Коцюбинського здійснилася в 1890 році?

  • У якому журналі відбувся дебют письменника з віршем “Наша хатка “ ?

  • Побут, культуру, звичаї народу якого краю спостерігав письменник з 1892 по1897 рр. ? Чому?

  • Як склалося його сімейне життя?

  • Як ви відноситися до того, що Коцюбинський зраджував дружині? Чи має право людина, хоч і видатна, таке робити?

  • Де Коцюбинський знайомиться із російським письменником Горьким?

  • Де Михайло Михайлович спостерігав за неповторною природою та культурою народу, щоб використати у творі «Тіні забутих предків» ?

  • Чому похорон Михайла Коцюбинського перетворився у багатолюдну демонстрацію, котрої так боявся уряд ?


VІ. Домашнє завдання.

Прочитати новелу «Intermezzo».



Завдання творчим групам:

  • історикам потрібно визначити причини душевного неспокою М.Коцюбинського, що спричинили депресивний стан у 1908 році;

  • аналітики працюють над загадкою дійових осіб, символізмом образів.

  • літературознавці повинні з’ясувати жанр, стиль твору.

Данильчак Ольга Ярославівна


Каталог: bitstream -> 123456789 -> 1495
123456789 -> В. Стефаник. Новаторство письменника. Експресіонізм у його творчості
123456789 -> Урок 1 Тема. Як не любить той край Матеріал уроку. Володимир Сосюра "Як не любить той край "
123456789 -> Конспект уроку із світової літератури для 7 класу Тема. Поетизація давньоруської минувшини в баладі О. С. Пушкіна «Пісня про віщого Олега»
123456789 -> 5 клас Тема уроку. Шлях Мауглі від вихованця джунглів до їх володаря. Мета уроку
1495 -> Михайло Михайлович Коцюбинський
1495 -> Тема. Світ Гуцульщини в повісті М. Коцюбинського "Тіні забутих предків "
1495 -> Тема. Уславлення світлого, здорового життя, яке перебуває в постійній гармонії з природою в повісті М. Коцюбинського "Тіні забутих предків "


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Тема. М. Коцюбинський. Життєвий І творчий шлях. Мета iconТема. Іван – Карпенко – Карий. Життєвий та творчий шлях письменника. Багатогранність його літературної та театральної діяльності Мета
Мета: поглибити знання учнів про життєвий І творчий шлях драматурга, його просвітницькими ідеями, участю у культурно – просвітницьких...
Тема. М. Коцюбинський. Життєвий І творчий шлях. Мета iconТема. Михайло Лермонтов. Життєвий І творчий шлях
Мета: поглибити знання учнів про життєвий І творчий шлях поета, на основі біографічних відомостей сформувати образ поета-романтика;...
Тема. М. Коцюбинський. Життєвий І творчий шлях. Мета iconУрок -презентація тема: М. М. Коцюбинський. Життєвий І творчий шлях. Повість «Дорогою ціною» Мета: ознайомити
Методи І прийоми: метод проектів, дослідницький, проблемно-пошуковий; еврестична бесіда, презентація, міні-дискусія; робота в групах;...
Тема. М. Коцюбинський. Життєвий І творчий шлях. Мета iconТема. Життєвий І творчий ш
...
Тема. М. Коцюбинський. Життєвий І творчий шлях. Мета iconГорда самотність Михайла Лермонтова (Життєвий І творчий шлях поета)
Мета: поглибити знання учнів про життєвий І творчий шлях поета, на основі біографічних відомостей сформувати образ поета-романтика;...
Тема. М. Коцюбинський. Життєвий І творчий шлях. Мета iconТема. Життєвий І творчий шлях французького письменника Альбера Камю; його філософські та естетичні погляди. А. Камю й екзистенціалізм
Ета: простежити життєвий І творчий шлях письменника, дослідити вплив ідей філософії екзистенціалізму на творчість А. Камю; розвивати...
Тема. М. Коцюбинський. Життєвий І творчий шлях. Мета iconТема. Гійом Аполлінер (1880-19180). «Лорелея», «Зарізана голубка й водограй», «Міст Мірабо». Життєвий І творчий шлях письменника. Шлях французького поета Гійома Аполлінера від неоромантизму до кубофутуризму
Життєвий І творчий шлях письменника. Шлях французького поета Гійома Аполлінера від неоромантизму до кубофутуризму. Реакція на символізм,...
Тема. М. Коцюбинський. Життєвий І творчий шлях. Мета iconТема. Микола Гоголь. Життєвий І творчий шлях письменника. Гоголь І Україна. «Тарас Бульба». Мета
Тема. Микола Гоголь. Життєвий І творчий шлях письменника. Гоголь І україна. Тарас
Тема. М. Коцюбинський. Життєвий І творчий шлях. Мета iconТема. Життєвий І творчий шлях М. С. Вінграновського. Мета
Мета: ознайомити учнів із життям І поетичною творчістю поета; розвивати зв’язне мовлення, критичне мислення, пам’ять, самостійну...
Тема. М. Коцюбинський. Життєвий І творчий шлях. Мета iconТема Життєвий І творчий шлях Дж. Б. Шоу. «Театральна революція» англійського драматурга, його «драми ідей». Шоу та «ібсенізм» Мета
Тема Життєвий І творчий шлях Дж. Б. Шоу. «Театральна революція» англійського драматурга, його «драми ідей». Шоу та


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка