Тема. Українська художня культура ХХ століття. Напрями популярної естрадної музики



Скачати 404,26 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації08.08.2017
Розмір404,26 Kb.
  1   2

Художня культура. 10 клас

Тема. Українська художня культура ХХ століття. Напрями популярної естрадної



музики.

Мета. Ознайомити учнів з напрямами популярної естрадної музики ХХ століття, їх



особливостями, композиторами та виконавцями; вчити розрізняти музичні

напрями. Збагачувати емоційно-естетичний досвід учнів, формувати культуру

почуттів, позитивне ставлення до мистецьких цінностей, художні

компетентності. Виховувати повагу до художніх традицій свого народу.

Обладнання. Таблиця «Напрями української естрадної музики», словник музичник

термінів, фото галерея, музичні твори.

Основні поняття. Поп-музика, джаз, рок-музика, бардовська пісня.

Тип уроку. Урок вивчення нового матеріалу.
ХІД УРОКУ
І. Мотивація навчальної діяльності.

Из всех искусств музыка — самое человечное и распространенное.

Жан Поль

Вчитель. Ми з вами будемо говорити про музику, українську популярну музику ХХ століття. яка увібрала кращі традиції народних ліричних пісень і професійних солоспівів, а також традиції зарубіжної естради. У другій половині ХХ століття сформувалися різні напрями вітчизняної музичної естради: поп-музика, рок-музика, джаз, авторська (бардовська) пісня.

Сьогодні ми і розглянемо ці напрями, з’ясуємо їх особливості, прослідкуємо розвиток і познайомимося з видатними представниками української естрадної музики.



ІІ. Опрацювання нового матеріалу за планом.


  1. Музичні напрями: назва, особливості.

  2. Найвідоміші групи та виконавці.

  3. Найвідоміші музичні твори української естради.


1. ПОП-МУЗИКА.

Вчитель.Українська поп-музика народжувалась довго і в муках. Біографи не зафіксували точної дати її народження, день її народження не співпадає з днем народження Незалежної України. Музика народилася раніше - в 1989 з першим фестивалем 'Червона Рута'. Саме цей фестиваль поставив межу між традиційною естрадою ( метры Софія Ротару та Володимир Івасюк) і новою хвилею української поп-музики.

Нова хвиля блистала панком і авторською піснею. Її лідерами однозначно були львів’яни «Брати Гадюкіни», «ВВ», «Сестричка Віка», «Тризубий Стас» та інші. А фестивальними символами ( крім «Червоної Рути» ) стали львівський панківський «Вивих», Луцький бардовський «Оберіг», Дубнівський рокешний « Тарас Бульба». Майбутні поп-символи – Ірина Білик, віктор Павлик, пізніше Олександр Пономарьов, Анжеліка Рудницька, Наташа Могилевська, Діма Климашенко, Таїсія Повалій та Павло Зібров.Українська естрадна пісня набула популярності у 60-70-х роках, коли виникають численні вокально-інструментальні ансамблі: «Мрія», «Смерічка», «Кобза», «Червона Рута», «Краяни» та інші.



( Вчитель демонструє фото ВІА, учні коротко розповідають про них).


Кобза Краяни Смерічка




Червона Рута Соколи
«ЧЕРВОНА РУТА»

ВІА «Червона рута» був створений в жовтні 1971 року в Чернівецькій філармонії трубачем Анатолієм Євдокименком із музикантів естрадного оркестру місцевого університету навмисно для акомпанементу Софії Ротару Тривалий час «Червона рута» залишалася в тіні народної артистки України, хоч інколи і вирушала на гастролі самостійно. Саме з «Червоної рути» починали свій творчий шлях такі відомі виконавці як Аркадій Хоралов та заслужена артистка Молдавії Анастасія Лазарюк. Ну а про рівень майстерності музикантів свідчить Гран-прі на конкурсі виконавців в Ялті в 1981 році. Творчі незлагоди між примою і колективом почалися в 1987 році. Орієнтація на московську попсу не вдовольнила музикантів - в серпні 1989 року вони залишили Кримську філармонію, в якій працювали з 1975 року, і перейшли під дах... московського ТО «Галерея». За власний кошт «Червона рута» на початку 1990 року в полтавській студії Максима Дунаєвського «Фестиваль» записала альбом, який поєднував традиційний фолк-рок із незвичним для нього джаз- та хард-роковим саундом. Розвал СРСР та економічна криза призвели до зникнення гурту - музиканти розбрелися по ялтинських ресторанах.


«СМЕРІЧКА»

«Смерічка» виросла в новорічну ніч 1967 року в Вижницькому училищі прикладного мистецтва. Першими музиками в «Смерічці» були: Олексій Гончарук - вокал, гітара; Олександр Шкляр - соло-гітара, саксофон; Юрій Шорін - барабани; Віктор Музичка - бас-гітара; Валерій Бурмич і Леонід Сіренко - духові. В 1968 році в «Смерічці» з’явилися лідер-вокалісти Марічка Ісак і Василь Зінкевич, в листопаді 1969-го - юний Назарій Яремчук. В квітні 1970 року ансамбль отримав Диплом першого ступеня і Велику Золоту медаль на Республіканському фестивалі-конкурсі самодіяльного мистецтва. ВФГ «Мелодія» випустила першу платівку-міньйон «Смерічки» з конкурсними піснями - це була взагалі перша в Україні і друга в СРСР платівка в новому тоді жанрі ВІА. Наступний 1971 рік був найуспішнішим в історії «Смерічки» - ансамбль виконав 7 (із 15) пісень в музичному фільмі Романа Олексіва «Червона рута» і вже до кінця року однойменна пісня Володимира Івасюка «Червона рута» стала найкращою в СРСР; через рік, в фіналі «Пісні-72» звучав «Водограй». В 1972 році «Смерічка» перемогла в телеконкурсі «Алло, ми шукаємо таланти» - ансамблю присвоїли звання народного і нагородили Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Навесні 1973-го «Смерічка» врешті піддалася вмовлянням і перебралася із Вижниці на професійну сцену до Чернівецької філармонії; через рік «Мелодія» випустила LP з найкращим доробком гурту. Та виснажливі гастролі на касу філармонії не сприяли творчому зростові колективу - першим в 1975 році не витримав і пішов Зінкевич, через два роки на телебачення перейшов Дутківський. «Смерічка» опинилася в хвості великої когорти українських ВІА, які колись на неї рівнялися. В 1979 році філармонія запрошує Дутківського реставрувати «Смерічку» - він звільнює весь склад гурту, залишивши тільки солістів - Назарія Яремчука та Павла Дворського. Під час ремонту «Смерічки» Яремчук записав сольний LP «Незрівняний світ краси» з ужгородським ВІА «Музики» - робота виявилася досить недозрілою. А до «Смерічки» запрошуються співак Віктор Морозов, барабанщик Ігор Лесько, гітарист Ігор Луцейко, басист Олександр Соколов, звукорежисер Володимир Критович (всі з львівського ВІА «Ватра»), скрипаль, клавішник Роман Лозинський (екс-«Ритми Карпат»), гітарист і клавішник Володимир Прокопик та бек-вокалістки - Світлана Гап’як і Наталія Добровольська. Досить стрімко «Смерічка» повертає собі звання «взірцевого» поп-гурту України. В 1981 році Яремчук повіз на «Братіславську ліру» пісню Раймонда Паулса «Я тебя рисую» і вернувся з призом глядацьких симпатій; наступного року «Смерічку» нагородили комсомольською премією ім. Островського. В 1983 році Дутківський стає до керівництва філармонії, а художнє керівництво «Смерічкою» передає в руки Назарія Яремчука. В 1984 році гурт став лауреатом всесоюзного огляду-конкурсу тематичних програм, через рік дипломантом ХII Всесвітнього фестивалю молоді. «Смерічка» знову поступово перетворюється в рядовий еклектичний ВІА, а після того як в 1988 році пішов новатор Морозов, згодом Орест Хома і кращий саксофоніст України Юрій Яремчук (екс-«Відеоджаз»), гурт просто асимілювався в безликий склад, що акомпанував Народним артистам України Назарію Яремчуку і Павлу Дворському. Симптоми свого творчого розкладу «Смерічка» зафіксувала на двох лонг-плеях - 1985-го та 90-го років та кількох міні-відеоальбомах. З музикантів «Смерічки» найбільшу активність проявляв тоді Прокопик - він писав пісні та продюсував буковинську молодь, а в 1994 році в парі з Дворським виділився в окрему концертну одиницю. А філармонія знову вирішила наповнити старі міхи молодим вином - того ж року дебютувала нова «Смерічка», складена з екс-музикантів сторожинецького поп-рокового гурту «д’Еректор», на чолі з автором-виконавцем Олегом Шаком². Влітку 1995 року не стало Назарія Яремчука, йому було всього 43. А без Яремчука не стало й «Смерічки».
«КОБЗА»

Власне «Кобза» починалася в Музично-хоровому товаристві з тандему електробандуристів Володимира Кушпета та Костянтина Новицького. В 1969 році до них приєдналися співак, флейтист, саксофоніст Георгій Гарбар та клавішник Олександр Зуєв. Участь у Всесоюзному конкурсі артистів естради в 1970 році була невдалою і музиканти вирішили створити вже справжній біґ-бітовий ансамбль. З’явилася ритм-секція - басист Олександр Рогоза та барабанщик Анатолій Лютюк і був навмисно запрошений співак Валерій Вітер, який приніс до новоствореного ВІА «Кобза» частину репертуару гурту «Березень». Саме в той час, у вересні 1971 року фірма «Мелодія» замовила провідній тоді українській співачці Валентині Купріній міньйон з піснею Володимира Івасюка «Водограй». Записані разом з «Кобзою» три пісні настільки сподобалися редакторам «Мелодії», що вони відразу ж замовили їм дописати диск-гігант. Альбом «Лісова пісня» був записаний Юрієм Вінником в студії Будинку культури «Дніпро» і став першим стерео лонг-плеєм українських виконавців. Та на мить з'яви платівки у продажу, в січні 1972 року, «Кобзи» вже не існувало - музикантів саме позабирали до армії. Через три місяці з’явилася піратська платівка в Канаді, і ще 10 років діаспора вважала, що музиканти сидять у таборах. «Кобза» відродилася навесні 1973 року, правда вже з новою ритм-секцією, котра назавжди залишилася вразливим місцем гурту - за час існування в «Кобзі» загалом змінилося 12 басистів і 15 барабанщиків (найдовше протримався Василь Колекціонов). Відразу ж «Кобза» стала лауреатом Всесоюзного конкурсу виконавців радянської пісні у Мінську, пропустивши вперед тільки «Піснярів». Наступного року, на Всесоюзному конкурсі артистів естради виник конфлікт між Олександром Зуєвим та музикантами, невдоволеними тим, що керівник виставив на конкурс тільки свої пісні. Зуєв пішов і, створивши в Черкаській філармонії ВІА «Калина», досить швидко випустив міньйон з колишньою візитівкою «Кобзи» - суперхітом «А ми удвох». Надалі керували «Кобзою» по черзі басист Олег Ледньов, потім Новицький і нарешті клавішник-саксофоніст Євген Коваленко, добавилися також нові музиканти - скрипаль Микола Береговий, бандурист Сергій Жовнірович, співачка Лідія Михайленко та гітаристи, які хоч і мінялися щодвароки чи рік, все ж були гордощами гурту - Геннадій Татарченко, Ігор Шабловський, Вадим Лащук та Всеволод Татаренко. Фолк-рок в той час був єдиним не забороненим варіантом рок-музики в СРСР, та на відміну від пропагованих лідерів стилю - білоруських «Піснярів» та уральського «Аріеля», наша «Кобза» функціонерами від культури досить таки утискувалася - на концертах вона здебільшого виконувала роль акомпанементу нав’язаним згори вокалістам і показувала власну програму в паузах - обробки народних жартівливих пісень та деякі експерименти по змішуванню фолку та джаз-року. Восени 1976 року «Кобза» записала свій другий і останній LP. Заполонивши теле- і радіоефір, «Кобза» вбачалася офіціозом зразково-показовим ВІА №1 України (Премія ЦК ЛКСМУ ім. М.Островського 1978р.). Проте сторонніми співаками, на концертах, гурт все ще навантажували - смішно й водночас сумно було чути модні закордонні шлягери у виконанні фольклорного ансамблю. Фатальною для «Кобзи» стала чергова солістка Людмила Гримальська - на початку 1980 року вона знайшла спільну мову зі співаючим басистом Олегом Ледньовим і «Кобза», на короткий час, стала справді суперпопулярною народною улюбленицею. Та «Два кольори» досить прудко перетворилися в самостійне сімейне підприємство і зоря «Кобзи» стала закочуватися. Після нетривалого періоду пошуку нового обличчя (пісні «Ой, з-за гори кам’яної» (блюз), «Ой, сад-виноград» (хард-рок), «Біля річки, біля озера» (нью-вейв)), «Кобза» повернулася до старого випробуваного лірично-жартівливого іміджу, який і зафіксовано на двох відеоальбомах гурту - 1983 та 1987 років. До 175 річчя з дня народження Т.Г.Шевченка «Кобза» записала цикл пісень Є.Коваленка «Зацвіла в долині червона калина».

Невдоволений конформізмом керівника, в 1987 році «Кобзу» залишив останній із засновників гурту Валерій Вітер. В 2000 році господар студії звукозапису «Династія» Андрій Толчанов зголосився за власний кошт відновити геть занепалу «Кобзу» - надав репетиційну базу і розпочав запис альбому; пошив нові костюми і відзняв спільний з «ТНМКонґо» відеокліп; організував перший за багато років сольний концерт гурту та ще й на головній сцені держави - в ПК «Україна». Проте Коваленко і решта «Кобзи» (співак Микола Правдивий і басист Володимир Солдатенко) не наважилися переходити на сучасні шоу-бізнесові рейки і підписувати професійний контракт з «Династією» - вони залишилися в «Київконцерті» з мізерними, але стабільними гонорарами.



«КРАЯНИ»

Стандартний філармонійний колектив - ВІА «Краяни» був утворений в Полтаві в 1974 році. На другому республіканському конкурсі артистів естради в 1978 році «Краяни» на чолі з саксофоністом Олегом Шеременком, отримали диплом та... перебралися до Росії, під дах більш ліберальної Бєлгородської філармонії, і вже як ВІА «Фестиваль» дуже швидко добилися всесоюзної популярності. А новозібрані «Краяни», яких очолив випускник Горьківської консерваторії (клас народної музики і композиції) Анатолій Пащенко, неквапом подалися туди ж - за популярністю. В 1981 році з’явився перший і доволі успішний міньйон гурту, пілотований українським рок-н-роллом «Роксолана» та диско-хітом «Зачем же ты поверила». Та шлях до слави непростий - в 1983 році на гастролях згорів автобус з апаратурою гурту і музиканти розбрелися хто-куди. Невгамовний Пащенко за рік змонтував новий, найвідоміший склад «Краян»: Володимир Колесник (гітара), Сергій Прокопишин (флейта,сакс), Андрій Новинський (барабани), Ігор Рибальченко (клавішні), басиста Миколу Жовницького згодом замінив Ігор Семендяєв; в гурті не було лідер-вокаліста - співали всі. Записаний в 1985 році перший лонг-плей «Краян» - «Что тебе подарить» із слабенькими російськомовними шлягерами не зміг скласти конкуренцію московським китам цього жанру, які вже опанували новіші стилі і апаратуру. Краща доля у другого гіганта - «Український сувенір» - дві фольклорні нон-стоп диско-сюїти вивели «Краян» в лідери української поп-музики. В 1987 році «Краяни» стали дипломантами Всесоюзного конкурсу артистів естради. Та настав час змін - «Краяни» теж почали освоювати нові модні стилі, зокрема - хард-н-хеві; та після чергових змін у складі повернулися до традиційного ВІА-жанру – магнітоальбоми. В 1990 році загинув незмінний лідер гурту Анатолій Пащенко і зірка «Краян» швидко згасла. Гурт продовжує функціонувати як філармонійна одиниця і є мабуть найортодоксальнішим професійним ВІА в Україні. В кінці 1995 року музиканти гурту облаштували в Полтаві власну напівпрофесійну студію звукозапису. В кінці літа 2000-го «Краяни» нагадали про те, що вони все ще існують двогодинним «живим» ефіром на Першому національному телеканалі. Станом на 2003 рік «Краяни» це: Старченко, басист Олександр Рудь, барабанщик Сергій Бацман і клавішник Анатолій Піляй.




Володимир Івасюк народився 3 березня

1949 року в райцентрі Кіцмань на Буковині

в учительській родині. Чотирирічним він

вже грав в дитячому оркестрі народних

інструментів, в 5 років поступив у музичну

школу. В 1965 році Івасюк створив один з

найперших українських ВІА – «Буковина».

Тоді ж появилися його перші пісні і прийшли перші перемоги на самодіяльних конкурсах. В 1967 році Івасюк з родиною переїжджає до Чернівців, деякий час працює на заводі і створює робітничий хор. Через рік він вступає до Чернівецького медичного інституту; бере участь в студентській художній самодіяльності - грає у ВІА «Карпати», в оркестрі народних інструментів «Трембіта», створює камерний оркестр, пише пісні - «Я піду в далекі гори» у виконанні Лідії Відаш зазвучала на всю Україну. В жовтні 1970 року телебачення вперше показало «Червону руту» та «Водограй» - у супроводі ВІА «Карпати» Володимир Івасюк заспівав в дуеті з Лялею Кузнецовою. Влітку 1971-го виконав одну з ролей в культовому музичному фільмі «Червона рута», в котрому були зафільмовані і 4 його пісні. За підсумками 1971 року «Червона рута» визнана найкращою піснею в СРСР - на заключному концерті першого телефестивалю «Пісня-71» разом з Василем Зінкевичем та Назарієм Яремчуком співав і Володимир Івасюк. Та все ж професійним співаком він не став, хоч інколи й виїжджав на гастролі. А на телебаченні зберігся запис лише однієї пісні у виконанні автора - «Літо пізніх жоржин». В 1972 році Івасюк переводиться до Львівського медичного інституту і згодом вступає на композиторський факультет консерваторії ім М.В.Лисенка. За роки навчання в консерваторії Івасюк написав понад 70 пісень, музику до кількох спектаклів, велику кількість інструментальної музики. В 1977 році «Мелодія» випустила платівку «Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару».



18 травня 1979 року тіло Володимира Івасюка знайшли в лісі; загадка його смерті й досі не розкрита.
СОФІЯ РОТАРУ



Ще школяркою Софія Ротар (07.08.47) перемагала на районних, обласних та республіканських оглядах художньої самодіяльності. В 1966 році був відзнятий музичний кіно-сюжет за її участю «Соловейко з Буковини». Навчаючись в музичному училищі вона співала з естрадним оркестром Чернівецького університету та ВІА «Карпати»; була запрошена в 1968 році на Всесвітній фестиваль молоді й студентів в Софії, де завоювала золоту медаль. За порадою Едіти П’єхи сценічне ім’я Софії стало вимовлятися на молдавський лад - Ротару. Та справжній великий успіх до викладачки Чернівецького культосвітнього училища (і заодно студентки-заочниці Кишинівського інституту мистецтв ім. Г.Музическу), прийшов після музичного телефільму Романа Олексіва «Червона рута», в якому Ротару зіграла головну роль і заспівала з уже знаменитою «Смерічкою». В тому ж 1971 році вона стала професійною співачкою - її запросили до філармонії, де її чоловік Анатолій Євдокименко незабаром створив для неї ВІА «Червона рута»; за рік вийшла перша, досить еклектична платівка-гігант. В 1973 і 74 роках Ротару здобуває міжнародне визнання - перші місця на фестивалях «Золотий Орфей» в Бургасі та «Бурштиновий соловей» в Сопоті. Платівка 1974 року та відеоальбом «Песня всегда с нами» визначили тодішні пріоритети її творчості - лірика Володимира Івасюка та драматичні пісні Євгена Мартинова. В 1975 році співачку разом з «Червоною рутою» переводять до Ялти, через рік вона стає Народною артисткою України та лауреатом премії ЛКСМУ ім. Островського. В 1977 році виходить черговий LP - «Софія Ротару співає пісні Володимира Івасюка» - найцілісніша платівка в дискографії примадонни української естради, за неї Ротару отримала премію ЦК ВЛКСМ. В1979 році вийшло два LP - «Только тебе» та «Признание», через рік ще два - «Мій рідний край» та «Где ты любовь», а також однойменний автобіографічний художній фільм. За тим пауза, пов’язана з пошуками нового стилю - рок-музика з «Машиной времени» в фільмі «Душа», нью-вейвові пісні Давида Тухманова. LP 1984 року «Нежная мелодия» це повернення до старого випробуваного іміджу - саме з піснею «Меланколіє» Ротару в 1982 році вперше вдалося обійти Аллу Пугачову по популярності і стати співачкою №1 в СРСР. «Монолог о любви» - платівка 1986 року та однойменний відеоальбом - остання робота Ротару з українськими композиторами, за неї вона отримала «Золотий диск» фірми «Мелодія». Вже з’явилися «Лаванда» та «Луна, луна» москвича Володимира Матецького - дві найпопулярніші пісні в СРСР 1986 року. Спільний альбом Ротару і Матецького «Золотое сердце» записувався вже виключно з московськими студійними музикантами - ансамбль «Червона рута» вирішив повернутися до української пісні і залишив співачку. Наступна робота Ротару і Матецького - LP «Караван любви» (1991 рік, лейбл «Синтез») виявилася лише блідою копією попередньої. В 1992 році з’явився останній супер-хіт у виконанні Ротару - «Хуторянка». З того часу Народна артистка СРСР, залишивши філармонію, записувала не більше пари нових пісень на рік (на власній студії в Ялті) і жила за рахунок чималих дивідендів із своєї слави. В 1993-му побачили світ перших два CD-збірники кращих пісень співачки - «София Ротару» та «Лаванда», згодом ще два - «Золотые песни. 1985/95» та «Хуторянка». В серпні 1996 року Софія Ротару отримала найвищу державну нагороду України - Почесну відзнаку президента. Через два роки, протягом яких вона зовсім не виступала, шанувальники співачки нарешті дочекалися наступного, і першого офіційного CD, альбому «Люби меня», що його випустив лейбл «ExtaPhone». В 1999-му в «Звездной серии» лейбл «Star Records» випустив ще два CD-збірники співачки. За підсумками 1999 року Софія Ротару була визнана кращою виконавицею традиційної естради в Україні і отримала перо «Золотої Жар-птиці», а також спеціальну нагороду за вклад в розвиток вітчизняної поп-музики. Того ж року співачку за визначні особисті заслуги у розвитку пісенної творчості, багаторічну плідну концертну діяльність та високу виконавську майстерність нагородили «Орденом княгині Ольги». В серпні 2000-го відкрився офіційний веб-сайт співачки www.sofiarotaru.com. В 2002 році лейбл «ExtaPhone» випустив черговий номерний CD-альбом Софії Ротару «Я тебя по прежнему люблю». День народження співачки того року відзначене присвоєнням їй звання «Герой України» та нагородженням російським орденом «За заслуги перед Отечеством». Восени 2002 року помер Народний артист України Анатолій Євдокименко - чоловік Софії Ротару та незмінний режисер всіх її виступів. Його пам’яті присвячений збірник кращих українських і молдавських пісень співачки «Єдиному...», що його в 2003-му випустив лейбл «Artur Music». Новий 2004-й рік співачка зустрічала у своєму новому помешканні під Києвом. Навесні «Artur Music» випустив новий альбом Софії Ротару «Небо - это Я», складений переважно з пісень киянина Руслана Квінти.
Прослуховування пісні «Червона рута» у виконанні Софії Ротару.
Зорепад української естради: ( виступи дітей)
АНІ ЛОРАК

Ані Лорак-Кароліна Мирославівна Куєк; 27 сентября 1978, Кицмань, Черновицкая область, Украина) — українська естрадна співачка. Заслужена артистка України. Народна артистка України (29 мая 2008).

Представляла Україну,зайняла 2-е місце на « Евробаченні 2008"

Виконавиця хітів: «Я с тобой», «Верни мою любовь», «Розкажи», «Car song», «Smile», «Another little shot», «Три звичних слова», «Поцілуй», «Полуднева спека », «Там, де ти є…», «Зеркала», «О, моя любов», «Я вернусь», «Мрій про мене». Ані Лорак зіграла головну роль в мюзиклі «Цигани», а також роль лейтенанта медичної служби («Бери шинель»), Оксани («Вечера на хуторе близ Диканьки»), Фаншетти («Безумный день, или Женитьба Фигаро»). Її фото публиковались на обкладинках журналів «Cosmopolitan», «VIVA», «What’s On», «Мобильні Новини» та інші. Ані Лорак— лице косметичної фірми «Schwarzkopf & Henаel» на Украине. Артистка займається суспільною діяльністю:вона— посол Доброї волі ООН з питань ВІЧ СНІД в Україні. В Києві відкритий її власний ресторан «Янгол». В репертуарі співачки більш 100 пісень українською, російською англійською мовами. На сімнадцять композицій відснято кліпи.


ОЛЕКСАНДР ПОНОМАРЬОВ

Олександр Валерійович Пономарьов, народився 9 серпня 1973р— український естрадний співак, народний артист України. В1993 году дебютував на Всеукраїнському конкурсі молодих виконавців «Червона рута» в Донецьку, де зайняв перше місце.В 1994 році прийняв участь у Міжнародному фестивалі мистецтв «Слов’янський базар» у Витебську , зайняв друге місце. В 1995 році получив гран-при на Міжнародному конкурсі молодих виконавців сучасної української пісні імені В. Івасюка, який проходив у Чернівцях. В 1998 році О. Пономарьову присвоєно звання заслуженого артиста України. 24 травня 2003 року в Латвії відбувся конкурс пісні Евробачення, в якому дебютувала Україна піснею «Hasta la vista» у виконанні О. Пономарьова. Він зайняв 14-е місце. У червні 2003 р. дебютував у кіно, в чотирьохсерійному фільмі «Особисте життя» Вілена Новака, у якому виконав роль співака Владислава Хмельницького. 18 серпня 2006 року Олександру Пономарьову присвоєно звання народного артиста України.


ВАСИЛЬ ЗІНКЕВИЧ

Васи́ль Іва́нович Зінке́вич — радянський і український співак, актор. Народний артист УРСР (1990), Лауреат державної премії України (1994). Народився 1 травня 1945 р. в селі Васильківці, Хмельницької області, випускник Вижницького училища декоративно-прикладного мистецтва, в 1968 р. став першим чоловіком-солістом жіночого ВІА «Смерічка», куди через рік прийшов Назарій Яремчук, під керівництвом Левка Дутковського. У 1971 р. В. Зінкевич получив всесоюзну славу виконав — «Червону руту», яка стала кращею піснею в країні. В фіналі «Пісні-72» звучав «Водограй». В 1973-му році самодіяльну «Смерічку» запросили в філармонію. В 1975-му, після важких гастролей він залишає професійну сцену, щоб повернутися в 1977 році на велику естраду вже як соліст волинського ВІА «Світязь» під керівництвом Валерія Громцева.


НАЗАРІЙ ЯРЕМЧУК

Народний артист України, відомий співак. Місце народження: село Рівня, Винницький район, Чернівецька область

Назарій Яремчук (1951 - 1995) народився в селянській родині. У 1963-му закінчив початкову школу у рідному селі. Потім навчався у школі-інтернаті у Вижниці. 1969 року Яремчук деякий час працював сейсмографом. З осені 1969 року співав у вокально-інструментальному ансамблі "Смерічка". У 1970 році Яремчук вступив на географічний факультет Чернівецького державного університету. 1971-72 рр. — відбулися зйомки телефільму "Червона рута", який одразу ж здобув популярність. "Смерічка" вдало виступила на всесоюзних конкурсах "Пісня - 71" і "Пісня - 72". За виконання пісні "Горянка" солісти "Смерічки" Назарій Яремчук та Василь Зінкевич були удостоєні звання лауреатів Всесоюзного конкурсу "Алло, ми шукаємо таланти". 1975 року Назарій Яремчук починає працювати в філармонії. У 1978 отримує звання заслуженого артиста України. В 1981 р. Назарій Яремчук стає дипломантом Міжнародного фестивалю естрадної пісні "Братиславська ліра" у Чехословаччині, у 1982 році — лауреатом республіканської премії ім. Миколи Островського, 1985 року — дипломантом ХІІ Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві. З 1986 році тричі побував у 30-кілометровій зоні відчуження, де виступав перед ліквідаторами аварії на ЧАЕС. У 1987 здобув звання народного артиста України. У 1991-1993 роках Яремчук здійснив гастрольні поїздки в Канаду, США, Бразилію. Багато часу приділяв пошуку нових талантів, підтримці самодіяльних колективів.
РУСЛАНА

Руслана Степанівна Лижичко; 24 травня 1973 р. Львів) — українська співачка, композитор, піаністка, диригент, Народна артистка України (2004), відома як просто Руслана. Жанр виконання пісень різноманітний, головним образом етно-поп. Руслана у дитинстві навчалася в музичній школі. Закінчила консерваторію за фахом «Диригент симфонічного оркестру». З 1990-х років займається поп-музикою. В середині 90-х отримує декілька призів на фестивалях поп-музики, в тому числі гран-прі фестивалю «Словянський базар»-1996 році. В цей час її продюсором і автором пісень стає Олександр Ксенофонтов, за якого співачка вийшла заміж у 1995 році. В 1998 р. виходить дебютний альбом «Дзвінкий вітер». Пісня «Світанок» з цього альбому отримала приз «Золотая Жар-птица 98» в номінації «Лучшая песня года». На неї був знятий відеокліп. Руслана бере участь у різдвяних телепроєктах. В 2003 році виходить альбом « Дикі танці», а потім його англомовна версія Wild Dances. В аранжировках Руслана використовувала гуцульські мотиви. На пісню «Знаю я» був знятий відеокліп. В 2004 році Руслана взяла участь у музичному конкурсі «Евробачення» в Стамбулі від України з «Wild Dances». На пісню було знято відеокліп. Руслана пройшла полуфінал Евробачення, 16 травня 2004 р. виступила в фіналі і зайняла І місце з результатом 280 балів. Перемога сильно вплинула на популярність співачки серед багатьох зарубіжних глядачів.В 2008 році співачка випустила альбом «Амазонка». Руслана брала участь у передвиборчій кампанії Віктора Ющенка. В 2006 році співачку було обрано в Верховну Раду України від партії "Наша Україна". Надалі вона відмовилась від мандата.


ТАРАС ПЕТРИНЕНКО

Свій шлях на саму вершину української поп-музики Тарас Петриненко починав як і більшість його ровесників з танцмайданчика, де на початку 1969 року заспівав «Еней», складений з учнів спеціальної музичної школи ім. Лисенка. Через рік «Еней» дебютував на телебаченні і майже два роки був безперечним лідером української рок-музики. В кінці 1971 року Петриненко створив новий, дещо попсовіший гурт «Дзвони», та через три роки знову об’єднався з друзями з «Енея». Новостворений ВІА «Візерунки шляхів», довантаживши лірику «Дзвонів» (вірніше Петриненка) та фолк-рок «Енея», патріотикою членів спілки композиторів, на початку 1975 року записали на «Мелодії» платівку-гігант. Відразу ж гурт запросили до Укрконцерту, де під вивіскою «Гроно» він проіснував майже рік. Після служби в армії Петриненко недовго керував знаменитою «Мрією», та після того як їм заборонили виконувати власні пісні, він з гуртом «Чарівні гітари» емігрував до Росії. З 1982 року Петриненко в тульському ансамблі «Красные маки», який на той час складався виключно з українських музикантів. З «Маками» він записав свої перші російськомовні хіти - «Погасшие звезды», «Перелетная птица», «Я скоро вернусь», та не чекаючи коли він стане вже зовсім модним поп-співаком, повертається в Україну. В 1986 році Петриненко разом з гітаристом Ігорем Шабловським та співачкою Тетяною Горобець відроджує «Гроно». Спочатку репертуар дублював «Маки», та з’явилися «Україна», «Пісня про пісню» і досить швидко Петриненко став лідером української пісні. Дещо політизований і розтиражований лейблом «Кобза», альбом 1989 року «Я професійний раб», здається зовсім не мав вад. Цікаво, що всі вважали «Гроно» поп-гуртом, хоч весь альбом аранжовано в стилі прогресив-рок. В 1991 році Петриненко почав запис для «Аудіо України» альбому «Господи, помилуй нас», який був завершений лише через два роки. Причиною тому розвал гурту «Гроно».Та це не відбилося на якості альбому - за підсумками 1993 року він визнаний кращим в Україні. В 1995 році метр нашої поп-музики мабуть вирішив спочити і несподівано став ві-джеєм - він деякий час вів на центральному телебаченні програму «Колискова для дорослих». Влітку 1997 року на «Таврійських іграх - VI» Петриненко отримав Всеукраїнську премію в галузі музики та масових видовищ «Золота Жар-птиця» в номінації «Жива легенда». В кінці року фірма «Нова Рекордс» випустила третій сольний альбом Петриненка «Любов моя», планується нарешті розтиражувати і попередній. В 1999 році за особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва та вагомі творчі здобутки, солісту-вокалісту концертно-творчої організації «Київщина» Тарасу Петриненку присвоєне звання Народного артиста України; одночасно звання Заслуженої артистки України присвоєне його напарниці Тетяні Горобець. В 2003 році лейбл Атлантик причислив Тараса Петриненка до когорти рок-музикантів і видав збірник його пісень в серіїї «Рок Легенди України».


АЛЛА КУДЛАЙ

Випускницю Ніжинського педінституту Аллу Кудлай (23.07.54) запримітив в 1978 році композитор Олексій Семенов - саме їй він довірив перше виконання своїх пісень «Обручальное кольцо» та «Последний звонок». Алла до цього вже два роки співала в народному хорі ім. Г.Верьовки - і ще довгий час їй доводилося роздвоюватися, записуючи на радіо і телебаченні зовсім інший репертуар. Коли в 1984 році Кудлай записала супер-хіт Ростислава Бабича «Хлопці кучеряві», з сумнівами було покінчено - вона стала солісткою естрадно-симфонічного оркестру Держтелерадіо України. Влітку 1986-го з’явився відеоальбом «Веселка» складений із маловідомих народних пісень. В 1987 році співачка стає Заслуженою артисткою України. Специфіка роботи солістів радіо і ТБ - велика кількість записуваних пісень, з часом переходить в якість - в Кудлай складається власний хітовий репертуар : «Не лукав», «Невезуча», «Мелодія», «Знову цвіте матіола», «Намисто», «Пахне м’ята», «Мареля». В 1991 році «Аудіо Україна» випустила її перший лонг-плей «Роксолана» з купою нових шлягерів: «То все тайна», «По малину ходила», «Не поверну човен», «Цвів терен...». Не зрадив успіх Кудлай і в подальшому - за 1994 рік її визнано кращою виконавицею традиційної української естради. В кінці 1995 року канадський лейбл «Dіskman» випустила компактдиск «Красива жінка незаміжня», відразу потому Кудлай почала запис нового альбому «Казковий полон». В 1997 році Аллі Кудлай присвоєне звання Народної артистки України. В 2004 році лейбл NAC випустив її альбом «Спасибо за любовь».


ІРИНА БІЛИК

Киянку Ірину Білик (06.04.70) вперше почули в 1987 році - на радіо вона записала дві власні пісні - «До весны» та «Детство», які принесли їй перемогу в радіоконкурсі «Нові імена». Після школи вона поступила до музичного училища ім. Глієра, в клас відомої естрадної співачки Ліни Прохорової. На вінницькому фестивалі «Весняні надії» Іра познайомилася з музикантами київської англомовної хеві-металевої групи «Аякс» - басистом Юрієм Нікітіним та гітаристом Єгором Учайкіним; ця зустріч, згодом, відіграла надзвичайну роль в її подальшій кар’єрі1. Влітку вона прийняла участь в першому фестивалі «Червона рута» та через хворобу стала лише дипломанткою. В 1990 році за допомогою композитора-аранжувальника Миколи Павліва Іра записала дебютний міні-альбом - всі шість пісень з нього стали хітами - «Зоряна ніч», «Люби мене, Юро», «Годі вже», «До тебе», «Кувала зозуля», «Дивний сон»2. Ірина Білик дуже швидко стала поп-співачкою №1 в Україні, замінивши зниклу з нашої сцени Русю. В кінці того ж року вона очолила власний гурт «Цей дощ надовго» і влаштувалася до агенції «Ростислав-Шоу». На початку 1992 року Іра порадувала фанів новими піснями - «Тільки мій», «Божевільна», «Після кохання». Проблеми з оркестром М.Фінберга на фестивалі «Слов’янський базар» переконали Ірину відмовитися від подальшої участі в конкурсах, окрім - як почесний гість. Наступна порція хітів з’явилася лише через півтора року, восени 1993-го - «Я розкажу», «Нова». Ірина була зайнята облаштовуванням власної продюсерської агенції «Нова», а згодом однойменної студії звукозапису, записувала рекламні ролики на «Музичній біржі» та вела на радіо «Європа-Центр» програму «Лімузин». З початку 1994 року Ірина Білик працювала над записом компактдиску «Нова», що з’явився через рік. На той час Ірина лишалася єдиною співачкою, що здійснювала повноцінні гастролі по всій Україні; крім того в неї був контракт з нічним клубом «Голлівуд». В 1995-му прес-служба Посольства США в Україні вибрала Ірину Білик, як кращу співачку нашої держави, для участі в програмі зустрічі президента США Білла Клінтона під час його візиту до Києва. До запису чергового альбому «Просто» Ірина запросила «живих» рок-музикантів - барабанщика Едуарда Коссе («Табула раса») та гітариста Геннадія Д’яконова (екс-«Вервольф», «Monkey’s Work»). Касетковий варіант альбому був презентований літом 1996 року на Таврійських іграх, де Ірині саме вручали пера «Золотої Жар-птиці» - кращій співачці року та за пісню «Ти мій». В серпні 1996 року Ірині Білик присвоєне звання Заслуженої артистки України. В січні 1997 року альбом «Так просто» з’явився і на компактдискові, а однойменна пісня парадом «Хіт-парадів-96», проведеному хіт-парадами «12 - 2» та «Територія А», була визнана кращою піснею в Україні. В підсумкову кращу двадцятку увійшли також пісні «Забула» та «Дай руку мені». За підсумками 1998 року Ірина Білик отримала два пера «Золотої Жар-птиці» - як краща співачка України і за альбом «Фарби». Напередодні 1999 року співачка випустила CD-збірник кращих пісень, пишно відмітила 10-ти річчя професійної кар’єри і зробила в ній довготривалу перерву - в червні наступного року вона стала мамою. Та вже через два місяці вона знову вийшла на сцену. Невдовзі її студію було перейменовано на «Мама Music» і на початку весни 2000 Ірина Білик презентувала свій черговий альбом «ОМА». Через місяць Ірина Білик дебютувала як художник-модельєр з власною колекцією одягу з тією ж назвою «ОМА» . Продемонструвавши восени останню програму в концертному турі «Без назви», співачка надовго залишила своїх прихильників. Перший російськомовний альбом «Любовь.Яд» вийшов у червні 2004р. і встановив рекорд України - 100 тисяч копій продано за 10 днів.
ТАЇСІЯ ПОВАЛІЙ

Закінчивши музичну школу в Білій Церкві та Київське музучилище ім. Глієра, Таїсія Повалій (Гирявець; 10.12.64) кар’єру естрадної співачки почала в 1985 році на підспівках в вокальній групі Київського мюзик-холу. Перша спроба самостійного співу була не досить вдалою - лише диплом на фестивалі «Ялта-88». Перший справжній успіх до Повалій прийшов на Алма-Атинському льодовому стадіоні «Медео» - на фестивалі «Голос Азії - 91» вона не стала першою тільки тому, що була з Європи і виступала поза конкурсом (їй вручили спеціальний приз за професіоналізм). В той час вона співала в поп-джазовому квартеті під керівництвом Ігоря Стецюка «Екстра-Фактор». Першим в талант Таїсії Повалій повірив Володимир Бистряков - він довірив їй виконання пісень в фільмах «Учитель русского» та «Круиз». На фестивалі «Марія-92» в Трускавці вона виконувала «Зоряний блюз» Корнілевича - лише третє місце співачки хай залишиться на сумлінні журі. 1993 рік став роком Таїсії Повалій - Гран-прі на конкурсі виконавців імені В.Івасюка плюс Гран-прі на «Славянському базарі» - за підсумками року вона визнана кращою вокалісткою і взагалі кращим музикантом України. Зовсім не попсова співачка Повалій стала справді популярною - про це свідчать перші місця в хіт-параді «12 мінус 2». Звання Заслуженої артистки України та 10-ти річчя своєї кар’єри Повалій відмітила еклектичним сольним концертом. За свої заслуги в 1996 році вона була удостоєна премії «Прометей-Престиж» як краща поп-співачка України. В травні 1997 року врешті побачив світ черговий альбом співачки - «Я вас люблю». В листопаді Таїсії Повалій присвоєне звання народної артистки України. Зміна орієнтації на простенькі мелодійні пісні призвела до того, що за підсумками 1998 року співачка отримала перо «Золотої Жар-птиці» як краща виконавиця традиційної естради, перемігши в заочному змаганні іменитих «ветеранів». Наприкінці весни 2000-го лейбл НАК випустив четвертий, україномовний альбом Таїсії Повалій - «Буде так»; в липні співачка порадувала своїх прихильників сюрпризом - відеокасетою «100 хвилин з Таїсією Повалій», на якій зібрані всі відеокліпи співачки, вибірка з сольного концерту «Я Вас люблю» в НП «Україна» та записи виступів на ОРТ. Ще з 2001-го Тая щороку знімалася в традиційних новорічних мюзиклах - «Вечера на хуторе близ Диканьки», «Золушка», «Снежная королева» - де й познайомилася з російською поп-зіркою Ніколаєм Басковим. Кілька пісень, записаних в дуеті з ним, нарешті зробили Таю Повалій популярною співачкою і в наших північних сусідів - спільний з Басковим максі-сінгл «Отпусти меня» побачив світ в січні 2005-го одночасно в Україні і Росії.


МАРІЯ БУРМАКА

Харків'янка Марійка Бурмака (17.06.70) почала співати українські народні пісні, навчаючись в музичній школі за класом гітари. З 1987 року вона студіювала філологію в Харківському університеті, а через рік почала писати власні пісні на вірші українських поетів О.Олеся та В.Малковича. В 1989 році Марія перемогла на фестивалі співаної поезії «Оберіг» в Луцьку, а на першій «Червоній руті» в Чернівцях отримала другу премію. Українсько-канадське СП «Кобза» випустило компакт-касету Марійчиних пісень, а через рік, восени 1991 року канадський лейбл «Євшан» випустив її перший компакт-диск «Марія». Марія Бурмака переїжджає до Києва і з осені 1992 року працює з композитором - аранжувальником Миколою Павлівим, котрий записує всі її пісні на власній студії «Мік-с». Тандем Бурмака - Павлів не знає провалів і встановлює, так і не перевершений, своєрідний рекорд в хіт-параді «12 мінус 2» - чотири перемоги протягом року.Восени 1994-го відбулася презентація другого Марійчиного компакт-диску «Лишається надія». В серпні співачка удостоєна звання Заслуженої артистки України. З весни 2000-го Марія Бурмака співпрацює з саундпродюсером, бас-гітаристом Юрієм Пилипом. Восени 2005-го вийшов на DVD відео-альбом «МІА. Live» - живий запис концерту, що відбувся в Жовтневому палаці в 2003 році та подвійний CD з усіма 10 альбомами М.Бурмаки.


ІВАН ПОПОВИЧ

Ще навчаючись в Ужгородському музучилищі Іван Попович (24.04.49) став лауреатом Х Всесвітнього фестивалю молоді в Берліні в 1973 році. З того часу його репертуар то химерне поєднання комсомольської патріотики, жартівливих гуцульських пісень та власної лірики. Навчаючись у Львівській консерваторії Попович почав співати в «Арніці»; в 1976 році разом з Віктором Морозовим створив ВІА «Ровесник». Через рік ансамбль запросили до філармонії на місце «Ватри» - тоді їх візиткою була пісня Поповича «Люба-Люба». В 1979 році «Ватра» в черговий раз загасла і Попович створив в Ужгороді новий ВІА «Закарпаття», та вже за рік опинився в Київському мюзик-холі. В середині 80-х Попович стає солістом Театру естради - саме на цей час приходиться пік його популярності - з ефіру не сходили «Карпатська свайба», «Василина», «Розлук не буде», «Мене радує світ»... Наразі Народний артист України Іван Попович соліст Державного духового оркестру. В 1999 році за особистий внесок у розвиток української культури та вагомі творчі здобутки його нагороджено орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.


Каталог: attachments
attachments -> Урок-роздум після знайомства з інтимною лірикою Анни Ахматової та Ліни Костенко
attachments -> Вступ Література кінця XIX
attachments -> Усний журнал
attachments -> України Львівський коледж транспортної інфраструктури
attachments -> Проблема особистості людини у творчості А. П. Чехова
attachments -> Уроку : Антон Павлович Чехов «Товстий і тонкий»
attachments -> Позакласний захід із світової літератури На гостину до ювіляра
attachments -> Костенко Ліна Василівна
attachments -> Конспект відкритого уроку в 11 класі


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2

Схожі:

Тема. Українська художня культура ХХ століття. Напрями популярної естрадної музики iconХудожня культура 10-11 класи Профільний рівень українська художня культура (10 клас)
Художня культура” (10-11 кл.) здійснювалась відповідно до Державного стандарту базової І повної загальної середньої освіти в галузі...
Тема. Українська художня культура ХХ століття. Напрями популярної естрадної музики iconПрофтехосвіти у луганській області
Тема. Види І напрями сучасної популярної музики: джаз, блюз, хіп-хоп, рок- І поп-музика. Видатні музиканти І співаки
Тема. Українська художня культура ХХ століття. Напрями популярної естрадної музики iconСлавутич 011 Урок художньої культури в класі Розділ Мистецтво в просторі культури Тема Жанрова палітра музичного мистецтва Тема уроку : Напрями музики масових жанрів
Розвиваюча: розвивати вміння аналізувати та розрізняти різні напрями сучасної музики
Тема. Українська художня культура ХХ століття. Напрями популярної естрадної музики iconМайстри української естрадної пісні
«легка (розважальна) популярна музика», «хіт». Учити виразно й творчо втілювати емоційно-образний зміст музичного твору в процесі...
Тема. Українська художня культура ХХ століття. Напрями популярної естрадної музики iconТема. Походження І розвиток рок-музики. Мета
Розвивати вокально-хорові навички та інтерес до різних напрямів популярної та рок-музики. Виховувати естетичний смак учнів
Тема. Українська художня культура ХХ століття. Напрями популярної естрадної музики iconУроків з предмета «Художня культура»
Підготували члени міської динамічної групи вчителів художньої культури з питань розробки уроків з предмета «Художня культура» для...
Тема. Українська художня культура ХХ століття. Напрями популярної естрадної музики icon«Осип Назарук. Роксоляна»
Міжпредметні зв’язки: художня культура, мистецтво, етнографія, українська література
Тема. Українська художня культура ХХ століття. Напрями популярної естрадної музики iconУрок 9 клас «Художня культура» Тема Театр як синтез мистецтв. Театральні професії. Хореографія. Зарниці Юлії Миколаївни вчителя вищої кваліфікаційної категорії

Тема. Українська художня культура ХХ століття. Напрями популярної естрадної музики iconПлан-конспект уроку музики 6 клас, ІІ семестр тема 4: Жанри симфонічної музики Тема уроку №2: Симфонія. Увертюра Мета уроку
Д. Шостаковича, на музичних прикладах продовжити ознайомлення дітей з можливості симфонічної музики
Тема. Українська художня культура ХХ століття. Напрями популярної естрадної музики icon"Вклади культури І мистецтва XX століття у світову цивілізацію"
Культура одна з найважливіших сфер суспільного життя. У понятті "культура" людина І його діяльність виступають, як синтезуюча основа,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка