Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах



Сторінка9/19
Дата конвертації29.01.2018
Розмір2.92 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   19

Режисер — керівник сценічного життя. Гра акторів, музичний супровід, за­гальне художнє оформлення спектаклю — це результат роботи режисера, який втілює акторський задум на сцені, людина, яку на екрані (сцені) глядач не бачить, К. Станіславський говорив так про роль режисера в театрі: «Режисер— це не тільки той, хто вміє розібратися в п'єсі, порадити артистам, як грати ролі, , режисер - це той, хто вміє спостерігати життя і переносити його на сцену».

Міміка — виразний рух м'язів обличчя, форма вияву почуттів людини.

Пластика — плавність, виразність рухів.

Пантоміма-вид сценічного мистецтва, у якому художній образ створюєть­ся пластикою, жестом, мімікою.

(декорації, танець, костюми, музика, літературний текст, освітлення, мова, глядачі, оркестр тощо).


4. Театральні професії

5. Мозковий штурм.

Учитель. Синтез яких мистецтв можна прослідкувати у театральному мистецтві?

(графіка, музичне мистецтво, хореографія, література, образотворче мистецтво).


6. Практичне завдання. Створити ескіз театральної афіші.

Існує таке висловлювання, що театр починається з вішалки. А я вважаю, що театр починається з афіші. Якщо афіша яскрава, цікава, вона буде приваблювати глядача. Тому наше практичне завдання сьогодні – створити афішу таку, щоб вашим товаришам захотілося відвідати цей театр.


IV. Узагальнення знань

Запитання до учнів:

* Які нові знання ви отримали сьогодні? Що цікавого ви дізналися?

* Які історичні відомості про розвиток театрального мистецтва вас зацікави­ли найбільше?

* Назвіть основні елементи художньо-образної мови театрального мистецтва.

* Чи вдалося вам створити ескізи театральної афіші та костюмів?
V.Домашнє завдання

Вивчити параграф № 9, дати відповіді на запитання на ст.52 (1 -3),

* підготувати повідомлення про визначного театрального актора,

*скласти репертуар для одного з видів театру

ТЕМА: Основні елементи художньо-образної мови театрального мистецтва. Театральні професії
МЕТА: розглянути основні елементи художньо-образної мови те­атрального мистецтва; подати знання

про специфіку теат­рального мистецтва; розкрити особливості театрального мистецтва; розглянути на уроці види театральних професій та специфіку їх роботи (актор, режисер та ін.); розвивати вміння висловлювати власні враження під час спілкування із творами цього виду мистецтва, використовуючи спеціаль­ну мистецьку термінологію; виховувати духовність, мисте­цький смак.


ОБЛАДНАННЯ: фрагменти відеоуроку із електронного посібника, фрагменти слайд-шоу, лекції з

електронного посібника, енциклопедич­ний довідник.


ТИП УРОКУ: урок засвоєння нових знань, практичних умінь та навичок.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: театр як вид мистецтва, актор, режисер, маска, художньо-образна мова

театрального мистецтва.


Что наша жизнь — игра.

А. С. Пушкин

ХІД УРОКУ



Учитель.'>І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА

Оголошення тами та завдань уроку.

ІІ. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ

Учитель.

Скажіть, будь ласка, чи змогли б ви надати визначення «театр». Що ми розуміємо під виразом «театральне мистецтво»? Сьогодні присутні два кореспонденти сучасної популярної газети «Театральні які мають бажання з вами поспілкуватися.



Кореспонденти ставлять запитання:

• Що для вас означає слово «театр»?

• Яке власне визначення ви надали цьому слову?

• Чим для вас є театр?

• Чи часто ви відвідуєте театр нашого міста?

Діти дають інтерв'ю та коментарі на тему: «Що таке театр?», розмірковують за темою: «Чому театр в наш час не є такий популярним явищем?», порівнюють ступінь популярності театрального мистецтва з іншими видами (музичним, кіномистецтвом тощо).



Учитель.

Отже, хто із вас друзі хоче дізнатися більше про мистецтво? Я запрошую вас у чарівну подорож до минулих століть.


IІІ. НОВИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ ЗАСВОЄННЯ

Зараз любі, друзі, я пропоную вам більш детальніше познайомитися із елементами художньо-образної мови театрального мистецтва.

Театр (грец. - місце для видовища, потім - видовище, дивлюся, бачу) - один із напрямків мистецтва, у якому думки, емоції автора передаються візуально глядачеві або групі глядачів за, допомогою актора або групи акторів. Інше визначення слова таке: театр — це вид мистецтва, засобом виразності якого є сценічне дійство, що виникає в процесі гри актора перед публікою.

Як відомо, основним видом театрального мистецтва є вистава. Передача, автором почуттів та думок, емоцій називається виставою. Актори показують чуттєві переживання автора, закладені у п'єсі Актор діє голосом, тілом, рухом і за до­помогою інших предметів,

Давайте звернемося до історії та вирушимо у подорож «Історія те­атру», а допоможуть вам справжні історичні факти.
Сторінка 1, Виникнення театру

Витоки театру ми знаходимо у стародавніх обрядових дійствах первісних людей. В єдине ціле поєднувалися ритуальні дійства, ритмічні рухи, замовлян­ня. Всі дії супроводжувалися ритмічною музикою, специфічними костюми, масками, татуюваннями і певними сценічними законами. Різноманітні форми видовищ були створені у країнах Давнього Сходу, Індії, Китаю, Індонезії, Японії. В середні віки носіями народної театральної творчості були західноєвропейські бродячі актори - жонглери,скоморохи.


Сторінка 2. Давньогрецький театр

Історія розвитку

Подивіться на ілюстрації, які зображують акторів театрів різних епох і визначте їхні хронологічні межі.

первісні обрядові дійства — замовляння;

релігійні містерії в країнах Стародавнього Світу (Єгипет, Месопотамія, Сирія);

античний театр (виникнення жанрів комедія, трагедія);

музично-театральні видовища в країнах Далекого Сходу; японський кабукі, пекінська національна опера, індійський театр танцю;

середньовічний театр мандруючих акторів: в Західній Європі — барди, рапсоди, шпільмани; в Київській Русі - скоморохи;

XVI—XVII ст. в Італії основою професійного театру стала комедія дельарте (комедія масок), головні маски якої - Арлекін, Коломбіна, П'єро, Панталоне; Тарталья, Паяц;

в Україні та Білорусі виникає вертеп — старовинний ляльковий театр, якому в Росії відповідає театр Петрушки;

доба Відродження: виникнення опери

ХVIII ст – балет відокремлюється в самостійний жанр

ХІХ ст. – в Росії виникає водевіль У США – мюзікл, вар'єте

XХ ст.— у США виникає мегамюзикл, наприклад, «Ісус Христос — суперзірка (комп'ютеризоване освітлення, складна сценічна механіка, потужні під­силювачі звуку), мегамюзикл <Титанік>


V. ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ У МАЛИХ ГРУПАХ

Учитель.

За невеликий період часу вам необхідно, переглядаючи картки, які я вам роздам, визначити найважливіші елементи для театрального мисте­цтва, без яких неможлива театральна вистава, і розташувати їх по рангу най­важливішого значення

Учитель об'єднує учнів у три групи і роздає картки, на яких зафіксовані такі слова: актор, декорації, танець, пантоміма, костюми, музика, режисер; літератур­ний текст, освітлення, міміка, пластика, мова, глядачі, оркестр. .

Учитель підводить підсумок роботи груп та дає характеристику найваж­ливішим елементам художньо-образної мови театрального мистецтва.

Актор, за словами К. Станіславського,— володар сцени, сааме він втілює в життя, створені уявою драматурга персонажі, оживляє літературні образи, захоплюється, радіє, страждає, навіть помирає за них .Мистец­тво театрального актора — це невловима, миттєва творчість, яка не фіксується і ав зберігається; існує тільки тоді, коди він натхненно творить на. сцені.

Режисер — керівник сценічного життя. Гра акторів, музичний супровід, за­гальне художнє оформлення спектаклю — це результат роботи режисера, який втілює акторський задум на сцені, людина, яку на екрані (сцені) глядач не бачить, К. Станіславський говорив так про роль режисера в театрі: «Режисер— це не тільки той, хто вміє розібратися в п'єсі, порадити артистам, як грати ролі, , режисер - це той, хто вміє спостерігати життя і переносити його на сцену».



Міміка — виразний рух м'язів обличчя, форма вияву почуттів людини.

Пластика — плавність, виразність рухів.

Пантоміма-вид сценічного мистецтва, у якому художній образ створюєть­ся пластикою, жестом, мімікою. (декорації, танець, костюми, музика, літературний текст, освітлення^ мова, глядачі, оркестр тощо).
VI. ПРАКТИЧНЕ .ЗАВДАННЯ

Учитель об'єднує учнів у чотири групи за лічилкою (цар, царевич, король, королевич) і дає невелике завдання для кожної із груп.



Завдання для 1 та 3 груп: створити ескіз театральної афіші XIX або XX століття (на вибір).

Завдання для 2 та 4 груп: створити ескізи костюмів театральних героїв

Учні виконують завдання, а потім по черзі демонструють роботи своєї гру­пи та коментують свої напрацювання.

Учитель коментує результати, роботи та оцінює їх, зазначаючи головні ідеї учнів, втілені у афіші та ескізах театральних костюмів.


VIІ. УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗНАНЬ

Запитання до учнів:

* Які нові знання ви отримали сьогодні? Що цікавого ви дізналися?

* Які історичні відомості про розвиток театрального мистецтва вас зацікави­ли найбільше?

* Назвіть основні елементи художньо-образної мови театрального мистецтва.

* Чи вдалося вам створити ескізи театральної афіші та костюмів?
УІІІ. ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ

Учитель оцінює роботу учнів протягом всього уроку, коментує і аргумен­тує їх.


IX. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Користуючись додатковою літературою (довідник «Історія культури», художня енциклопедія, електронна,енциклопедія мистецтв), спробувати створити буклет або плакат (за вибо­ром) під назвою «Театральні професії».

ТЕМА: Основні елементи художньо-образної мови театрального мистецтва. Театральні професії
МЕТА: розглянути основні елементи художньо-образної мови те­атрального мистецтва; подати знання

про специфіку теат­рального мистецтва; розкрити особливості театрального мистецтва; розглянути на уроці види театральних професій та специфіку їх роботи (актор, режисер та ін.); розвивати вміння висловлювати власні враження під час спілкування із творами цього виду мистецтва, використовуючи спеціаль­ну мистецьку термінологію; виховувати духовність, мисте­цький смак.


ОБЛАДНАННЯ: фрагменти відеоуроку із електронного посібника, фрагменти слайд-шоу, лекції з

електронного посібника, енциклопедич­ний довідник.


ТИП УРОКУ: урок засвоєння нових знань, практичних умінь та навичок.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: театр як вид мистецтва, актор, режисер, маска, художньо-образна мова

театрального мистецтва.


Что наша жизнь — игра.

А. С. Пушкин

ХІД УРОКУ



І. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА

Оголошення тами та завдань уроку.
II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ У ФОРМІ ПОВТОРЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Завдання № 1

Проведення дискусії на тему: «Що важливіше у нашому житті фотографія чи комп'ютерна графіка?». Обов'язкове обгрунтування, приклади, порівняльний аналіз.


III. СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Мотивація пізнавальної діяльності

Завдання № 2 (у формі дедукції (формулювання гіпотез та їх підтверджен­ня фактами)

Тема дедукції: «Чи потрібна кожній людині акторська майстерність?». Обов'язкове обгрунтування, мистецькі приклади.


IV. ПОДАННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

(у формі драматичного спектаклю, де учитель виступає ведучим)

Д і й о в і о с о б и :

Т е а т р о з н а в е ц ь

Р е ж и с е р

А к т о р

Д р а м а т у р г

А р и с т о т е л ь

Т е а т р а л ь н и й к р и т и к

С ц е н о г р а ф


В е д у ч и й. За двадцять п'ять століть свого існування театр пройшов шлях від ритуального дійства до спектаклів, що трактують складні духовні питання. Мистецтво сцени народилося у давнину. В різні часи воно було покликане розважати, виховувати, проповідувати. І з цими завданнями театр справлявся. Його можливості різноманітні, а сила впливу велика, тому театральне мистецтво прагнули поставити собі на службу королі й князі, імператори й міністри, революціонери й консерватори.

Сценічний простір мислили як модель світобудови, де була єдина можливість розіграти, повторити таїнство витвору Всесвіту.

В епоху Відродження на театр усе частіше стали покладати завдання виправлення пороків. «Засуджуючи низькі вдачі й омани, слід спонукати людей до життя гідного»,— говорилося в одному із творів того часу. А в епоху Просвітництва мистецтво сцени оцінювалося дуже високо — як таке, що очищає і заохочує чесноти. Ці ідеї пізніше розвинув російський письменник і драматург ; М. В. Гоголь. Теза «театр — університет» зберігає своє значення й донині. Розмислюючи над явищем театру,

О. С. Пушкін писав, що «дух часу вимагає змін на сцені драматичній». Кращі театральні здобутки завжди виявлялися чуйними до історичних змін.


Т е а т р о з н а в е ц ь . Історія театру йдесвоїм корінням далеко у минуле і людства. Перші сценічні дійства можна було побачити в релігійних обрядах, святкуваннях на честь Богів, яким поклонялися люди. Класичний театр у його і розумінні як виду мистецтва починає свою історію із стародавньоїГреції.

1. Специфіка театру як виду мистецтва

Як будь-який інший вид мистецтва (музика, живопис, література), театр має свої, особливі, ознаки.

1. Це мистецтво синтетичне: театральний твір (спектакль) складається із те­ксту п'єси, роботи режисера, актора, художника і композитора.

2. В опері і балеті вирішальна роль належить музиці.

3. Театр — мистецтво колективне. Спектакль — це результат діяльності бага­тьох людей, не тільки тих, хто з'являється на сцені, але й тих, хто шиє ко­стюми, майструє предмети реквізиту, встановлює світло, зустрічає глядачів. Недарма існує визначення «працівники театрального цеху».

4. Театр пропонує власний спосіб пізнання навколишнього світу і відповідно власний набір художніх засобів. Спектакль — це і особлива дія, розіграна у просторі сцени, і особливе, відмінне, скажімо від музики, образне мис­лення.

Люди, як і багато століть назад, приходять до театру. Зі сцени звучить текст п'єс, перетворений силами і почуттями виконавців. Артисти ведуть свій діа­лог — і не тільки словесний. Це бесіда жестів, поз, поглядів, міміки. Фантазія художника-декоратора за допомогою кольору, світла, архітектурних споруджень на сценічному майданчику змушує простір сцени «заговорити». І все разом укла­дене в тісні рамки режисерського задуму, що додає різнорідним елементам за­вершеності й цілісності. Глядач свідомо (а часом і несвідомо) оцінює гру ак­торів і режисуру, відповідність рішення театрального простору загалыюму заду­му. Але головне — він, глядач, залучається до мистецтва, яке не схоже на інші, котре діється тут і зараз. Осягаючи зміст спектаклю, він осягає і сенс життя.
Р е ж и с е р . В основі театральної вистави лежить текст, наприклад, п'єса для драматичного спектаклю. Навіть у тих сценічних постановках, де слово як таке відсутнє, текст буває необхідним; зокрема, балет, а іноді й пантоміма має сценарій — лібрето. Процес роботи над спектаклем полягає у перенесенні дра­матургічного тексту на сцену — це свого роду «переклад» з однієї мови на іншу. В результаті літературне слово стає словом сценічним.

Перше, що бачить глядач після того, як відкриється завіса,-- це сценічний простір, у якому розміщені декорації. Вони вказують на місце дії, історичний час, відбивають національний колорит. За допомогою, просторових побудов можна передати навіть настрій персонажів. Під час дії за допомогою спеціаль­ної техніки декорації змінюють: день перетворюють на ніч, зима — на літо, ву­лиця — на кімнату. Ця техніка розвивалася разом із науковою думкою люд­ства. Піднімальні механізми, щити і люки, які за давніх часів приводилися в дію вручну, тепер піднімає й опускає електроніка. Свічки й газові ліхтарі замінені на електролампи; часто використовують і лазери.

Ще в античності сформувалося два типи сцени і глядацького залу: сцени-коробки і сцена-амфітеатр.

1. Сцена-коробка передбачає яруси і партер.

2. Сцену-амфітеатр глядачі оточують із трьох сторін.

Зараз у світі використовують обидва типи. Сучасна техніка дозволяє зміню­вати театральний простір — влаштовувати поміст посередині партеру, саджати глядача на сцену, а спектакль грати в залі.

Велике значення завжди додавали театральному будинку. Театри зазвичай будувалися на центральній площі міста; архітектори прагнули, щоб будинки бу­ли красивими, привертали увагу. Приходячи до театру, глядач відокремлюється від повсякденного життя, якби піднімається над реальністю. Тому не випадково до залу часто ведуть прикрашені дзеркалами сходи. Підсилити емоційний вплив драматичного спектаклю допомагає музика. Іноді вона звучить не тільки під час дії, але й в антракті — щоб підтримати інтерес публіки.
А к т о р . Головна особа в спектаклі — актор. Глядач бачить перед собою людину, яка таємничим чином перевтілилася в художній образ — своєрідний твір мистецтва. Звісно, твір мистецтва — не сам виконавець, а його роль. Вона — витвір актора, створений голосом, нервами і чимось невловимим — духом, душею.
Р е ж и с е р . Аби дія на сцені сприймалося як цільне, необхідно її продума­ти і послідовно організувати. Ці обов'язки в сучасному театрі виконує режисер. Від таланту акторів у спектаклі залежить, звичайно, багато чого, проте вони під­леглі волі керівника — режисера.
Д р а м а т у р г. Збираючись поставити спектакль, його творці спочатку ви­бирають п'єсу, тобто неодмінно звертаються до драматургії. Особливий текст, призначений для показу публіці, називається драмою чи п'єсою.
А р и с т о т е л ь. У IV в. до н. е. я, давньогрецький філософ Аристотель (384—322 рр. до н.е.), визначив драму як один із видів літератури поряд з епосом і лірикою. Драма — із давньогрецького «дія», «дійство». Цьому слову понад двадцяти п'яти століть. Поняття жанру виникло в античні часи, але називали його вид.

Розглядаючи тільки два жанри — трагедію і комедію, у трактаті «Поетичне мистецтво («Поетика») стверджує, що драма наслідує дію. Вона не описує події, а показує їх через вчинки дійових осіб.

Центральне поняття в античній поетиці — мімесис (гр.— «наслідування») збереже ще довго своє значення. Трагедія наслідує (можна сказати, говорить чи зображає, відображає) щось жахливе, страшне, але обов'язково значне. Стри­жень комедії — безглузді події, вчинки смішних людей. Таким чином, трагедія і комедія — два полюси драматургії.
Т е а т р о з н а в е ц ь . Багатьма століттями пізніше, у XVIII столітті, драмою почали називати не тільки рід літератури, але і жанр драматургії.

Термін «п'єса» (франц.— «шматок») народився значно пізніше. У XVI— XVII ст. цим словом називали будь-який фрагмент, який представляли актори або виконували музиканти. Лише у XVIII столітті так стали називати текст, написаний для сцени.

Термін «жанр» (фран.) затвердився у Франції у XVII ст. як спосіб зобра­ження, форма опису різних явищ і подій.

У XVIII столітті з'явилися п'єси, де ознаки трагедії і комедії сусідять. Цей новий жанр і одержав назву «драма». Отже, поняття «драма» має подвійне зна­чення: це й один із трьох видів літератури, і в той же час жанр усередині одно­йменного роду.


Д р а м а т у р г . Драматургією називають літературні тексти, що відрізня­ються особливими рисами. У драматичних творах автор зображує відносини між людьми, їхні переживання, помилки та удачі за допомогою діалогу.

Драматичні персонажі звуться дійовими особами, їхній склад завжди мі­ститься перед текстом п'єси. Іноді автор просто вказує персонажів, іноді описує їх менш докладно — називаючи вік, характер одягу, навіть колір волосся й очі. Багато подій, що згадуються в п'єсі, на сцені не відбуваються — про їх розпові­дають самі персонажі.

Про появу дійових осіб читачі дізнаються з ремарок (фр.) — пояснень ав­тора, призначених для читача, постановника і актора. Ремарки визначають по­будову сценічного простору — позначають переміщення героїв п'єси по сцені («підійшов до столу»), інші дії («запалив свічку», «одягає рукавички»). Іноді вони коротко описують стан діючих облич, інтонацію, з якою вимовляються репліки (нервово, тихим голосом, з розпачем, плачучи тощо). У різні періоди розвитку театрального мистецтва ремарки бували різними; у деяких драматур­гів вони перетворювалися на розгорнуті, докладні описи.
В е д у ч и й . Із історії театрального мистецтва. Перші драматичні твори, що з'явилися в епоху Античності, призначалися виключно для сценічного втілен­ня. Протягом тривалого часу .(і в епоху Відродження, і в XVII ст.) драматург міг побачити свій твір тільки на сцені.

Про те, що драма — рід літератури, як учив Аристотель, немов забули. Ве­ликі драматурги — Жан Батист Мольєр, Відьям Шекспір тощо — не прагнули, щоб текст був опублікований. Працюючи над п'єсою, вони уявляли собі акторів, їхні голоси, вигляд.

У XVIII столітті ставлення до драматургії і взагалі до театрального мисте­цтва змінилося. Століття Просвіти вимагало, щоб зі сцени звучали піднесені слова, а постановки служили виховним цілям. Відповідно підвищилися вимоги до театральних текстів. П'єса стала оцінюватися не тільки як матеріал для сце­ни, але і як літературний твір. З'явилося поняття «драма для читання».

До Німеччини в кінці XVIII ст. воно прийшло із Давнього Риму: у ті далекі часи твори драматурга і філософа Луція Аннея Сенеки (близько 4 ст. до н. е. — близько 65 р. н. е.) теж призначалися для читання. Однак ця традиція в історії театру не мала продовження аж до XVIII століття, коли почали друкуватися збірки п'єс. Протягом XIX і XX століть письменники і люди театру неоднора­зово намагалися розділити сцену і драму. Сцена часто була не готова зрозуміти сучасну драматургію і віддавала перевагу новим п'єсам, перевіреним часом.

Проте драма (п'єса) повинна бути поставлена на сцені — такі закони теат­рального мистецтва.

Персонажі драми — тобто дійові особи згідно із сюжетом (послідовність подій) грають сценічну дію. П'єса розкривається повною мірою тільки у про­сторі сцени, під час спектаклю.

Крім трагедії, комедії і «середнього» жанру — драми — віддавна грали­ся пантоміми - короткі сценки найчастіше комічного змісту, що сполучають і імпровізований діалог, спів і танці. Пізніше, наприкінці епохи Відродження, з'явилася трагікомедія — у ній поєднувалися ознаки трагедії і комедії. Однак від драми цей жанр відрізняється тим, що в трагікомедії завжди наявне двої­сте ставлення до життя, поняття добра і зла чітко не визначені, чорне і біле мо­жуть мінятися місцями.

У XVIII столітті виник ще один вид п'єс — мелодрама (з грецьк. «мелос» -«пісня», «мелодія» і «драма»). Спочатку такі спектаклі дійсно супроводжували­ся музикою. Пізніше мелодрамами стали називати п'єси, де зображуються жах­ливі події, але усе завершується, як правило, добре. Добрі люди, переживши горе і потрясіння, знаходять тиху гавань — щастя і статок, а лиходії або вмирають страшною смертю .або закінчують своє життя за ґратами. Персонажі мелодрами завжди говорять один із одним у підвищених тонах, супроводжуючи мову різки­ми жестами, гірко плачуть чи ридають. На відміну від трагікомедії, зло і добро, чорне і біле різко розділені. Моральні висновки не терплять різночитань. Сюже­ти і прийоми мелодрами широко використовують творці сучасних телесеріалів (наприклад, «Багаті теж плачуть», «Співаючі в терені»).

До межі XIX—XX ст. належить поява монодрами (від грецьк. — «один», «єдиний» і «драма»). Це твір для сцени (драма чи комедія, навіть водевіль), написаний для одного актора.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   19

Схожі:

Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconТема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах
Просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах icon9 клас І. Мистецтво в просторі культури Види і мова мистецтв
Види І мова мистецтв. Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні)...
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconМатеріали для опрацювання художнякультур а
Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття...
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconУрок №1 Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Мистецтво основа художньої культури. Світ людини й образ світу в мистецьких шедеврах
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Мистецтво – основа художньої культури. Світ людини й образ світу в мистецьких...
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconЛітература як вид мистецтва. Художній образ
Мета : Виявити ознаки різних видів мистецтва;ознайомити з поняттям «художній образ», та його різновидами – «традиційний образ», «вічний...
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconПрограма курсу за вибором зі світової літератури «Мотиви й образи світової літератури в музичному мистецтві»
Заняття Мистецтво. Види мистецтва. Література, музика як види мистецтва
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconУрок 15. Тема. Поліхудожній образ світу
Мета: Поглибити знання учнів про поліхудожній образ світу. Розвивати культуру мислення. Виховувати естетичне сприйняття навколишнього...
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconІ. Франко. «Фарбований Лис». Образ лиса, риси його характеру
Визначити, з яких складових створюється образ. З’ясувати поняття «алегорія» й крізь образ фарбованого лиса побачити людину, її вади....
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconУкр літ клас 70 год на рік, год на тиждень
Вступ. Слово в житті людини. Краса світу й людської душі в художньому слові. Образне слово — першоелемент літератури. Початок словесного...
Тема: Види мистецтва та специфіка їх художньо-образної мови. Просторові, часові та просторово-часові (синтетичні) види мистецтв. Поняття «образ» у мистецтві. Світ людини й образ світу у мистецьких шедеврах iconКонспекти уроків до теми «Портретний жанр в образотворчому мистецтві» 6 клас Тема уроку: Портрет як жанр образотворчого мистецтва. Портрети у творчості Т. Г. Шевченка. Портрет людини за уявою
Мета: ознайомити з творчістю Т. Г. Шевченка; дати поняття про зображення голови людини в різних положеннях, пропорції її елементів;...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка