Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я



Сторінка40/60
Дата конвертації21.03.2018
Розмір9.75 Mb.
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   ...   60

10-й учень (інформаційна довідка про P. X. Нурієва)
Рудольф Хамовітович Нуреєв, відомий у всьому світі як Нурієв (17.03.1938—06.01.1993) — артист балету, балетмейстер.
Почав танцювати в дитячому фольклорному ансамблі в Уфі, а 1955 року вступив до Ленінградського хореографічного училища. Після його закінчення (1958) Нурієв став солістом балету Театру ім. С. М. Кірова (нині — Маріїнський театр).
16 червня 1961 року, перебуваючи на гастролях у Парижі, відмовився повернутися до СРСР, ставши «неповерненцем».
Невдовзі Нурієв почав працювати в Королівському балеті в Лондоні та швидко став світовою знаменитістю. Понад 15 років Нурієв був зіркою лондонського Королівського балету і постійним партнером видатної англійської балерини Марго Фонтейн. Виступав у всьому світі (Європа, СІЛА, Японія, Австралія та ін.), працюючи дуже інтенсивно (наприклад, 1975 року кількість виступів досягла 300). На думку фахівців, Рудольф Нурієв повністю змінив пасивну роль танцюриста в класичному балеті. Упродовж 1983—1989 років Нурієв був директором балетної трупи паризької Гранд-опера. Неодноразово виступав на одній сцені з Івет Шовіре.
Одне з його головних досягнень у цей період — «відкриття» Сильві Гіллем. Брав участь у класичних і сучасних постановках, багато знімався в кіно і на телебаченні, ставив класичні балети. В останні роки життя виступав як диригент.
Помер 1993 року поблизу Парижа. Похований на російському кладовищі Сент-Женев'єв-де-Буа під Парижем.
У Казані та в Уфі проводять міжнародні фестивалі класичного балету ім. Рудольфа Нурієва. Башкирський державний театр опери і балету в Уфі названий на його честь.
Найкращі його балети: «Лебедине озеро» (принц Зігфрид, Ротбарт), «Лускунчик» (Дроссельмейер, Принц), «Спляча красуня» (Синій птах, принц Флоримунд (Дезіре)), «Жизель» (Альберт), «Дон Кихот» (Базіль), «Корсар» (раб), «Ромео і Джульєтта» (Ро- мео, Меркуцціо), «Сильфіда» (Джеймс), «Петрушка» (Петрушка).

3. Розповідь учителя
Розвиток російського балету II половини XIX — початку XX ст. пов'язаний передусім із М. Петіпа (1818—1910), який здійснив новаторські балетні постановки. Усесвітнє визнання Петіпа принесли балети «Спляча красуня» і «Лебедине озеро» (у співавторстві з Л. Івановим), а імена О. Преображенської, М. Кшесинської, П. Гердта ввійшли до історії балетного мистецтва. Новий етап у розвитку російського балету пов'язаний з іменем О. Горського (1871—1924) —постановника балетів «Дон Кіхот» і «Саламбо». Він відмовився від застарілих прийомів пантоміми, зробивши дію чіткішою та динамічнішою, і залучив до художнього оформлення своїх вистав відомих художників, зокрема К. Коровіна та О. Головіна.
Від початку XX ст. настала черга російському балету впливати на розвиток західноєвропейського — завдяки «Російським сезонам» С. Дягілєва у Парижі (від 1908).
Саме з іменами цих представників мистецтва хореографії пов'язаний тріумф «Російських сезонів» у Парижі, організованих видатним театральним діячем С. Дягілєвим. Складно переоцінити значення дягілєвських сезонів для розвитку світового балету. Вони є яскравим прикладом міжвидового синтезу мистецтв: музики, хореографії та живопису, що був можливим завдяки творчим пошукам художників О. Бенуа, Л. Бакста, В. Сєрова, М. Еріха; композитора І. Стравінського; хореографів М. Фокіна і Д. Ма- ланчина.
Авангардистом хореографічного мистецтва XX ст. уважають М. Фокіна (1880—1940), який шукав нових засобів виражальності, удосконалював і навіть видозмінював малюнок танцю, створюючи нові танцювальні форми. У його постановках («Єгипетські ночі», «Дафніс і Хлоя», «Петрушка») засяяли зірки російського балету А. Павлова, В. Ніжинський, Т. Карсавіна, О. Спесивцева.
Розквіт російського балету II половини XX ст. пов'язаний з іменами Г. У ланової, О. Лепешинської, Ю. Григоровича, М. Плісецької, Н. Безсмертнової, М. Лієпи, В. Васильєва, К. Максимової, В. Чабукіані, Р. Нурієва, М. Баришнікова та ін.
Розглядаючи мистецтво хореографії, слід наголосити, що воно представлене не лише класичним балетом, але й безпосередньо пов'язане із традиціями народного танцю, що відтворює в русі та пластиці специфіку національної самосвідомості.

VI.    Підбиття підсумків уроку


Рефлексія
♦    Мене найбільше зацікавила творчість композитора (актора, хореографа)...
♦    Сьогодні на уроці мене вразило...
♦    Мені цікаво дізнатися більше про...
VII.    Домашнє завдання
Для всіх:
1) заповнити таблицю

«Петербурзька та Московська балетні школи»;
Порівняльна характеристика    Балетна школа
Петербурзька    Московська

Спільне        


Відмінне        

2) доповнити сторінкою «Російський балет як невід'ємна складова світової культурної спадщини» альбом «Культурна спадщина народів світу».


Індивідуальне (для учнів із високим рівнем навчальних досягнень ): учитель призначає «мистецтвознавців» і «тележурналістів» (5 учнів; готують інформацію про історію кінематографа Франції та США, жанри американського кіно, Каннський кінофестиваль, кінопремію «Оскар») та «телеведучого» (1 учень).
Групове (парне): решта учнів класу — «фанати кіно» — об'єднується у 7 груп (пар) та готує сценарій уроку-телепередачі «Дивовижний світ кінематографа» й довідкову інформацію про життєвий та творчий шлях Ж.-П. Жене, Ж. Філіпа, Ж. Маре, JI. Бессо- на, Ч. Чапліна, Ф. Копполи, М. Скорсезе.

11 клас


ТЕМА: Франція — батьківщина мистецтва кіно (видатні режисери, актори). Кіно США. Основні

жанри американського кіно (пригодницький, мюзикл, бойовик, фантастика, фільми

жахів, фільми катастроф та ін.)

МЕТА: розкрити шляхи розвитку європейського кіномистецтва на прикладі французького та італійського кіно, ознайомити учнів з особливостями жанрів американського кіно, творчим шляхом видатних режисерів і акторів; розвивати вміння аналізувати художні особливості кінофільму, давати оцінку фільмам; виховувати естетичний смак, зацікавленість кіномистецтвом.

ОБЛАДНАННЯ: портрети видатних митців французького та американського кінематографа (Ж.-П. Жене, Ж. Філіпа, Ж. Маре, JI. Бессона, Ч. Чапліна, Ф. Копполи, М. Скорсезе); відеофрагменти кінофільмів (Ч. Чапліна «Золота лихоманка», JI. Бессона «Леон: професіонал», Ф. Копполи «Хрещений батько», М. Скорсезе «Таксист»). Музичний ряд: саундтреки композиторів Е. Серра, Н. Рота, Б. Херрманна до кінофільмів «Леон: професіонал», «Хрещений батько», «Таксист».
ХІД УРОКУ
I.    Організаційний момент
II.    Перевірка домашнього завдання
Презентація сторінки «Найвидатніші іспанські живописці» альбому «Культурна спадщина народів світу» (1—2 учні)

III.    Актуалізація опорних знань
Питання-роздум
♦ Як ви розумієте вислів Дж. Б. Шоу: «Між актором та автором взаємини приблизно такі самі, як між каменярем та архітектором. їм не обов'язково розуміти загальний задум, від цього вони свою роботу краще не робитимуть»?

IV.    Мотивація навчальної діяльності
V.    Викладення нового навчального матеріалу
Телепередача «Дивовижний світ кінематографа»
Ведучий.

Доброго дня! Вітаю вас, шановні «мистецтвознавці» та «фанати кіно», на телепередачі «Дивовижний світ кінематографа»! Сьогодні в програмі: історичний розвиток кінематографії у Франції та США, новини з Каннського фестивалю, репортаж із церемонії вручення премії «Оскар» та інтерв'ю з поціновувачами творчості видатних митців французького й американського кіно. У нашій студії — «мистецтвознавець» із Франції. Розкажіть, будь ласка, як зароджувався та розвивався кінематограф у цій країні.


1-    й    «мистецтвознавець».

Кінематограф виник у Франції, коли 28.12.1895 р. в індійському салоні «Гранд-кафе» на бульварі Капуцинів у Парижі відбувся публічний показ «Сінематографа братів Люм'єр». Можна сказати, що відтоді французьке кіно ніколи не втрачало своєї популярності. Французьке кіномистецтво є одним із найулюбленіших у світі, що за популярністю поступається лише Голлівуду. На початковій стадії французьке кіно здебільшого було трюковим, де важливу роль відігравали винахідник кінотрюків, автор кінофеєрій Ж. Мельєс і компанія «Фільм д'Арт», що відкрили дорогу в кіно багатьом драматургам, театральним акторам і композиторам. 1910 року у світі стають популярними кінокомедії за участю М. Ліндера, авантюрні серії Л. Феяда. До Першої світової війни французьке кіно випускало 90% світової кінопро- дукції (здебільшого зусиллями компаній «Пате» і «Гомон»).



2-    й    «мистецтвознавець».

У повоєнні роки у Франції виникає рух проти використання кіно з комерційною метою, учасники якого організовували кіноклуби, де пропагували найкращі досягнення світового кіномистецтва.


Сучасний образ французького кіно сформувався після Другої світової війни. З 1946 року відбувається щорічний Міжнародний кінофестиваль у Каннах. З 1976 року впроваджено щорічну національну кінопремію «Сезар».
3-    й    «мистецтвознавець».

У 1940-ві—1950-ті роки стають відомими чудові актори: Жерар Філіп, Бурвіль, Жан Маре, Луї де Фюнес, Серж Реджані та ін. У цей період здобувають усесвітнє визнання найкращі екранізації французької класики: «Пармська обитель» (1948), «Червоне й чорне» (1954), «Тереза Ракен» (1953). У розвитку французького кіно важлива роль належить новаторському фільму А. Рене «Хіросімо, любове моя» (1959).


Найвідомішими представниками «Нової хвилі» (напрям французького кінематографа кінця 1950 — початку 1960-х років), що вплинула на розвиток кінематографа в усьому світі, стають понад 150 режисерів, зокрема: Ж.-Л. Годар, Ф. Трюффо, К. Лелюш, К. Шамброль, Л. Маль та ін. Згодом вийшли фільми-мюзикли режисера Ж. Демі «Шербурзькі парасольки» (1964) і «Дівчата із Рошфора» (1967), що є популярними до сьогодні. У 1960—1970- ті роки у французькому кіно з'являються такі яскраві актори, як Жан Моро, Жан-Поль Бельмондо, Жерар Депардьє, Катрін Де- ньов, Ален Делон, Ані Жирардо, П'єр Рішар.

4-    й    «мистецтвознавець».

Сучасне французьке кіно характеризується певною витонченістю, поєднанням психології та драматизму сюжету з деякою пікантністю і художньою красою знімань. Стилістику кіномистецтва визначають модні режисери (Люк Бессон, Жан-П'єр Жене, Франсуа Озон та ін.) та популярні актори (Жан Рено, Одрі Тоту, Софі Марсо та ін.). Уряд Франції активно сприяє розвитку й експорту національного кінематографа.




Ведучий. Дуже змістовна відповідь! Час надати слово знавцям творчості французьких акторів і режисерів.
1-й «фанат кіно».

Жан-П'єр Жене (нар. 03.09.1953) — французький кінорежисер і сценарист. Його фільми, що сповнені символіки та підвищеної чутливості, фантазії, характеризуються деталізованими, глибоко продуманими сценами та сюжетами. За жанром — суміш комедії, драми та мелодрами, іноді трилера. Режисер також знімав телевізійні реклами та відеокліпи.


Фільми Жене вирізняються колірною гамою, де переважають тони сепії, а також насичені червоний, жовтий, синій та зелений кольори. Це створює чуттєву та своєрідну фантастичну атмосферу. Для своїх фільмів Жене добирає акторів із незвичними рисами обличчя та часто використовує ширококутові лінзи для викривлення людських рис і поз. Дуже часто використовується ретельно продуманий рух камери (крану).
В усіх фільмах Жене обов'язково грає Домінік Піньйон. Жене також часто знімає Жан-Клода Дрейфуса, Одрі Тоту, Руфу- са, Сержа Мерліна. Персонажі Жене — здебільшого сироти або напівсироти. Сюжети — про кохання між двома незвичними й самотніми людьми (Амелі та Ніно, Матільда та Манех, Луазон та Жулі). Титри фільмів завжди містять фотографії усіх акторів, як грали у картині.

2-    й    «фанат кіно».

Жерар Філіп (04.12.1922—25.11.1959) — видатний французький актор театру і кіно. На театральну сцену Філіп вийшов 1942 року після закінчення курсів акторів. Це був театр Жана Вілара, де він зміг незабаром стати провідним виконавцем. Фільмографія: «Малюки з набережної квітів» (1943); «Ідіот» (1946); «Диявол у плоті» (1947); «Пармська обитель» (1948); «Краса диявола», «Карусель», «Жульєтта, або ключ до сновидінь», «Загублені сувеніри» (усі — 1950); «Фанфан-тюльпан», «Сім смертних гріхів», «Нічні красуні» (усі — 1952); «Червоне та чорне», «Таємниці Версаля» (обидва — 1954); «Великі маневри» (1955); «Якщо б нам розповіли про Париж» (1956); «Життя удвох», «Монпарнас» (обидва — 1958); «Небезпечні зв'язки» (1960); «Лихоманка приходить в Ель-Пао» (1959).



3-    й    «фанат кіно».

ЖанМаре(11.12.1913—08.11.1998) — знаменитий французький актор, а також постановник, письменник, художник, скульптор, каскадер. Грав у пригодницьких фільмах героїчні ролі сміливих та відважних персонажів; постійно перебуваючи у відмінній фізичній формі, сам виконував різні трюки, бився на шпагах. Режисери навмисно компонували кадри так, щоб було видно, що трюк виконує сам актор.


Фільмографія (більше ніж 90 (!) кіноролей упродовж 1933— 1998): «Скляний замок» (1950), «Спальня старшокласниць» (1953); «Таємниці Версаля», «Граф Монте-Крісто» (1954); «Заповіт Орфея» (1959); «Битва при Аустерліці», «Капітан», «Паризькі таємниці» (1960), «Залізна маска» (1962); серія кінострічок про Фантомаса(1964,1965, 1966); «Знедолені» (1994) таін.

4-    й    «фанат кіно».

Люк Бессон (нар. 18.03.1959) — французький кінорежисер, сценарист і продюсер. У 19-річному віці він їде до Голлівуда, але, попрацювавши там «хлопчиком на побігеньках», повертається на батьківщину і йде служити в армію. Дебютом Бессона можна вважати короткометражну стрічку «Передостанній». Першим повнометражним фільмом Люка Бессона стала чорно-біла «Остання битва». Незважаючи на труднощі з бюджетом, фільм було знято, і режисера зарахували до другої французької «Нової хвилі» (що почалася з Жан-Жака Анно та Лео Каракса). Дебют виявився вдалим — картина отримала 2 нагороди на фестивалі фантастичних фільмів у Аворіазі та ще кілька різних премій.


Через рік успіх було зміцнено картиною «Підземка» (1985). У ній помітним був специфічний стиль Бессона — суміш напруженої дії та мелодраматизму.
1988 року Бессон знімає красиву стрічку про романтику підводного світу «Блакитна безодня». Картина, пройнята ностальгією за дитячими роками й пошаною до професії водолаза і кумира Жака Майолі, принесла Люку багато грошей, кілька номінацій на «Сезар» (який у результаті було вручено композиторові та звукооператорові стрічки) і культову славу.
Справжньою ж вершиною режисерської кар'єри Бессона був наступний його фільм — «Нікіта» (1990). На картину чекав касовий успіх у СПІА. Після цієї картини Бессон отримав загальне визнання як режисер зі світовим ім'ям.
У своїй наступній картині «Леон: професіонал» (1994) Бессон розвинув образ похмурого кілера, заявлений ще у «Нікіті». Однак суміш американського постановочного розмаху і французької сентиментальності, незважаючи на приголомшливий успіх, так і не завоювала жодного «Сезара».
1997 року виходить нова робота Бессона — «П'ятий елемент». Люк запросив американську зірку Брюса Вілліса та видатного британського актора й режисера Гері Олдмена (останній блискуче зіграв ще у стрічці «Леон: професіонал»), а також свою дружину, Міллу Йовович. Було витрачено 90 млн доларів США на приголомшливі декорації, костюми Жан-Поля Готьє і грим.
Наступною режисерської роботою Бессона стала історична постановка «Жанна Д'Арк» із Міллою Йовович у головній ролі.
Наприкінці 2006 року виходить на екрани його перший фільм- казка «Артур і мініпути», що дуже сподобався дітям, а у Франції мав мало не культовий статус. У грудні 2009 року відбулася прем'єра другої частини казки під назвою «Артур і помста Урдалака».
У лютому 2010 року вийшов фільм «З Парижа з любов'ю», у якому Люк Бессон виступив як продюсер.


Ведучий. Яке, виявляється, французьке кіно багатогранне й розмаїте! Дякуємо всім, було дуже цікаво! Тепер саме час дізнатися, як розвивався кінематограф у США. Слово надається «мистецтвознавцям» із Голлівуда.

5-й «мистецтвознавець».

«КінематографСША» — цим терміном позначають кіноіндустрію США, найбільшу у світі, зосереджену, здебільшого, у околицях містечка Голлівуд (неподалік Лос-Анджелеса, штат Каліфорнія), у якому розташовані офіси та знімальні павільйони найбільших кінокомпаній країни.


Нерідко поняття «американський кінематограф» і «Голлівуд» об'єднують, але це неправильно. Американське кіно — це не лише кіноіндустрія Голлівуда, але й розвинена система незалежного кіно, що не підтримується великими кінокомпаніями. З одного боку, це означає менші бюджети, з другого — менший тиск на режисерів. Великі кінокомпанії передусім організують виробництво кінофільмів як комерційну діяльність, тому розбіжності між комерційними інтересами продюсерів фільму й інтересами режисера іноді завершуються фіаско самого фільму. Незалежне кіно США є доволі розмаїтим (наприклад, культові фільми («Безтурботний їздець», реж. Деніс Хоппер, 1969), творчі експерименти Енді Вор- гола, фільми для вузького кола глядачів тощо).


1-    й    «мистецтвознавець».

До початку XX ст. існувало кілька десятків дрібних кіностудій, здебільшого в Нью-Йорку. Дорога оренда приміщень, постійні судові позови, занадто багато похмурих і дощових днів заважали кіновиробництву (освітлення в павільйонах через слабо розвинені на той час технічні пристрої та незначну світлочутливість кіноплівки безпосередньо залежали від сонячного світла). У селищі Голлівуд, що отримало назву від величезного ранчо, яке знаходилося на його місці наприкінці XIX ст., склалися виняткові кліматичні та географічні умови: більше ніж 300 сонячних днів на рік, розташування поблизу гірських масивів (зокрема, знаменитого Великого каньйону), величезні простори прерій і тихоокеанське узбережжя. Місто неподалік могло постачати будівельні матеріали й робочі ресурси, а з часом стати центром із виробництва кіноустаткування й кіноматеріалів (що й сталося надалі). 1907 року кіновиробництво розпочалося в Лос- Анджелесі, 1913 року — у Голлівуді.


Першим фільмом, із якого розпочалася історія Голлівуда, був вестерн Сесіла Б. де Мілля «Чоловік індіанки».
До 1920 року, завдяки швидкому зростанню кількох великих студій і виникненню «системи кінозірок», тут знімали більше ніж 800 фільмів щорічно, а сама назва «Голлівуд» стала символом розкоші, солодкого життя та ілюзорної магії кіно.
Упродовж 15 років скромне селище перетворилося на столицю кіноіндустрії Америки, оскільки в ній зосередилося приблизно 90 % американських кіностудій.

2-    й    «мистецтвознавець».

Становлення американського кінематографа почалося наприкінці 1890-х років, коли в мюзик- холі Байела і Костера в Нью-Йорку відбувся перший публічний сеанс. Сеанс складався з невеликих гумористичних і танцювальних номерів.


Невдовзі з'явилися «Нікелодеони» — різновид дешевих кінотеатрів, де перегляд коштував 5 центів. Щороку кількість кінотеатрів збільшувалася, і 1908 року їх було вже більше ніж 3000. Нова розвага мала великий успіх у глядачів. Загострення конкуренції спричинило крах дрібних студій. З'явилися великі об'єднання — так звані кінотрести, які, у свою чергу, об'єднувалися з прокатними фірмами (1915 року було створено студію «Метро», 1919-го — «Голден Пікчерз», а 1924-го вони об'єдналися у «Метро-Голден- Майер»).
Перша студія в Каліфорнії була створена 1911 року незалежною компанією «Нестор». До 1914 року почалося будівництво фундаментальних студій (багато в чому завдяки активній участі у проектах фірм, що складають Компанію кінопатентів: «Байограф» (існує з 1896), «Вайтограф» (існує з 1897) таін.). Орієнтація американської кінопромисловості на масового глядача обмежувала «авторські» можливості режисерів. Система вимагала «видовищних» фільмів, що приносять більше прибутку, і тому на першому плані опинилися не режисери, а актори — «зірки» (виникла «система кінозірок») і продюсери.

3-й «мистецтвознавець».

«Золоте століття» Голлівуда — 1930-ті—1940-ві роки — тривало, поки його аудиторію не захопило телебачення. Саме в цей період виникла чимала кількість фільмів, що вважають класикою кінематографа, а багато зірок екрану здобули світову славу.


Свого часу «німе» кіно зачаровувало мільйони людей, проте грандіозний успіх «Співака джазу» (1927) переконав голлівуд- ських продюсерів, що звуковому кіно належить майбутнє. Звукове обладнання було встановлено на всіх найбільших кіностудіях.
Багато акторів не змогли пристосуватися до нових умов, адже гра в звуковому фільмі потребувала не лише майстерного сценічного мовлення, але й нового стилю акторської майстерності. У «німому» кіно експресивна міміка та жести були необхідними для передавання основної інформації, але у звуковому кіно акторам довелося вчитися «недогравати», оскільки великий план дозволяв передавати емоції найменшими змінами міміки. Справжні звукові фільми мали шалений успіх.
Голлівуд почав запрошувати композиторів і певним чином став покровителем музики XX ст. Композитори-новатори (наприклад, А. Шенберг) отримували гонорари від кіностудій (хоча те, що вони писали, не завжди використовувалося, адже створення музики до фільму було «точним» видом мистецтва, у якому майстерно працював не кожний композитор!).

4-    й    «мистецтвознавець».

Головні досягнення Голлівуда пов'язані передусім із розроблянням жанрів. Комедії М. Ліндера, Ч. Чапліна, Б. Кітона, Г. Ллойда, братів Маркс, мелодрами за участю Р. Валентино, вестерни Дж. Форда, фільми-нуар із X. Бо- гартом, мюзикли із Фр. Астером і Дж. Келлі, трилери А. Хічкока та ін., аж до фантастичних стрічок, жахів, бойовиків і блокбасте- рів останнього часу,— усі ці жанри виникають і живуть «на вимогу» масового глядача, звужуючи можливості для самовираження режисера.


Сучасний період у голлівудському кіно почався наприкінці 1960-х років, після розвалу студійної системи. Інтерес до традиційних, шаблонних студійних фільмів за участю зірок зменшувався, і навіть великі кіностудії опинилися на межі банкрутства. Студійні боси зважилися на експерименти. З-поміж молодих режисерів, яким випав шанс продемонструвати свої здібності, були: Джордж Лукас, Стівен Спілберг, Мартін Скорсезе, Френсіс Форд Коппола, Брайан Де Пальма. Саме ця група режисерів сформувала сучасний кінематограф у тому вигляді, у якому він увійшов у XXI ст. їх фільми мали величезний успіх, саме завдяки їм виникло слово «блокбастер». Тепер керівники великих студій довіряли молодим режисерам: запрошувати їх для знімання стало модним, до того ж вони витрачали на знімання фільмів небагато коштів. Потужна хвиля нового, незвичайного, відвертого кіно 1970-х років захопила глядачів, і в голлівудському кіно почалася нова епоха. Голлі- вудський кінематограф виступає ідеологічним знаряддям, своєрідним символом сучасної Америки і засобом формування іміджу цієї держави на світовій арені.


Ведучий. Дякуємо за змістовну розповідь, шановні «мистецтвознавці»! Що ще цікавого зможуть нам розповісти поціновувачі творчості американських митців у галузі кінематографії? Надамо їм слово!

5-    й    «фанат кіно».

Видатний режисер та актор в історії кінематографа, Чарльз Спенсер Чаплін народився 1889 року в Англії в акторській родині. З раннього віку він мав заробляти на життя. Він був одним із головних виконавців театру пантоміми «Німі птахи» під час гастролей Америкою 1913 року.


Восени 1913 року кінорежисер Мак Сеннет підписав із Чапліним контракт щодо роботи на студії «Кістоун Філм». Так розпочалася кінокар'єра «великого німого». Поступово він набував майстерності, збільшувалися його гонорари, зростала слава. Герой Чапліна втратив світський костюм і монокль. У нього з'явився капелюх-казанок, маленькі вусики замінили колишні довгі, герой одягнувся в куции, вузенькии піджачок, мішкуваті штани и великі черевики, завдяки чому почав ходити по-качиному — перевальцем.
З початку творчого шляху Чаплін не стільки веселив глядачів, скільки розповідав мовою «німого» кіно про сумну долю людини, яка змушена існувати у світі, де панують несправедливість і зло. Образ знедоленої людини перетворив Чапліна на суперзірку світового кіно. У «Золотій лихоманці» (1925) Чарлі — золотошукач на Алясці. Останні передвоєнні фільми Чапліна — «Нові часи» (1936), де він, працюючи на сучасному заводі, нескінченно повторює ті самі дії конвеєра, що доводить його до нервового зриву, і «Великий диктатор» (1940) — перший звуковий фільм Чапліна. До 1940 року він не знімав звукових фільмів, уважаючи, що комедійне кіно має залишатися «німим». «Великий диктатор» — оповідання про XX ст., що стало цілою епохою в історії людства. Після війни «бродяжка Чарлі» не з'являвся у фільмах Чапліна. 1952 року Чаплін випустив фільм «Вогні рампи» за участю відомого коміка «німого» кіно Бастера Кітона.
Незабаром Чаплін залишив Америку, куди повернувся 1971 року, щоб здобути премію «Оскар» за значний внесок у кіномистецтво. Видатний актор помер 1977 року у своєму будинку у Веве (Швейцарія).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   ...   60

Схожі:

Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я
Лу, що базується на наукових даних; виховувати любов до історії своєї Батьківщини; розвивати творчу уяву, спостережливість, пам'ять,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Тема 1: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я
Лу, що базується на наукових даних; виховувати любов до історії своєї Батьківщини; розвивати творчу уяву, спостережливість, пам'ять,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Уроків образотворчого мистецтва -6-7 -8 класи (35 годин, год на тиждень) Вчитель Л. В. Папіш
Зародження образотворчого мистецтва: графіки, живопису, скульптури, а також декоративно-ужиткового мистецтва І архітектури. Прагнення...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Історія української культури
Стародавні кочівники кіммерійці, жили на території Північного Причорномор'я в період
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Педагогічні умови вивчення творів українського образотворчого мистецтва
Презентація досвіду вчителя образотворчого мистецтва Нововолинської гімназії Уманця Євгенія Анатолійовича
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Урок образотворчого мистецтва в 6 класі Вчителя Кізілової Г. О
Сху, В. М. Шумило та С. М. Ковальчуком; невеличка виставка графічних портретів учнів попередніх років; зразки графічних портретів,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Дипломна робота «Розвиток у молодших школярів уявлень про народне мистецтво
Кафедра образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва, дизайну та методики їх викладання
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\1. Найдавніший, за писемними джерелами, народ Північного Причорномор’я – це кіммерійці
України. Відповіді на завдання тесту з історії України зовнішнього незалежного оцінювання 2010 року. Друга сесія
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Мистецтво, 8 клас Урок 18
Тема: Мистецтво бароко. Особливості живопису мистецтва бароко. Види та жанри мистецтва бароко. Творчість живописців Мікеланджело...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Мистецтво є формою відображення суспільного буття, формою суспільної свідомості
Модуль Феномен мистецтва. Ранні форми мистецтва та особливості його розвитку у країнах Стародавнього Сходу. Мистецтво античності:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка