Тенденції розвитку дизайн-освіти в україні



Сторінка1/4
Дата конвертації16.01.2018
Розмір0,68 Mb.
ТипАвтореферат
  1   2   3   4


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА




ФУРСА ОКСАНА ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 37:7.012 “71”


ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ДИЗАЙН-ОСВІТИ В УКРАЇНІ

(друга половина ХХ – початок ХХІ століття)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки


АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Житомир – 2014

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогічної освіти і освіти дорослих Національної академії педагогічних наук України.



Науковий консультант:

доктор педагогічних наук, професор

Орлов Валерій Федорович,

Інститут професійно-технічної освіти

НАПН України,

провідний науковий співробітник лабораторії професійної орієнтації і виховання, м. Київ.




Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор

Вихрущ Анатолій Володимирович,

Тернопільський національний

економічний університет,

завідувач кафедри психологічних

та педагогічних дисциплін;

доктор педагогічних наук, професор



Оршанський Леонід Володимирович,

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка,

завідувач кафедри методики трудового і професійного навчання та декоративно-ужиткового мистецтва;

доктор педагогічних наук, професор



Дем’янчук Олександр Никанорович,

Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут імені Т. Г. Шевченка, завідувач кафедри образотворчого мистецтва та методики його викладання.



Захист відбудеться 18 березня 2014 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 14.053.01 у Житомирському державному університеті імені Івана Франка за адресою: 10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 40, другий поверх, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Житомирського державного університету імені Івана Франка за адресою: 10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 40.

Автореферат розісланий 17 лютого 2014 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С.Л. Яценко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Проблема розвитку системи професійної підготовки дизайнерів і підвищення стану її якості в Україні є актуальною на державному, науковому й організаційно-методичному рівнях. У «Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ ст.» (2002 р.) зазначено, що демократичні цінності, ринкові засади економіки, сучасні науково-технічні досягнення зумовлюють постійне оновлення змісту освіти та організації навчально-виховного процесу. Нормативні програмні документи, зокрема «Концепція гуманітарного розвитку України до 2020 р.» (2012 р.), «Концептуальні засади розвитку педагогічної освіти України та її інтеграція в європейський простір» (2004 р.), спрямовують розвиток вітчизняного соціокультурного простору на збагачення інтелектуального потенціалу нації, збереження зв’язків між поколіннями на основі передачі молоді культурного та художнього досвіду, традицій і цінностей минулого.

Становлення ринкових відносин у суспільстві окреслює необхідність якісної підготовки фахівців нової генерації, здатних забезпечити конкурентоспроможність вітчизняної продукції шляхом удосконалення її естетичних якостей. Досвід розвинених держав засвідчує, що дизайн як ключовий елемент сучасної економічної політики забезпечує її усталеність і конкурентні переваги у світовому ринковому просторі й визначає особливі вимоги до системи професійної підготовки дизайнерів, розвитку їхньої проектної культури.

Проблема відтворення інтелектуального й національного потенціалу суспільства, що зумовлює зміни в її змісті й призводить до пошуку інноваційних підходів у підготовці майбутніх фахівців, тривалий час розглядалася в контексті розвитку освіти і культури. Її дослідженню присвячено низку наукових праць, які можна систематизувати за такими напрямами: філософія освіти (В. Андрущенко, А. Герасимчук, І. Зязюн, В. Кремень та ін.); теорія та історія освіти (А. Алексюк, А. Вихрущ, М. Левківський, О. Сухомлинська та ін.); професійна і педагогічна освіта (О. Антонова, І. Бех, Г. Васянович, С. Вітвицька, С. Гончаренко, О. Дубасенюк, В. Євтух, С. Лісова, Н. Ничкало, Н. Сейко та ін.); теорія дизайну і художньої творчості (Л. Безмоздін, О. Бойчук, М. Воронов, О. Генісаретський, В. Даниленко, О. Дем’янчук, Л. Оршанський, В. Папанек, В. Прусак, В. Сидоренко та ін.); теорія і практика мистецької освіти й естетичного виховання (В. Бутенко, Г. Гребенюк, О. Олексюк, В. Орлов, О. Отич, В. Радкевич, О. Ростовський, О. Рудницька, В. Тименко, О. Шевнюк та ін.).

Ретроспективний і логіко-системний аналіз теорії і практики вищої освіти дає підстави стверджувати, що виявлення тенденцій становлення і розвитку системи дизайнерської освіти ще не стало предметом цілісного, системного та послідовного вивчення у вітчизняній педагогічній науці; та й у площині вітчизняної дизайн-освіти поки що ідентифікувати її як систему можна лише з певними застереженнями.



Осмислення тенденцій розвитку дизайн-освіти в Україні й світі сприятиме подоланню суперечностей, що виникають на рівні: методологічного та концептуального осмислення – між вимогами суспільства до науково обґрунтованого прогнозування розвитку дизайну і дизайн-освіти та невизначеністю тенденцій цього процесу як на сучасному етапі, так і в перспективі, між спрямованістю українського суспільства на інтеграцію у світовий культурний та економічний простір і недостатнім рівнем наукової обґрунтованості теорії і методології вітчизняної дизайн-освіти; організаційного і навчально-методичного забезпечення професійної підготовки майбутніх дизайнерів – між посиленням уваги до фундаментальної складової змісту дизайн-освіти та наявним станом науково-методичного забезпечення процесу професійної підготовки дизайнерів, між об’єктивно існуючою необхідністю оновлення структури і змісту вищої професійної освіти дизайнерів і недостатньою розробленістю організаційно-методичних засад проектування відповідної професійної підготовки; узгодження потреб і можливостей соціальної системи зі змістом професійної підготовки дизайнерівміж зростаючими вимогами сучасного соціуму до рівня освіченості, професіоналізму та компетентності дизайнерів і наявною концептуально-функціональною моделлю їхньої професійної підготовки, між необхідністю реалізації компетентнісного і пропедевтичного підходів до підготовки дизайнерів і традиційною орієнтацією системи вищої мистецької освіти на певний рівень кваліфікації.

Розв’язання окреслених суперечностей і визначення подальших шляхів становлення дизайн-освіти потребує обґрунтування концептуальних засад і з’ясування провідних тенденцій її розвитку. З огляду на відсутність системного наукового вивчення розвитку дизайн-освіти, актуальність проблеми підготовки висококваліфікованих дизайнерів у сучасних соціально-економічних умовах в Україні, її євроінтеграційну спрямованість у визначеному напрямі, обрано тему дисертаційної роботи: «Тенденції розвитку дизайн-освіти в Україні (друга половина ХХ – початок ХХІ століття)».



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою науково-дослідної теми відділу теорії та історії педагогічної майстерності Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України «Розвиток педагогічної майстерності викладачів у вищих навчальних закладах непедагогічного профілю в умовах інформаційно-технологічного суспільства» (№ РК 0110U001345). Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України (протокол № 9 від 01.11. 2010 р.) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології НАПН України (протокол № 7 від 27.09. 2011 р.).

Мета дослідження: на основі аналізу розвитку дизайн-освіти в Україні й розвинених країнах світу (друга половина ХХ – початок ХХІ століття) визначити та обґрунтувати провідні тенденції, концептуальні, теоретичні й організаційно-методичні засади її становлення.

Для досягнення мети дослідження визначено такі завдання:



  1. Проаналізувати стан дослідженості проблеми професійної підготовки дизайнерів в Україні і світі та висвітлити феноменальну сутність дизайн-освіти в контексті розвитку дизайну.

  2. Визначити й обґрунтувати теоретико-методологічні засади професійної підготовки дизайнерів.

  3. Окреслити тенденції розвитку дизайн-освіти та з’ясувати їх сутність.

  4. Здійснити порівняльний історико-педагогічний аналіз розвитку дизайн-освіти в Україні й окремих розвинених країнах світу.

  5. Дослідити процеси трансформації моделей дизайн-освіти і з’ясувати особливості організації професійної підготовки дизайнерів в Україні та окремих розвинених країнах світу.

  6. Обґрунтувати концептуальні положення розвитку дизайн-освіти.

  7. Виокремити детермінанти зростання якості професійної підготовки майбутнього дизайнера та здійснити відбір і структурування змісту дизайнерської освіти.

  8. Розробити та експериментально перевірити організаційну модель мистецького навчального комплексу інноваційного типу і процесуальну модель ступеневої підготовки дизайнерів.

Нормативну базу дослідження становлять: Закони України «Про освіту» (1996 р.), «Про вищу освіту» (2010 р.); «Національна доктрина розвитку освіти» (2002 р.); Постанова Кабінету Міністрів України «Про першочергові заходи щодо розвитку національної системи дизайну та ергономіки і впровадження їх досягнень у промисловому комплексі, об’єктах житлової, виробничої і соціально-культурної сфер» (1997 р.); Наказ МОН «Концептуальні засади розвитку педагогічної освіти України та її інтеграції в європейський освітній простір» (2004 р.); Рішення колегії Міністерства освіти і науки України «Про концептуальні засади гуманітарної освіти України (вища школа)» (2000 р.); «Концепція гуманітарного розвитку України на період до 2020 року» (2012 р.).

Об’єкт дослідження: розвиток системи дизайн-освіти в Україні та світі.

Предмет дослідження: провідні тенденції розвитку дизайн-освіти в Україні у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.

Хронологічні межі дослідження охоплюють другу половину ХХ – початок ХХІ століття, що обумовлено історичними подіями й умовами, в яких відбувався розвиток вітчизняного дизайну та системи підготовки дизайнерів в Україні.

Нижня хронологічна межа визначається подією офіційного відкриття кафедри дизайну в Харківському художньо-промисловому інституті (1962 р.) і запровадженням до змісту освіти відповідних навчальних курсів, що окреслило початок у становленні вітчизняної системи дизайн-освіти.

Верхня хронологічна межа обумовлена визнанням професії дизайнера (код 2452) на державному рівні і внесенням означеної спеціальності до Класифікатора професій ДК 003:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики (28.07. 2010 р.). Відтак, сучасна вітчизняна дизайн-освіта є невід’ємною складовою системи освіти України з характерними передумовами становлення в історичному минулому, яка затребувана державою та суспільством й інтенсивно розвивається протягом другої половини ХХ-ХХІ ст., отже, є актуальним об’єктом загальнопедагогічних та історико-педагогічних досліджень.

Концепція дослідження. Мета дослідження, його науково-теоретичні засади, складний динамічний характер розвитку дизайн-освіти як динамічного міждисциплінарного феномену в транскультурному освітньому просторі зумовлює визначення концептуальних ідей дослідження, що потребують обґрунтування на методологічному, теоретичному та практичному рівнях.

Методологічний концепт відображає філософські положення теорії систем, законів і категорій наукового пізнання, закономірності інституційного розвитку педагогічних систем і проектної культури; передбачає втілення фундаментальних філософських ідей та положень про взаємозумовленість і цілісність явищ і процесів об’єктивної педагогічної дійсності, закономірності соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, взаємозв’язок мистецтва і освіти, філософські ідеї теорії освіти, а також окреслює взаємодію різних підходів загальнонаукової й конкретнонаукової методології до виявлення й аналізу тенденцій розвитку освітніх систем, упровадження конструктивних ідей компаративно-історичного, системного, аксіологічного, компетентнісного, особистісно орієнтованого, акмеологічного, діяльнісно-розвивального, пропедевтичного підходів.

Теоретичний концепт визначає систему ідей, концептуальних положень особистісно орієнтованої освіти, вихідних категорій, дефініцій, без яких неможливе розуміння сутності досліджуваної проблеми, розкриття її основних положень, що стосуються: гуманістичних та демократичних ідей розвитку вищої освіти; теоретичних основ мистецької і дизайнерської освіти; інноваційних стратегій становлення дизайнерської освіти; феномену змістової відповідності розвитку дизайну та дизайн-освіти; взаємозв’язку теорії і практики в процесі підготовки майбутніх дизайнерів до професійної діяльності.

Практичний концепт передбачає науково-прогностичне обґрунтування розроблених і впроваджених інноваційних моделей дизайнерської освіти. Функціонування організаційної моделі мистецького навчального комплексу інноваційного типу і процесуальної моделі ступеневої підготовки дизайнерів для забезпечення якісної професійної підготовки спеціалістів є цілеспрямованим, динамічним, інноваційним, спеціально організованим процесом відповідно до реальних вимог ринку освітніх послуг.

Організаційний механізм упровадження інноваційних моделей дизайн-освіти забезпечує її конкурентоспроможність на ринку праці, дає змогу підвищити ефективність професійної підготовки майбутніх фахівців.

Основна концептуальна ідея дослідження полягає в наступному: проаналізовані ключові тенденції розвитку дизайн-освіти в Україні і світі дозволяють визначити альтернативні перспективи становлення цієї освітньої галузі та змін, які відбуваються: у філософських, культурологічних, психологічних, соціологічних, мистецьких і педагогічних концепціях дизайн-освіти; у наукових підходах до визначення теоретико-методологічних засад становлення провідних напрямів і принципів розвитку дизайн-освіти; в обґрунтуванні концептуальних моделей багаторівневої, неперервної дизайн-освіти та проектуванні комплексу організаційно-методичного забезпечення реалізації системи професійної підготовки майбутніх дизайнерів (програми, підручники, навчально-методичні посібники, дидактичні матеріали); у змісті та формах навчання майбутніх фахівців; розробці методик і педагогічних технологій.

Відтак, результати аналізу виявлених тенденцій розвитку професійної дизайн-освіти в Україні та зарубіжжі мають теоретико-методологічне значення щодо реалізації концепції неперервної освіти – «освіти впродовж життя», на основі якої опрацьовувалися положення, які стосуються ступеневої підготовки фахівців у галузі дизайну і практичного значення для подальшого розвитку і впровадження сучасних моделей підготовки дизайнерів.



Викладені концептуальні положення визначають пріоритетні напрями дослідження – виявлення та аналіз провідних тенденцій розвитку дизайну і дизайн-освіти, особливостей її становлення як динамічної, відкритої системи.

Методологічну основу дослідження на рівні філософської методології становлять: загальнофілософські ідеї гуманістичного розуміння людини як абсолютної цінності й самоцілі суспільного прогресу; діалектична теорія про загальний зв’язок, взаємозумовленість і цілісність явищ об’єктивної дійсності, загальні положення філософських і психологічних теорій пізнання, зокрема дизайнерської творчості, принципи єдності педагогічної теорії і практики, гуманізації та демократизації вищої освіти. На рівні загальнонаукової методології застосовано гуманістичний, аксіологічний, системний, акмеологічний, культурологічний, персонологічний, компаративно-історичний підходи, які визначили структуру і логіку наукового пошуку, авторську позицію щодо ролі та значення культури і мистецтва в історичному розвитку суспільства й уможливили визначення перспектив становлення системи дизайн-освіти в Україні як динамічного феномена освітнього простору. Конкретнонауковий рівень дослідження представлений особистісно орієнтованим, діяльнісно-розвивальним, компетентнісним підходами, що забезпечило розробку інноваційних моделей дизайн-освіти, вдосконалення змісту, форм, методів підготовки майбутніх фахівців.

Теоретичну основу дослідження складає сукупність ідей, що розкривають сутність розвитку вищої освіти, а саме: з філософії освіти (Б. Гершунський, І. Зязюн, В. Кремень, П. Саух та ін.); з психології особистості (Б. Ананьєв, І. Бех, Л. Виготський, В. Давидов, Г. Костюк, В. Роменець та ін.); формування особистісних і професійно важливих якостей (І. Кон, О. Леонтьєв, В. Моляко, В. Рибалка, І. Якиманська та ін.); теорії та історії неперервної професійної освіти (С. Батишев, В. Беспалько, Л. Вовк, Н. Ничкало, О. Сухомлинська та ін.); гуманізації і гуманітаризації професійної освіти (Г. Балл, К. Барбіна, С. Гончаренко, М. Левківський, В. Разумовський, Н. Сейко та ін.); інноваційних теорій в освіті (О. Антонова, В. Загвязинський, В. Краєвський, І. Лернер, В. Сластьонін та ін.); щодо психолого-педагогічних закономірностей організації навчально-виховного процесу у ВНЗ (О. Дубасенюк, А. Хуторський та ін.); естетики, теорії дизайну і художньої творчості (В. Даниленко, О. Дем’янчук, В. Оршанський, В. Прусак, А. Чебикін та ін.); теорії і практики мистецької освіти (Г. Гребенюк, О. Олексюк, В. Орлов, О. Отич, В. Радкевич, О. Рудницька, В. Тименко та ін.).

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети та розв’язання визначених завдань на різних етапах наукового пошуку застосовувалися загальнонаукові методи – аналіз, синтез, порівняння та узагальнення, систематизація, класифікація, що дало можливість дослідити структуру і зміст дизайн-освіти та організацію навчально-виховного процесу підготовки майбутніх дизайнерів в історичній ретроспективі, узагальнити історичні факти, обґрунтувати висновки; історико-педагогічні та компаративний методи пошуково-бібліографічний, персоналістично-біографічний, історико-типологічний, компаративний, конструктивно-генетичний – із метою розкриття ґенези системи професійної підготовки майбутніх дизайнерів у динаміці, виявлення й аналізу тенденцій розвитку дизайн-освіти в Україні та розвинених країнах світу, теорії і практики навчально-виховної діяльності дизайнерських навчальних закладів різних типів, роботи викладачів; емпіричні методи спостереження, опитування, тестування, анкетування, інтерв’ювання, обговорення у процесі проведення бесід, дискусій із викладачами та студентами, вивчення навчальних програм; багаторічний педагогічний експеримент із якісним і кількісним аналізом його результатів для виявлення ефективності розроблених моделей.

Організація дослідження передбачала декілька етапів наукового пошуку. На аналітико-пошуковому етапі (2006-2007 рр.) – розроблено програму дослідження, здійснено аналіз базових понять. Досліджено проблеми розвитку дизайн-освіти, що зумовлено її художньо-естетичною та соціально-економічною детермінованістю як в Україні, так і в інших розвинених країнах світу. Визначено філософсько-методологічні та мистецтвознавчі підходи до її аналізу та джерельну базу. Здійснено ретроспективний аналіз та з’ясовано стан підготовки дизайнерів у вищих навчальних закладах України та за кордоном.

На аналітико-порівняльному етапі (2008-2009 рр.) – проведено історико-педагогічний аналіз дослідницьких матеріалів щодо становлення дизайн-освіти в Україні та світі, еволюції професійної підготовки дизайнерів у вітчизняному освітньому просторі та зв’язків цієї системи зі світовими тенденціями. Розкрито сутність та етапи проведення порівняльних досліджень у визначеному напрямі, обґрунтовано художньо-педагогічні та психолого-педагогічні засади функціонування дизайн-освіти в Україні в індустріальному і постіндустріальному періодах соціально-економічного і культурного розвитку. З’ясовано роль і значення вітчизняної дизайн-освіти. Окреслено напрями постіндустріального розвитку дизайн-освіти в контексті інтеграції до європейського освітнього простору. Досліджено перспективи міжнародної співпраці, зокрема, традиційні інтегративні зв’язки з країнами Прибалтики і Росії. Визначено можливості творчої співпраці з дизайнерськими школами країн Європейського Союзу, США, Японії і впровадження кращих досягнень у практику вітчизняної дизайн-освіти. Обґрунтовано закономірності розвитку та виявлено загальні суперечності у системах дизайн-освіти європейських країн і України. Узагальнено науково-пошукову інформацію та сформульовано рекомендації щодо проектування моделей професійної підготовки майбутніх дизайнерів.

На концептуально-проектувальному етапі (2010-2011 рр.) – визначено концептуальні засади розвитку вітчизняної дизайн-освіти у другій половині ХХ – на початку ХХІ століття, обґрунтовано сутність основних функцій і принципів, окреслено динаміку її становлення, здійснено порівняльний аналіз структур професійної підготовки дизайнерів на різних освітніх рівнях, виявлено закономірності впливу економічного стану країни, світових тенденцій розвитку мистецтва і виробництва на становлення дизайн-освіти.

На узагальнювальному етапі (2012-2013 рр.) – розроблено й упроваджено організаційну модель мистецького навчального комплексу інноваційного типу і процесуальну модель ступеневої підготовки дизайнерів, одночасно проведено роботу з удосконалення педагогічної майстерності викладачів дизайнерських дисциплін.



Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше: комплексно й системно розглянуто тенденції розвитку дизайн-освіти, з’ясовано головні передумови її становлення; здійснено цілісний історико-порівняльний аналіз тенденцій розвитку дизайну і систем професійної підготовки дизайнерів України, Росії, країн Європейського Союзу, США і Японії; обґрунтовано положення щодо впливу західноєвропейської та вітчизняної художньо-педагогічної думки на формування концептуальних засад розвитку дизайн-освіти; встановлено характерні тенденції до змін у перехідний період від індустріального до постіндустріального суспільства, суперечності, наступність та взаємозалежність між ними; здійснено класифікацію тенденцій розвитку дизайнерської освіти; визначено й обґрунтовано теоретичні та методичні засади, обґрунтовано принципи розвитку дизайн-освіти і здійснено прогнозування перспектив її подальшої інтеграції у світовий освітній простір; досліджено феномен змістової відповідності розвитку дизайну та дизайн-освіти; проведено диференціацію навчально-методичного матеріалу за формою впливу; науково обґрунтовано та експериментально перевірено організаційну модель мистецького навчального комплексу інноваційного типу, процесуальну модель ступеневої підготовки майбутнього дизайнера; узагальнено актуальний для розвитку сучасної системи дизайн-освіти зарубіжний і вітчизняний досвід; визначено умови і перспективи становлення розвитку системи професійної підготовки дизайнерів в Україні з урахуванням соціально-економічних детермінант.

Удосконалено структуру і зміст дизайн-освіти, принципи їх конструювання та критерії відбору, методику дизайн-освіти; уточнено понятійно-категоріальний апарат (тенденції розвитку дизайн-освіти, ступенева дизайнерська освіта, зміст дизайнерської освіти, інноваційна діяльність дизайнера, креативна діяльність дизайнера, професійна компетентність дизайнера, педагогічна майстерність викладача дизайнерських дисциплін).

Подальшого розвитку набули: наукові підходи (компаративно-історичний, аксіологічний, персоніфікований) до вивчення педагогічних здобутків фундаторів професійної дизайн-освіти; теоретико-методологічні та концептуальні засади розвитку вітчизняної дизайн-освіти як сфери наукової діяльності у напрямі систематизації наукових знань про використання педагогічного потенціалу дизайн-освіти для формування особистості фахівця і потенційних можливостей досліджуваного феномена – у вдосконаленні положення щодо розробки авторських моделей, основних принципів і методичних засад ефективної підготовки майбутніх дизайнерів.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4

Схожі:

Тенденції розвитку дизайн-освіти в україні iconДослідження стану та тенденції розвитку ринку макаронних виробів
Макаронні вироби є одним із найбільш поширених та доступних продуктів харчування в Україні І світі. Масове їх виробництво розпочалося...
Тенденції розвитку дизайн-освіти в україні iconСучасні тенденції розвитку держави та права україни
П 68 Сучасні тенденції розвитку держави та права України: Збірник наукових праць / За ред. В.І. Терентьєва, О. В. Козаченка. – Миколаїв:...
Тенденції розвитку дизайн-освіти в україні iconЗвіт про проведення дослідження шлюб, сім‘я та дітородні орієнтації населення в україні керівник проекту, чл кор. Нан україни, д е. н., проф. Е. М. Лібанова "30" травня 2008 р
Шлюбно-сімейна ситуація та новітні тенденції народжуваності в україні
Тенденції розвитку дизайн-освіти в україні iconПрограма курсу "історія україни" соціально-політичні аспекти. Для студентів бакалаврського циклу «нтуу
Україні, зокрема становлення системи вищої освіти, розвитку науки І техніки в Україні у контексті науково-технічної революції, висвітлені...
Тенденції розвитку дизайн-освіти в україні iconРішення про поширення фінграмотності в Україні останні тенденції у світі освіти інтерв’ю з Миколою Дмитренко з нагоди 45-річчя Черкаського інституту: спогади, думки, плани
Добірка найбільших скандалів у світі, пов’язаних з крадіжками золота: «Золотий запас: якщо красти, то тоннами»
Тенденції розвитку дизайн-освіти в україні iconСуперечливі тенденції в розвитку української

Тенденції розвитку дизайн-освіти в україні iconЛітература першої половини ХХ століття: тенденції розвитку, персоналії

Тенденції розвитку дизайн-освіти в україні iconВ україні розпочалося обговорення проекту Концепції розвитку агрострахового ринку
Ту Концепції розвитку системи страхування сільськогосподарської продукції в Україні. Ініціатором її проведення стали партнерські...
Тенденції розвитку дизайн-освіти в україні icon11 клас. Профільний рівень
Вступ. Основні тенденції розвитку драматургії наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст
Тенденції розвитку дизайн-освіти в україні iconНаталія Папенко
Увага акцентується на ролі економічних, суспільно-політичних, гуманітарних чинників у розвитку освіти та науки. Система освіти Німеччини...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка