Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я



Сторінка21/60
Дата конвертації21.03.2018
Розмір9.75 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   60

Людкевич, М. Скорик, Є. Станкович та ін.). Напрями популярної музики. Музичне

виконавство  та освіта.


МЕТА: дати знання про роль українського народного мистецтва в розвитку національної культури, про види та жанри українського мистецтва; розвивати вміння творчо проектувати й реалізовувати свої інтереси та запити, практичні вміння і навички розпізнавання творів видатних діячів вітчизняної культури, формулювати власні враження під час «спілкування » із шедеврами українського мистецтва; виховувати високу духовність на основі загальнолюдських життєвих цінностей; виховувати моральну, правову, художньо-естетичну культуру.

ОБЛАДНАННЯ: портрети Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, С. Людкевича та ін.



ХІД УРОКУ
І. Організаційний момент
ІІ. Актуалізація опорних знань
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності
Учитель

Ваші уявлення про українську музичну культуру були б неповними без ознайомлення з творчістю таких композиторів, як Л. Ревуцький, Б. Лятошинський,     С. Людкевич, М. Скорик, Є. Станкович, чия діяльність полягала в окресленні нових напрямів розвитку української музики. Допоможуть нам у цьому доповіді, які наші групи біографів підготували до уроку.

ІV. Викладення нового навчального матеріалу
1. Виступи учнів із повідомленнями, підготовленими у групах

Група 1 «Біографи С. Людкевича»
Творчість Станіслава Людкевича (24.01.1879—10.09.1979) — народного артиста України, заслуженого діяча мистецтв, лауреата Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка становить цілу епоху в історії української музики. Зійшовши зіркою першої величини, ім'я композитора яскраво світить на небосхилі не лише вітчизняної, а й світової культури. Станіслав Пилипович — автор ба¬гатьох великих музичних творів, чудовий знавець і популяризатор української народної пісні, дбайливий і мудрий педагог. Усе своє життя віддав він музиці й вихованню митців. Його музика багата змістом, інтонаціями, мистецькими знахідками.
Народився С. Людкевич у старому княжому городі Ярославі (нині територія Польщі) в сім'ї вчителів. Мати добре грала на фортепіано й навчила цього сина. Хлопчик змалку прислуховувався до задушевних народних пісень, згодом по¬чав їх записувати. Уже перші його кроки в музичному мистецтві засвідчили по¬яву яскравої, непересічної творчої особистості. Музика до Шевченкової «Гамалії» (1894) чотирнадцятирічного юнака, диригента хору гімназистів одержала схвальну оцінку самого Миколи Лисенка.
У 1897 р. С. Людкевич вступає на філологічний факультет Львівського університету. У 1899 р. стає членом відомого хорового товариства «Бонн» у Львові, з яким працював понад сорок років. «Боян» надихнув композитора до написання багатьох творів, що назавжди увійшли до скарбниці українського мистецтва.
Музичну освіту він здобував, відвідуючи концерти й опери, університетські виклади історії музики, лекції у польській музичній школі.
Після закінчення університету (1901) С. Людкевич працює вчителем української мови, пізніше відбуває військову повинність у Відні. Це дає йому нагоду познайомитись із творчістю визначних тогочасних композиторів: А. Брукнера, Р. Штрауса, Г. Малеча, Р. Леонкавало, П. Масканьї та ін.
Після закінчення військової служби (1904) Людкевич на деякий час повертається до вчителювання у Львові, бере участь в організації Вищого музичного інституту ім. М. В. Лисенка у Львові, що став єдиним центром української музичної освіти в Галичині. У ньому митець викладав від перших днів, а пізніше очолив цей заклад.
Відчуваючи потребу у поглибленні своїх музично-теоретичних знань, композитор у 1907 р. виїздив для подальшого студіювання до Австрії. Мобілізований під час Першої світової війни до австрійської армії, він потрапляє у російський полон (1914) і до кінця війни перебуває у Перовську (Казахстан), а потім у Ташкенті. Навіть у такій складній ситуації продовжує композиторську діяльність. Поєднуючи мотиви українських і середньоазійських мелодій, пише «Елегію». Створює варіації на тему старогалицької пісні «Там, де Чорногора», мініатюри «Пісня до схід сонця» та «Листок з альбому».
Після повернення до Львова (1919) митець продовжує працю у Музичному інституті викладачем теоретичних дисциплін та інспектором філіалів. Пише декілька підручників, статті з питань удосконалення методики викладання музично-теоретичних дисциплін.
Розквіт творчості С. Людкевича припадає на 1920—1940-і pp. Один за одним він створює: «Меланхолійний вальс» (1920; за твором О. Кобилянської), «Каменярів» (1926, 2-а ред. 1956; за твором І. Франка), «Галицьку рапсодію» (1928), «Веснянки» (1935); пише багато хорів та здійснює обробки народних пісень, постійно редагує твори українських композиторів XIX ст.: М. Вербицького, В. Матюка, С. Воробкевича, О. Нижанківського та ін.
У 1927 р. уперше виконано кантату-симфонію С. Людкевича «Кавказ» (1902—1913) до тексту Шевченкової поеми. Працю над нею композитор розпочав ще у 1902 р. У 1936 р. на концерті пам'яті Т. Шевченка пролунав «Заповіт» (1934, 2-а ред. 1955). Ці твори є найдосконалішим музичним утіленням гені¬альних шевченківських творів, справжніми перлинами української музичної культури.
Коли Західна Україна ввійшла до складу УРСР, у Львові відбулася цілковита перебудова мистецьких організацій; засновані Державна консерваторія, училище, музичні школи та оперний театр, Державна філармонія, хорова капела «Трембіта». С. Людкевич став професором Львівської консерваторії ім. М. В. Лисенка та одночасно завідувачем кафедри композиції Львівського філіалу інституту Академії наук УРСР.
До останнього Станіслав Пилипович працював над редакціями своїх творів попередніх років, багато сил віддав вихованню молодих музикантів та науковій роботі. Після 100-річного ювілею він прожив недовго. Поховали Станіслава Пилиповича Людкевича на Личаківському цвинтарі у Львові. Там творчий дух великого митця навіки застиг у бронзовому образі Прометея — вічно юному, прекрасному і непідвладному швидкоплинному часу. (Слухання фрагменту з кантати-симфонй «Кавказ».)

Група 2 «Біографи Л. Ревуцького»
Лев Миколайович Ревуцький (20.02.1889—30.03.1977) — український композитор, педагог, музичний і громадський діяч. Народився на Чернігівщині. Батько — Микола Гаврилович мав непоганий бас та інколи співав дещо з репертуару для цього голосу й грав на скрипці під акомпанемент дружини; мати — Олександра Дмитрівна вільно володіла французькою і німецькою мовами, здобула музичну освіту — у її репертуарі були твори Бетховена, Шопена, Шуберта і Шумана.
За спогадами самого композитора, у 4 роки він вивчив ноти, у нього виявився абсолютний слух, за що його жартома прозвали Камертоном, з 5 років він навчався гри на фортепіано. З 1898 р. Ревуцький зі своїм старшим братом Дмитром навчається у Прилуцькій гімназії. У ці роки він знайомиться із шедеврами світової та української літератури, під час концертів виступає із читанням уривків із «Євгенія Онєгіна» Пушкіна.
У 1903 р. був зарахований до київської приватної гімназії Г. Валькера та одночасно до музичної школи М. Тутковського. Там він навчався гри на фортепіано у М. Лисенка. Із 1907 р. студіював право в Київському університеті. Звідти походять його перші твори для фортепіано: соната, прелюдії, вальси й концерт для фортепіано з оркестром.
У 1913—1916 pp. учився композиції у Київській консерваторії. У 1916 р. Ревуцький паралельно закінчує консерваторію та Київський університет (факультет права).
У 1916—1918 pp. перебував в армії, у 1919—1924 pp. викладав у школі та керував сільськими хорами в Іржавці та Прилуках. У цей період було написано кантату «Хустина». Із 1924 р. у Києві — викладач Музично-драматичного інституту ім. М. В. Лисенка, з 1934 р.— Київської консерваторії.
Гостро критикований за фортепіанний концерт (1934), Ревуцький обмежив свою композиторську творчість, зосередившись майже винятково на професорській діяльності, редагуванні раніше написаних творів та громадській діяльності у Спілці композиторів України.
Під час Другої світової війни Ревуцький був керівником кафедри історії й теорії музики Ташкентської консерваторії. Після війни повернувся до Києва і продовжував викладати до 1960 р.
Левка Ревуцького було обрано депутатом Верховної Ради України кількох скликань. На 1950-і pp. припадає величезна робота з редагування та підготов¬ки до друку творів М. Лисенка, яку було успішно виконано. У лютому 1969 р. у зв'язку з 80-річчям від дня народження та за визначні творчі заслуги Л. Ревуцький був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Помер композитор 30.03.1977 p., похований на Байковому кладовищі в Києві.
Ревуцький — автор творів великих музичних форм: соната для фортепіано, дві симфонії (друга на теми українських народних пісень, 1926, у новій ред. 1940), два концерти для фортепіано. Серед вокальних творів відзначається кантата «Хустина» та обробки народних пісень для голосу з фортепіано.
Лев Миколайович Ревуцький збагатив українську музику індивідуальними стилістичними знахідками. Композиторський стиль Л. Ревуцького формувався на основі глибокого й всебічного пізнання національного народного мелосу та перетворення традицій сучасної професійної музики. Творам митця притаманні життєствердний настрій, ліризм, стриманість, широта й багатство емоцій. Його творчість увійшла до золотого фонду української класики. Друга симфонія і фортепіанний концерт — перші значні твори цих жанрів в українській музиці. Значний внесок Л. Ревуцький зробив і в розвиток жанру обробки народних пісень (близько 120 оригінальних обробок).
Разом із Б. Лятошинським Л. Ревуцького вважають найвпливовішим діячем української музичної культури своєї епохи. Ім'я Ревуцького носять музичні колективи і заклади, зокрема Державна чоловіча хорова капела України ім. Л. Ревуцького, музичне училище в Чернігові, дитяча музична школа № 5 у м. Києві. На честь Л. Ревуцького названо одну з вулиць Києва, що знаходиться у Дарницькому районі. (Слухання фрагменту кантати-поеми «Хустина» на слова Т. Шевченка — «У неділю не гуляла».)


Група 3 «Біографи Б. Лятошинського»
Борис Лятошинський (04.01(03.01).1895—15.04.1968) народився в м. Житомирі в інтелігентній родині. Його батько, Микола Леонтійович, був учителем історії. Крім педагогічної роботи, він займався науковою діяльністю в галузі історичних наук, а також як директор різних гімназій проводив велику громадсько-освітню роботу в Житомирі, Немирові, Златополі. Мати добре грала на фортепіано й співала. Людина дуже освічена, Микола Леонтійович дбав і про повноцінне виховання та освіту свого сина.
Учився юний Лятошинський у житомирській гімназії, яку закінчив у 1913 р. З дитинства хлопчик учився грати на скрипці та фортепіано. У 14 років написав кілька музичних творів, серед яких — мазурка і вальс для фортепіано, форте¬піанний концерт. Перші твори молодого композитора з успіхом виконувалися в Житомирі.
У 1913 р. Б. Лятошинський переїхав до Києва, де почав навчатися на юридичному факультеті Київського університету. Одночасно він готувався до всту¬пу до щойно відкритої консерваторії, до якої вступив у клас Р. Глієра.
Для Лятошинського вчитель став справжнім другом на все життя (їхнє листування було видано у 2002 p.). Після смерті Глієра Борис Миколайович за¬кінчив та оркестрував концерт учителя для скрипки, а в 1964 р. присвятив його пам'яті симфонічну «Ліричну поему».
У 1918 р. Лятошинський закінчив юридичний факультет університету, а ще через рік — консерваторію (клас композиції). Після закінчення консерваторії у 1919 р. Лятошинського залишили там викладачем музично-теоретичних дисциплін. У 1935—1937 pp. працював також професором Московської консерваторії, де вів курс спеціальної інструментовки. Відтоді й до останніх днів життя митець не залишав педагогічної роботи, виховавши чимало талановитих композиторів і музикознавців.
Разом із педагогічною і творчою роботою Борис Миколайович займався й громадською діяльністю — у лютому 1939 р. на І Республіканському з'їзді композиторів його було обрано головою Спілки композиторів України.
Під час Великої Вітчизняної війни Київську консерваторію було евакуйовано. Борис Миколайович працював у Саратові у складі професорів Московської та Саратовської консерваторій, які на час війни об'єдналися в один заклад. Боляче переживав композитор окупацію рідної України. У складних умовах евакуації — в холодній кімнаті, часто при каганці — Лятошинський працював для спеціально створеної в Саратові радіостанції ім. Т. Г. Шевченка, що транслювала свої передачі для партизан і мешканців тимчасово окупованої України. У цих передачах брали участь відомі піаністи В. Нільсен, Ф. Едельман; співаки П. Кармелюк, О. Воллох виконували сповнені героїчного пафосу цикли романсів Лятошинського на слова В. Сосюри, у яких утілилися власні думки композитора про Україну, про перемогу над ворогом. (Слухання хору на вірші Т. Шевченка «Тече вода в синє море».)

Група 4 «Біографи Є. Станковича»
Євген Федорович Станкович (нар. 19.09.1942 р.) — композитор, педагог. Його творчий доробок складається з різних музичних жанрів: фольк-опера «Коли цвіте папороть»; 5 балетів, серед яких «Ольга», «Прометей», «Майська ніч», 6 симфоній, 10 камерних симфоній, у тому числі «Я стверджуюсь» на слова П. Тичини, що відзначена Державною премією УРСР імені Тараса Шевченка; велика кількість вокально-симфонічних, інструментальних і хорових полотен (зокрема «До Тебе, Господи, взиваю»), камерних творів; музика до 6-ти драматичних вистав та більш ніж 100 художніх і документальних фільмів («Легенда про княгиню Ольгу», «Ярослав Мудрий», «Роксолана», «Ізгой» та ін.).
Він написав твори, присвячені трагічним сторінкам історії України: «Панахида за померлими з голоду» («Жертвам голодомору»), «Реквієм» («Бабин Яр»), «Поема скорботи», «Музика Рудого лісу» (на тему Чорнобильської трагедії).
Є. Станкович — глибоко національний митець. Як педагог особливу увагу він приділяє орієнтації молодих композиторів на традиції національної музичної культури. Унікальність музики цього композитора полягає у поєднанні фольклору з найскладнішою багатошаровою поліфонією, у сполученні народної інтонації з сучасними оркестровими барвами. Творці досягнення композитора вийшли за межі національного виміру, ставши загальнолюдським надбанням.
Твори Є. Станковича звучать у концертних залах Англії, Іспанії, Німеччини, Франції, Швейцарії, Канади, США, Китаю, Філіппін, Югославії та країн колишнього соціалістичного блоку. У 1992 р. митець очолював журі першого Міжнародного фестивалю сучасної музики у м. Вінніпег (Канада), а в 1996 р. був запрошений урядом Швейцарії як композитор до резиденції кантону Берн (Швейцарія). Його Третя камерна симфонія є одним із 10 найкращих творів світу (ЮНЕСКО, 1985), він є переможцем багатьох вітчизняних та міжнародних мистецьких оглядів, конкурсів, фестивалів.
Дійсний член (академік) Національної академії мистецтв України (1997), Герой України (2009), народний артист України (1986), професор (1997). Нагороджений: орденами князя Ярослава Мудрого V ступеня, Дружби народів (1982), медаллю «За трудову доблесть» (1976), Золотою медаллю АМУ (2002). Працює завідувачем кафедри Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського. (Слухання уривку з камерної симфонії № З Є. Станковича.)

Група 5 «Біографи М. Скорика»
Мирослав Скорик (нар. 13.07.1938) — композитор і музикознавець, народний артист України, лауреат Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка, член-кореспондент Академії мистецтв України, професор, кандидат мистецтвознавства, завідувач кафедри композиції Львівської консерваторії. Удостоєний найвищої державної відзнаки — «Герой України».
Народився у Львові. Його родина була тісно пов'язана з українськими мистецькими, науковими, суспільно-політичними колами Галичини (мати композитора — Марія Скорик (Охримович) була родичкою співачки Соломії Крушельницької, фольклориста Володимира Охримовича та художниці Ярослави Музики). У 1947 р. усю родину за наклепом було репресовано більшовицьким режимом і вивезено до Анжеро-Судженська Кемеровської області. У Сибіру майбутній композитор навчається гри на фортепіано в учениці С. Рахманінова, В. Канторової, саме тоді виявляє нахил до композиції.
До Львова М. Скорик повертається у 1955 p., вступає до консерваторії та навчається композиції в класі С. Людкевича та А. Солтиса. Вступає до аспірантури Московської Державної консерваторії ім. П. І. Чайковського в клас професора Дмитра Кабалевського. З 1963 p. М. Скорик починає працювати викладачем Львівської консерваторії на кафедрі теорії музики й композиції.
Особливу грань його творчості того періоду складають естрадні пісні, у яких він радикально оновлює традицію «радянської ліричної пісні» та вводить ритми рок-н-ролу і блюзу — «Не топчіть конвалій», «Зоряна ніч» та ін. У 1964 р. Ско¬рик пише музику до одного з кращих фільмів режисера С. Параджанова «Тіні забутих предків» за повістю М. Коцюбинського, що, за даними ЮНЕСКО, увійшов до десятки кращих фільмів всіх часів і народів. У середині 1960-х pp. композитор звертається до балету, створивши одноактний твір за віршем І. Франка «Каменярі». Але найбільшу популярність у його доробку здобув «Карпатський концерт», який успішно виконували в багатьох країнах Європи і Америки.
У 1968 p. М. Скорик переїжджає до Києва, обіймає там посаду викладача класу композиції в Київській Державній консерваторії ім. П. І. Чайковського.
Із музики до фільму «Високий перевал» режисера В. Денисенка походить його знаменита «Мелодія», що стала своєрідною візитною карткою нової української музики. За Концерт для віолончелі та симфонічного оркестру (1983) композитор отримав Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка (1987).
У 1987 р. остаточно повертається до рідного Львова, очолює кафедру композиції у консерваторії та Львівську організацію Спілки композиторів України. Цей період дуже плідний у творчому зростанні митця. Удруге він звертається до балету, пише балет «Соломія Крушельницька», що під назвою «Повернення Баттерфляй» був поставлений на сцені Львівського театру опери та балету ім. С. Крушельницької (2006), цикл прелюдій і фуг для фортепіано, «Диптих» для камерного оркестру, до улюбленого з юнацьких років жанру інструментального концерту написав ще два фортепіанних і чотири скрипкових концерти. Відтоді композитор багато гастролює світом, концертує в Італії, Німеччині, США, Канаді, Австрії, Росії та Польщі. Разом із тим М. Скорик продовжує і інтенсивно працювати як педагог композиції, завідувач кафедри композиції Львівської музичної академії ім. М. В. Лисенка, керівник камерного оркестру академії, для якого спеціально були написані деякі його твори.
У 1999 р. він очолив Інститут музичної україністики та кафедру української музики Національної музичної академії України ім. П. Чайковського. У цьому самому році був обраний членом-кореспондентом Академії мистецтв України. З 2006 р.— голова Спілки композиторів України.
У творах останніх років виразно помітна нова тенденція — до зрілої виваже¬ності, прагнення досягнути гармонії у всіх складових художньої цілості. Зовсім несподівані грані мистецького світогляду розкриваються в єдиній на сьогодні опері композитора «Мойсей» за поемою Івана Франка, кантаті на вірші Т. Шевченка «Гамалія», духовному концерті-реквіємі. (Слухання музики до фільму «Тіні забутих предків».)

2. Запис у зошитах
Камерні жанри вокальної  та інструментальної  музики


Вокальна

сольна
ансамблева
хорова


Інструментальна

сольна
камерно-


ансамблева
оркестрова    




Вокально-
Інструментальна


3. Слово вчителя.
На сучасній українській сцені представлені майже всі музичні напрями: від фольклору до джазу. Активно розвивається клубна культура. Популярність багатьох українських поп-виконавців — Софії Ротару, Ірини Білик, Олександра Пономарьова, «ВІА Гра», Ані Лорак, Вєрки Сердючки — давно перетнула кордони України й утвердилася в країнах СНД. Українську популярну музику можна почути на фестивалях «Червона рута», «Таврійські ігри», «Чайка» та інших. Із основними напрямами сучасної популярної української музики ми і ознайомимось далі.

Напрями популярної музики. 
У 1920—1930-і pp. у США та країнах Європи панівним стилем у масовій музичній культурі стає джаз, на теренах СРСР — масова радянська пісня. 1950-і pp. ознаменувалися появою рок-н-ролу, 1960-і — появою рок-музики, а 1970-і — європопу, а також багатьох популярних напрямів електронної музики. Знаковим явищем поп-культури у 1980-і pp. стає поява так званої World music — музики, що спирається на елементи етнічної музики різних народів. На сучасній українській сцені представлені майже всі музичні напрями: від фольклору до ейсид-джазу. Активно розвивається клубна культура.
В Україні 1960—1980-і pp. уважаються часом розквіту радянської естради. Особливе місце посідає творчість В. Івасюка (1949—1979), автора понад 100 пісень, 53 інструментальних творів, музики до вистав; йому 01.03.2009 р. присвоєно звання Героя України посмертно за самовіддане служіння на ниві національної музичної культури та створення вершинних зразків української пісенної творчості. Серед композиторів-пісенників також відзначаються: О. Білаш, В. Верменич, І. Карабиць. Виконавці з України гідно виступали на конкурсах Євробачення, зокрема Руслана, яка синтезувала у своїй музиці фольклорні карпатські мотиви, стала переможницею конкурсу Євробачення-2004, виборовши для України право на проведення наступного конкурсу — Євробачення-2005. На Євробаченні-2007 відзначилась Вєрка Сердючка, посівши другу сходинку.
Серед найвідоміших українських рок-гуртів — «Океан Ельзи», «Воплі Відоплясова», «Танок на майдані Конго», «Крихітка Цахес», «Скрябін», «Тар¬так», «Плач Єремії», «Кому Вниз». Регулярно організуються українські рок фестивалі: «Рок-екзистенція», «Тарас Бульба» та ін. Зростає популярність суто вокальних ансамблів («Піккардійська терція», «Менсаунд»).
В Україні продовжує розвиватися й мистецтво джазу. Міжнародні фестивалі джазової музики проходять у різних містах країни, серед найвідоміших — Jazz Bez та Jazz Koktebel. Значний внесок у популяризацію джазового руху в Україні зробили В. Симоненко й О. Коган.
Дедалі виразнішою стає тенденція використання сучасними українськими музикантами фольклору. Одним із перших почав використовувати народні мотиви урок-музиці II половини 1980-х pp. легендарний нині гурт «Воплі Відоплясова». Спираючись на фольклорне підґрунтя, нову самобутню українську музику творять «Скрябін», «Мандри», «Гайдамаки», Тарас Чубай, Марійка Бурмака та багато інших виконавців. Свідченням зростання інтересу до фольклору стало започаткування в Україні двох фестивалів етнічної музики — «Країна мрій» у Києві та «Шешори» на Івано-Франківщині.
Останню третину XX ст. у музиці розглядають під знаком постмодерну. Якщо музика епохи модерну розглядалася як спосіб вираження, то в епоху постмодерну музика стає видовищем, продуктом масового споживання та індикатором групової ідентифікації, що допомагає визначити свою приналежність до тієї чи іншої субкультури. Стає характерним поєднання різних музичних стилів і жанрів, полістилістика; стираються кордони між «високим мистецтвом» та кітчем. Зближенню жанрів або їх поєднанню сприяв розвиток звукозапису, зокрема можливість роботи із семплами (використання та поєднання в одній композиції різних попередньо записаних звуків). Техніка використання наявного матері¬алу знайшла своє відображення і в традиційній інструментальній музиці. Подібні техніки значно зменшили роль композитора в музичній композиції.
(Прослуховування та перегляд відеозаписів найвідоміших українських виконавців.)
Музичне виконавство та освіта. 
У XX ст. в Україні були популярними класичні твори духовних учнів М. Лисенка — Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, Г. Верьовки, Г. Майбороди і П. Майбороди. Українське походження мав І. Стравінський, якого вважають найвпливовішим композитором світової академічної музики XX ст. Значну частину своїх творів І. Стравінський писав на українській землі, а їхні джерела знаходив в українському фольклорі («Жар-птиця», «Петрушка» і відома «Весна священна»). На згадку про духовні зв'язки композитора з Україною з 1994 р. у Луцьку проводять міжнародні фестивалі «Стравінський і Україна».
Україна дала світу багато талановитих виконавців класичної музики світового рівня, наприклад В. Косенко, геніальний піаніст-віртуоз В. Горовиць та ін.
Усесвітньо відомі українські оперні виконавці: С. Крушельницька, тенор І. Козловський. Уродженка Харківщини К. Шульженко стала широко відомою завдяки чудовому виконанню фронтових пісень. Історичні традиції продовжують сучасні оперні співаки: В. Лук'янець, В. Гришко, В. Пивоваров, Р. Майборода, Т. Штонда, М. Дідик, М. Стефюк, А. Солов'яненко, М. Манойло.
Відомі українські диригенти XX ст.— Д. Андрусенко, В. Кожухар, І. Гамкало, М. Дядюра, В. Шейко та ін. Р. Кофман став у 2004 р. головним диригентом Боннської опери і Бетховенського симфонічного оркестру в Бонні.
В Україні діють 9 національних і 2 Державних колективи (Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України, Національний заслужений академічний український народний хор ім. Г. Верьовки, Національна заслужена академічна капела України «Думка», Національний ансамбль солістів «Київська камерата», Одеський Національний філармонійний оркестр, Державний академічний духовий оркестр України, Державний естрадно-симфонічний оркестр України та ін.).
Дві творчих спілки мають національний статус: Національна спілка композиторів України та Національна всеукраїнська музична спілка.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   60

Схожі:

Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я
Лу, що базується на наукових даних; виховувати любов до історії своєї Батьківщини; розвивати творчу уяву, спостережливість, пам'ять,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Тема 1: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я
Лу, що базується на наукових даних; виховувати любов до історії своєї Батьківщини; розвивати творчу уяву, спостережливість, пам'ять,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Уроків образотворчого мистецтва -6-7 -8 класи (35 годин, год на тиждень) Вчитель Л. В. Папіш
Зародження образотворчого мистецтва: графіки, живопису, скульптури, а також декоративно-ужиткового мистецтва І архітектури. Прагнення...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Історія української культури
Стародавні кочівники кіммерійці, жили на території Північного Причорномор'я в період
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Педагогічні умови вивчення творів українського образотворчого мистецтва
Презентація досвіду вчителя образотворчого мистецтва Нововолинської гімназії Уманця Євгенія Анатолійовича
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Урок образотворчого мистецтва в 6 класі Вчителя Кізілової Г. О
Сху, В. М. Шумило та С. М. Ковальчуком; невеличка виставка графічних портретів учнів попередніх років; зразки графічних портретів,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Дипломна робота «Розвиток у молодших школярів уявлень про народне мистецтво
Кафедра образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва, дизайну та методики їх викладання
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\1. Найдавніший, за писемними джерелами, народ Північного Причорномор’я – це кіммерійці
України. Відповіді на завдання тесту з історії України зовнішнього незалежного оцінювання 2010 року. Друга сесія
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Мистецтво, 8 клас Урок 18
Тема: Мистецтво бароко. Особливості живопису мистецтва бароко. Види та жанри мистецтва бароко. Творчість живописців Мікеланджело...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Мистецтво є формою відображення суспільного буття, формою суспільної свідомості
Модуль Феномен мистецтва. Ранні форми мистецтва та особливості його розвитку у країнах Стародавнього Сходу. Мистецтво античності:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка