Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я



Сторінка46/60
Дата конвертації21.03.2018
Розмір9.75 Mb.
1   ...   42   43   44   45   46   47   48   49   ...   60

П'ята група

3. Декоративний розпис виробів із дерева

Декоративний розпис виробів із дерева (скринь, мисників, віялок, саней, дерев'яного посуду, іграшок тощо) бере свій початок від настінного розпису дерев'яних культових споруд, поширених ще з давніх часів. Незначну части­ну декоративного розпису, що вціліла, становлять настінні розписи по дереву олійними фарбами в церквах, наприклад, у церкві Воздвижения у м. Дрогоби­чі (близько 1636 р.), розпис плафона у церкві с. Черва Закарпатської області (1753 р.). -



Яворівський розпис на дереві

Це український народний промисел, який виник у XVIII столітті на те­риторії сучасного Яворівського р-ну Львівської області — центрі збуту розма­льованих виробів із дерева. Він сформувався як своєрідна народна школа, виготовлення зі своїм специфічним розписом яворівських скринь, дитячих ігра-шок-забавок. Розпис скринь базувався на використанні традиційних україн­ських орнаментальних мотивів, чіткої послідовності технічних засобів виконан­ня із використанням фарб із природних барвників. Головний акцент у компози­ції розпису робився на орнаментальних мотивах, розміщених у центрі виділених на площині «віконець». Вони становили основу традиційної системи розпису, в якій домінували рослинні орнаментальні мотиви, їм завжди підпорядковува­лись геометричні візерунки, що тактовно вводились у композицію. Залежно від композиційного вирішення орнаментальних мотивів скрині іменувались: вазо­нова, віночкова, квіткова. У II половині XIX ст. у центральній композиції малю­вали квіти у вазонах, розміщені симетрично щодо вертикальної осі. У розписах скринь використовували і додаткові елементи — зображення сонця і зірок, де­рев, вазонів. На початку XX століття вазонкові композиції були майже повністю замінені віночковими. Квіти, розетки, зірки малювались в обрамленні віночка у центрі «віконця» передньої стінки і віка скрині. Кольорова гама яворівського розпису скринь базується на п'яти основних кольорах: коричневому, зелено­му, жовтому, білому, червоному. Окремі кольори мали конкретне призначення у розписі: темно-коричневою фарбою обводили смуги по краях скринь і бордю­ри; темно-зеленою розмальовували площини «вікон»; світло-зеленою — мотиви качечок; червоною — зображення квітів і листя в галузках.

У післявоєнний час у зв'язку зі зміною побуту мальовані скрині не знахо­дили застосування в домашньому інтер'єрі, все частіше майстри декоративного розпису почали створювати вироби сувенірного характеру.

Різновидом яворівського розпису на дереві в наш час є дитячі іграшки — коники, метелики, пташки, візочки, виготовлені з дерева із оригінальною кон­струкцією, механікою для кожної забавки. Яворівські народні іграшки користу­валися великою популярністю серед населення Прикарпаття. У II половині XX ст. на зміну розпису традиційних побутових виробів на Яворівщині набуло масового поширення малювання сувенірних точених виробів (вазочки, грибки, яйця-мальованки) ацетоновими фарбами. Провідними майстрами Яворівського розпису на дереві в наш час є Ю. Момрик, Ю. Турко, М. Петрів, Ю. Ференц, П. Люта та ін.



Шоста група

4. Писанкарство

Одним із видів українського народного мистецтва виступають писанки, орна­ментовані пташині яйця. Поширений здавна в Україні звичай розписувати пта­шині яйця пов'язаний із дохристиянським обрядом зустрічі весни. Мотиви роз­пису завжди мали символічний зміст: у них поетизувалась краса буття, втілю­валось сподівання на краще майбутнє. Упродовж століть мистецтво писанки набуло характеру народно-декоративного живопису.

Багато народів світу шанували, возвеличували яйце з його власною атрибу­тикою. У багатьох стародавніх народів збереглися перекази, у яких яйце висту­пає джерелом життя, світла, навіть зародком усього Всесвіту. В античній Греції і Римі вважали, що Всесвіт виник із яйця казкового птаха Фенікса, який поклав його у святилище Геліоса (сонця). Яйце для римлян мало магічну силу, тому во­ни використовували фарбовані яйця в різноманітних обрядах і забавах.

Досліджуючи матеріали археологічних експедицій щодо вивчення трипільської культури, вчені-археологи біля села Лука Врублівецька знайшли декіль­ка керамічних яєць із так званими торохкальцями — маленькими камінчиками, що вільно торохкотіли всередині яйця, їх використовували як засоби, що від­лякують злих духів.

На території України писанкарство набуло найбільшого поширення за часів Київської Русі, в

X—XIII століттях. Найдавнішу українську писанку знайдено археологами на Київщині, вона датується X—XI століттями. Звичайне куряче яйце недовговічне, тому в Київській Русі майстри майоліки у великій кількості виготовляли керамічні розписані яйця. Найулюбленішим мотивом був мотив сосонки — яскраво-зеленої травички, що найперша прокидається після зими, повідомляючи по прихід весни. Улюбленими кольорами майстрів були жовтий та світло-зелений на темному, здебільшого коричневому або чорному, тлі. За пе­ріод з XIII до другої половини XIX століття у писанкарстві майже не виникає нових елементів.

У 20—30-х роках XX століття писанки були зараховані до шкідливих куль­тових атрибутів, а ті, хто їх виготовляв, заслуговували зневаги. Виготовлення писанок припинилося в усіх областях Радянської України, за винятком відда­лених карпатських сел.

У 60-х роках XX століття писанкарство відновилося як мистецтво. Навесні, перед великими святами, у Вижниці, Косові, Коломиї народні майстри продава­ли писанки на ярмарках, сприяючи цим стихійному виникненню писанкарсько-го промислу. У 70-х роках писанки вже експонувалися на виставках. З'явилися приватні колекції писанок. У 80-х роках до писанкарства звертаються професійні художники, у містах виникають музеї писанок (м. Коломия). Великі експозиції писанок має Львівський музей етнографії та художніх промислів — понад 11 000 екземплярів із 20 областей України. Українські писанки можна побачити за ме­жами України: в Лондонському королівському музеї, у Санкт-Петербурзі в ко­лишньому музеї етнографії народів СРСР, в музеях Праги і Кракова.

У народі кажуть, що писанка — це енциклопедія українського народного ор­наменту. Серед писанок, прикрашених рослинним орнаментом, спостерігається велика різноманітність мотивів: гілочки, квіти, вазонки, гірлянди, листки. Гео­метричний орнамент писанки має невелику кількість лінійних і фігурних еле­ментів — різноманітність мотивів творить тут відповідний уклад малюнка. Пи­санки з тваринними мотивами зустрічаються рідше.

Матеріалом для писанки є пташине яйце. За технікою виконання сучасній писанці передувала крашанка — яйце, пофарбоване в один колір рослинними фарбами. Пізніше з'явилася крапанка, яка побутує і досі.



Сьома група

Найпоширеніші способи виготовлення писанки:

— фарбування яйця в один колір (червоний, синій, зелений, жовтий), харак­терне для всієї України — крашанки, галки, галунки, сливки;

— нанесення малюнка на пофарбоване в один колір тло яйця гострим пред­метом — дряпанки або скробанки;

— розпис яйця пензликом олійними фарбами — кальовки;

— накрапування на пофарбоване яйце воску з наступним занурюванням йо­го в фарби, від світлої до темної — крапанки.

Із кінця XIX століття поряд із писанками створюються дряпанки і мальо­ванки.



Дряпанка — це крашанка, на якій орнамент видряпаний голкою або мета­левим стержнем.

Мальованка — це яйце, розписане фарбами за допомогою пензля.

Білі писанки (галунки), що належать до вишуканих мистецьких творів, трапляються здебільшого на Київщині та Чернігівщині.

Після нанесення кольорового орнаменту решту яйця знебарвлюють міц­ним капустяним квасом або галуном, і тоді на сніжно-білому тлі розквітають неперевершеної краси та яскравості малюнки.

У наш час мистецтво писанок чарує око розмаїттям орнаментальних мотивів і буянням насичених фарб. У художньому відношенні писанки міцно пов'язані з іншими видами народного мистецтва певної місцевості, у них простежують­ся давні традиції та форми українського народного орнаменту. Писанки — це витвір руки і душі. Коломия — це національний центр писанкарства.



5. Українські народні тканини (ткацтво) мають різне призначення, виго­товляються народними майстрами ручним способом. Ткацтво — сукупність ви­робничих процесів виготовлення тканини на ткацькому верстаті шляхом пере­плетення взаємно перпендикулярних текстильних ниток. До народних тканин належать сурові полотна, сукна, вовняні тканини, поштучні вироби (скатерки, рушники, хустки, пояси, рядна, намітки, плахти, запаски та ін.).

Історична довідка

Примітивне ручне ткацтво виникло ще за часів неоліту як вид плетіння. Вважають, що ручний ткацький верстат виник ще за 5 тисяч років до н. е. Ран­ня стадія ткацького виробництва на східнослов'янських землях припадає на пе­ріод трипільської культури. Археологічні знахідки цього періоду являють со­бою значну кількість ткацького знаряддя — деталі первісних ткацьких верстатів, глиняні прясельця для веретен, ткацькі грузила. Самих тканин цього періоду не виявлено, але є відбитки їх на денцях керамічного посуду. В Київській Русі ткацтво було важливим ремеслом. Із X ст. зустрічаються згадки про наявність на Русі сукна, з якого шили свити і опанчі. Спочатку ткацтво було в Україні до­машнім ремеслом, з часом воно розмежувалось на сільське і міське ремесла, що привело до виникнення і співіснування протягом кількох століть двох форм — народного домашнього промислу та цехового ремесла.

Перші механічні ткацькі верстати з'явилися в Англії наприкінці XVIII ст. Велике значення у розвитку ткацтва мало винайдення у 1804 році машини Жакардо. У вітчизняному ткацтві перші механізовані верстати стали застосовува­ти на початку XIX ст. У XVII—XIX століттях на основі існуючих у Львові, Го­родку, Дрогобичі, Стриї цехів та дворових поміщицьких майстерень виникли ткацькі мануфактури — у Лагоді та Бродах на Львівщині, Залізцях, Немирові та Тульчині на Поділлі, Горохові та Корці на Волині, Києві, на Чернігівщині, Полтавщині та Харківщині. На цих мануфактурах народними майстрами виго­товлялися у значній кількості багато оздоблені й коштовні тканини — шпалери (гобелени), золототкані тканини — поплін, оксамит, китайка, тафта, кумач.

Мистецтво ткачів найяскравіше виявилось у виготовленні візерункових тканин. Для візерункового ткацтва майстрині самі готували пряжу з місцевої сировини і фарбували домашнім способом. Провідними техніками візерунко­вого ткання були:

— класичний ручний перебір;

— ремїзно-підніжкове візерункове ткання;

— техніка килимового закладного ткання.

Оздоблювалися народні тканини крім тканого візерунку ще вибійкою, гап­туванням або вишивкою. За візерунком, композицією і колористикою вони були досить різноманітними: смугасті, картаті, з геометричним чи рослинним орна­ментом, прикрашені стилізованими мотивами птахів, тварин, дерев.

Загалом кольорове вирішення українських народних тканин було злагодже­ним, позбавленим строкатості. Переважали в основному світлі кольори полотна і білої вовни, коричневі, сірі відтінки. Чорний колір був типовим для тканин, із яких шили верхній одяг бойки і лемки. Поширеним був яскраво-червоний, а також синій. Рідше використовували кольори — зелений, жовтий і фіолетовий.

З кінця XIX — початку XX ст. у зв'язку з поширенням машинного текс­тильного виробництва народне ручне ткацтво почало занепадати. Відродження його на базі народних традицій розпочалося із 30-х років XX століття. Особли­вого розвитку воно набуло в традиційних осередках народного ткацтва. У га­лузі художнього ткацтва в Україні працювало і працює багато талановитих май­стрів та художників. З XVIII—XIX ст. стали відомими імена досвідчених тка­чів — П. Бідного, родини Роликів і Демченків,

І. Златоглавнииа, Оболонських, І. Прилуцького, Я. Суходольського. У наш час особливо відзначились у цій га­лузі лауреати Державних премій України ім. Т. Г. Шевченка, заслужені майс­три народної творчості України Г. Верес і Г. Василащук; заслужені майстри на­родної творчості України Н. Антончик, О. Балун, Н. Бабенко, М. Виноградська, П. Клим, Г. Денисенко, В. Ракоїд, Д. Єфремова та інші.

Восьма група

Косівські візерункові тканини — художні вироби ручного ткацтва, що виго­товлялися на Косівщині та в гірських районах Івано-Франківської області Ук­раїни. У 1882 році в Косові було організоване ткацьке товариство, яке надава­ло допомогу ткачам щодо художнього і технічного удосконалення їх творчості. У II половині XIX ст. поширеним типом художніх тканин були візерункові тканні верети з поперечними смугами, ліжники, поліхромні пояси з багатим ор­наментом, які набули широкого розвитку з 40-х років XX ст. У цей період у Ко­сові та навколишніх селах створено ряд ткацьких артілей, які згодом укрупни­лися і були реорганізовані у фабрики. Найбільш характерними для Косовських тканин є поперечносмугасті візерунки, виконані в яскравих, золотисто-жовтих кольорах, що доповнюються блакитним, зеленим, фіолетовим та білим.

Буковинські візерункові тканини — своєрідні ткані художні вироби, виконані на Буковині (Чернівецька обл.). Міцні традиції художнього ткацтва дозволили в м. Хотині і Путивлі організувати промислове виготовлення килимів, наки­док, серветок, їх геометричний і геометризовано-рослинний малюнок будується за принципом поперечносмугастих композицій.

Львівські візерункові тканини виготовлялися на Львівщині. Розвиток на­родного ткацтва тут відомий здавна. Уже в XIV ст. на цій території заснову­ються спеціальні ткацькі цехи в Самборі (1376 р.), у Львові (1445 р.), Городку (1537 р.). Серед виробів цехових майстрів Львівщини основне місце займало полотно і вироби з нього -- скатертини, рушники, перемітки, сорочки. Значно­го розвитку набули львівські тканини в XVII ст. на ткацьких мануфактурах, які існували у Бродах, Сокалі, Львові, Золочеві. Основними видами продукції були килими, а також шовкові й золотолиті тканини. Із XIX ст. спостерігався занепад ручного ткацтва на Львівщині, його поступово витісняло машинне. Відновлен­ня ручного виробництва відбулося у повоєнні роки. Тут виникає ряд ткацьких артілей, де на ручних верстатах виготовлялися скатерки, покривала, рушники, килими. У 1960 році при Львівському відділенні Художнього фонду України відкрито Ткацьку художньо-виробничу майстерню. Наприкінці 60-х років ху­дожньо-виробнича майстерня була реорганізована у спеціалізований ткацьких цех, де випускаються візерункові тканини: верети, рушники, декоративні доріж­ки, накидки для м'яких крісел і телевізорів, виготовляються одягові тканини.

Орнамент львівських узорних тканин в основному геометричний, із ви­користанням елементів народного ткацтва. Колорит поліхромний, з перевагою теплих рожево'-червоних, брунатних, світло-сірих тонів. Деколи вживається лю­рекс.



Килимарство — виготовлення килимів та килимових виробів (гобеленів, доріжок, паласів, шпалер, паласів, сумахів). Основною сировиною килимарства є вовна, бавовна, льняні волокна. Останнім часом застосовують ручний або ма­шинний способи. Ручне виробництво килимів здійснюється на вертикальних і горизонтальних верстатах, машинне — на механізованих килимарських вер­статах і жакардових машинах.

Килим — твір художнього ткацтва, призначений для оздоблення або утеп­лення житлових і громадських приміщень.

Дев'ята група

Історична довідка

Килими відомі з глибокої давнини. Знайдений на Алтаї в одному з Пазирицьких курганів ворсовий килим належить до V—IV століття. Це так званий пазирицький килим — найдавніший килим ручної роботи. Пазирицький килим має майстерне композиційне вирішення: центральне поле заповнене великими розетками, бордюр орнаментований зображенням орлиного грифа і має кайму із низки розеток. Ближче до країв килима зображено лань, яка пасеться, а на ши­рокому центральному бордюрі — вершники. Фон килима — теракотовий, орна­мент золотисто-жовтого, темно-синього, голубого і кремового кольорів. У наш час цей килим зберігається в Ермітажі.

Збереглися відомості про існування килимів в Ассирії і Вавилоні, в античних містах, у скіфських оселях Північного Причорномор'я, найбільш відомі килими Сходу — перські, туркменські, азербайджанські, таджицькі, вірменські. Пізніше килими набули поширення у європейських народів, зокрема у слов'ян.

Техніка виконання



Килими бувають безворсовими і ворсовими.

1. Безворсові килими більш різноманітні за технікою виконання. Виділяють чотири їх основні типи:

а) двобічні гладенькі, виконані так званою рахунковою технікою (вона дає можливість використання у килимах малюнків широкої кольорової гами і різноманітних мотивів);

б) двобічні гладенькі зі складним орнаментальним або сюжетно-тематич­ним малюнком;

в) однобічні килими-паласи;

г) складні за структурою однобічні килими-сумахи.

2. Ворсові килими бувають трьох типів:

а) звичайні ворсові (довжина ворсу 4—5 мм);

б) високоворсові (довжина ворсу 10—12 мм);

в) махрові (довжина ворсу 13—15 мм).



Килимова орнаментика

Традиційний килимовий малюнок поділяється на центральну частину і кай­му (бордюр). Найширша частина кайми називається основною каймою, а обля­мовуючі її смути — підкаймами. Є гри основні схеми розміщення візерунків у центральній частині і на каймі килима:

— симетрична композиція;

— рапортна композиція (складається із повторюваних у певному ритмі узорів одного масштабу);

— композиція з вільним розміщенням узорів на площині;

— композиція без спільного орнаментального поля і кайми (так звані смуга­сті).



Українські килими

Найбільш цікавим елементом українських килимів є орнаментика. Най­давніші килими, які збереглися до нашого часу, оздоблені рослинним орнамен­том, проте перші українські килими мали геометричний малюнок. Це були про­сті, одноколірні смуги технічного походження. Згодом такі смуги розкладалися на окремі орнаментальні мотиви — трикутники, скісні й східчасті фігури, прямо­кутники і чотирикутники, розміщені у ритмічному порядку. Подальша розробка геометричної орнаментики призвела до появи великої кількості найрізноманіт­ніших візерунків: клинців, стріл, зірок, мотивів у вигляді хреста. В результаті ус­кладнення геометричних узорів на українських килимах з'явилися медальйонні композиції, в основу яких було покладено один або кілька великих, здебільшого ромбовидних, мотивів. Такі килими набули особливого поширення на Поділлі, Волині і в західних областях України.

Рослинний орнамент українських килимів — витвір народних майстрів піз­нішого часу. Нерідко в основу рослинних мотивів покладено зображення де­ревця, стеблин і гілля. Вишуканим, багатобарвним рослинним орнаментом славляться килими Лівобережжя — Полтавщини, Чернігівщини і Середнього Подніпров'я — Київщини. Цікаві форми рослинної орнаментики бачимо в ки­лимах Поділля, Буковини, Волині.

Десята група

5. Гончарство

Гончарство — виготовлення із глини різних за призначенням гончарних ви­робів — посуду, кахлів, іграшок, малої скульптури. Воно виникло в епоху нео­літу. Гончарство розвивалося там, де були придатні для цього глини. Сирови­ну очищали від шкідливих домішок, місили, виробляли посуд чи інші вироби, сушили на сонці і потім випалювали, спочатку — на відкритих вогнищах, піз­ніше — у звичайних печах, і наприкінці — у спеціальних гончарських горнах.

З появою гончарного круга гончарство стало окремим ремеслом. Уже в добу нео­літу гончарні вироби прикрашали прокресленим декором, відбитками шнура, гребінця. У часи неоліту вироби гончарства оздоблювали орнаментом, мальова­ними кольоровими фарбами мінерального походження.

Вироби з природних глин або сумішей їх з мінеральними домішками, випа­лені до твердого стану мають назву — кераміка.

Якість керамічних виробів залежить від добору сировини й технології ви­готовлення.



Основними технологічними видами кераміки е:

• гончарство;

• теракота;

• майоліка;

• фарфор;

• кам'яні маси.



Українська народна кераміка

На території України сліди гончарства археологи датують VI — початком

IV тисячоліття до н. е. Неолітичний посуд виготовлявся ліпним способом, або слабо випаленим. У часи мідної доби значного розвитку набула трипільська кераміка, поширена в лісостеповій та степовій зонах Правобережної України.

V І тис. до н. е. — до початку І тис. н. е. на степовій та лісостеповій території України та на Північному Причорномор'ї існувало високорозвинуте мистецтво численних племен — кіммерійців, скіфів, сарматів. Гончарство мало велике зна­чення лише у осілого населення. Виробляли різноманітний посуд — горщики, корчаги, миски, а також прясельця, ґудзики. Посуд ліпили вручну. Оздоблюва­ли пластичним орнаментом. З кінця VII ст. до н. е. поширюється виробництво чорнолощеного посуду, прикрашеного різьбленим геометричним орнаментом, інкрустованим білою глиною.



Одинадцята група

Історична довідка

Ранньослов'янська кераміка найкраще представлена пам'ятками черняхівської культури II—V ст. н. е., поширеної в зоні лісостепу. Тут побутували горщи­ки сірого кольору з лощеною поверхнею, широким отвором і вузьким дном, ве­ликі й малі миски, глечики з високою циліндричною шийкою, кубки, кухлі, вази. Для української народної кераміки після монгольської доби характерне широ­ке запровадження швидкообертового гончарського круга. Це дало можливість витягувати тонкостінний високоякісний посуд. Розширився його асортимент: з'явилися ринки, кухлики, чарки; горщики стають ширшими, отримують криш­ку. Переважна більшість виробів у XIV—XV ст. була сірого кольору внаслідок випалювання у безкисневому середовищі. Декор складався із простих мотивів — смужок, зірок, трикутників, хвилястих ліній, нанесених на сирі стінки штампом, орнаментальним валиком або зубчастим коліщатком. Прикраси утворювали горизонтальну смугу у верхній частині предмета. Кераміку такого типу ви­робляли у Львові, Кам'янці-Подільському, Кремінці, Косові, Луцьку. У ХУ-ХУ! ст. у західних районах України поширюється оздоблення стінок посу­ду кілкуванням. Поширеним видом оздоблення сірого посуду в XIV—XVI ст. було лискування. Крім сірого посуду в цей час все ширше розповсюджується виробництво посуду з черепком природного червоного або жовтого кольорів, випаленого В кисневому середовищі. Ці вироби почали оздоблювати опискою або кальовкою, тобто кольоровими глинами. Із XVI ст. міські гончарі почина­ють вживати свинцеву поливу, яка надає нових декоративних якостей. Вини­кає нова техніка — підглазурний розпис кольоровими ангобами. Українські гон­чарі виробляють кахлі, архітектурні вставки, черепицю. У XIX — на початку XX ст. вироблялись дитячі глиняні іграшки (Поділля і Полтавщина). Протягом XVIII—XIX ст. викристалізувались характерні особливості української керамі­ки, формувалися її головні осередки, кожному з яких притаманний свій оригі­нальний стиль декоративного оздоблення керамічних виробів:

• дибинецька кераміка (Київщина);

• ічнянські кахлі (Чернігівщина);

• подільська народна кераміка;

• кераміка західних регіонів України — косівська кераміка, закарпатська на­родна кераміка, буковинська народна кераміка, народна кераміка Львівщини;

• опішнянська кераміка (Полтавщина).

Наприкінці 20-х років розпочалося кооперування гончарів. Виникли кера­мічні артілі у Дибинцях, Василькові, Цвітній, Бубнівці, Спішні. У 1935 році при музеї українського народного мистецтва в Києві було організовано керамічну майстерню. Тут працювали П. Іванченко, П. Мусієнко, С. Пучко, брати Герасименки, М. Приймаченко. Найвизначнішим у цьому колективі був І. Т. Гончар. У 1960 році у зв'язку з ліквідацією промкооперації художні артілі було реор­ганізовані у фабрики і комбінати:

1. Васильківський майоліковий завод.

2. Виноградівський керамічний завод (Закарпаття).

3. Косівське виробничо-художнє об'єднання «Гуцульщина»

4. Опішнянський керамічний завод «Художній керамік».

5. Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика Худфонду України.

У галузі кераміки в Україні працювало і працює багато талановитих народ­них майстрів і художників-професіоналів: В. Біляк, Т. Демченко, В. Омельчен-ко, Г. Пошивайло, В. Газдик, І. Галас, М. Денисенко, В. Коваленко, Т. Левків, Я. Шеремета, Б. Горбалюк та інші.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   42   43   44   45   46   47   48   49   ...   60

Схожі:

Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я
Лу, що базується на наукових даних; виховувати любов до історії своєї Батьківщини; розвивати творчу уяву, спостережливість, пам'ять,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Тема 1: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я
Лу, що базується на наукових даних; виховувати любов до історії своєї Батьківщини; розвивати творчу уяву, спостережливість, пам'ять,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Уроків образотворчого мистецтва -6-7 -8 класи (35 годин, год на тиждень) Вчитель Л. В. Папіш
Зародження образотворчого мистецтва: графіки, живопису, скульптури, а також декоративно-ужиткового мистецтва І архітектури. Прагнення...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Історія української культури
Стародавні кочівники кіммерійці, жили на території Північного Причорномор'я в період
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Педагогічні умови вивчення творів українського образотворчого мистецтва
Презентація досвіду вчителя образотворчого мистецтва Нововолинської гімназії Уманця Євгенія Анатолійовича
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Урок образотворчого мистецтва в 6 класі Вчителя Кізілової Г. О
Сху, В. М. Шумило та С. М. Ковальчуком; невеличка виставка графічних портретів учнів попередніх років; зразки графічних портретів,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Дипломна робота «Розвиток у молодших школярів уявлень про народне мистецтво
Кафедра образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва, дизайну та методики їх викладання
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\1. Найдавніший, за писемними джерелами, народ Північного Причорномор’я – це кіммерійці
України. Відповіді на завдання тесту з історії України зовнішнього незалежного оцінювання 2010 року. Друга сесія
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Мистецтво, 8 клас Урок 18
Тема: Мистецтво бароко. Особливості живопису мистецтва бароко. Види та жанри мистецтва бароко. Творчість живописців Мікеланджело...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Мистецтво є формою відображення суспільного буття, формою суспільної свідомості
Модуль Феномен мистецтва. Ранні форми мистецтва та особливості його розвитку у країнах Стародавнього Сходу. Мистецтво античності:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка