Тема. Просвітництво та абсолютизм Мета



Скачати 251.38 Kb.
Дата конвертації16.03.2018
Розмір251.38 Kb.

Тема. Просвітництво та абсолютизм

Мета: ознайомити учнів із зародженням ідей Просвітництва, які стали викликом засадам станового суспільства та абсолютної влади монархів в Європі; ознайомити з ідеями просвітителів, із пропонованими ними моделями облаштування суспільства; досягти розуміння учнями того, що ідеї Просвітництва були світоглядом буржуазії, що розвивалася.

Основні поняття та терміни: «Просвітництво», «енциклопедисти», «технічний прогрес».

Обладнання: підручник, історичний атлас, портрети діячів Просвітництва.

Тип уроку: комбінований, з елементами лабораторної роботи з текстами та історичними джерелами.

Додаткові джерела інформації:

1. Соколов Ю. Осадная башня штурмующих небо.

2. Артамонов С. Д. Вольтер и его век.

Очікувані результати

Після уроку учні зможуть:

• називати час доби Просвітництва, найбільш видатних представників епохи; характерні ознаки Просвітництва;

• описувати пам’ятки епохи Просвітництва;

• порівнювати погляди представників Просвітництва;

• наводити приклади технічного прогресу, нових цінностей у житті суспільства;

• висловлювати судження щодо значення доби Просвітництва в історії людства.

ХІД УРОКУ



І. Організаційна частина уроку

ІІ. Актуалізація знань учнів

Учитель перевіряє виконання письмового домашнього завдання, допомагаючи учням дійти висновку, що в Новий час в Європі складаються два види монархії — абсолютна у Франції та обмежена (конституційна) в Англії.



Фронтальне опитування

1. Розкажіть про двір Людовіка XIV.

2. Дайте характеристику правлінню Людовіка XIV.

3. Як ви вважаєте, чому численні війни підривали становище країни?



ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Ідеї гуманізму лягли в основу подальшого розвитку науки, суспільної думки, літератури та мистецтва. На їхній основі розвинулася Просвітництво — ідейний та суспільний рух у країнах Європи та Америки, пов’язаний із загальними змінами життя під впливом розкладання традиційного суспільства й формування суспільства доіндустріального. Хронологічні рамки цієї епохи — від кінця XVII ст. і до початку XIX ст. Ідеї просвітителів опанували думки суспільства, стали матеріальною силою, що змінила вигляд європейської цивілізації.



ІV. Опрацювання нового навчального матеріалу

«Царство Розуму»

Учитель пропонує учням дати відповіді на питання:

1. Як ви вважаєте, які зміни у світогляді людей сталися у XV–XVI ст.?

2. Подумайте, що становило основу риси гуманістичного світогляду.

Учитель. Після Англійської революції багато європейських філософів почали відкрито говорити про недосконалість світу і пропонувати свої ідеї щодо його переоблаштування. Їхні погляди багато у чому розрізнялися. Але були ідеї, які вони запозичили один в одного, розвиваючи їх та поширюючи по Європі. Так склалася особлива філософія — Просвітництво, представників якої називали просвітителями.

Всі просвітителі вважали, що світ влаштований за законами Розуму, за що їх переконання отримали назву «раціоналізм» (від латини «рацио» — розум). Кожний філософ на власний розсуд визначав місце Бога у такому світі. Одні вважали, що, створивши світ та його розумні закони, Він не втручається в його життя. Інші стверджували, що Бог — це не якась особа, а сама природа з її природними законами — Вселенський Розум. Треті стверджували, що Бога взагалі не існує, він був вигаданий людьми, коли їм бракувало знань, щоб пояснити закони світу. Таке заперечення Бога отримало назву «атеїзм» (від грецької — «заперечую бога»). На зміну віротерпимості просвітителі висунули ідею свободи совісті, тобто вільного вибору будь-якої віри або атеїзму. Людина уявлялася просвітителям найдосконалішою істотою на Землі, оскільки тільки людина наділена розумом і здатна пізнати закони природи. Увесь плин часу (людської історії) просвітителі розглядали як рух людства від темноти, неуцтва, забобонів до пізнання законів світу. Саме слово «просвіта» німецький філософ Еммануїл Кант розумів як вихід людини зі стану 204 Усі уроки до курсу «Всесвітня історія» 8 клас

свого «неповноліття», тобто «нездатності користуватися своїм розумом без керівництва з боку когось іншого». Наприкінці історії повинно наступити «царство Розуму», де кожна людина досягне щастя і де всі піклуватимуться про «загальне благо». Це і є мета життя людини. Таке уявлення про розвиток людства від гіршого стану до кращого отримало назву «суспільного прогресу».

Лабораторна робота

Учитель пропонує групам учнів ознайомитися з матеріалами підручника, історичними текстами і заповнити таблицю.



Текст 1. «Вольтер був більше, ніж людина. Він був століттям»

У 1733 р. вийшла книга «Філософські листи», яка справила величезне враження на сучасників. Автор, який виблискував талантом, дотепністю, яскравістю мови, безжально засуджував мракобісся, реакційність і відсталість політичних установ Франції, католицької церкви, суспільних відносин. Ухвалою паризького парламенту «Філософські листи» були публічно спалені, їхній видавець був ув’язнений у Бастилії, а автор, щоб уникнути кари, мав сховатися.

Автором цієї книги був відомий в усій Європі французький письменник Франсуа-Марі Аруе, що писав під псевдонімом Вольтер.

Вольтер належав до найбільш яскравих представників французького Просвітництва. Це був письменник величезного обдарування, людина гострого розуму, різносторонніх здібностей та енциклопедичних знань. Однаково успішно Вольтер виступав як поет, драматург, історик, філософ, фізик, публіцист, політичний діяч; все, що виходило з-під його пера, було позначено талантом, блиском, дотепністю. Слава Вольтера була надзвичайною. Усі більш-менш освічені люди читали його твори, мріяли хоча б раз побачити його. Монархи Європи вважали за честь отримувати листи від Вольтера.

Його називали «адвокатом справедливості», тому що багато часу і сил він віддавав захисту безневинно засуджених.

Свобода — найважливіше природне право. З нею мислитель пов’язував скасування феодальних привілеїв, свободу віросповідання, друку, слова. Вольтер дотепно помічав, що він може повірити у нерівність у тому випадку, якщо йому покажуть аристократа, що народився зі шпорами, і бідняка — з сідлом на спині.

Захоплюючись «мудрим урядом Англії», Вольтер прагнув, щоб й у Франції влада короля була обмежена: «Я ненавиджу будь-яку тиранію». Водночас мислитель відстоював «освічену монархію», вважаючи, що варто тільки освіченому монарху забажати, як суспільство буде перебудовано на засадах розуму. Тому Вольтер підтримував листування

і дружні стосунки з рядом монархів — прусським королем Фрідріхом II, з російською імператрицею Катериною II, шведським, датським і польським королями.

«Добрий король є кращий подарунок, який небо може дати землі». «Найбільше щастя для людей, — заявляв він, — коли государ — філософ».

Соціальне зло корениться, на його думку, у відсутності освіти та неуцтві, яке прагне зберегти церкву, щоб було легше обдурити народ. Церкву та католицизм Вольтер вважав головними ворогами і не припиняв боротьби проти них до останнього подиху. «Розчавіть тварюку!» — говорив він про церкву. Викриваючи церкву, мислитель, проте, визнавав існування Бога і необхідність релігії для народу. «Як багатим утримати майно у своїх руках, якщо чернь втратить віру у Бога? Якби Бога не було, його було слід було б вигадати». Він, як і багато інших просвітителів, бачив у релігії джерело етичного виховання.

Свої вільнодумні роботи Вольтер вважав за необхідне приховувати від народу. «Якщо чернь заходиться міркувати, все загине», — писав він.

Вольтер не поділяв думки про неминучість революції як шляху встановлення нового порядку. Він мріяв про мирний перехід до «царства Розуму». Вольтер вважав себе борцем не за царство буржуазії, що наближається, а за загальнолюдський прогрес (Юдовская А. Я., Баранов П. А., Ванюшина Л. М. История. Мир в новое время (1640–1870): Учебник для 9 класса. — М., 1998. — С. 83–85).



Текст 2. Шарль-Луї Монтеск’є

Шарль Луї де Секонда, барон де Монтеск’є (1689–1755) походив із багатої сім’ї, що належала до «дворянства мантії».

У середньовічному замку провів майбутній філософ перші роки свого життя. Здобувши чудову на ті часи освіту, він став президентом парламенту в Бордо: на той час йому ще не виповнилося 30 років. Через 10 років він склав з себе ці обов’язки і три роки провів у подорожах Європою. Повернувшись на батьківщину, цілком віддався наукам і літературним заняттям.

Монтеск’є виступав непримиренним супротивником деспотизму в усіх його формах і гарячим поборником свободи. Проте свобода не означає можливості робити все, що хочеться. Свобода є право робити все, що дозволене законами. Вона можлива лише там, де немає тих, хто порушує та зловживає владою. А для цього необхідний такий порядок, за якого різні гілки влади могли б стримувати одне одного. Виконавча, законодавча і судова влада повинні бути суворо розділені та бути повністю незалежними одна від одної.

Монтеск’є був супротивником войовничої, загарбницької зовнішньої політики. «Дух монархії — війна і розширення територій, — відзначав він, — дух республіки — мир і поміркованість». Мир — перший природний закон людини.

Мислитель розрізняв три основні форми правління: республіку, монархію та деспотію. Деспотію він беззастережно відкидав і викривав її вади та злочини. «Єдиним рушійним принципом у деспотії є страх. Не можна говорити без жаху про це правління. Найбільша небезпека для монархії або республіки — її перетворення на деспотію». Політичним ідеалом Монтеск’є була конституційна монархія на зразок англійської (Юдовская А. Я., Баранов П. А., Ванюшина Л. М. История. Мир в новое время (1640–1870): Учебник для 9 класса. — М., 1998. — С. 85–86).



Текст 3. Жан-Жак Руссо

Жан-Жак Руссо (1712–1778) виріс у родині женевського (Швейцарія) годинникаря, підлітком пізнав безрадісну працю, потребу, приниження; поневірявся Європою, часто пішки; змінював професії, жодна з яких не приносила йому ані грошей, ані слави; писав книги, які піддавалися, за наказом влади, публічному спаленню; мав переховуватися від переслідувань. Але до кінця свого життя, яке залишилося до його останніх днів невлаштованим, важким, він був володарем дум усієї передової французької молоді.

Руссо виступав проти приватної власності і породженої нею соціальної нерівності. «Золоте століття» людства припадає на той час, коли воно перебувало у «природному стані» і жило відповідно до законів природи. Нерівність виникла лише з моменту появи власності. Виникнення приватної власності — це перше порушення і нехтування «природними правами» людини, що мала для неї згубні наслідки. Подальший розвиток суспільства призведе до зростання нерівності, яка породжує гноблення бідних багатими, слабких сильними.

Проте Руссо не припускав знищення приватної власності. Із власністю треба миритися, оскільки на досягнутому людством рівні суспільного розвитку це вже недосяжно.

Але якщо зло не можна викоренити, його треба зменшити. Тому Руссо пропонував запровадити закони проти розкоші, вважаючи, що дрібну власність, засновану на власній праці, слід зберегти. «Якщо ви, — писав Руссо, — хочете додати державі міцності, то зближуйте крайні ступені, наскільки це можливо; не допускайте ні багачів, ні жебраків». Ідеал нового порядку для Руссо — повне здійснення людиною природних прав. Форму організації державної влади мислитель бачив у республіці, яка забезпечує повноту влади народу (Юдовская А. Я.,

ранов П. А., Ванюшина Л. М. История. Мир в новое время (1640–1870): Учебник для 9 класса. — М., 1998. — С. 83–85).

Текст 4. Дені Дідро та його «Енциклопедія»

«Якби я послухалася його, мені довелося б все перевернути у моїй імперії для того, щоб очистити місце для неможливих ідей», — говорила імператриця Катерина II. Вона мала на увазі Дені Дідро, який жив у Росії і давав поради, яких питала у нього Катерина.

Дені Дідро (1713–1780) — син ремісника, батько обрав для нього кар’єру священика. Але характер Дідро, діяльний і незалежний, а також час, що змінився, коли ідеї Просвітництва потіснили середньовічні традиції, змусили його проміняти богослів’я на світські науки. Тривалий час Дідро заробляв кошти то уроками, то перекладами, поповнював власні знання, вивчаючи мови та природні науки.

У 1750 р. він почав здійснювати свій задум — створювати багатотомну енциклопедію всіх досягнень століття: від ремесел до мистецтв. Саме Дідро став центром кола кращих умів епохи, залучених для співпраці у створенні «Енциклопедії». Серед енциклопедистів були математик Д’Аламбер, письменники Вольтер і Монтеск’є, біолог Бюффон, мандрівники, лікарі, історики, хіміки, музиканти, філологи. Разом з науковими статтями Дідро помістив до «Енциклопедії» великі статті про сучасну техніку, різні промислові процеси, тим самим дорівнюючи за значенням практичну роботу тисяч людей до розумових занять учених, богословів, філософів.

«Зборищем єретиків, ворогів Бога, короля і церкви» називали енциклопедистів прихильники старого порядку. За наполяганням єзуїтів, два томи «Енциклопедії» були засуджені королівським указом, а через сім років послідувала заборона всього видання. З того часу до 1774 р., коли були готові останні томи, «Енциклопедія» виходила нелегально. Основна частина колосальної праці — редагування та складання багатьох статей кожного тома — лягла на плечі Дідро. Тільки з його вражаючою працездатністю, різнобічною освітою та організаторським талантом можна було довести справу до кінця. Сучасники називали «Енциклопедію» «величезним арсеналом, в якому гартувалася зброя для штурму старої Франції».

«Енциклопедією» не обмежувалася літературна і суспільна діяльність Дідро. Він писав: «Головна мета держави — забезпечення невід’ємних прав громадян та їхнього щастя. Кращою формою держави є та, яка забезпечує більш спокійне і тривале правління». Але в цілому він виступав за обмежену монархію (Юдовская А. Я., Баранов П. А., Ванюшина Л. М. История. Мир в новое время (1640–1870): Учебник для 9 класса. — М., 1998. — С. 88–85).



Орієнтовний зміст таблиці

Просвітителі

Основні ідеї навчання




Вольтер (Франсуа-Марі Аруе, 1694–1778)

Абсолютна монархія є рабством і тиранією. Ідеал суспільного устрою — освічена монархія на чолі з королем-філософом. Реформи, які проводить королівська влада, — ось шлях до «царства розуму», до суспільства, де пануватимуть свобода, рівність і власність.

Необхідність знищення релігійного фанатизму і марновірств. Негативне ставлення до церкви поєднувалося з упевненістю у необхідності релігії як засобу впливу на простих людей. Вважав за необхідне скасування всіх сеньйоріальних повинностей






Шарль Луї Монтеск’є (1689–1755)

Супротивник деспотизму, захисник свободи. Свобода — право робити те, що дозволене законом. Розробив вчення про розділення властей на три гілки влади: виконавчої, законодавчої та судової. Заперечення абсолютної монархії як форми правління і заміна її монархією конституційною (за зразком англійської). Засудження нещадної податкової системи, що розоряє народ. Захист недоторканності приватної власності та особистої свободи громадян




Жан-Жак Руссо (1712–1778)

Джерело нерівності й усіх бід у суспільстві — приватна власність. Народ — джерело влади. Ідеал суспільного устрою — демократична республіка дрібних власників. Необхідність зрівняти багатих і бідних




Дені Дідро та його «Енциклопедія»

Енциклопедія містила статті, що пропагували нові політичні ідеї: невідчужуваність прав особи, необхідність народного представництва, несправедливість існування у суспільстві привілейованих станів, рівність всіх перед законом.

Піддавали критиці абсолютну монархію та закликали до її повалення, викривали королівський двір. Виступали проти католицької церкви і релігії, захищали селянство, позбавлене землі і придушене податками. Виступали на захист приватної власності і свободи підприємництва, за розвиток промисловості та торгівлі







V. Закріплення знань учнів

Співвіднесіть імена просвітителів з їхніми ідеями.



а) Вольтер

1) «Для того, щоб підняти державу з найнижчого ступеня варварства до вищого ступеня добробуту, потрібні лише мир, легкі податки і терпимість в управлінні»




б) Монтеск’є

4) «Зруйнуйте стару будівлю обману!», «Розчавіть тварюку!», «На землі вистачить благ для всіх, якщо вона буде у загальному володінні», «Найщасливіше для людей, коли государ — філософ»




в) Руссо

3) «Якби Бога не було, його слід було би вигадати, але вся природа свідчить про те, що Бог є».

«Необхідний такий порядок речей, за якого різні влади могли стримувати одна одну»





2. Заповнити таблицю «Основні ідеї французьких просвітителів XVIII ст.».



Питання для порівняння

Вольтер

Монтеск’є

Руссо

Ставлення до існуючого ладу










Найкраща форма правління










Шляхи досягнення ідеального державного устрою










Ставлення до приватної власності










Ставлення до церкви та релігії









ВОЛЬТЕР
В 1733 г. вышла книга «Философские письма», которая произвела огромное впечатление на современников. Автор, который блистал талантом, остроумием, яркостью языка, безжалостно осуждал мракобесия, реакционности и отсталости политических учреждений Франции, католической церкви, общественных отношений. Постановлением парижского парламента «Философские письма» были публично сожжены, их издатель был заключен в Бастилию, а автор, чтобы избежать казни, должен был скрыться.

Автором этой книги был известен во всей Европе французский писатель Франсуа-Мари Аруэ, что писал под псевдонимом Вольтер.

Вольтер принадлежал к наиболее ярких представителей французского Просвещения. Это был писатель огромного дарования, человек острого ума, разносторонних способностей и энциклопедических знаний. Одинаково успешно Вольтер выступал как поэт, драматург, историк, философ, физик, публицист, политический деятель; все, что выходило из-под его пера, было обозначено талантом, блеском, остроумием. Слава Вольтера была необычайной. Все более-менее образованные люди читали его произведения, мечтали хотя бы раз увидеть его. Монархи Европы считали за честь получать письма от Вольтера.

Его называли «адвокатом справедливости», потому что много времени и сил он отдавал защиты невинно осужденных.

Свобода - самое важное естественное право. С ней мыслитель связывал отмена феодальных привилегий, свободу вероисповедания, печати, слова. Вольтер остроумно замечал, что он может поверить в неравенство в том случае, если ему покажут аристократа, что родился со шпорами, и бедняка - с седлом на спине.

За хоплюючись «мудрым правительством Англии», Вольтер хотел, чтобы и во Франции власть короля была ограничена: «Я ненавижу любую тиранию». В то же время мыслитель отстаивал «просвещенную монархию», полагая, что стоит только просвещенному монарху захотеть, как общество будет перестроена на началах разума. Поэтому Вольтер поддерживал переписку и дружеские отношения с рядом монархов - прусским королем Фридрихом II, с российской императрицей Екатериной II, шведским, датским и польским королями.

«Добрый король есть лучший подарок, который небо может дать земле». «Наибольшее счастье для людей, - заявлял он, - когда государь - философ».

Социальное зло коренится, по его мнению, в отсутствии образования и невежестве, которое стремится сохранить церковь, чтобы было легче обмануть народ. Церковь и католицизм Вольтер считал главными врагами и не прекращал борьбы против них до последнего вздоха. «Раздавите гадину!» - говорил он о церкви. Обличая церковь, мыслитель, однако, признавал писания Бога и необходимость религии для народа. «Как богатым удержать имущество в своих руках, если чернь потеряет веру в Бога? Если бы Бога не было, его следовало бы выдумать». Он, как и много других просветителей, видел в религии источник этического воспитания.

Свои свободомыслящие работы Вольтер считал необходимым скрывать от народа. «Если чернь начинает рассуждать, все погибнет», - писал он.

Вольтер не разделял мнения о неизбежности революции как пути установления нового порядка. Он мечтал о мирном переходе к «царства Разума». Вольтер считал себя борцом не за царство буржуазии, что приближается, а за общечеловеческий прогресс.Важнейшие философские статьи Вольтер печатал в «Энциклопедии» и затем издал отдельной книгой, сначала под заглавием «Карманный философский словарь» (фр. Dictionnaire philosophique portatif, 1764). В этом труде Вольтер проявил себя как борец против идеализма и религии, опираясь на научные достижения своего времени. В многочисленных статьях он даёт яркую и остроумную критику религиозных представлений христианской церкви, религиозной морали, обличает преступления, совершенные христианской церковью.

Вольтер как представитель школы естественного права признает за каждым индивидом существование неотчуждаемых естественных прав: свободу, собственность, безопасность, равенство

Наряду с естественными законами философ выделяет позитивные законы, необходимость которых объясняет тем, что «люди злы». Позитивные законы призваны гарантировать естественные права человека. Многие позитивные законы представлялись философу несправедливыми, воплощающими лишь человеческое невежество.

Вольтер неустанно проповедовал идеи религиозной терпимости как в своих публицистических памфлетах (Трактат о веротерпимости, 1763), так и в своих художественных произведениях (образ Генриха IV, покончившего с вероисповедной распрей католиков и протестантов; образ императора в трагедии «Гебры»).

В 1722 году Вольтер пишет антиклерикальную поэму «За и против». В этой поэме он доказывает, что христианская религия, предписывающая любить милосердного Бога, на самом деле рисует Его жестоким тираном, «Которого мы должны ненавидеть». Тем самым Вольтер провозглашает решительный разрыв с христианскими верованиями:

По социальным воззрениям Вольтер — сторонник неравенства. Общество должно делиться на «образованных и богатых» и на тех, кто, «ничего не имея», «обязан на них работать» или их «забавлять». Трудящимся поэтому незачем давать образование: «если народ начнёт рассуждать, всё погибло» (из писем Вольтера).

Убеждённый и страстный противник абсолютизма, он остался до конца жизни монархистом, сторонником идеи просвещённого абсолютизма, монархии, опирающейся на «образованную часть» общества, на интеллигенцию, на «философов». Просвещённый монарх — его политический идеал, который Вольтер воплотил в ряде образов: в лице Генриха IV (в поэме «Генриада»), «чувствительного» царя-философа Тевкра (в трагедии «Законы Миноса»), ставящего своей задачей «просветить людей, смягчить нравы своих подданных, цивилизовать дикую страну», и короля дон Педро (в одноимённой трагедии), трагически погибающего в борьбе с феодалами во имя принципа, выраженного Тевкром в словах: «Королевство — великая семья с отцом во главе. Кто имеет другое представление о монархе, тот виновен перед человечеством».

Незадолго до своей смерти, 7 апреля 1778 года, Вольтер вступил в парижскую масонскую ложу Великого Востока Франции — «Девять сестёр». При этом в ложу его сопровождал Бенджамин Франклин (в то время — американский посол во Франции.

МОНТЕСКЬЕ

Шарль Луи де Секонда, барон де Монтескье (1689-1755) происходил из богатой семьи, принадлежавшей к «дворянства мантии».

В средневековом замке провел будущий философ первые годы своей жизни. Получив прекрасную по тем временам образование, он стал президентом парламента в Бордо: в то время ему еще не исполнилось 30 лет. Через 10 лет он сложил с себя эти обязанности и три года провел в путешествиях по Европе. Вернувшись на родину, вполне предался наукам и литературным занятиям.

Монтескье выступал непримиримым противником деспотизма во всех его формах и горячим поборником свободы. Однако свобода не означает возможности делать все, что хочется. Свобода есть право делать все, что дозволено законами. Она возможна лишь там, где нет тех, кто нарушает и злоупотребляет властью. А для этого необходим такой порядок, при котором различные ветви власти могли бы сдерживать друг друга. Исполнительная, законодательная и судебная власть должны быть строго разделены и быть полностью независимыми друг от друга. Монтескье был противником воинственной, захватнической внешней политики. «Дух монархии - война и расширение территорий, - отмечал он, - дух республики - мир и умеренность». Мир - первый природный закон человека.

Мыслитель различал три основные формы правления: республику, монархию и деспотию. Деспотию он безоговорочно отвергал и обличал ее пороки и преступления. «Единственным движущим принципом в деспотии является страх. Нельзя говорить без содрогания об этом правление. Наибольшая опасность для монархии или республики - ее превращение в деспотию». Политическим идеалом Монтескье была конституционная монархия вроде английского.

Монтескьё вёл простую уединённую жизнь и с полной душевной силой и глубокой серьёзностью концентрировался на задаче наблюдателя, думающего и ищущего нормы. Пост президента парламента Бордо, доставшийся Монтескьё в 1716 г., вскоре стал его тяготить. В 1726 г. он оставил эту должность, но, как владелец замка Ла-Бред, верно сохранял корпоративные убеждения парламентской аристократии. Он представлял собой уже редко встречавшийся в то время тип французского аристократа, не дававшего уловить себя соблазнам двора, и стал ученым в духе дворянской независимости. Большие путешествия по Европе, предпринятые Монтескьё в 1728—1731 гг., имели характер серьёзных исследовательских поездок.

Инициация Монтескьё в лондонскую масонскую ложу «Горн», досточтимым мастером которой на тот момент являлся герцог Норфолкский, состоялась 12 мая 1730 года. В течение 1734—1735 годов поступали сообщения о участии Монтескьё в масонских собраниях, которые публиковались в различных изданиях.

Монтескьё сформулировал теорию Разделения власти, которая лежит в основе создания любого современного демократического государства.


Свобода, считал Монтескьё, может быть обеспечена лишь законами: «Свобода есть право делать всё, что дозволено законами».

Монтескьё считал необходимым, чтобы в любом современном государстве была власть законодательная, власть исполнительная и власть судебная. При этом, исполнительную власть возглавляет Король (Президент).

Монтескьё установил связь законов с климатом: «От различия в потребностях, порождаемого различием климатов, происходит различие в образе жизни, а от различия в образе жизни — различие законов».

Монтескьё устанавливает соответствия между законами и принципами правления. Под принципом правления он понимает основополагающую страсть, которая приводит в движение ту или иную форму правления. Для республики таковой является политическая добродетель, для монархии — честь, а для деспотии — страх.

Законам, созданным людьми, должна была предшествовать возможность справедливых отношений, отношения справедливости предшествуют установившему их положительному закону. Люди имеют законы, определяющие отношения между правителями и управляемыми: это право политическое. Есть у них ещё законы, коими определяются отношения всех граждан между собою: это право гражданское.

Как только люди соединяются в обществе, они утрачивают сознание своей слабости. Существовавшее равенство исчезает и начинается война. Каждое общество начинает сознавать свою силу — отсюда состояние войны между народами. Отдельные лица начинают ощущать свою силу — отсюда война между отдельными лицами. Цель войны — победа; цель победы — завоевание; цель завоевания — сохранение. Из этого и предшествующего принципов должны проистекать все законы, образующие международное право.

Миром управляет не божественный промысел или фортуна, а действующие в любом обществе объективные общие причины морального и физического порядка, определяющие «дух народа» и соответствующие формы и нормы его государственной и правовой жизни.

Основная цель разделения властей — избежать злоупотребления властью. Разделение и взаимное сдерживание властей являются, согласно Монтескьё, главным условием для обеспечения политической свободы в её отношениях к государственному устройству.


РУССО


Жан-Жак Руссо (1712-1778) вырос в семье женевского (Швейцария) часовщика, подростком познал безрадостную работу, потребность, унижения; скитался по Европе, часто пешком; менял профессии, ни одна из которых не приносила ему ни денег, ни славы; писал книги, которые подвергались, по приказу властей, публичному сожжению; должен был скрываться от преследований. Но до конца своей жизни, которое осталось до его последних дней неустроенным, тяжелым, он был властителем дум всей передовой французской молодежи.

Руссо выступал против частной собственности и порожденной ею социального неравенства. «Золотой век» человечества приходится на то время, когда оно находилось в «естественном состоянии» и жило в соответствии с законами природы. Неравенство возникла лишь с момента появления собственности. Возникновение частной собственности - это первое нарушение и пренебрежение «естественными правами человека, что имело для нее пагубные последствия. Дальнейшее развитие общества приведет к росту неравенства, которая порождает угнетение бедных богатыми, слабых сильными.

Однако Руссо не предполагал уничтожение частной собственности. С собственностью надо мириться, поскольку на достигнутом человечеством уровне общественного развития это уже недостижимо.

Но если зло нельзя искоренить, его надо уменьшить. Поэтому Руссо предлагал ввести законы против роскоши, считая, что мелкую собственность, основанную на собственном труде, следует сохранить. «Если вы, - писал Руссо, - хотите добавить государству прочности, то сближайте крайние степени, насколько это возможно; не допускайте ни богачей, ни нищих». Идеал нового порядка для Руссо - полное осуществление человеком естественных прав. Форму организации государственной власти мыслитель видел в республике, которая обеспечивает полноту власти народа.

Главные философские произведения Руссо, где изложены его общественные и политические идеалы: «Новая Элоиза», «Эмиль» и «Общественный договор».
Руссо впервые в политической философии попытался объяснить причины социального неравенства и его виды, иначе осмыслить договорный способ происхождения государства. Он полагал, что государство возникает в результате общественного договора. Согласно общественному договору верховная власть в государстве принадлежит всему народу.

Суверенитет народа неотчуждаем, неделим, непогрешим и абсолютен.

Закон как выражение общей воли выступает гарантией индивидов от произвола со стороны правительства, которое не может действовать, нарушая требования закона. Благодаря закону как выражению общей воли можно добиться и относительного имущественного равенства.

Первоначальное счастливое состояние людей только сильнее оттеняет скорбную историю, пережитую человечеством. В этом состоянии люди жили независимо друг от друга; всякий трудился только для себя и делал сам все, что ему было нужно; если они соединялись, то временно, подобно стае воронов, привлекаемой каким-нибудь общим интересом, например свежевспаханным полем.

Первая беда наступила тогда, когда люди уклонились от мудрого правила жить и трудиться особливо, когда они вступили в общежитие и началось разделение труда. Общежитие ведёт за собой неравенство и служит последнему оправданием; а, так как Руссо голосует за равенство, то он осуждает общежитие.

Другой роковой шаг человека заключался в установлении земельной собственности. «Первый, кто огородил участок земли, сказав, что эта земля моя», в глазах Руссо — обманщик, навлёкший бесчисленные беды на человечество; благодетелем людей был бы тот, кто в ту роковую минуту вырвал бы колья и воскликнул: «вы погибли, если забудете, что плоды принадлежат всем, а земля — никому». Возникновение поземельной собственности привело, по Руссо, к неравенству между богатыми и бедными (как будто такого неравенства нет между кочевниками); богатые, заинтересованные в сохранении своего имущества, стали уговаривать бедных установить общественный порядок и законы.

Законы, созданные коварством, превратили случайное насилие в неприкосновенное право, стали оковами для бедных, средством нового обогащения для богатых и, в интересах нескольких эгоистов, обрекли род человеческий на вечный труд, холопство и бедствия. Так как нужно было кому-нибудь наблюдать за исполнением законов, то люди поставили над собой правительство; появилось новое неравенство — сильных и слабых. Правительство было предназначено к тому, чтобы служить обеспечением свободы; но на самом деле правители стали руководиться произволом и присвоили себе наследственную власть. Тогда появилась последняя степень неравенства — различие между господами и рабами.

В статье о «Политической экономии» мы читаем, что «право собственности есть самое священное из всех прав гражданина», что «собственность — истинное основание гражданского общества», а в письме к Бонне Руссо говорит, что хотел только указать людям на опасность, которую представляет слишком быстрое движение к прогрессу и на бедственные стороны того состоянии, которое отожествляется с усовершенствованием человечества.

Руссо стал одним из основателей «Договорной» теории происхождения государства.

ДИДРО


Дени Дидро (1713-1780) - сын ремесленника, отец выбрал для него карьеру священника. Но характер Дидро, деятельный и независимый, а также время, изменился, когда идеи Просвещения потеснили средневековые традиции, заставили его променять богословия на светские науки. Длительное время Дидро зарабатывал средства то уроками, то переводами, пополнял свои знания, изучая языки и естественные науки.

В 1750 г. он начал осуществлять свой замысел - создавать многотомную энциклопедию всех достижений века: от ремесел искусств. Именно Дидро стал центром круга лучших умов эпохи, привлеченных для сотрудничества в создании «Энциклопедии». Среди энциклопедистов были математик д'аламбер, писатели Вольтер и Монтескье, биолог Будянский, манд-рівники, врачи, историки, химики, музыканты, филологи. Вместе с научными статьями Дидро поместил в «Энциклопедии» большие статьи про современную технику, различные промышленные процессы, тем самым составляя по значению практическую работу тысяч людей к умственных занятий ученых, богословов, философов. «Сборищем еретиков, врагов Бога, короля и церкви» называли энциклопедистов сторонники старого порядка. По настоянию иезуитов, два тома «Энциклопедии» были осуждены королевским указом, а через семь лет последовал запрет всего издания. С того времени до 1774 г., когда были готовы последние тома, «Энциклопедия» выходила нелегально. Основная часть колоссального труда - редактирование и составление многих статей каждого тома - легла на плечи Дидро. Только с его поражаю-чою работоспособностью, разносторонним образованием и организаторским талантом можно было довести дело до конца. Современники называли «Энциклопедию» «огромным арсеналом, в котором закалялась оружие для штурма старой Франции». «Энциклопедией» не ограничивалась литературная и общественная деятельность Дидро. Он писал: «Главная цель государства - обеспечение неотъемлемых прав граждан и их счастье. Лучшей формой государства является та, которая обеспечивает более спокойное и длительное правление». Но в целом он выступал за ограниченную монархию.



По своим политическим воззрениям Дидро был сторонником теории просвещённого абсолютизма. Подобно Вольтеру, он не доверял народной массе, неспособной, по его мнению, к здравым суждениям в «нравственных и политических вопросах», и считал идеальным государственным строем монархию, во главе которой стоит государь, вооружённый всеми научными и философскими знаниями. Дидро верил в благотворность союза монархов и философов, и подобно тому как его материалистическое учение было направлено против духовенства и имело целью передать власть над «душами» философам, так его просвещённый абсолютизм стремился передать этим же философам власть государственную. Известно, чем закончился союз философов и монархов. Последние ухаживали за первыми, но первые не оказали реального влияния на практическую политику просвещённых деспотов. Когда Дидро приехал в Петербург по приглашению Екатерины II, она обласкала мыслителя, беседовала с ним целыми часами, но скептически отнеслась к его проектам об уничтожении роскоши при дворе, обращении освободившихся средств на нужды народа и о всеобщем бесплатном обучении. Знаменитый философ получил от Екатерины крупную сумму денег за свою библиотеку, причём она была оставлена в его распоряжении, и Дидро выплачивалось определённое жалование за заведование этой библиотекой.

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Тема. Просвітництво та абсолютизм Мета iconТема: Просвітництво як літературна епоха. Розмаїття виявів літературного життя: виникнення (сентименталізм) та розвиток (класицизм, реалізм) художніх напрямів, нових жанрів
Обою Просвітництва, його основними ознаками, літературними напрямами, особливостями доби, найвідомішими представниками; розвивати...
Тема. Просвітництво та абсолютизм Мета iconЙоганн Вольфганґ Гете. Життєвий І творчий шлях. Гете І Просвітництво
Відродження. Вже в молоді роки Гете вважали генієм, а на схилі років шанобливо називали «олімпійцем» (тобто богом з Олімпу). Напівжартома...
Тема. Просвітництво та абсолютизм Мета iconТема Корекційно –розвиваюче заняття «Знайомство з майбутніми першокласниками» Мета
Мета : познайомитися з дітьми для подальшої співпраці, зацікавити дітей до занять
Тема. Просвітництво та абсолютизм Мета iconТема. Життєвий І творчий шлях М. С. Вінграновського. Мета
Мета: ознайомити учнів із життям І поетичною творчістю поета; розвивати зв’язне мовлення, критичне мислення, пам’ять, самостійну...
Тема. Просвітництво та абсолютизм Мета iconТема. Запорізька Січ в ІІ половині XVІІ століття Мета
Мета: ознайомити учнів з устроєм Запорізької Січі в ІІ пол Х\/іі ст., її участю в суспільно-політичному житті країни, у війнах проти...
Тема. Просвітництво та абсолютизм Мета iconТема. Уроки державотворчих процесів. Мета
Мета. Повідомити учням нові знання; формувати (розвивати) уміння І навички, формувати (виховувати) ціннісні орієнтації, зокрема
Тема. Просвітництво та абсолютизм Мета iconТема. Життя на фронті І в тилу. Мета
Мета. Повідомити учням нові знання; формувати (розвивати) уміння І навички, формувати (виховувати) ціннісні орієнтації, зокрема
Тема. Просвітництво та абсолютизм Мета iconУрок №1 №1 Тема. Йоганн Крістоф Фрідріх Шиллер «німецький геній» доби Просвітництва Мета
Мета: розглянути життя І творчість німецького митця як представника епохи Просвітництва
Тема. Просвітництво та абсолютизм Мета iconТема. Детектив як жанр літератури. А. К. Дойл «Записки про Шерлока Холмса» Мета
Мета: : ознайомити учнів з життєвим та творчим шляхом письменника Артура Конан Дойла та особливостями детектива як літературного...
Тема. Просвітництво та абсолютизм Мета iconЛекція №1 Тема. Теоретико-методологічні основи соціології. Мета
Мета. Розглянути специфіку соціологічного підходу до суспільства, ознайомитися зі структурними та методологічними особливостями соціологічної...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка