Тема роль мови в житті суспільства



Сторінка3/10
Дата конвертації16.03.2018
Розмір2.29 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
ТЕМА 5. КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ

1. Показники мовленнєвої культури.

2. Правильність мовлення.

3. Питання мовної норми.

4. Діалекти й літературна норма.

5. Орфоепічні норми.



Література

1. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення.-Львів, 1990.

2. Ильяш М.И. Основ? культур? речи.- К., 1984.

3. Мельничайко В.Я. Творчі роботи на уроках української мови. Посібник для вчителів. -К.,1984.

4. Пилинський М.М. Мовна норма і стиль.- К.,1976.

5. Головин Б.Н.Основ? культур? речи.-М.,1980.



Короткий зміст теми

Термін культура мовлення має два семантичні аспекти: 1) культура мовлення - це сукупність і система комунікативних якостей мовлення; 2) культура мовлення - вчення про сукупність комунікативних якостей мовлення.

Точніше визначення дає М.І.Ілляш: ”Культура мовлення - це 1) володіння літературними нормами на всіх мовних рівнях, в усній та писемній формі мовлення, уміння користуватися мовно -стилістичними засобами і прийомами з урахуванням умов і мети комунікації, 2) упорядкована сукупність нормативних мовленнєвих звсобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптимально виражають зміст мовлення і задавольняють умови і мету спілкування”.

Культура мовлення формується багатством словника, досконалим володінням способами поєднання слів у реченні, фонетико-інтонаційною виразністю. Тому, визначаюсчи показники культури мовлення, враховуємо мовні та позмовні його особливості. Із огляду на це основними комунікативними ознаками культури мовлення є: правильність, точність, логічність, багатство (різноманітність), чистота, доречність, достатність (поняття кількості мовлення), ясність, виразність, емоційність.

1. Кожна з якостей мовлення спирається на певні його обєктивні характеристики. Найповніший огляд їх знаходимо в працях Б.М.Головіна. Учений розглядає такі критерії: 1) якщо у мовленні дотримано норм літературної мови, воно називається правильним; 2) якщо у мовленні немає чужих літературній мові слів і словесних зворотів, воно називається чистим; 3) якщо застосовано багато різноманітних знаків мови, таке мовлення можна назвати багатим, різноманітним; 4) якщо у мовленні значення слів и сполучень сторого збігаються зі змістом та обсягом висловлюваних понять, мовлення називається точним; 5) якщо звязки значень, властивих словам, словосполученням і реченням, не суперечать законам мислення, таке мовлення називають логічним; 6) якщо структура мовлення, впливаючи на свідомість (або виражаючи її), формує конкретно-чуттєве уявлення про дійсність, воно називається образним; 7) якщо мовлення захоплює різні сфери свідомості слухача або читача, підпорядковує її авторові, спонукає до зміни поведінки, думок, поглядів, настроїв - воно дієве; 8) якщо мовна структура полегшує сприйняття висловленої інформації, мовлення вважається доступним; 9) якщо мовлення відповідає умовам спілкування, воно є доцільним; 10) якщо мовлення побудоване так, що самим добором і розташуванням засобів мови, знаковою структурою впливає не тільки на розум, але й на емоційну сферу свідомості, підтримує увагу та інтерес слухача або читача, - таке мовлення називається виразним.

2. Правильність мовлення - одна з визначальних ознак культури мовлення.

Критерії правильності - це мовна дійсність конкретної епохи, а її еталон - сторога відповідність діючим правилам, за допомогою яких сформульовано норми. “Працюючими” термінами у цьому випадку є правило і норма. Вони взаємоповязані, корегують мовну систему й одночасно визначають рівень культури мовлення. Правила не можуть охопити всі норми - доказом цього є численні винятки з правил, які подають сдовники, правопис. Щоб говорити правильно, треба перш за все знати структуру мови, бо саме нею зумовлюються діючі норми. Але говорити правильно, ще не означає говорити добре - для доброго мовлення необхідне й уміння відбору в конкретній ситуації спілкування найбільш доречний, стилістично й експресивно виправданий варіант (якщо він існує) літературної норми.

3. Мовні норми - це прийняті в суспільно-мовленнєвій практиці освічених людей правила вимови, граматичні та інші мовні засоби, правила слововживання. М.М.Пилинський пише, що “мовна норма - це сукупність правил реалізації мовної системи, прийнятих на певному етапі розвитку суспільства як взірець”.

Існують різні види мовних норм. Загальнприйнятою є їх класифікація на фонетичні, лексичні, орфоепічні, орфографічні, словотворчі, граматичні, стилістичні, фразеологічні, пунктуаційні тощо.

Фонетичні норми стосуються вимовляння звуків і звукосполучень у різних позиціях.

Лексичні норми передбачають правила слововживання, вимагають добору загальнонародних слів у їх точному значенні.

Фразеологічні норми виявляють правила вживання фразеологізмів (стійких словосполучень) без спотворення змісту і граматичної будови.

Морфологічні норми полягають у правильному вживанні морфем (значущих частин слова), доборі правильних граматичних форм слів.

Синтаксичні норми передбачають зразки побудови словосполучень, речень, способи поєднання слів і речень. Стилістичні норми забезпечують найраціональніші способи вираження думки за певної життєвої ситуації, при цьому максимально враховується мета, характер мовлення і стильова приналежність слів.

Орфоепічні норми являють собою сукупність правил вимови.

Орфографічні норми передбачають єдині способи передачі мовлення на письмі. Ці норми охоплюють правила написання слів.

Пунктуаційні норми визначаються правилами вживання розділових знаків у писаному тексті.

4. Сучасна українська мова існує у вигляді літературної мови і діалектів.



Літературна мова - це належним чином удосконалена форма загальнонародної мови, що задовольняє потреби державних установ і громадських організацій, літератури, науки, преси, кіно й радіо. Літературна мова має усну й писемну форми, тоді як загальнонародна мова й територіальні діалекти існують у вигляді побутового мовлення.

Українська літературна мова сформувалася на базі наддніпрянських говорів, ввібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч (говорів).

Якщо писемна та усна форми літературної мови однакові на всій території їх поширення, то в усному розмовному мовленні українського населення різних областей, місцевостей є чимало відмінних рис, особливостей, які називаються діалектицизмами. Сукупність діалектизмів, характерних для значної території, зветься діалектом (наріччям або говором). Основних українських діалектів є три: південно-східний, південно-західний і північний.

5. Орфоепія - розділ мовознавства, в якому вивчається нормативна літературна вимова. Розглянемо основні орфоепічні норми - правила української вимови.

Вимова голосних: 1) Усі голосні в наголошеному складі вимовляються виразно: /тікати, дупло, буря, потреба/. 2) Голосні /а, і, у/ не змінюють своєї якості і в усіх ненаголошених позиціях: /діжа, білити, букет/.

3) Голосний /о/ вимовляється виразно не тільки під наголосом, але й у більшості ненаголошених позиціях: /мойе, близко/.

4) Лише перед складом із ненаголошеним /у/ ненаголошений /о/ вимовляється як /оу/: /поурушеин:а/ - порушення, /коужух/ - кожух.

5) У ненаголошеній позиції голосний /е/ вимовляється то як /еи/ перед наголошеним складом з /е, о, а/, то як е/ перед наголошеним складом з /и, у, і/: /меита/, /неироба/, /ниеси/, / биеріт/.

6. У ненаголошеній позиції голосний /и/ вимовляється то яке/ перед складом з /и/, /у/,/і/, то як /еи/ перед складом з /а/,/е/, наприклад: /гриеби/, /блеизенко/.

Ненаголошений /и/ зберігає свою якість більш стійко, ніж ненаголошений /е/. Так, у кінцевому складі /и/ вимовляється чисто: /треимати/.

Вимова приголосних: 1) Дзвінкі приголосні перед глухими ( в кінці складів) вимовляються дзвінко: /горб, стежка, виезти/. Але приголосний /г/ у цій позиції оглушується в кількох словах: /дохту, ніхті, вохкий, лехко, кіхті/.

Початковий приголосний /з/ перед глухими приголосними, крім глухих шиплячих, змінюється у вимові на /с/: з хати - /схати/, /ссушений/, а перед /ш/ і /ч/ він вимовляється як /ш/: з чоловіком - /шчоловіком/, з шести - /шшести/, зшити - /шшити/.

Префікси роз-, без- у позиції перед глухими приголосними мають подвійну вимову, або із дзвінким/, або із глухим /с/:/беизпека/ - /беиспека/, /розпис/ - /роспис/. Пояснюється це впливом на літературну мову південно-східного /з/ і південно-західного /с/ діалектів.

2) Дзвінкі приголосні в кінці слів (як і в кінці складів) не оглушуються: /чуб, дуб, книжка, казка).

3) Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова вимовляються дзвінко: /призба, молодба/.

4) Губні приголосні б, п, в, м, ф на кінці слова й перед а, о, у, е, и вимовляються твердо: гриб, рукав, фабрика, але перед /і/ вони вимовляються помякшено: /бігти, вісім, місто, фізика, пісні/.

5) Шиплячі ж,ш,ч вимовляються твердо: /ніч/, /скажи/, /піч/, /трубач/, але в позиції перед /і/ вони помякшуються: /жінка/, /шіст/, /чіплати/. Подовжені шиплячі вимовляються як тверді чи напівмякі приголосні: /збіж:а/,/ніч:у/ або /збіж:а/, /ніч:у/.

6) Свистяча африката /ц/ у кінці слова вимовляється мяко /бойец/. Лише условах іншомовного походження та в деяких вигуках /ц/ в кінці слова твердий: /бац/, /клац/,/палац/.

7) Передньоязикові зубні приголосні /д, т, з, с, ц, н/ перед наступним мяким приголосним вимовляються мяко: /народні/,/лазна/.

8) Завжди мякі /,/с/,/ц/ у прикметниках на -ський, -зький, -цький: /донецкий/.

Вимова звукосполучень:

1) Сполучення -шся у дієсловах другої особи однини теперішнього часу вимовляється як /: добєшся - /добйес:а/ .

2) У дієсловах другої особи однини наказового способу сполучення -жся, -чся вимовляються як /-зса/, /-цса/: намажся - /намазса/, не морочся - /неимороцса/.

3) У дієсловах третьої особи однини і множини теперішнього часу та другої особи множини наказового способу сполучення -ться вимовляється як /: сміється - /смійец:а/.

4) У давальному і місцевому відмінках однини іменників жіночого роду та називному відмінку множини іменників чоловічого роду другої відміни і в місцевому відмінку однини іменників середнього роду 2-ї відміни сполучення жц, шц, чц перед закінченням /і/ вимовляється відповідно як ц/, /сц/,/ц:/: ніжці - /нізці/, пляшці /пласці/, качці -/кац:і/.

5) Потрібно розрізняти у вимові африкати /дз/ і /дж/ від сполучень д та з, д та ж: дзига, бджола; над-земний, під-жену. Сполучення дз і дж вимовляються як два звуки тоді, коли /д/ належить до префікса, а /ж/ або /з/ - до кореня.



Питання для обговорення

1. Що ви розумієте під поняттям “культура мовлення”?

2. Назвіть показники мовленнєвої культури.

3. Яку мову називають літературною?

4. Які критерії правильності мовлення?

5. Які мовні норми ви знаєте?Схарактеризуйте їх.

6. Що таке діалекти й діалектизми? Назвіть приклади діалектизмів.

7. Розкажіть про орфоепічні норми, які стосуються:

а) вимови голосних;

б) вимови приголосних;

г) вимови звукосполучень.

Практичні завдання

1. Знайдіть у реченнях кальки, замініть їх точним українським відповідником (якщо потрібно, використовуйте відповідні словники).

Нашій вчительці подарили самі кращі квіти. В адрес вчительки було сказано багато хорошого. Нашому практикантові без малого 28 років. Заміну уроків провели згідно приказа директора. Рахую, що розклад треба скласти по другому. Учні краще взнали історію краю. Це сама важлива тема. Заставляє вчити напамять.

2. Зясуйте, що означають діалектизми у наведених реченнях. Поясніть, яку роль виконують діалектизми у поданому уривку.

- Як я ходив вчора на склад зі старшиною, то все добре окмітував. Ой, скільки там гармат за горою - не годен перерахувати! А хлопці все такі буцматі та, видно, бувалі.

- Файні хлопці! - зауважує один, дивлячись услід офіцерам (О.Гончар).

3. Подані слова змініть так, щоб ненаголошені /е/ та /и/ були наголошеними. Порівняйте вимову цих звуків у різних позиціях.

Береза, живе, шелестіти, земля, летіти, весняний, учениця, високий, смичок, легенький, весело, степовий, зима, веселий.

4. Правильно вимовте слова і сполучення слів, затранскрибуйте їх. Яка особливість їх вимови? Використайте відповідні словники, розкрийте значення терміну “асиміляція”.

Розшити, з жаром. без шва, зчорніти, без числа, принісши, безчестя, з джерела, зчистити, зшити. вирісши, зжувати, вивізши, зжити, розчесати, зцілити.

5. Запишіть наведені сполуки слів, вибравши з дужок потрібні сполучники і прийменники. Якщо можливі варіанти, наведіть їх.

Він (і, й) вона, вийти (з, із, зі, зо) автобуса, бути (у, в) Америці, вогонь ( з, із, зі, зо) димом, Іван (і, й) Микола, дивитись (у, в) вічі, козуля (і, й) олень, визирнув (у, в) вікно, ти (з, із, зі, зо) мною, сосна (і, й) ялина, вітати (з, із, зі, зо) святом, разів (з, із, зі, зо) три, спалахує (і, й) горить, пірнути (у, в) озеро, прибрати (у, в) хаті.

6. Перепишіть речення, поставте розділові знаки, поясніть їх уживання. Повторіть тему “Розділові знаки при однорідних членах речення”.

1. Вечір був чарівний зоряний пісенний(О.Гончар). 2. Це не вогні а зірки чисті високі мінливі (П.Воронько).3. Наука й труд знання і школа дбайливо кличуть до мети (П.Усенко).

7. Визначте тип речення і побудуйте його структурну схему. Поясніть розділові знаки.

Сонце ще не зайшло, а вже виплив місяць, якось непомітно виступив з млистого туманного небосхилу, і вже вони, обидва світила освітлюють цей тихий, більше степовий, ніж луговий простір, що з правіку, мабуть, носив назву Чари-Комиші...(О.Гончар).

8. У звязному тексті (5-6 речень) розкрийте значення фразеологізму пекти раків.

9. Уважно прочитайте висловлювання про мову, слово. Поясніть уживання розділових знаків. Прокоментуйте, як ( з допомогою яких засобів) у цих висловлюваннях розкривається значення мови в житті суспільства та людини.

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих, рідна мова,

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова.

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа ( М. Рильський).

-Мужай, прекрасна наша мово, живи, народу віще слово, цвіти над нами веселково, як мир, як щастя, як любов! (М. Рильський)

- Земле Шевченкова, земле Франкова, ниво, засіяна щастям-добром, вічна твоя соловейкова мова, вічна розмова Дністра із Дніпром! (К.Гордієнко)

10. Напишіть офіційне доручення.
Література

1. Антисуржик // За ред. О.Сербенської.- Львів.,1994.- С. 54.

2. Ющук І.П. Практикум з правопису української мови.- К., 1994.

ТЕМА 6. ЛЕКСИКО-ФРАЗЕОЛОГІЧНІ НОРМИ

1. Значення слова.

2. Багатозначність слів.

3. Пароніми.

4. Омоніми. Синоними. Антоніми.

5. Фразеологічність.



Література

1. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови.-К.,1972.-402 с.

2. Кононенко П.П. Українська мова. Посібник для вступників до вузів.- К., 1990.

3. Плющ М.Я., Грипас Н.Я. Українська мова. Довідник.-К.,1990.



Короткий зміст теми

1. Лексика - це словниковий склад мови і розділ науки про мову, що вивчає словниковий склад. Лексика кожної мови являє собою чітко упорядковану систему слів, а їх групування відображає різні підходи до вивчення словникового складу мови. Найважливішою ознакою слів є їх називна функція. У значенні слова відображаються предмети, явища, ознаки, дії, які існують реально або тільки в уяві людини. Лексичне значення слова - це його інутрішнє значення, зміст, закріплений досвідом народу. У лексичному значенні лова відображається не просто реальний предмет, явище тощо, а сукупність загальних істотних ознак цілого класу предметів і явищ, про який склалося поняття, назване відповідним словом.

Так, наприклад, слово машина у своєму значенні відбиває найістотнішу ознаку всіх предметів, які працюють на основі перетворення одного виду енергії на іншу (автомобіль, літак, молотарка та ін.).

Лексичне значення властиве повнозначним словам - іменникам, прикметникам, числівникам, займенникам, дієсловам, прислівникам. Службові слова своє значення самостійно не виражають, разом із повнозначними словами виконують певну граматичну роль у побудові словосполучень і речень.

2. У конкретному вжитку слово завжди однозначне. Наприклад, у реченні “У всякого своя доля і свій шлях широкий (Т.Шевченко)” слово “шлях” означає “доля”. В іншому випадку слово шлях означає поняття “смуга землі”, призначена для їзди та ходіння: “Ой, три шляхи широкії докупи зійшлися...”(Нар. тв.). А ще слово “шлях”, називаючи предмет, може виражати напрям руху: Кинутий камінь під діянням ваги відхиляється від прямолінійного шляху і падає на землю, описуючи криву лінію (Із кн.”Цікава фізика”). Отже, слово “шлях” може виражати кілька понять, тобто має кілька значень; воно належить до багатозначних слів. Багатозначним слово стає тоді, коли різні його значення стають відомими всім, або майже всім, хто володіє певною мовою.

Слова можуть мати два, три і більше значень.

Багатозначність у слові розвивається поступово у процесі розвитку мови. У багатозначних словах одне із значень називається прямим. Пряме значення слова є його основним значенням, або первинним. У багатозначному слові основне його значення загальновідоме, воно виявляється і поза контекстом.

Іноді значення проявляються лише в контексті.

Непряме значення слова називається переносним. Переносні значення можуть виникати внаслідок переосмислення прямого значення. Наприклад: Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою (Шевч.).

3. Слова, однакові за звучанням, але зовсім різні за значенням, називаються омонімами. Наприклад: Лава - вид меблів для сидіння; лава - розплавлена маса, що виливається з вулканів; лава - великий вибій у шахті.

Певну складність для правильного сприймання іншомовних текстів становлять так звані міжмовні омоніми - слова, що в різних мовах звучать однаково, або дуже подібно, проте мають неоднакове значення. Порівняйте, наприклад, значення деяких однозначних слів:

У російський мові: В українській мові:

луна - місяць луна - ?хо

час? - годинник часи - времена

шар - куля шар - слой

облик - обличчя облік - учет



Синоніми - це слова, які відрізняються одне від одного звуковим складом, але означають назву одного поняття з різними відтінками у його значенні або з різним стилістичним забарвленням.

Такі слова поєднуються в синонімічний ряд. Найуживаніше зі стилістичного боку нейтральне слово синонімічного ряду називається стрижневим словом, або домінантою. Так у синонімічному ряду: обовязково, неодмінно, конче, доконче, напевно, безсумнівно - найуживанішим і стилістично нейтральним є слово “обовязково”.

Слова з протилежним значенням називаються антонімами: далекий - близький, добре - погано, день - ніч.

4. У лексичному складі української мови є ще й пароніми - слова, близькі за звуковим складом і вимовою, але різні за значенням, наприклад: адресат - адресант, еміграція - імміграція, афект - ефект, розбещений - розпещений, талан - талант.

Переважно паронімічними відношеннями поєднуються два слова. Виділяються такі групи паронімів:

1) синонімічні (капля - крапля, барабанити - тарабанити);

2) антонімічні (еволюція - революція, прогрес - регрес);

3) за семантичною близькістю (криваво - кровно, проносити - приносити);

4) за однією тематичною групою (кіготь - ніготь, кіш - ківш).

Пароніми, як і омоніми, використовуються в сучасній українській мові для створення словесної гри та каламбурів, а також як засоби забезпечення музичної фрази.

5. Інтерференція - це проникнення фонетичних, граматичних або семантичних елементів однієї мови в іншу, які викликають порушення прийнятої норми. Інтерференція відбувається переважно тоді, коли мови споріднені, культура й досвід, що асаціюється з мовами, подібні. чим більше подібності в значеннях і в процесах утворення, тим більше може виникнути помилок.

У результаті історичної долі на території України роками насаджувалися мови близьких її сусідів - Росії та Польщі. Внаслідок цього на території України вживаються русизми та полонізми, наприклад: стірати замість прати, дєвочкі замість дівчата, пятна замість плями, тера замість тепер, прецінь замість адже чи проте, букарти замість діти та ін.

6. Фразеологією 1) розділ мовознавства, що вивчає фразеологізми, тобто стійкі сполучення слів, і 2) сукупність усіх фразеолоогізмів у мові.

Стійкі словосполучення лексично неподільні, а тому в ряді випадків близькі за значенням до окремих повнозначних слів. Наприклад, клювати носом (дрімати), дивитись крізь пальці (не помічати). До фразеологізмів також належать народні прислівя, приказки, влучні вислови видатних осіб (крилаті слова), усталені звороти типу: мати на увазі, брати участь.

Різними були й залишилися джерела української фразеології:

1) Переважна більшість фразеологізмів походить з народної мови: дати гарбуза, піймати облизня, виносити сміття з хати.

2) Фразеологія збагачується за рахунок влучних висловів видатних осіб: Борітеся - поборете (Шевч.); Бути чи не бути? (Шекспір)

3) До фразеологізмів належать деякі професійно-технічні за походженням вислови: грати першу скрипку ( з мовлення артистів), куди голка, туди й нитка ( з мовлення кравців), де тонко, там рветься (з мовлення ткачів).

4) Здобуттям фразеології стали вислови античних часів, у тому числі біблійні: крокодилові сльози (фальшиве співчуття), альфа й омега (початок і кінець), берегти як зіницю ока.

5) Фразеологізмами стають переклади іншомовних ідіом (стійких зворотів мови, лексичне значення яких сприймається як неподільне ціле): бути не у своїй тарілці (з фр.), дивитися крізь пальці(з нім.).

Доречно вжиті фразеологічні сполучення слів є важливими засобами мовної образності й виразності, вони впливають на читача або слухача, допомагають виразніше передавати думку, роблять розповідь яскравішою, надають мові емоційного забарвлення.

Питання для обговорення

1. Що таке лексика?

2. Що вивчає фразеологія?

3. У чому полягає відмінність лексичного значення слова (його семантики) від значень граматичних?

4. Чим викликана багатозначність (полісемія) слів?

5. Яке значення слів називається прямим? переносним?

6. Як зявляються у мові омоніми?

7. Схарактеризуйте міжмовні омоніми.

8. Що таке пароніми?

9. Що таке інтерференція?



Практичні завдання

1. Поясніть значення поданих слів.

Мама, баскетбол, будинок, пятиборство, стіл, пензель, книга, весняний, небесний, акробат, читати, брести.

2. Зясуйте значення сталих зворотів. У яких ситуаціях їх можна використовувати?

Молоко на губах не обсохло, баба з воза, через дорогу навприсядки, піднести гарбуза, у рот води набрати, ні риба ні мясо, обливати брудом, без року тиждень, обдаровувати посмішкою, давати задній хід, закрутити голову, не допускати на гарматний постріл.

3. Доведіть багатозначність поданих слів, склавши з ними речення. Визначте їх пряме й переносне значення.

Акварель, колоти, каса, обстановка, звіт, зелений.

4. Чим видрізняються подані слова, що вони означають? Зясуйте, яку роль відіграє тут наголос. Згадайте, як записуються омоніми у словниках.

Замок - замок, приклад - приклад, обід - обід, колос - колос, тріска - тріска, брати - брати, води - води.

5. Зясуйте значення подаих слів і складіть з ними словосполучення або речення.

Поступальний, поступовий, поступливий, поточний; пояснювальний, пояснюючий; корисний, корисливий; лікувати, лічити; адрес, адреса; біліти, білити; проблемний, проблематичний; дипломат, дипломант, дипломник.

6. Запишіть правильно.

Ці помилки зустрічаються часто. По всім питанням ти дав правильну відповідь. Ніхто, навіть самі кращі учні, не рішили цієї задачі. Чому рівняється цей вираз? Ти попутав усі правила. Докажи теорему. Допишіть два нуля. Напишіть дві строчки. Завдяки запізненню одержав зауваження. Не мішайте працювати в класі. Тихше! Давайте працювати! Шевеліть мозгами! Переверніть сторінки. Розкрийте книжку на сторінці... Відкрийте у класі вікно! Хто знає, підніміть руку.

7. Запишіть слова, розкриваючи дужки, у дві колонки: 1) ті, у яких подвоюються букви; 2) ті, у яких вони не подвоюються.

Бездога/н/ість, лави/н/ий, скаже/н/ий, леви/н/ий, освітле/н/ість, анте/н/ий, огне/н/ий, стара/н/ий, вогня/н/ий, оловя/н/ий, щепле/н/ий, орли/н/ий, лату/н/ий, горохвя/н/ий, однозмі/н/ий, височе/н/ий, адресова/н/ий, електро/н/ий, незбагне/н/ий, пореформе/н/ий, тьмя/н/ий, незнище/н/ість, умотивова/н/ість, ешело/н/ий, єди/н/ий.

8. Поясніть уживання розділових знаків. Повторіть тему “Відокремлені означення”.

1. Потім на ?анок зійшов дід, весь білий, як кужіль прядива (П.Панч). 2. Нарешті сніг закружляв, лапатий і сріблястий (П.Мирний). 3. Теплі й ніжні, вони ховали у собі позолочену сонцем воду літніх дощів (М.Коцюбинський). 4. Ця думка, несподівана для мене самого, налила щасям моє серце (І.Микитенко). 5. Гори підходять до самого моря, гострі, скелясті, мертві, за ними - безмежний сніговий хребет, холодний, як безнадія; холодом смерті віє від тих снігів, крижані вихори зароджуються у піднебессях, падають на тепле море, чорний дим хмар клубочиться між горами й водами, пожадливо тягнеться до сонця, сонце злякано втікає від нього далі й далі, й на морі починає діятись щось несамовите (П.Загребельний).

9. У звязному тексті 5-6 речень) розкрийте значення одного із названих фразеологізмів: народитися в сорочці, каламутити воду, піймати облизня.

10. Напишіть заяву.

Література

1. Антисуржик // За ред. О.Сербенської.-Львів.,1994.-С.54.

2. Олійник О. Знаки-чаклуни. К., 1994.-С.20.

3. Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. - К., 1994.- С.47-57.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Тема роль мови в житті суспільства iconМова І суспільство. Функції мови
...
Тема роль мови в житті суспільства iconЗагальні відомості про мову значення мови в житті суспільства
За допомогою мови люди спілкуються між собою, узагальнюють свій досвід, нагромаджують знання І передають їх один одному. Мова, отже,...
Тема роль мови в житті суспільства iconЗагальні відомості про мову значення мови в житті суспільства
За допомогою мови люди спілкуються між собою, узагальнюють свій досвід, нагромаджують знання І передають їх один одному. Мова, отже,...
Тема роль мови в житті суспільства iconУрок №1 Тема: Функції мови І мовлення. Роль мови у формуванні й самовираженні особистості
Ояснити роль мови у формуванні й самовираженні особистості; спонукати до роздумів над необхідністю мовної самоосвіти та безперервного...
Тема роль мови в житті суспільства iconТема уроку: Функції мови І мовлення: комунікативна, когнітивна (пізнавальна), кумулятивна (культуроносна), естетична, експресивна. Роль мови у формуванні й самовираженні особистості. Мета уроку
Поглибити знання про функції мови та мовлення, пояснити роль мови у формуванні й самовираженні особистості, спонукати до роздумів...
Тема роль мови в житті суспільства iconПоурочно-тематичний план з предмета: "Українська література"
Українська література в контексті розвитку суспільства певного часу. Її вимушена історична місія, особлива роль у житті поневоленої...
Тема роль мови в житті суспільства iconУроки розвитку мовлення: усно письмово 1 Уроки поза класного читання (ПЧ) 2
Вступ. Книжка в житті людини, Книги в Київській Русі. Сучасний читач І його роль у новому «житті» твору
Тема роль мови в житті суспільства icon9 клас Урок №1 Тема уроку. Вступ. Роль і місце літератури в житті нації
Обладнання: портретна галерея українських письмен­ників, творчість яких вивчається в 9 класі; дидак­тичний матеріал
Тема роль мови в житті суспільства iconУрок-семінар 10 клас(академічний рівень)
Тема: «Зв’язок механіки з іншими фізичними теоріями, науками, технікою. Роль механіки в соціально-економічному розвитку суспільства....
Тема роль мови в житті суспільства iconІменник, як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль
Рити І поглибити знання учнів про іменник як частину мови, сприяти зміцненню навичок визначення морфологічних ознак іменників; формувати...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка