Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я



Сторінка41/60
Дата конвертації21.03.2018
Розмір9.75 Mb.
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   ...   60

6-й «фанат кіно».

Одним із художників, які прославили «новий Голлівуд», є Френсіс Форд Коппола (нар. 1939).


Його доля була дуже складною. Якщо творчий шлях митця зобразити у вигляді діаграми, то лінія на ній спочатку буде довго і плавно підніматися, потім стрімко й різко підскочить угору, утворивши два-три піки, і відразу знизиться та тривалий час залишатиметься на нижньому рівні й нарешті знову підніметься. Перший фільм Копполи мав незначний бюджет і не здобув визнання. Його фільми 1960-х років — це підйом, фільми 1970-х — справжній успіх. Вершиною творчості майстра були епічні оповідання, традиційний кіноепос — масштабні стрічки, у яких зображено або життя декількох поколінь однієї родини, або картини історичних подій, відтворених через долі людей.
Френсіс Коппола — син італійських емігрантів, тому природно, що три частини стрічки «Хрещений батько» (1972, 1974, 1990) розповідають про історію кількох поколінь італійської родини. В американському кіно завжди була популярною гангстерська тема, але ніхто до Копполи не розглядав її епічно, тобто не зображував «виробництво» злочинів як будь-яку іншу діяльність і не показував людей, для яких убивство заради вбивства було нормою.
Новизна підходу до розкриття теми визначила успіх «Хрещеного батька».
Інший різновид епосу — фільм «Апокаліпсис сьогодні» (1979), одна з вершин у творчості режисера. Широка картина війни у В'єтнамі складається з деталей, що з'являються під час подорожі капітана армійської розвідки, якого заслали у глухі місця на кордоні з Камбоджею.
Фільм було висунуто на премію «Оскар» у восьми номінаціях. У прокаті він не виправдав витрачених коштів, що спричинило банкрутство режисера.
Після цього понад 10 років Коппола знімав скромні, недорогі стрічки, що не мали успіху й не поліпшували його фінансового становища. Але третьою частиною «Хрещеного батька» Коппола довів, що здатен знову завоювати публіку, а стрічкою «Дракула Брема Стокера» (1992) закріпив свій успіх. У цьому фільмі вампір, герой відомого «чорного роману» ірландського письменника, постає не кровожерливим монстром, а істотою, яка страждає через утрату душі і свій бунт проти Бога.

7-й «фанат кіно».

Постать Мартіна Маркантоніо Лучано Скорсезе (нар. 1942) посідає особливе місце у світовому кінематографі.


Скорсезе походить із родини італійських емігрантів. Враження дитячих років у нью-йоркському кварталі «Маленька Італія» стали основою багатьох фільмів режисера.
«Фірмовий продукт» Скорсезе — фільми, що можна назвати біографічними.
Героями кінострічок «Хто стукає у мої двері» (1967) і «Злі вулиці» (1973), що принесли йому популярність, є італо-американці, які вступають у життя і зіштовхуються з її жорстокістю. Фільм «Скажений бик» (1980) є ще більш біографічним; це історія життя реальної людини, боксера, чемпіона США в середній вазі,— від його дебюту до морального падіння.
Стрічка «Таксист» (1976) виборола головний приз Каннського фестивалю, а «Остання спокуса Христа» (1988) викликала невдоволення вірян, хоча й була номінована на «Оскар», «Золотий глобус» та «Греммі», а також отримала премію кінокритиків Венеціанського кінофестивалю (1988). Герой першої стрічки — ветеран в'єтнамської війни, у якого порушена нервова система. Він страждає на безсоння, тому працює таксистом уночі, коли зло заповнює вулиці Нью-Йорка. Таксистові здається, що нічні вулиці міста переповнені злом — наркоманами, ґвалтівниками, грабіжниками. Не витримавши нервового напруження, він улаштовує криваву бійню, рятуючи від гангстерів дівчинку. Ця роль прославила юну виконавицю Джоді Фостер — одну із найяскравіших зірок Голлівуда.


Ведучий. Як багато ми сьогодні дізналися і про французьке, і про американське кіно! Оголошую бліцвікторину «Знавці жанрів кінематографа»! Участь беруть усі охочі!


Запитання до бліцвікторини «Знавці жанрів кінематографа»

♦    Цей жанр кіномистецтва заснований на зніманнях реальних людей у реальному оточенні реального світу. (Документальне кіно)


♦    У якому кінематографічному жанрі кожен кадр фільму виготовляють окремо, а переглядають зі швидкістю 16 (або більше) кадрів за секунду, завдяки чому створюється ілюзія безперервного руху? (У мультиплікаційному)
♦    Цей вид кіномистецтва зображує дійсність в образах, створених спільними зусиллями сценариста, режисера, оператора, акторів і представників інших кінопрофесій. (Художнє (ігрове ) кіно)
♦    Жанр ігрового кінематографа, твори якого містять ілюстрації злочинних діянь, їх розслідування та визначення винних. (Детективний фільм)
♦    Назвіть різновиди детективного жанру. (Бойовик (екшен), вестерн, гангстерський фільм, фільм із застосуванням бойових мистецтв)
♦    Ці фільми мають на меті розсмішити глядача, викликати посмішку, поліпшити настрій. (Комедії)
♦    Назвіть різновиди комедійного жанру. (Пародія, фарс)
♦    Твори цього жанру розкривають духовний і почуттєвий світ героїв в особливо яскравих емоційних ситуаціях, часто на основі контрастів: добро і зло, кохання і ненависть та ін. (Мелодрама)
♦    Жанр кінематографа, у якому основною ідейно-естетичною настановою є диктат уяви над реальністю; дія фільмів відбувається в майбутньому, минулому або «паралельному світі». (Фантастичний)
♦    Фільми, що викликають почуття тривоги й страху, створюють напружену атмосферу жаху або болісного очікування чого- небудь жахливого. Сюжет цих фільмів зазвичай побудований на появі серійного вбивці або кровожерливого монстра (генетичного мутанта, інопланетянина, зомбі та ін.) у якомусь спокійному місці. (Фільми жахів)
♦    На відміну від бойовика, у цих фільмах акцент зміщений із грубого насильства на кмітливість персонажів, уміння перехитрити лиходія тощо. (Пригодницькі фільми)
♦    Так називають фільми, що прагнуть створити у глядача відчуття напруженого переживання, хвилювання. Цей жанр не має чітких меж. (Трилери)
♦    Фільм на межі трилера й фільму жахів. Сюжет побудований на зіткненні героїв із яким-небудь незрозумілим, містичним явищем. Часто йдеться про окультизм, чаклунство, пришестя антихриста та темних сил тощо. (Містичний трилер)
♦    Ці фільми показують приватне життя людини та її гострий конфлікт із суспільством та ін. (Психологічна драма)
♦    Дитячі фільми й фільми, призначені для перегляду всією родиною, що зазвичай позбавлені насильства і містять елементи мелодрами й комедії. (Сімейні фільми)
♦    Герої цих фільмів завжди намагаються врятуватися від наслідків якогось катаклізму — природного (смерч, землетрус, виверження вулкану та ін.) або техногенного (вибух на атомній станції або хімічному заводі тощо). (Фільми катастроф)


Ведучий. Увага! На зв'язку — наші «тележурналісти» із репортажами з Каннського кінофестивалю та вручення премії «Оскар».
1-й «тележурналіст».

Каннський кінофестиваль (фр. Festival international du film de Cannes) — міжнародний кінофестиваль, який проводять щороку у курортному місті Канни (Франція, Лазурний берег); один із так званої «Великої п'ятірки» (Big Five) найпрестижніших кінофестивалів світу (поряд із кінофестивалями у Венеції (Італія, Берліні (Німеччина), Санденсі (США) та Торонто (Канада)).


За пропозицією французького історика Філіппа Ерланже (який згодом став офіційним делегатом фестивалю та членом журі), 1938 року було запроваджено кінофестиваль у Каннах. 1939 року президентом першого кінофестивалю погодився стати один із братів Люм'єр — Луї. Відкриття запланували на 01.09.1939 p., проте внаслідок початку Другої світової війни його було відкладено на 7 років. Фестиваль стартував 20.09.1946 р. 1949 року офіційним місцем проведення фестивалю став Палац Фестивалів (фр. Palais des Festivals) у Каннах.
Фестиваль проводять щороку у травні. Фахівці мають право представляти на конкурс повнометражні та короткометражні художні фільми, що зняті протягом 12 місяців до початку кінофестивалю і не демонструвалися за межами країни, а також не брали участі в інших конкурсних кінофестивалях.
Найпрестижніша нагорода фестивалю — «Золота пальмова гілка» (фр. Palme d'Or). Другий за значенням приз — Гран Прі (фр. Grand Prix). Володарями «Золотої пальмової гілки» двічі ставали: Альф Шеберг (1946, 1951), Френсіс Форд Коппола (1974, 1979), Сьохей Імамура (1983, 1995), Емір Кустуріца (1985, 1992), Білле Аугуст (1988, 1992), Люк та Жан-П'єр Дарденн (1999, 2005).
Починаючи з кінця 1980-х років, у Каннах найчастіше перемагають режисери, які створюють оригінальну кіномову (Девід Лінч, Квентін Тарантіно, Стівен Содерберґ та ін.). З 2011 року з'явилася нова традиція — щорічно вручати «Почесну пальмову гілку» легендарним режисерам, чиї роботи жодного разу не відзначені канн- ськими нагородами (першим цей приз отримав 2011 року Бернардо Бертолуччі).

2-й «тележурналіст».

«Оскар» — найпрестижніша нагорода в кінематографі США та щорічний приз із багатьма номінаціями. Вручається від 1929 року Американською академією кіномистецтва (англ. Academy of Motion Picture Arts and Sciences), створеною Луїсом Майером 1927 року. Починаючи з другої премії, нагородження «Оскаром» завжди висвітлюють у ЗМІ. До 1953 року нагородження транслювали по радіо, потім — по телебаченню. 1941 року затверджено систему, за якої імена переможців записують на аркушах, що вкладають у конверти, а конверти розкривають безпосередньо під час церемонії.


Розклад церемоній нагородження було порушено лише тричі (1938 року внаслідок сильної повені; 1968 року через траур за Мар- тіном Лютером Кінгом; 1981 року внаслідок замаху на тодішнього президента США Рональда Рейгана).
Призом є позолочена статуетка, відома з 1939 року як «Оскар», що уособлює кінематограф: лицар із мечем, який стоїть на згорнутій у кільце кінострічці із п'ятьма спицями, що символізують 5 кінопрофесій — акторську, сценаристську, режисерську, продю- серську та технічну. Заввишки фігурка 3,5 дюйма (бл. 34 см), важить 8,5 фунта (бл. 3,86 кг). Від 1949 року статуетки нумерують, починаючи з номера 501.
Нині премію «Оскар» вручають у 24 основних номінаціях: «Кращий фільм року», «Краща чоловіча роль», «Краща жіноча роль», «Краща робота художника-постановника», «Краща операторська робота», «Кращарежисура», «Кращийсценарій-адаптація», «Кращий звук», «Кращий анімаційний короткометражний фільм», «Краща музика», «Краща пісня», «Кращий монтаж», «Краща чоловіча роль другого плану», «Краща жіноча роль другого плану», «Кращі візуальні ефекти», «Кращий оригінальний сценарій», «Кращий фільм іноземною мовою», «Кращий дизайн костюмів», «Кращий звуковий монтаж», «Кращий грим», «Кращий анімацій- ний повнометражний фільм», «Кращий документальний повнометражний фільм», «Кращий документальний короткометражний фільм», «Кращий художній короткометражний фільм».
Рекорд за кількістю отриманих нагород належить компанії Волта Діснея — 26 «Оскарів». З-поміж акторів рекордсменами є Кетрін Хепберн та Меріл Стріп — у кожної по 12 номінацій. Кетрін Хепберн також має рекордну кількість нагород — її визнавали найкращою актрисою 4 рази. Режисера Альфреда Хічкока номінували 5 разів у категорії «Найкращий режисер», але він не отримав жодного «Оскара». Лідерами з-поміж зарубіжних країн є Франція (номіновано 32 фільми) та Італія (отримала 10 «Оскарів»). Наймолодшою володаркою «Оскара» стала Тетум О'Ніл, яка отримала нагороду як «Краща актриса другого плану» у фільмі «Паперовий місяць» у віці 10 років та 148 днів.
Ведучий. На жаль, наша телепередача «Дивовижний світ кінематографа» добігає кінця, наш час вичерпано. Проте сподіваємося, що сьогодні кожний із нас дізнався багато цікавої інформації про розвиток кіномистецтва, його жанрів, видатних митців французького й американського кінематографа, найпрестижніші кінопремії світу — «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю та «Оскара» Американської академії кіномистецтва, а також поліпшив свої кіномистецькі смаки й уподобання. Дякую за увагу, на все добре!


VI.    Підбиття підсумків уроку
1.    Рефлексія

♦    Що найбільше запам'яталося на уроці?
♦    Який жанр кіномистецтва вам подобається найбільше?
♦    Що вас зацікавило? Про що ви хотіли б дізнатися докладніше?
2.    Оцінювання роботи учнів на уроці

VII.    Домашнє завдання
Для всіх: доповнити сторінкою «Кінематограф Франції та СІЛА: минуле й сьогодення» альбом «Культурна спадщина народів світу»; підготуватися до дискусії на тему «Закон культурного плюралізму».

11 клас


ТЕМА: Смисл будь-якої культури — її «провідність» щодо інших культур. Зразки

взаємопроникнення культур різних національних картин світу. Україна в сучасному

мистецькому світовому просторі 

МЕТА: ознайомити учнів зі змістом культури, взаємозв'язком між культурами світу, шляхами розвитку національної культури, розглянути проблеми простору культури, діалогу культур, сучасної вітчизняної та світової культури, інтеркультурної взаємодії, навчити пояснювати роль мистецьких зв'язків у полікультурному просторі, характеризувати внесок українських митців у розвиток культури інших країн, наводити приклади переосмислення Сходом європейських художніх систем і навпаки; формувати вміння пояснювати роль мистецьких зв'язків у полікультурному просторі, розвивати вміння формулювати й обґрунтовувати свою позицію щодо культурної значущості творів мистецтва; виховувати шанобливе ставлення до інших народів та їх культур.

ОБЛАДНАННЯ: колаж із портретів митців та їх робіт, з якими ознайомилися впродовж вивчення курсу, або мультимедійна презентація; роздавальний матеріал (4 опорних картки-конспекта за темою уроку). фрагменти найулюбленіших музичних творів, що слухали впродовж вивчення курсу.
Культура — це прагнення до благозвучності та світла,

головне ж — до того, щоб і благозвучність, і світло переважали.
Я не хочу будувати огорожу або забивати вікна.


Я хочу, щоб дух культури різних країн якомога вільніше

віяв звідусіль: не потрібно лише збивати мене з ніг.
М.Арнольд

ХІД УРОКУ


I.    Організаційний момент
II.    Перевірка домашнього завдання
Презентація сторінки «Кінематограф Франції та США: минуле й сьогодення» альбому «Культурна спадщина народів світу»


III.    Мотивація навчальної діяльності
Слово вчителя
Кожна з наук, що вивчає культуру суспільства, має своє визначення цього поняття. Наведемо деякі з них:
а)    в історії: культура є результатом історичного розвитку. Вона містить усе те, що люди виробили і що передається від покоління до покоління: знаряддя, символи, види та форми організації спільної діяльності, вірування;
б)    у психології: культура — особливе пристосування людей до природного оточення й економічних проблем. Вона складається з усіх результатів такого пристосування;
в)    у педагогіці: культура — це поведінка, якої людина навчилася, а не отримала як біологічну спадщину.
Сьогодні ми дискутуватимемо на тему «Закон культурного плюралізму» (оголошення теми уроку).


IV.    Актуалізація опорних знань
Бесіда
♦    Як ви розумієте вислів М. Арнольда, що є епіграфом до сьогоднішнього уроку? (Відповіді учнів.)
♦    Спираючись на знання, набуті впродовж вивчення курсу художньої культури, дайте визначення поняття «культура». Якими є її основні види? (Відповіді учнів.)
♦    Яка риса культури відображена майже в усіх наведених вами визначеннях? (Невпинний розвиток культури)


V. Викладення нового навчального матеріалу
Дискусія на тему «Закон культурного плюралізму»
(Демонструється мультимедійна презентація за матеріалом, вивченим упродовж курсу «Зарубіжна культура», або звучать фрагменти улюблених творів, що вивчалися протягом курсу.)
1.    Слово вчителя
Що являє собою культура з точки зору художньої культури? У чому полягає її сенс? Що називають взаємопроникненням культур різних національних картин світу? Якими є зразки такого взаємопроникнення? Яке місце посідає Україна в сучасному світовому просторі? На ці та інші запитання ми сьогодні відповідатимемо.
Проблемні питання для дискусії
♦    У чому полягає проблема простору культури?
♦    Що таке діалог культур?
♦    У чому полягають проблеми сучасної вітчизняної культури?
♦    Проблеми культурної політики в Україні та світової інтеркультурної взаємодії.
Учні класу об'єднуються у 4 групи. Групи отримують підготовлені картки за темою уроку й опрацьовують їх (10 хв). По одному представникові від кожної групи виступають із повідомленням за інформацією опорної картки-конспекту. Решта учасників групи доповнює його виступ (за потреби). Учасники інших груп ставлять запитання. У такий спосіб відбувається обговорення (дискусія на тему «Закон культурного плюралізму»). Головний принцип — дійти колективної згоди щодо кожного проблемного питання.


2.    Орієнтовна інформація для опорних карток-конспектів
1-ша картка
Час культури — це минуле, сьогодення та майбутнє людської культуротворчої діяльності в єдності її поступальності й циклічності. Тобто час у культурі — це не мить між минулим і сучасним, а тривалий творчий процес, певний (для кожного історичного часу) щабель розвитку, що уособлює можливості відповідно до вимог епохи та можливостей людини відтворювати етапи культури, що минули. Час культури є вічною темою взаємовідносин традицій і новаторства. У кожну історичну епоху митці розв'язували це питання особливим чином.
Простір культури — це світ предметів і процесів «другої», або «штучної природи». Він є продуктом і сферою людської культуротворчої діяльності.
Матеріальні та ідеальні культурно-значущі просторові форми речей і процесів утворюють соціальний простір, у якому відтворюється і розвивається людина і крізь призму якого вона сприймає решту світобудови.
З огляду на внутрішню подвійність будь-якої національної культури (з одного боку, певна відокремленість, збереження духовного начала, а з другого — прагнення до єдності з іншими культурами, здатність продукувати загальнолюдське) розрізняють не лише простір національної культури, але й поняття світовий культурний простір. Це поняття охоплює всі культурні надбання людства, усе, що становить загальнолюдську цінність.
Культурне середовище необхідне для духовного, морального життя людини, набуття нею власне людських рис і властивостей, «духовної осідлості», прихильності до рідних місць, моральної самодисципліни і соціалізації у суспільстві.
Кожна людина, народившись, входить у лоно культури, опановуючи її елементи та історичні форми, і водночас репродукує і творить її. Відокремлена від людини культура позбавлена динаміки, життя, розвитку.
Культура, що народжена суспільною працею, має власну історію, у якій людська діяльність розкривається не тільки як виробництво речей, ідей, але й як творення самої людини, її самореалізація. Отже, культура — це також виробництво, продуктом якого є людина, а виробництво — це передусім дія, рух, розвиток. Творча здатність культури особливо є помітною у процесі так званого опредмечування і розпредмечування продуктів людської діяльності самою людиною. У людській діяльності опредмечування означає етап творення, творчості, а розпредмечування — етап навчання, опанування, засвоєння.
Завдяки реалізації механізму «соціальної спадковості», коли кожне нове покоління опановує набуті попередньою людською діяльністю знання, уміння, навички, цінності, відбувається залучення нових поколінь до досягнутого на певному історичному етапі рівня розвитку культури, що визначається як розпредмечування діяльності і культури. Воно передбачає включення до своєї безпосередньої діяльності вже існуючого масиву культури, занурення суб'єкта діяльності у буття культури. Однак людина не лише засвоює вже набуте в культурі, але й створює нові, власні матеріальні й духовні цінності — бере участь у процесі опредмечування культури. Новостворені цінності, забезпечуючи буття культури, розпредмечуються в діяльності наступних поколінь. Поняттям «культура» часто позначають якісний рівень людського буття: поведінку, вихованість, освіченість, опанування певною сферою знання та діяльності тощо. Це дає підстави для висновку, що культура є накопиченням якісності та пориванням до неї.


2-га картка
Масова й елітарна культури взаємодіють одна з одною. Поговоримо детальніше про діалог різних культур і про те, що є результатом цього діалогу. Як приклад розглянемо розвиток національних культур і їх взаємодію.
Джерела національних відмінностей культур варто шукати в історичних умовах їх формування. Ці відмінності мають глибоке коріння, що відображує особливості громадського життя певної соціально-історичної чи етнічної спільноти людей, її взаємозв'язку з природою. Культурні відмінності — одне із джерел багатогранності історичного процесу, що надають йому барвистості та багато- мірності. Кожна національна культура є неповторною, унікальною. І ця неповторність зумовлює необхідність дбайливого ставлення до неї.
Уже в античній цивілізації відбувався процес взаємодії культур. Поступово історія ставала всесвітньою, отже, виникали передумови для взаємозбагачення культур як у межах окремих багатонаціональних держав, так і в масштабах людства. Науково- технічний прогрес, загальні тенденції в розвитку освіти, значна міграція населення, світовий поділ праці — ці та інші фактори сприяють подальшій інтернаціоналізації культури і громадського життя, посиленню і поглибленню взаємопроникнення культур, але водночас породжують різноманітні проблеми.
Інтернаціоналізація культури часто зустрічає опір, особливо там, де її насаджують насильно. У деяких розвинутих країнах і тих, що нещодавно звільнилися від колоніальної залежності, прагнення до відокремлення національної культури є своєрідною формою протесту проти неоколоніалізму чи засилля чужої масової культури.
Уже сьогодні масовий експорт західної культури, особливо американської, поширення англійської мови як універсальної спричинили в деяких країнах відповідну реакцію населення: бажання обмежити використання іноземних слів у публічних виступах, друкованих матеріалах, зовнішній рекламі.
В умовах інтернаціоналізації загострюються проблеми збереження культури нечисленних народів. Наприклад, деякі народності Півночі не мають своєї писемності, і рідну мову поступово забувають у процесі спілкування з іншими народами.
Подібні проблеми можна розв'язати лише завдяки діалогу культур, але за умови, що це повинен бути діалог рівних і різних. Діалог припускає також взаємопроникнення, взаємозбагачення культур. Невипадково культурний обмін (виставки, концерти, фестивалі тощо) став доброю традицією в житті сучасної цивілізації. Завдяки діалогу створюються загальнолюдські культурні цінності, найважливішими з яких є моральні норми, передусім такі, як гуманізм, милосердя, взаємодопомога.


3-тя картка
Обговорюючи проблеми сучасної вітчизняної культури, часто обмежуються доріканнями щодо її поганого фінансування з боку держави, занепаду рівня життя більшості населення і поганого впливу «бездуховної» культури Заходу. Незважаючи на те що, принаймні, дві перші проблеми є цілком реальними, це вкрай спрощене пояснення.
Історія людства свідчить, що рівень культури аж ніяк не є пропорційним рівню фінансування і забезпеченості населення. Що ж стосується «експансії Заходу», то вона можлива завдяки тому, що через якісь причини вона є затребуваною в Україні. Не слід забувати про те, що сучасна вітчизняна культура — це культура перехідного періоду.
Перетворення, що відбулися в нашій країні з часів оголошення незалежності, є такими фундаментальними, адже вони призвели до змін і способу життя, і системи цінностей, і навіть менталітету. Характеристиками подібних періодів в історії культур є, з одного боку, динамічність розвитку і, з другого, значна нестабільність.
Звертаючись до конкретних питань вітчизняної культури, необхідно відзначити її мозаїчність. Субкультури існували в Україні ще за радянських часів, проте в умовах панування комуністичної ідеології, яка регламентувала всі основні сфери соціального буття, їх (залежно від їх характеру) контролювали та «вписували» в єдину соціалістичну культуру чи «придушували». На межі 1980— 1990-х років стримування, а також «залізна завіса», що відокремлювала Україну від Заходу, зникли,— почався стрімкий процес утворення різних культурних спільнот зі своїми традиціями, картиною світу тощо. Кількість їх видів і варіантів є дуже значною: від відродження і виокремлення національних культур до субкультур нових соціальних груп (наприклад, так званих нових українців), від традиційних хіпі до прихильників відродження язичництва і шанувальників романів Дж. Р. Толкієна.
Процес культурного багатоголосся взагалі є нормальним, природним і плідним, адже культура країни створюється в результаті діалогу, і чим більше в ньому учасників, тим цікавішою вона буде. Проте у ситуації з Україною такий стан речей викликає певну тривогу. Почуття національної ідеї — підґрунтя видатних культур, що об'єднує субкультури, нині послаблено, а уявлення про саму ідею є розмитими. Отже, згадане вище різноголосся може негативно вплинути на українську культуру.
Помітною є також різниця у культурній ситуації столиці та провінції. Подобається нам це чи ні, але сучасна культура — культура інформаційного суспільства, і рівень її опанування залежить від доступу до інформаційних потоків, трансльованих ЗМІ, Інтерне- том, масовою книжковою продукцією тощо. На жаль, рівень культурної інформації, який досягає провінції, скоротився за більшістю показників як за обсягом, так і за якістю.
Інша група проблем пов'язана з певним відставанням вітчизняної культури в галузі технологічного оснащення. Нова технологія — не тільки якісне і кількісне поліпшення результату тієї чи іншої праці, вона докорінно змінює характер людської діяльності у всіх сферах, що, у свою чергу, є одним з факторів, які формують новий спосіб життя. Сьогодні найзначнішою з цих технологій є Інтернет. Про його роль у сучасному суспільстві не припиняють сперечатися: хтось убачає у ньому найбільше досягнення, хтось — найбільшу небезпеку. Пригадайте: такі суперечки точилися з приводу чи не кожного великого нововведення (наприклад, кінематографа на початку XX ст.). Навіть розвиток мистецтва нерозривно пов'язаний із комп'ютерними технологіями: кіно, телебачення, дизайн активно використовують комп'ютерну графіку та решту можливостей, що надані віртуальною реальністю.
У всіх сферах діяльності людину оточують речі, які щодня ускладнюються (машини, комп'ютери, факси, побутові прилади та ін.), а за сучасного способу життя людина взаємодіє з ними набагато частіше, аніж з людьми. Згадані проблеми свідомості сучасної людини пояснюються дегуманізацією сучасної культури.
Окремою проблемою є значні культурні впливи ззовні, що відбуваються на тлі серйозних змін і навіть повного зникнення багатьох традиційних галузей вітчизняної культури. Особливо відчутним є проникнення в Україну американської культури. Не обговорюватимемо, духовна вона чи бездуховна, просто вона інша.
Багато європейських країн приймають закони, що захищають національну культуру, ускладнюючи проникнення американської культури. Наприклад, у Франції 1982 року виголошено програму боротьби з «американським культурним імперіалізмом». Вочевидь, ця проблема постає і в Україні. Справа не в тому, щоб діалог різних культур припинився, а в тому, щоб він сприяв взаємозбагаченню, а не руйнуванню однієї культури іншою.
Культурна політика полягає не в підпорядкуванні національної культури державі, а в її підтримці — не тільки фінансовій, але й інтелектуальній. З-поміж цих заходів — розробляння нових освітніх програм, що сприяють гуманізації освіти, де оптимально сполучалися б загально-гуманітарні й національні цінності; закон про охорону мови (прийнятий, зокрема, у Франції); програми, що сприяють збереженню і вивченню традиційних видів мистецтв тощо.

4-ma картка
Стан культурного розвитку тієї чи іншої країни є одним із найоб'єктивніших показників не тільки духовного здоров'я суспільства, але й повноти розв'язання проблем, що постають перед ним.
Зневага до власної культури з'являється не через відсутність патріотизму, а здебільшого через те, що вона виявляється неспроможною задовольнити сучасні культурні запити людини, духовно та матеріально збагатити її.
Унаслідок цього відбувається подвійний процес взаємодії української та масової культури. З одного боку, бажання створити конкурентоспроможну культурну продукцію призводить до того, що наші композитори, митці, письменники часто копіюють не найкращі зразки зарубіжних пісень, телепередач, книжок та ін. З другого боку, прагнення зберегти національну специфіку призводить до того, що цим творам псевдокультурного виробництва надають українських рис. Через це зростає загроза чи то псевдокультуриза- ції української культури, чи то псевдоукраїнізації масової культури. Пристосування культури до невибагливих естетичних смаків масового споживача може поступово витіснити власне українську культуру з інформаційного простору нашої держави та спричинити творчу деградацію тих митців, які таким чином «вписалися» у систему ринкових відносин в культурному виробництві.
Відомо, що українська культура в її традиційно-народному прояві зосереджувалася здебільшого в регіонах. Тому проблемою номер один для виживання культури нашого народу є повернення її в міста як повноправного господаря. У центрі цього процесу — мовне питання, яке є питанням принциповим. Адже мова, як відомо, є могутнім каналом впливу одного народу на інший, каналом здійснення не удаваної, а реальної інформаційної, а отже, і культурної, економічної та політичної експансії.
Культура в усіх своїх історичних перетвореннях завжди лишається насамперед людською реальністю, що розкриває внутрішній світ людини — її життєві цінності, нарешті, сенс її буття. І саме тому, що за культурою стоїть внутрішній світ народу у різні епохи його існування, вона завжди є своєрідною та неповторною. Своєрідність та неповторність, скажімо, західноєвропейської культури чітко простежується у далеко не послідовному, проте неухильному її наближенні, починаючи з епохи Античності та завершуючи Новітньою епохою, до позитивного розв'язання безумовно центральної для неї проблеми людської свободи, у незмінному її прагненні до повноти та цілісності людського існування. Прагнення до свободи та повноти людського існування притаманне також українській культурі.
Сьогодні, коли перспектива єдності світової культури вперше за історію людства стає реальністю і залучення до неї національних культур може сприяти не тільки подоланню їх замкненості, але й спричинити втрату ними самобутності та незалежності.
Отже, одним із головних завдань культурного становлення незалежної України є розбудова української культури, яка мала б всі ознаки відповідності сучасному рівню розвитку основних світових національних культур.
Водночас ми не можемо залишатись осторонь світових культурних тенденцій і маємо діяти у двох напрямах одночасно — наполегливо відтворювати власну національну культуру, позбуваючись від тягаря колоніального минулого та інтегруючись у полікультурне довкілля світового співтовариства.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   ...   60

Схожі:

Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я
Лу, що базується на наукових даних; виховувати любов до історії своєї Батьківщини; розвивати творчу уяву, спостережливість, пам'ять,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Тема 1: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я
Лу, що базується на наукових даних; виховувати любов до історії своєї Батьківщини; розвивати творчу уяву, спостережливість, пам'ять,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Уроків образотворчого мистецтва -6-7 -8 класи (35 годин, год на тиждень) Вчитель Л. В. Папіш
Зародження образотворчого мистецтва: графіки, живопису, скульптури, а також декоративно-ужиткового мистецтва І архітектури. Прагнення...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Історія української культури
Стародавні кочівники кіммерійці, жили на території Північного Причорномор'я в період
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Педагогічні умови вивчення творів українського образотворчого мистецтва
Презентація досвіду вчителя образотворчого мистецтва Нововолинської гімназії Уманця Євгенія Анатолійовича
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Урок образотворчого мистецтва в 6 класі Вчителя Кізілової Г. О
Сху, В. М. Шумило та С. М. Ковальчуком; невеличка виставка графічних портретів учнів попередніх років; зразки графічних портретів,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Дипломна робота «Розвиток у молодших школярів уявлень про народне мистецтво
Кафедра образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва, дизайну та методики їх викладання
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\1. Найдавніший, за писемними джерелами, народ Північного Причорномор’я – це кіммерійці
України. Відповіді на завдання тесту з історії України зовнішнього незалежного оцінювання 2010 року. Друга сесія
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Мистецтво, 8 клас Урок 18
Тема: Мистецтво бароко. Особливості живопису мистецтва бароко. Види та жанри мистецтва бароко. Творчість живописців Мікеланджело...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Мистецтво є формою відображення суспільного буття, формою суспільної свідомості
Модуль Феномен мистецтва. Ранні форми мистецтва та особливості його розвитку у країнах Стародавнього Сходу. Мистецтво античності:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка