Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я



Сторінка34/60
Дата конвертації21.03.2018
Розмір9.75 Mb.
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   60

3-тя сторінка «Архітектура класицизму»

На основі архітектури Відродження розвивається також класицизм, який у XVII ст. поширився у Франції (ансамбль Версаля у Франції, арх. Ж.-А. Мансар), а з II половини XVIII ст. стає панівним напрямом архітектури всіх європейських країн, а також Америки й Австралії. УII половині XVIII — І половині XIX ст. значного розвитку досягла російська архітектурна школа, яка вплинула на розвиток світової архітектури (творчість архітекторів В. Баже- нова, М. Козакова, А. Захарова, К. Россі та ін.).


Словникова робота.

Класицизм — художній стиль і напрям, зорієнтований на форми античної, насамперед грецької, класики (інша назва — ампір). Класицизм не локалізований у якійсь конкретній історичній добі чи географічному регіоні. Митці Давньої Греції з IV ст. до н. е. вже зверталися до своєї класики VI ст. до н. е. Ці тенденції збереглися і в Середньовіччі; мистецтво Ренесансу також певною мірою є класицистичним. Класицизм як прагнення до ясності та чистоти пропорцій, урівноваженості та гармонії форм проявився у мистецтва Франції XVII ст., посідав чільне місце в англійському мистецтві та в мистецтві більшості європейських країн у XVIII—XIX ст.


На повну силу класицизм проявляється в архітектурних творах італійця Андреа Палладіо, який створив власний варіант палацу і варіював його впродовж усього життя. Він розробив нову систему пропорцій ордерів. Тепер ордер був не декором фасаду, а головним принципом побудови. Палладіо розробив новий різновид міського палацу із прямокутним внутрішнім подвір'ям, оточеним критою колонадою. Принципи раннього класицизму чітко відбилися в багатьох позаміських садибах — віллах.


4-та сторінка «Модерн в архітектурі»
Словникова робота.

Модерн (від фр. moderne — новітній, сучасний) — стиль у європейському мистецтві кінця XIX — початку XX ст., що з'явився насамперед у художній промисловості та архітектурі, а надалі помітно позначився також у малярстві, графіці та скульптурі. Започаткований в Англії у 1870-ті роки, згодом поширився континентом. Модерн — штучне прагнення створити підкреслено новий, «сучасний» художній стиль, для якого є характерними лаконічність, незвичайність декоративних форм, підкреслення структурних елементів.


Стиль модерн в архітектурі поєднав використання нових будівельних матеріалів (сталі, скла, залізобетону) із розкішшю, витонченістю, декоративністю. Важливою ознакою модерну в архітектурі були орієнтація на потреби певних соціальних верств і використання національних елементів виражальності.
Основними елементами стилю є застосування синусоїдних ліній, стилізованих квітів, язиків полум'я,— ліній, запозичених у природи. Створюючи новий стиль, представники модерну використовували умисно примхливі, мінливі форми, вигадливі лінії, асиметрію та вільне планування. Вони застосовували новітні технічні та конструктивні засоби для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель, де всі вирішення підпорядковані єдиному образно-символічному задуму й орнаментальному ритму.
Поряд зі зверненням до хвилястих, природних форм мали місце компромісні варіанти з використанням прямокутних об'ємів, що не погіршувало образності й функціональності стилю. В архітектурі модерну широко використовували як деревину (дерев'яний модерн), так і звичайну та глазуровану цеглу, бетон, металеві конструкції, комбінації матеріалів. Дерев'яний модерн переважав у будівництві заміських помешкань.
В архітектурі модерну, з одного боку, упроваджувалися ідеї художнього індивідуалізму, а з другого, мистецтво утопічно розглядалося як засіб соціального перетворення суспільства (наприклад, у роботах бельгійця X. Ван де Велде, що ґрунтувалися на соціалістичній утопії В. Морріса).
Фасади будинків модерну характеризуються здебільшого динамічністю й плинністю форм, які досить часто наближаються до скульптурного або природного явища (будівлі А. Ґауді в Іспанії, В. Орта й X. Ван де Велде в Бельгії, Ф. Шехтеля в Росії); іноді вони скупі й геометрично чіткі (будівлі Й. Хофмана, Й. Ольбриха в Австрії, Ч. Макінтоша в Шотландії, зрілі роботи Ф. Шехтеля).
Деякі архітектори модерну передбачали функціоналізм, прагнучи виявити каркасну структуру будинку, підкреслити тектоніку мас і об'ємів (деякі будівлі О. Вагнера, Й. Хофмана в Австрії, П. Беренса в Німеччині, О. Перре у Франції).
Виникнення та поширення стилю модерн збіглося з широким використанням забутих будівельних технологій та відновленням ремесел, широким використанням промислових технологій у будівництві суспільно значущих об'єктів (виставкові комплекси, вокзали, буржуазні театри тощо). Важливу роль у популяризації та поширенні стилю зіграли саме міжнародні виставки та будівництво виставкових павільйонів у нових формах. Масова забудова деяких вулиць чи районів створила нове архітектурне середовище в історичних містах — Парижі, Мілані, Барселоні, Манаусі, Відні, Петербурзі, Берліні, Москві, Львові, Ризі, Києві, Празі.
Найбільшої популярності модерн набув під час Усесвітньої виставки в Парижі (1900). Після 1910 року значення модерну поступово зменшилося.
Одним із перших архітекторів, які працювали у стилі модерн, був бельгієць Віктор Орта (1861—1947), який активно використовував нові матеріали, передусім метал і скло. Конструкціям із заліза він надавав форм, що нагадували фантастичні рослини. Сходові поруччя, світильники, що звисають зі стелі, навіть дверні ручки — усе було ретельно спроектовано в єдиному стилі.
Першим прикладом застосування збірних конструкцій у будівництві став Кришталевий палац у Лондоні, споруджений для першої Всесвітньої промислової виставки (1851).
Незвичні, сміливі зразки стилю створив каталонський архітектор Антоніо Ґауді (1852—1926) у Барселоні. Споруджені ним будинки настільки органічно вписуються в навколишній пейзаж, що здаються справою рук природи, а не людини. У будинку Бальо (1905—1907) Ґауді досягнув апогею свого захоплення криволінійними формами та «органічними» мотивами, застосувавши всюди — від фасаду до інтер'єрів та меблювання. Покрівлю викладено черепицею так, що вона нагадує риб'ячу луску. Будинок Міла (1905—1907) часто називають «Педрерою», кам'яною печерою. Ґауді тут досяг сюрреалістичної атмосфери, із хвилястим фасадом, криволінійними формами та ексцентричними димарями- дзвонами.
Однією з перших споруд у стилі модерн був житловий будинок у Парижі на вулиці Франкліна (1903; арх. Огюст Перре). Справжнє відкриття в архітектурі здійснив Jle Корбюзьє (1887—1965), який одним із перших застосував залізобетон. У Франції ідеї модерну розвивав також Ектор Ґімар (1867—1942), якии створив, зокрема, вхідні павільйони паризького метро.
У стилі модерн кожний архітектор творив споруду від початку до кінця — від складання проекту до архітектурного оздоблення. Так забезпечувалась єдність стилю. Прикладом такого синтетичного витвору є приватний будинок Рябушинського в Москві (арх. Ф. Шехтель). Цю надзвичайну споруду, починаючи від витончених деталей огорожі, оздоблення фасаду, різноманітності віконних прорізів, живописного панно на фасаді та завершуючи інтер'єром, у центрі якого розташовані відомі декоративні сходи, створено в єдиному стилі.
У США у межах модерну кінця XIX ст. виникла так звана чиказька школа архітектури, найпомітнішою фігурою якої є Луїс Саллівен (1856—1924), який запропонував тип висотної офісної будівлі з мінімумом декору — хмарочос. Таким чином, модерн став «сходинкою» до архітектури XX ст.
Перші хмарочоси були побудовані в Чикаго (місто після спустошливої пожежі 1871 року потребувало нових будівель). Кілька років потому було винайдено електричний ліфт (1880). Уважається, що першою такою будівлею в Чикаго був Хоум-іншуранс- білдінг (1883—1885, арх. В. Джені), яку почали наслідувати. Будівля універмагу «Карсон, Пірі енд Скотт» (1899, арх. Л. Саллівен) із «ґратчастим» фасадом із величезних горизонтальних вікон і фанерованих білою плиткою стін став прообразом хмарочосів усієї Америки.


5-та сторінка «Культова арабо-мусульманська архітектура»
У результаті арабських завоювань VII—IX ст. виникла величезна держава — Арабський халіфат (у складі Аравійського півострі- ва, сучасних Іраку, Ірану, більшої частини Закавказзя, Середньої Азії, Сирії, Ізраїля, Йорданії, Єгипту, Північної Африки, Іспанії та Португалії, Північної Індії).
Словникова робота.

Мавританське мистецтво — умовна назва стилю мистецтва, що виникло у VII—VIII ст. у південних областях Іспанії та країнах Північної Африки внаслідок злиття художніх традицій арабів-завойовників з культурою місцевого населення.


Однією з характерних рис синтезу мистецтв у монументальному арабському зодчестві є важлива роль декоративних форм. Особливе значення має орнамент (арабески — складний орнамент із геометричних фігур і стилізованих рослинних мотивів, який подеколи містить каліграфічні східні написи), що монохромним мереживом, барвистим килимом укриває стіни і склепіння будинків (багатим оздобленням славилися навіть численні громадські лазні, у спорудженні яких використовувався досвід зведення римських терм).
В архітектурі жител здавна були вироблені прийоми планування будинків із внутрішніми подвір'ями та із захищеними від спеки терасами.
Спільні для багатьох народів Близького й Середнього Сходу особливості архітектури були пов'язані із природно-кліматичними умовами країн і можливостями будівельної техніки (наприклад, використання особливих конструкцій із глини, цегли й каменю). Були створені різноманітні форми арок — стрілчасті, підковоподібні, фестончасті; винайдені особливі системи склепінчастого перекриття.
Стіни мечеті, палацу, медресе, караван-сараю так само, як і стіни будинків та укріплень, являли собою перешкоду, ховаючи те, що було всередині. Особливе значення (як ядро архітектурної композиції) мало відкрите квадратне або прямокутне подвір'я, оточене арковими галереями. У мечетях до однієї зі сторін цього подвір'я, зорієнтованої в бік Мекки, прилягала глибша аркада, яка утворювала кілька рядів молитовної зали. Арки спиралися на колони й стовпи.
Середньовічні архітектори Арабського Сходу створили нові типи монументальних культових і світських будівель:
•    мечеті — молитовні будинки мусульман;
•    мінарети — вежі, з яких закликають вірян на молитву;
•    медресе — мусульманські духовні училища;
•    караван-сараї та криті ринки, що відповідали розмаху торговельної діяльності міст;
•    палаци правителів, укріплені цитаделі, фортечні стіни з воротами й вежами;
•    мавзолеї — монументальні похоронні споруди, що містять камеру із останками померлого й поминальну залу.
Мечеть є будівлею, що стоїть осторонь, із куполом-гамбізом. Іноді мечеть має внутрішнє подвір'я (наприклад, Аль-Харам). Флігелем до мечеті пристроюють 1—9 веж-мінаретів (кількість мінаретів повинна бути меншою, ніж у мечеті Аль-Харам). Молитовна зала позбавлена зображень, але на стінах можуть бути написані арабською рядки з Корану. Стіна, звернена до Мекки, позначена порожньою нішею — міхрабом. Праворуч від міхрабу розташована кафедра — мінбар, з якої проповідник (імам) читає проповіді віря- нам під час молитви. При мечетях іноді працюють школи-медресе.
Арабське слово масджид — мечеть, є похідним від арабського кореня саджада — падати ниць, уклонятися — тобто слово позначає місце поклоніння. Воно свідчить про місце, де вірянин може вклонитися Богові під час молитви і не припускає нічого, окрім чистого простору. Мусалла — особливий тип відкритих споруд, що оточені стіною або мають тільки одну стіну (вона визначає напрямок у бік Мекки), розташовані зазвичай за межами міста.
Під час поширення ісламу на нові землі, для потреб вірян не лише будували нові храми, але й пристосовували ті, що вже існували, здебільшого християнські. З-поміж найвідоміших — храм Св. Софії в Царгороді (Стамбулі), а також мечеті Багдада. Власне ісламські храми — це прості та зручні споруди, що наближаються за формою і планом до будинку Пророка в Медіні, закладені на місці колишніх військових таборів. Наприкінці VII ст. була визначена відмінність (за призначенням і функціями) між масджид — невеликою мечеттю для індивідуальної молитви та масджид джаммі — соборною («п'ятничною») мечеттю для колективної молитви, що здійснює вся громада опівдні щоп'ятниці.
Усі мусульманські культові споруди об'єднані спільною рисою — вони орієнтовані строго на Мекку (точніше, на Каабу): місце, куди мусульмани посилають молитви. Цей напрямок називається кібла («те, що розташоване навпроти»). Від нього отримала свою назву задня, звернена до Кааби, стіна будь-якої молитовної будівлі в ісламі, яка теж називається кібла. У ранній період, коли молитву здійснювали на окресленій на піску ділянці землі, кіб- лу визначали за тінню списа, устромленого в землю. Орієнтація на Мекку утвердилась тоді, коли язичницьке святилище — Каабу — було оголошено також і мусульманською святинею. Про це йдеться у другій сурі Корану, що належить до найдавніших медін- ських одкровень.
Як архітектурна споруда медресе склалася у X—XII ст. (наприклад, медресе Нізаміє в Харгірді, Іран, XI ст.; медресе ан-Нурія аль-Кубра в Дамаску, XII ст.).
Медресе являє собою 1—2-поверхову споруду з прямокутним подвір'ям, келіями, мечеттю та аудиторіями.
Існують регіональні відмінності в архітектурі медресе. У Середній Азії мечеть і аудиторії розташовані в корпусі будівлі, по обидва боки від порталу, у Сирії та Єгипті вони займають обернені до подвір'я лоджії. У Малій Азії подвір'я медресе зазвичай покрите масивним куполом.
Медресе оздоблюють різьбленням по каменю, стуку (алебастровій штукатурці), дереву й теракоті та полив'яними плитками.
Зазвичай медресе відкривали при великих мечетях. У них готували служителів культу (імамів), учителів початкових мусульманських шкіл — мектпебів, а також службовців держапарату.
Перше медресе було відкрито 859 року у Фесі (Марокко). У період IX—XIII ст. медресе поширилися всією територією Близького й Середнього Сходу, а також у Магрибі, тобто країнами, звідки зародився іслам та які зазнали ісламізації.
У період Середньовіччя медресе були осередками культури — фактично першими університетами в сучасному розумінні.
У часи Аббасидів було створено цілу мережу медресе, яка, крім Персії, Аравії та Магрибу, охопила й деякі території Західної Європи — Аль-Андалус (переважна частина сучасної Іспанії) та Си- цилійський емірат та території сучасних Афганістану, Пакистану, Пенджабу (Північна Індія). Знамениті медресе діяли в Каїрі (університет Аль-Азхар, 975) та Багдаді (університет Мустпансирія, 1233). Наприкінці існування Золотої Орди у XV ст. разом із прийняттям ісламу мусульманська культура, зокрема й медресе, поширилася величезною територією Поволжя (у тюрків, татарів і башкирів), Середньої Азії та Казахстану. Відомими медресе XV—XIX ст. були медресе Бухарського ханства в Самарканді (медресе Улугбе- ка) та Бухарі; також діяли медресе в Казані, Уфі, Криму (зокрема, Зінджирлі-медресе, засноване 1500 року Менґлі І Ґераєм у Сала- чику поблизу Бахчисарая). У XVII—XIX ст. медресе поширилися у багатьох частинах Африки — у Західному і Східному Судані.
Мінарет в ісламській архітектурі — баштоподібна культова споруда при мечеті, з балкона (шерифе) якої глашатай (муедзин) скликає мусульман на молитву (салятп).
Зовнішні стіни мінарету нерідко мають художнє оздоблення — це фігурна цегляна кладка або облицювання полив'яною цеглою.
Стилі та загальна архітектура мінаретів можуть значно різнитися — залежно від регіону і часу будівництва.
Свої особливості мали мінарети у мусульманських народів Індії, російського Поволжя (татари) — своєрідний сплав церкви й мечеті, із мінаретом посеред даху; у Китаї — з елементами пагоди, а також у інших народів тощо.
З-поміж мечетей відомі пам'ятки архітектури — Калаян у Бухарі (1127), Кутпб-Мінар у Делі (бл. 1200), мечеть Ібн-Тулуна у Каїрі та ін.
Мечеть Аль-Харам — головний священний храм мусульман, у внутрішньому подвір'ї якого знаходиться Кааба. Є об'єктом обов'язкового паломництва — хаджу (у Корані мечеть Аль-Харам згадано 15 разів). Розташовано у Мецці в Саудівській Аравії.
Прототип мечеті Аль-Харам з'явився 638 року. За часів пророка Мухаммеда і «праведних халіфів» Заповідна мечеть була маленькою, без стін; територію відокремлювали будинки, між якими розташовувалися ворота, що служили за вхід. Уперше мечеть розширив халіф Омар ібн Хаттаб, який викупив усі будинки, що до неї прилягали, зруйнував їх, а територію огородив невисокою стіною. Осман ібн Аффан, ставши халіфом, знову розширив мечеть у той самий спосіб. Мечеть Аль-Харам і надалі продовжували розширювати інші правителі.
Сьогодні до мечеті ведуть 4 головних входи і ще 54 додаткових, не беручи до уваги входів на 2-й і нижній рівні. Площа мечеті складає 309 000 м2 і може вмістити до 700 000 чоловік. Мечеть має 9 мінаретів заввишки 89 м, 11 сходів та 7 ескалаторів. Комплекс освітлюється за допомогою двох електростанцій. Мечеть оснащено радіо- і телестудіями, а також кондиціонерами.
Без Блакитної мечеті (Ахмедіє) султана Ахмета І неможливо уявити Стамбул. Мечеть (побудована 1616 року) розташована навпроти храму Св. Софії і мала, за задумом султана, перевершити за красою християнський храм.
Сусідство двох архітектурних шедеврів надає площі між ними неповторності. Уже майже 400 років стоять поруч ці два пам'ятники світових релігій. Офіційно Блакитну мечеть називають мечеттю Султана Ахмеда. А назвою «Блакитна» вона зобов'язана 200 000 кахлям блакитного кольору, що прикрашають її зсередини.
Архітектором мечеті був Мехмет-Ага, який створив цей шедевр архітектури за 7 років. Будівля має всі характерні для архітектури мечетей ознаки. Незвичним у Блакитній мечеті є тільки те, що у неї 6 мінаретів: 4, як зазвичай, з боків, а 2, дещо нижчі,— у зовнішніх кутах внутрішнього подвір'я. У легендах ідеться про те, що цим султан спричинив гнів старійшин Мекки (релігійний центр ісламу).
До середини IX ст. належить найперший із пам'ятників громадської архітектури середньовічного Єгипту, що дійшли до сьогодні,— Нілометпр, побудований на острові Роду поблизу Фустату. Споруда являє собою глибокий колодязь із високою колоною посередині, за якою вимірювали рівень води в Нілі. Стіни колодязя викладені каменем, прикрашені декоративними нішами і фризами з куфічними написами.
Найдавнішою є форма квадратних у плані мінаретів Сирії, які наслідували вигляд дзвіниць сирійських християнських церков. Останні ж, у свою чергу, розвинули традиції елліністичних і римських баштових укріплень. Тип квадратного в плані мінарету поширився в країнах Північної Африки та в Андалузії. На Близькому й Середньому Сході панівною стала кругла, дещо звужена у верхній частині форма мінарету. Угорі мінарет прикрашали кільцевий балкон, карниз і легка надбудова у вигляді ліхтаря.
У центрах мусульманського світу у різні часи змінювалися розміри веж, їх пропорції, елементи композиції, характер оздоблення. Цікавою є форма мінарету аль-Мальвія в Самаррі на березі Тигру. Він був частиною комплексу Великої мечеті міста, найбільшої в мусульманському світі, яку почали будувати 847 року. Велика мечеть займала площу 38 000 м2 і являла собою типовий зразок арабської колонної мечеті з велетенським подвір'ям, молитовною залою і мінаретом. Мінарет має незвичну форму: на квадратній основі зрізаний конус, охоплений зовнішнім спіральним обходом- пандусом. Можливо, його архітектор узяв за взірець вавилонський зикурат Етеменанкі.
Незвичним силуетом вирізнялися мінарети Туреччини. Вони були дуже високими, багатогранними й багатоярусними.
З часів династії Омейядів збереглися так звані замки пустелі — резиденції халіфів і придворної знаті, побудовані подалі від неспокійних і багатолюдних міських центрів. Навколо замків були поселення, функціонувала система зрошення — підземні водоймища, канали, греблі, підземні цистерни; квітнули сади, люди обробляли землю, полювали у доглянутих мисливських угіддях. Замки пустелі нагадували пізньоримські та візантійські сільські садиби. З-поміж них траплялися й справжні замки — великі за розмірами, складні й чіткі за планом, із парадними залами й кімнатами, великою кількістю господарських приміщень. Ці замки були красиво й багато оздоблені рельєфами, різьбленням по каменю, скульптурою, розписами й мозаїкою. Ззовні така споруда утворювала замкнутий кубічний об'єм з круглими вежами по кутах і єдиним парадним входом. Замок Хірбет аль-Мафджар поблизу Ієрихона (сучасна Йорданія) — складний ансамбль, який містив палац, мечеть, велетенську лазню, павільйон із басейном у великому подвір'ї. У замку збереглися мозаїки на підлозі, що ілюструють римсько-візантійську традицію у мусульманському мистецтві. Особливо цікавою є декоративна скульптура зі стуку. Барабан одного з куполів спирався по кутах на фігури атлантів. Цей античний мотив був трактований з урахуванням східних традицій: фігури — важкі й застиглі, з могутніми, схожими на стовпи, ногами, очі непропорційно великі, зачіски та лінії одягу перетворюються на елементи орнаменту. Купол у лазні прикрашений розеткою, у шість пелюсток якої вписані голівки східних красунь.
Перші медресе виникли в Сирії та Іраку. 1227 року було споруджено велетенське двоповерхове медресе Мустпапсирія у Багдаді — із бібліотекою, шпиталем, лазнею. Навколо прямокутного подвір'я розташовувалися приміщення, де жили викладачі та студенти.
Альгамбра (з араб.— червона) — архітектурний ансамбль, визначний пам'ятник мавританської архітектури XIII—XIV ст. у південній Іспанії, розташований на пагорбах тераси у східній частині міста Ґранада, що складається з мечеті, палацу та фортеці. Ззовні вирізняється фортечною суворістю, усередині — розкішшю оздоблення.


6-та сторінка «Храми Індії»
Індійське мистецтво упродовж свого розвитку позначене тісним зв'язком із панівними в різні періоди релігійними системами. Майже всі його пам'ятки, що дійшли до сьогодні, мали релігійний характер. Багато з них не збереглося, адже для будівництва використовували різний матеріал: камінь — для релігійних святинь; дерево, цеглу та глину — для світських споруд. Пріоритет релігії в індійській культурі яскраво виявився у сфері мистецтва.
Більшість архітектурних і скульптурних пам'яток датується періодом між IV ст. до н. е. та першими століттями нашої ери. Найсуттєвіші художні надбання належать до часів панування буддизму за династії Маур'їв, особливо за царювання Ашоки. Це був період розквіту міст — центрів ремесла, торгівлі, науки та мистецтва.
На художню культуру давньоіндійського суспільства глибокий вплив справили індуїзм, буддизм та іслам. Художньо-образне сприйняття крізь призму цих релігійних та філософських систем вирізняється витонченістю зображення людини і навколишнього світу, досконалістю архітектурних форм. З цього погляду вражають скельні храми Еллори. Одним із чудес світу є храм Кайла- санатха. Це справді унікальна пам'ятка архітектури: упродовж 150 років давні майстри вирубували цей храм у скелі, оздобивши його численними скульптурними фігурами та барельєфними композиціями від цоколя до пірамідальних веж. У старому Делі з-поміж відомих пам'яток давнини збереглося місто-фортеця Лал- Котп (кінець XI ст.) із унікальною суцільно-залізною колоною, вік якої понад 150 000 років. Поверхня цього металевого велетня й досі блискуча і не ушкоджена іржею. Віднайти призначення колони — завдання для вчених майбутнього.
Індуїстські храми у IV—VI ст. були невеликими за розмірами — дерев'яними, із пласкими дахами і товстими стінами. Згодом їх починають зводити з каменю; вони стають значно вищими. Основною в індуїстському храмі є вежа (шикхара) над невеликим святилищем із фігурами або символами богів. Цю форму використовували також буддисти, наприклад, у спорудженні храму у Бодх-Гаі поблизу місця прозріння Будди.
З IV ст. розвивається світська культура. Поруч із храмами у трактаті з архітектури V—VI ст. описані громадські споруди, палаци. Гуптські царі підтримували різноманітні релігії, але віддавали перевагу культу Вішну (наприклад, у тогочасних написах індуїстські імена зустрічаються вп'ятеро частіше, аніж буддійські або джайністські). Духу ієрархічної спільноти повною мірою відповідала основна ідея індуїзму — служіння Богу та відданості Йому. Найпопулярнішими богами стали Вішну та Шива.
У XII—XIII ст. в Індії з'явилися основні типи культових споруд мусульман, передусім мечеті, мінарети, медресе, мавзолеї. В основних типах архітектурних споруд ранньоісламського періоду простежуються ісламські традиції, але в деталях культових будівель також помітним є вплив індійської архітектури. Колони, деталі архітектурних прикрас із великою кількістю рослинних орнаментів запозичені у буддійських та індуїстських будівель. Також характерною рисою архітектури ранньоісламського періоду є її гармонійне поєднання з навколишнім середовищем.
Пізніше в Індії набули поширення стпамбхи — культові кам'яні стовпи з висіченими на них написами (проповідями). Най- знаменитіший — Сарнатпхський (колона Ашоки). На барабані висічені тварини — символи сторін світу, на капітелі — леви, які несуть колесо закону (образ Будди і знак його прозріння). Визначилися також місця паломництва: Капілавасту, де народився Будда; Гайа, де він прозрів; Бенарес, де він прочитав першу проповідь; Кусінагара, де він досяг стану нірвани.
З III ст. до н. е. з'явилися буддійські храми у печерах Аджанти (найпізніші створені у VII ст. н. е.). На їх стінах добре зберігся живопис: сцени з життя Будди, його втілення, сцени з життя індійців. Зображенням притаманна вишукана естетичність.
Безсмертною пам'яткою індійської архітектури є мавзолей Тадж-Махал (1630—1652), який називають «поемою в камені». Грандіозна (заввишки 74 м) біломармурова споруда з облицюванням із самоцвітів зведена за наказом Великого Могола шаха Джаха- на як мавзолей для його дружини Мумтаз Махал. Для будівництва було залучено 20 000 робітників, витрачено понад 90 млн рупій (грошова одиниця Індії). Тадж-Махал відобразив красу й могутність імперії Великих Моголів.
У основі споруди лежить квадратна платформа зі сторонами понад 95 м, по кутах мавзолею — 4 мінарети. Стіни викладені полірованим мармуром, ззовні подекуди доповнені червоним піщаником. У вікнах та арках — ажурні решітки. Склепінчасті переходи розписані (арабськими літерами) сурами із Корану.
Більшість дослідників вважає, що Тадж-Махал побудовано з матеріалів, які привозили з усієї Індії та Азії. Для транспортування будівельних матеріалів використовували понад 1000 слонів. Білий мармур привозили з Раджастану, яшму — з Пенджабу, нефрит і гірський кришталь — із Китаю, бірюзу — із Тибету, лазур — із Афганістану, сапфіри — зі Шрі Ланки, сердолік — з Аравії.
Ім'я архітектора невідоме, але поширена думка, що в розроблянні проекту брали участь найкращі архітектори Індії та інших країн Сходу на чолі з агрським архітектором Устад-Ісою. Не виключено, що одним із авторів був сам шах Джахан, який мав витончений художній смак.
Навколо Тадж-Махалу шах Джахан висадив сад, причому сам мавзолей стоїть на початку саду. У центрі саду створено мармурове водоймище. Уздовж зрошувального каналу з фонтанами висаджені кипариси.
Навпроти Тадж-Махалу, на іншому березі річки, шах Джахан мав намір побудувати ще одну гробницю, для себе, тієї самої форми, що й Тадж-Махал, але із чорного мармуру. Обидва мавзолеї мали з'єднуватися мостом. Але плани не втілилися в життя. Після смерті шаха Джахана поховали в одному склепі з Мумтаз Махал. На їх могилах лежать плити, прикрашені золотим і срібним орнаментом.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   60

Схожі:

Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я
Лу, що базується на наукових даних; виховувати любов до історії своєї Батьківщини; розвивати творчу уяву, спостережливість, пам'ять,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Тема 1: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я
Лу, що базується на наукових даних; виховувати любов до історії своєї Батьківщини; розвивати творчу уяву, спостережливість, пам'ять,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Уроків образотворчого мистецтва -6-7 -8 класи (35 годин, год на тиждень) Вчитель Л. В. Папіш
Зародження образотворчого мистецтва: графіки, живопису, скульптури, а також декоративно-ужиткового мистецтва І архітектури. Прагнення...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Історія української культури
Стародавні кочівники кіммерійці, жили на території Північного Причорномор'я в період
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Педагогічні умови вивчення творів українського образотворчого мистецтва
Презентація досвіду вчителя образотворчого мистецтва Нововолинської гімназії Уманця Євгенія Анатолійовича
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Урок образотворчого мистецтва в 6 класі Вчителя Кізілової Г. О
Сху, В. М. Шумило та С. М. Ковальчуком; невеличка виставка графічних портретів учнів попередніх років; зразки графічних портретів,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Дипломна робота «Розвиток у молодших школярів уявлень про народне мистецтво
Кафедра образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва, дизайну та методики їх викладання
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\1. Найдавніший, за писемними джерелами, народ Північного Причорномор’я – це кіммерійці
України. Відповіді на завдання тесту з історії України зовнішнього незалежного оцінювання 2010 року. Друга сесія
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Мистецтво, 8 клас Урок 18
Тема: Мистецтво бароко. Особливості живопису мистецтва бароко. Види та жанри мистецтва бароко. Творчість живописців Мікеланджело...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Мистецтво є формою відображення суспільного буття, формою суспільної свідомості
Модуль Феномен мистецтва. Ранні форми мистецтва та особливості його розвитку у країнах Стародавнього Сходу. Мистецтво античності:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка