Тема суспільно-політичний та національний рух в наддніпрянській україні у 50-60-х рр. ХІХ ст



Сторінка4/5
Дата конвертації19.04.2017
Розмір1.03 Mb.
1   2   3   4   5
Тема 4. Український національно-визвольний рух на західноукраїнських

землях у 60-х – першій половині 70-х років ХІХ ст.
book1


1. Суспільно-політичний розвиток західноукраїнських земель у 60-х – І половині 70-х рр. ХІХ ст.

Після поразки революції 1848 р. у суспільно-політичному житті Австрійської імперії утвердився період «бахівської реакції», названої так за іменем її основного провідника, міністра внутрішніх справ Олександра Баха. Ситуація галицьких українців ускладнювалася ти, що провідником «бахівської» політики у Галичині був намісник краю польський граф А.Голуховський. За час свого правління він поступово замінив австрійських чиновників у місцевому службовому апараті на польських, що сприяло домінуванню польської еліти у політичному житті Галичини. Були відкинуті вимоги українців на поділ Галичини на Східну й Західну й виділення Східної (української) Галичині в окрему адміністративну область. Саме за правління Голуховського була закрита Головна руська рада.

Кінець періоду післяреволюційної реакції поклали зовнішньополітичні невдачі Австрії. У 1859 р. Австрія зазнала поразки у франко-італо-австрійській війні, у 1866 р. – у війні з Пруссією. Воєнні невдачі наново піднесли роль національного питання у внутрішньополітичному житті імперії. Переможцем у франко-італо-австрійській війні вийшов П’ємонт – невелике королівство на півночі Італії, яке боролося за звільнення й об’єднання всіх італійських земель в одній національній державі. Приклад П’ємонту надихав політичних лідерів інших народів Австрії, землі яких були поділені між декількома імперіями. Над Габсбурзькою імперією нависла загроза повторення нової «весни народів».

Майбутнє імперії залежало в першу чергу від ставлення національних еліт, які перебували в опозиції до Відня – угорців, чехів, поляків. Внаслідок досягнення компромісу з угорцями Австрія перетворилася в дуалістичну імперію Австро-Угорську монархію у 1867 р. Була прийнята конституція Австро-Угорщини яка проголошувала рівноправність у школах, державних установах, судах; українці одержали дозвіл брати участь у виборах (і бути обраними) в австрійський і угорський парламент, Галицький і Буковинський сейми. Стосовно Галичини, за айстро-польським компромісом, розширювалися права поляків у краю. Уся соціальна, економічна та освітня політика була спрямована насамперед на задоволення польських інтересів.



book1


2. «Москвофіли».

Посилення польських позицій у Галичині привело до розколу в руському таборі. Його лідери почували себе зрадженими австрійським урядом, який надавав перевагу полякам. У пошуках нових аргументів на користь своїх національних прав вони прагнули довести, що мають за собою такі ж старі політичні та культурні традиції, як і поляки. З цією метою одна частина – староруси – посилалася на історію Київської Русі й Галицько-Волинського князівства, на церковнослов’янську літературу, інша – москвофілимріяли приєднатися до все міцніючої Російської імперії, за їх словами: «Якщо нам доведеться потонути, то краще це зробити в Російському морі, ніж у польському болоті».

Москвофіли – найбільш праве консервативне крило в українському національно-визвольному русі, об’єднувало українських поміщиків, буржуазію, священиків уніатської церкви, частину селянства та інтелігенції, сільських і міських підприємців. Мріяли про приєднання земель Західної України до Російської імперії. Їх мрії щедро фінансувалися російською владою особливо, за пропаганду серед західноукраїнського населення, що українського народу взагалі не існує, а є тільки «панруський» . Ідеологами москвофілів були: в Галичині – Д. Зубрицький, у Буковині – Г.Купченко, на Закарпатті – А.Добрянський та І.Раковський, які виробили основні положення своєї програми:


  • Українського народу не існує, є лише «панруський» народ від Карпат до Камчатки;

  • Української мови не існує , є лише єдина російська мова;

  • Національно-культурна й державно-політична єдність з російським народом, з Росією

  • Використовувати для письма «язичіє» - суміш російської, української, старослов’янської і польської мов;

  • Української мови як літературної немає, це лише говірка неосвічених селян;

  • «Обласне наріччя галицької черні» не годиться для написання історичних праць, призначених для освічених людей, для простолюдина достатньо лише три книги: молитовник, псалтир, катехізис.

Чимало відомих галичан, які раніше були палкими поборниками ідеї самостійного розвитку українського народу, рішуче заявляли про єдність Галицької Русі з Великою Росією. Серед них був і колишній учасник «Руської трійці» філолог Я. Головацький і поет І.Гуталевич, і письменник Б.Дідицький та ін. Вони видавали російською мовою свою газету «Слово», журнали «Галичанин», «Лада» та ін.. Мали свою політичну організацію Руську раду, створену у 1870 р., яку вважали наступницею Головної руської ради. Під вплив москвофілів потрапили практично всі культурно-освітні установи – Галицько-руська матиця, Ставропігійський інститут, Народний дім у Львові, преса - «Зоря Галицька», «Вістник», «Сімейна бібліотека», видання наукових праць і шкільних підручників, викладання «руської словесності» в університеті й гімназіях. Подібні процеси відбувалися й на Закарпатті, де І.Раковський видавав зросійщеною мовою «Вістник державних законів», часопис «Церковна газета» та ін. Окрім цього москвофіли Буковини та Закарпаття створили політичне товариство «Народна рада», «Общество русских женщин в Буковине», «Общество русских студентов Карпат» тощо.

3. Народовці.book1

На противагу москвофілам у 1860-х рр. в Західній Україні зародився рух народовців, який виник на ґрунті ідей національного відродження, започаткованих «Руською трійцею» та Кирило-Мефодіївським братством, і сформувався під впливом творчості Т.Шевченка, П.Куліша, М.Костомарова.

Виходячи з того, що українці – це окрема нація, яка проживала на території від Кавказу до Карпат народники сформували основні цілі:


  • Єдність усіх українських земель;

  • Розвиток єдиної української мови на основі народного говору;

  • Пробудження національної свідомості української молоді;

  • Присвятити себе служінню українському народу.

До народовців належали переважно представники української інтелігенції – письменники, вчителі, лікарі, юристи, студенти. На початку своєї діяльності народовці проводили значну культурницьку роботу ліберального напряму. Організаційними центрами народовського руху стали редакції журналів «Вечорниці» (1862-1863), «Мета» (1863-1864), «Нива» (1865), «Русалка» (1866). Група письменників, педагогів і громадських діячів, зокрема Сидор (Ісидор) Воробкевич, Володимир Шашкевич (син Маркіяна Шашкевича), Ксенофонт Климкевич, Федір Заревич, Євген Згарський та інші - організували на зразок київської Громади студентські та учнівські організації – громади у навчальних закладах Галичини.

Через діяльність громад, де їх учасники вивчали українську літературу та історію, збирали етнографічний і фольклорний матеріал, влаштовували літературні вечори і концерти, народовці прагнули пробудити національну свідомість в українській молоді. Перша така громада була створена 1863 р. у Львові. У діяльності учнівських громад відзначився Данило Танячковський, який заснував громаду у Львівській духовній семінарії та сприяв утворенню аналогічних у Тернополі, Бережанах, Станіславі, Самборі та інших містах. Велику фінансову підтримку народовцям надавала наддніпрянська національносвідома українська інтелігенція. Використовуючи нові конституційні закони, прийняті австрійським урядом, народовці заснували ряд культурно-освітніх товариств: у 1861 р. - «Руська бесіда» (при ньому діяв і український театр заснований 1864 р.), у 1868 р. – «Просвіту».



4 . Культурно-просвітницьке товариство «Просвіта».book1

Важливу роль у розвитку національного руху на Західній Україні відіграло товариство «Просвіта», створене у Львові 8 грудня 1868 р. Це товариство носило культурно-освітній характер. Основним завданням товариства стало сприяння просвіті українського народу в культурному, національно-політичному та економічному напрямках. Головами «Просвіти» в різні часи були визначні постаті Галичини: Анатоль (Наталь) Вахнянин (1868-1870), Юліан Лаврівський (1870-1873), Володислав Федорович (1873-1877) та багато інших. Для більшого охоплення населення «Просвіта» створює філії у повітах. Перша така філія була відкрита у 1875 р. в с. Бортники, а на кінець ХІХ ст. їх налічувалось 19, станом на 1914 р. – 75 філій.




Корнило Сушкевич

член «Просвіти»

Великий внесок у діяльність товариства внесли брати Олександр, Омелян та Петро Огоновські, Корнило Сушкевич. Діячі «Просвіти» видавали газети «Читальня», «Письмо з Просвіти», різні твори українських письменників, підручники, популярні брошури, друкує підручники українською мовою. Починаючи з 1891 р. товариство скерувало свою роботу й на піднесення добробуту українського села, саме для цього воно організовує кооперативні крамниці, позичкові каси, молочарні, кооперативи. h:\фото\омелян огоновський.jpg c:\documents and settings\vika\рабочий стол\анатоль вахнянин.jpg


Анатоль Вахнянин

Через друковані видання, читальні, широку мережу гуртків «Просвіта» несла в народні маси культуру, знання й національну свідомість і була важливим чинником консолідації галицьких українців.






Омелян Огоновський, учасник "Просвіти"



Документи та матеріали.




  • Складаємо історичний портрет

    • Познайомитися із історичним часом (епохою) в якому проходило життя та діяльність (творчість) діяча.

    • Визначити походження (стан) цієї людини.

    • Як відбувалось становлення особистості історичного діяча (родовід, дитинство, освіта, особисті якості й риси характеру).

    • Прослідкувати та проаналізувати періоди його становлення як діяча або митця.

    • Які завдання визначала головними у своїй діяльності ця особистість.

    • Визначити методи (шляхи реалізації) його діяльності.

    • Назвати найбільш видатні його справи, яким цілям вони служили.

    • Як ви оцінюєте його діяльність?

    • Зроби висновок (чи прогресивна роль цього діяча в історії)



Лаврівський Юліан Григорович – український політик та громадсько-культурний діяч Галичини. У 1860-1870-х роках належав до не чисельної групи діячів старшого покоління, які, залишаючись консерваторами-традиціоналістами, критикували москвофільські тенденції та симпатизували народовцям. Він був одним із засновників товариства «Руська бесіда» та українського театру при ньому. З 1861 р. депутат Галицького сейму та його віце-маршалок з 1869 р.

У 1869 р. виступив у Галицькому сеймі з проектом українсько-польської угоди, який передбачав розширення сфери використання української мови в системі галицької адміністрації, позбавлення поляків можливості втручатися у мовно-правописні дискусії серед українців, перетворення Академічної гімназії у Львові на цілком українську, створення українських паралельних класів у Перемишльській, Станіславській, Самбірській, Бережанській і Тернопільській гімназіях; відкриття в Перемишлі й Станіславі вчительських семінарій з українською мовою викладання; перетворення Львівського університету на двомовний – польсько-український; припинення полонізації початкового шкільництва; фінансування з крайового бюджету українського театру та багато іншого.

Польська сеймова більшість відхилила запропонований Лаврівським проект угоди. Але великим його досягненням, як політичного діяча, було проведення через сейм у 1871 р. рішення про поетапне запровадження української мови викладання в Академічній гімназії у Львові, яке було реалізоване у 1874 р.

Завдання.

1) Прочитайте документ.

2) Які заходи щодо вживання української мови в Галичині, намагався добитися Ю.Лаврівський виступаючи у Галицькому сеймі?

3) Які з його вимог були реалізовані?

4) Яка, на вашу думку, мета політичної діяльності Юліана Лаврівського?
Висновки.dramamsk

Революція 1848-1849 рр. в Австрійській імперії не розв’язала головних політичних завдань: не був ліквідований імперський режим, не були задоволені національні вимоги пригноблених народів. Тому головним у суспільно-політичному житті Західної України залишалося національне питання. Ситуацію ускладнило те, що зі своїми національними вимогами в Галичині виступали ще й поляки. І поляки, і українці прагнули зміцнити свої позиції в Галичині. У цій ситуації австрійський уряд змушений був переглянути внутрішню політику. У 1867 р. в Австро-Угорщині була прийнята конституція яка проголосила рівноправність та надала українцям можливість брати участь у виборах.

У суспільно-політичному житті краю основне місце в 60-70-х рр. ХІХ ст. займало дві течії: москвофіли (русофіли) та народовці (українофіли).

Москвофіли, соціальною базою яких була консервативна інтелігенція, духовенство та сільська буржуазія, покладали надії на допомогу Росії і прагнули приєднання західноукраїнських земель до її складу. Вони не визнавали існування окремого українського народу і пропагували ідею «єдиної неподільної російської народності від Карпат до Камчатки». Для поширення своїх ідей мали періодичні видання газету «Слово», журнали «Галичанин» та «Лада». Москвофіли отримували щедру таємну фінансову підтримку з боку російського уряду.

Інша течія – народовці – навпаки, прагнули довести існування окремої української нації, окремої української мови та виступали за єдність всіх українських земель. Основною рушійною силою була молода західноукраїнська інтелігенція, яку підтримували й наддніпрянські письменники та наукові діячі. Народовці займалися науково-просвітницькою роботою, для чого було створено товариство «Просвіта», виходили періодичні видання такі як: журнали «Вечорниці», «Нива», «Русалка».

Велике значення мала діяльність «Просвіти» - українського культурно-освітнього товариства, яке видавало популярні українські книжки, відкривало читальні й охоплювало своїм впливом селян. Основним у діяльності цього товариства було поширення освіти та національної свідомості серед народу.




hh00625_


Питання для самоконтролю

1) Охарактеризуйте суспільно-політичний рух західноукраїнських земель після революції 1848 р.



2) Які основні політичні питання не були вирішені під час революції 1848-1849 рр.?

3) Як вплинуло на життя українців прийняття конституції 1867 р. Австро-Угорською імперією?

4) Які напрямки суспільно-політичного руху західноукраїнських земель 60-70-х рр. ХІХ ст. ви знаєте?

5) Поясніть термін «москвофіли».

6) Охарактеризуйте основні положення програми москвофілів.

7) Хто такі народовці?

8) Які періодичні видання народовців ви знаєте?

9) Які основні цілі ставили перед собою народовці?

10) Громадське товариство «Просвіта» заснували:

а) народовці, б) москвофіли.

11) «Просвіта» була заснована:

а) 1848 р., б) 1868 р., в) 1888 р.

12) Складіть порівняльну таблицю

«Національно-визвольні рухи Західної України 60-початку 70-х рр. ХІХ ст.»



Питання для порівняння

Москвофіли

Народовці

Соціальний склад







Ідеологи







Організації







Друковані видання







Фінансова підтримка







Основні ідеї








13) Заповніть схему


«Просвіта»
Мета діяльності Форми діяльності

ph02736g
Словник термінів.

Дуалістична монархія – вид монархічного правління, коли монарх – голова держави – особисто формує склад уряду, яким керує сам або через призначеного ним прем’єр-міністра.

Москвофіли – представники однієї з течій в українському національно-визвольному русі ІІ половини ХІХ ст., які виступали за союз з Росією.

Народовці – представники однієї з течій в українському національно-визвольному русі ІІ половини ХІХ ст., що виступали за буржуазно-ліберальні реформи та автономію України.
an00790_


Віконце допитливих.

Національне пробудження галицької інтелігенції.

До нового вибуху в національній та літературній праці прорвалися українці Галичини з приходом Шевченківських поезій, які досі були відомі тільки небагатьом одиницям. Ідеї, що розвивав у своїй поезії Шевченко, захопили найперше молодь. Університетська молодь згуртувалася в «Громаду», за її прикладом пішла також гімназійна молодь – не тільки у Львові, але й у кількох містах у провінції, організуючі скрізь гуртки. Душею громад був Данило Танячкевич (Грицько Будеволя). Своїми листами, що писав їх своєрідним, поетичним стилем, він поривав молодь, розбуджував серед неї патріотичні почуття, заохочував до праці для добра народу.

Щоб оживити літературу та привернути народній мові її права до літературного життя, університетська молодь почала видавати часопис «Вечерниці», редактором якого був Федір Заревич (Юрко Ворона). Допомагали йому в редакційній праці Ксенофонт Климкович та Володимир Шашкевич. Цю нову «руську трійцю» та її ідейних прихильників, що взялися працювати в народному дусі й на народній основі розвивати рідну мову й рідне письменство, називали «народовцями» або «вечерничниками».

Доказом національного пробудження галицьких українців та живішого розвитку українського народного життя було заснування театру. Заснований він був завдяки заходам віце-маршалка галицького сейму Юліана Лаврівського при товаристві «Руська бесіда» у Львові в 1864 р. і розпочав вистави у Львові і в провінції. Це спонукало деяких письменників, наприклад, Климковича, Свєнціцького, подбати про збагачення українського театрального репертуару перекладами та переробками драматичних творів європейської літератури.



Тема 5. Політичний рух в Західній Україні в середині 70-х – в 90-х роках ХІХ ст.

book1


1. Діяльність галицьких народовців у другій половині

70-х – 90-х рр. ХІХ ст. Наукове товариство ім. Т.Шевченка.

Поштовхом до початку нової активної політичної діяльності народовців стали вибори 1879 р. до галицького сейму, на яких українці, очолювані москвофільською Руською радою, змогли послати тільки трьох своїх представників. Нову роботу народовці розпочали з видання двох політичних часописів: «Батьківщина» (1880) та «Діло» (1880). Серед керівництва цих видань були головні ідеологи народовців – О.Барвінський, В.Навроцький, О.Огоновський, Ю.Романчук, А.Вахнянин та ін.

Діяльність галицьких народовців пов’язана з широкою просвітницькою роботою, що характеризується відкриттям ряду культурно-освітніх товариств, зокрема «Руської бесіди», «Просвіти» та створенням у Львові 1873 р. Літературного товариства ім. Т.Шевченка (ЛТШ), що стало можливим при сприянні наддніпрянських та галицьких меценатів та завдяки капіталу полтавської поміщиці Єлизавети Милорадович. Фундаторами товариства виступили також О.Кониський, Д.Пильчиков, М.Жученко, С.Качала. Метою створеного товариства було «вспомагати розвою руської (малоруської) словесності». Першими головами товариства були К.Сушкевич (1874-1885), С.Громницький (1885-1886), Д.Гладилович (1886-1892). У перше десятиліття діяльність товариства носила скромний характер: його коштом вийшли два річники журналу «Правда» та «Дослідження у галузі руської мови», та перебрало на себе видання журналу «Зоря», який став всеукраїнським літературним органом і поширювався у Наддніпрянській Україні.e:\підручник\будинок нтш у львові.jpg


Будинок НТШ у Львові

Наприкінці 1880-х рр. у середовищі київської громади визріла ідея перетворення товариства у виключно наукову установу. У Галичині цю ідею підтримала група народовців на чолі з О.Барвінським. Відповідно до цього плану, у 1892 р. товариство було перейменовано у Наукове товариство ім. Т.Шевченка (НТШ). Головним завданням реорганізованого товариства було «плекати та розвивати науку і штуку в українсько-руській мові, зберігати та збирати всякі пам’ятки старанності і предмети наукові України-Руси».

Документи та матеріали.

Діяльність Наукового товариства ім. Т.Шевченка.

При Науковому товаристві ім. Т.Шевченка було утворено три секції – історико-філософську, філологічну, математично-природознавчо-лікарську. Розпочалась організація бібліотеки і музею НТШ. З 1892 р. почав виходити головний друкований орган товариства – «Записки НТШ» редакторами якого були Ю.Целевич та О.Барвінський, саме вони й були першими головами товариства.e:\підручник\михаил грушевский.jpg




Михайло Грушевський


Іван Франко та

Володимир Гнатюк
Період найбільшого розвитку НТШ розпочався з 1894 р., що було пов’язано з переїздом до Львова М.С.Грушевського, який очолив історико-філософську секцію. Вже у 1895 р. М.Грушевський стає редактором «Записок НТШ», а з 1897 р. він був обраний головою товариства. За час його головування НТШ видало близько 800 томів наукових праць, зокрема 112 томів «Записок». Грушевський зініціював низку інших періодичних видань: «Хроніка НТШ», «Збірник історично-філософської секції НТШ» (саме в цій серії вийшло вісім томів його «Історії України-Руси»), «Збірник математично-природничо-лікарської секції», «Жерела до історії України-Руси», «Українсько-руський архів», «Етнографічний збірник» та ін.

Окрім М.Грушевського, велику роль у формуванні академічного обличчя НТШ відіграли І.Франко та В.Гнатюк, які очолювали різні структурні одиниці товариства, редагували серійні та окремі видання, зокрема випускали у 1898-1905 рр. «Літературно-науковий вісник» та керували Українською видавничою спілкою. За їх ініціативою у 1898 р. була проведена реформа статуту НТШ, згідно з якою у 1899 р. був вибраний перший академічний корпус учених-членів НТШ у складі 32 чоловік як із західноукраїнських так і східноукраїнських земель.


Завдання:

1) Прочитайте документ.



2) В чому ви вбачаєте основну мету діяльності Наукового товариства?

3) Назвіть видатних діячів НТШ.

4) З ким із наукових діячів пов’язаний найбільший період розвитку НТШ?

5) Який внесок М.Грушевського у діяльність Наукового товариства ім. Т.Шевченка?

2. Розгортання руху народовців в Буковині та в Закарпатті.book1

Під впливом українців Галичини народовський рух розгорнувся на Буковині і Закарпатті. Завдяки народовцям в Буковинський край проникала поезія Т.Шевченка. Засновниками української літератури на Буковині вважають Юрія Федьковича (1834-1888) і братів Ісидора (1836-1903) і Григорія (1838-1884) Воробкевичів, яких називали «буковинською трійцею». h:\фото\григорій воробкевич.jpg




Юрій Федькович


Григорій Воробкевич, учасник "буковинської трійці
"
У 1875 р. був заснований Чернівецький університет, що суттєво змінило ситуацію на краще, частину викладачів становили галицькі українці, що були провідниками національної ідеї. Кафедру української філології в університеті очолив народовець Г.Онишкевич. Утворене у 1869 р. в Чернівцях культурно-просвітнє товариство «Руська бесіда», яке спочатку перебувало в руках москвофілів, з 1884 р. перейшло до народовців, які й дали йому спрямування галицької «Просвіти». З січня 1885 р. почала виходити українська газета «Буковина», що на прохання товариства «Руська бесіда» її редактором став Ю.Федькович. Газета публікувала багато цінних матеріалів з історії та культури Буковинського краю, сприяла формуванню та розвитку української національно-демократичної думки на Буковині. Ю.Федькович відстоював право українських дітей навчатися рідною мовою, виступав за створення українських гімназій та перетворення німецького університету в Чернівцях на український.

Фундаторами буковинської літератури були брати Воробкевичі. Ісидор який під псевдонімом Данило Малка писав поезії, оповідання і драми історичного жанру та Григорій, що підписувався під своїми поезіями як «Наум Шрам». Активно діяли на ниві українського національного відродження й Н.Кобринська, О.Маковей, С.Смаль-Стоцький та інші відомі письменники та науковці.


Ісидор Воробкевич

Складною була ситуація в Закарпатті. Після перетворення Австрійської імперії на Австро-Угорську тут посилилася мадяризація. В національному русі краю до кінця ХІХ ст. панувало москвофільство. Під його впливом перебували створені у 1860-ті рр. перші національні товариства. З кінця ХІХ ст. національно-культурне відродження на Закарпатті відбувалось під ідеологічним впливом народовців, ідеї якого відстоювали такі визначні громадсько-політичні діячі на цих українських землях як, Л.Чопей, А.Волошин, Ю.Жаткович, Г.Стрипський та ін.

Одним із активних громадсько-політичних діячів Закарпаття в цей час був історик Юрій Жаткович (1855-1920). У 80-90-х рр. ХІХ ст. опублікував ряд статей з церковної історії та етнографії Закарпаття. Написав «Етнографічну історію угрорусів», уривки якої були опубліковані в «Етнографічному збірнику» у 1896 р., яке було одним з періодичних видань, що друкувалися Науковим товариством ім. Т.Шевченка у Львові.e:\підручник\августин волошин.jpg




Августин Волошин

Величезний внесок в розвитку національної свідомості закарпатців належить Августину Волошину (1874-1945), який у 1899 р. видав перший підручник української мови на Закарпатті. За своє життя написав і видав за власний кошт 42 книги, здебільшого підручники і посібники для народних шкіл, праці з педагогіки, соціального виховання, дидактики, психології, логіки, історії педагогіки. Книги Волошина були написані доступною мовою і користувалися широким попитом, на них виховувалося кілька поколінь закарпатців. У 1899 р. А.Волошин та його однодумці очолили засноване О.Духновичем «Общество св. Василія Великого», придбали друкарню і почали видавати художні твори, молитовники та іншу богословську літературу, що викликало роздратування місцевої угорської влади та русофілів. Ще довгий час Закарпаття залишалося під впливом «москвофілів».

book1

3. Радикальний рух Галичини. Утворення Народної ради.

У 70-х рр. ХІХ ст. виникає радикальний рух Галичини, поява якого стала наслідком впливу радикальних ідей М.Драгоманова, який закликав галицьку молодь рішуче позбавитися консервативних поглядів лідерів старшого покоління. Його заклики були почуті молодими патріотами, які, на відміну від москвофілів та народовців шукали свій шлях боротьби за інтереси трудящих мас.

Найбільш рішучими та енергійними ідеологами радикального руху були Іван Франко (1856-1916), Михайло Павлик (1853-1915), Остап Терлецький (1850-1902) та інші. Молоді радикали, захоплені соціалістичними ідеями, вирішення національного питання пов’язували з питанням соціального визволення:e:\підручник\иван франко.bmp


  • Ліквідація залишків кріпацтва;

  • Передача землі селянам;


Іван Франко

Возз’єднання всіх українських земель;

  • Національне та соціальне звільнення;

Захищаючи інтереси селян та робітників проводили страйки та мітинги під гаслами зниження податків, підвищення заробітної платні і т. ін. Мали свої революційні гуртки у Львові, Станіславі, Перемишлі, Дрогобичі, Тернополі і Дублянах. Найбільш значною була група І.Франка та М.Павлика у Львові, яка працювала в журналі «Друг», потім у журналі «Громадський друг» (назву журналу «Громадський друг» замінили на «Дзвін», а пізніше на «Молот»), а згодом у газеті «Праця», на сторінках яких і поза ними критикували феодальний та національний гніт в Австро-Угорщині, закликали до об’єднання всіх трудящих Західної України в боротьбі за свої економічні та політичні права.

Діяльність радикалів призвела до активізації діяльності більш радикально-налаштованих народовців, які відповіли створенням у 1885 р. Народної ради - політичної організації, яка б об’єднала зусилля національно-свідомої частини українського населення Західної України. На чолі Народної ради став Ю.Романчук. Новостворена організація повинна була продовжувати традиції Головної руської ради та ідейно протистояти москвофільській Руській раді. Ця організація стояла на позиціях єдності галицьких та наддніпрянських українців та окремішності українського народу від російського та польського. Так само, як колись Головна руська рада Народна рада вимагала поділу Галичини на дві частини – Східну (українську) та Західну (польську).



book1

4. «Новоерівська» політика народовців.

Наростаючий український національно-визвольний рух, в якому провідну роль відігравали народовці та загострення відносин між Австро-Угорщиною та Росією, примушували австрійський уряд шукати шляхи врегулювання українсько-польських відносин у Галичині. У 1890 р. лідери народовців Ю.Романчук, С.Сембратович, О.Барвінський уклали з польськими політичними колами і австрійським урядом компромісну угоду, яка отримала назву «Нової ери». Суть угоди полягала у відмові українських народовців від союзу з русофілами («москвофілами») та підкресленні їх лояльного ставлення до імперії Габсбургів взамін вони отримували поступки з боку австрійської влади та польських правлячих кіл для українського руху в культурно-освітній, політичній та господарській галузях. З українського боку в досягненні порозуміння були зацікавлені народовці, які прагнули перетворити український рух у політичний чинник державної ваги (О.Барвінський, Ю.Романчук), греко-католицька церква, яка шукала своє місце в національно-політичному спектрі Галичини (митрополит С.Сембратович), а також група діячів київської «Старої громади», котрі мали на меті перетворити Галичину в осередок загальноукраїнського національного руху (В.Антонович, О.Кониський).

Однак позиція польської сеймової більшості й надалі зводилася до задоволення мінімального числа українських пропозицій задля втримання українців у польській національно - та державотворчий орбіті. Це дискредитувало ідею україно-польського порозуміння та зумовило падіння популярності її прихильників. Кінцем політики «Нової ери» стали збори Народної ради у травні 1894 р., на яких відбувся остаточний розколи народовців. Внаслідок розколу утворилися дві групипершаопозиційна до уряду та польських правлячих кіл на чолі з Ю.Романчуком (вони складали більшість) та друга група на чолі з О.Барвінським, яка намагалася надалі дотримуватися принципів угоди з поляками.

Водночас «новоерівська» політика мала свої позитивні прояви: у 1892 р. в буковинських та галицьких освітніх установах запроваджений український фонетичний правопис; у 1892 р. відбулось перетворення Літературного товариства ім. Т.Шевченка на Наукове, що сприяло розширенню його діяльності; в цьому ж році відбулося відкриття української гімназії у Коломиї та поширення принципу двомовності на низку учительських семінарій; 1894 р. у Львівському університеті відкрита кафедра історії України, яку очолив М.С.Грушевський. Ця угода сприяла і появі низки урядових розпоряджень про розширення використання української мови в державних установах а також відкриття для українців широкого доступу до державних посад.

Однак, угода не виправдала всіх сподівань українського суспільства. З антиновоерівськими позиціями виступили русофіли та радикали. Але в підсумку дискусії навколо «Нової ери» зміцнили галицьке українство, ідеологічно осучаснили його та заклали основу для партійної структуризації.


Висновки.dramamsk

В 70-90-х рр. ХІХ ст. народовці продовжують свою діяльність на культурно-освітній ниві. При їх сприянні друкується ряд газет «Діло», «Буковина» та ін. У 1892 р. на західноукраїнських землях на базі Літературного товариства ім. Т.Шевченка було створено Наукове товариство ім. Т.Шевченка. Воно мало три секції: філологічну, історико-філософську та математично-природно-лікарську. Товариство мало свою бібліотеку та музей. Найбільш продуктивний період діяльності НТШ пов’язаний з призначенням на посаду голови товариства у 1897 р. М.Грушевського. За його участю видавалися «Етнографічний збірник», «Матеріали до української етнології», в яких друкувалися статті з історії, етнографії та етнології.

Свою діяльність народовці намагались розповсюдити й на територію Буковини та Закарпаття. У 1875 р. було засновано Чернівецький університет, частину викладачів якого становили галицькі українці, під редакцією Ю.Федьковича виходить газета «Буковина», яка публікувала матеріали з історії краю. Свій внесок у розвиток буковинської літератури, окрім Ю.Федьковича, внесли й брати І. та Г. Воробкевичі. Більш складною була ситуація на Закарпатті де посилилась мадяризація та більш вагомий вплив на український національний рух мали «москвофіли». Однак на кінець ХІХ ст. народовцям і тут вдалося відшукати однодумців, що сприяли розвитку національної свідомості серед українців. Ними були історик Ю.Жаткович, священик А.Волошин та ін.

В середині 70-х рр. ХІХ ст. у українському національному русі набирає силу радикальна течія, яка не погоджувалася на обмеження діяльності українських патріотів суто культурно-просвітницькою роботою і стояла на принципах більш рішучих дій у вирішені соціальних та національних питань. Яскравими представниками радикального руху були І.Франко, М.Павлик та ін. Радикальний рух активізував і діяльність народовців, які створили у 1885 р. Народну раду, яку вважали правонаступницею Головної руської ради і яка прагнула розподілу Галичини на Східну та Західну.

Бажання досягнути компромісу між українцями та поляками призвело до підписання угоди, що отримала назву «Нової ери». Ця угода сприяла остаточному розколу народовців та утворенню українських політичних партій, однак мала й свої позитивні результати що полягали в розширені діяльності українських культурно-освітніх товариств, запровадженні української мови в державних установах і т. ін.

Таким чином, національно-визвольний рух в західноукраїнських землях невпинно розвивався і вступив у нову фазу, поставивши перед собою завдання боротися за безпосередні економічні і політичні інтереси українського населення.



hh00625_

Питання для самоконтролю

1) Назвіть періодичні видання народовців.

2) Хто очолив Наукове товариство ім. Т.Шевченка у 1897 р.?

3) Заповніть схему «Секції НТШ»


Секції НТШ

4) Кому належала ініціатива перетворення ЛТШ на НТШ ?



5) Назвіть представників «буковинської трійці». Чому, на вашу думку, їх так називали?

6) Коли було створено Народну раду? В наслідок яких подій?

7) Заповніть схему «Національні рухи в Західній Україні в 70-90- х рр. ХІХ ст.»



Національні рухи

Західної України 70-90-х рр. ХІХ ст.



8) На яких засадах стояли радикали?



9) Назвіть відомих діячів радикального руху.

10) Що таке «Нова ера»? Які її основні досягнення?

11) До яких наслідків у політичному житті призвело підписання угоди «Нової ери»?

ph02736g

Словник термінів.

Народна рада – українська політична організація заснована 1885 р. у Львові, що стояла на позиціях єдності галицьких та наддніпрянських українців та окремішності українського народу від російського та польського.

Наукове товариство ім. Т.Шевченка – науково-культурна громадська організація, заснована 1873 р. у Львові, довгий час виконувала функції всеукраїнської академії наук.

«Нова ера» - україно-австрійсько-польське порозуміння 1890 р. у Галичині, полягало у відмові українських народовців від союзу з «москвофілами» та лояльному ставленні до імперського уряду взамін на поступки для українського національного руху в культурно-освітній, політичній та господарській галузях.

Радикалізм – ідеологічна і суспільно-політична течія, що поєднує прихильників докорінного вирішення всіх соціально-економічних проблем, проведення повних і глибоких реформ.


an00790_


Віконце допитливих.

Національно-політичне та соціальне становище на Закарпатті.

З 1867 р. Закарпатська Україна опинилася під владою Угорщини. Угорці мстилися на українцях за погроми, вчинені російським військом у 1849 р. під час придушення Угорської революції. Ці переслідування викликали руїну Закарпаття і штовхали українців до «москвофілів». Яскравим представником «москвофільства» був І.Раковський, віце-директор Ужгородської семінарії, редактор «Газети Церковної» та упорядник низки підручників, у яких він доводив, що нема ні українського народу, ні української мови, а є тільки єдиний російський народ і єдина українська мова.

У 1870 р. до Закарпаття приїхав М.Драгоманов і пізніше в «Австро-руських споминах» яскраво змальовував невідрадну картину життя закарпатських українців, називаючи їх «раненими братами». Аналізуючи причини «москвофільства» на Закарпатті, Драгоманов підкреслював, що причина його зрозуміла: це прагнення власної держави і протест мадяризації України. Два факти підсилили «москвофільство»: кар’єра, яку зробили в Росії закарпатці – М.Балудянський, І.Орлай та ін., і – російська окупація 1849 р., яка показала силу Росії. Ніхто не подумав ознайомлювати угорських русинів з українськими письменниками, тоді, як багато говорили про російських.

Але слова і перестороги М.Драгоманова не мали наслідків. Завмирали українські парафіяльні школи, закривались українські газети. У 1881 році було 353 школи з викладанням української мови, у 1883 році їх залишилося тільки 282, а станом на 1914 рік не було жодної. Прірва між інтелігенцією і селянством поглиблювалася. До того приєдналися стихійні лиха, зростання населення, зменшення розмірів селянських наділів.

Так наприкінці ХІХ ст. Закарпаття залишалося найбільш слабо розвиненим з усіх українських земель.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5

Схожі:

Тема суспільно-політичний та національний рух в наддніпрянській україні у 50-60-х рр. ХІХ ст iconУрок тема уроку. Суспільно політичний рух у 70- 90- Х роках ХІХ ст ( урок 1)
Мета уроку: показати основні напрями суспільно – політичного руху у 70-90 Х рр ХІХ ст
Тема суспільно-політичний та національний рух в наддніпрянській україні у 50-60-х рр. ХІХ ст iconКонспект уроку з історії України. Тема. Суспільно-політичний рух в Україні у другій половині XIX ст
Відділ освіти Софіївської районної державної адміністрації Софіївська загальноосвітня школа I-III ст. №1
Тема суспільно-політичний та національний рух в наддніпрянській україні у 50-60-х рр. ХІХ ст iconСоціально-політичний розвиток І національний рух в українських землях в першиій половині XIX ст
Криза феодально-кріпосницької системи І особливості соціально-економічного процесу в Україні
Тема суспільно-політичний та національний рух в наддніпрянській україні у 50-60-х рр. ХІХ ст icon"Соціально-політичний розвиток І національний рух в українських землях в першиій половині XIX ст."
Криза феодально-кріпосницької системи І особливості соціально-економічного процесу в Україні
Тема суспільно-політичний та національний рух в наддніпрянській україні у 50-60-х рр. ХІХ ст iconРадикальний рух у Галичині
Мета уроку: Ознайомити учнів із зародженням радикального руху у Галичині; показати нові риси, що внесла в суспільно-політичний рух...
Тема суспільно-політичний та національний рух в наддніпрянській україні у 50-60-х рр. ХІХ ст icon«Український національний рух на території Польщі
Тема уроку: Український національний рух на території Польщі
Тема суспільно-політичний та національний рух в наддніпрянській україні у 50-60-х рр. ХІХ ст iconСоціально-політичний портрет українського проводу галичини та буковини в революції 1918-1919 років
До них належать опозиційні рухи – передусім український національний рух. Попри ті очевидні зміни, які внесла у розвиток цього руху...
Тема суспільно-політичний та національний рух в наддніпрянській україні у 50-60-х рр. ХІХ ст iconПрограма навчальної дисципліни
Змістовий модуль Основні тенденції суспільно-політичного, економічного І культурного розвитку країн Західної Європи І США на рубежі...
Тема суспільно-політичний та національний рух в наддніпрянській україні у 50-60-х рр. ХІХ ст iconТема розвиток освіти та науки на українських землях
Тема традиційно-побутова культура та церковне життя в україні другої половини ХІХ ст
Тема суспільно-політичний та національний рух в наддніпрянській україні у 50-60-х рр. ХІХ ст iconТема: опозиційний рух в україні. Мета
Очікувані результати: після уроку учні будуть знати: --хронологічні рамки першої І другої хвилі арештів дисидентів; форми діяльності...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка