Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах



Сторінка4/19
Дата конвертації29.01.2018
Розмір2.92 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Друга група

Суспільний розподіл праці вже на стадії мануфактури, розвиток промисло­вості призвели до того, що користь і краса, функції та прикраси виготовлених предметів стали цариною різних фахівців. У період розвитку машинного ви­робництва, для того щоб зберегти естетичну цінність виробів, запрошувався ху­дожник, завданням якого було не вироблення продукції у цілому, а лише його прикрашання: художник став як би уживати своє мистецтво до готового про­дукту. Органічне злиття форми предмета, яка чітко виражає його призначення, з художньо-зображальними засобами, що роблять річ красивою, відображає про­фесійну майстерність автора того чи іншого твору.

З часом виникає художня промисловість — машинне виробництво деко­ративно-ужиткових художніх виробів, якими оздоблюють житлові та громад­ські споруди, речі хатнього вжитку. В наш час крім художніх промислів ма­сове виробництво творів декоративно-ужиткового мистецтва забезпечується спеціальними підприємствами художньої промисловості. В Україні ця галузь промисловості набула широкого розвитку.

Найбільші художньо-промислові підприємства:

1. Барановський, Коростенський (Житомирська обл.), Полянський (Хмельни­цька обл.), Бориславський (Львівська обл.) фарфорові заводи.

2. Будянський (Харківська обл.) фаянсовий завод.

3. Заводи художнього скла в Костянтинівці (Донецька обл.), Києві, Львові, Стрию (Львівська обл.).

4. Текстильні комбінати в Києві, Херсоні, Черкасах, Луцьку, Рівному, Чернівцях.

5. Меблеві підприємства в Ужгороді, Львові, Закарпатті (Рухівська меблева фабрика) тощо.

Упродовж тривалого часу декоративно-ужиткове мистецтво та художня промисловість відзначались відданістю традиціям, збереженням вироблених і відшліфованих віками свої форм і елементів декоративного оздоблення.

«Будь щасливим, користуючись мною»,— награвірував на маленькій срібній ложці майстер далекої римської епохи. Цей девіз можна віднести до всіх видів ужиткового мистецтва — нехай будуть щасливими люди, для яких раціональне невіддільне від поетичного.

Протиставлення народного декоративного мистецтва професійному (ре­меслам та промислам) відбувається за двома передумовами. По-перше, народ­не мистецтво створюється самим народом і для себе, тобто людьми, які зайняті хліборобством, скотарством, мисливством, а не спеціалістами — художниками й майстрами, які займаються виключно мистецтвом. По-друге, це мистецтво під­коряється своїм законам, а не закономірностям стильового розвитку, тому має особливий характер, зміст і художню структуру виробів.

Народне декоративне мистецтво -- багатофункціональне явище. У його основі лежать практична, обрядова, естетична, ідейно-смислова, виховна функції.


Основні характеристики народно-декоративного мистецтва:

1. Утилітарність, побутова функція.

2. Створюється на колективній основі, традиційна наступність.

3. Високий ступінь художнього узагальнення, який стосується форми та змі­сту. Причому зміст визначається ідеями добра, життєстверджуючого актив­ного перетворення дійсності, що визначає образну специфіку.

4. Варіативність (одного центру виробництва — петриківський розпис).

5. Канонічність.


Третя група

Природа ужиткового мистецтва

Трудова діяльність людини породжує трудові ритми — повтори тіла, змахи рук. Не виключено, що найдавніший вид мистецтва — трудові пісні, які грунту­ються на робочих ритмах, свідчення того, що людина давно збагнула значення ритму. Почуття ритму — один із фундаментів естетичного засвоєння дійсності.

Можна говорити про те, що ритм є єднальною ланкою між матеріальним та ду­ховним світом, допомагаючи в праці, розвиваючи здатність людини сприймати світ, відтворювати його. Механічні подряпини та сліди обробки матеріалу на­бували характеру ритмічного повтору. Виникало зображення, яке ми називає­мо орнаментом. Найяскравіше своє виявлення народний орнамент виявив в ма­лярстві та вишивці.

Види ужиткового мистецтва

Народні промисли



1. Українська народна вишивка — прикрашання одягу та побутових предметів з тканин, на яких вишивається орнамент або зображальний мотив. Техніки вишивки найрізноманітніші — хрестик, гладь, ажурна, мережка тощо. Дуже часто вони комбінуються, доповнюючи один одного. Розрізняють білу (однокольорову) та багатокольорову. Під руками народних майстринь простий шматок домотканого полотна ставав справжнім витвором мистецтва. Орнамен­товані вишивками рушники, підзори, наволоки, декоративні тканини оживляли інтер'єр традиційного народного житла, входили до складу фольклорно-естетич­ного контексту селянського побуту; прикрашений вишивкою одяг був органіч­ним компонентом святково-обрядових свят.
Історична довідка

З давніх-давен традиція вишивання жила серед народу, її коріння губиться ще у дохристиянських культурах. Про це свідчать археологічні знахідки, а також символічне значення вишитої тканини орнаментами. Наприклад, розміщення вишивки на рукавах жіночої сорочки пов'язане із вшануванням рук як знаряддя праці, побажання сили, вправності. Живучість традиції використання рушників у інтер'єрі житла, в обрядах певною мірою пояснюється її зв'язком з релігійни­ми віруванням охоронної функції. З плином століть магічне значення вишитої тканини вивітрилося з народної пам'яті і у її використанні стали переважати естетичні та архітектонічні функції: розвішані над вікнами й дверима рушники фіксували конструктивні деталі житла, вишиті на комірі і рукавах орнаменти підкреслювали край сорочки. Час не владний над художнім образом вишивки. І хоча кожне з поколінь вишивальниць вносить в орнаментику своє світоспри­йняття, але в численних повторах її мотивів збереглися елементи світоглядних уявлень людей, символіка пізніших землеробських культур Європи.

Найпростіші геометричні орнаменти розшифровуються: пряма горизон­тальна лінія — земля, хвиляста — вода, змія; квадрат — засіяне поле. Зміст гео­метричних і рослинних орнаментів розкривається у термінології візерунків, ча­сто пов'язаній з практичною діяльністю людей, тваринним і рослинним світом.

Художні особливості вишивки були завжди тісно пов'язані з технологією і матеріалом. Геометричний орнамент виконувався набиранням, низзю, занизу­ванням, гладдю, хрестиком, тобто швами, що пов'язані з рахуванням ниток тка­нини. Рослинні орнаменти виконувалися поверхневими швами: полтавською гладдю, художньою гладдю. Вільно пливуть по поверхні тканини тамбурний та рушниковий шви. Легкість і прозорість вишитих виробів досягається завдяки виколюванню і вирізуванню, оздобленню мереживом і бахромою.

Багаті художні традиції вишивального мистецтва набули подальшого роз­витку в художніх промислах, які виникли і сформувались у XX ст. Було ство­рено низку кооперативних майстерень у відомих центрах мистецтва — на Пол­тавщині, Київщині, Поділлі. Демонстрацією багатства української народної вишивки стала перша виставка народного мистецтва 1936 року, на якій експо­нувалось близько 700 оригінальних, майстерно виконаних експонатів із різних областей України. У 40-і й наступні роки широкої популярності набув вишива­ний портрет, що імітував живопис, сюжетні вишивки стають тематично багат­шими. У галузі вишивального мистецтва на Україні працює багато талановитих умільців, серед них — заслужені майстри народної творчості України — П. Березівська, О. Василенко, О. Великодна, О. Гасюк, Г. Герасимович, Р. Горбач, К. Горобець, Я. Грицишин, О. Гуцул, І. Дерцені, П. Клим, Г. Козак, 3. Крако-вецька, І. Куцик, Т. Левицька, Г. Леончук, 3. Магеровська та ін.


Четверта група

2. Український народний декоративний розпис пов'язаний з художнім оздобленням предметів побуту. Українці з давніх-давен прикрашали стіни хат та господарські будівлі, дерев'яний хатній інтер'єр, меблі, посуд, господарські речі. Найдавнішим і найпоширенішим видом народного малярства був настін­ний розпис хат, який відзначався великою різноманітністю мальованих орна­ментальних мотивів у кожній зоні та області. Розписом покривалися стіни хат, призьба, фриз, що йшов угорі, стіни, наріжні пілястри, підвіконня, обрамлення вікон та дверей, самі двері, віконниці. А в інтер'єрі хати — піч, стеля, сволок, обрамлення вікон та дверей, образів тощо. У декоруванні фасадної стіни основ­ним орнаментальним мотивом виступали «квіти у вазоні».

Важливе місце у художньому орнаменті житла в Україні посідали декора­тивні розписи на дереві, якими прикрашали меблі, господарські речі, дерев'яний посуд, дитячі іграшки і особливо, скрині. Народний декоративний розпис увій­шов яскравою сторінкою в історію культури українського народу. До нього на­лежать:

1) настінний розпис культових приміщень (церков), жител і надвірних госпо­дарських споруд;

2) різнобарвні малюнки на папері, відомі як мальовки;

3) станковий народний живопис і графіка;

4) оздоблення олійними фарбами дерев'яних виробів (скринь, мисників, вули­ків, віялок, дерев'яного посуду, іграшок, музичних інструментів);

5) писанкарство;

6) розпис тканин;

7) малюнки на склі (поширені переважно в західних областях України).

Настінний розписце живописне зображення, виконане безпосередньо на стіні й пов'язане з архітектурою. Настінні розписи мають форми мозаїки, панно тощо. Розписи бувають тематичними й орнаментальними, виконуються технікою фрески, темпери, клеєного, силікатного та воскового живопису із за­стосуванням синтетичних матеріалів.

Мальовка — декоративний малюнок на тонкому папері, виконаний анілі­новими фарбами — «манійками», що прийшов на зміну настінному розпи­су в оформленні інтер'єру хати. З кінця XIX століття були винайдені яскраві анілінові барвники, тому майстрині настінного розпису починають малювати не на стінах, а на паперових аркушах-мальовках відповідного розміру та фор­мату. Паперові прикраси — квіти в овалі, вазони-букети. Прямокутні килимки наклеювали на стіни, дотримуючись традиційних правил оздоблення хатнього інтер'єру (на каміні та сволоку, над вікнами та підлогою). З початку XX століт­тя відомим центром виготовлення мальовок стає с. Петриківка Дніпропетровсь­кої області.

Петриківський декоративний розпис виник у селі Петриківка (нині Царичанського р-ну Дніпропетровської обл.). З часу свого заснування у 1772 році Петриківка була важливим адміністративним і торговельним центром Протовчанської паланки, де тричі на рік збирався ярмарок, на якому місцеві майстри продавали килими, вибійчасті тканини, а також вироби з дерева, розмальо­вані самобутнім рослинним орнаментом. Після ліквідації Січі село стало ка­зенною слободою, жителі якої не зазнавали постійного кріпацького гніту, що також сприяло розвитку народного мистецтва. Петриківські декоративні роз­писи розвивались у вигляді стінопису житлових приміщень та декору речей гос­подарського і хатнього вжитку. В XIX столітті Петриківка вже була центром розповсюдження стінопису в Україні, орнаментика якого бере початок від ста­родавньої традиційної орнаментики, що широко застосовувалася у побуті за­порізьких козаків для оздоблення їхнього житла, начиння та зброї. Характерним для мистецтва петриківського розпису є рослинний орнамент, що продовжує традиції орнаментики українського бароко. Він ґрунтується на уважному ви­вченні реальних форм місцевої флори та створенні на цій основі фантастичних, неіснуючих у природі форм квітів.

Широкого застосування у розписі набули мотиви садових і лугових квітів та ягід — калини, полуниці, винограду. Характерним для "петриківського орна­менту є також зображення акантового листя (папороті), пуп'янків, перистого ажурного листя.

Роботи сучасних петриківських майстринь, виконані на папері темперою, експонувались на Першій виставці українського народного мистецтва в Києві та Москві (1936 р.). У 1936—1941 роках у Петриківці існувала школа декоративно­го народного малювання, в якій композицію петриківського орнаменту виклада­ла відома майстриня петриківського розпису, майстер народної творчості Укра­їни

Т. Пата та її дочка В. Кучеренко. З 1958 року в Петриківці відкрито цех підлакового розпису, де виготовляють скриньки й декоративні тарілки із пре­сованої тирси, розписані олійними фарбами. З 1970 року в експерименталь­ному цеху стали виробляти декоративні панно, відточені з дерева декоративні вази, тарілки, кухлі, цукерниці, яйця-мальовки. У наш час діє Центр народної творчості «Петриківка» (директор В. Г. Биленко). Відомі майстри петриківсько-го розпису —-Т. Я. Пата, В. Ф. Палко, Т. Г. Куліш, М. К. Тимченко та ін.
П'ята група

3. Декоративний розпис виробів із дерева

Декоративний розпис виробів із дерева (скринь, мисників, віялок, саней, дерев'яного посуду, іграшок тощо) бере свій початок від настінного розпису дерев'яних культових споруд, поширених ще з давніх часів. Незначну части­ну декоративного розпису, що вціліла, становлять настінні розписи по дереву олійними фарбами в церквах, наприклад, у церкві Воздвижения у м. Дрогоби­чі (близько 1636 р.), розпис плафона у церкві с. Черва Закарпатської області (1753 р.). -




Яворівський розпис на дереві

Це український народний промисел, який виник у XVIII столітті на те­риторії сучасного Яворівського р-ну Львівської області — центрі збуту розма­льованих виробів із дерева. Він сформувався як своєрідна народна школа, виготовлення зі своїм специфічним розписом яворівських скринь, дитячих ігра-шок-забавок. Розпис скринь базувався на використанні традиційних україн­ських орнаментальних мотивів, чіткої послідовності технічних засобів виконан­ня із використанням фарб із природних барвників. Головний акцент у компози­ції розпису робився на орнаментальних мотивах, розміщених у центрі виділених на площині «віконець». Вони становили основу традиційної системи розпису, в якій домінували рослинні орнаментальні мотиви, їм завжди підпорядковува­лись геометричні візерунки, що тактовно вводились у композицію. Залежно від композиційного вирішення орнаментальних мотивів скрині іменувались: вазо­нова, віночкова, квіткова. У II половині XIX ст. у центральній композиції малю­вали квіти у вазонах, розміщені симетрично щодо вертикальної осі. У розписах скринь використовували і додаткові елементи — зображення сонця і зірок, де­рев, вазонів. На початку XX століття вазонкові композиції були майже повністю замінені віночковими. Квіти, розетки, зірки малювались в обрамленні віночка у центрі «віконця» передньої стінки і віка скрині. Кольорова гама яворівського розпису скринь базується на п'яти основних кольорах: коричневому, зелено­му, жовтому, білому, червоному. Окремі кольори мали конкретне призначення у розписі: темно-коричневою фарбою обводили смуги по краях скринь і бордю­ри; темно-зеленою розмальовували площини «вікон»; світло-зеленою — мотиви качечок; червоною — зображення квітів і листя в галузках.

У післявоєнний час у зв'язку зі зміною побуту мальовані скрині не знахо­дили застосування в домашньому інтер'єрі, все частіше майстри декоративного розпису почали створювати вироби сувенірного характеру.

Різновидом яворівського розпису на дереві в наш час є дитячі іграшки — коники, метелики, пташки, візочки, виготовлені з дерева із оригінальною кон­струкцією, механікою для кожної забавки. Яворівські народні іграшки користу­валися великою популярністю серед населення Прикарпаття. У II половині XX ст. на зміну розпису традиційних побутових виробів на Яворівщині набуло масового поширення малювання сувенірних точених виробів (вазочки, грибки, яйця-мальованки) ацетоновими фарбами. Провідними майстрами Яворівського розпису на дереві в наш час є Ю. Момрик, Ю. Турко, М. Петрів, Ю. Ференц, П. Люта та ін.


Шоста група

4. Писанкарство

Одним із видів українського народного мистецтва виступають писанки, орна­ментовані пташині яйця. Поширений здавна в Україні звичай розписувати пта­шині яйця пов'язаний із дохристиянським обрядом зустрічі весни. Мотиви роз­пису завжди мали символічний зміст: у них поетизувалась краса буття, втілю­валось сподівання на краще майбутнє. Упродовж століть мистецтво писанки набуло характеру народно-декоративного живопису.

Багато народів світу шанували, возвеличували яйце з його власною атрибу­тикою. У багатьох стародавніх народів збереглися перекази, у яких яйце висту­пає джерелом життя, світла, навіть зародком усього Всесвіту. В античній Греції і Римі вважали, що Всесвіт виник із яйця казкового птаха Фенікса, який поклав його у святилище Геліоса (сонця). Яйце для римлян мало магічну силу, тому во­ни використовували фарбовані яйця в різноманітних обрядах і забавах.

Досліджуючи матеріали археологічних експедицій щодо вивчення трипільської культури, вчені-археологи біля села Лука Врублівецька знайшли декіль­ка керамічних яєць із так званими торохкальцями — маленькими камінчиками, що вільно торохкотіли всередині яйця, їх використовували як засоби, що від­лякують злих духів.

На території України писанкарство набуло найбільшого поширення за часів Київської Русі, в

X—XIII століттях. Найдавнішу українську писанку знайдено археологами на Київщині, вона датується X—XI століттями. Звичайне куряче яйце недовговічне, тому в Київській Русі майстри майоліки у великій кількості виготовляли керамічні розписані яйця. Найулюбленішим мотивом був мотив сосонки — яскраво-зеленої травички, що найперша прокидається після зими, повідомляючи по прихід весни. Улюбленими кольорами майстрів були жовтий та світло-зелений на темному, здебільшого коричневому або чорному, тлі. За пе­ріод з XIII до другої половини XIX століття у писанкарстві майже не виникає нових елементів.

У 20—30-х роках XX століття писанки були зараховані до шкідливих куль­тових атрибутів, а ті, хто їх виготовляв, заслуговували зневаги. Виготовлення писанок припинилося в усіх областях Радянської України, за винятком відда­лених карпатських сел.

У 60-х роках XX століття писанкарство відновилося як мистецтво. Навесні, перед великими святами, у Вижниці, Косові, Коломиї народні майстри продава­ли писанки на ярмарках, сприяючи цим стихійному виникненню писанкарсько-го промислу. У 70-х роках писанки вже експонувалися на виставках. З'явилися приватні колекції писанок. У 80-х роках до писанкарства звертаються професійні художники, у містах виникають музеї писанок (м. Коломия). Великі експозиції писанок має Львівський музей етнографії та художніх промислів — понад 11 000 екземплярів із 20 областей України. Українські писанки можна побачити за ме­жами України: в Лондонському королівському музеї, у Санкт-Петербурзі в ко­лишньому музеї етнографії народів СРСР, в музеях Праги і Кракова.

У народі кажуть, що писанка — це енциклопедія українського народного ор­наменту. Серед писанок, прикрашених рослинним орнаментом, спостерігається велика різноманітність мотивів: гілочки, квіти, вазонки, гірлянди, листки. Гео­метричний орнамент писанки має невелику кількість лінійних і фігурних еле­ментів — різноманітність мотивів творить тут відповідний уклад малюнка. Пи­санки з тваринними мотивами зустрічаються рідше.

Матеріалом для писанки є пташине яйце. За технікою виконання сучасній писанці передувала крашанка — яйце, пофарбоване в один колір рослинними фарбами. Пізніше з'явилася крапанка, яка побутує і досі.


Сьома група

Найпоширеніші способи виготовлення писанки:

— фарбування яйця в один колір (червоний, синій, зелений, жовтий), харак­терне для всієї України — крашанки, галки, галунки, сливки;

— нанесення малюнка на пофарбоване в один колір тло яйця гострим пред­метом — дряпанки або скробанки;

— розпис яйця пензликом олійними фарбами — кальовки;

— накрапування на пофарбоване яйце воску з наступним занурюванням йо­го в фарби, від світлої до темної — крапанки.

Із кінця XIX століття поряд із писанками створюються дряпанки і мальо­ванки.



Дряпанка — це крашанка, на якій орнамент видряпаний голкою або мета­левим стержнем.

Мальованка — це яйце, розписане фарбами за допомогою пензля.

Білі писанки (галунки), що належать до вишуканих мистецьких творів, трапляються здебільшого на Київщині та Чернігівщині.

Після нанесення кольорового орнаменту решту яйця знебарвлюють міц­ним капустяним квасом або галуном, і тоді на сніжно-білому тлі розквітають неперевершеної краси та яскравості малюнки.

У наш час мистецтво писанок чарує око розмаїттям орнаментальних мотивів і буянням насичених фарб. У художньому відношенні писанки міцно пов'язані з іншими видами народного мистецтва певної місцевості, у них простежують­ся давні традиції та форми українського народного орнаменту. Писанки — це витвір руки і душі. Коломия — це національний центр писанкарства.


5. Українські народні тканини (ткацтво) мають різне призначення, виго­товляються народними майстрами ручним способом. Ткацтво — сукупність ви­робничих процесів виготовлення тканини на ткацькому верстаті шляхом пере­плетення взаємно перпендикулярних текстильних ниток. До народних тканин належать сурові полотна, сукна, вовняні тканини, поштучні вироби (скатерки, рушники, хустки, пояси, рядна, намітки, плахти, запаски та ін.).
Історична довідка

Примітивне ручне ткацтво виникло ще за часів неоліту як вид плетіння. Вважають, що ручний ткацький верстат виник ще за 5 тисяч років до н. е. Ран­ня стадія ткацького виробництва на східнослов'янських землях припадає на пе­ріод трипільської культури. Археологічні знахідки цього періоду являють со­бою значну кількість ткацького знаряддя — деталі первісних ткацьких верстатів, глиняні прясельця для веретен, ткацькі грузила. Самих тканин цього періоду не виявлено, але є відбитки їх на денцях керамічного посуду. В Київській Русі ткацтво було важливим ремеслом. Із X ст. зустрічаються згадки про наявність на Русі сукна, з якого шили свити і опанчі. Спочатку ткацтво було в Україні до­машнім ремеслом, з часом воно розмежувалось на сільське і міське ремесла, що привело до виникнення і співіснування протягом кількох століть двох форм — народного домашнього промислу та цехового ремесла.

Перші механічні ткацькі верстати з'явилися в Англії наприкінці XVIII ст. Велике значення у розвитку ткацтва мало винайдення у 1804 році машини Жакардо. У вітчизняному ткацтві перші механізовані верстати стали застосовува­ти на початку XIX ст. У XVII—XIX століттях на основі існуючих у Львові, Го­родку, Дрогобичі, Стриї цехів та дворових поміщицьких майстерень виникли ткацькі мануфактури — у Лагоді та Бродах на Львівщині, Залізцях, Немирові та Тульчині на Поділлі, Горохові та Корці на Волині, Києві, на Чернігівщині, Полтавщині та Харківщині. На цих мануфактурах народними майстрами виго­товлялися у значній кількості багато оздоблені й коштовні тканини — шпалери (гобелени), золототкані тканини — поплін, оксамит, китайка, тафта, кумач.

Мистецтво ткачів найяскравіше виявилось у виготовленні візерункових тканин. Для візерункового ткацтва майстрині самі готували пряжу з місцевої сировини і фарбували домашнім способом. Провідними техніками візерунко­вого ткання були:

— класичний ручний перебір;

— ремїзно-підніжкове візерункове ткання;

— техніка килимового закладного ткання.

Оздоблювалися народні тканини крім тканого візерунку ще вибійкою, гап­туванням або вишивкою. За візерунком, композицією і колористикою вони були досить різноманітними: смугасті, картаті, з геометричним чи рослинним орна­ментом, прикрашені стилізованими мотивами птахів, тварин, дерев.

Загалом кольорове вирішення українських народних тканин було злагодже­ним, позбавленим строкатості. Переважали в основному світлі кольори полотна і білої вовни, коричневі, сірі відтінки. Чорний колір був типовим для тканин, із яких шили верхній одяг бойки і лемки. Поширеним був яскраво-червоний, а також синій. Рідше використовували кольори — зелений, жовтий і фіолетовий.

З кінця XIX — початку XX ст. у зв'язку з поширенням машинного текс­тильного виробництва народне ручне ткацтво почало занепадати. Відродження його на базі народних традицій розпочалося із 30-х років XX століття. Особли­вого розвитку воно набуло в традиційних осередках народного ткацтва. У га­лузі художнього ткацтва в Україні працювало і працює багато талановитих май­стрів та художників. З XVIII—XIX ст. стали відомими імена досвідчених тка­чів — П. Бідного, родини Роликів і Демченків,

І. Златоглавнииа, Оболонських, І. Прилуцького, Я. Суходольського. У наш час особливо відзначились у цій га­лузі лауреати Державних премій України ім. Т. Г. Шевченка, заслужені майс­три народної творчості України Г. Верес і Г. Василащук; заслужені майстри на­родної творчості України Н. Антончик, О. Балун, Н. Бабенко, М. Виноградська, П. Клим, Г. Денисенко, В. Ракоїд, Д. Єфремова та інші.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Схожі:

Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconТема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах
Просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах icon9 клас І. Мистецтво в просторі культури Види і мова мистецтв
Види І мова мистецтв. Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні)...
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconМатеріали для опрацювання художнякультур а
Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття...
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconУрок №1 Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Мистецтво основа художньої культури. Світ людини й образ світу в мистецьких шедеврах
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Мистецтво – основа художньої культури. Світ людини й образ світу в мистецьких...
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconЛітература як вид мистецтва. Художній образ
Мета : Виявити ознаки різних видів мистецтва;ознайомити з поняттям «художній образ», та його різновидами – «традиційний образ», «вічний...
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconПрограма курсу за вибором зі світової літератури «Мотиви й образи світової літератури в музичному мистецтві»
Заняття Мистецтво. Види мистецтва. Література, музика як види мистецтва
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconУрок 15. Тема. Поліхудожній образ світу
Мета: Поглибити знання учнів про поліхудожній образ світу. Розвивати культуру мислення. Виховувати естетичне сприйняття навколишнього...
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconІ. Франко. «Фарбований Лис». Образ лиса, риси його характеру
Визначити, з яких складових створюється образ. З’ясувати поняття «алегорія» й крізь образ фарбованого лиса побачити людину, її вади....
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconУкр літ клас 70 год на рік, год на тиждень
Вступ. Слово в житті людини. Краса світу й людської душі в художньому слові. Образне слово — першоелемент літератури. Початок словесного...
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconКонспекти уроків до теми «Портретний жанр в образотворчому мистецтві» 6 клас Тема уроку: Портрет як жанр образотворчого мистецтва. Портрети у творчості Т. Г. Шевченка. Портрет людини за уявою
Мета: ознайомити з творчістю Т. Г. Шевченка; дати поняття про зображення голови людини в різних положеннях, пропорції її елементів;...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка