Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я



Сторінка27/60
Дата конвертації21.03.2018
Розмір9.75 Mb.
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   60

2. Слово вчителя
(Демонструються репродукції творів Ель Ґреко: портрети (Джуліо Кловіо, Хортенсіо Паравісіно, Алонсо Ерсілья і Суньіга), «Поховання графа Оргаса», «Преображення Господнє», «Хлопчик, який роздмухує вогонь свічки», «Іспанське прислів'я», «Христос зі Св. Йосипом, земним батьком», «Поклоніння волхвів», «Благовіщення», «Христос у Гефсиманському саду» «Відкриття п'ятої печатки», «Лаокоон», «Краєвид та мапа міста Толедо», «Краєвид Толедо під час грози».)
Для творів Ель Ґреко є характерними неймовірна емоційність, несподівані ракурси й неприродно видовжені пропорції, що створюють ефект стрімкої зміни масштабів фігур і предметів. Майстерно написані на релігійні сюжети картини із численними персонажами своєю ірреальністю споріднені поезії іспанських містиків. Такою є, наприклад, урочисто-велична композиція «Поховання графа Оргаса» (1586—1588).
В історії світового живопису творчість художника Ель Ґреко посідає особливе місце. Його творчість неможливо окреслити межами якоїсь художньої школи того часу (критської, маньєристської та ін.). Його мистецтво з точки зору незвичайних образотворчих форм не тільки вийшло за межі будь-якої національної школи, а й далеко випередило свій час.
Світогляд Ель Ґреко сформувався в Італії — країні найрозвиненішої гуманістичної культури. Він сміливо порушував тогочасні мистецькі канони — на відміну від сучасних йому іспанських живописців.
Твори Ель Ґреко, написані на релігійні сюжети, сповнені філософських роздумів про долі людей. У створених образах він синтезував свої уявлення про людські характери. Мистецтво Ель Ґреко відображає кризовий стан художньої культури Пізнього Відродження.
У творчому доробку майстра є побутова картина, де проблема штучного освітлення є головною у творі. Це «Хлопчик, який роздмухує вогонь свічки» (Каподімонте, Неаполь). Загадкою лишається полотно «Іспанське прислів'я», адже й воно вирішено у штучному освітленні.
Ель Ґреко — художник доби маньєризму. Його релігійні картини мають відчутний вплив маньєристів Рима («Страта Св. Маврі- кія», 1582; «Благовіщення», 1696; «Вигнання торговців із храму», «Коронація Діви Марії»). Але талановитий митець щоразу перетинав вузькі кордони маньєризму і сповнював полотна такими деталями, композиційними схемами та особистими знахідками, що про його маньєризм забувають («Відкриття п'ятої печатки», «Лаокоон», 1614).
У Ель Ґреко багато портретів. Вони справляли неабияке враження і на портретованих, і на сучасників, і на художників, які постійно їх копіювали. Досі сперечаються — копією чи оригіналом є портрет поета Алонсо Ерсілья і Суньїга. Важливо, що портрет зберігся і зберіг частку генія Ель Ґреко (Ермітаж, Петербург).
Ель Ґреко зрідка малював краєвиди міста, і тільки Толедо. Він багато читав і розглядав мапи різних міст (мапа Мілана, бл. 1572, картографи Георг Браун і Хогенбург). Але як відрізняється «Краєвид та мапа міста Толедо» Ель Ґреко (1610—1614) від технічної мапи Брауна і Хогенбурга! За експресивністю твори Ель Ґреко наближені до сучасного живопису. Його картини сповнені руху. Наприклад, зображуючи архітектурні споруди міста («Краєвид Толедо»), художник неперевершено передає динаміку навколишньої природи.

2-га зала «Дієґо Веласкес — вершина іспанського живопису XVII ст.»
(Демонструються репродукції, картин пензля Дієґо Веласкеса, про які йдеться у розповіді вчителя.)

1. Розповідь учителя
Дієґо Веласкес (ісп. Diego Rodriguez de Silva у Velazquez, 1599— 1660). Сучасники називали його «художником істини». Веласкес від 1623 року до кінця свого життя був придворним художником іспанського короля Філіппа IV. Головними в його творчості були портрети. Іспанська аристократія не вимагала, щоб її малювали красивішою, ніж насправді,— вона пишалася своїм походженням, тому іспанці на портретах живописця — холодні та врівноважені. Портрети, створені у 1630-ті—1640-ві роки, здобули йому славу майстра. Хоча у портретах Веласкеса зазвичай відсутні жести й рух, проте вони надзвичайно реалістичні. Тло максимально відтіняє фігуру, строга колірна гама пожвавлюється ретельно дібраними сполученнями кольорів. Веласкесу вдавалося у портреті передати характер людини, показати суперечливість рис її характеру.
Веласкес писав портрети членів королівської родини, іспанських дворян та їх дружин. Він ніколи не відступав від зображення правди, малював людину такою, якою вона була. Папа Інокентій, побачивши, яким його зобразив Веласкес, після роздумів промовив: «Занадто схожий». Захоплювався його портретами і король, кажучи, що на них він «як живий», не помічаючи, яким слабким та безхарактерним зобразив його автор.
Найвідоміші роботи Веласкеса — портрети дона Хуана Матеоса, генерала Олівареса, кінний портрет короля Філіпа III, Папи Інокентія X.
Портретам пізнього періоду творчості Веласкеса значною мірою властиві артистизм і психологічна завершеність (інфанта Марія Тереза, 1651; Філіп IV, 1655—1656; інфанта Маргарита Австрійська, бл. 1660).
Наприкінці життя митець створив картину «Прялі», у якій змалював красу простих жінок-робітниць, а поряд з ними — придворних дам, які розглядають готову роботу. Це було останнє полотно Веласкеса.

2. Виступи учнів із повідомленнями, підготовленими індивідуально
(Демонструються репродукцїі творів Дієґо Веласкеса: «Поклоніння волхвів», «Сад вілли Медичі», «Меніни», «Прялі».)

3-й «екскурсовод»
«Поклоніння волхвів» (1619, музей Прадо, Мадрид, Іспанія) за своїми розмірами належить до картин, що писалися на замовлення церков і монастирів. У трактуванні картини є глибока переконаність Веласкеса в реальності події, що зображується, але сама цю подію автор показує без жодного християнського спіритуалізму. Так вітати із новонародженим могли б і в селянських сім'ях Андалусії. У своєму трактуванні Веласкес не звертається до традиційної для сюжету екзотики: у волхвів немає ані тюрбанів з пір'ям, ані східного одягу; навіть дари, які вони тримають в руках (срібні кубки), є виробами севільських ремісників. Прототипи всіх образів картини «Поклоніння волхвів», узяті художником із реального життя. В образі молодого волхва зі смуглявим обличчям і горбатим носом можна впізнати натурника-цигана, яких чимало у Севільї. Риси обличчя Ісуса є абсолютно портретними, у них немає нічого божественного, крім слабкого сяяння німба навколо тім'ячка Немовляти. Особливо цікавим є образ Марії. Її красиве здоровою красою обличчя позбавлене і святості, і аристократизму. Можливо, моделлю була севільська селянка, у чому також переконують згрубілі від роботи кисті великих рук, якими Вона бережно підтримує Немовля. Дія відбувається посеред руїн. Крізь арку видно вечірнє південне небо, гористий схил і густе листя дерев. У затемненому приміщенні промені світла різко висвітлюють об'єми фігур і облич, рельєфи складок на тканинах одягу...
Не зважаючи на загальний темний тон, картину відрізняють від коричнево-сірої гами бодегонів пошуки яскравих і різноманітних кольорів. На Марії рожева зі сріблястими відтінками кофта і зеленувато-синя спідниця; у Ісуса — темно-блакитна стрічка і жовта ковдрочка; у африканця — яскраво-червоний плащ; у уклінного волхва плащ жовтого кольору, надягнутий поверх блакитного одягу. Подекуди на кольорових тканинах тіні покладені важкою темно-сірою фарбою, але жовта ковдра і особливо рожевий одяг Марії написані абсолютно інакше. У ній зовсім немає чорноти; на гребенях складки світло-рожеві, сріблясті, у поглибленнях червоні, темно-яскраво-червоні.

4- й    «екскурсовод»
Розглянемо пейзаж «Сад вілли Медичі» (1630, музей Прадо, Мадрид, Іспанія), написаний Веласкесом на заході сонця. Художник обрав місце у східному кутку відкритого майданчика, який праворуч замикає ошатний задній фасад вілли, а ліворуч, поряд із деревами,— кам'яна огорожа. У пейзаж Веласкеса потрапила лише одна ніша і відокремлена пілястрами велика лоджія з високою напівкруглою аркою посередині і двома менш високими прямокутними отворами по сторонах. Стіна бельведера — її пропорції, арки, пілястра, колонки, балюстрада, ніші — усі компоненти архітектурного вирішення вирізняються благородством пропорцій і пов'язані в єдине ціле. Але на цьому гармонійному архітектурному монументі позначилися руйнівні сліди часу. Шматок карниза під балюстрадою відвалився, біла штукатурка осипалася, стерлася, й місцями крізь неї проступила цегляна кладка. На мармуровій балюстраді сушиться якась білизна, служниця, перегнувшись через парапет, розмовляє із чоловіками, які стоять унизу.

5- й    «екскурсовод»
«Меніни» («Фрейліни»; 1657, музей Прадо, Мадрид, Іспанія) — найвідоміша з картин Веласкеса і, на думку більшості критиків — кульмінація його генія.
Епізод, зображений в «Менінах», відбувається в одній із палацових кімнат Алкасара, де було влаштоване ательє Веласкеса. Мабуть, церемонія піднесення пиття Маргариті, оточеній менінами, відбувається під час того, як Веласкес писав портрет королівського подружжя. Одна з менін — Марія Сармієнто, преклонивши коліно, подає королеві на срібній таці маленький глечик із червоної ароматизованої глини, наповнений водою. Цієї миті інша меніна присідає в шанобливому реверансі. За доньєю Ісавель видно фігури двох немолодих придворних. Нарешті, у глибині кімнати, на тлі освітленого отвору дверей, видно ще одного придворного, який здалека спостерігає всю сцену. Праворуч карлик намагається розштовхати великого сонного собаку, що розлігся на підлозі. Поряд із ними улюблена карлиця інфанти Маргарити також дивиться у бік короля й королеви, підтримуючи рукою якусь прикрасу на золотій стрічці, якою її, мабуть, нагородили — чи то за службу, чи то за потворну зовнішність, що забезпечує їй міцне становище при дворі.
У картині зображено побут королівської сім'ї; показано ту сферу життя іспанського двору, що за часів Веласкеса була абсолютно недоступною для сторонніх спостерігачів і до «Менін» не підлягала зображенню.
Для Веласкеса є реальними не тільки інтер'єр і людські фігури, але й денне світло та повітря, що заповнює кімнату. Якщо червону розетку, брошку і чорні мережива художник наносить швидкими, нервовими торканнями кисті, то в зображенні обличчя інфанти Веласкес використовує найделікатніші переходи світла і прозорих тіней, рефлекси від золотаво-лляного волосся, і за допомогою ніжного моделювання передає риси і вираз дитячого обличчя. Погляд темно-сірих очей Маргарити стежить з живим інтересом за тим, як карлик будить пса, який заснув, її рум'яні губи, починаючи посміхатися, злегка відкрилися, видно навіть край верхніх зубів. Затемнений інтер'єр анітрохи не зменшив психологічної та живописної виражальності образів. Так, обличчя маленького Ніколасіто, який штовхає собаку, потрапило у півтінь і трохи змазане, підкреслює динаміку його руху.
У «Менінах» дзеркало введено спеціально, щоб через нього вказати на простір, що існує перед картиною, де перебувають король і королева під яскраво-червоною драпіровкою; вони позують Ве- ласкесу, тоді як Маргарита та її почет і не думають про художника, зайняті своїм повсякденним життям.
Встановлене на мольберті полотно звернене до глядача навиворіт, модель нібито не в кадрі картини і про неї можна лише здогадуватися. Проте тим більшого значення набуває образ самого художника у момент творчості.
«Меніни» — картина не тільки про інфанта Маргариту, про її фрейлін, про побут королівської сім'ї або навіть про творчість придворного художника Дієґо Веласкеса. «Меніни» — це картина про могутність мистецтва живопису, це найкращий доказ безмежних можливостей реалістичної станкової картини; це затвердження прав художника відкривати у буденному красу та поезію.

6-й «екскурсовод»
Таким самим багатоплановим є задум картині «Прялі» (1657, музей Прадо, Мадрид, Іспанія) — сцена у королівській килимовій майстерні з фігурами пряль на першому плані відображає немовби цілий світ, що поєднує сьогодення та міф про грецьку майстриню Арахну. Веласкес писав без попереднього нарису, прямо на полотні, органічно сполучаючи безпосередні враження від натури і немовби вільну імпровізацію зі строгою продуманістю композиції.
Картина Веласкеса «Прялі» належить до неперевершених шедеврів живопису. Уперше в історії живопису, не тільки іспанського, але й світового правдиво зображено роботу простих ткаль, проникливо передані поезія і краса людської праці, і цей благородний гуманістичний сенс утілено у високохудожню, довершену живописну форму.
Картина має чітко виражені, навіть протиставлені два плани і зображує два приміщення. На першому плані напівтемна кімната килимарської майстерні, у якій працюють прості, бідно одягнені прялі. Дві сходинки ведуть до сусідньої кімнати, розташованої дещо вище, у глибині картини. Ця кімната залита потоком світла, яке яскравим снопом променів падає зліва зверху, освітлюючи стіни приміщення, завішані красивими гобеленами сріблисто-сіро- блакитного кольору. Перед гобеленами стоять жінки в ошатних сукнях і зачісках за модою XVII ст. Ліворуч на підлозі кімнати із гобеленами, притулений до красивої різьбленої підставки, стоїть великий музикальний інструмент — віола да гамба.
Присутність панянок у майстерні поряд із простими ткалями — це візит учасниць чергової палацової вистави. Придворні пані, фрейліни королеви разом із Веласкесом прийшли до майстерні, щоб дібрати килими для декорацій до майбутньої вистави. Там же, на тлі гобелена, можна було «відрепетирувати» які-небудь фрагменти вистави під музику віоли да гамба.
На задньому плані, у світлому приміщенні висить надзвичайно гарний килим. Фон килима — сріблисто-сіро-блакитний; верх його — небо з білими хмарками і блідо-рожевими, літаючими амурами, низ — море, що йде до горизонту. Праворуч видно групу: на спині білого бика-Юпітера сидить Європа. Зображення бика і Європи виконано бляклими фарбами. На першому плані килима виткано дві жіночі фігури в античному одязі, праворуч — Арахна. На Афіні Палладі — насунений на лоб блискучий шолом зі світлого металу із зеленувато-блакитним відтінком і ясно-блакитний панцир. З-під шолома богині вибивається мідно-червоне кучеряве волосся; на опуклій округлій щоці — кіноварно-грубий рум'янець, вираз очей — злий.
У давніх міфах іспанський реаліст відчув не містику, а великий життєвий сенс і народну мудрість. Цей погляд визначив і роль міфу про Арахну, «процитованого» в картині «Прялі». Веласкес уводить кадр із міфологічною сценою до загальної тканини реалістичної станкової картини не для того, щоб піти від дійсності, а навпаки, щоб наблизитися до неї та розкрити деякі сторони сучасного художнику реального життя.

3-тя зала «Франсіско Гойя — найвизначніший, неперевершений живописець і графік XIX ст.»
(Демонструються репродукції робіт Франсіско Гоїїі: «Суд інквізиції», «Дім божевільних», «Процесія флагеллантів», «Капрічос», «Страхіття війни», «Похорон сардінки», «Тавромахія», «Маха оголена», «Маха одягнена».)


1. Розповідь учителя
Наймасштабнішою фігурою у живописі на межі XVIII—XIX ст. був іспанський художник і гравер Ф. Гойя, який повернув велич живопису своєї країни.
Персонажі картин і офортів Гойї вічно живі, пов'язані з народом і його боротьбою.
Франсіско Хосе де Гойя (ісп. Francisco Jose de Goya у Lucientes; 1746—1828) — іспанський живописець і гравер.
Франсіско народився у містечку Фуендетодос поблизу Сарагоси, дитинство провів у будинку матері, дочки збіднілого дворянина. Невдовзі сім'я придбала будинок у Сарагосі й за кілька років переїхала туди (бл. 1749). Батько був ремісником-позолотником. Зберігся офіційний акт про смерть батька Гойї з лаконічною припискою: «Не заповідав нічого, адже нічого було заповідати».
Гойя створює багато історичних і жанрових картин, малюнків і картонів для Королівської мануфактури Санта Барбара у Мадриді. Його картони вирізнялися надзвичайним розмаїттям, багатством фантазії, оригінальністю задумів і майстерністю виконання. Цей декоративний у своїй основі живопис, що зображував вуличні сценки, святкування, прогулянки, ігри міської молоді, художник збагатив новими композиціями, укрупненням фігур, барвистістю колористичних знахідок, безпосереднім відчуттям національного життя, сприйнятої ним нібито зсередини.
Словникова робота.

Картон (у спеціальному значенні) — допоміжний малюнок, що точно відображає задуману композицію або її фрагмент і виконаний у масштабі майбутнього твору. Картоном завершується підготовча робота митця над стінним розписом (рідше — картиною). Картон також виконують під час роботи над гобеленом, інкрустацією, мозаїкою, вітражем, різьбленням тощо.


У середині 1790-х років у творчості художника відбувається перелом. Похмурі сторони іспанської дійсності постають перед ним у всій їх неприкритій наготі. Нове бачення художником дійсності, його критичний підхід до неї відображені у невеликих композиціях — «Суд інквізиції», «Дім божевільних», «Процесія флагел- лантпів» (1790-ті). 1800 року Гойя створив «Портрет королівської сім'ї», на якому Карл IV із дружиною, дітьми та близькими зображений із винятковою реалістичністю.
В останні роки XVIII ст. художник створив чудову серію офортів «Капрічос» (1793—1797), що складається з 83 творів, загальний дух яких сам Гойя висловив у коментарях до одного з листів: «Світ — це маскарад... Усі хочуть здаватися не тими, ким вони є, усі обманюють і ніхто себе не знає».
1810 року Гойя створює графічний цикл з ЗО аркушів — «Тореадорство з часів Сіда». Наступний цикл, «Прислів'я» (18 аркушів), був своєрідним продовженням «Капрічос».
Війна з Наполеоном завершується ганебною поразкою. Пристрасний патріот, Гойя відгукується на це ще однією серією офортів на 80 аркушах — «Страхіття війни» (1810—1815).
Водночас у картинах, написаних у цей час («Похорон сардінки», серія офортів «Тавромахія»), Гойя зберіг властивий йому динамізм, чітке композиційне вирішення, любов до життя. Незабаром Гойя залишається в повній самоті. Після смерті дружини і майже всіх дітей він купує заміський будинок на річці Мансанарес, де живе дуже замкнено. Тут, у «Будинку глухого чоловіка», Гойя розписує олією по штукатурці стіни. Він створює 15 композицій фантастичного і алегоричного характеру.
1823 року він їде до Франції, у Бордо,— старий, глухий, слабкий, не знаючи французької мови, без слуг... У Бордо він писав здебільшого портрети друзів, опановував техніку літографії.
Гойя працював майже до останнього дня. «Мені бракує здоров'я і зору, і тільки воля підтримує мене»,— писав він. Потім він намалював старого на милицях і підписав малюнок: «Я все ще вчуся». До Іспанії Гойя повернувся 1826 року після чергового періоду хвороб, а згодом знову поїхав у Бордо, де й помер 1828 року.

2. Виступи учнів із повідомленнями, підготовленими індивідуально
7-й «екскурсовод»

Про гравюри Франсіско Гойї «Капрічос» і «Страхіття війни» написано чимало. Є серйозні дослідження, що детально простежують долю чи не кожного образу. Кожну гравюру митця пронизує нещадної гостроти сарказм: у кожній фантасмагорія межує із справжнім реалізмом, який є характерним для всього іспанського мистецтва.
Після важкої хвороби на лихоманку 1792 року Гойя залишився глухим і став відлюдкуватим. Упродовж 5 років, які пішли на оду- жання, він багато читав про Французьку революцію та її філософію. У результаті з'явилась гірка серія гравюр, яку було опубліковано 1799 року під назвою «Капрічос» (ісп. Caprichos). Темні видіння, зображені у цих гравюрах, частково пояснює сам автор у підписі: «Сон розуму породжує чудовиськ». Вони демонструють гострий, сатиричний розум художника. У цій створеній у два етапи серії (80 гравюр) Гойя не тільки висміює людські пороки (легковажність, боягузтво, легковірність, нещирість, тупу жорстокість, бажання жити чужим розумом та ін.), а ще й висвітлює у гротесковій формі весь традиційний іспанський лад, разом із його найсвяті- шими ідеалами


8-й «екскурсовод»
Дві з найвідоміших картин Гойї — «Маха оголена» (1797— 1800, Прадо, Мадрид, Іспанія) та «Маха одягнена» (1800—1803, Прадо, Мадрид, Іспанія) — зображують ту саму жінку в тій самій позі, відповідно оголену та одягнену. Він намалював «Маху одягнену» у відповідь на обурення в іспанському суспільстві після попередньої, оголеної. Без будь-яких претензій на алегоричний чи міфічний зміст, ця картина була першим у західному мистецтві абсолютно світським зображенням жіночого оголеного тіла на повний зріст. Гойя відмовився домалювати вбрання на ній, замість цього створивши нове полотно.
Особу Махи точно не визначено. Найпоширенішими є версії, що це герцогиня Альба, із якою Гойя, начебто, мав стосунки, або ж коханка Мануеля де Годоя, який пізніше і став власником картин. Жодної з цих теорій не доведено. 1808 року картини було вилучено Фердінандом VII, а 1813 року інквізиція конфіскувала обидві роботи як непристойні.

4-та зала «Сальвадор Далі — яскравий виразник модерністських течій в культурі XX ст.»
(Демонструються репродукції робіт Сальвадора Далі, про які йдеться у розповіді вчителя та повідомленнях учнів.)
1. Розповідь учителя
Сальвадор Далі (кат. Salvador Felipe Jacinto Dali Domenech; 11.05.1904—23.01.1989) — видатнийіспанськийхудожник-сюрреаліст. Народився 11 травня 1904 року в родині дона Сальвадора
Далі-і-Кусі і доньї Феліпн Доменеч. Дитинство Далі минуло в Каталонії. Ще у ранньому дитинстві можна було помітити його нестримну енергію та ексцентричний характер. Часті вередування й істерики змушували батька Далі гніватися, але мати, навпаки, усіляко намагалася догодити улюбленому синові. Вона вибачала йому навіть найогидніші витівки. Як наслідок, батько для сина перетворився на втілення зла, а мати — добра.
Талант Сальвадора Далі до живопису проявився у досить юному віці. У 4 роки він, із дивним для такої маленької дитини старанням, намагався малювати. Першу свою картину Сальвадор Далі намалював, коли йому виповнилося 10 років. Це був невеликий імпресіоністський пейзаж, написаний на дерев'яній дошці олійними фарбами. Далі днями просиджував у маленькій кімнаті, малюючи картини.
У містечку Фігерасі Далі брав уроки рисунка у професора Жоана Нуньєса. Під досвідченим керівництвом професора талант юного Сальвадора неабияк розвинувся. Уже у 14 років годі було й сумніватися у здібностях Далі до малювання. Коли йому виповнилося 15, його вигнали із чернечої школи за погану поведінку. Але він зміг успішно скласти всі іспити і вступити до інституту (так в Іспанії називали школу, що надає повну середню освіту). Інститут йому вдалося закінчити (1921) із блискучими оцінками. Далі вступив до Мадридської художньої академії. У 16 років Далі почав викладати свої думки на папері. Відтоді живопис і література стали рівноцінними частинами його творчого життя.
На початку 1920-х років Далі захоплювався роботами футуристів, проте був сповнений рішучості створити власний стиль у живописі. У цей період інтерес Далі був прикутий до витворів великого генія кубізму Павло Пікассо. У тогочасних картинах Далі можна помітити вплив кубізму («Молода дівчина», 1923).
Вступивши до гурту, що об'єднався навколо Андре Бретона, він почав створювати свої перші сюрреалістичні роботи («Кров солодша за мед», 1928; «Світлірадощі», 1929).
1929    року Далі закохався в Олену Дьякову (Галу). На той час вона була дружиною письменника Поля Елюара. Саме ця жінка на все життя стала музою генія Далі. 1934 року Далі та Гала побралися. Гала жила життям Далі, а він обожнював її, захоплювався нею. Наприкінці 1960-х років взаємини між Далі й Галою змінилися на гірше.
1930 року картини Далі почали приносити йому популярність («Час, що розплився»; «Постійність пам'яті»). Незмінними темами його творінь були руйнування, тлінність, смерть.
1937 року Далі відвідує Італію з метою ознайомлення з живописом епохи Відродження. Після окупації Франції німцями (1940) Далі їде до Каліфорнії (СІЛА), де відкриває нову майстерню. Саме там великий геній пише, напевно, одну з найкращих своїх книг — «Таємне життя Сальвадора Далі, написане ним самим». Коли цю книгу 1942 року було видано, вона відразу викликала критику з боку преси і прихильників пуританського товариства.
1953 року відбувається велика ретроспективна виставка Сальвадора Далі в Римі (24 картини, 27 малюнків і 102 акварелі). Раніше, 1951 року, напередодні «холодної війни», Далі розробляє теорію «атомарного мистецтва», опубліковану в цьому ж році в «Містичному маніфесті». Він ставить собі за мету повідомити глядачеві ідею про сталість духовного буття навіть після зникнення матерії («Голова Рафаеля, що відривається», 1951).
Наприкінці 1950-х років геніальність великого художника була поза сумнівом. Полотна, написані Далі у 1960-ті роки, оцінювали у величезні суми. Багато хто із мільйонерів уважав за необхідне мати у своїй колекції картини Далі.
У листопаді 1988 року Далі потрапив до клініки із діагнозом «серцева недостатність». Серце Сальвадора Далі зупинилося 23 січня 1989 року. Його тіло забальзамували (на його прохання) та поховали в центрі однойменного музею під нічим не позначеною плитою. Життя цієї людини було яскравим і геніальним. Сальвадора Далі можна сміливо назвати неповторним найбільшим генієм сюрреалізму XX ст.
Словникова робота.

Сюрреалізм — авангардистська течія, що виникла після Першої світової війни спочатку у літературі Франції, а потім поширилася на малярство, скульптуру та інші види мистецтва. Сюрреалізм проголосив джерелом мистецтва сферу над свідомого (сни, інстинкти, галюцинації), а методом обрав розрив логічних зв'язків, які змінювалися суб'єктивними асоціаціями.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   60

Схожі:

Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я
Лу, що базується на наукових даних; виховувати любов до історії своєї Батьківщини; розвивати творчу уяву, спостережливість, пам'ять,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Тема 1: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я
Лу, що базується на наукових даних; виховувати любов до історії своєї Батьківщини; розвивати творчу уяву, спостережливість, пам'ять,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Уроків образотворчого мистецтва -6-7 -8 класи (35 годин, год на тиждень) Вчитель Л. В. Папіш
Зародження образотворчого мистецтва: графіки, живопису, скульптури, а також декоративно-ужиткового мистецтва І архітектури. Прагнення...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Історія української культури
Стародавні кочівники кіммерійці, жили на території Північного Причорномор'я в період
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Педагогічні умови вивчення творів українського образотворчого мистецтва
Презентація досвіду вчителя образотворчого мистецтва Нововолинської гімназії Уманця Євгенія Анатолійовича
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Урок образотворчого мистецтва в 6 класі Вчителя Кізілової Г. О
Сху, В. М. Шумило та С. М. Ковальчуком; невеличка виставка графічних портретів учнів попередніх років; зразки графічних портретів,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Дипломна робота «Розвиток у молодших школярів уявлень про народне мистецтво
Кафедра образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва, дизайну та методики їх викладання
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\1. Найдавніший, за писемними джерелами, народ Північного Причорномор’я – це кіммерійці
України. Відповіді на завдання тесту з історії України зовнішнього незалежного оцінювання 2010 року. Друга сесія
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Мистецтво, 8 клас Урок 18
Тема: Мистецтво бароко. Особливості живопису мистецтва бароко. Види та жанри мистецтва бароко. Творчість живописців Мікеланджело...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Мистецтво є формою відображення суспільного буття, формою суспільної свідомості
Модуль Феномен мистецтва. Ранні форми мистецтва та особливості його розвитку у країнах Стародавнього Сходу. Мистецтво античності:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка