Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я



Сторінка30/60
Дата конвертації21.03.2018
Розмір9.75 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   60

8-й «екскурсовод» («Життєвий шлях І. Левітана»)
Ісаак Ілліч Левітан (18.08.1860—22.07.1900) — видатний російський художник, майстер пейзажу, основоположник жанру «пейзаж настрою». Народився у містечку Кібарти Ковенської губернії (нині Литва) в освіченій, але бідній єврейській сім'ї.
Навчався у Московському училищі живопису, скульптури й архітектури у В. Перова, О. Саврасова і В. Полєнова. Улітку кілька років поспіль (1880—1884) писав із натури в Останкіно («Дубовий гай. Осінь», 1880; «Дуб», 1880; «Сосни», 1880). Художник створює пейзажі у Саввінській слободі під Звенигородом: «Останній сніг. Саввінська слобода» (1884), «Місток. Саввінська слобода» (1884). Навесні 1885 року Левітан закінчив училище. Звання художника він не отримав — йому видали диплом учителя чистописання.
Навесні 1888 року Левітан вирушив на пароплаві Окою до Нижнього Новгорода — і далі вгору Волгою. Під час подорожі несподівано для себе відкрив красу маленького, тихого містечка — Плес. Приблизно 200 робіт, виконані ним за три літа, проведені у Плесі, зробили Левітана надзвичайно популярним, а Плес відтоді часто відвідували пейзажисти. З кінця 1889 до початку 1890 року Левітан уперше подорожував Західною Європою, відвідавши Францію та Італію.
1898 року Левітану присвоїли звання академіка пейзажного живопису. Він почав викладати в тому самому училищі, у якому вчився сам. Художник мріяв створити «Будинок пейзажів» — велику майстерню, у якій могли б працювати всі російські пейзажисти.
1891 року вступив до Товариства пересувних художніх виставок. Упродовж 1898—1900 років керував пейзажною майстернею училища, у якому раніше навчався. З-поміж його учнів — М. Сар'ян, П. Кузнецов, М. Ф. Ларіонов та інші відомі живописці. Улітку 1900 року у російському відділі Всесвітньої виставки в Парижі експонувалися картини Левітана.
22 липня (4 серпня) 1900 року Ісаак Левітан помер. У його майстерні залишилося приблизно 40 незавершених картин і 300 етюдів. Остання робота — «Озеро. Русь» (не завершена).

9-й «екскурсовод» («І. Левітан — майстер задумливого пейзажу»)
Левітан значно розширив можливості пейзажного жанру, сповнивши його філософським змістом, міркуваннями про життя та смерть, про місце людини у світі, прагнучи до того, щоб природа була в картині «олюдненої», пропущеною «крізь призму темпераменту художника». Левітан продовжив лінію ліричного пейзажу, почату О. Саврасовим.
Ісаак Ілліч Левітан відіграв важливу роль у становленні жанру пейзажу на межі XIX—XX ст., проникнувши у психологію людини, у найпотаємніші куточки її душі. Художник Б. Йогансон відзначав, що око Левітана настільки гостре, що навіть най дрібніша неточність у колориті була для нього неприпустимою. Ця обдарованість художника тонким «слухом живопису» допомагала йому передавати найтонші стани природи.
У своїх ранніх роботах Левітан захоплювався різноманітними можливостями живопису на пленері. Його цікавило передавання за допомогою фарб напоєного вологою повітря, м'якого вечірнього освітлення, гри сонячних відблисків на поверхні води. Волга постала перед митцем як глибоке, величне втілення гармонії та чистоти. Саме на Волзі найповніше розвинувся і набрав сили дар художнього узагальнення, яким володів Ісаак Левітан, а поетика пейзажу в його творчості набула епічних рис. Художникові вдалося побачити чарівність дощів, і створити відомі «дощові роботи».
Так, картина «Після дощу. Плес» (1889) оповита чарівністю дощового присмерку у приволзькому містечку: виблискують калюжі, низько над землею, немов дим, за Волгу пливуть хмари. Пара із пароплавних труб м'яко лягає на воду. Поблизу берега стоять почорніли від сирості баржі. У колориті картини переважають найтонші акварельні відтінки сірого і блакитного.
У картині «Над вічним спокоєм» (1894), написаній на березі озера у Тверській губернії, поезія дощового дня виражена з більшою силою. Зі схилу, на якому темні берізки згинаються від вітру, а між ними стоїть дерев'яна церква, відкривається далечінь глухої ріки, потемнілі від негоди луки, величезне похмуре небо.
Над землею нависають важкі, наповнені холодною вологою хмари. Ця картина позначена монументальністю, глибиною філософського узагальнення.
На пізньому етапі творчості художник знову звертається до радісних, світлих мотивів. Найзвичайніший куточок сільської природи на картині «Березень» (1895) іскриться безпосередністю та радістю життя. У пейзажі «Золота осінь» (1895) з'являється чудове святкове видовище одягненої «у багрець і золото», за рядками О. С. Пушкіна, природи. Колористичне багатство картини досягається лише трьома основними кольорами.

10 -  й    «екскурсовод» («Життєвий шлях В. Сєрова»)
Валентин Олександрович Сєров (19.01.1865—05.12.1911) — російський живописець і графік, майстер портрета, народився у Петербурзі, у родині композитора і піаністки. У 1878—1879 роках у Москві брав уроки рисунка і живопису у І. Рєпіна, у сім'ї якого жив 1879 року. Сєров із Рєпіним відвідували Мамонтових та брали участь у їх домашніх виставах.
1880 року вступив до Імператорської Академії мистецтв. Його головним наставником був П. Чистяков. Отримавши від Академії малу срібну медаль за етюд із натури, залишив цей заклад 1884-го і відтоді почав працювати самостійно, удосконалюючись у живописі, здебільшого портретному. 1884 року в Абрамцеві створив один із перших своїх значних творів — портрет JI. А. Мамонтової (Новгородський державний об'єднаний музей-заповідник). 1887 року написав знаменитий портрет В. С. Мамонтової («Дівчинка з персиками»). З 1894 року Сєров був членом Товариства пересувних художніх виставок. З 1897 року викладав у Московському училищі живопису, скульптури й архітектури. Його учнями були П. В. Кузнецов, М. М. Сапунов, М. С. Сар'ян, К. С. Петров-Водкін, М. П. Ульянов, К. Ф. Юон.
Помер Сєров 5 грудня 1911 року в Москві.

11 -  й    «екскурсовод» («Валентин Сєров — майстер портрета»)
З початку 1890-х років портрет став основним жанром у творчості Сєрова, набуваючи нових рис: психологічно загострену характеристику людини й активно виявлене у ньому артистичне начало. Улюбленими моделями Сєрова стають артисти, художники, письменники (портрети А. Мазіні, 1890; Ф. Таманьйо, 1893; К. Ко- ровіна, 1891; I. Jleвітана, 1893; М. Лєскова, 1894; М. Римського- Корсакова, 1898). Досягненнями раннього періоду творчості Сєрова є портрети-картини «Дівчинка з персиками» (1887), «Дівчина, освітлена сонцем» (1888; обидві в Третьяковській галереї, Москва). У цих творах митець, оспівуючи юність і красу, убачив головне своє завдання у безпосередності сприйняття моделі та природи і їх переконливому пластичному тлумаченні. У розробці світла й кольору, у передаванні складної гармонії рефлексів, у насиченні середовища повітрям, у свіжості мальовничого сприйняття світу проявилися риси раннього російського імпресіонізму.
Відмовившись від багатобарвного живопису II половини 1880-х років, Сєров віддає перевагу чорно-сірим або коричневим тонам, використовує ширший мазок, що сприяє гостроті передавання натури. Імпресіоністські риси в живописі Сєрова позначаються часом лише в композиційній побудові портрета, характері руху моделі портретованого. У портретах дітей Сєров прагнув характерністю пози та жесту, усім колірним вирішенням виявити та підкреслити безпосередність внутрішнього руху, душевну чистоту та ясність світосприйняття дитини («Діти», 1899, Російський музей, Петербург; «Міка Морозов», 1901, Третьяковська галерея, Москва). У 1890-ті — на початку 1900-х років Сєров часто звертався до пейзажно-жанрових композицій на селянські теми.
Невеликі картини, витримані в єдиній теплій сіро-коричневій гамі, позбавлені розповідних елементів — скромний пейзажний мотив передає настрій тихої та сумної зосередженості («Жовтень. Домотканово», 1895, Третьяковська галерея, Москва; «Баба у возі», 1899, Російський музей, Петербург).
На межі століть відбувається перелам у стилістичних пошуках Сєрова, у його творчості остаточно зникають риси імпресіонізму та послідовно розвиваються принципи стилю модерн, незмінно при цьому зберігається глибоко правдиве і реалістичне зображення природи та людини. Портрети Сєрова тяжіють до гостроти соціально-психологічних характеристик, що набувають надзвичайної глибини й монументальності.
У середині 1900-х років Сєров створює декілька парадних портретів, розвиває тему артистичної особистості (портрети М. Горь- кого, 1904; М. Єрмолової, 1905; Ф. Шаляпіна, 1905). У портретах Іди Рубінштейн (1910) та княгині Ольги Орлової (1911) митець іноді звертається до гіперболізації та гротеску.
В останні роки життя Сєров створив декілька картин на сюжети з античної міфології, у яких Сєров інтерпретує античність, поєднуючи символіку міфу з реальним спостереженням натури.

12-й «екскурсовод» («Життєвий та творчий шлях Михайла Врубеля»)
Михайло Олександрович Врубель (польськ. Wrobel; 05.03.1856— 01.04.1910) — видатний російський художник межі XIX—XX ст., майстер універсальних можливостей, який прославив своє ім'я практично в усіх видах і жанрах образотворчого мистецтва: живописі, графіці, декоративній скульптурі, театральному мистецтві.
У 1864—1867 роках юний Михайло Врубель навчався у відомого в Саратові художника, випускника Академії мистецтв О. Годіна. 1880 року Михайло Врубель став студентом Російської Академії мистецтв, де відразу виділився з-поміж інших студентів незвичністю стилю і оригінальним поглядом на класичні сюжети (імпресіонізм). Це можна помітити на його перших акварелях — «Уведення у храм» і «Римляни, які бенкетують».
Упродовж 1884—1889 років Врубель на запрошення професора А. В. Прахова працював у Києві, здебільшого створюючи зображення на релігійну тематику. До цього періоду належать ікони та стінні розписи для Кирилівської церкви, ескізи розпису для Володимирського собору — їх не дозволили здійснити через «не- релігійність». Саме тут художник пише знаменитий портрет «Дівчинка на тлі перського килима» (1886). Зі вступом до Академії мистецтв Врубель із розсіяного і легковажного студента перетворюється на фанатика своєї роботи.
1901 року у художника з'явилися ознаки душевного розладу, погіршився зір. Хвороба прогресувала. Врубель помер на самоті 1910 року у Петербурзі, похований на Новодівочому кладовищі.
Багато в чому Врубель був новатором для свого часу. Художник не дотримувався академічних принципів образотворчого мистецтва XIX ст.: неодмінне зображенням руху і присутність інтриги. «Персонажі» його мистецтва — мовчання та таємниця. Врубель доводить це такими шедеврами, як «Гамлет і Офелія» (1883), «Демон сидячий»(1890).
Любов і смерть — улюблені теми Врубеля, які відкриваються глядачеві під різними символами. Так, у картині «Дівчинка на тлі перського килима» (1886) ми бачимо якийсь надлишок розкошів, що є алегорією тлінності, суму та неминучості кінця. Ідея смерті помічена і в картині «Ворожка» (1895). Російська тема знайшла відображення в таких роботах Врубеля, як: «Богатир» (1898), «Князь Гвидон і Царівна-Лебідь» (1890), «Микула Селянинович» (1895—1896) і хрестоматійній «Царівні-Лебідь» (1900).

13-й «екскурсовод» («Тема «Демона» у творчості Михайла Врубеля»)
Зближення з гуртком Мамонтова позначено у творчості Врубеля новими темами: замість Христа з'являються один за одним образи демона — який сидить або літає, якого повергнуто, а також багато казково-епічних картин.
У цей час художник мріяв про високий монументальний стиль, «мучився» трагедією ідеальної людини, вільної, сильної, вартої героїв класики. Усе це міг уособлював для митця демон.
Перший київський «Демон» Врубеля, якого було написано, швидше за все, одразу після повернення з Одеси в січні 1886 року, за описами дуже схожий на відомого «Демона» 1890 року. На жаль, київського «Демона» художник знищив.
Образ демона нібито вимагав свого втілення, невідступно переслідуючи художника, змушував повертатися до себе знову, обирати нові матеріали та техніки. Цей образ був пов'язаний із митцем якимось містичним чином.
У «Демоні» М. Врубель шукав поєднання чоловічого та жіночого начал. Митець упродовж чотирьох років працював над своїм «Демоном». М. Врубель вірив, що «Демон» зробить його знаменитим. Що б не писав у ці роки майстер, «Демон» завжди жив у ньому та брав участь у його житті. Врубель зліпив спочатку голову, потім фігуру. Полотна із зображенням демона переїжджали разом із художником з квартири на квартиру, із майстерні до майстерні.
Нарешті, 1890 року, у Москві Врубель пише «Демона сидячого». Художник поставив перед собою складне завдання: зобразити засобами живопису те невловиме, що називається «настроєм душі». «Демон сидячий» — перша картина із демонічної сюїти, виконана в техніці живопису, малюнка, скульптури. «Демон сидячий» сумує за живим світом, але цей світ зрікається його. «Демон сидячий» — сумний, тужливий, сильний, у глибокому роздумі безсильно охопив руками коліна. За ним — чудовий пейзаж із червоними, золотистими «мозаїчними плямами»: вогняне небо із ліловими хмарами, фантастичні квіти. Оточений горами, «Демон» здається злитим з ними. М. Врубель свідомо обирає «тісний» формат полотна, що зрізує зверху фігуру «Демона», чим підкреслює його скованість. Художник підкреслює, що «Демон» для нього є ідеалом прекрасної людини. Коли дивишся на цю картину, у глядача складається враження фантастичного світу, казково-прекрасного, але водночас немовби скам'янілого. «Демон сидячий» — це міф, створений Врубелем про самого себе замолоду. Образ «Демона» дуже сумний, але це сум юності, він ще далекий від відчаю і сповнений віри у міць своїх крил.
Після завершення «Демона сидячого», Врубель за замовленням І. Кушнерова ілюстрував твори М. Лєрмонтова. З-поміж цих ілюстрацій виокремлюються ілюстрації до «Демона». Кожний із рисунків створено чорною аквареллю, яка набуває в руках майстра багатобарвної палітри. Найвеличніші малюнки М. Врубель зробив для сцен рокових побачень Демона та Тамари. Крім «Демона», художник виконав декілька ілюстрацій до «Герою нашого часу», до поеми «Ізмаїл-Бей» та окремих віршів. Образ «Демона, який летить» в ілюстраціях схожий за характером на «Демона сидячого», але цей демон доросліший і розчарованіший, обличчя сповнене сумом, тіло — стрімкої сили й матеріальної вагомості.
Пізніше, 1902 року, з'явився «Демон, якого повергнуто». Це основний, за задумом художника, твір із його «Демоніади». Велич духу і безсилля тіла — це основні протиріччя картини. Демона майже знищено, але зрозуміло, що його дух незламний: гордий погляд, кожний вигин зламаного тіла, кожна складка неприступних гір провіщають нещодавню битву та незламність героя. Напівого- лений демон лежить на плащі на фоні суворих краєвидів. Переломлені над головою руки разом із викривленим обличчям створюють психологічний образ композиції. Картина залишилась не зовсім завершеною. «Демон, якого повергнуто» захоплює не майстерним живописом, а зрілим утіленням трагедії художника (саме у цей час у М. Врубеля з'явилися ознаки психічних розладів).

VI. Актуалізація набутих знань
Аналізування таблиці «Жанри російського живопису XIX — початку XX ст.»
(Демонструються репродукції картин російських живописців, про які згадано у таблиці «Жанри російського живопису XIX — початку XX ст.».)


Жанри російського живопису XIX — початку XX ст.
Жанр    Портретний   

Характеристика    Розквіт портретного живопису пов'язаний із пошуком нових принципів художньої творчості та поширенням у Росії романтизму, представники якого виступили проти властивої класицизму надмірної регламентації мистецтва та проголосили свободу творчого самовираження художника   

Митці та роботи 0. Кіпренський «Портрет 0. С. Пушкіна»; В. Тропінін «Мереживниця», «Портрет сина»; К. Брюллов «Автопортрет», «Портрет поета В. А. Жуковського»
Історичний    Митці показують, як у важкі моменти історичних зламів складаються долі народу і формується національний характер    К. Брюллов «Останній день Помпеї»; В. Суриков «Перехід Суворова через Альпи», «Ранок стрілецької страти», «Боярині Морозова»

Жанр      Біблійний   

Характеристика  Зображення біблійних сюжетів у російському живописі визначено точним академічним знанням рисунка й колориту   

Митці та роботи Ф. Бруні «Мідний змій»; 0. Іванов «Явлення Христа народу»

Жанр  Побутовий   

Характеристика  У живописі російських передвижників побутовий жанр стає провідним. Знаходячи злободенні сюжети в сучасній дійсності, вони пишуть свої картини з гарячим жалем до «маленьких людей», волають до суспільної совісті, протестуючи проти несправедливості. У 1870—1880- ті роки з'являються так звані хорові картини, у яких дійовими особами є значні за кількісним складом народні маси   

Митці та роботи 0. Венеціанов «Жнива», «Сплячий пастушок», «Ранок поміщиці», «Наниві»; П. Фе- дотов «Сватання майора», «Свіжий кавалер»; К. Брюл- лов «Італійський полудень», «Дівчина, яка збирає виноград на околицях Неаполя»; В. Пє- ров «Проводи небіжчика», «Трійка»; І. Рєпін «Бурлаки на Волзі»; В. Суриков «Узяття снігового містечка»

Жанр  Пейзажний   

Характеристика  На формування російського пейзажу значно вплинув романтизм. У пейзажах з'являються елементи побутового жанру. Російські митці почали працювати на пленері   

Митці та роботи І. Левітан «Після дощу», «Над вічним спокоєм»; С. Щедрін «Веранда, оповита виноградом», «Краєвид озера Немі в околицях Рима»; І. Іванов «Краєвид Гостиного подвір'я у Санкт-Петербурзі»

VII.    Практична робота
Творче завдання
(аналіз твору мистецтва)
Учні класу об'єднуються у 4 групи. Кожна група отримує завдання — за 5—7 хв написати твір-опис за картиною (картини обирають жеребкуванням):
1-    ша    група — В. Васнецова «Іван-Царевич на Сірому Вовку»;
2-    га    група — В. Сєрова «Міка Морозов»;
3-    гпягрупа    — І. Левітана «Золота осінь»;
4-    та    група — М. Врубеля «Царівна-Лебідь».
Після завершення роботи кожен твір-опис зачитують перед класом.
VIII.    Підбиття підсумків уроку
Рефлексія
♦    Мені найбільше близькою є творчість художника...
♦    Сьогодні на уроці мене вразило...
♦    Мені цікаво дізнатися більше про...
IX. Домашнє завдання
Для всіх: оформити сторінку «Російський живопис XIX — початку XX ст. та його найяскравіші митці» альбому «Культурна спадщина народів світу».

11 клас


ТЕМА: Естетичний феномен китайського живопису. Жанри: портрет, пейзаж, каліграфічне

письмо. Символічне навантаження кольору
МЕТА: ознайомити учнів із особливостями жанрів китайського живопису, їх філософським навантаженням та символікою, навчити класифікувати жанри китайського образотворчого мистецтва, розв'язувати творчі завдання, пов'язані з виявленням оригінальності, аналізувати своєрідність національних ознак образотворчого мистецтва Китаю; розвивати зорову пам'ять, зосередженість, увагу, уміння обґрунтовувати свою думку щодо творів мистецтва; виховувати духовність, шанобливе ставлення до пам'яток далекосхідної культури.
ОБЛАДНАННЯ: репродукції живописних творів китайських митців (Шень Чжоу «Велична гора Лу»; Го Сі «Рання весна», «Осінь у долині ріки», «Камениста долина й далекий горизонт»; Ма Юань «Навесні на гірській стежці»; Ху Вей «Хризантема і бамбук»; Зоу Шуксі «Квіти камелії»; Гу Кайчжи «Фея річки Ло», «Мудрі й добропорядні жінки» та ін.); роздавальний матеріал (таблиця «Особливості китайського живопису», за кількістю учнів; «План представлення творчої роботи»; за кількістю груп). Музичний ряд: фрагменти музичних творів у виконанні на китайських народних інструментах — ерху, сякухаті (виконавці Лю Фан, Ці Сяочунь, Лей Цян, Ґоро Ямаґуті). акварель, пензлі, 3 аркуші паперу формату A3.
Терміни й поняття: «го-хуа» («живопис нашої країни»), «хуа-няо» («квіти та птахи»), «шань-шуй» («гори та води»), «жень-у-хуа» («люди»), «каліграфія», «ієрогліфи».
ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Перевірка домашнього завдання.

Презентація сторінки «Російський живопис XIX — початку XX ст. та його найяскравіші митці»

альбому «Культурна спадщина народів світу»
III. Актуалізація опорних знань

Опитування

♦ Які жанри живопису ви знаєте?

♦ Назвіть видатних митців та їх роботи, що виконані у портретному та пейзажному жанрах.

♦ Який жанр подобається вам найбільше? Аргументуйте свій вибір.
IV. Мотивація навчальної діяльності

V. Викладення нового навчального матеріалу

1. Розповідь учителя

У Китаї картини тушшю (різновид традиційного монохромного живопису країн Східної Азії) відомі під назвою шуймо-хуа або го- хуа (у Кореї — сумук-хва, у Японії — суйбоку-ґа або сумі-е). Картини тушшю як вид живопису було винайдено в Китаї доби династії Тань (618—907) художником Ван Веєм. Подальший розвиток цей живопис отримав за часів правління династії Сунь (960—1279). У XX—XIII ст. техніка малювання цих картин набула поширення у сусідніх Кореї, Японії та В'єтнамі.

Словникова робота. Го-хуа — китайське національне малярство. Термін «го-хуа» з'явився в Китаї на початку XX ст. для розрізнення традиційного малярства тушшю від європейського олійного малярства. У наш час цей термін має ширше значення — він поширюється вже на різні види китайського образотворчого мистецтва: малярство, графіку, настінні розписи, новорічні малюнки, народні витинанки з паперу (орігамі) тощо. Але усі ці види зберегли особливості традиційного китайського малярства.

Особливістю техніки створення таких картин є використання туші як основної фарби. Відтінки кольорів наносять шляхом розмивання туші одного кольору водою. Інших кольорів практично не використовують. Темами картин є персонажі китайської чи буддійської міфології, ідеальні пейзажі тощо.

У го-хуа носієм кольору є особливий різновид туші — так звана китайська туш. Розтерта на порох і розведена водою, туш дає багато відтінків чорного — від найслабшого сірого до вугільно-чорного. Слабкі відтінки сірого використовують для умовного позначення перспективи, адже го-хуа не притаманна перспектива італійського зразка. Водночас символіка поширюється на багатоколірність. Усе розмаїття кольорів зведено у проміжок від найслабшого сірого до вугільно-чорного. А вже уява допомагає глядачеві здогадатися, що чорне листя — зелене, сірі квіти — рожеві та червоні тощо. Цікавою особливістю було й використання незвичних для Європи форматів — вузьких і видовжених, вертикальних чи горизонтальних, а також сувоїв із панорамними краєвидами. Паралельно китайські митці використовували різні кольори на зразок акварелі.

Ще однією умовністю го-хуа є активне використання художньої порожнечі та фрагментарності. Для натяку на зображення весняних квітів дикої червоної сливи не обов'язково зображувати дерево. Достатньо накреслити лише одну гілку з поодинокими квітами й бутонами.

Майже обов'язковими були написи ієрогліфами. Напис часто мав віршовану форму. На картині майстер ставив підпис, але особливий — особистою печаткою і для контрасту із чорною тушшю — червоною фарбою. Наприклад, пейзажі школи вень-жень- хуа (з кит. «живопис людей писемної культури») доповнювали вишуканою каліграфією — поетичними й філософськими написами, що безпосередньо не розкривали зміст, а натякали на нього, а також епіграмами (їх писали шанувальники художника у різний час на вільних ділянках зображення).

Основою для го-хуа були шовк, бавовняна або пенькова тканина й особливий папір. Пензлі виготовляли із бамбука і шерсті тварин.

Філософію китайського пейзажу викладено у трактаті живописця Го Сі (бл. 1020—1100) «Про високу суть лісів і потоків».

Об'єктом зображення у цьому виді мистецтва є навіть не сам пейзаж у європейському змісті цього слова, а невловимо мінливий стан природи і переживання цього стану людиною. Якщо людину зображують у пейзажі, вона виглядає там маленькою фігуркою, стороннім спостерігачем.


2. Опрацювання таблиці «Особливості китайського живопису»

(Демонструються репродукції творів китайського живопису (Шень Чжоу «Велична гора Jly»; Го Сі «Рання весна», «Осінь у долині ріки», «Камениста долина й далекий горизонт»; Ма Юань «Навесні на гірській стежці»; Ху Вей «Хризантема і бамбук»; Зоу Шуксі «Квіти камелії»; Гу Кайчжи «Фея річки Ло», «Мудрі й добропорядні жінки» та ін.), що ілюструють жанри, згадані у таблиці «Особливості китайського живопису».)




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   60

Схожі:

Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я
Лу, що базується на наукових даних; виховувати любов до історії своєї Батьківщини; розвивати творчу уяву, спостережливість, пам'ять,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Тема 1: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я
Лу, що базується на наукових даних; виховувати любов до історії своєї Батьківщини; розвивати творчу уяву, спостережливість, пам'ять,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Уроків образотворчого мистецтва -6-7 -8 класи (35 годин, год на тиждень) Вчитель Л. В. Папіш
Зародження образотворчого мистецтва: графіки, живопису, скульптури, а також декоративно-ужиткового мистецтва І архітектури. Прагнення...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Історія української культури
Стародавні кочівники кіммерійці, жили на території Північного Причорномор'я в період
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Педагогічні умови вивчення творів українського образотворчого мистецтва
Презентація досвіду вчителя образотворчого мистецтва Нововолинської гімназії Уманця Євгенія Анатолійовича
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Урок образотворчого мистецтва в 6 класі Вчителя Кізілової Г. О
Сху, В. М. Шумило та С. М. Ковальчуком; невеличка виставка графічних портретів учнів попередніх років; зразки графічних портретів,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Дипломна робота «Розвиток у молодших школярів уявлень про народне мистецтво
Кафедра образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва, дизайну та методики їх викладання
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\1. Найдавніший, за писемними джерелами, народ Північного Причорномор’я – це кіммерійці
України. Відповіді на завдання тесту з історії України зовнішнього незалежного оцінювання 2010 року. Друга сесія
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Мистецтво, 8 клас Урок 18
Тема: Мистецтво бароко. Особливості живопису мистецтва бароко. Види та жанри мистецтва бароко. Творчість живописців Мікеланджело...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Мистецтво є формою відображення суспільного буття, формою суспільної свідомості
Модуль Феномен мистецтва. Ранні форми мистецтва та особливості його розвитку у країнах Стародавнього Сходу. Мистецтво античності:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка