Теоретичні підвалини концепції сталого розвитку: від френсіса кене до миколи руденка



Скачати 149.13 Kb.
Дата конвертації28.01.2018
Розмір149.13 Kb.
ТипКонцепція

УДК 911.3.32
ТЕОРЕТИЧНІ ПІДВАЛИНИ КОНЦЕПЦІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ: ВІД ФРЕНСІСА КЕНЕ ДО МИКОЛИ РУДЕНКА

Сонько С.П.*1
Концепція сталого розвитку (КСП) – майже остання надія екологів усього світу на гармонізацію відносин природи і суспільства – потребує сьогодні додаткового дослідження, передусім, через «кульгавість» деяких своїх теоретичних положень. Займаючись понад 20 років розвитком і впровадженням в життя цієї концепції автор, як ніхто це розуміє [16]. Враховуючи, що стратегія сталого розвитку (прикладний, практично спрямований варіант КСП) має прояв як в державних програмах [1], так і в навчальних планах підготовки майбутніх екологів [18], напевне настав час її більш детального аналізу, а, можливо, і ревізії. Цією публікацією автор продовжує цикл робіт, присвячених теоретичному аналізу КСП.

Зокрема, дана стаття буде присвячена антології розвитку фізіократичних ідей у світовій і вітчизняній науці. Чому це так важливо сьогодні? Передусім, через свідоме замилювання істинного значення природних ресурсів для розвитку світової економіки. Будь який свідомий еколог завжди доведе будь-кому, що саме споживання природних ресурсів людством є головною причино загострення глобальної екологічної проблеми.

Події останніх десятиріч показали, що існує щонайменше дві моделі споживання природних ресурсів2:

- перша: сировинно-олігархічна (РФ, Іран, ОАЕ, Україна, Казахстан, Туркменістан, Узбекистан та ін.)

- друга: розподільчо-постіндустріальна (Країни G-7, Скандинавські країни, певною мірою Китай та Південна Корея)3

«На шляху» від першої до другої знаходяться більшість колишніх соціалістичних країн Європи, Індія, Пакистан, ПАР, Боазилія.

Решта країн (переважно африканські, азійські, латиноамериканські) продовжують продавати свої природні ресурси, залишаючись на найнижчих щаблях економічного розвитку.

Зважимо на те, що мова йде, передусім про статті витрат коштів, отриманих від продажу мінеральних ресурсів. Стосовно країн першої групи, то тут дуже влучним буде вислів одного з російських дисидентів: «Щоб не починали робити в РФ (автомобілі, комп’ютери, верстати та ін.) в результаті завжди виходить автомат Калашникова». Кому, як не нам-українцям це найкраще відомо через агресію північного сусіда? В цій групі країн є як «крайні» прояви «сировинності» (Венесуела, Конго, та ін.), так і «олігархічності» (КНДР, РФ, Сирія).

Оскільки споживання природних ресурсів, а, отже і екологічний стан навколишнього середовища великою мірою залежить від економічних моделей розвитку країн, зупинимось на ретроспективі економічних теорій.

Концепцію «сировинної» теорії сформулював канадський економіст-історик Харольд Адамс Інніс4. У ній вказується, що освоєння території Канади відбувалося завдяки попиту на канадське хутро в європейських країнах. Гроші, які приносив хутряний експорт, йшли на будівництво «цивілізованого» канадського суспільства [19].



Теорія постіндустріального суспільства (Даніел Белл, Маршалл Мак-Люен, Герман Кан, Ольвін Тоффлер, Джон Несбіт, Френсіс Фукуяма) з домінуючою роллю виробництва послуг і інформації. Настає світ постіндустріальної політкоректності, егалітарного «глобального села» і ліберального «кінця світу»5. В економіці переважного значення набуває сфера послуг, а найважливішим інститутом нового суспільства стають університети і дослідницькі центри. Влада переходить від капіталістичної олігархії і корпорацій до технократичної еліти. Традиційна приватна власність утрачає своє значення, поступаючись інтелектуальній власності, заснованій на розумовій праці особистості.

На початку 70-х років одержало розвиток глобальне моделювання з метою системного аналізу довгострокових процесів світового розвитку. Під керівництвом Д.Медоуса була розроблена розгалужена модель світового розвитку, викладена в праці «Межі росту», так званій першій доповіді «Римському клубу». Учасники «Римського клубу» закликали до конвергенції держав, що належать до різних соціально-економічних систем. Для цих цілей необхідно було створити наднаціональні інститути, покликані забезпечити перерозподіл ресурсів на користь країн, що розвиваються.

Спадкоємність доповідей «Римському клубу», а також усвідомлення нового стану світу призвели до появи наприкінці ХХ століття ідеології сталого розвитку, яка й досі сприймається протирічно [13]. Дуже цікавими на думку автора є просторові аспекти розвитку вказаних концепцій [5, 14]. Зокрема, наближення географічного простору до рівня «сталості» полягає у поступовому «поверненні» до механізмів речовинно-енергетичного обміну, що мають просторовий прояв у природних екосистемах. Це повернення слід розпочинати з агроекосистем, які є найбільш презентабельними в різних типах цивілізацій. Це поки що той спільний знаменник, який об’єднує всі країни світу з початку історії формування регіональних цивілізацій доіндустріальної доби. Реалізація концепції агроекосистем, розвинутої в попередніх авторських роботах, сприятиме практичному впровадженню концепції сталого розвитку [4, 9, 10, 11, 12, 15].

Західні теорії «неоліберальної глобалізації», «взаємозалежного світу», «відкритого суспільства» одержали особливий імпульс після падіння Берлінської стіни і розпаду світової соціалістичної системи. Неоліберальна (тобто ринкова) глобалізація - украй суперечливе явище, хоч вона і відкриває нові можливості для розвитку, зв'язані з поширенням інформації, знань, нових технологій [13]. В той же час глобалізація стає фактором посилення нестійкості світового розвитку. У цьому змісті неоліберальна глобалізація являє собою антитезу стійкого розвитку.



Неокласична теорія, з якої виходять погляди сучасних економів-лібералів, виходила з тієї посилки, що конкурентний ринок сам собою прагне до загальної рівноваги і стійкості. В основі цього погляду лежало уявлення про те, що природні ресурси є даровими і практично невичерпними, що завжди є можливість заміщення дефіцитних ресурсів, а соціальними й екологічними витратами господарської діяльності можна зневажити як «побічними ефектами».

Слідування неокласичній теорії призвело світову економіку до прірви у вигляді низки глобальних криз і спонукало сьогодні до поступового відродження головних теоретичних засад фізичної економії, так добре відомі у історії вітчизняної економічної думки, передусім, завдяки працям Сергія Андрійовича Подолинського.

Крім С.Подолинського ряд дослідників (В.Вернадський, М.Руденко, Л.Ларуш, А.Шевчук, Т.Муранівський, Дж.Тенненбаум) у своїх працях описують енергетичний характер взаємодії суспільства з природою. Цікавим, на нашу думку, буде розгляд історії економічної думки з позицій своєрідного «протистояння» політичної і фізичної економії. Цікаво, що на ранніх етапах розвитку економічної теорії фізичні еквіваленти оцінки праці займали більш чільне місце. Зокрема меркантилісти ототожнювали багатство з запасами дорогоцінних металів – золота і срібла, а тому ріст добробуту окремої країни при торговельній взаємодії декількох країн вважали за можливе тільки за рахунок перерозподілу багатства, що мається в цих країнах.

Розвиваючи вчення меркантилістів, Вільям Петті вперше назвав джерелом багатства працю і землю. Економічне вчення збагатилося теорією фізіократів. Ф.Кене затверджував, що джерело багатства криється в кількості продукту, отриманого в землеробстві, що перевищує витрати продукту, витраченого для одержання результату.

Відповідно до А.Сміта, багатство нації залежить не від кількості срібла і золота, які нація має, а від потенційних можливостей економіки робити кінцеві товари і послуги. У зв'язку з цим найважливішою задачею уряду стає не накопичення золота6, а розвиток виробництва на основі поділу праці і кооперації. Основною рушійною силою визнається вільна конкуренція, що погоджує дії виробників «невидимою рукою» ринку.

Давід Рікардо обґрунтував, що єдиним джерелом вартості є праця робітника, яка лежить в основі доходу кожного суспільного класу. Ним була розвинута теорія абсолютної переваги, основа якої полягала не в порівнянні абсолютних витрат між країнами на виробництво того або іншого товару, а в їхньому відносному вмісті в одиниці товару. Економісти цього періоду доводили шкоду державного регулювання економіки.

Французькі соціалісти-утопісти Анрі Клод Сен-Сімон, Шарль Фур'є, англієць Роберт Оуен критикували капіталізм, вимагали скасування приватної власності, створення справедливого соціалістичного устрою суспільства. Карл Маркс сформулював вчення про суспільно-економічні формації і причини їхніх змін, описав закони капіталістичної системи господарювання, розробив питання теорії відтворення, ціни, криз, подвійного характеру праці, прибавочної вартості, ренти, найманої праці й експлуатації.

В другій половині XІХ століття зародилася теорія маржиналізму, представниками якої були Йоган Тюнен, Карл Менгер, Фрідріх Фон Візер, Ейген Фон Бем Баверк, Вільям Стенлі Джевонс. Ця теорія спирається на кількісний аналіз і використовує математичні та економіко-математичні методи для визначення граничної корисності, граничної продуктивності, граничних витрат і т.д. Так, Леоном Вальрасом розроблена модель економічної рівноваги, що враховує попит та пропозицію через ряд систем рівнянь.

У 20-х роках XX сторіччя завдяки шведським економістам Елі Хекшеру і Бертилу Олину виникла теорія, відповідно до якої неоднакова відносна забезпеченість країн виробничими ресурсами породжує різницю у відносних цінах на товари, що створює передумови для розвитку міжнародної торгівлі.

Дослідження фахівців в області прояву теорії співвідношення факторів виробництва при розгляді міжнародних економічних зв'язків дали ряд парадоксальних результатів. Зокрема, розрахунки В.Леонтьєва при аналізі імпорту США показали, що США, маючи розвиту промисловість, прагнуть імпортувати капіталомістку продукцію, а експортувати трудомістку.

Автор теорії конкурентних переваг М.Портер вказував, що відповідно до пропозиції, фактори виробництва поділяються на кілька груп: людські резерви, фізичні ресурси, ресурс знань, грошові кошти, інфраструктуру. Сума факторів поділяється на основні і розвиті. Основні - це природні фактори, розвиті фактори - це економічний потенціал країни, створений нацією, її капітал (матеріальний і людський). Саме сума означених факторів визначає конкурентні переваги кожної країни.

Двадцяте століття зажадало від суспільства нових економічних концепцій, що оформилися в ряд напрямків: неокласичний, кейнсіанський, інституціонально-соціологічний.

Неокласична концепція виникла в противагу марксизмові і проповідувала свободу конкуренції поки не вибухнула криза і велика депресія не зажадала твердого втручання держави в припинення економічного хаосу. В останній чверті XX століття в моду знову ввійшли ідеї неокласицизму, що проповідують відмову від державного втручання в економіку, лібералізм і ринкові відносини.

Напочатку XX виникає курс «економікс», заснований Альфредом Маршаллом, що поєднує ідеї маржиналізму і класичної політекономії. Теоретичні початки, закладені Маршаллом, лягли в основу сучасних теорій монетаризму і неолібералізму. Монетаризм проповідує контроль над грошовою масою з боку держави, збалансований бюджет, високий банківський відсоток. Авторитетом у цьому напрямку є Мілтон Фрідмен, лауреат Нобелівської премії, послугами якого користувалися Рейган і Піночет. Неоліберали проповідують максимальну свободу приватному підприємництву. З цих ідей Людвіг Ерхард створив теорію соціально-організованого ринкового господарства, де на основі свободи цін і конкуренції попит та пропозиція збалансовані, а держава забезпечує соціальну спрямованість розвитку.

У противагу лібералам Джон Мейнард Кейнс створив теорію державного регулювання економіки шляхом збільшення або зменшення попиту через зміну наявної і безготівкової грошової маси. Основними факторами росту економіки Кейнс вважав забезпечення місткості ринку, попиту і його мультиплікаційного7 розвитку, зайнятості, граничне використання капіталу і норми відсотка. Неокейнсіанці (Джоан Робінсон) вважають, що для ефективного керування економікою необхідно більш повно враховувати динаміку економічних процесів, а недосконала конкуренція є одним з негативних факторів розвитку суспільства.

Прихильники інституціонально-соціологічного напрямку приділяють велику увагу техніко-економічним факторам. Представники інституціоналізму Торстейн Веблен, Уеслі К.Мітчелл, Коммонс критикують пороки капіталізму і вважають, що науково-технічний прогрес допоможе перебороти соціальні протиріччя і побудувати неоіндустриальне суспільство.


У середині XX століття американський учений-економіст, людина енциклопедичних знань, мільярдер, шестиразовий претендент на посаду президента США, Ліндон Ларуш опублікував свої ідеї, в яких він затверджує, що суспільство доти підкоряється законам ентропії, поки не виникає технологія, що приводить до росту потенційної густоти населення. Звідси робиться висновок, що вартість - це величина, вимірювана неентропійністью економічних процесів (негентропія). Як енергетичний стандарт Л.Ларуш пропонує використовувати поглинання когерентного пучка електромагнітного випромінювання при заданій довжині хвилі і перенесеної їм потужності (приміром, довжиною хвилі жовтого кольору).


Останнім часом економістами активно досліджуються питання глобалізації, як процесу, який може принести прогрес людству або створити нові соціальні протиріччя [7]. У зв'язку з цим необхідно зупинитися на ідеях, пов'язаних з розумінням взаємодії людини і природи не через систему економічних категорій, виражених у вартісних показниках, що є суб'єктивними, а через систему фізичних.

Перші систематизовані погляди, що вказують на енергетичний характер суспільного багатства, (після Ф.Кене) викладені в минулому столітті українським мислителем Сергієм Подолинським. Згідно С.Подолинському праця є використанням накопиченої в організмі механічної і духовної енергії, що дозволяють у результаті процесу праці збільшити загальну кількість енергії на земній поверхні. Під нагромадженням загальної кількості енергії на земній поверхні С.Подолинський розумів створення матеріальних цінностей, що використовують у своїй подальшій діяльності люди [8].

У своїх розрахунках він доводив, що праця людини забезпечує нагромадження енергії в кількості, що не менш, ніж у 10 разів, перевищує енергію, витрачену мускулами людини. Це співвідношення він називав економічним коефіцієнтом. Існування людства, по його визначенню, має умову, відповідно до якої, праця людської машини може перетворюватися в таку кількість накопиченої енергії, що задовольняє потреби суспільства, що перевищує силу людства в кількість разів, рівна співвідношенню чисельника і знаменника в економічному коефіцієнті.

Продовжувач ідей С.Подолинського В.Письмак вважає [3], що накопичується перетворена в нову якість речовина, що містить пасивну атомарну енергію (негентропік), а сама енергія, що утримується в речовинах - енергоносіях (ентропіках), що дозволяє здійснити це перетворення у виробництві (розплавити руду в домні, ударити молотом по ковадлу, проїхати автомобілеві, пропливти кораблеві, пролетіти літакові, крутитися деталям верстата, нагрітися воді в казані, горіти лампочці), іде в простір, ентропує, зникає безповоротно в космосі у величезних речовинних обсягах і не відновлюється. У зв'язку з цим маса Землі зменшується. Сукупний обсяг використовуваної (корисної) маси речовини, що залишається в розпорядженні людини у виді продуктів довгострокового користування, завжди менше, ніж добутий нею із природи обсяг речовини.



Великий учений В.І.Вернадський, основоположник вчення про ноосферу, використовував ідеї С.Подолинського, і називає людину геохімічною силою, яка чинить вплив на природу в усе зростаючих масштабах. Розглядаючи розвиток цивілізації в часовому періоді рівному декамеріаді (100 тис.років), він зміг побачити вплив людства на середовище помешкання в масштабах, колосальних за своїм обсягом. Відтак, енергетична теорія С.Подолинського в єдності з теорією про ноосферу В.І.Вернадського; вченням П’єра Тейяр де Шардена і висновками В.Письмака дає можливість говорити про коміркову будову ноосфери і її розвитку на основі росту енерго-інформаційного потенціалу соціально-економічних структур суспільства [17].

Найкраще аналіз ідей вітчизняної фізичної економії викладено в роботі «Енергія прогресу» нашого співвітчизника, дисидента Миколи Руденка – поборника української незалежності, мислителя і філософа [2]. Головна суть ідей, висловлених в цій роботі: справжній прибуток може давати лише землеробство. Щоб земля не виснажувалася, а селянин не біднів, одержані п’ять умовних одиниць продукції слід розділяти таким чином: 2 одиниці (солома) – для худоби і землі, інші три (зерно) – селянину, промисловості та державі. Звертають на себе увагу і деякі інші тези, висловлені Миколою Руденком:


  • Правильне землеробство є найліпшим видом корисної праці.

  • Безглуздо створювати цінності з речовини неживої (наприклад, будівлі), знищуючи речовину живу (органіку).

  • Природа не має звички змінювати свої закони.

  • Спочатку слід розвивати хліборобство, потім – промисловість, але не навпаки.

  • Природа не винна в тому, що ми загубили від неї ключі.

  • Генератор – хліборобство, промисловість – трансформатор економіки.

  • Чим активніше розвивається суспільство, тим швидше воно приходить до виснаження землі.

  • Спочатку слід нагодувати землю, а потім вона нагодує суспільство.

  • У майбутньому фізична праця стане винагородою, як зараз – путівка до санаторію.

  • Якщо земля не відроджується, значить – помирає.

  • Все живе на земній кулі продовжує існувати коштом поїдання живого.

  • Худоби мало тому, що падає врожайність, а врожайність падає тому, що мало худоби.

  • Мета орендаря – не вкласти капітал у землю, а видобути його з землі.

  • Девіз фермерства: «Руки, Розум, Серце».

  • Гроші не можуть бути еталоном вартості – потрібен універсальний товар. Найкраще – пшениця.

  • Багатство приходить тільки через інформацію.

З наведених думок бачимо, що бути аграрною країною для України – абсолютно не соромно (як це іноді хоче представити наше керівництво), а дуже і дуже почесно. І, найскоріше, сталий розвиток (категорія, близька за змістом до гомеостазу) найвірогідніше треба асоціювати саме з сільським господарством.
Список використаних джерел: 1.Концепція Державної програми сталого сільського розвитку України на період до 2025 р. (http://uaan.gov.ua/). 2.Микола Руденко: Багатство народжується зі свободи./ https://dt.ua/SOCIETY/mikola_rudenko_bagatstvo_narodzhuetsya_zi_svobodi.html. 3.Письмак В.П. Энергоимпульсная сущность экономического базиса общества.//http://pysmak.com.ua. 4.Сонько С.П. Агроекосистема як екологічна ніша людини./ Збірн.наук.праць Уманського ДАУ. Ч.1. Агрономія. Випуск 71. Умань – 2009.- С. 188-199. 5.Сонько С.П. Географічна інтерпретація доповідей Римському клубу./ Український географічний журнал. №1,2003.- с.55-62. 6.Сонько С.П. Географічний поділ праці або глобальний перерозподіл природних ресурсів?/ Вісник Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна. № 610. Серія геологія, географія, екологія. Харків, 2003.- С. 116-121. 7.Сонько С.П., Голубкіна О.М. Еколого-економічні основи реформування аграрного сектора України в умовах глобалізації./ Інноваційно-технологічні аспекти формування сучасного конкурентоспроможного АПК України. / Кол.моногр. Під ред..д.е.н.,професора Ю.О.Нестерчук.- Умань: Вид.-полігр.центр «Візаві», 2014.- Частина 1.- 260 с.- С.10-14. 8.Сонько C.П. Значення наукової спадщини С.А.Подолинського у формуванні уявлень про збалансоване природокористування./ Вісник Криворізького економічного інституту КНЕУ.- №4(24), Кривий Ріг,2010.- С.111-117. 9.Сонько С.П. Екологічні основи створення альтернативних агроекосистем. / Відновлення біотичного потенціалу агроекосистем: матеріали ІІ Міжнародної конференції (9 жовтня 2015 року, м.Дніпропетровськ)/ за ред. Чорної В.І. – Дн-ськ: вид-во «Арбуз», 2015 – 188 с. СС 169-172. 10.Сонько С.П. Концепция агроэкосистем как теоретическая основа экологически безопасного природопользования./ Труды кафедры размещения производительных сил и технологий производства. Выпуск 1. Кривой Рог,1997.- С.77-85. 11.Сонько С.П. Концепция ноосферных экосистем и перспективы ее развития в агроэкологических исследованиях./ Наукове видання. НАУКА ТА ОСВІТА. Збірник праць VІІ міжнародної наукової конференції 27 лютого – 6 березня 2015 р., Дубай (ОАЕ) VII. – Хмельницький, Ред.-вид.центр ХНУ. – 131 с. – С.С. 30-35. 12.Сонько С.П. Концепція ноосферних екосистем як продовження ідей В.І.Вернадського./ Ноосфера і цивілізація. Всеукраїнський філософський журнал. Вип. 8-9(11). - Донецьк: ДонНТУ, 2010. - С.230-241. 13.Сонько С.П. Концепція сталого розвитку та її методологічна дискусійність./ Регіональна економіка. №4,2003.-С.13-28. 14.Сонько С.П. Просторовий розвиток соціо-природних систем: шлях до нової парадигми. Київ: Ніка Центр, 2003. Наукова монографія.- 287 с. 15.Сонько С.П. Роль агроекосистем у забезпеченні сталого розвитку./ Екологія – шляхи гармонізації відносин природи та суспільства. Збірник тез ІІІ Міжвузівської наукової конференції з міжнародною участю 11 - 12 жовтня 2012 року. Ред.Непочатенко О.О. Ред-вид.центр УНУС.-Умань,2012.- 122 с.- С.10-13. 16.Список наукових і науково-методичних праць професора Сонька С.П. станом на 1.01.17 р. Електронний ресурс. Режим доступу: http://lib.udau.edu.ua/handle/123456789/5320. - Позиції: 22, 29, 31, 45, 46, 47, 48, 49, 51, 52, 53, 54, 55, 57, 58, 61, 63, 65, 68, 70, 71, 72, 73, 74, 75, 78, 81, 86, 90, 94, 96, 97, 103, 120, 124, 125, 134, 141, 142, 150, 164, 165, 166, 178, 187, 188, 200. 17.Швебс Г.И. Введение в эниогеографию. Книга 1.Эниоземлеведение. - Одесса: Изд-во Одесского ун-та, 2000.- 149 с. 18.http://lib.udau.edu.ua/handle/123456789/4165/. 19. http://www.thecanadianencyclopedia.com/index.cfm?PgNm=TCE&Params=A1ARTA0007659



1*Сонько Сергій Петрович – завідувач кафедри екології та безпеки життєдіяльності, доктор географічних наук, професор.

2 Тут мова йде про країни, які мають запаси таких ресурсів.

3 При якій кошти від використання природних ресурсів вкладаються в новітні технології. При цьому сировинний тиск на власну територію зменшується завдяки його просторового «перерозподілу» на території інших (менш розвинутих) країн [6].

4 У 1930 році він опублікував працю «Торгівля хутром в Канаді: вступ в канадську економічну історію» («The Fur trade in Canada: An introduction to Canadian Economic History»)

5 Мається на увазі відома праця Френсіса Фукуями «Кінець історії».

6 Як бачимо, ще у 18 столітті було вказано на шкідливість олігархату для розвитку економіки окремої країни.

7 У найбільш загальному вигляді мультиплікативний ефект — це сукупний результат, що виникає в економічній системі за рахунок впливу (зміни) в одному з її елементів. Розмір впливу на сам елемент приймається за прямий ефект, а співвідношення між розміром прямого ефекту й сукупного (мультиплікативного) ефекту називається мультиплікатором (http://social-science.com.ua/article/1396).


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Теоретичні підвалини концепції сталого розвитку: від френсіса кене до миколи руденка iconМединська О. В. – головний бібліограф Галицької ЦБ. Відповідальна за випуск: Сорочинська-Городецька І. В
Микола Руденко : письменник, філософ, правозахисник[Текст] : біобібліографічний нарис: до 95-річчя від дня народження Миколи Руденка...
Теоретичні підвалини концепції сталого розвитку: від френсіса кене до миколи руденка iconВ україні розпочалося обговорення проекту Концепції розвитку агрострахового ринку
Ту Концепції розвитку системи страхування сільськогосподарської продукції в Україні. Ініціатором її проведення стали партнерські...
Теоретичні підвалини концепції сталого розвитку: від френсіса кене до миколи руденка iconРозпорядження Кабінету Міністрів України від лютого 2016 р. №119-р, де є пункт «Щодо бібліотечної справи та розвитку читання» Стратегія розвитку бібліотечної справи в Україні до 2025 року «Якісні зміни бібліотек задля сталого розвитку
...
Теоретичні підвалини концепції сталого розвитку: від френсіса кене до миколи руденка iconЗбалансованого розвитку
Для прискорення поступу в перед та врахуванні при цьому максимальної кількості даних факторів й формуванні цілісного бачення розвитку...
Теоретичні підвалини концепції сталого розвитку: від френсіса кене до миколи руденка iconМиколи жулинського
Київ не бачив Миколу Руденка чотирнадцять років. Боляче, гірко, але тепер він письменник І правозахисник майже не бачить Києва. По...
Теоретичні підвалини концепції сталого розвитку: від френсіса кене до миколи руденка iconНаціонального університету «Одеська юридична академія» та 165-річчю Одеської школи права 23-24 листопада 2012 року Миколаїв Іліон 2012
Національного університету «Одеська юридична академія» відповідно до теми «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого...
Теоретичні підвалини концепції сталого розвитку: від френсіса кене до миколи руденка iconФормула Сонця Миколи Руденка
Ведучий: у житті цієї людини, самій появі її в українській літературі було й залишається багато загадкового. Чимало подій нагадували...
Теоретичні підвалини концепції сталого розвитку: від френсіса кене до миколи руденка iconФундаментальні наукові дослідження з найбільш важливих проблем розвитку науково-технічного, соціально економічного, суспільно-політичного
Людського потенціалу для забезпечення конкурентоспроможності України та сталого розвитку суспільства І держави
Теоретичні підвалини концепції сталого розвитку: від френсіса кене до миколи руденка iconЕкономічні проблеми сталого розвитку Экономические проблемы устойчивого развития

Теоретичні підвалини концепції сталого розвитку: від френсіса кене до миколи руденка iconАналіз сучасних ризиків суб’єктів енергетичного ринку та шляхи їх мінімізації в системі забезпечення сталого розвитку держави
Науковий керівник канд екон наук, доцент Караєва Н. В., Караева Н. В., Karaieva N. V


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка