Тема розвиток освіти та науки на українських землях



Сторінка2/4
Дата конвертації06.05.2017
Розмір0.91 Mb.
1   2   3   4
Тема 2. Література, драматургія та театр другої половини ХІХ ст.book1



  1. Розвиток літератури.

Під впливом творчості Т.Шевченка сформувалася плеяда молодих авторів, які прагнули чесно й об’єктивно розповісти про проблеми сучасного їм суспільства, особливо про важке життя українського селянства. Літературні твори цього періоду написані в різноманітних художніх напрямкахромантизм, реалізм, натуралізм. Їм притаманна й наявність індивідуальних стиліваналітично-психологічні, соціально-філософські.

Реалізм став головним творчим методом видатних прозаїків таких як, Марко Вовчка, Івана Нечуя-Левицького, Івана Франка, Панаса Мирного та ін. Історичне минуле України знайшло відображення в романах Пантелеймона Куліша, Івана Нечуя-Левицького, Івана Франка. Поетичні традиції І.Котляревського і Т.Шевченка розвивалися у творчості великих українських поетів Івана Франка і Лесі Українки. Наприкінці ХІХ ст. в різних жанрах працюють Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський, Борис Грінченко.

Після смерті Т.Шевченка провідне місце в українській літературі займає Пантелеймон Куліш (1819-1897). У поезії «До братів на Україну» він сказав характеристичні слова:

Ой, мовчав я, браття,

Словом не озвався,

Поки батько українськийe:\підручник\литература драматургия\марко вовчок.bmp

Піснею впивався.

Хоч мовчав устами,

Співав я душею,

Та боявся з ним різнити

Кобзою своєю…


Марко Вовчок

Пантелеймон Куліш належить до ряду найвизначніших українських письменників. Своєю думкою, своїм незвичайним поглядом, гострим словом болюче вражав українське суспільство. У своїх творах осмислює проблеми творчості та історичної долі українського народу, його культури. Його перу належать збірка «Хуторна поезія» (1882), «Дзвін» (1893), «Позичена кобза» (1897). Куліш залишив також деякі драматичні твори – «Байда, князь Вишневецький», «Петро Сагайдачний», «Цар Наливай».

З-поміж письменників 60-х рр. силою свого таланту поруч з П.Кулішем стоять Марко Вовчок і Юрій Федькович. Під псевдонімом Марка Вовчка заховалася Марія Вілінська (1834-1907), автор славнозвісних «Народних оповідань» (1857), у яких продовжила тему творчості Т.Шевченка, присвячену становищу закріпаченого селянства. Кріпацтво також дало Марку Вовчку тему до інших оповідань, таких як «Ледащиця», «Викуп», «Горпина», в яких письменниця усім серцем співчуває людській недолі, сумує над горюванням нещасних кріпаків, радіє їхнім радощам. Першою українською соціальною повістю є «Інститутка» (1859), яку Вовчок присвятила Т.Шевченкові. Її належить ряд творів про історичне минуле українського народу – повість-казка «Кармелюк», оповідання «Невільничка», повість «Маруся».

Силою та оригінальністю свого таланту вражає Юрій Федькович (1834-1888) – уродженець буковинської землі. Федькович належить до найвизначніших українських ліриків. У перших його ліричних поезіях головним змістом є жовнірське життя: туга новобранців за рідною стороною, за горами, - туга, що змушує жовніра кидати зброю і тікати додому. Такий момент описав поет у поезії «Дезертир».

Юрій Федькович

І схопився, як полумінь,

Полетів, як птах,

А вітер му не йде вдогін,

Бо годі му так.


Бо він летить до матоньки

Старої домів,

Дрівець її врубатоньки,

Щоб хатку нагрів.

Красу гуцульських гір, палкі почуття їхніх мешканців, усю «криваву гуцульську славу» оспівав Ю.Федькович у своїх оповіданнях та баладах «Люба-згуба», «Три, як рідні брати», «Довбуш», «Опришок» та ін.. Юрій Федькович – великий мрійник у житті й у поезії – займає в українській літературі місце одного з «Буковинської трійці» разом з братами Воробкевичами.

Давні часи, давній побут, красу природи оспівував у своїх поезіях Яків Щоголів (1824-1898), якого називають «спізненим романтиком». У 1883 р. видав збірку поезій «Ворскло», у 1898 р., в день його похорон, з’явилася збірка «Слобожанщина». Своїми поезіями, в яких ідеалізує козачину, зближається з Шевченком, «Золота бандура», «Хортиця». В деяких, як наприклад «Ткач», «Кравець», «Мірошник», Щоголів ідеалізує ремісницький побут та ремісницьку працю. e:\підручник\литература драматургия\иван нечуй-левицкий.jpg




Іван Нечуй-Левицький


Яків Щоголів

Життя селян після ліквідації кріпацтва, взаємини сільської інтелігенції й простого народу, її національні зриви висвітлив із глибоким знанням народного побуту Іван Нечуй-Левицький (1838-1918). Образ селянського та робітничого життя дають повісті «Гориславська ніч», «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка». Національне та соціальне поневолення українського народу розкривають драматичні твори «Маруся Богуславка», «На Кожум’яках». Нечуй-Левицький є творцем української побутової повісті. Він охопив народне життя з різних боків і дав широкий, всебічний малюнок українського побуту. e:\підручник\литература драматургия\панас мирный.jpg

Поруч Нечуя-Левицького другим визначним повістярем є Панас Мирний (1849-1920), справжнє прізвище Рудченко. Писав поезії, оповідання, повісті й драми. Соціальна неправда, конфлікт між панами-багачами – з одного боку, та кріпаками, що все життя й усі сили віддавали на чужу користь, - із другого є головним змістом і головною темою його творів. Його герої шукають правди й борються з насиллям, з кривдниками.




Панас Мирний

З-поміж повістей Мирного, найбільший розголос здобула собі повість «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», відома також під заголовком «Пропаща сила». Вона вийшла друком у Женеві у 1879 р. Великий епічний талант Панаса Мирного виявився в ряді інших його оповідань та повістей, які захоплюють образами, повними жахливої життєвої правди. Такими є «Лихі люди», «Лихий попутав», «Повія», «Голодна воля». Він є автором й комедії «Перемудрив» і драми «Лимерівна».

На галицькому ґрунті, з життя української інтелігенції в Галичині дав низку цікавих образів Володимир Барвінський (1850-1883) у повісті «Скошений цвіт». У своїй повісті Барвінський вступається за права жінок. Повість «Скошений цвіт» є ілюстрацією думок і поглядів української інтелігенції 60-х рр. ХІХ ст. і як така має ціну цікавого історичного документу.

Подібні постаті захоплених ідейних працівників на національному полі, як у повісті «Скошений цвіт», дав Борис Грінченко (1863-1910) в повістях «Соняшний промінь» і «На розпутті». В поетичних творах він взиває до праці й до любові рідного краю. Головна сила його таланту як письменника, проявилась в невеличких оповіданнях «Каторжна», «Нелюб», «Дядько Тимоха», «Ксеня». З-поміж драматичних творів Грінченка «Арсен Яворенко», «Серед бурі», «Ясні зорі» та ін. в яких він описує цікаві образи народного побуту.

Коли Грінченко у своїх поезіях закликав сучасників до праці для загального добра, клич до єднання, до згоди кинув поет Володимир Самійленко (1864-1925) відомий в українській літературі також під псевдонімом Сивенький:


Гей, хто хоче всім свободи,

Поєднаймось, як брати,

Сонцем правди, світлом згоди,

Боже, шлях нам освіти.

Уже перші поезії Самійленка виявили його поетичний талант. Зібрані в збірці «Україні», вони виказують силу поетичного слова, в деяких проявляються щирий гумор, гостра сатира, їдкий сарказм, інші вирізняються гарною легкою формою та красою мови. Відомими творами Самійленка, що здобули собі слави є сатира «На печі», яку поет присвятив 100-річчю нової української літератури та поема «Герострат». e:\підручник\литература драматургия\глибов.jpg




Леонід Глібов

Відомим байкописцем був Леонід Глібов (1827-1893). Літературна діяльність Глібова складається з чотирьох окремих жанрів: лірики, байок, повістей для дітей, драматичного твору «До мирового». Головним полем літературної діяльності Леоніда Глібова є лірика й байка. В його ліричних поезіях настрій сумний, елегійний. Поет лине згадками до тихих хвилин минулого щастя («Вечір»), іншим разом сумує за безповоротною молодістю. Ніжним почуванням, сердешним ліричним настроєм навіяні також байки Глібова. Хоч теми брав здебільшого в інших поетів (Крилова), вмів їх актуалізувати до сучасних йому обставин українського життя й надати їм своєрідного українського забарвлення. Байки Глібова лагідні, вміючи вибачати людям їхні вади, недоліки. Він тільки з любові до них докоряє їм за неробство «Бджола і мухи», за насилля над ближніми «Вовк та ягня», за хабарництво «Лисиця і ховрах», за гордість «Жаба і віл», за наклепництво «Прохожі та собаки» .

Силу глибокого ніжного почуття та поруч з тим бистрий дотеп та щирий гумор вложив у свої поетичні твори Степан Руданський (1833-1873). Загальновідомий Руданський як автор «співомовок», коротких жартів, дотепів, приказок, сміховинок про панів, поляків, москалів, що їх черпав він по більшій часті з народних уст. Всі вони відзначаються бистрим, гнучким дотепом та щирим гумором. Такі цікаві історії, як, наприклад, про того мужика, що не став дяком, бо не купив окулярів («Окуляри»), чи про того цигана, що їв хрін тому, бо за нього заплатив гроші («Циган із хроном»), чи про того батька, що казав синові в церкві свистіти («Чи голосна церква»), чи про того запорожця, що ставав із рабином до дискусії, - ніколи не втратять своєї принади.




Степан Руданський

Крім веселих «співомовок», писав Руданський і ліричні поезії, повні тонких почувань, глибокої туги, гнітючого смутку, торкаючись в них не тільки своїх власних переживань, але також і суспільного й громадського життя «Студент», «Голе моє поле», «Наука». Був він також автором великих історичних поем «Мазепа», «Полуботок», «Віщий Олег», «Апостол» та ін. Пробував пера і на полі драматичної творчості й написав драму «Чумаки». За життя Руданського мало його творів виходило друком. Лише після його смерті пощастило Олені Пчілці, Іванові Франкові, Василю Лукичеві та ін. зібрати його розсипані перлини. e:\підручник\картинки\франко.jpg


Іван Франко

Після смерті Т.Шевченка ніхто з українців не здобув собі більшого імені на всіх просторах України та за її межами, як Іван Франко (1856-1916). Політика й поезія, публіцистика й філософія, новелістика й літературна критика, повість і історія, драма й етнографія, комедія й соціологія, література перекладів і редагування часописів – все те одночасно стало полем його творчої діяльності та глибоких дослідів.

Силу свого оригінального творчого таланту Франко виявив у ряді оповідань та повістей. Намічаючи впродовж свого життя різні типи й характери, автор дав у своїх оповіданнях і повістях цікаві, вірні образи, в першу чергу з життя тих, хто «в поті чола», працює на життя. Побут сільського й міського пролетаріату зобразив письменник у таких своїх творах як, «Ріпник», «На роботі», «Навернений грішник» та ін. Соціальний склад має повість «Борислав сміється», де Франко зобразив два ворожі світи – багатих та бідних (робітників нафтових заводів). Конфлікт між цими світами, вибухає в кінці широким полум’ям, яке охоплює весь Борислав.



Документи та матеріали.

Відомий український історик Іван Крип’якевич про



діяльність Івана Франка.

Франко був тим, хто серед найдикіших хащів пробивав шляхи для інших, був тим каменярем, який довгі літа лупав скалу безідейності, байдужості, тим ковалем, що клепав серця й сумління свого громадянства, був тим ідейним провідником, котрий вів народ в обітовану країну народного щастя і впав на тім шляху. Був у першу чергу громадянином. Розбуджував серед суспільності думки, кидав між неї нові кличі, вказував нові шляхи в політичним та суспільним житті. Громадянську службу перед усім мав на оці, коли працював на полі української журналістики, коли ознайомлював українську суспільність із перекладами найвизначніших творів людського духа, коли інформував чужинців у польських, німецьких та російських видавництвах про життя свого народу. Громадянську службу передусім мав на оці, коли кидався на поле науки й літератури та збагачував ці ділянки творами першорядної ціни.

Завдання:

1) Прочитайте документ.



2) Як характеризує І.Франка Іван Крип’якевич?

3) Яким родом діяльності окрім літературної займався Франко? (Доведіть цитатами з документу)

4) Що ви можете пригадати про громадсько-політичну діяльність Франка з попередніх тем?
У своїх поетичних творах поет висловлював не тільки власні переживання, але й переживання народу, «Смерть Каїна», «Мойсей». Вмів він звернутися й до дитячих сердець в своїх творах «Лис Микита», «Пригоди Дон-Кіхота». Поезії Франка зібрані в збірках «З вершин і низин», «Мій ізмарагд», «Із днів журби», «Давнє і нове», «Зів’яле листя» та ін. Франко залишив також ряд великих повістей, «Захар Беркут», «Великий шум», «Лель і Полель», «Перехресні стежки», та драм «Украдене щастя», «Сон князя Святослава».e:\підручник\литература драматургия\леся.bmp

Поруч Шевченка та Франка стоїть на вершині поетичної творчості Леся Українка (1871-1913) – Лариса Косач-Квітка. Вона дуже рано виступила зі своїми ліричними поезіями. Її перша поезія «Ні волі, ні долі у мене нема, лишилася тільки надія сама» створена нею на дванадцятому році життя. У 1892 р. з’явилася перша її лірична збірка «На крилах пісень», де оспівувала красу природи, дзвеніли сильні акорди патріотичної громадянської лірики. З цієї пори Леся Українка стала в центрі українського літературного життя. У 1899 р. вийшла її збірка «Думи і мрії», у 1902 – «Відгуки».




Леся Українка

Живо цікавило Лесю Українку питання, якою є роль поета серед громадськості та в чому є сила поетичного слова, і цьому питанню вона присвятила багато своїх поезій, як наприклад, «Давня казка». Із найбільшою силою, виразністю та глибиною виявився талант Лесі Українки у творах, що написані у формі драматичної поеми та віршованої драми: «Русалка», «Подорож до моря», «Роберт Брюс», «Місячна легенда» та ін. Глибиною морально-філософського осягнення життя відзначаються драматичні поеми «Одержима», «У пущі», «Бояриня», «Лісова пісня».

Наприкінці ХІХ ст. на літературній ниві постають і такі письменники як, Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський, Марко Черемшина, Тимотей Бордуляк, Богдан Лепкий та ряд інших, що проявлять свій талант на рубежі двох століть.

book1


  1. Драматургія.

Організація театру в Україні викликала потребу збагатити театральний репертуар, і ця потреба видвинула нові драматичні таланти, а саме Михайла Старицького, Марка Кропивницького та Івана Тобілевича.
e:\підручник\литература драматургия\старицкий.jpg



Драматург Михайло Старицький

Літературну діяльність Михайло Старицький (1840-1904), розпочав під псевдонімом Гетьманець, перекладами з російської мови. Ці переклади – творів Крилова, Пушкіна, Лермонтова, Міцкевича, Байрона й сербських народних пісень становлять велику частку його літературної спадщини. З власними оригінальними творами вперше виступив у львівській «Правді» у 1868 р. його ліричні поезії відзначаються розумінням народних потреб. Драматичну творчість розпочав у 70-х рр. комедіями «Різдвяна ніч», «Як ковбаса та чарка …», «Чорноморці». Крім того, збагатив сценічний репертуар драматичними творами «Не ходи, Грицю, на вечорниці», «Циганка Аза», «За двома зайцями». У драмі «Не судилося» порушив важливу й болючу на той час тему взаємин між інтелігенцією та простолюддям. Його історичні драми «Богдан Хмельницький», «Облога Буші», «Остання ніч», «Маруся Богуславка» стали широко відомими та популярними. e:\підручник\литература драматургия\марк кропивницкий.jpg

Велика заслуга Старицького й в тому, що він вложив багато зусиль, працюючи над виробленням української літературної мови. Багато його неологізмів, якими він в свій час дразнив сучасників, здобули собі місце у скарбниці української літературної мови, бо в їх творенні Старицький йшов за духом народної мови.




Драматург Марко Кропивницький

Поруч Старицького другим визначним українським драматургом був Марко Кропивницький (1841-1910). У 1873 р. виставив свій перший твір – «Дай серцю волю, заведе в неволю». Як автор драм, Кропивницький є найпомітнішим представником так званої «етнографічної драми». Його драматичні твори «Дві сім’ї», «Глитай», «Олеся», «Невільники», «Титарівна», «По ревізії», «Доки сонце не зійде … » захоплюють не так драматичною побудовою, як живим і точним зображенням села й життя в ньому. e:\підручник\литература драматургия\карпенко-карый.jpg


Українські письменники та драматурги ІІ половини ХІХ ст.


Драматург та письменник Іван Карпенко-Карий

На новий шлях українську драматургію вивів Іван Тобілевич (1845-1907), відомий в українській літературі під ім’ям Карпенка-Карого. Поруч із Лесею Українкою він займає одне з перших місць між українськими драматичними письменниками ХІХ ст. Він є творцем української соціальної драми. З 1883 р. починають з’являтися його драми, в яких з великим реальним зображенням картини він торкнувся важливих соціальних, економічних та побутових відносин в українському житті. Слідом за «Бурлакою», де він відобразив понуру панораму соціального лиха та повного безправ’я в царській Росії, пішла «Бондарівна», потім комедія «Розумний і дурень», драма «Наймичка», комедія «Мартин Боруля», в якій автор із великим гумором зобразив українську шляхту, що різними способами старалася втиснутися в ряди російського дворянства. За ним пішли нові драми – «Безталанна», «Батькова казка», комедії «Сто тисяч», «Хазяїн», «Паливода» та історичні драми «Сербин», «Що було, те мохом поросло», «Ґандзя», «Понад Дніпром», «Сава Чалий». e:\підручник\литература драматургия\писатели.jpg

Українське село в сірому, буденному вбранні, погоня за грішми, за землею, за наживою, насильство над селянами, самолюбство, - ось улюблені теми драм та комедій Карпенка-Карого. Дуже часто він проводить думку, що на безталанні одного спирається щастя другого.

Драматичні твори Старицького, Кропивницького та Тобілевича поклали основи для розвитку українського театру й захопили інших письменників попробувати щастя в цій галузі літературної творчості: Лесю Українку, Івана Франка, Панаса Мирного, Бориса Грінченка та ін.


  1. Театрbook1

Незважаючи на урядові перепони та заборони український театр продовжував розвиватись. Продовжують діяти аматорські театри. Так, в Єлисаветграді у 1864 р. аматори (поміщики) дають вистави «Наталка Полтавка», «Сватання на Гончарівці» та ін. Ці вистави мали незвичайний успіх. Можливість потрапити у такі театри мали всі верстви населення завдяки дешевим цінам на них.


Афіша львівського театру (1864 р.)


Очільник першої професійної трупи Омелян Бачинський

У 1864 р. розпочала свою діяльність перша українська професійна трупа у Львові на чолі з Омеляном Бачинським – «Руська бесіда». Першою виставою яку дав цей театр була мелодрама «Маруся» за повістю Квітки-Основ’яненка. Вистава перевищила всі сподівання. Гра акторів була на високому рівні. Королевою вечора була Теофілія Бачинська в ролі Марусі. В першій виставі окрім Т.Бачинської брали участь О.Бачинський, Ю.Нижанківський, Юрчакевич та ін. Львівський театр розпочинає давати вистави й в інших містах Західної України. У репертуарі театру було велике розмаїття вистав за творами Т.Шевченка - «Назар Стодоля», Й.Коженьовського - «Верховинці», А.Вельсовського - «Бувальщина» та багато інших.

У Наддніпрянській Україні перша професійна трупа була створена у 1882 р. М.Кропивницьким та М.Старицьким у Єлисаветграді. Відомими акторами цієї театральної трупи були М.Заньковецька, І.Бурлака, М.Садовський, Н.Жаркова, А.Максимович та ін. Наприкінці ХІХ ст. виникли театральні трупи М.Садовського, П.Саксаганського, І.Карпенка-Карого. У 80-90-х рр. ХІХ ст. в Україні діяло кілька десятків українсько-російських труп. У 1891 р. в Києві був організований перший постійний російський театр М.Соловцова.




Кухула, Осуховська, Біберович і Моленцький у "Верховинцях"

Розвиток українського театру, безсумнівно, пов’язаний з ім’ям Михайла Старицького. Саме за його ініціативою та за участю трьох талановитих артистів – трьох братів Тобілевичів (Карпенка-Карого, Садовського та Саксаганського) й артисток Марії Заньковецької та Ганни Затиркевич у Наддніпрянщині виникла перша професійна театральна трупа. У 1883 р. вона отримала дозвіл давати українські вистави, але за умови, щоб кожна українська вистава йшла в парі з виставою російської п’єси. Спочатку їй було заборонено давати вистави у Києві, тому трупа розпочала свої вистави в Москві та Петербурзі.


Марко Кропивницький, відомий драматург та засновник театральної трупи, також розпочинав свою діяльність як актор. Ще у 1871 р. він працював в одеському театрі Маркових. Вже у першому своєму виступі в ролі Стецька в комедії «Сватання на Гончарівці» здобув собі великий успіх. У 80-х рр. брав активну участь у театральній трупі Ашкаренка. А згодом, заснував свою власну, що мала величезний успіх та з тріумфом виступала у різних містах. Репертуар театру був багатий й на нові твори, як «Глитай», «Невільник», «За двома зайцями», «Не так склалося, як гадалося» та ряд інших.


Панас Саксаганський


Микола Садовський

У 1885 р. ця артистична трупа розпалася на дві нові: одна – на чолі з М.Кропивницьким, друга – з М.Старицьким. Такий розпад жодним чином не сказався на популярності та професійності акторів. На чолі двох нових театрів стояли корифеї української сцени, знамениті актори й режисери. Вже у 1888 р. таких театральних трупи було чотири: перша – театр М.Садовського, де були такі відомі актори як, Заньковецька, Затиркевич, Максимович, Науменко та ін.; друга – театр Саксаганського, де грали Карпенко-Карий, Ліницька, Виріна, Грицай, Суслова та ін.; третя – театр Старицького з Боярською, Орлик, Маньком, Касяненком і четверта – театр Кропивницького, під керівництвом якого починали робити свої перші кроки всі молоді артисти. e:\підручник\театр\саксаганский панас карпович.bmp

e:\підручник\театр\м.к.заньковецкая в пьесе пока солнце взойдет, роса очи выес м.л.кропивницкого.jpg

Ганна Затиркевич




Марія Заньковецька




Марія Заньковецька у п’єсі "Поки сонце зійде, роса очі виїсть"



Висновки.dramamsk
Українська література ІІ половини ХІХ ст. багата на імена великих письменників. На цей період припадає творчість П.Мирного. Його твори «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Лимерівна», «Лихі люди». Особливо відомим письменником, громадським діячам Східної Галичини у 70-90-ті рр. ХІХ ст. був Іван Франко. Його літературний внесок у скарбницю української літератури налічує 5 тисяч творів, серед яких «Борислав сміється», «Смерть Каїна», «Мойсей», збірки віршів, як наприклад, «Зів’яле листя».

Відомою українською поетесою цього періоду є Леся Українка. Основним завданням її творчості було служіння справі визволення свого народу. Творчою спадщиною Лесі Українки є такі твори як, «Досвітні вогні», «Сім струн», «Сльози-перли» та ін.

Це час відзначився розвитком української драматургії. М.Старицький написав 25 п’єс, серед яких «Ой, не ходи Грицю, та й на вечорниці», «У темряві», «Не судилося». У своїй творчості Старицький описував життя українського села, боровся з його недоліками. Відомі його історичні п’єси «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Оборона Буші».

Визначним явищем у драматургії стала творчість М.Кропивницького. Великої популярності набули його драми «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Невільники», «Дві сім’ї» та ін.

Творцем соціальної драми і комедії увійшов в історію української драматургії Іван Карпенко-Карий. Його драми «Наймичка», «Безталанна», комедії «Сто тисяч», «Хазяїн», «Мартин Боруля» та ін. стали класикою української літератури та драматургії.

У 1864 р. був заснований професійний театр у Львові, який очолив О.Бачинський. У Єлисаветграді М.Кропивницький у 1882 р. створив першу професійну українську театральну трупу. До неї увійшли відомі на той час актори М.Старицький, М.Садовський, М.Заньковецька, І.Бурлака та ін..



hh00625_


Питання для самоконтролю

1) Назвіть найвідоміші твори Івана Нечуя-Левицького.

2) Хто є автором творів «Мартин Боруля», «Наймичка», «Сто тисяч»?

3) Хто був автором першої української соціальної повісті «Інститутка»?

4) Які серед наведених творів належать перу Панаса Мирного?

«Наймичка», «Лимерівна», «Степовий гість», «Микола Джеря», «Голодна воля», «Хіба ревуть воли, як ясла повні».

5) Визначте зайве у переліку та скажіть чому?

«Каменяр», «Вічний революціонер», «Повія», «Марійка».

6) Назвіть найвідоміші п’єси М.Старицького.

7) Правильно співвіднесіть письменників з назвами їхніх творів.

а) П.Куліш, б) М.Вовчок, в) Ю.Федькович, г) І.Нечуй-Левицький, д) П.Мирний

1) «Повія», 2) «Кайдашева сім’я», 3) «Позичена кобза», 4) «Дезертир», 5) «До братів на Україну»,

6) «Народні оповідання», 7) «Довбуш», 8) «Микола Джеря», 9) «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»,

10) «Інститутка».

8) Встановіть відповідність між назвами творів та їх авторами:

а) «Жаба і віл», 1) І.Франко,

б) «Окуляри», 2) Л.Глібов,

в) «Роберт Брюс», 3) С.Руданський,

г) «Пригоди Дон-Кіхота», 4) Л.Українка,

5) В.Самійленко.


  1. Заповніть схему:


Українські драматурги

ІІ половини ХІХ ст.


назви творів назви творів


назви творів

10) Розгляньте карту № 16 «Українська культура другої половини ХІХ ст.» та вкажіть:



а) у яких містах у другій половині ХІХ ст. діють театри;

б) яка направленість цих театральних труп.

ph02736g
Словник термінів.

Натуралізм – напрям у літературі, що виник у ІІ половині ХІХ ст., представники якого намагалися копіювати дійсність.

Неологізми – нові слова, які тільки входять у мову і ще не стали загальновживаними.

Романтизм – напрям у літературі й мистецтві кінця XVIII – початку ХІХ ст., для якого характерне прикрашене, ідеальне зображення дійсності.




e:\підручник\театр\труппа м.кропивницкого 90-е гг..jpg


an00790_


Віконце допитливих.

Заборони щодо використання української мови під час культурних заходів.


Трупа М.Кропивницького, 90-ті рр. ХІХ ст.

Українську мову забороняв вживати російський уряд як в повсякденному так і в культурному житті. Забороняли нашу рідну пісню, виганяли її зі школи, виганяли з життя. З 1876 р. було заборонено ставити текст української пісні під нотами, - можна було друкувати тільки одні ноти. І тільки через п’ять років скасували цей сміхотворний наказ.

Забороняли співати рідною мовою, і коли українці бажали прилюдно проспівати рідну пісню, губернатори вимагали (інколи) співати її по-французьки або по-російськи. Так було в Одесі, де відомий губернатор Зелений примусив замість «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» співати: «Ой, не хади, Гришка, да и на пикник».

Проте громада слухала і такі викрутаси, і повернувшись додому з таких «пикників», тихо тягла собі «Ще не вмерла Україна»…

Забороняли український театр. Довгий час наш театр був вигнаний з київського генерал-губернаторства, тобто з Київської, Подільської, Волинської, Чернігівської та Полтавської губерній. І примушений був довгі роки мотатися по російських містах.

А коли дозволили й театр, то тільки з умовою, щоб поруч української вистави йшла і російська. Забороняли такі п’єси, де мова була б про інтелігенцію, - аби не вийшло, що ніби то «мужицькою» мовою може розмовляти і освічена людина.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4

Схожі:

Тема розвиток освіти та науки на українських землях iconТема розвиток освіти та науки на українських землях
Розділ духовне життя в українських землях наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ століття
Тема розвиток освіти та науки на українських землях iconСоціально-політичний розвиток І національний рух в українських землях в першиій половині XIX ст
Криза феодально-кріпосницької системи І особливості соціально-економічного процесу в Україні
Тема розвиток освіти та науки на українських землях icon"Соціально-політичний розвиток І національний рух в українських землях в першиій половині XIX ст."
Криза феодально-кріпосницької системи І особливості соціально-економічного процесу в Україні
Тема розвиток освіти та науки на українських землях iconТестове контрольне опитування. Варіант 1 Тема Історія та культура населення України в стародавні часи
...
Тема розвиток освіти та науки на українських землях iconУрок-занурення «реактивний рух. Розвиток космонавтики. ВНЕСОК УКРАЇНСЬКИХ УЧЕНИХ У Розвиток космонавтики.»
К. Е. Ціолковського та українських учених про використання ракет для космічних польотів
Тема розвиток освіти та науки на українських землях iconЛекція українська культура у другій половині ХVII – XVIII століттях
Соціально-культурна ситуація на українських землях в епоху бароко. Іван Мазепа у творенні культури
Тема розвиток освіти та науки на українських землях iconКонспект лекцій для слухачів 2-го курсу Дрогобицького катехитичного інституту Пресвятої Трійці зміст: Тема №1: Політико-релігійна ситуація на українських землях до 988 року
З 1000-х років – літопис Нестора «Повість полум’яних літ». До літопису – юридично-релігійні І законодавчо-документальні джерела:...
Тема розвиток освіти та науки на українських землях iconПродовжувач опришківської справи Лук’ян Кобилиця
Хіх ст які відбувалися на українських землях в даний період; вчити працювати з документами та ілюстраціями, аналізувати матеріал,...
Тема розвиток освіти та науки на українських землях iconТема досвіду роботи «розвиток креативної особистості шляхом використання інтерактивних технологій»
...
Тема розвиток освіти та науки на українських землях iconКурс "Педагогіка" є провідним у системі загальнопедагогічної підготовки студентів педагогічних спеціальностей університету
Викладання курсу передбачає ознайомлення студентів з педагогічними поглядами, діяльністю визначних українських І зарубіжних педагогів...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка