Тема роль мови в житті суспільства



Сторінка5/10
Дата конвертації16.03.2018
Розмір2.29 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
ТЕМА 9. УКРАЇНСЬКА ОРФОГРАФІЯ

1. Принципи українського правопису.

2. Буквені й небуквені орфограми.

3. Зміни в новому виданні укрвїнського правопису.



Література

1. Біляєв О.М., Мельничайко В.Я. та ін. Методика вивчення української мови у школі.-К.,1987.

2. Козачук Г.О. Українська мова. Практикум.- К., 1991.

3.Український правопис. - К., 1991.



Короткий зміст теми

Орфографією, або правописом, називають систему загальноприйнятих правил, що визначають способи передачі усної мови на письмі.

Одиницею орфографії є орфограма - правильне написання, яке треба вибирати з ряду можливих. Орфограма буде в тому випадку, коли існує кілька варвантів написання, але з точки зору орфографії правильним є один. Наприклад: жи(е)ве, с(з)казати, запорізь(жсь)кий. Слова ми спочатку чуємо або вголос чи подумки промовляємо, далі розчленовуємо їх на звуки, а потім записуємо буквами. Але чи завжди букви точно відповідають звукам?

1. Найчастіше слова пишемо так, яе вони звучать у літературній вимові. Це фонетичний принцип написання слів. За цим принципом пишеться:

а) і в закритих складах: віз, кінь, сіно, ліс, гірка;

б) а на місці колишнього о перед складом з наголошеним а: багатий, хазяїн;

в) о,е після шиплячих: чорний, пшоно;

г) префікс с перед к,п,т,ф,х: списати, скрутити;

д) спрощені групи приголосних: проїзний, тижня;

е) чергування звуків у суфіксах прикметників, утворених від іменників: празький, ризький, чеський.



Морфологічний принцип полягає в тому, що на письмі зберігається написання значущих частин слова (морфем) незалежно від їх звучання в окремих формах чи споріднених словах. За морфологічним принципом пишуться:

1) букви на позначення ненаголошених голосних: весна-весни, зима-зимонька;

2) подвоєння при збігу приголосних: змінний, віддаль;

3) буквосполучення -ться /ц:а/, -шся /с:а/, -жся са/, -чся /цса/: робляться, миються, одягаєшся, наїжся, зважся, вибачся;

4) буквосполучення -стч-, -сьч-, -тч-, -зч- на позначення звукосполучен -шч-, -жч-, -ч-: невістчин, Тодосьчин, Мотузчин, тітчин;

5) буквосполучення -жц-, -шц-, -чц- на позначення звукосполучень ц/, /сц/, /ц:/: книжці, мурашці, качці;

6) буквосполучення -жц-,-чц- на позначення звукосполучення ц/, /ц:/ : переможці, хусточці;

7) букви на позначення дзвінких перед глухими і глухих перед джзвінкими: просьба, молотьба, легко.



Історичний, або традиційний, принцип полягає в тому, що слова передаються на письмі за традицією, як писалося раніше, хоч у сучасній мові такі написання ні вимовою, ні граматичною структурою не зумовлюються. За історичним принципом пишеться:

а) буква щ на позначення звуків /ш/, /ч/ : щиро, щоразу;

б) букви я,ю,є,ї у словах: яма, юний, лягти, давнє;

в) дж і дз у словах: джерело, дзеркало;

г) е, и, що не перевіряються наголосом: кишеня, левада, комин, либонь;

д) поєднання букв у словах іншомовного походження: Жанна, Марокко, тонна, вілла.



Смисловий, або семантико-диференціюючий, принцип полягає в тому, що написання розрізняють за значенням слів. За смисловим принципом пишуться:

а) велика чи мала літера у словах, які звучать однаково: Орел (місто), орел (птах), Орел (прізвище), місяць - Місяць;

б) слова разом, через дефіс або окремо: по-нашому зроблено, по нашому подвірї, що б і щоб, сонце - сон це.

Часто в одному й тому ж слові виступають різні принципи написання: явір - історичний і фонетичний, на річці - морфологичний і фонетичний, Ведмідь - смисловий і фонетичний, леміш - традиційний і фонетичний.

2. Для системи українського правопису характерні орфограми надзвичайно різноманітні за своєю природою, походженням, умовами обгрунтування, особливостями використання засобів української графіки тощо. У літературі розроблено типології орфограм на різних основах.

Очевидно, за графічним вираженням в українській мові слід виділити шість основних типів орфограм:

1. Орфограми-букви: великий, доньчин, Кривий Ріг, диспут.

2. Орфограма-апостроф: звялили, вербя, пятеро, сімя.

3. Орфограма-рисочка (перенос): хо-джу, роз-бити.

4. Орфограма-дефіс: будь-що, як-от.

5. Орфограма-пропуски (написання окремо): рік у рік, ні в кого.

6. Орфограма-контакти (написання разом): понад, жовтогарячий.

На цій основі виділяють два типи орфограм: буквені й небуквені.

3. В українському правописі відбулися певні зміни.

Насамперед слід зазначити, що в українському алфавіті тепер 33 літери, а не 32, як раніше. Відновлено написання й ширше вживання літери ґ, яка під час реформи правопису в 1933 році була неправомірно вилучена з української абетки. Змінилось також і порядкове місце мякого знаку. Тепер літера ь не замикає алфавіту, а стоїть третьою з кінця: ь, ю, я.

Із великої літери, але без лапок тепер писатимуться назви культувих книг: Апостол. Біблія, Євангепіє, Коран, Псалтир, Часослов, а також назви таких релігійних понять, як Бог (але боги), Божа Матір, Святий Дух, Син Божий. Із великої літери відтепер належить писати назви релігійних свят і постів: Благовіщення, Великдень, Різдво, Петра і Павла, Покрова тощо. Такі зміни повязані з духовним відродженням українського народу.

Правила переносу частин слова з одного рядка в інший стали “демократичнішими”, менше стало в них обмежень, категоричних вимог, збільшилась варіативність переносів. В основі правил переносу, як і раніше, лежить принцип поділу слів на склади.

Допускається подвійний перенос у словах типу - життя, знання, зілля, суддя - тобто коли подвоєння приголосних є наслідком подовження, а не збігу їх на межі кореня й суфікса, кореня й префікса. Отже, можна переносити: жит-тя або жи-ття. Якщо в основі слова поряд стоять два і більше приголосних звуки, то вони при переносі можуть розриватися й не розриватися. Правильним буде перенос: Дні-про і Дніп-ро. Це правило поширюється й на суфікси: видавни-цтво, видавниц-тво, видавницт-во тощо.

Із розділових знаків переносити можна тільки тире. Помітного спрощення зазнав правопис складних іменників із першою частино пів-. Тепер слова з пів- будуть писатися разом. Але якщо твірна основа починатиметься буквами я, ю, є, ї ,то вона разом із пів- буде писатися з апострофом: півяблука, півюрти. Через дефіс, як і раніше, пишуться слова, твірна основа яких є власною назвою: пів-Києва, пів-Одеси.

Якщо іменники-власні назви поєднуються з часткою не, яка вживається як префікс, то між префіксом-часткою і власною назвою ставиться дефіс, щоб підкреслити однослівність таких утворень: не-Європа, не-Париж.

Чи не найбільше змін сталося у правописі іншомовних слів. Без подвоєння тепер писатимуться слова: бароко, беладона, інтермецо, лібрето, стакато, фортисимо тощо.

Зберігається подвоєння у тих словах, в яких чується у вимові: ванна, вілла, манна, тонна та ін. Подвоєння залишається також у деяких словах з метою уникнення небажаних паралелей із власне українськими словами: бонна (вихователька-іноземка) і бона (паперові гроші), білль (законопроект) - біль (страждання), булла (папська грамота) і була (дієслово жіночого роду), мірра (ароматична смола) і міра (одиниця виміру), дурра (рослина) і дура (лайлива назва нерозумної істоти жіночого роду), мотто (епіграф) і мото (частина складного слова).

Подвоєння маємо при збігові префікса й кореня: апперцепція, бо є перцепція, імміграція, бо є міграція.

Подвоєні приголосні зберігаються, незалежно відвимови, в усіх словах, похідних від географічних, особових та інших назв, наприклад: марокканець (Марокко).

Відомо, що в загальних назвах іншомовного походження після букв д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р пишеться и, а не і, тобто діє так зване правило “девятки”, наприклад: диск, цирк, ритм та ін. Це правило існує тому, що саме вимова и, а не і є природнішою для української літературної вимови. Правило “девятки” поширилося на ряд власних географічних назв: Алжир, Аргентина, Чикаго, Сирія, Вавилон, Мексика тощо, а також деякі загальні назви: бравісимо, піанісимо, фортисимо та ін.

Після шиплячого ж, який в українській мові твердий, слід писати у у словах: Жуль Верн, журі; слово “парфумерія” пишеться з у, бо парфуми.

Зменшена кількість слів, у написанні яких присутня подвійна йотація: конвеєр, феєрверк; збережене традиційне написання у власих словах - Гойя, Савойя, Фейєрбах, а також у словах: майя (народність), фойє.

Суть основних змін у словотворі та морфології полягає у запровадженні єдиного терміну “відмінок” щодо граматичної категорії, званої раніше кличною формою; у розширенні випадків уживання закінчень -у, -ю в родовому відмінку однини іменників другої відміни чоловічого роду.

Слід писати у назві міста Кривого Рогу і у збірних поняттях: березняку, вишняку, каталогу, абзацу, уривку закінчення (було ). При творенні прикметникових форм від географічних назв послідовніше втілено принцип спрощення приголосних на місці кореня та суфікса. За новими вимогами треба писати гаазький (а не гаагзький), данцізький (ане данцігський), лепцізький (а не лейпцігський), карабаський.

Літера г передає на письмі гортанний щілинний приголосний як в українських словах (гай, могутній, гадка, плуг, грип), так і в іншомовних давнішнього походження: грамота, генерал, а також у недавніх запозиченнях, часто вживаних, особливо у звукосполученнях гео-, -лог-, -гог-, -грам, -граф-: агітація, агресія, магазин, географія, педагог, кілограм.

Літера ґ передає на письмі задньоязиковий і зімкнений приголосний як в українських словах, так і в давних запозичених і зукрахнізованих: аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґніт, ґоґель-моґель, дзиґа, ґніт, ґелґотати, ґуля тощо та похідних від них, а також у пізвищах ґалаґан, ґудзь і подібних.

Правильною є вимова Гданськ і ?данськ, Гарібальді і ?арібальді, Гренландія і ?ренландія, Гібралтар і ?ібралтар, Гарібальді і ?арібальді, Гете і ?ете.



Питання для обговорення

1. Що називається орфографію?

2. Що є одиницею орфографії?

3. Назвіть принципи українського правопису. Схарактеризуйте їх.

4. Назвіть основні типи орфограм за графічним вираженням.

5. Які зміни відбулися в українському правописі у вживанні великої літери, у правилах переносу, правописі іншомовних слів та складних іменників.



Практичні завдання

1. Встановіть, за яким принципом пишеться кожне слово.

Ярослав Мудрий мав пять синів: Ізяслава, Святослава, Всеволода, Ігоря і Володимира. Між тих синів поділив він цілу Україну на пять уділів, а ще шостий уділ - Галичину, дав своєму внукові Ростиславові, що був сином Володимира.

На жаль, ті сини Ярослава Мудрого не жили по батьківській смерті в згоді так, як того бажав їх славний батько. Вони зараз почали між собою воювати, а з того користали нові вороги України - половці, що прийшли тоді з каспійських степів. (“Історія України”)

2. Запишіть слова відповідно до правил українського правопису, поясніть їх написання.

Авто/транспорт, радіо/локатор, інженер/електрик, сільсько/господарський, складно/скорочені, складно/підрядне, псевдо/науковий, псевдо/(Ф,ф)ауст, віце/адмірал, місто/герой, ясно/зелений, квітка/лілея, ромен/зілля, жовто/гарячий, машино/ремонтний, Велика /(В,в)едмедиця, Аму/(Д,д)аря, Софіївська/ (Б,б)орщагівка, (Я,я)сна/ П,п)оляна, південно/словянський, девяти/процентний, контрольно/вимірювальний, Івано/ (Ф,ф)ранківськ,, пів/вагона, пів/коло, вічно/зелений, людино/день, дівчина/рибчина, норд/вест, пів/(Є,є)ропи, пів/яблука, пів/ящика, обер/лейтенант, аеро/фото/зйомка, вчитель/історик.

Повторіть теми “Правопис складних слів”, “Правопис складних іменників”, “Правопис складних прикметників”, “Правопис складних географічних назв” (за підр. Г.О.Козачук: Українська мова.Практикум. - К., 1991).

3. Від поданих словосполучень утворіть, де можливо, складні слова; перевірте правопис за “Орфографічним словником”, поясніть написання.

Висока кваліфікація, добувати сіль, подібний до мяча, культура і побут, історія й етнографія, північний схід, обернена пропорція, рожевий і золотий, Біла Церква, двадцять чотири поверхи, чітко виражений, суспільно корисний, ломити камінь, скло і бетон.

4. Підготуйте повідомлення про лист. Напишіть будь-який діловий лист (запит, вимогу, прохання, звернення, попередження, нагадування, підтвердження, відмову, гарантійний лист).

5. Відредагуйте речення та словосполучення. Поясніть наявні орфограми.

Повістка дня слідуюча. Я виступаю з докладом. Приступаємо до обговорення (до роботи). Я лишаю вас слова. Нарада по проблемам. Збори відбудуться в три години. Міністерство дає добро. На цьому питанні зупинюсь більш конкретніше. У цьому питанні ми розберемось. Саме основне питання. Першим ділом треба вирішити це питання. На ділі получається щось друге. Ви правий (не правий). Ітак будемо сумувати наші прибутки. Я не відказуюсь від своїх слів. Це моє особисте враження. Це сама відповідальна задача. Про це говорити не приходиться. Маємо виконати великий обєм роботи.

6. Поставте потрібні розділові знаки. Поясніть наявні орфограми.

У людини одна турбота думати про хліб (П.Мирний). Туди де мій дім і хочу я летіти (Б.Олійник). Це ти Бальківщино в невтомнім труді як прапор шумить над віками (В.Сосюра). Світе ясний, світе мій прекрасний хочу я у пісні повсякчасно лиш для тебе жити не вмирать (В.Сосюра). Де ж ви голубятка мої соколи ясні? (М.Вороний) Південний крвю як тепер далеко лежиш від мене ти!(Л.Українка) О земле рідна Знаєш ти свій шлях у бурі у негоді (М.Рильський).

Повторіть теми “Розділові знаки при уточнюючих членах речення”, “Розділові знаки при звертанні”.

7. Визначте тип речення і побудуйте його структурну схему. Поясніть наявні орфограми.

За тиждень Степан упорядкував архів і дав лад бібліотеці, пораючись коло неї з якоюсь чуттєвою втіхою, бо любив цю справу, любив книжки, як може їх любити той, хто з них почерпнув не тільки перше знання про світ, а й захоплення ним - для того книжка лишається вічним, мінлиіим і живим добродієм (В.Підмогильний).

8. Складіть опис рідного міста чи села, використавши у структурі тексту: а) іменний складений присудок, б) дієслівний складений присудок, г) однорідні означення, д) складнопідрядне речення з підрядним способу дії.



Література

1. Антисуржик/За ред. О.Сербенської. - Львів, 1994. - С.47-48.

2. Козачук Г.О. Українська мова. Практикум. - К., 1991.

ТЕМА 10. ПУНКТУАЦІЯ

1. Найголовніші правила пунктуації.

2. Розділяючі та виділяючі знаки.

Література

1. Козачук Г.О. Українська мова. Практикум. - К., 1991.

2. Пазяк О.М. та ін. Українська мова. Практикум. - К., 1990.

3. Плющ М.Я., Грипас Н.Я. Украхнська мова. Довідник. - К., 1990.



Короткий зміст теми

Пунктуація (походить від латинського слова, що в перекладі на українську мову означає - крапка) - це система правил уживання на письмі розділових знаків і розділ мовознавчої науки про використання розділових знаків.

Розділові знаки - це частина графічної системи - умовно прийняті значки (крапка, кома, тире та ін.), що вживаються на письмі для членування тексту за змістом та інтонацією.

Призначення розділових знаків - полегшити читачеві сприйняття смислу написаного.

Правило, у якому йдеться про вживання пунктограми, називається пунктуаційним. Загальні пунктуаційні правила такі:

1) крапка вживається:

- у кінці розповідного або спонукального речення, якщо воно вимовлене без окличної інтонації: Весь народ піднімається до мене. Йдуть з усієї України та ще йтимуть. (П.Загребельний) ;

- як знак незакінченості слова на письмі, наприклад: т. або тов. (товариш), гр. (громадянин).

Крапка не ставиться:

- в абревіатурах між складовими частинами: ООН, вуз;

- у скорочених назвах метричних мір: г (грам), кг (кілограм), м (метр), т (тонна);

- у кінці заголовків, на вивісках, штампах.

2) кома ставиться:

а) між однорідними членами речення. Під вікнами насадила Ганна бузку, любистку, півників та півонії (Нечуй-Левицький). Чи то садок видніє, чи город, чи поле?(Панас Мирний). Тече вода в синє море, та не витікає (Шевченко). Зазеленіли луги, ще й дібровонька (Пісня). Але: По вулиці вітер віє та сніг замітає (Шевч.

б) перед словами: а саме, як-от, як та ін., що стоять у реченнях з однорідними членами після узагальнюючих слів: Весільний обряд складається з трьох частин, а саме: заручин, сватання й весілля;

в) для виділення звертань: Народе мій, до тебе я ще вернусь! (В.Стус);

г) після вигуків, якщо вони вимовляються з окличною інтонацією меншої сили, ніж наступні слова у реченні: Гей, на коні, всі у путь! (Тичина).

?) після стверджувальних слів - так, еге, гаразд, (а) якже, авжеж та ін., заперечення ні, запитання що, а також підсилювального що ж, коли безпосередньо за цими словами йде речення, яке розкриває їх конкретний зміст: Еге, я правду вам казав (Гребінка);

д) для виділення вставних слів і вставних речень:

Треба хліба людині й металу,

Треба музики і пєдесталу,

Та, мабуть, над усе до загину

Треба віри людині в людину (Забаштанський);

е) для виділення порівняльних зворотів, що вводяться словами - як, мов, немов, ніби, як і, ніж і та ін.: Із степу, як із вогкої печери, тягло свіжою прохолодою (Гончар);

є) для виділення підрядних речень: Коли підїхали до собору одержувати комбікорм, то на дверях висів замок, хоч до кінця робочого дня було ще далеко (Гончар).

ж) для виділення прикладок: Дмитрик, восьмилітній хлопчик, вискочив з душної низенької хати (Коцюбинський);

з) для виділення відокремлених членів речення:

- прикладок: Орфографію, або правопис, повинен знати кожен;

- означень: Вмирав поет, залюблений у світ,

Вмирав поет, залюблений у море (Осадчук);

- обставин: По той бік шляху, десь далеко в степу, за садками, тремтить червона заграва...(Тютюнник);

и) для виділення зворотів, що обмежують або уточнюють зміст усього речення й починаються словами: крім (опріч), за винятком, особливо, включаючи, замість, наприклад, навіть, зокрема й под. (якщо вони виразно інтонаційно відокремлюються): Гризуни, наприклад ховрашки, завдають багато шкоди людям;

і) для виділення частин складного речення: У житі синіли волошки та сокирки, білів зіркатий ромен, червоніла квітка польового маку (Коцюбинський). Ось чутно, як несе вітер якусь новину з далекого лісу, що синіє за горбочком (Коцюбинський).

Жде спрагла земля плодотворної зливи,

І вітер над нею гуляє бурхливий (Франко).

3) крапка з комою ставиться:

а) між поширеними однорідними членами речення, особливо якщо в середині хоч би одного є коми:

Привіт тобі, зелена Буковино,

Твоїм хорошим горам і гаям;

Твоїм одважним, дорогим синам!(Самійленко);

б) між реченнями, що входять до безсполучникового складного речення, коли вони поширені або в середині їх уже є розділові знаки: Було, мабуть, гарно: вночі випвс сніг, і сліпучо-біла вулиця леліла сріблом; крізь просвічені скісним заполудневим сонцем шибки вікон зеленіло... ялинкове гілля. З крутосхилу Ботанічної злітали верхи на ґринджолятах хлопчаки(Дрозд);

в) між реченнями - частинами складносурядного речення, звязаними - а, але, проте, однак, все ж таки (рідше - і, та), якщо ці речення мають значний обсяг або в середині їх є коми: Ся розмова лишила в мені якийсь гіркий несмак; але миритися, брати назад свої слова у мене не було бажання (Леся Українка);

г) між поширеними однорідними підрядними реченнями, підпорядкованими одному й тому ж головному, особливо коли в середині таких підрядних є уже розділові знаки:

І тепла радість душу обняла,

І сам не знаєш у задумі світлій,

Що краще - вечір цей чи ночі мла;

Що краще - біля тебе сад розквітлий

І серць квітучих трепет молодий

Чи над тобою зоряні сади (Борис Тен);

ґ) між групами незалежних речень, коли необхідно вказати межі між ними на відміну від розмежування окремих речень: Щойно полуниця відходить, а вже буріють вишні-петринівочки, шовковиця сиплеться, а там зажовтіють абрикоси; буває так наспіє полуниці, що жінкам невправка з нею, тоді оголошується загальна мобілізація, вже й металурги лазять поруч з дітьми по садках...(Гончар).

Двокрапка

1. Якщо перед однорідними членами речення стоїть узагальнююче слово або словосполучення, що вказує на перелік, то перед першим однорідним членом або словом, яке до нього належить, ставиться двокрапка: Заснув, й знечувся коли, і снилися красиві коні: сірі, гніді, вороні (Симоненко).

2. Двокрапка ставиться між двома реченнями, що входять до складу безсполучникового складного речення, якщо друге речення розкриває зміст першого речення в цілому або одного з його членів, а також вказує на причину того, про що йдеться у першому реченні: Лаврін не поганяв волів: він забув і про воли, і про мішки й тільки дивився на Меланку (Нечуй-Левицький).

Тире

Тире ставиться:

1. Між підметом і присудком, коли останній виражений іменником або кількісним числівником у називному відмінку, а дієслова-зв’язки немає. При цьому присудок може бути як непоширеним, так і поширеним: Мистецтво - найкращий педагог (Гончар).

2. Між підметом і присудком, коли один із членів речення (або обидва) є інфінітивом: Життя прожити - не поле перейти (Присл.).

3. Перед це, це є, оце, то, ось, (це) значить, якщо присудок, виражений іменником у називному відмінку або неозначеною формою дієслова, приєднується за допомогою цих слів до підмета: Гетьман, може, як ніхто інший знав, що любити Україну - це найперше захистити її надійно від усіх ворогів (Лупій).

4. На місці пропущеного члена речення, переважно присудка: Без витоку нема ріки,

Як без коріння - крони (Осадчук).

5. Перед узагальнюючим словом, що стоїть після однорідних членів речення:

Ні спека дня, ні бурі, ні морози -

Ніщо не вбє любов мою живу (Сосюра);

6. Після переліку, якщо перелік йде за узагальнюючим словом і не закінчує речення: Українські дореволюційні письменники: Шевченко, Марко Вовчок, Панас Мирний, Нечуй-Левицький - багато творів присвятили зображенню жахливої долі українського народу;

7. Для виділення прикладок, якщо вони стоять у кінці речення й перед ними можна, не змінюючи змісту, вставити - а саме: У своїм невеличкім гурточку він (Гуща) завів новину - гуртову працю (Коц.).

8. Між частинами безсполучникового складного речення, коли перша частина виражає причину або умову, а друга - наслідок: Як тільки займеться десь небо - з другого боку встає зараз червоний туман і розгортвє крила(Коц.);

9. Між реченнями, що входять до безсполучникового складного чи складносурядного речення, якщо в другому з них подано висновок або наслідок дії першого: Защебетав соловейко - пішла луна гаєм (Шевч.);

10. Між реченнями, коли зміст їх різко протиставляється: Ще сонячні промені сплять -

Досвітні огні вже горять (Леся Українка);

11. Для виділення поширеної групи вставних слів (або вставного речення), що стоїть у середині речення: А тоді зопалу - не встигло радіо попередити! - вернулися морози (Яворівський);

12. Для позначення спеціально підкреслювальної паузи різного змістовного й стилістичного характеру: Увечері кличуть: “Іди до панночки - розбирати”(Марко Вовчок).



4) Крапки (...)

Крапки савляться:

а) на позначення перерваності або недокінченості мови:

Юнак розплющив очі: синь!

Літак... Думки... І височінь (Тичина);

б) на позначення уривчастості мови від хвилювання, зворушення й узагалі сильних переживань: Я... я спокійніша... Ти не звертай уваги... так, трохи нерви...(Коц.).

в) на позначення пропуску в цитаті, а також-коли цитата береться з середини речення або коли цитоване речення наводиться не до кінця. Антиподом Чіпки є дрібний власник Грицько, що пнеться у великі господарі: “...до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда”, хоч сам вийшов з бідноти (З наукової літератури).



5) Дужки

У дужки беруться:

а) підзаголовки, пояснення іншомовних та маловідомих слів тощо: Мова і час (Розвиток функціональних стилів сучасної української літературної мови);

б) Вставні та вставлені слова і речення, подані як додаткові до уваги тексту:

Там батько плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!..(Шевч.).

в) ремарки у драматичних творах при прямій мові дійових осіб: Куниця (хапає її руки і притягає до себе, весь тремтячи від хвилювання). Ольго! Ольго, рідна! Ти жива... ти тут... в таку хвилину! (Плаче, цілує її руки);

Ольга (голубить його голову). Ну, годі-бо, заспокойся, бідний... (Кочерга).

г) фрази, що вказують на ставлення слухачів до слів (промови) якоїсь особи: (Оплески). (Сміх). (Рух у залі);

д) прізвище автора, що стоїть після цитати, наведеної з його творів:

І якщо пісня вийде в люди,

То пломінь серця не згашу (Малишко).

Лапки ( “...”)

У лапки беруться:

1. Цитати, коли вони входять у середину речення як його складова частина:

...Усім нам, працівникам галузі перекладу, цього “високого мистецтва”, за виразом К.І.Чуковського, або “благородного ремесла”, як говорить Марія Домбровська, корисно памятати слова О.Твардовського про С.Маршака як перекладача Бернса: “Він зробив його росіянином, залишивши шотландцем”(Рильський).

2. Слова, що їх не вважають за свої, або що наводяться з відтінком презирливого чи іронічного ставлення до чужого вислову, а також слова, вжиті вперше, або, навпаки, застарілі та незвичайні: Для більшості її (Лесі Українки) сучасників той дух (новаторського мистецтва) нагадував “хмару, що сунулась так тяжко по долині”, а для нас, “на високості” ХХ століття, він “одмінився, просвічений нагрітим, чистим світлом”(Павличко).

3. Індивідуальні назви заводів, фабрик, клубів, пароплавів, організацій, підприємств, наукових праць, літературних творів, газет, журналів, кінофільмівтощо: Завод “Арсенал”, швейна фабрика “Дитячий одяг”, видавництво “Наукова думка”, газета “Слово”.

7) Знак питання (?)

Знак питання ставиться:

1. У кінці питального речення: Чи совам зборкати орла? Чи правді кривду подолати? (Рильський).

2. У дужках у середині цитати або критичного ставлення до того, хто цитує, до наведеного матеріалу: Нехай багато не розводяться вчорашні “марксисти” про велике значення колективізації(?), яка нібито врятувала (??) Україну від голоду(?!). (З газети).

8) Знак оклику (!)

Знак оклику ставиться:

1. У кінці окличного речення: Вдар словом так, щоб аж дзеніло міддю! (Тичина).

2. У кінці окличного називного речення: Рідний край! На світі немає нічого дорожчого за нього, за землю, яка породила тебе й виростила (Цюпа).

3. Після однослівних і поширених звертань, що вимовляються з виразною окличною інтонацією: Україно! Та в славний борні не одна (Рильський).

4. Після вигуків, а також після слів так і ні, коли вони стоять на початку речення й вимовляються з виразною окличною інтонацією: Ай! Як тут гарно!(Коц.). Ой! Що це за сопілка? Чари! (Леся Українка).

5. У дужках у середині цитати або після неї для вияву ставлення (обурення, здивування, іронії тощо) автора до наведеного ним матеріалу: На останньому засіданні були висловлені дві полярні сентенції. Один із промовців закликав колег “вирощувати курей” (!!), другий - “думати про вічність”(!?) (З газети).

2. Залежно від того, яку функцію виконують розділові знаки, вони поділяються на розділяючі та виділяючі.

Роділяючі знаки служать для розмежування попереднього й наступного речення, частин у складному реченні, однорідних членів.

Розділяючу функцію виконують у реченнях такі розділові знаки:

Крапка ділить текст на речення.

Знак питання виконує таку ж функцію, але одночасно вказує на те, що речення містить у собі питання.

Кома розділяє граматично рівноправні частини простого чи складного речення.

Знак оклику також розділяє текст на речення, але разом з тим вказує на експресивність мовлення, оклик.

Крапка з комою функціонально подібна до коми, але розділяє складні або ускладнені за будовою граматично рівноправні частини.

Тире розділяє головні частини речення (якщо вони виражені подібними лексико-граматичними категоріями), порівнювані мовні одиниці, частини складного безсполучникового речення, які перебувають в умовно-часових, протиставних та причиново-наслідкових звязках.

Двокрапка не лише відділяє одну частину складного речення від другої, але й вказує на те, що в цій другій частині міститься пояснення, розкриття причини того, про що йшлося у першій.

Багато крапок (три крапки) вказує на те, що у реченні не всі його компоненти наявні, речення не- закінчене, обірване.

Розділяючі знаки можуть бути як одиничними, так і повторюваними (кома, крапка з комою).

Виділяючі розділові знаки вживаються для позначення меж таких синтаксичних конструкцій, які вставляються в речення з метою доповнення, пояснення, розкриття змісту одного чи кількох членів речення або й речення в цілому. Вони можуть містити назви осіб, предметів, до яких звернена мова, або виражати субєктивне ставлення до висловленої думки. До них, як і до розділяючих знаків, належать: кома, тире, дужки, лапки (але вони завжди парні) і становлять один розділовий знак:

Є ж люди на землі - а то б не варто й жити, - що крізь щоденний труд уміють і любити, й усміхатися. і мислити, й шукати (М.Рильський).

Іноді розділяючі й виділяючі розділові знаки в тексті збігаються: Болгарка, мов сонце, розквітла (а з нею дитина мала!), мені усміхнулась привітно і в кухлі води подала (П.Усенко).

Питання для обговорення

1. Що вивчає пунктуація?

2. Коли вживається крапка?

3. Коли ставиться крапка з комою?

4. Коли ставлять двокрапку?

5. Які правила вживання дужок? лапок?

6. Назвіть правила вживання тире.

7. Коли на кінці речення ставлять крапку, знак оклику, знак питання?

8. Розкажіть про розділяючі та виділяючі розділові знаки?

Практичні завдання

1. Поставте розділові знаки і поясніть їх уживання. Попередньо повторіть “Розділові знаки при вставних і вставлених конструкціях”.

Рідна хата як водиться старшому братові зосталася (П.Мирний). Мабуть людині не можна відриватися від рідного берега (Ю.Мушкетик). Але ж у нас посвідчить всяк вони не скаржились ні на що (Л.Українка). Вона Леся Українка троянда в морі квітів (З журн.). Виходець із самих глибин народних турботами передової інтелігенції викуплений з рабства він був власністю поміщика-кріпосника, геніальний юнак Кбзар саме так його назвав народ високо цінував Гоголя присвятив йому вірш який так і зветься “Гоголь” (О.Гончар). Є люди на землі а то б не варто й жити що крізь щоденний труд уміють і любити і усміхатись й мислити й шукать (М.Рильський).

2. Поставте розділові знаки і поясніть їх уживання. Попередньо повторіть тему “Розділові знаки при вигуках, стверджувальних, заперечних, питальних словах”.

Гей народе будеш жити (П.Тичина). О не один нащадок Прометея блискучу іскру з неба здобував (Л.Українка). Так я буду крізь сльози сміятись серед пиха співати пісні (Л.Українка). А що не я тобі казала не йди (П.Мирний). Ні Такої краси не знайду я (В.Сосюра). Так у справедливих армій доля завжди прекрасна(О.Гончар). Гей ти коню ти маро крилата де ти там під хмарами ганяєш (Л.Українка). О земле рідна Знаєш ти свій шлях у бурі у негоді (М.Рильський). Ой музо-чарівнице ти вірна помічнице прилинь до мене з неба (Л.Українка).

3. Відредагуйте висловлювання.

Треба братися за роботу. Рахуйтеся з думкою людей. Наше завдвння полягвє в тому, щоб... Від цього метода відказались. Ми намітили слідуючі міроприємства. Лід тронувся. Ми прийняли всі міри. Ми підрахували всі можливості. Це наша вимушена міра. Факт на лице. Співставимо. На протязі року була велика нагрузка. Любий може це зробити. Працювали, не дивлячись на перешкоди. Треба прикласти ще чимало зусиль. Винести подяку колективу. Більша половина працівників. Треба добре відноситися до роботи. Халатне ставлення. Нерадивий працівник. Ви не виключення. Чимало доброго сказано в наш адрес. Буде сказано нижче. Це справа простіша простого. Справи в нас пішли повним ходом. Рискувати не треба.

4. Напишіть наказ. Підготуйте розповідь про цей вид документа.

5. Визначте тип речення і побудуйте його структурну схему.

Люблю слухати, як гудуть бджоли, і стежити за їхнім дивним улагодженим життям, адже немає комахи, шляхетнішої за цю; шелестить біля мого куреня торочкаста трава; під цей тихий, лагідний супровід перо моє пише легко й вільно; в самому курені пахне медом і сухим зіллям, чебрецем, материнкою та румянком (В.Шевчук).

6. Складіть звязний текст (5-6 речень) на тему “Казка мого дитинства”, використавши у його структурі: а) складений дієслівний присудок; б) називне поширене речення; в) відокремлену обставину, виражену дієприслівниковим зворотом; г) складнопідрядне речення з підрядним зясувальним.

7. Провідміняйте числівники: пять, вісім, девятнадцять, шістдесят, сорок, сто, девяносто, чотириста, пятсот.



Література

1. Антисуржик / За ред. О.Сербенської. - Львів, 1994. - С.48-49.

2. Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. - К., 1993.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Тема роль мови в житті суспільства iconМова І суспільство. Функції мови
...
Тема роль мови в житті суспільства iconЗагальні відомості про мову значення мови в житті суспільства
За допомогою мови люди спілкуються між собою, узагальнюють свій досвід, нагромаджують знання І передають їх один одному. Мова, отже,...
Тема роль мови в житті суспільства iconЗагальні відомості про мову значення мови в житті суспільства
За допомогою мови люди спілкуються між собою, узагальнюють свій досвід, нагромаджують знання І передають їх один одному. Мова, отже,...
Тема роль мови в житті суспільства iconУрок №1 Тема: Функції мови І мовлення. Роль мови у формуванні й самовираженні особистості
Ояснити роль мови у формуванні й самовираженні особистості; спонукати до роздумів над необхідністю мовної самоосвіти та безперервного...
Тема роль мови в житті суспільства iconТема уроку: Функції мови І мовлення: комунікативна, когнітивна (пізнавальна), кумулятивна (культуроносна), естетична, експресивна. Роль мови у формуванні й самовираженні особистості. Мета уроку
Поглибити знання про функції мови та мовлення, пояснити роль мови у формуванні й самовираженні особистості, спонукати до роздумів...
Тема роль мови в житті суспільства iconПоурочно-тематичний план з предмета: "Українська література"
Українська література в контексті розвитку суспільства певного часу. Її вимушена історична місія, особлива роль у житті поневоленої...
Тема роль мови в житті суспільства iconУроки розвитку мовлення: усно письмово 1 Уроки поза класного читання (ПЧ) 2
Вступ. Книжка в житті людини, Книги в Київській Русі. Сучасний читач І його роль у новому «житті» твору
Тема роль мови в житті суспільства icon9 клас Урок №1 Тема уроку. Вступ. Роль і місце літератури в житті нації
Обладнання: портретна галерея українських письмен­ників, творчість яких вивчається в 9 класі; дидак­тичний матеріал
Тема роль мови в житті суспільства iconУрок-семінар 10 клас(академічний рівень)
Тема: «Зв’язок механіки з іншими фізичними теоріями, науками, технікою. Роль механіки в соціально-економічному розвитку суспільства....
Тема роль мови в житті суспільства iconІменник, як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль
Рити І поглибити знання учнів про іменник як частину мови, сприяти зміцненню навичок визначення морфологічних ознак іменників; формувати...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка