Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я



Сторінка48/60
Дата конвертації21.03.2018
Розмір9.75 Mb.
1   ...   44   45   46   47   48   49   50   51   ...   60

IV. ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ

1. Створити ляльку - іграшку (паперову, з пластиліну, солоного тіста, ниток, тканини, рукавичну, маріонетку, вертепну). Іграшку з пластиліну слід ви­конувати у такій послідовності:

• Поділіть пластилін на дві непропорційні частини. З першої зробіть тулуб. Для цього розкачайте пластилін і утворіть товстий валик, кінці якого зігніть дугою, стекою зробіть розрізи. Пальцями рук утворіть передні та задні ноги.

• 3 другої частини пластиліну зліпіть тоненький валик, зігніть його дугою. Це буде шия та голова. З одного боку відтягніть пластилін для мордочки.

• Зробіть маленькі вушка та з'єднайте із загальною формою. Стекою виділіть очі, ніс. Зарівняйте нерівності та згладьте шви, надайте фігурі характерних ознак.

• Порівняйте її зі зразком. Готову фігуру розфарбуйте та нанесіть орнамент згідно з тим, до якого промислового регіону вона належить (Косів, Опішня).

Рецепт солоного тіста: '2 частини муки, 1 частина солі змішати з невеликою кількістю води, щоб вийшло пластичне тісто.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ

1. Аналітичне опрацювання навчального матеріалу. Порядок навчальної дії такий:

• аналіз записів із таблиці з коментарями;

• дедукція (формулювання гіпотез, припущень та їх підтвердження факта­ми);

• індукція (узагальнення, абстрагування);

• висунення власних висновків;

• обґрунтування висновків практичними прикладами.

2. Презентація творчих доробок.



VI. РЕФЛЕКСІЯ

Кожен учень готує одне речення про роль декоративно-ужиткового мисте­цтва у його особистому житті. Учитель пропонує зробити висловлювання уч­ням, які були найменш активними на уроці.



VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Зробіть власний мистецький твір у декоративно-ужитковому жанрі для виставки мистецьких учнівських робіт.

2. Сфотографуйте фотоапаратом чи мобільним телефоном сцени зі шкільного життя та зробіть декілька знімків.

ТЕМА: Художня фотографія. Комп'ютерна графіка. Художні можливості та застосування в



культурі.

(Підготовка виставки художньої фотографії. «Літопис шкільного життя», «Портретна

галерея», «Краса довкілля».)

МЕТА: спираючись на здобуті знання на минулому уроці, навчитись розрізняти види та жанри

живопису; ознайомитись із мисте­цтвом художньої фотографії; виховувати любов до прекрасного.

ОБЛАДНАННЯ: ілюстрації з різними жанрами живопису, живописні репро­дукції.

ТИП УРОКУ: урок засвоєння нових знань, практичних умінь і навичок.

ХІД УРОКУ



І. ОРГАНІЗАЦІЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

Оголошення теми та завдань уроку,

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Запитання:

• Пригадайте вид образотворчого мистецтва, основним виражальним засобом якого є колір (ілюстрації із живописними репродукціями).

• Визначте, до якого виду живопису належать запропоновані твори мистец­тва. (Слайди з репродукціями картин, творів із декоративним розписом, при­кладами театрально-декораційного живопису.)

• Назвіть жанр живопису. (Слайди з різними жанрами живопису.)



III. ОЗНАЙОМЛЕННЯ З НОВИМ МАТЕРІАЛОМ

Історія винаходу фотографії

Фотографія супроводжує нас усе життя. Вона поглядає на нас із газетних і журнальних сторінок, «намертво» приклеєна до наших документів, вона у на­ших сімейних альбомах, красується на стінах і вітринах.

Фотографія — це зримий образ історії. Здавалося б, фотографія була завж­ди, настільки вона є звичною для нас. Проте цьому явищу трохи більше півтора століття. Історія фотографії цікава, часом драматична і дуже повчальна.

За своїм значенням в історії світової культури відкриття фотографії можна порівняти з винаходом книгодрукування. Оскільки велика частина інформації сприймається людиною у вигляді зорових образів, створення різних процесів і пристроїв, що фіксують візуальну інформацію технічними засобами, збагати­ло суспільство принципово новими можливостями. Тому чим далі у минуле йде все те, що пов'язане з відкриттям фотографії, тим більший інтерес викликають особи її винахідників.



Камера-обскура

ращуром сучасних фотографічних апаратів можна назвати камеру-обску­ру, яка була відома ще в старовині. Наприклад, середньовічні феодали будували у своїх замках темні кімнати (так перекладаються з латинської слова «обскура» і «камера»). У стіні такої кімнати залишався отвір на вулицю. Величина отвору розмірялася з відстанню до протилежної стіни. За законами оптики все, що від­бувається на вулиці, можна було спостерігати на стіні, щоправда, догори ногами. Незабаром камеру-обскуру зменшили до розмірів ящика і забезпечили збіль­шувальним склом, яке і стало першим об'єктивом. У XVI ст. Леонардо да Вінчі залишив опис камери-обскури, яка вимальовувала простір перед собою, у своє­му «Трактаті про живопис». Інженери використовували такі камери для зняття плану місцевості. До часу зародження ідеї фіксації зображень камера-обскура була достатньо вивчена.

Термін «фотографія» першим вжив у 1839 році англійський астроном Джон Фредерік Вільям Гершель. Сьогодні ми називаємо так усі види знімків — від лю­бительських родинних до карт Землі, зроблених зі супутника.

Першим фотографічним методом стала дагерротипія, у якій образ в камері-обскура проеціювався на мідну пластинку. Перші дагерротипи представив у 1835 році Луї Жак Дагер.

Зображення, спроеційоване лінзою камери-обскури, можливо було зафіксу­вати тільки обводячи його контури.

Початком відліку історії фотографії прийнято вважати 7 січня 1839 року. Цього дня на засіданні Паризької академії наук її секретар Домінік Франсуа Араго виступив із повідомленням про винахід Л. Ж. Дагером дагеротипу. Як часто буває в історії, Дагеру дісталися усі лаври винахідника фотографії: сла­ва, гроші, почесті.

І дійсно, Дагер був надзвичайно гідним і заслуговував цього, однак історія винаходу закріплення зображень на папері розпочалася задовго до Л. Ж. Дагера.

Ж. Н. Ньєпс був першим, хто отримав фотографічне зображення на світ­лочутливій речовині за допомогою камери-обскури. Оригінал цинкової пла­стини, покритої світлочутливим асфальтом, яку Ж. Н. Ньєпс експонував протя­гом 8 годин, знаходиться у музеї Техаського університету в Сполучених Шта­тах Америки.

Історія кольорової фотографії пов'язана з реалізацією двох методів кольо­рового відтворення. Перший метод отримав назву прямого (об'єктивного). . В ньому при сформуванні зображення намагаються забезпечити умови, які без­посередньо відтворюють кольори оточуючих нас об'єктів.

Використовуючи явище інтерференції, французи Е. Бекерель і А. Ньєпс де Сент-Віктор отримали якісне зображення спектру на полірованій срібній пла­стині, обробленій хлористим сріблом. Проте зображення було нестійким і збері­галося тільки в темряві. Інтерференційний метод був узагальнений Г. Ліппманом, який виготовив кольорові фотографії у 1891 році.



Хронологія розвитку кольорових відбитків

1840 рік — Едмонд Бекерель у ході експериментів одержує кольорове зоб­раження на пластинках, покритих хлористим сріблом.

1861 рік — Джеймс Кларк Максвел одержує триколірне зображення.

1869 рік — Луї-Дюко дю Орон публікує роботу «Кольори в фотографії», у якій висловлює принципи адитивного і субтрактивного колірних методів.

1873 рік — Герман В. Фогель одержує емульсію, чутливу не тільки до синьо­го, але й до зеленого кольорів.

1878 рік — дю Орон разом із братом публікують роботу «Кольорова фо­тографія», в якій описують використані ними методи отримання кольорового зображення.

1891 рік — Габріель Ліпман одержує природні кольори методом інтерферен­ції. Габріелю Ліпману за ці дослідження було вручено Нобелівську премію.

1891 рік — Фредерік Айвіс винаходить фотоапарат для отримання трьох негативів кольороподілу шляхом зйомки в одну експозицію.

1893 рік — Джон Джоулі винаходить лінійний растровий світлофільтр. За­мість зображення, складеного з трьох кольорових позитивів, у результаті вихо­дило багатоколірне зображення. Аж до 30-х років нашого століття растрові фотопластини дозволяли одержувати просто хороше кольорове зображення.

1903 рік — брати Люмьєр розробляють процес «автохром». Експозиції при хорошому освітленні не перевищували одну-двох секунд, а експонована пла­стинка оброблялася за методом обігу, в результаті виходив кольоровий позитив.

1924 рік — Леопольд Маніс і Леопольд Годовський патентують двоколірний субтрактивний метод із використанням плівки з двома емульсивними шарами.

1935 рік — у продаж надходять плівки «Кодахром» із трьома емульсивни­ми шарами.

1942 рік — у продаж надходить плівка «Кодаколор» — перша плівка, яка дозволяє одержувати кольорові відбитки.

1963 рік — у продаж надходить фотоапарат «Полароїд», який дозволяє ро­бити моментальні кольорові знімки протягом хвилини.



Становлення фотографії як мистецтва

Становлення фотографії як мистецтва нерозривно пов'язане з її технічним удосконаленням. На ранніх стадіях технічного розвитку і зародження фотогра­фії були створені шедеври фотографічного мистецтва, твори, що є для поколінь фотографів зразками досконалості. Історія мистецтва фотографії доводить, що ніколи технічне оснащення фотографа не було вирішальним чинником при створенні витвору мистецтва.

Займаючись фотографією, треба як і в будь-якій справі стежити за розвит­ком техніки. Не слід любов до фотографії підміняти гонитвою за модною тех­нікою.

Головне для створення чудових фотографій — це вдумливість, щирість, чуй­ність і прагнення зробити добру справу. Фотографії народжуються миттєво.

Фотографи, які не мають систематичної професійної освіти, знань з історії образотворчого мистецтва, основ композиції, теорії світла, кольору, мистец­твознавства, багато чого упускають у своїй творчості. Часто фотографи, що оволоділи технікою фотографування і виготовлення відбитків, не вміють та і не мають потреби передати найпростіші почуття, торкнутися найпростіших проблем.

Думка, що фотограф не може змінювати зображення, отримане за допо­могою фотоапарата, що нібито техніка не в змозі відобразити природу образ­но, а лише як документ, не могла допустити прилічення фотографії до мисте­цтва. Зараз можна цілком безумовно віднести фотомистецтво до сфери людсь­кої культури.

Живописець або графік, створюючи витвір мистецтва, реалізує свій задум, наперед визначивши тему твору. Він може сюжет зсунути у будь-якому тимча­совому просторі, може суміщати їх, підпорядковувати своїй уяві.

У фотографа час — головний матеріал, з якого він створює твір. Але він не може через природу фотографічного процесу зробити фотографії з майбут­нього або минулого. Йому підкоряється тільки теперішній час. Ця основна вла­стивість фотографії і перевага, котра відрізняє її від усіх інших мистецтв.

Час — головний матеріал фотомистецтва. Фотографічне зображення має на увазі копіювання натури, документальну її фіксацію у певний відрізок часу.

Так само, як художник уміння зображати навколишній світ не ставить вище за ціль досягнення образності, так і у творчої фотографії документалізм, будучи її основою, не повинен бути єдиною ціллю.

Фотографія, що правдиво відображає об'єкт зйомки, може бути тільки нату­ралістичною і не дати глядачу ніяких відчуттів, окрім інформації. Для того щоб стати витвором мистецтва, вона повинна мати багато переваг.

Витвір мистецтва можливий лише тоді, коли задум знаходить своє втілення в художній формі. Те, що фотограф не може втрутитися у створення зображен­ня,— головний аргумент супротивників фотомистецтва. Але це не так.

Саме по собі зображення — це диво людської думки і діяльності. Мисте­цтво фотографії — таке ж технічне, як і живопис. Від зубила до кисті, від граніт­ної скелі до полотна, від клинопису до гравюри на пластині, від винаходу олів­ців до синтетичних фарбників з тисячею відтінків кожного кольору — за всім цим стоїть величезна промисловість, наукові дослідження, що збагатять творчі можливості художників. Але далеко не кожен, хто володіє цими засобами, мо­же ставати художником.

Оріо (Мілан) — художник і фотограф, що працює у кінематографі. Мистецтво Оріо далеко від будь-якого фактичного відтворення реальності. Завдяки використанню і поєднанню різних технологічних можливостей (тради­ційної фотографії, полароїда, цифрового друку, відеозйомки) він досягає у своїх роботах відчуття якогось ірреального, енергетичного простору. На його фото­графії світло, відкидані ним тіні, і навіть час перетворюються на образи — живу субстанцію, так само як і блукаючі в ній фігури людей, предмети, рослини.



(Демонстрація слайдів із творами фотохудожників України.)

Тіна Модотті - культова фігура в історії фотографії, адже вона не була професійним фотографом. Точніше фотографія не була для неї єдиним життє­вим покликанням.



IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

Дайте відповіді на запитання:

• Який вид мистецтва ми називаємо художньою фотографією?

• Що лягає в основу при створенні художньої фотографії?

• Що є спільним між живописом та художньою фотографією?

• Чи можна твори художньої фотографії поділити на жанри?

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

У домашньому фотоархіві знайти фотографії, які відносяться до творів мистецтва. На наступному уроці спробувати довести, що це - твори фотомистецтва.

ТЕМА: Музика вокальна, інструментальна, театральна. Музичні жанри і форми — вокальні

(пісня, романс, гімн), хорові (кантата, ораторія).

(Порівняння звучання музичних інструментів різних народів світу, визначення спільних і

відмінних рис. Організація і проведення вечора українського романсу.)

МЕТА: ознайомити учнів із класифікацією музичних жанрів, видами, жанрами та формами вокального

мистецтва: пісня, романс, гімн, кантата, ораторія; розвивати уміння розрізняти та аналізувати їх;

виховувати емоційну чутливість до музики, почуття шанобли­вого ставлення до патріотичних

творів музичного мистецтва; розвивати вокально-хорові навички.

ТИП УРОКУ: комбінований (урок засвоєння нових знань).



Музичні твори для прослуховування: А. Лихошвай; М. Савченко. «Вічно будь, красуйсь Полтаво»; М. Бойко. «Моя Україна»; Н. Май. «Квітуча Україна»; Державний Гімн України.

ОБЛАДНАННЯ: комп'ютер, диск із музичними творами, таблиці «Музичні жанри», «Вокальне

мистецтво», «Класифікація музичних жан­рів».

ХІД УРОКУ



I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Оголошення теми та завдань уроку.

II. ПІДГОТОВКА ДО СПРИЙНЯТТЯ НАВЧАЛЬНОЇ ТЕМИ

Слово вчителя

Музика... Вона супроводжує нас усе життя, починаючи від маминої коли­скової. Весела і сумна, швидка і повільна, класична та естрадна — кожен із нас має свої особисті уподобання. Різнобарв'я музичних жанрів дає можливість отримувати задоволення від прослуховування музики на різних етапах нашо­го життя.

На уроках музичного мистецтва в початкових та середніх класах ви знайо­милися із різними музичними творами, порівнювали їх та давали характери­стики, знаходили спільні риси та відмінності.

Сьогодні на уроці ми розглянемо класифікацію музичних жанрів, ознайо­мимося із різновидами вокального мистецтва.



III. ФОРМУВАННЯ НОВИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ, НАВИЧОК

Учитель.

Музичний жанр (фр. genre — рід, вид, тип, манера} — бага­тозначне поняття, що характеризує класифікацію музичної творчості за родами і видами, з огляду на їх походження, умови виконання, сприймання та інші озна­ки (зміст, структура, засоби виразності, склад виконавців тощо).

Найпоширеніший поділ музичних жанрів за складом виконавців та спосо­бами виконання — це вокальний та інструментальний.

Поняття музичного жанру побутує в різних аспектах : широкому — оперний жанр, симфонічний жанр, камерний жанр тощо; вузькому — велика опера, комічна опера, лірична опера, музична драма та ін.; симфонія, камерна симфонія, сюїта; увертюра; симфонічна поема; соната, квартет і т. д.; арія, аріозо, каватина, романс, пісня тощо.

Існують різні способи класифікації музичних жанрів. Музикознавець Т. В. Попова пропонує класифікувати жанри за умовами їх побутування і ви­конання. За цією класифікацією розрізняють жанри:

1) народної музики (музичний фольклор);

2) розважальної музики (у тому числі музика сучасної естради);

3) камерної музики (виконується камерними ансамблями);

4) симфонічної музики (виконується великими оркестрами);

5) хорової музики (виконується хоровими колективами);

6) театральної музики (у тому числі опери, музики до спектаклів, кінофільмів

тощо).

Український народ має славу народу дуже музичного. Жодне свято, жодне дійство не проходить без музики, без пісні. Саме тому сьогодні ми поговоримо про спів як вокальне мистецтво — передавання засобами співацького голосу ху­дожнього змісту твору.



Давайте зараз прослухаємо три різні музичні твори та їх порівняємо.

1. Перший уривок пісні А. Лихошвая, М. Савченка «Вічно будь, красуйсь Полтаво» (співає народна артистка України Н. Ножинова).

2. Другий уривок пісні «Моя Україна» (солістка — народна артистка України Р. Кириченко).

3. Третій уривок авторської пісні «Квітуча Україна» Наталії Май.

• Що об'єднує ці твори? (Всі твори патріотичного змісту — про рідну землю, Батьківщину)

• Які характерні риси цих пісень? (Вони мелодійні, прославляють рідний край, закликають милуватися та берегти Батьківщину.)

• Чим відрізняються ці твори? (Ці пісні виконані різними манерами співу: перша пісня виконана академічно, друга — народним, третя — естрадним стилем.)

Існує три види звуковедення (звукоутворення) — народний, академічний та естрадний.



Академічний, або класичний, спів має певну штучність звуковидобувания і потребує спеціального співацького навчання — постановки голосу.

Народний спів спирається на народнопісенні та виконавські традиції різних куточків України, передаючись від покоління до покоління.

Сучасний естрадний спів передбачає якнайширше використання підсилю­вальних пристроїв

(мікрофону), спираючись переважно на побутову манеру во­калізації.

• Чим відрізняється третя пісня Наталії Май від інших? (Перші два твори виконувалися одним виконавцем, а пісня Н. Май — кількома.)

Отже, спів може бути:

1) сольним (коли твір виконується одним виконавцем);

2) ансамблевим (ансамбль — у перекладі з французької означає «разом», вкупі», «узгодженість»). Первісним елементом хорового ансамблю є ансам­блевий звук. Це звук певної висоти, що відтворюється кількома співаками. Ансамбль може бути двох видів: унісонний і гармонійний.



Унісонний ансамбль ми маємо в одноголосому хорі або в звучанні окремої партії хору.

Гармонійний ансамбльце співання акорду кількома співаками або хоро­вими партіями.

Дует ансамбль із двох виконавців, тріо — із трьох виконавців, квар­тет — чотири виконавці, квінтет — п'ять виконавців і т. д.).

Хор — це колектив виконавців, який має своєю метою співати гуртом, спіль­но. Становлення хорового співу в XVII—XVIII століттях визначило поділ го­лосів на чотири основні партії — дисканти (сопрано), альти, тенори та баси. Злагодженість, насиченість, звучання хору досягаються умінням, витривалою, упертою працею і любов'ю до пісні. Залежно від складу виконавців розрізняють такі види хорів: чоловічий, жіночий, дитячий, змішаний. За кількісним складом виконавців розрізняють такі види хорів: малий — не менше 12 чол., середній — 25—35 чол., великий — 50—60 чол., зведені хори — кількасот чоловік. За манерою співу розрізняють академічні та народні хори. Хори можуть мати різні статуси: професійний (наприклад, Національний народно-академічний хор ім. Г. Верьовки), любительський (коли спів у хорі хобі), церковний (беруть участь у церковних службах), учбові (існують у навчальних закладах). Розглянемо основні типи вокальних жанрів.

Словничок-довідничок

Пісня — словесно-музичний твір, призначений для співу.

Романс (ісп. romanсе) — невеликий за обсягом вірш та музичній твір для сольного співу з інструментальним акомпанементом. Так називалися пісні народною мовою в Іспанії на противагу пісням латиною, які пов'язувалися спо­чатку з боротьбою проти маврів. Пізніше вони поширились і в інших країнах, набувши іншого змісту, ставши піснями про кохання (Англія, Франція та Інші). У Росії вже у XIX столітті існував як авторська пісня, тут до його поширення за­лучалися й українські поети (Є. Гребінка «Очи черные...»). На межі XIX— XX сто­літь романс поширився в українській ліриці (Леся Українка, А. Кримський та ін.), маючи спорадичні прояви і в попередні роки.

Кантата (італ. саntata, від лат. саnto — співаю) — великий вокально-ін­струментальний твір для солістів, хору і оркестру. Зустрічаються кантати свят­кового, радісного, ліричного, скорботного, розповідного характеру; поділяються на світські та духовні (релігійні). Зазвичай кантата складається із оркестрового вступу, арії, речитативів та хорів. Кантата близька до ораторії, відрізняється від неї меншими масштабами, відсутністю драматичної розробки сюжету, переваж­но камерним характером.

Ораторія (італ. оrаtогіо, від лат. оrо — говорю, благаю) — великий кон­цертний твір на певний сюжет (для солістів, хору і симфонічного оркестру). Ораторія виникла в XVII ст. майже - одночасно з кантатою і оперою, має певну схожість з ними, відрізняючись від кантати розгорнутим сюжетом і більшими розмірами, а від опери — переважанням розповіді над драматургією, а також відсутністю сценічної дії та художнього оформлення (хоча бувають винятки). Класичні зразки ораторії на античні та біблейські сюжети створив Г.-Ф. Ген­дель («Самсон», «Геракл», «Месія», «Іуда Маккавей»). Видатними авторами ораторій були: А. Страделла, А. Скарлатті, Д. Букстехуде, Г. Телеман, Л. ван Бетховен, В. А. Моцарт, Ж.-Б. Люллі та ін. У XIX ст. ораторія втрачає своє : значення, набуваючи ліричних рис

(Ф. Мендельсон, Ф. Ліст, Р. Шуман та ін.), а з XX ст. зближується з оперою (А. Рубінштейн,

І. Стравінський, А. Онеггер, К. Орф. К. Пєндерецький, С. Прокоф'єв, Г. Свиридов, Ю. Шапорін, Д. Шоста­кович, А. Штогаренко, Р. Щедрій та ін.).

Гімн (грец. hуmnos — похвальна пісня) — урочистий музичний твір на сло­ва символічно-програмного змісту, вживається здебільшого як символ держави (поряд з іншими атрибутами — прапором, гербом тощо). Державний Гімн Укра­їни «Ще не вмерла Україна» офіційно прийнятий після проголошення незалеж­ності України. Слова написав Павло Чубинський (1862 р.), а музику — Михай­ло Вербицький.

У XIX—XX ст. у ролі національних гімнів використовувалися й інші піс­ні — «Заповіт» Тараса Шевченка, «Не пора» (слова Івана Франка, музика Де­ниса Сочинського), «Вічний революціонер» (слова Івана Франка, музика Ми­коли Лисенка).



Доповідь учня «Історія створення Державного Гімну України»

Створення українського гімну бере початок із осені 1862 року. Україн­ський етнограф, фольклорист, поет Павло Платонович Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», якому в майбутньому судилося стати національним, а згодом і Державним Гімном українського народу. Поширення цього вірша се­ред українофільських гуртків, щойно об'єднаних у громаду, відбулося миттєво. Проте вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпо­рядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Перша публікація вірша П. Чубинського — у львівському журналі «Мета», 1863 р., № 4. Отримав­ши поширення на Західній Україні, патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один із них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського, пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863 р., а з нотами — у 1865 р. упер­ше почав використовуватись як Державний Гімн у 1917 році. У 1917—1920 рр. «Ще не вмерла Україна» як єдиний Державний Гімн законодавче не був затвер­джений, використовувалися й інші гімни. Коли у Радянському Союзі було ви­рішено створити окремий гімн для кожної країни у його складі, «Ще не вмерла Україна» був відкинутий як варіант, щоб не викликати занадто сепаратистські настрої серед українців. Потрібен був текст, у якому б стверджувалося, що Укра­їна — держава, що входить до складу СРСР, що вона там «між рівними рівна, між вільними вільна» і обов'язково повинна була висвітлена комуністична пар­тія, яка веде Україну до комунізму. Це завдання виконав Павло Тичина. Саме його варіант «Живи, Україно, прекрасна і сильна» і став Державним Гімном Української РСР у період з 1949 до 1991 року. Композитор Лебединець Антон Дмитрович створив музику для нього. Але цей гімн так ніколи і не знайшов популярності. Майже на всіх офіційних зборах лунав Гімн СРСР, а не Україн­ської РСР.

15 січня 1992 музична редакція Державного Гімну була затверджена Вер­ховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України. Проте тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний Гімн України», запропонований президентом Леонідом Куч-мою. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і при­співу пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». У той же час перша строфа гімну згідно з пропозицією Президента звучатиме: «Ще не вмерла України ні слава, ні воля». Цей Закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 із 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі голосуванні фракції соцпартії і компартії. З прийняттям цього Закону стат­тя 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний Гімн на музику М. Вербицького отримав слова, віднині затверджені Законом.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   44   45   46   47   48   49   50   51   ...   60

Схожі:

Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я
Лу, що базується на наукових даних; виховувати любов до історії своєї Батьківщини; розвивати творчу уяву, спостережливість, пам'ять,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Тема 1: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор'я
Лу, що базується на наукових даних; виховувати любов до історії своєї Батьківщини; розвивати творчу уяву, спостережливість, пам'ять,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Уроків образотворчого мистецтва -6-7 -8 класи (35 годин, год на тиждень) Вчитель Л. В. Папіш
Зародження образотворчого мистецтва: графіки, живопису, скульптури, а також декоративно-ужиткового мистецтва І архітектури. Прагнення...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Історія української культури
Стародавні кочівники кіммерійці, жили на території Північного Причорномор'я в період
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Педагогічні умови вивчення творів українського образотворчого мистецтва
Презентація досвіду вчителя образотворчого мистецтва Нововолинської гімназії Уманця Євгенія Анатолійовича
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Урок образотворчого мистецтва в 6 класі Вчителя Кізілової Г. О
Сху, В. М. Шумило та С. М. Ковальчуком; невеличка виставка графічних портретів учнів попередніх років; зразки графічних портретів,...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Дипломна робота «Розвиток у молодших школярів уявлень про народне мистецтво
Кафедра образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва, дизайну та методики їх викладання
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\1. Найдавніший, за писемними джерелами, народ Північного Причорномор’я – це кіммерійці
України. Відповіді на завдання тесту з історії України зовнішнього незалежного оцінювання 2010 року. Друга сесія
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Мистецтво, 8 клас Урок 18
Тема: Мистецтво бароко. Особливості живопису мистецтва бароко. Види та жанри мистецтва бароко. Творчість живописців Мікеланджело...
Тема: Зразки образотворчого мистецтва Трипіль­ської та скіфської культур. Мистецтво грецьких міст Північного Причорномор\Мистецтво є формою відображення суспільного буття, формою суспільної свідомості
Модуль Феномен мистецтва. Ранні форми мистецтва та особливості його розвитку у країнах Стародавнього Сходу. Мистецтво античності:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка