Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я



Сторінка31/60
Дата конвертації21.03.2018
Розмір9.75 Mb.
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   60

Особливості китайського живопису

Жанри Портретний — жень- У- хуа («люди»)

Особливості жанру За вимогами жанру необхідно було «передавати» у портреті внутрішній світ людини, зважаючи також на зовнішню схожість; він охоплював усе, що стосується образу людини: портрет, історичні та міфологічні сюжети, сцени палацового буття. Побутові сцени вражають реалістичністю і довершеністю, витонченістю й живописністю

Символіка Змальовуючи славетних імператорів і палацових красунь, живописці відтворювали не тільки атмосферу життя й побуту палацу, а й тогочасний ідеал земної краси — маленьку, тендітну жінку із крихітними ступнями, довгим чорним прямим волоссям
Жанри Пейзажний — хуа-няоквіти та птахи») та шань-шуй («гори та води») Хуа-няо («квіти та птахи»)

Особливості жанру Для цього жанру є характерними теми рослин (квітів, трави, бамбуку), каменів, птахів. З-поміж чотирьох так званих благородних рослин, що назавжди закріпилися в живописі Китаю (орхідея, бамбук, мей-хуа та хризантема), найулюбленішим образом стала дика слива — мей-хуа (один із найпоширеніших декоративних мотивів у прикладному мистецтві та філософських мотивів — у живописі й поезії)

Символіка Квіти дикої сливи символізують благородну чистоту, незламну стійкість; стрункий бамбук — стійкість і мудрість; гранат із численними зернятами — велику родину; поєднання сосни, бамбука та дикої сливи — вірну дружбу; персик — безсмертя
Жанри Шань - шуй («гори та води»)

Особливості жанру Панорамні картини наповнені скелями і горами, оповитими хмарами, туманами, крізь які ледь помітними є ліси, людські домівки, човни тощо. Подібні зображення вільно текли сувоєм, їх обмежувала лише його довжина. Художники завдяки лише попереднім спостереженням і багатій Пара качок означала вірне кохання, бамбук — благородство, сосна — довголіття.

Символіка Символічність природи, філософське сприйняття часу та простору відобразилися у цьому
Жанри Шань- шуй («гори та води») уяві створювали ідеальні пейзажні композиції з метою передати якомога точніше свої почуття й настрої. Композиційна побудова, особливості перспективи були розраховані на те, щоб людина, яка сприймає твір, почувалася не центром світобудови, а лише маленькою її часткою жанрі, гармонійно поєднавши уявлення китайців про головні сили Всесвіту: величезні гори з крихітними деревцями на вершинах (чоловіче начало — ян), тихі озера та річкові плеса (жіноче начало — інь)
Жанри Каліграфічне письмо

Особливості жанру Китайська писемність (китайське письмо) — давній і загальновживаний спосіб запису китайської мови. Знаки китайської писемності, відомі як китайські ієрогліфи (букви Хань). Вік китайської писемності постійно уточнюється. За останніми дослідженнями, китайська ієрогліфіка виникла у VIII тис. до н. е. Китайські ієрогліфи упорядковані не за абетковим принципом. Кожний знак є словом, так званою логограмою, або складовою певного слова. Ієрогліф або ієрогліфічна комбінація позначають фізичні об'єкти, абстрактні поняття або вимову. Кількість китайських ієрогліфів (згідно з китайським класичним словником Кансі) становить 47 035 знаків. Більшість із них є архаїзмами, що в сучасній китайській мові не вживаються

Символіка Усі ієрогліфи, зокрема й найскладніші,— це набір цілком визначених елементів. Кожний з цих елементів містить первинні складові — риски. Існує сувора послідовність написання елементів із рисок та ієрогліфів із елементів. За легендою, завдяки китайським ієрогліфам людські істоти отримали можливість пізнавати принципи й основні закони будови Всесвіту. Злі духи не могли більше легко обманювати людей та брехати їм
3. Словникова робота

Xya-няо (з кит. «квіти та птахи») — один із традиційних жанрів живопису і декоративно-прикладного мистецтва Китаю: вільні композиції мотивів кольорів, птахів, рослин, плодів, комах немовби вихоплені із життя й розміщені на чистому фоні, у супроводі каліграфічних написів, що доповнюють широкий асоціативно-символічний сенс зображення.

Шань-шуй (з кит. «гори та води») — у живописі Китаю на сувоях, альбомних аркушах традиційні пейзажні композиції із зображенням гір та водних потоків як найшанованіших сакральних елементів природи, що асоціюються із протиборчи- ми у Всесвіті чоловічим (ян) і жіночим (інь) началами.

Жень-y-xya (з кит. «люди») — у традиційному мистецтві Китаю жанр живопису на сувоях, ширмах, альбомних аркушах, присвячений різним аспектам духовного і соціального життя людини. Складається із творів портретного, розповідного та релігійного характеру.

Каліграфія — мистецтво красивого й чіткого писання. У Китаї та решті далекосхідних країн каліграфія позначена свободою та експресією ритму, цінувалася особливо високо як мистецтво повідомити завдяки графічному знаку емоційний і символічний зміст, передати у ньому суть слова, думку і почуття каліграфа.

Ієрогліфи — найдавніші знаки письма. Прикметною рисою цього письма є поєднання рисункових знаків та літературних звукових позначень.
4. Розповідь учителя

Звернімося до символічного навантаження кольору у китайському живописі.



Жовтий. Позначає імперську владу й національну державність. Водночас, у старокитайських віруваннях склалися міцні асоціації жовтого кольору зі смертю і світом мертвих: словосполучення «жовта земля» китайською мовою є образним синонімом могильного пагорба; «Жовте джерело» — назва підземного царства мертвих; «піти до Жовтого джерела» — поетична метафора смерті людини. У пейзажній ліриці та пейзажному живописі жовтий колір, усупереч його даоській символіці, є ознакою осені як кінця року і кінця (старості) людського життя. Буддійський жовтий колір (колір одягу ченців) сходить до одягу мандрівних аскетів.

Червоний колір інтерпретується як «темно-червоний» і ототожнюється з кольором свіжої крові. Його хроматичний ряд складає державну символіку (прапор), є колірною характеристикою і ранговими кольорами знаті (одяг, будинки, меблі), ним маркують радісні події в житті людей (новорічна обрядовість і атрибутика), асоціюючи із чоловічим началом (ян). Ще один ланцюжок асоціацій — зв'язок із культом родючості, жіночністю й весільною обрядовістю. Китайською мовою слово «весілля» передається поєднанням слів «червона подія». Усі весільні атрибути китайських наречених — винятково червоного кольору. Якщо йдеться про зовнішність конкретної жінки, то епітет «червоний» передає її красу: «червона жінка» — красуня, «червоне обличчя» — зовнішність красуні.

Синьо-зелений колір, зважаючи на етимологію ієрогліфа, що його позначає, спершу передавав безпосередньо зелений колір, точніше, колір листя. Опорними кольорами цього хроматичного ряду є зелений (люй), що здебільшого стосується рослинності, але також може вживатися і для позначення чорного волосся; синьо- блакитні кольори; кольори бірюзової гами. Кольори власне зеленої гами, окрім асоціацій із рослинністю, утілюють стихію води і жіноче космічне начало (інь). Тому будь-які поєднання з червоним кольором мають еротичну символіку, що простежується в літературно-поетичній образності (наприклад, описі червоних променів сонця, що ковзають по зеленій воді; червоних бутонів (кольорів) поміж зеленого листя). Кольори синьо-блакитної гами найчастіше символізують небо і небесний простір, хоча можуть застосовуватися і до води (зазвичай морських хвиль).

Білий колір є прийнятим траурним кольором, за винятком да- оської образності (де він передає ідею порожнечі як визначальної властивості Дао, утілює чистоту його натхнення і духовних шукань особистості). Білий колір також очолює досить широкий хроматичний ряд, який найчіткіше виділявся і послідовно дотримувався в обрядових практиках і в декоративно-прикладному мистецтві, передусім, у фарфоровому виробництві. У ньому виокремлюють, зокрема: місячно-білий колір — для ритуального одягу; суто білий колір, що втілює внутрішню досконалість людини, а також природних реалій і предметів; декілька різновидів білого кольору з відтінками: «колір м'яса свіжої риби» (із рожевуватим відтінком), «колір слонової кістки» (із палевим відтінком), «колір снігу» (сріблясто-білий), «колір нефриту» (із трохи помітним зеленуватим або сіруватим відтінками).

Чорний колір асоціюється з ученістю й освітою, ставши кольором убрання вченого-книжника, наставника й учнів. Навіть для цього кольору визнавався окремий хроматичний ряд, у якому особливе місце посідає колір сюань — чорний із червонястим відтінком, за допомогою якого передавалися всі ті явища й сутності, що визначаються як «таємниче», «сокровенне».
VI. Практична робота

Творче завдання

1. Виконання творчого завдання

Учні класу об'єднуються у 3 групи. Кожна група отримує завдання — намалювати сувій у конкретному жанрі китайського живопису (жанри обирають жеребкуванням):

1- ша група — «квіти та птахи»;

2- га група — «гори та води»;

3 - тя група — «люди».


2. Аналітична робота за творчим завданням

Учні обирають представника від кожної групи, який презентує роботу своєї групи за наведеним далі планом.

План представлення творчоі роботи

♦ У чому полягає ідея твору?

♦ На чому базується сюжет? Як він розгортається?

♦ Хто є головними персонажами твору?

♦ За допомогою яких зображувальних засобів виконано груповий твір?

♦ Чому ви обрали саме такі кольори?

♦ У який спосіб відбивається індивідуальний смак кожного з учнів у груповій роботі?

Відбувається обговорення робіт, виконаних у групах. У процесі обговорення учні повинні дійти певного висновку.



Висновок. Майстри традиційного китайського живопису перетворили картину на засіб спілкування, спосіб передавання почуттів, думок і символічних добрих побажань. У живописних творах найповніше та найрізноманітніше втілено естетичні ідеали китайців.

VII. Підбиття підсумків уроку

1. Оцінювання роботи учнів на уроці

2. Рефлексія

♦ Мені найбільше запам'яталося на уроці...

♦ Я хочу дізнатися більше про...

♦ Мене зацікавила інформація щодо...


VIII. Домашнє завдання

Для всіх: доповнити альбом «Культурна спадщина народів світу» сторінкою «Китайський живопис».

Індивідуальне (для учнів із достатнім та високим рівнем навчальних досягнень): підготувати повідомлення про декоративно- прикладне мистецтво Близького Сходу (багдадську книжкову мініатюру, турецьке гончарне мистецтво, дамаські тканини, іранське килимарство).

Коментар. Індивідуальне завдання до наступного уроку може викликати ускладнення навіть в учнів із високим рівнем навчальних досягнень, тому вчителеві варто подати учням допомогу під час підготовки індивідуальних повідомлень.

11 клас

ТЕМА: Багдадська книжкова мініатюра. Турецьке гончарне мистецтво. Дамаські тканини.



Іранське килимарство 

МЕТА: ознайомити учнів із видами декоративно-прикладного мистецтва Близького Сходу, особливостями орнаменту та символікою, навчити характеризувати художньо-образний зміст творів декоративно- прикладного мистецтва; формувати вміння інтерпретувати художні твори за змістом і мовними засобами, пізнавальну активність, розвивати вміння формулювати особисті враження від творів народного мистецтва, використовуючи спеціальну мистецьку термінологію, розвивати здатність естетично оцінювати художні твори; виховувати повагу до роботи народних майстрів, високу духовність.

ОБЛАДНАННЯ: зображення зразків багдадської книжкової мініатюри (Джунаїда Султані до «Хамси» Хаджу Кермані; Аль-Васіті до макам Аль-Харірі та ін.), турецького гончарного мистецтва, персидських килимів (із зібрань Азербайджанського та Тегеранського музеїв килимів), виробів із дамаських тканин; роздавальний матеріал (5—10 карток із зображеннями творів декоративно-прикладного мистецтва різних країн Заходу та Сходу; «План представлення творчої роботи»; за кількістю груп). фрагменти музичних творів (В. А. Моцарт «Турецький марш»; М. Римський-Корсаков симфонічна сюїта «Шехерезада»). акварель, пензлі, 4 аркуші паперу формату A3. Обладнання: ТЗН.

ХІД УРОКУ


I.    Організаційний момент
II.    Перевірка домашнього завдання
Презентація сторінки «Китайський живопис» альбому «Культурна спадщина народів світу»

III.    Актуалізація опорних знань
1.    Прийом «Ланцюжок»
♦    На мою думку, відмінності життя мешканців країн Сходу та Заходу зумовили відмінності у художніх світоглядах, що полягає у...
♦    Я знаю, що мистецтво Сходу базувалося на таких цінностях, як…

♦    Мистецтво Заходу відрізнялося від мистецтва Сходу насамперед тим, що...



2.    Аналітична робота
Учитель роздає учням картки із зображеннями творів декоративно-прикладного мистецтва різних країн Заходу та Сходу.
Завдання: виявити особливості творів декоративно-прикладного мистецтва та назвати, у яких країнах їх виготовлено.

IV.    Мотивація навчальної діяльності



V.    Викладення нового навчального матеріалу
1. Слово вчителя
Шедеври арабського мистецтва справедливо посідають одне з чільних місць у художній скарбниці людства. Своєрідністю художньої культури ісламу була відсутність у ній пластики, оскільки релігія забороняла зображати Аллаха й усе, що належало до сфери божественного. Отже, арабська культура не мала пластичного мистецтва — живопису, скульптури — у традиційному європейському чи античному розумінні. Тому ці мистецтва представлені орнаментальними та абстрактними мотивами. Можна сказати, що пластичне мистецтво присутнє в ісламській культурі завдяки каліграфії та мініатюрному живопису. Каліграфія перетворилася на одну з форм орнаменту, що відіграв значну роль у мистецтві мусульманського Середньовіччя. Писали справа наліво, використовуючи певний графічний стиль.
Образотворче мистецтво репрезентовано фрагментами стінного розпису і розпису по дереву із зображеннями живих істот, а також орнаментальними рельєфами та різьбленими дерев'яними панелями. У декоративно-прикладному мистецтві Середньовічного Близького Сходу важливе місце належало: кераміці — із рельєфним декором, що містив зображення людей і тварин, глазурованій, із розписом люстром чи із поліхромним розписом; художнім виробам із металу — посудини у формі птахів чи звірів, або прикрашені карбуванням, гравіруванням, срібною інкрустацією зі скла; ткацтву — золототканим, шовковим, вовняним і лляним тканинам.
Особливого поширення набула поезія. Мусульманські правителі не шкодували коштів, щоб наблизити до себе поетичну знаменитість, утримували придворних поетів. У Багдаді в цей період почала розвиватися книжкова мініатюра, розквіт якої припав на епоху Середньовіччя. Середньовічні художні традиції збереглися до сьогодні.

2. Виступи учнів із повідомленнями, підготовленими індивідуально
(Демонструються зображення зразків багдадської книжкової мініатюри (Джунаїда Султані до «Хамси» Хаджу Кермані; Аль- Васіті до макам Аль-Харірі та ін.), турецького гончарного мистецтва, персидських килимів (із зібрань Азербайджанського та Тегеранського музеїв килимів), виробів із дамаських тканин — відповідно до виступів учнів із повідомленнями, підготовленими в групах.)

1-й учень про мистецтво книжкової мініатюри
У XIV—XVI ст. сягає найвищих своїх вершин мистецтво книжкової мініатюри Середнього Сходу. У цей час вирізняються своєрідною манерою живописні школи Ірану, Азербайджану, Афганістану та Середньої Азії. Мистецтво мініатюри було глибоко співзвучним витонченій поезії Сходу. Світ східної мініатюри — це поєднання реальності, вигаданого і символіки. Її образи передають святкову атмосферу, сповнені радощів життя. Жанр пейзажу, започаткований у XIII ст. майстрами багдадської мініатюри, набуває особливого значення в живописі Середнього Сходу. Багдадська мініатюра І третини XIII ст. за стилем нагадує розписи на іранській порцеляноподібній кераміці: композиції нехитрі та прості, малюнок ясний і чіткий, палітра містить декілька тонко дібраних чистих, незмішаних тонів.
Накладенню фарб на ретельно відполірований папір передувало створення підготовчого малюнка, виконаного чіткими червоними і чорними контурами; потім мініатюру прописували фарбами, перетворюючи на єдине ціле лінії та колірні плями, пронизані музичним ритмом — то спокійним, то нервовим, то повільно плавним, то бравурним. У аббасидських рукописах ілюстрації ще не відокремлені від тексту, а органічно вплетені в його канву, розцвічуючи філігрань каліграфічних рядків яскравими мальовничими вставками.
Зображені на гладкому кремовому фоні цікаві кольорові малюнки заповнені немовби іграшковими рослинами, будівлями, фігурками людей і тварин. Мусульманські художники цієї епохи запозичили у візантійських мініатюристів деякі прийоми (нанесення світлих фарб поверх темних, розміщення профільної фігури у межах прямокутного поля, трактування одягу драпірувальними складками); нерідко вони прикрашали голови персонажів німбами, вочевидь використовуючи їх як декоративні мотиви.
Наприкінці XIV ст. сучасний Ірак, що був складовою держави Джелаїрідів, був культурно взаємопов'язаним із Іраном і Азербайджаном. Столицею був Багдад, де при дворі Джелаїрідів працював художник Джунаід Султані, пензлю якого належать мініатюри 1396 року до «Хамси» Хаджу Кермані. Із них 6 ілюструють одну з поем Кермані про кохання перського принца Хумаї та китайської царівни Хумаюп. У творах Султані простежується вплив китайського мистецтва, що позначається в трактуванні архітектурних деталей, деяких елементів пейзажу, деталей одягу та ін. Майстер кінця XIV ст. у своїй творчості багато в чому передбачив досягнення, якими позначився подальший розвиток мініатюри. Мініатюра розгортається немовби по всій площині аркуша, містить багатофігурні сцени, пейзаж, ошатні архітектурні споруди. Фігури людей — тонкі, витягнуті, з маленькими головами і схожими обличчями — утілюють загальний ідеал краси. Земля ніжних відтінків рясно вкрита килимом кольорів.
Відчуття святковості в мініатюрах Султані посилює радісна, передбачена колоритом XIV—XV ст., багатобарвна палітра. Простір тут сприймається немовби із висоти пташиного польоту, причому як ближчі, так і віддалені постаті, що часто затуляють одна одну, зображені фронтально. Цей новий прийом, уперше розроблений Султані, надалі став характерною рисою мініатюри Середнього Сходу.
Ях'я ібн Махмуд Аль-Васіті (І половина XIII ст.) — непере- вершений майстер багдадської школи живопису, відомий як виконавець унікального рукопису макам (так у X—XI ст. називали збірки коротких новел, викладені римованою прозою, що були об'єднані двома постійними персонажами — оповідачем і хитромудрим бродягою-шахраєм) арабського прозаїка і поета Аль-Харірі, який створив яскравий, дотепний образ головного героя п'ятдесяти макам,—Абу Зайда із Серуджа.
На відміну від звичайного виготовлення рукопису об'єднаними зусиллями декількох майстрів — писаря, позолотника, живописця, Аль-Васіті самостійно переписав текст макам Аль-Харірі та прикрасив книгу мініатюрами (1237, Національна бібліотека, Париж). Під текстом він зазначив не лише дату завершення роботи — 634 хіджри (1237), але й своє повне ім'я — Абу Мухаммед Аль-Касим Аль-Харірі. На відміну від звичайного виготовлення рукопису об'єднаними зусиллями декількох майстрів — писаря, позолотника, живописця, Аль-Васіті самостійно переписав текст макам Аль-Харірі та прикрасив книгу мініатюрами. Під текстом він зазначив не лише дату завершення роботи — 634 хіджри (1237), але й своє повне ім'я.
Услід за автором тексту художник нерідко змінює вигляд Абу Зайда, насичує мініатюру безліччю деталей, що надають композиції, завжди розгорнутій у площини першого плану, глибини (що припускає існування завуальованого внутрішнього простору). Результатом є цілком достовірний світ жанрової сценки із дійовими особами, які реально сприймають глядачі, наділяючи прихованим змістом, досягнення якого вимагає інтелектуальних зусиль.
Урівноваженість і гармонійність мініатюр Аль-Васіті відповідають уявленням мусульманського художника про красу як прояв співмірності та гармонії божественного творіння. У його жанрових сценках безконфліктно співіснують грубість і благородство, потворність і краса, незграбність і граціозність, простонародність і аристократизм.

2-й учень про турецьке гончарне мистецтво
Місто Кютах'я вважають столицею турецької кераміки. Місцеві майстри відкрили спосіб удосконалення фарбника із червоного корала і кобальтової сині. Досі ніхто у світі не може відтворити інтенсивність цих фарб. Уважають, що секрети ці втрачені, проте і сьогодні умільці Кютах'ї виготовляють дивовижні фарфорові вироби, що експортують у більше ніж 40 країн світу. Білий фаянсовий посуд, розписаний блакитним орнаментом, дуже нагадує російську гжель. Проте не слід звинувачувати турецьких майстрів у плагіаті. Вони не мають жодного відношення ані до гжелі, ані до інших відомих російських орнаментів. Туреччину із Росією споріднює те, що в обох державах подібні керамічні вироби вважають не хатнім приладдям, а витворами мистецтва.
Майстри гончарства й до сьогодні використовують рослинні фарби. Секрети змішування фарб в кожній родині гончарів є особливими і передаються від батьків до синів. Найуживаніші кольори розпису — це синій, червоний, чорний, зелений і ліловий. Раніше використовували лише білий і синій кольори, як у китайській кераміці. Саме у китайців турецькі майстри запозичили і перші орнаменти, і перші рослинні малюнки у блакитних відтінках.
Пізніше у турецькому гончарстві з'явилися яскраві мотиви з червоними тюльпанами. Тюльпан, що прийшов із Туреччини (не із Голландії, як уважають), був від XVI ст. улюбленим мотивом для розпису кераміки. Турецька назва тюльпана в арабському шрифті є анаграмою Аллаха, тому тюльпан в Османській імперії вважали священною квіткою. Ідеальні квіти мали бути червоного кольору та кинджалоподібної форми.
Як і орнаменти, кольори традиційних турецьких мотивів мають своє значення: чорний колір символізує проблеми; червоний — багатство; зелений — священний колір ісламу, колір пророка; синій — колір благородства і великодушності; жовтий — захищає від невдачі. Турки вірять у чарівну силу кольоротерапії так само, як китайці.

3 - й    учень про дамаські тканини
Лляний або бавовняний дамаст (дамаст (також дама, камка, камчатка) — тканина (зазвичай шовкова), одно- або дволицьова з малюнком (найчастіше квітковим), що утворено блискучим атласним переплетенням ниток, на матовому тлі полотняного переплетення) й до сьогодні використовують як матеріал для скатертин. Назва походить від назви міста Дамаск у Сирії, де дамаст ткали з часів Раннього Середньовіччя. Тканину привозили до Європи зі Сходу, починаючи з XII ст.; згодом її почали виробляти в Європі. У XIX ст. із шовкового дамасту зі східними візерунками виготовляли одяг. У І половині XX ст. дамаст використовували здебільшого для оформлення інтер'єрів, потім — знову для виготовлення одягу. Сучасний дамаст виготовляють на жакардових машинах.

Існують такі різновиди дамаських тканин:
•    власне дамаст — бавовняна тканина білого кольору з блискучими візерунками на матовому тлі; використовують для виготовлення скатертин;
•    дама-кафар — різновид штофа, що використовують як оббивку меблів. Виготовляють зі змішаної пряжі (шовку, вовни, льону);
•    дамассе — тканина з дуже великим візерунком;
•    дамассін — тип однолицьової дамаської тканини;
•    дамаскет — тканина з візерунком із металевих ниток, схожа на парчу.
Деякі дослідники, зокрема за джерелами XVII ст., уважають, що назва річки і півострова Камчатки в Росії походить від одного з російських назв дамаської тканини — «камчатки».

4-    й    учень про іранське килимарство
Ручне килимарство існує відтоді, коли люди навчилися виробляти пряжу і тканини з волокнистих матеріалів. Батьківщиною килимарства вважають Персію (сучасний Іран). На думку істориків, тодішні східні кочівники ткали щільні теплі полотна, щоб мати можливість швидко облаштувати житло: за умов кочового життя килими захищали від вітру й піску, дозволяли поділити приміщення на окремі частини чи прикрасити його.
Перші килими — це вишиті тематичні сюжети на лляному полотні. Різновидом вишитих килимів були килими з аплікаціями. Іран славиться перськими килимами, їх високою якістю і вигадливими візерунками. Перське ткацтво є найпопулярнішим із-поміж іранських мистецтв. Це не тільки твори мистецтва, але й довговічні та вишукані деталі іранського інтер'єру, що мають потенційну історичну цінність. Іранські килими завжди цінувалися дуже високо завдяки унікальній якості плетіння, високій щільності, наявності тонкого, насиченого орнаменту. Іранці стверджують, що килим — як добре вино — повинен мати відповідний термін витримки. Із плином часу цінність старовинного іранського килима зростає та набуває статусу антикварного
Для того щоб виготовити справжній перський килим, потрібно досконало володіти мистецтвом ткацтва та мати талант художника. Адже спочатку необхідно створити оригінальний ескіз на папері.
Перські килими дрібновізерункові, багатокольорові, тонкі й водночас міцні. У них утілено багато традицій: традиційні візерунки і кольори, матеріали і способи виготовлення. Виробництво перських килимів — справжнє мистецтво. Майстер повинен зв'язати безліч вузликів на тканій основі (на 1 м2 килима — до 1 млн вузликів). Готовий килим замочують у воді на два місяці, що є своєрідною перевіркою якості. Якщо малюнок не вилиняє, нитки не розійдуться — килим зроблений належним чином. У давнину щойно витканий килим кидали на дорогу, у пісок, по якому йшли верблюди. Потім потоптані килими довго відмивали у проточній воді й сушили під пекучим сонцем. Хорошому килиму ці процедури йшли лише на користь, а у поганого відразу виявляли дефекти. Сьогодні цей процес відбувається інакше, але завдання — те саме, що і в давнину: якісно виготовлений килим після правильного миття і сушіння набуває «перської» пластичності й особливої приглушеної виражальності соковитих кольорів.
Що стосується шедеврів давнього перського килимарства, то ми знаємо про них лише з легенд. Однією з таких утрачених цінностей був гігантський «Весняний килим» (122x30 м) перського царя Хосрова I (V ст. н. е.), витканий на честь перемоги над римлянами. У килим, що важив декілька тонн, були вплетені золоті та срібні нитки, коштовне каміння. На жаль, доля килима виявилася сумною — після того, як Персію захопили араби, переможці розрізали його на шматки і забрали на трофеї.
Історія іранського килимарства налічує вже понад 2500 років. Щоб довести свою любов до цього ремесла, іранці відкрили у Тегерані музей килимів (1978) — площею понад 3000 м2. Саме тут експонують 135 унікальних виробів, деякі з яких виткані золотими та срібними нитками. Іран був і залишається світовим лідером із виробництва килимів. Такі центри килимарства, як Наїн, Ісфахан, Тебриз, Габе, Кум виготовляють традиційні, але водночас особливі за стилем килими.
Нині не існує значних відмінностей між перськими килимами, але вони різняться залежно від конкретної території Ірану, де виготовлено килим. Кожна область килимарства в Ірані використовує прийоми й методи, що є характерними саме для цього регіону. Навіть назви килимів відповідають місцю їх виготовлення. Наприклад, тпебризькі килими відзначаються яскравими кольорами й великими елементами візерунка, наїнські — холодними відтінками й дрібними деталями. При цьому можливі найсміливіші поєднання — яскраво-червоного із зеленим або лілового із білим.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   60

Схожі:

Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я
Лу, що базується на наукових даних; виховувати любов до історії своєї Батьківщини; розвивати творчу уяву, спостережливість, пам'ять,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Тема 1: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я
Лу, що базується на наукових даних; виховувати любов до історії своєї Батьківщини; розвивати творчу уяву, спостережливість, пам'ять,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Уроків образотворчого мистецтва -6-7 -8 класи (35 годин, год на тиждень) Вчитель Л. В. Папіш
Зародження образотворчого мистецтва: графіки, живопису, скульптури, а також декоративно-ужиткового мистецтва І архітектури. Прагнення...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Історія української культури
Стародавні кочівники кіммерійці, жили на території Північного Причорномор'я в період
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Педагогічні умови вивчення творів українського образотворчого мистецтва
Презентація досвіду вчителя образотворчого мистецтва Нововолинської гімназії Уманця Євгенія Анатолійовича
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Урок образотворчого мистецтва в 6 класі Вчителя Кізілової Г. О
Сху, В. М. Шумило та С. М. Ковальчуком; невеличка виставка графічних портретів учнів попередніх років; зразки графічних портретів,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Дипломна робота «Розвиток у молодших школярів уявлень про народне мистецтво
Кафедра образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва, дизайну та методики їх викладання
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\1. Найдавніший, за писемними джерелами, народ Північного Причорномор’я – це кіммерійці
України. Відповіді на завдання тесту з історії України зовнішнього незалежного оцінювання 2010 року. Друга сесія
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Мистецтво, 8 клас Урок 18
Тема: Мистецтво бароко. Особливості живопису мистецтва бароко. Види та жанри мистецтва бароко. Творчість живописців Мікеланджело...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Мистецтво є формою відображення суспільного буття, формою суспільної свідомості
Модуль Феномен мистецтва. Ранні форми мистецтва та особливості його розвитку у країнах Стародавнього Сходу. Мистецтво античності:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка