Тема роль мови в житті суспільства



Сторінка1/10
Дата конвертації16.03.2018
Розмір2.29 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

ТЕМА 1. РОЛЬ МОВИ В ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА
1. Функції мови.

2. Мовне спілкування.

3. Мовна ситуація в Україні.

4. Минуле, сучасне і майбутнє української мови.

5. Значення мовної культури.
Література

1. Біляєв О.М. Про перебудову мови в школі.// УМЛШ. 1989.- №8.-С.46.

2. Кононенко П.П. Українська мова.- К., 1990.

3. МацькоЛ.І.Мова в житті людини./ Українська мова.-К., 1992.

4. Русанівський В.М. Культура української мови. - К., 1990.

5. Шумарова Н. Рідна мова: символ чи засіб спілкування// УМЛШ.- 1993.-№2.

6. Огієнко І. Українська культура. - К.: Фірма “Довіра”, 1992.

Короткий зміст теми

1. Мова є неоціненним духовним багатством, у якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру й традиції. Вона є засобом і матеріалом формування та становлення особистості людини, її інтелекту, волі, почуттів, є формою буття. Як безперервний процес пізнання світу, його освоєння людиною, мова є засобом спілкування, збереження і передачі знань, взаємного розуміння. Вона сприяє виявленню і задоволенню матеріальних та духовних потреб людей, обєднує їх у суспільство для досягнення матеріального благополуччя та щонайвищих духовних цінностей.

Мова існує у двох формах: усній і писемній. Передаючись із уст в уста, закріплюючись у текстах, вона невтомно долає віки, єднає покоління, збирає і зберігає духовне єство народу, національну картину світу, формує національну свідомість та культуру нації. У результаті із загальнонародної мови витворюється відшліфований, культурний варіант - добірне літературне мовлення, яке й саме вже може стати мистецтвом й естетичним матеріалом для інших видів мистецтва.

Мова невмируща, бо в ній безсмертя народу. Вона твориться народом, живе в ньому і з ним. Але у безсмерті мови є й частина безсмертя людини. Через мову кожна людина дотикається до безсмертя народу.

Мова - найважливіший засіб спілкування людей. ЇЇ основною, провідною функцією є спілкування, повідомлення, оскільки людині завжди потрібно щось повідомити іншим, передати свої думки. Це функція комунікативна.

Мова безпосередньо звязана з мисленням.Через мову людина формує свої думки і робить їх надбанням інших. Адже думка лише тоді стає реальністю, коли вона виражена у словах. Отже, наступною функцією мови є мислеоформлююча, або пізнавальна.

Учені виділяють ще кілька функцій мови: перцептивну, що сприймається органами чуття (усна - слухом, письмова - зором), розрізнювальну - розрізняє людина значущі елементи рідної мови (пити - лити, кит - кіт), називну - її виконують тільки словами, що називають предмети, явища тощо (Київ, стіл,ода), експресивну (емоційну) - ( Геть!),( Ластівко моя!). У мовленні усі функції поєднуються.

2. Мова є засобом спілкування між людьми, тобто засобом вираження і передавання почуттів, думок, волевиявлень. У цій ролі людська мова має універсальний характер: нею просто передавати те, що виражається, наприклад, мімікою чи дорожніми знаками, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою у повноті вираження.

Мовне спілкування має складну соціопсихологічну природу, що грунтується як на внутрішньому психологічному прагненні індивіда до контактів, так і на необхідності спільної діяльності групи чи колективу для виконання певних соціальних завдань. Воно передбачає усвідомлення людиною своєї ролі залежно від того, з ким, за яких обставин, з якою метою спілкується людина, і з урахуванням цього добирає комунікативно-виражальні засоби, дотримується певного стилю під час висловлювання.

Українська мова, будучи засобом спілкування багатомільйонного і багатонаціонального народу, набуває дедалі більшого поширення серед народів світу. Вона сприяє вкладові нашої країни у скарбницю світової культури й відкриває доступ до духовних багатств рідної землі.

3. Сьогодні, коли в житті українського народу йде переоцінка моральних та етичних цінностей, відроджується національна свідомість, мова набуває великого значення. Але інформаційні потоки у сучасній Україні протікають річищами двох мов - української та російської. Це - історична реальність, яку треба визнавати, як би вона емоційно не оцінювалася.

Сталінській деспотії не вдалося знівелювати етнопсихологічні особливості переважної більшості українців. Але ця більшість розташована на території України зовсім не рівномірно. Так, якщо Галичина відзначається високим рівнем національної культури, яка тільки загартувалася у боротьбі з тоталітарним режимом, то, наприклад, для багатьох неросіян Донбасу характерний високий рівень денаціоналізації.

Питання про те, що кожний громадянин повинен у певний строк оволодіти українською мовою, є вмотивованим і не суперечить міжнародним стандартам прав людини.

Так що ж можна зробити для оздоровлення й нормалізації мовної ситуації в Україні? Очевидно, потрібні значно динамічніші заходи, терпляча, довготривала, але неодмінно результативна робота. Працювати ж доведеться не тільки з тими, хто українську мову знає, хто нею дорожить, але й із тими обкраденими, мовно недовченими, в кого громадянська й національна свідомість сьогодні ледь-ледь пробуджується.Не варто забувати, що українці виростали в умовах національної дискримінації, поширених настроїв національного нігілізму. Вступаючи в життя духовно озлиднілими, вони були - часто не з власної волі - позбавлені знань із рідної мови й героїчної історії свого народу. А мова й історія - це єдине ціле, один кровообіг, то ж і відроджувати їх маємо одночасно. Необхідно відродити в наших сучасних українців генетичну память, почуття гордості за свою Батьківщину, щоб до збайдужілих душ торкнутися запашним зіллям рідного слова.

Із цією метою розроблені заходи щодо створення сприятливих умов для учнів неукраїнської національності для вивчення української мови. Значною мірою вдосконалені шкільні програми й підручники, видано ряд нових методичних посібників, налагоджено випуск діафільмів і кінофільмів, у школах працюють класи з поглибленим вивченням української мови.

Важливим було прийняття закону, за яким українській мові було надано статус державнї. Державність мови є великим стимулом послідовного усунення наявних деформацій і перекручень у використанні й вивченні української та російської мов. Нарешті, статус державної мови викликав творчі пошуки мовознавців, психолінгвістів і методистів.

4. Мова - це наша історія, творцем і носієм якої є народ. Українська літературна мова почала функціонувати дуже давно - вже з ХІ ст. ми маємо памтки її, скажімо збірник Святослава 1073р.

Постала ця мова на грунті мови старословнської, тобто староболгарської, яка прийшла до нас разом із християнством. Ця старословянська (болгарська) мова функціонувала у нас вісім століть, до ХІХ століття; разом із тим появилася в нас і думка, що писати книжки можна тільки старословнською мовою; писати іншою мовою було гріх, і на це не відважувалась жодна людина. Ось чому в найстаріших наших памятках годі шукати виразних прикмет української мови.

Поруч із цією літературною мовою була жива народна українська мова. Вона вперто стукала до літературної і все-таки ввійшла туди; про це нам виразно свідчить така українська памятка, як “Слово о полку Ігоревім” із ХІІ ст.

Проте тільки з ХУІ ст. народна українська мова одержує право вільно увійти до мови літературної. І в ХУІ ст. утворилася так звана “словяно-руська” мова. Великий вплив на українську мову мала польська мова, яка в той час була державною.

У ХУІІ ст. жива мова ще більше входить до літературної.

Із половини ХУІІ ст., з часу приєднання України до Москви, українці понесли у Московщину свою літературну мову.

У 1798 році вийшла “Енеїда” Котляревського, вона стала могилою для старої нашої мови.

Учені цього часу (П.С.Паллас, М.П.Качановський, М.Греч) називали українську мову “малороссийское наречие”, яке утворилося на основі польської і російської мов. Відомий російський історик М.М.Карамзін називає нашу мову варварською - ні російською, ні польською. Не дивно, що в 1863р. міністр Валуєв авторитетно заявив, що “никакого малороссийского яз?ка не б?ло, нет и б?ть не может”.

Але одночасно з названими були й протилежні висловлювання. У 1815 році відомий польський вчений Бандтке писав:”Яз?к малороссийский ( котораго столица есть Киев) никак не уступающий в старшинстве великороссийскому, не может б?ть наречием сего последняго... И хотя немц? уверяют, якоб? малороссийское наречие есть не что иное, как русский яз?к, испорченн?й примесью к нему польского, несмотря на то, малороссийское наречие старее многих других, ибо Киев процветал уже в то время, когда Москва не существовала...”

О. Левшин у 1816 р. пророкував українській мові славу. Відомий історик Бантиш-Каменський писав, що несправедливо говорять, нібито українська мова - це “наречие, которое обязано своим происхождением влиянию яз?ка польского”.

Професор Срезнєвський у 1834р. писав про українську мову, що”?тот яз?к есть один из богатейших яз?ков словянских, что он едва ли уступает богемскому в обилии слов и в?ражений, польскому в живописности, сербскому в приятности, может сравниться с яз?ками, образованн?ми по гибкости и богатству синтаксическому, - яз?к по?тический, муз?кальньій, живописн?й”.

Українська філологічна наука завжди буде вдячна академіку А.Соболевському, який своїми переконливими і справедливими твердженнями поставив її на непохитний, справді науковий грунт.

Заборона українського слова болючими ранами зоставалась на невмирущому тілі української культури, лишилась тими ранами, що витягували живі соки з організму, що невпинно точили його, зупиняли і псували йому зріст...

І все-таки, незважаючи на заборони, українська мова утвердила себе у творчості І.Котляревського, Г.Квітки-Основяненка, Т.Г.Шевченка, Марка Вовчка, І. Франка, Панаса Мирного, Лесі Українки.

ХІХ і ХХ століття - тяжкі сторінки гласних і негласних заборон української мови, репресій, утисків, зневажання. Але український народ зберіг свою мову. У цьому йому допомагала українська інтелігенція - репресована, знищувана, розстрілювана, ганьблена, але нескорена.

Період історії України з 1917 року й донині не був однозначним для розвитку української мови. Проголошена після Жовтня політика розвитку національних мов і культур не була послідовною.

Поступово втрачалися демократичні завоювання, поширювалася русифікація в національних республіках СРСР. Українська мова як споріднена з російською зазнавала особливо інтенсивного витіснення зі сфер суспільно-політичного життя, що ставало небезпечним для її повноцінного функціонування.

Гарантією успішного розвитку української мови, повнокровного її життя може бути тільки справжня державність українського народу. Естафету подвижництва на ниві культури перейняли сучасні письменники та інші культурні діячі: Д.Павличко, І.Драч, Л.Костенко, І.Дзюба та ін.

Досить важливим для української мови є документ “Про Державну програму розвитку української мови на Україні на період до двотисячного року”. У цій програмі говориться, що “українська мова - це мова багатомільйонного народу, що стала однією з найбагатших мов світу і може задовольняти потреби суспільства у спілкуванні, розвитку культури, освіти і техніки”. Тому нічим не виправдане звуження сфери функціонування мови корінного населення в державному, економічному, політичному та громадському житті. Демократизація суспільства ставить вимогу відродження української мови.

5. Мова не лише засіб творення культури, а й складова частина цієї культури. Кожне суспільство дбає про свою мову, якою здійснюється спілкування, нагромаджуються і передаються знання, створюються художні цінності. Для розвитку національної культури важливо, щоб інформативна /комунікативна/ , пізнавальна (нагромаджувальна) та художня функції мови реалізувалися певною мірою. Якщо порушується рівновага у використанні якоїсь із функцій мови, порушується цілісність культури.

Із культурою мови насамперед повязують уміння правильно говорити й писати, добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети й обставин спілкування. Проектуючись на певну систему, культура мови утверджує лексичні (розрізнення значень і семантичних відтінків слів, закономірності лексичної сполучуваності); граматичні (вибір правильного закінчення, синтаксичної форми); стилістичні (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкуванн); орфоепічні (вимова) й орфографічні (написання) норми.

Культура мови - це ще й загальноприйнятий мовленнєвий етикет: типові формули вітання, прощання, побажання, запрошення тощо. Вони змінюються залежно від ситуації спілкування, від соціального стану, освітнього, вікового рівня тих, хто спілкується.

Мовна культура починається із самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується й розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контакті з іншими мовами. Проголошуючи думку “Мовна культура - загальна культура людини”, маємо дбати про такі морально-етичні категорії, як любов до рідної мови, мовно-національна самосвідомість, які стають реальністю тільки при активному ставленні до слова, коли існує постійна потреба шліфувати свою мову, вчитися слухати і сприймати слово, володіти ним як засобом вираження думки.

В.О.Сухомлинський сказав про мовну культуру такі слова:”Без поваги, без любові до рідногослова не може бути ні всебічної вихованості, ні духовної культури. Мовна культура - це живий, живодайний корінь культури розумової, всього розумового виховання, справжньої інтелектуальності”.



Питання для обговорення

1. Назвіть функції мови, схарактеризуйте їх.

2. На чому грунтується соціопсихологічна природа мовного спілкування?

3. Розкажіть про мовну ситуацію, яка склалася в Україні на сучасному етапі її розвитку.

4. Коли виникла українська літературна мова? Особливості її функціонування на різних етапах історичного розвитку.
Практичні завдання

1. Прочитайте і законспектуйте статтю Б.Харчука “Слово і народ”. Складіть розповідь за поданим планом:

1) Слово - “сорочка духу народу”.

2) Мова, людина, Батьківщина - поняття нерозривні.

3) Занедбати мову - вчинити самогубство.

4) Висновки ( про ставлення до слова, до мови як до святині, без яких немає ні народу, ні держави).

2. Прочитайте статтю І.Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, складіть її план.

3. Прочитайте працю “Наука про рідномовні обовязки” І.Огієнка. Випишіть “Десять найголовніших заповідей свідомого громадянина”. Законспектуйте ХІІ і ХІІІ розділи “Школа і рідна мова” й “Учитель і рідна мова”.

4. Запишіть слова у дві колонки: 1) ті, у яких поставили апостроф; 2) ті, які пишуться без апострофа.

1. Дев.ятсот, серм.яга, хутор.янин, зв.язок, духм.яний, пор.ядок, бур.ян. без.язикі, тьм.яно, цв.ях, присв.ята, реп.ях, п.ятдесят, арф.яр, від.їзд.

2. З.ясовано, Солов.йов, медв.яний, п.ятсот, посер.йознішав, дзв.якнути, розв.зано, помор.янин, св.ято, сузір.я, харків.янин, вар.яг, мавп.ячий, роз.ятрити, при.їзд.

5. Поясніть розділові знаки. Визначте тип речення.

Бешкетному цьому створінню дорога вже пахне пригодами, ніч обіцяє ризики й тривожності, передгроззя таємно тішить дитячу душу. оченята грають змішаною з острахом цікавістю до цих просторів, до очеретів, тихих плес, до насуплено потемнілого небосхилу (О.Гончар).

6. Запишіть правильно.

Обява, справка, доклад, виписка з протоколу, пояснююча записка, довіреність, явочний лист, командировочне посвідчення, розщотна відомість, мнима угода, подача документа, підготуйте ходатайство, бланки на ісході, його розпис завірено, розположення статей у звіті, запросити від заявителя, нужденні члени сімї, його лишили прав власності, документ включає важні відомості.

Література

1. Антисуржик / За ред. О.Сербенської. - Львів. - 1994.- С. 52.

2. Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація?// Вітчизна.- №№ 5-8.- 1990.

3. Огієнко І. Наука про рідномовні обовязки// Газ. “Слово”. - №№ 13-15. - 1991.

4. Харчук Б. Слово і народ. // Прапор.- 1988. - №10.(Кн.”Випробування істиною”-К.:Рад. письменник.- 1989. (Збірник публіціста) або: Ж. Укр. мова і літ. в шк. -1991.- №9.- С.61-67.

5. Ющук І.П. Практикум з правопису української мови.- К.,1993.- С. 44.




ТЕМА 2. СИСТЕМА МОВИ
1. Мовні рівні.

2. Мовні одиниці.

3. Розділи науки про мову.

Література

1. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. - К. - О.: Либідь. - 1991.

2. Русский яз?к. ?нциклопедия. Гл.ред. Ф.П.Филин.- М.,1979.

3. Семчинський С.В. Загальне мовознавство. - К.,1988.




Короткий зміст теми

Системою ( в перекладі з грецької означає “сполучення, організація”) називається організована множина взаємозвязаних елементів. Система має три ознаки: 1) множинність елементів; 2)їх організованість; 3) взаємоповязаність. Приклади систем: годинник, Сонячна система, суспільствотощо. У кожній із цих систем усі три ознаки системності є настільки виразними, що не потребують доведення.

Інакше з мовою. Тут самоочевидними ознаками є тільки множинність елементів і організованість. У ній все регламентоване, підпорядковане певним правилам. Можна сказати “зелений дуб”, “зелена липа”, але не можна - “зелений липа”, “зелена дуб”.

Взаємоповязаність елементів у мові не є самоочевидною і потребує доказів. Ця ознака системи проявляється в тому, що між елементами встановлюються певні відношення (інакше - залежності або кореляції). Наявність відношень між мовними одиницями і доводить, що мова становить собою систему.

Кожна система існує для виконання певної функції. Мовна система існує як знаряддя спілкування і пізнання. Успішне функціонування мови забезпечується її складною, але надійною структурою. Справедливими є твердження, що мова - це система систем. У кожній мові можна виділити фонетичну, семантичну і синтаксичну системи.

1. Рівні мови - це підсистеми (яруси) мови. Основними рівнями мови є фонологічний, морфологічний, синтаксичний і лексико-семантичний. У кожному рівні мови досліджуються певні одиниці і відношення між ними (див.: пункт 2).

На фонологічному рівні досліджуються звуки мови, фонеми, склади, інтонація; на морфологічному - морфеми, форми слів; на синтаксичному - словосполучення і речення; на лексико-семантичному - лексеми (слова) і лексико-семантичні варіанти слів. Виділяють також морфологічний, словотворчий і фразеологічний рівні.

2. Одиниці мови - це постійні мовні елементи, які відрізняються один від одного призначенням, будовою і місцем у системі мови. За своїм призначенням одиниці мови діляться на номінативні, комунікативні та будівельні.



Номінативні одиниці мови називають окремі поняття, предмети. Основною номінативною одиницею є слово (лексема); складними номінативними одиницями є фразеологізми (пекти раків, накивати пятами, чуло моє серденько).

Основною комунікативною одиницею є речення: з допомогою речень люди оформлюють і висловлюють свої думки, почуття та волевиявлення, добиваючись взаємного розуміння.



Будівельні одиниці мови служать засобом побудови й оформлення номінативних і комунікативних одиниць мови. Найпростішими будівельними одиницями є фонеми (частина звука) і морфеми (частина слова). До будівельних мовних одиниць належать словотворчі моделі, а також моделі словосполучень і речень, за якими у мові будуються (творяться) слова, словосполучення і речення.

У мові є план вираження, тобто її форма, і план змісту, тобто її змістова сторона, інформація, що виражається мовою. Існування обох цих планів мови забезпечується спеціальними мовними одиницями. Відзначимо, що з-поміж чотирьох основних типів одиниць мови - фонем, морфем, слів і речень - перший тип (фонеми) обслуговує план вираження, а три наступні - ще й план змісту. Тому фонеми самі по собі ніякого змісту не виражають, є однобічними одиницями мови і не належать до знаків. Морфеми ж, слова і речення виражають певний зміст, є двобічними одиницями мови і становлять собою знаки мови або їх поєднання. У ланцюжку фонема - морфема - слово - речення кожна наступна одиниця побудована з попередніх. Тим самим кожна попередня одиниця у кожній наступній стає компонентом її форми. Отже, форма кожної наступної одиниці стає більш складною.

Так, основна одиниця фонетичного рівня - фонема. Це найменша звукова одиниця, яка відіграє смислорозрізнювальну роль.

Одиниця морфологічного рівня - морфема; це найменша значима одиниця мови.

Одиниця лексико-семантичного рівня - слово; одиниці синтаксичного рівня - синтаксична конструкція - словосполучення і речення.

Мовні одиниці різних рівнів відрізняються одні від одних ступенем складності. Нижчий рівень, фонетичний, складається з найпростіших одиниць (фонем), які є будівельним матеріалом одиниць наступного рівня, морфологічного, морфеми; одиниці лексико-семантичного рівня - слова - складаються з морфем, а синтаксичні конструкції, як одиниці наступного рівня, мають складовими частинами - слова. Наприклад, слово літній складається з таких фонем: /л/, /і/, /т/, /н/, /і/. Із фонем складаються морфеми: літ-н-ій, які створили слово; зі слів будуються різні синтаксичні конструкції: словосполучення - літній дощик або речення: Шумить літній дощик.

3. Відповідно до рівнів мовної структури будується й наука про мову. Вона складається з таких розділів: фонологія і фонетика - вивчає звукову будову мови; морфологія - вивчає морфемну будову слова й закономірності їх зміни; словотвір - вивчає способи й засоби творення слів; лексикологія й семантика - вивчають слово і його значення; фразеологія - наука про стійкі словосполучення; синтаксис - вивчає способи обєднання слів у синтаксичні конструкції і взаємовідношення між ними. Із фонологією й фонетикою звязана орфоепія, що втановлює правила вимови, графіка - про зображення звуків мовлення буквами й орфографія - правила написання слів. Із лексикологією і семантикою звязана лексикографія, що являє собою теорію і практику складання словників. Із синтаксисом звязана пунктуація, що встановлює правила вживання розділових знаків. Вище описані розділи мовознавства, повязані з рівнями мови. Але відрізняються галузі мовознавства, які вивчають мову в цілому з цієї чи іншої точки зору. До них належать стилістика, типологія, історична граматика, порівняльна граматика, етимологія, діалектологія, соціолінгвістика, психолінгвістика тощо.

Стилістика - галузь мовознавства, яка вивчає способи використання мовних ординиць і категорій у різних мовних стилях, а також функціональну стильову систему літературної мови в її сучасному стані.

Типологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає принципи і способи типологічної класифікації мов; 2) класифікація мовних одиниць на основі спільності яких-небудь ознак. Історична граматика вивчає граматичну будову мови в її історичному розвитку. Порівняльна граматика вивчає закономірності історичного розвитку мов шляхом порівняння їх граматичної будови. Етимологія - розділ науки про мову, що вивчає походження й історію окремих слів і морфем. Діалектологія - розділ мовознавства, що вивчає територіальні (місцеві) говори певної мови. Соціолінгвістика - галузь мовознавства, що вивчає загальні закономірності функціонування мови в суспільстві, особливості розвитку мови в різних суспільних умовах, вплив соціальних чинників на мову. Психолінгвістика - розділ мовознавства, а також сприйняття й формування мовлення і їх співвідношення із системою мови. Палеологія - допоміжна історично-філологічна дисципліна, що вивчає історію письма, закономірності розвитку його графічних форм та характерні особливості на основі стародавніх писемних памяток.

Питання для обговорення

1. Що таке система?

2. Які ви знаєте системи?

3. Доведіть, що мова також становить собою знакову систему.

4. Що таке рівні мови?

5. Назвіть основні рівні мови, дайте їх характеристику.

6. Що таке одиниці мови?

7. Розкажіть про номінативні, комунікативні та будівельні одиниці мови.

8. Як взаємоповязані між собою план вираження і план змісту з мовними одиницями?

9. Схарактеризуйте одиниці фонетичного, морфологічного, лексико-семантичного та синтаксичного рівнів.

10. Із яких розділів складається наука про мову?

11. Які галузі мовознавства вивчають мову в цілому? Схарактеризуйте кожну галузь зокрема.



Практичні завдання

1. У даному тексті назвіть мовні одиниці та поясніть, яким мовним рівням вони відповідають.

Україна - друга за величиною країна Європи. За чисельністю населення вона наближається до Франції, а за обсягом валового національного продукту - до Італії. Проте політичні права українців як нації мінімальні - не лише на європейській арені, але й у власному благодатному, високорозвиненому краї. Сьогодні, як і протягом попередніх століть, право остаточно схвалювати рішення, що стосуються основних царин життя українців, зосереджене здебільшого поза межами їхньої території. У той час, як найубогіші країни світу користуються повним суверенітетом, Україна тільки-но проголосила його. Ця кричуща невідповідність є загадкою історії, що спонукає пильніше розглянути минуле України й українців, минуле, яке так часто лишалося поза увагою і ще частіше не знаходило розуміння (Орест Субтельний).

2.Напишіть невеликий реферат на тему “Мовні одиниці, їх взаємозвязок”.

3. Запишіть правильно.

Представляється право позачергового встановлення телефону, споживача введено в заблудження, получений значний економічний ефект, певну долю витрат приймає на себе власник, експертиза повинна бути проведена на протязі 12 місяців, впровадження в оборот, винахід за своїм змістом протирічить суспільним інтересам, зложити свої повноваження, створено сітку підприємств, продовження буде, в остаточному рахунку, президентом приноситься присяга, потрібна моя автобіографія.

4. Із книжки “Антисуржик” випишіть те, що стосується вживання складних слів з першою частиною авто-.

5. Перепишіть наведені слова, поставте на місці пропущених літер потрібні (е, и чи і). Поясніть правила вживання префіксів пре-, при-, прі-.

Пр.мудрий, пр.їхати, пр.стол, пр.земкуватий, пр.зирство, пр.бережний, пр.освященство, пр.звисько, пр.ярок, пр.подобність, пр.звище, пр.паркуватися, пр.паскудний, пр.рва, Пр.моря.

6. Поясніть у реченні розділові знаки і побудуйте його структурну схему.

Несло то гілку рододендрона, то цупкий вінок з якихось дивовижних трав та альпійських квітів, досі не бачених нею, таких, що цвітуть лише там, високо в горах, у понадхмарї, де не буває туманів, де сонце світить вічно (О.Гончар).

7. Напишіть автобіографію.

8. У звязному тексті (5-6 речень) розкрийте значення фразеологізму “Хоч греблю гати”.

Література

1. Антисуржик//За ред. О.Сербенської.- Львів.,1994.- С.53,56.

2. Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. - К.,1993.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Тема роль мови в житті суспільства iconМова І суспільство. Функції мови
...
Тема роль мови в житті суспільства iconЗагальні відомості про мову значення мови в житті суспільства
За допомогою мови люди спілкуються між собою, узагальнюють свій досвід, нагромаджують знання І передають їх один одному. Мова, отже,...
Тема роль мови в житті суспільства iconЗагальні відомості про мову значення мови в житті суспільства
За допомогою мови люди спілкуються між собою, узагальнюють свій досвід, нагромаджують знання І передають їх один одному. Мова, отже,...
Тема роль мови в житті суспільства iconУрок №1 Тема: Функції мови І мовлення. Роль мови у формуванні й самовираженні особистості
Ояснити роль мови у формуванні й самовираженні особистості; спонукати до роздумів над необхідністю мовної самоосвіти та безперервного...
Тема роль мови в житті суспільства iconТема уроку: Функції мови І мовлення: комунікативна, когнітивна (пізнавальна), кумулятивна (культуроносна), естетична, експресивна. Роль мови у формуванні й самовираженні особистості. Мета уроку
Поглибити знання про функції мови та мовлення, пояснити роль мови у формуванні й самовираженні особистості, спонукати до роздумів...
Тема роль мови в житті суспільства iconПоурочно-тематичний план з предмета: "Українська література"
Українська література в контексті розвитку суспільства певного часу. Її вимушена історична місія, особлива роль у житті поневоленої...
Тема роль мови в житті суспільства iconУроки розвитку мовлення: усно письмово 1 Уроки поза класного читання (ПЧ) 2
Вступ. Книжка в житті людини, Книги в Київській Русі. Сучасний читач І його роль у новому «житті» твору
Тема роль мови в житті суспільства icon9 клас Урок №1 Тема уроку. Вступ. Роль і місце літератури в житті нації
Обладнання: портретна галерея українських письмен­ників, творчість яких вивчається в 9 класі; дидак­тичний матеріал
Тема роль мови в житті суспільства iconУрок-семінар 10 клас(академічний рівень)
Тема: «Зв’язок механіки з іншими фізичними теоріями, науками, технікою. Роль механіки в соціально-економічному розвитку суспільства....
Тема роль мови в житті суспільства iconІменник, як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль
Рити І поглибити знання учнів про іменник як частину мови, сприяти зміцненню навичок визначення морфологічних ознак іменників; формувати...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка