Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах



Сторінка6/19
Дата конвертації29.01.2018
Розмір2.92 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Чотирнадцята група

9. Ювелірні вироби з каменю та бісеру

Ювелірна прикраса — це ніби той штрих, яким художник завершує полот­но, надаючи образові чіткості й виразності. Доречно підібрані намисто, сережки, брошки, перстень створюють ансамбль, підкреслюють вроду жінки чи чоловіка і водночас свідчать про гарний смак.

Ще в сиву давнину людей полонила нетлінна краса мінералів. Індійський мінералог Рао Бохадур на підставі досліджень, проведених в Індії, Бірмі та інших країнах, підтвердив, що добування дорогоцінного і напівдорогоцінного камін­ня є одним із найдавніших видів геологічної діяльності людини. Халцедон, не­фрит, агат та інше кольорове каміння служило людям прикрасою ще VII—X ти­сяч років тому. Бірюзу почали добувати й обробляти на Синайському пів­острові за III тисячоліття до нашої ери. У знаменитих копальнях Клеопатри на березі Червоного моря за II тисячі років до нашої ери добували смарагди. Рубіни й сапфіри знаходили у розсипах на острові Шрі-Ланка близько 2600 років тому, а алмази Індії були відомі III тисячі років тому назад. Ювелірне ре­месло належить до найдавніших. Воно - майже ровесник кравецтва й шевства. Обробляючи мінерали, оправляючи їх у золото або срібло, майстри розкривали всю їхню природну принадність.

Краса каміння не лише додавала ошатності одягу, а й упродовж віків на­дихала людей на створення чарівних поетичних образів: «Онікс, яхонт і пер­ли — твої очі, ланіти й зуби»,— так змальовував сірійський поет X сторіччя Ас-Санаубарі дівочу красу. А марновірні люди приписували каменям цілющі властивості, магічну силу, пов'язували їх із місцями народження або відповід­ними знаками зодіаку (в перекладі з грецької — «коло із зображень тварин»). Таємнича сила, нібито властива тому чи іншому каменю, визначала його місце, коли ювелір оздоблював одяг, зброю, інші речі.

У східних народів вважалося, що сердолік, бірюза приносять щастя, доб­робут, коралам приписували цілющу силу. В Західній Європі у великій пошані були топаз, рубін, смарагд. Вірили, що смарагд оберігає подружню вірність, сап­фір дає заспокоєння вдові, червоний рубін дарує пристрасть, рожевий — ніжне кохання, аметист — відданість, сардонікс — подружнє щастя, агат — здоров'я, хризопраз — успіх, бурштин — «морський ладан» — здоров'я і щастя, а топазу остерігалися, бо він пробуджує ревнощі... У поетичній легенді, яку переповів грецький драматург Есхіл, йдеться, що бурштин — це застиглі сльози дочок Геліоса, бога Сонця. Коли їхній брат Фаетон, виблагавши у батька дозвіл сісти у вогняну колісницю, щоб проїхатися по небу, не справився з крилатими кінь­ми й загинув, сестри дуже побивалися за ним. Боги перетворили їх на тополі. Стоять вони над Ериданом, роняють сльози в холодну воду, й гіркі ті краплі перетворюються на бурштин.

Стародавні єгиптяни любили червоний сердолік, на ньому вирізьблювали зображення священного жука-скарабея. Греки з халцедону, агату, сардоніксу виготовляли дивної краси мініатюри — камеї. Деякі з них збереглися в Ермі­тажі — «Камея Гонзага», «Адам і Єва», «Едіп і сфінкс» та інші, вирізані са­ме із сардоніксу. Античні геми — камені із вирізьбленим зображенням — різ­номанітні за сюжетами. Стародавні майстри прагнули увічнити всі гідні уваги аспекти тогочасного світу.

Камея вважалася надзвичайно престижною прикрасою.

Існувало дивне переконання, що магічна сила каменя цілком проявиться лише тоді, як його проковтнеш, розтерши на порошок. Нині, певна річ, кош­товностей уже ніхто не ковтає. Що ж до магічної сили, то, на жаль, лиховісні пророкування аж надто часто збувалися: власники славетних діамантів, смараг­дів нерідко прощалися з ними за трагічних обставин, однак виною тому були не якісь потойбічні сили, а людська зажерливість і жорстокість. Але в усі часи і за будь-яких обставин самоцвіти, що виграють усіма барвами райдуги, прикра­си, зроблені з них, приносять людям незрівнянну естетичну насолоду. Дорог* цінне каміння не лише напрочуд гарне, але й довговічне, над ним не владні плии часу, ні фізичні чи хімічні чинники. Видатні вчені розробили класифікацію мінералів виходячи з основних їх властивостей, таких, як реальна цінність поширеність у природі, мода на прикраси тощо.


Поділяють мінерали на три групи:

а) Ювелірні (дорогоцінні) — алмаз, смарагд (зелений різновид берилу), оле­ксандрит (блакитнувато-зелений різновид хризоберилу), рубін (червоний різновид корунду), сапфір (синій різновид корунду), благородна шпінель, евклаз, топаз, берил (із безліччю різновидів), червоний рожевий, зелений, синій і поліхромний турмаліни, аметист (фіолетовий різновид кварцу), деякі гранати: альмандин (червоний), демантоїд (зелений), уваровіт (смарагдово-зелений); циркон і його червоно-бурий різновид — гіацинт, благородний опал, бірюза (від небесно-блакитної до сірувато-зеленої), яблучно-зелений хризопраз.

б) Ювелірно-виробні — зелений малахіт, темно-зелений геліотроп, деякі різно­види кварцу — безбарвний гірський кришталь, димчастий кварц, оранже­во-червоний халцедон — сердолік, агат, рожевий кварц; бурштин, нефрит, лазурит, амазоніт, родоніт, обсидіан, лабрадор, непрозорі шпати.

с) Виробні — яшма, мармуровий онікс, лиственіт, гагат, скам'яніле дерево, граніт, джеспіліт, флюорит, рисунчастий кремінь, авантюриновий кварцит, селеніт, кольоровий мармур тощо.

Нині зросла популярність яшми, агату. Колись вони вважалися малоцінни­ми, однак візерунки, які створила у них сама природа, дедалі більше приверта­ли увагу майстрів. На відшліфованому камені часом можна побачити справжню картину — морську хвилю, захід сонця... Ні домальовувати, ні усувати нічого не треба, слід лише надати виробові певної форми, відполірувати, підкреслюючи його найпершу перевагу — природну красу. Класичні старовинні прикраси з коштовними каменями виконані у стриманому, строгому стилі, їх завжди ці­нують, передають у спадок. Більш сучасні ювелірні вироби виконані у техніці скані (філіграні). Тонке металеве мереживо з крученого дроту — вдячний, пла­стичний матеріал. Вправні руки майстрів створюють логічні, закінчені компози­ції, які відзначаються м'якістю, співучістю ліній, тонким відчуттям пропорцій. Можливості цього виду ювелірної техніки необмежені. Майстри, що опанували її, виготовляють будь-які прикраси — персні, брошки, намиста, кольє, відтворю­ючи найвигадливіші візерунки. Годяться для скані м'які метали й сплави з них, здатні витягуватись у дуже тонкий дріт,— золото, срібло, мельхіор, нейзильбер, мідь. Заготовки з крученого дроту, котрі можна компонувати у візерунки, ма­ють назви, які зберігаються упродовж багатьох віків: гладь, вірьовочка, плетінка, різноманітні доріжки, ялинка, колечко, листочок, жучок та інші. Візерунки скані гарно поєднуються з ювелірним та кольоровим виробним камінням. У деяких прикрасах камені становлять основу композиції, а метал виконує суто конструк­тивну функцію, в інших — складові виступають як єдине ціле. Вставки (кабо­шони) у виробах розташовують по-різному: великі в оточенні малих, рівномір­но розподілені по всій поверхні, як окремі острівці, а іноді навіть їх підвішують на тонких ланцюжках.

Найдавніша й найпопулярніша із прикрас — каблучка — походить із Грузії, її виникнення пов'язують з легендою про мудрого титана Прометея. За те що він подарував людям вогонь, Зевс покарав титана, наказавши прикувати до скелі, де його щодня катував орел. Героїчний Геракл визволив Прометея, розірвавши лан­цюг, але, поспішаючи, лишив уривок ланцюга з уламком каменя в руках. Тому каблучки і вважали за оправу для каменя і носили на лівій руці. Виняток ста­новили обручки, які носять постійно на правій руці.


10. Народна іграшка

Всі народи світу мають іграшки. Це японські традиційні дерев'яні іграш­ки, російські матрьошки і коники-каталки з дерева, пап'є-маше, глини. Найдав­ніші іграшки, знайдені на території нашої країни, належать до II тисячоліття до н. е. Це — мініатюрні знаряддя охоти — луки, стріли, сокирки, предмети по­буту, посуд, брязкальця.

У III тис. до н. е. у Давньому Єгипті були поширені іграшки з дерева та тканини, м'ячі зі шкіри та статуетки тварин. З дерев'яних дощечок вирізували­ся ляльки та розписувалися геометричним орнаментом. У Давній Греції та Римі виготовляли іграшки з дерева, глини. За свідченнями істориків, вже у ті далекі часи майстрами були створені механічні іграшки. Виготовлялися також ляльки-маріонетки з теракоти та речі для ігор з ляльками, вовчки, брязкальця.

З глибини віків прийшли до нас традиції швейної іграшки — ляльки, поши­тої із клаптиків тканини, хутра.

Іноді іграшці надавалося магічного значення. Наприклад, різні свищики, брязкальця, торохтійки за язичними віруваннями давніх слов'ян своїм свистом та шумом відганяли злих духів. Через такі причини заборонялося зображувати обличчя у ляльок, тому саме у саморобних.ганчіркових ляльок різних народів замість зображення обличчя можна бачити візерунок у вигляді хреста, ромба, квадрата, качиний дзьоб тощо.

Найвищий розквіт іграшкового промислу в Україні припадає на середину XIX ст. у 'трьох регіонах: Придніпров'я, Поділля і Прикарпаття. Відомим цент­ром виробництва дитячої дерев'яної іграшки є м. Яворів Львівської області. Тут іграшки виробляли ще у XVIII столітті. Майстри з Яворова виготовляють візки з кониками; пташок, які махають крилами, якщо їх возити по підлозі; тачечки, скриньки, дитячі колиски та іграшкові меблі, посуд, музичні інструменти — со­пілочки, скрипочки, пищики тощо. У Яворові також виготовляють дерев'яну то­чену іграшку, яку розфарбовують та розписують.

Серед керамічних іграшок найулюбленіші та найпоширеніші — свищики (свистунці, пищики). Вони здавна виготовлялися по всій Україні. Де існує гон­чарство, там, як правило, роблять свищики — птахів, звірів, свійських тварин або глиняні зображення людей — «барині», «куми», «панни», «наречені», «мо­лоді».

Косівські птахи-свищики на Уманщині: коні, олені, птахи, вершники на ко­нях, вершники на баранах, півники, птахи-олені тощо. Опішнянські іграшки виділяються теплими кольорами, що ніби відтворюють золотаве тепло масної землі, вкритої зелено-брунатними пагонами пророслих зерен, які впали у зем­лю наче із самого сонця і тягнуться, повертаються до нього...

Ляльки із тканини робили в хатніх умовах (ганчір'я, клапті, частини старо­го одягу). Вони призначалися для дитячої гри. Однак у різних місцевостях вони зберігали риси, властиві давнім обрядовим лялькам.

Найпоширеніший тип українських народних ляльок — це так звані «вуз­лові» ляльки (їх роблять способом крутіння, завивання, перев'язування), їх ви­готовляли на території Київщини, Полтавщини. Черкащини. Крім внутрішньої вузлової основи (хустка, напхана ганчір'ям, і зав'язана у вигляді голови), спіль­ною прикметою є обличчя із хрестом, набраним із різноколірних або однотон­них ниток так, що посередині утворюється ромб або квадрат. «Вузлові» ляльки належать до «невдягнених» ляльок. Ляльки, зібрані на решті території України, «вдягнені» — їх одяг спеціально розкроюється й шиється.

У селах Карпат робилися на продаж великі декоративні ляльки з виточе­ною на верстаті дерев'яною основою, вдягнені у майже точні копії гуцульського святкового вбрання старих часів.

У іграшках із сиру та тіста ігрове призначення поєднується з обрядовим. Особливо це стосується виробів із тіста — фігурного печива у вигляді птахів, баранів, кіз, зайців, білок та інших тварин, сезонне випікання яких (до пев­них свят, найчастіше навесні). Це печиво нерідко буває яскраво розмальова­ним. Діти спочатку граються ним, а потім з'їдають. Іграшки з сиру виготовля­ють в окремих селах Карпат — Косівського та Верховинського районів: сирні коні, барани, цапи, корови, «оріпки», птахи, коні з вершниками, олені. Ча­стину їх розфарбовують цяточками та крапочками, проте більшість лишають­ся нерозфарбованими.

Іграшки із сиру використовуються і як настільні скульптури, що прикраша­ють інтер'єр. Також, роблячи їх навесні та восени, дарують близьким та друзям, ставлять на могили у дні весняного та осіннього поминання покійних.
IV. ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ

1. Створити ляльку - іграшку (паперову, з пластиліну, солоного тіста, ниток, тканини, рукавичну, маріонетку, вертепну). Іграшку з пластиліну слід ви­конувати у такій послідовності:

• Поділіть пластилін на дві непропорційні частини. З першої зробіть тулуб. Для цього розкачайте пластилін і утворіть товстий валик, кінці якого зігніть дугою, стекою зробіть розрізи. Пальцями рук утворіть передні та задні ноги.

• 3 другої частини пластиліну зліпіть тоненький валик, зігніть його дугою. Це буде шия та голова. З одного боку відтягніть пластилін для мордочки.

• Зробіть маленькі вушка та з'єднайте із загальною формою. Стекою виділіть очі, ніс. Зарівняйте нерівності та згладьте шви, надайте фігурі характерних ознак.

• Порівняйте її зі зразком. Готову фігуру розфарбуйте та нанесіть орнамент згідно з тим, до якого промислового регіону вона належить (Косів, Опішня).

Рецепт солоного тіста: '2 частини муки, 1 частина солі змішати з невеликою кількістю води, щоб вийшло пластичне тісто.
V. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ

1. Аналітичне опрацювання навчального матеріалу. Порядок навчальної дії такий:

• аналіз записів із таблиці з коментарями;

• дедукція (формулювання гіпотез, припущень та їх підтвердження факта­ми);

• індукція (узагальнення, абстрагування);

• висунення власних висновків;

• обґрунтування висновків практичними прикладами.

2. Презентація творчих доробок.



VI. РЕФЛЕКСІЯ

Кожен учень готує одне речення про роль декоративно-ужиткового мисте­цтва у його особистому житті. Учитель пропонує зробити висловлювання уч­ням, які були найменш активними на уроці.


VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Зробіть власний мистецький твір у декоративно-ужитковому жанрі для виставки мистецьких учнівських робіт.

2. Сфотографуйте фотоапаратом чи мобільним телефоном сцени зі шкільного життя та зробіть декілька знімків.

ТЕМА: Художня фотографія. Комп'ютерна графіка. Художні можливості та застосування в



культурі.

(Підготовка виставки художньої фотографії. «Літопис шкільного життя», «Портретна

галерея», «Краса довкілля».)
МЕТА: спираючись на здобуті знання на минулому уроці, навчитись розрізняти види та жанри

живопису; ознайомитись із мисте­цтвом художньої фотографії; виховувати любов до прекрасного.


ОБЛАДНАННЯ: ілюстрації з різними жанрами живопису, живописні репро­дукції.
ТИП УРОКУ: урок засвоєння нових знань, практичних умінь і навичок.
ХІД УРОКУ
І. ОРГАНІЗАЦІЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

Оголошення теми та завдань уроку,
ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Запитання:

• Пригадайте вид образотворчого мистецтва, основним виражальним засобом якого є колір (ілюстрації із живописними репродукціями).

• Визначте, до якого виду живопису належать запропоновані твори мистец­тва. (Слайди з репродукціями картин, творів із декоративним розписом, при­кладами театрально-декораційного живопису.)

• Назвіть жанр живопису. (Слайди з різними жанрами живопису.)


III. ОЗНАЙОМЛЕННЯ З НОВИМ МАТЕРІАЛОМ
Історія винаходу фотографії

Фотографія супроводжує нас усе життя. Вона поглядає на нас із газетних і журнальних сторінок, «намертво» приклеєна до наших документів, вона у на­ших сімейних альбомах, красується на стінах і вітринах.

Фотографія — це зримий образ історії. Здавалося б, фотографія була завж­ди, настільки вона є звичною для нас. Проте цьому явищу трохи більше півтора століття. Історія фотографії цікава, часом драматична і дуже повчальна.

За своїм значенням в історії світової культури відкриття фотографії можна порівняти з винаходом книгодрукування. Оскільки велика частина інформації сприймається людиною у вигляді зорових образів, створення різних процесів і пристроїв, що фіксують візуальну інформацію технічними засобами, збагати­ло суспільство принципово новими можливостями. Тому чим далі у минуле йде все те, що пов'язане з відкриттям фотографії, тим більший інтерес викликають особи її винахідників.


Камера-обскура

ращуром сучасних фотографічних апаратів можна назвати камеру-обску­ру, яка була відома ще в старовині. Наприклад, середньовічні феодали будували у своїх замках темні кімнати (так перекладаються з латинської слова «обскура» і «камера»). У стіні такої кімнати залишався отвір на вулицю. Величина отвору розмірялася з відстанню до протилежної стіни. За законами оптики все, що від­бувається на вулиці, можна було спостерігати на стіні, щоправда, догори ногами. Незабаром камеру-обскуру зменшили до розмірів ящика і забезпечили збіль­шувальним склом, яке і стало першим об'єктивом. У XVI ст. Леонардо да Вінчі залишив опис камери-обскури, яка вимальовувала простір перед собою, у своє­му «Трактаті про живопис». Інженери використовували такі камери для зняття плану місцевості. До часу зародження ідеї фіксації зображень камера-обскура була достатньо вивчена.

Термін «фотографія» першим вжив у 1839 році англійський астроном Джон Фредерік Вільям Гершель. Сьогодні ми називаємо так усі види знімків — від лю­бительських родинних до карт Землі, зроблених зі супутника.

Першим фотографічним методом стала дагерротипія, у якій образ в камері-обскура проеціювався на мідну пластинку. Перші дагерротипи представив у 1835 році Луї Жак Дагер.

Зображення, спроеційоване лінзою камери-обскури, можливо було зафіксу­вати тільки обводячи його контури.

Початком відліку історії фотографії прийнято вважати 7 січня 1839 року. Цього дня на засіданні Паризької академії наук її секретар Домінік Франсуа Араго виступив із повідомленням про винахід Л. Ж. Дагером дагеротипу. Як часто буває в історії, Дагеру дісталися усі лаври винахідника фотографії: сла­ва, гроші, почесті.

І дійсно, Дагер був надзвичайно гідним і заслуговував цього, однак історія винаходу закріплення зображень на папері розпочалася задовго до Л. Ж. Дагера.

Ж. Н. Ньєпс був першим, хто отримав фотографічне зображення на світ­лочутливій речовині за допомогою камери-обскури. Оригінал цинкової пла­стини, покритої світлочутливим асфальтом, яку Ж. Н. Ньєпс експонував протя­гом 8 годин, знаходиться у музеї Техаського університету в Сполучених Шта­тах Америки.

Історія кольорової фотографії пов'язана з реалізацією двох методів кольо­рового відтворення. Перший метод отримав назву прямого (об'єктивного). . В ньому при сформуванні зображення намагаються забезпечити умови, які без­посередньо відтворюють кольори оточуючих нас об'єктів.

Використовуючи явище інтерференції, французи Е. Бекерель і А. Ньєпс де Сент-Віктор отримали якісне зображення спектру на полірованій срібній пла­стині, обробленій хлористим сріблом. Проте зображення було нестійким і збері­галося тільки в темряві. Інтерференційний метод був узагальнений Г. Ліппманом, який виготовив кольорові фотографії у 1891 році.


Хронологія розвитку кольорових відбитків

1840 рік — Едмонд Бекерель у ході експериментів одержує кольорове зоб­раження на пластинках, покритих хлористим сріблом.

1861 рік — Джеймс Кларк Максвел одержує триколірне зображення.

1869 рік — Луї-Дюко дю Орон публікує роботу «Кольори в фотографії», у якій висловлює принципи адитивного і субтрактивного колірних методів.

1873 рік — Герман В. Фогель одержує емульсію, чутливу не тільки до синьо­го, але й до зеленого кольорів.

1878 рік — дю Орон разом із братом публікують роботу «Кольорова фо­тографія», в якій описують використані ними методи отримання кольорового зображення.

1891 рік — Габріель Ліпман одержує природні кольори методом інтерферен­ції. Габріелю Ліпману за ці дослідження було вручено Нобелівську премію.

1891 рік — Фредерік Айвіс винаходить фотоапарат для отримання трьох негативів кольороподілу шляхом зйомки в одну експозицію.

1893 рік — Джон Джоулі винаходить лінійний растровий світлофільтр. За­мість зображення, складеного з трьох кольорових позитивів, у результаті вихо­дило багатоколірне зображення. Аж до 30-х років нашого століття растрові фотопластини дозволяли одержувати просто хороше кольорове зображення.

1903 рік — брати Люмьєр розробляють процес «автохром». Експозиції при хорошому освітленні не перевищували одну-двох секунд, а експонована пла­стинка оброблялася за методом обігу, в результаті виходив кольоровий позитив.

1924 рік — Леопольд Маніс і Леопольд Годовський патентують двоколірний субтрактивний метод із використанням плівки з двома емульсивними шарами.

1935 рік — у продаж надходять плівки «Кодахром» із трьома емульсивни­ми шарами.

1942 рік — у продаж надходить плівка «Кодаколор» — перша плівка, яка дозволяє одержувати кольорові відбитки.

1963 рік — у продаж надходить фотоапарат «Полароїд», який дозволяє ро­бити моментальні кольорові знімки протягом хвилини.


Становлення фотографії як мистецтва

Становлення фотографії як мистецтва нерозривно пов'язане з її технічним удосконаленням. На ранніх стадіях технічного розвитку і зародження фотогра­фії були створені шедеври фотографічного мистецтва, твори, що є для поколінь фотографів зразками досконалості. Історія мистецтва фотографії доводить, що ніколи технічне оснащення фотографа не було вирішальним чинником при створенні витвору мистецтва.

Займаючись фотографією, треба як і в будь-якій справі стежити за розвит­ком техніки. Не слід любов до фотографії підміняти гонитвою за модною тех­нікою.

Головне для створення чудових фотографій — це вдумливість, щирість, чуй­ність і прагнення зробити добру справу. Фотографії народжуються миттєво.

Фотографи, які не мають систематичної професійної освіти, знань з історії образотворчого мистецтва, основ композиції, теорії світла, кольору, мистец­твознавства, багато чого упускають у своїй творчості. Часто фотографи, що оволоділи технікою фотографування і виготовлення відбитків, не вміють та і не мають потреби передати найпростіші почуття, торкнутися найпростіших проблем.

Думка, що фотограф не може змінювати зображення, отримане за допо­могою фотоапарата, що нібито техніка не в змозі відобразити природу образ­но, а лише як документ, не могла допустити прилічення фотографії до мисте­цтва. Зараз можна цілком безумовно віднести фотомистецтво до сфери людсь­кої культури.

Живописець або графік, створюючи витвір мистецтва, реалізує свій задум, наперед визначивши тему твору. Він може сюжет зсунути у будь-якому тимча­совому просторі, може суміщати їх, підпорядковувати своїй уяві.

У фотографа час — головний матеріал, з якого він створює твір. Але він не може через природу фотографічного процесу зробити фотографії з майбут­нього або минулого. Йому підкоряється тільки теперішній час. Ця основна вла­стивість фотографії і перевага, котра відрізняє її від усіх інших мистецтв.

Час — головний матеріал фотомистецтва. Фотографічне зображення має на увазі копіювання натури, документальну її фіксацію у певний відрізок часу.

Так само, як художник уміння зображати навколишній світ не ставить вище за ціль досягнення образності, так і у творчої фотографії документалізм, будучи її основою, не повинен бути єдиною ціллю.

Фотографія, що правдиво відображає об'єкт зйомки, може бути тільки нату­ралістичною і не дати глядачу ніяких відчуттів, окрім інформації. Для того щоб стати витвором мистецтва, вона повинна мати багато переваг.

Витвір мистецтва можливий лише тоді, коли задум знаходить своє втілення в художній формі. Те, що фотограф не може втрутитися у створення зображен­ня,— головний аргумент супротивників фотомистецтва. Але це не так.

Саме по собі зображення — це диво людської думки і діяльності. Мисте­цтво фотографії — таке ж технічне, як і живопис. Від зубила до кисті, від граніт­ної скелі до полотна, від клинопису до гравюри на пластині, від винаходу олів­ців до синтетичних фарбників з тисячею відтінків кожного кольору — за всім цим стоїть величезна промисловість, наукові дослідження, що збагатять творчі можливості художників. Але далеко не кожен, хто володіє цими засобами, мо­же ставати художником.

Оріо (Мілан) — художник і фотограф, що працює у кінематографі. Мистецтво Оріо далеко від будь-якого фактичного відтворення реальності. Завдяки використанню і поєднанню різних технологічних можливостей (тради­ційної фотографії, полароїда, цифрового друку, відеозйомки) він досягає у своїх роботах відчуття якогось ірреального, енергетичного простору. На його фото­графії світло, відкидані ним тіні, і навіть час перетворюються на образи — живу субстанцію, так само як і блукаючі в ній фігури людей, предмети, рослини.


(Демонстрація слайдів із творами фотохудожників України.)
Тіна Модотті - культова фігура в історії фотографії, адже вона не була професійним фотографом. Точніше фотографія не була для неї єдиним життє­вим покликанням.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Схожі:

Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconТема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах
Просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах icon9 клас І. Мистецтво в просторі культури Види і мова мистецтв
Види І мова мистецтв. Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні)...
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconМатеріали для опрацювання художнякультур а
Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття...
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconУрок №1 Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Мистецтво основа художньої культури. Світ людини й образ світу в мистецьких шедеврах
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Мистецтво – основа художньої культури. Світ людини й образ світу в мистецьких...
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconЛітература як вид мистецтва. Художній образ
Мета : Виявити ознаки різних видів мистецтва;ознайомити з поняттям «художній образ», та його різновидами – «традиційний образ», «вічний...
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconПрограма курсу за вибором зі світової літератури «Мотиви й образи світової літератури в музичному мистецтві»
Заняття Мистецтво. Види мистецтва. Література, музика як види мистецтва
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconУрок 15. Тема. Поліхудожній образ світу
Мета: Поглибити знання учнів про поліхудожній образ світу. Розвивати культуру мислення. Виховувати естетичне сприйняття навколишнього...
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconІ. Франко. «Фарбований Лис». Образ лиса, риси його характеру
Визначити, з яких складових створюється образ. З’ясувати поняття «алегорія» й крізь образ фарбованого лиса побачити людину, її вади....
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconУкр літ клас 70 год на рік, год на тиждень
Вступ. Слово в житті людини. Краса світу й людської душі в художньому слові. Образне слово — першоелемент літератури. Початок словесного...
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconКонспекти уроків до теми «Портретний жанр в образотворчому мистецтві» 6 клас Тема уроку: Портрет як жанр образотворчого мистецтва. Портрети у творчості Т. Г. Шевченка. Портрет людини за уявою
Мета: ознайомити з творчістю Т. Г. Шевченка; дати поняття про зображення голови людини в різних положеннях, пропорції її елементів;...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка