Тернопільський міськрайонний суд тернопільської області



Скачати 181,83 Kb.
Дата конвертації30.04.2017
Розмір181,83 Kb.




ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

Тернопільської області

_____________________________________________________________

СПРАВА № 2-535/10



Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

«21» січня 2010 року

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі головуючого: Костіва О.З.,

при секретарі: Бандас Д.В.,

з участю позивача: Хмари С.І.,

представників відповідача –

редакції газети «Свобода»: Кушнерик О.А.,

Кушнірук З.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

в залі суду в м.Тернополі цивільну справу
за позовом: ХМАРИ Степана Ільковича
до: редакції газети «Свобода»

ТЕРНИНСЬКОГО Василя

про: захист честі, гідності, ділової репутації,

спростування недостовірної інформації

та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

Хмара С.І. звернувся до суду з позовною заявою до редакції газети «Свобода», Василя Тернинського про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди.

Заявлені вимоги позивач мотивує тим, що в газеті «Свобода» випуск №57 (2371) за 15 липня 2009 року було опубліковано матеріал під заголовком «Бродівський Азеф», автором якого є Василь Тернинський. У вказаній статті відносно нього поширено недостовірну інформацію, яка порочить його особисті немайнові права, честь і гідність.

Серед іншої інформації, у наведеній статті вміщено наступні відомості:



« ...на гарячому взяли зубного техніка Хмару. Кого здивуєш, що лікарі беруть на лапу, але цей «прославився» на весь район тим, що гріб безбожно...»;

«... її побороли вчорашні дисиденти, на чолі з Чорноволом, який став офіційним губернатором Львівщини. І знаєте, хто найзапекліше боровся із ним та із очолюваною ним першою в історії краю демократичною обласною радою? Степан Ількович Хмара....»;

« ... І от уже Степан Ількович за вказівкою із «РосУкренерго», майже, як Яценюк, «не злазить» із телеекрану «Інтер». Насуплює грізно брови і з багаторічною провокаторською виучкою розвінчує і нагнітає, паплюжить і ганьбить. Сьогодні Тимошенко, як вчора Кравчука і Кучму, Геля і Гориня, Чорновола і Лук'яненка ...»;

«...Сидів же ж за гратами на зорі своєї історичної місії за хабарі, від них не відрікається і нині. От і у Віктора Андрійовича таки виклянчив подачку на старості літ своїх окаянних. За паплюження Тимошенко випросив у нього зірку. Правда, не з неба, а з шухляди Балоги: Хмара тепер за указом Ющенка - Герой України...».

Вказує, що дані негативні відомості не відповідають дійсності, порочать його честь, гідність та ділову репутацію людини, громадянина та політичного діяча. Просить зобов’язати відповідачів спростувати дані відомості та вибачитись. Крім того, внаслідок поширення недостовірної інформації йому завдано значної моральної шкоди, оскільки наведеними негативним цитатами відповідачі свідомо мали на меті образити його, принизити його честь, гідність та ділову репутацію в очах громадськості, колег, стосовно дотримання ним законів, що дискредитує його в очах громадськості та завдає моральних страждань, оскільки він є законослухняним громадянином та наведених злочинів не вчиняв. У результаті опублікування неправдивих відомостей в нього порушився звичний для нього спосіб життя, спілкування, робота з колегами та іншими оточуючими його людьми, знизився рівень авторитету, а тому просить стягнути з відповідачів 100000 грн. завданої йому моральної шкоди.



В судовому засіданні позивач Хмара С.І. заявлені вимоги уточнив та просив стягнути моральну шкоду лише з редакції газети «Свобода».

Представники редакції газети «Свобода» Кушнерик О.А. та Кушнірук З.А. проти задоволення позову заперечили та суду пояснили, що в газеті «Свобода» випуск №57 (2371) за 15 липня 2009 року було опубліковано матеріал під заголовком «Бродівський Азеф» за підписом «Василь Тернинський». Особа автора редакції невідома, оскільки свій допис він подав до редакції електронною поштою. Згадану публікацію готувала до друку журналіст Ольга Ч., яка веде у редакції політичну тематику. Цей журналіст також була черговим редактором номера газети, у якому поміщена публікація «Бродівський Азеф». Після виходу газети редколегія, аналізуючи номер, дійшла висновку, що журналіст, який готував до друку згадану публікацію, належно не перевірив викладені факти. На думку редколегії, у публікації подано неповну інформацію про судимість Степана Хмари. Зокрема, йдеться про судимість, ніби-то, за професійну діяльність, як лікаря-стоматолога, водночас, опущено, що Степан Хмара був судимий і за антирадянську пропаганду та агітацію. Отже, редколегія дійшла висновку, що у публікації «Бродівський Азеф» подано неповні відомості про судимість Степана Хмари, тобто, поширено недостовірну інформацію. Наказом редактора газети журналіста Ольгу Чорну з цього приводу було притягнуто до дисциплінарної відповідальності (оголошено догану). У газеті «Свобода» від 2 вересня 2009 року було поміщено публікацію під заголовком «Вибачення перед Степаном Хмарою», у якій редакція попросила вибачення перед Степаном Хмарою та читачами за недостовірну інформацію, поширену у публікації «Бродівський Азеф». Цього ж дня редактор відправила кур'єрською поштою на адресу Степана Хмари цей примірник газети та листа з вибаченнями та пропозицією подати спростування чи реалізувати інший спосіб досудового захисту - право на відповідь - у будь-якому вигляді: чи то інтерв'ю, чи через висвітлення політичної діяльності. Однак, Степан Хмара, зателефонувавши до редакції, категорично відмовився від таких пропозицій і повідомив, що притягне редакцію до цивільно-правової відповідальності, заявить позов про відшкодування моральної шкоди. Редакція вирішила самостійно подати інформацію, яка б збалансувала неповну інформацію у публікації «Бродівський Азеф», а відтак, усунути можливі негативні наслідки поширення неповної інформації. У газеті за 19 листопада 2009 року під рубрикою «В'язень сумління» було надруковано публікацію під назвою «За що Степан Хмара відбув сім років таборів та побував у камері смертників». За достовірними друкованими джерелами було детально викладено про судимість Степана Хмари за частиною 1 статті 62 Кримінального Кодексу УРСР (антирадянська агітація і пропаганда). Редакція ще раз попросила вибачення у Степана Хмари. За таких обставин, представники редакції вважають, що газетою вичерпано усіх заходів стосовно усунення можливих негативних наслідків від поширення неповної (а тому недостовірної) інформації у публікації «Бродівський Азеф». Редакція вважає, що позов до задоволення не підлягає, оскільки позивач вимагає спростувати вирвані з контексту речення, слова, які є оціночними судженнями. Також, на думку редакції, позивач помилково сприймає викладені у публікації відомості як звинувачення у злочинах.

Відповідач Тернинський В. в судове засідання не з»явився та відповідно до довідки адресно-довідкового бюро УМВСУ в Тернопільській області вказана особа на території Тернопільської області не зареєстрована.

Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи вважає, що позов до задоволення не підлягає виходячи із таких міркувань.

Редакція газети «Свобода» є співзасновником газети «Свобода» - видання Тернопільської обласної ради і Тернопільської обласної державної адміністрації.

У відповідності до ст.34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб і на свій вибір.

Згідно ст.10 Європейської Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована згідно Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Ст.34 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» передбачено, що громадяни України, юридичні особи і державні органи ... мають право на оперативне одержання (через пресу) публічно поширюваної інформації про діяльність державних органів і організацій, об'єднань громадян та їх посадових осіб, а також інших відомостей, необхідних для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

У відповідності до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про


інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних,
зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть
бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на
характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій,
сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню
їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є


предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання,
критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням
суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на
предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки
істинності фактів) і спростувати.

Позивач є активним діючим політиком, членом правління та Центрального проводу Української народної партії.

Як зазначено у п.21 вказаної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року, при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, (далі – Декларації), а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.»

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Європейську Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду.

У справі «Українська Прес-Група» проти України Європейський суд відзначає (п.66), що національні суди визнали весь текст публікації в газеті «День» щодо позивача Наталії Вітренко та Петра Симоненка дифамаційним, не дивлячись на те, що суди визначили твердження, вжиті журналістом, як оціночні судження. Однак, Суд робить висновок, що оціночні судження журналіста у формі політичної риторики не вимагають доведення. Суд вказує (п.67), що ці публікації містили критику обох політиків у формі сильних полемічних та саркастичних висловлювань. Безсумнівно, позивачі були цим ображені і, можливо, навіть обурені. Хоча обираючи свою професію, вони відкрили себе для такої прискіпливої критики та уваги; таким є той тягар, який повинні прийняти на себе політики в демократичному суспільстві.

У цій справі Суд дає наступне визначення свого прецедентного права:



«38. Преса відіграє важливу роль у демократичному суспільстві. Хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації та прав інших людей, однак, її обов'язком є поширення інформації та ідей з всіх питань, що становлять громадський інтерес, таким чином, щоб це було у відповідності з її обов'язками та відповідальністю (Судове рішення у справі Де Гез і Гійселс проти Бельгії від 24 лютого 1997 року, Звіти про судові рішення та резолюції 1997-І, ст.ст.233-34, § 37). Не тільки преса має завдання поширювати таку інформацію та ідеї, але й громадськість має право, щоб їх отримувати. Якби було інакше, преса не могла б виконувати свою роль «вартового на сторожі демократії» (Справа Торгер Торгерсон проти Ісландії, судове рішення від 25 червня 1992 року, Series А №239, ст.28, § 63).

  1. Суд нагадує, що згідно з Статтею 10 (§2) Конвенції сфера для обмеження політичних висловлювань чи дебатів щодо питань, які становлять громадський інтерес є дуже малою (Справа Сюрек проти Туреччини, (№ І) [GС], №26682/95, § 61, ЕСНR 1999-ІV). Більш того, межі прийнятної критики на адресу політиків, які діють в такій публічній якості є ширшими, ніж для приватних осіб. На відміну від останніх, оскільки політичний діяч неминуче і свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова і вчинку з боку журналістів і громадськості, він повинен проявляти більш високу ступінь терпимості до критики. Звичайно, політичний діяч має право на захист своєї репутації, навіть якщо він не діє як приватна особа, але вимоги для цього захисту мають бути збалансовані з інтересом до відкритої дискусії політичних питань (Справа Лінгенс проти Австрії, судове рішення від 8 липня 1986 р., Series А №103, ст. 26, §42).

  2. Стаття 10 захищає не тільки суть ідей та інформації, але й форму, у
    якій вони подаються (Справа Обершлік проти Австрії (№1), судове рішення від 23 травня 1991 року, Series А №204, ст. 25, §57). Журналістська
    свобода також стосується можливого використання якоюсь мірою перебільшення або навіть спонукання (Справа Прагер та Обершлік проти Австрії (№1), судове рішення від 26 квітня 1995 року, Series А №313, ст.19, §38). Відповідно до Статті 10 (§2), право на вільне розголошення інформації стосується не тільки «інформації» та «ідей», які сприймаються позитивно або розглядаються як необразливі, чи як несуттєве питання, але й таких, які ображають, обурюють або непокоять. Такими є вимоги щодо плюралізму, терпимості й широти кругозору, без яких неможливе існування «демократичного суспільства» (Справа Хендісайд проти Сполученого Королівства, судове рішення від 7 грудня 1976 року, Series А №24, ст.23, §49).

41. У своєму прецедентному праві Суд розрізняв між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як існування фактів можна продемонструвати, істинність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу щодо доведення правдивості оціночного судження неможливо виконати, і вона сама по собі порушує свободу поглядів, що є основоположною частиною права, гарантованого Статтею 10 (вищезазначена справа Лінгенс, с.28, § 46).»

Виходячи з наведених норм, позивач, будучи публічною особою, є відкритим для прискіпливої уваги з боку громадськості, преси, критики та різноманітних оцінок його діяльності, у тому числі несхвальних.

В газеті «Свобода» випуск №57 (2371) за 15 липня 2009 року в рубриці «Політична трибуна» опубліковано матеріал під заголовком «Бродівський Азеф», за підписом «Василь Тернинський».

В даній статті, серед іншої інформації, вміщено наступні відомості:



« ...на гарячому взяли зубного техніка Хмару. Кого здивуєш, що лікарі беруть на лапу, але цей «прославився» на весь район тим, що гріб безбожно...»; «...Сидів же ж за гратами на зорі своєї історичної місії за хабарі, від них не відрікається і нині...»

Як відомо з біографії Степана Хмари, останнє він також підтвердив під час судового розгляду справи, він працював лікарем-стоматологом, а тому не міг бути суб»єктом посадового злочину, яким є одержання хабаря.

31 березня 1980 року Степан Хмара був заарештований і 15-24 грудня засуджений Львівським обласним судом за ч.1 ст.62 («антирадянська агітація і пропаганда») та ст.150 («приватне підприємництво») КК УРСР до 7 років позбавлення волі та 5 років заслання з конфіскацію майна. Тобто, вироком суду встановлено, що позивач займався приватним підприємництвом, а отже, отримував кошти за лікарські послуги.
Загальноприйнято вважати (хоч це помилково з точки зору кримінального права), що винагорода лікарю, який працює у комунальній чи державній медичній установі, є хабарем. Саме з точки зору такого загальноприйнятого значення і вжито у спірній публікації вислів: «Сидів же за ґратами на зорі своєї історичної місії за хабарі...».

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Годлевський проти Росії» від 23 жовтня 2008 року зазначено: «Суд нагадує про те, що ступінь точності у встановленні обґрунтованості кримінального обвинувачення компетентним судом навряд чи може порівнюватись з тією, якої має дотримуватись журналіст при вираженні своїх поглядів з питань, що становлять суспільний інтерес, оскільки критерії, які застосовуються при оцінці чиїхось вчинків у плані дотримання норм моралі, суттєво відрізняються від тих, які вимагаються для встановлення факту вчинення злочину за кримінальним правом.»

Таким чином, з врахуванням практики Європейського суду, вказаний вислів не може вважатися недостовірною інформацією, яка порушує права позивача, в зв»язку із чим вона спростуванню не підлягає.

Далі у спірній публікації надруковано наступні відомості: «... її побороли вчорашні дисиденти, на чолі з Чорноволом, який став офіційним губернатором Львівщини. І знаєте, хто найзапекліше боровся із ним та із очолюваною ним першою в історії краю демократичною обласною радою? Степан Ількович Хмара....»;

У подальшому викладі статті - у наступному абзаці, є продовження, яке пояснює, у чому полягала ця боротьба: «Хмара громив Чорновола за його ... недостатній патріотизм. На словах. А на ділі - баламутив людей, підривав той фантастичний авторитет, який мала влада, що прийшла на зміну комуністичній.»

Суд вважає, що наведені фрагменти тексту є оціночними судженнями.

При цьому суд враховує, що оціночні судження у даному контексті публікації базуються на загальновідомих фактах.

Зокрема, під час виборчої кампанії з виборів Президента України 1991 року всупереч рішенню Великої ради Руху про висування єдиного кандидата на посаду президента України від демократичних сил, на президентські вибори поряд з В.Чорноволом заявив свою кандидатуру Л.Лук'яненко - голова Республіканської партії, заступником якого був Степан Хмара.

Інформація з приводу стосунків В.Чорновола та С.Хмари неодноразово оприлюднювалася в засобах масової інформації.

Зокрема, в матеріалі «Загибель В'ячеслава Чорновола» ЛЮДИНА І ВЛАДА (http://www.arrata-ukraine.com/text_ua.php?id=298) зазначено наступне: «Сам Хмара й лідери правих (РУХ, УРП), виступали не тільки проти Чорновола, але й проти інституту президентської влади, як такої.»

В газеті «День» №41, четвер, 12 березня 2009 року (http://www.day.kiev.ua.290619?idsource=271027&mainlang=ukr.) опубліковано наступне: «Багато хто пам'ятає ляпас, що його публічно дав Степан Хмара В'ячеславу Чорноволу. Прибічники національної демократії тоді пережили шок і намагалися зрозуміти: хто ж правий?» (Володимир Лєсной, публіцист, м.Сімферополь).

Враховуючи викладене, а також беручи до уваги, що у спірній статті висловлено суб'єктивне бачення подій, яке базувалися на основі загальновідомих фактів, тобто оціночні судження, суд вважає вимоги позивача в даній частині безпідставними.

Крім цього, у спірній статті опубліковано наступне: «...І от уже Степан Ількович за вказівкою із «РосУкренерго», майже, як Яценюк, «не злазить» із телеекрану «Інтер». Насуплює грізно брови і з багаторічною провокаторською виучкою розвінчує і нагнітає, паплюжить і ганьбить. Сьогодні Тимошенко, як вчора Кравчука і Кучму, Геля і Гориня, Чорновола і Лук'яненка ...».

Наведений фрагмент публікації позивач розцінює як такий, що характеризує його з негативної сторони, вважає образливими слова: «не злазить», «нагнітає», «паплюжить», «ганьбить», «з провокаторською виучкою».

В даних висловлюваннях не міститься образ, наклепу, не зазначається жодних конкретних фактичних даних. По змісту вони представляють собою критичну оцінку діяльності позивача, як діючого політика та публічної особи, а тому суд вважає їх оціночними судженнями із застосуванням гіпербол, метафор та алегорій, вжитими у переносному значенні з метою посилення виразності публікації.

Розділом V «Свобода сатири» Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації від 12 лютого 2004 року передбачено, що «Гумористичний та сатиричний жанр, який захищений статтею 10 Конвенції, дозволяє більший ступінь перебільшення та навіть провокації до тієї міри, поки це не в водить громадськість в оману щодо фактів.»

В рішенні Європейського суду по справі «Бусуйок проти Молдови» від 21 грудня 2004 року, п.58, зазначено, що «журналістська свобода включає також і можливість вдатися до певної міри перебільшення або навіть провокації».

Із наданих суду стенограм двох телепрограм «Свобода на «Інтері» доведеним є той факт, що позивач дуже різко критикував у телеефірі Тимошенко, Кравчука, звинувачував їх у вчиненні злочинів.

За таких обставин наведені в спірній статті вислови є критичними зауваженнями та висловлюваннями суб»єктивної думки автора на адресу позивача, а тому її правдивість не може доводитись.

Крім цього, в судовому засіданні встановлено, що позивач брав участь у програмах «Свобода на «Інтері» 05 грудня 2008 року, 27 лютого, 27 березня, 22 травня 2009 року, що підтверджується даними, які містяться на офіційному сайті вказаної програми (http://intersvoboda.com/ru/).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про інформацію», основними принципами інформаційних відносин є:



  • гарантованість права на інформацію;

  • відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;

  • об'єктивність, вірогідність інформації;

  • повнота і точність інформації;

  • законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

В рішенні Європейського суду по справі «Салов проти України» зазначено:

«113. Більш того, сама по собі стаття 10 Конвенції не забороняє обговорення або поширення отриманої інформації, навіть якщо виникають серйозні сумніви щодо її вірогідності. Якби це було не так, то це означало б, що люди були б позбавлені права виражати свої погляди і думки про заяви, зроблені у ЗМІ, що накладало б необґрунтовані обмеження на свободу вираження поглядів, гарантовану статтею 10 Конвенції»,

З врахуванням викладеного суд вважає, що зміст речення «І от уже Степан Ількович за вказівкою із РосУкренерго, майже, як Яценюк, не злазить із телеекрану «Інтера» слід розцінювати за змістом як вірогідну інформацію, а за характером висловлювання – як оціночне судження.

Також у спірній статті опубліковано: «От і у Віктора Андрійовича таки виклянчив подачку на старості літ своїх окаянних. За паплюження Тимошенко випросив у нього зірку. Правда, не з неба, а з шухляди Балоги: Хмара тепер за указом Ющенка - Герой України...».

В даних висловлюваннях не міститься образ чи наклепу. Вони сформульовані як суб'єктивна думка автора з приводу події, яка справді мала місце: згідно Указу Президента України від 19 серпня 2006 року №704/2006 С.Хмарі присвоєно звання «Герой України», а тому суд вважає їх оціночними судженнями із застосуванням гіпербол, метафор та алегорій, вжитими у переносному значенні з метою посилення виразності публікації.

Також суд вважає, що не підлягають до задоволення позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди виходячи із наступного.

Позивач в судовому засіданні не навів жодних доказів про те, що спірна публікація негативно вплинула на його публічну діяльність, що публікацією йому заподіяно моральну шкоду, у чому вона проявлялася, і чи існує зв'язок з поширеною інформацією.

Згідно ч.1 ст.17 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 року, у разі розгляду судом спору щодо завданої моральної (немайнової) шкоди між журналістом або засобом масової інформації як відповідачем та посадовою особою як позивачем суд вправі призначити компенсації моральної (немайнової) шкоди лише за наявності умислу журналіста чи службових осіб засобу масової інформації.

Відповідно до ч.2 вказаної статті, умислом журналіста та/або службової особи засобу масової інформації є таке їх/її ставлення до поширення масової інформації, коли журналіст та/або службова особа засобу масової інформації усвідомлювали недостовірність інформації та передбачали її суспільно-небезпечні наслідки.

В рішенні Європейського суду у справі «Фелдек проти Словаччини» від 12 липня 2001 року в п.87 суд взагалі не дозволяє застосовувати санкції, якщо відсутні прямі підтвердження впливу дифамації на політичну кар'єру чи особисте життя політика:

«87. Касаційний суд не надав переконливих підстав для нагальної соціальної необхідності поставити захист особистих прав громадського діяча вище права заявника на свободу вираження поглядів та загальних інтересів у сприянні цій свободі, коли йдеться про проблеми, що мають громадську вагу. Зокрема, з рішень національних судів не випливає, що повідомлення заявника вплинуло на політичну кар'єру п.Слободника або його професійне чи особисте життя.»

Враховуючи викладене, в судовому засіданні не встановлено порушень прав позивача, в зв»язку із чим позов до задоволення не підлягає.

Керуючись ст.ст.10, 60, 79, 88, 212 ЦПК України, ст.34 Конституції України, Європейською Конвенцією «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована згідно Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, Декларацією про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, ст.ст.16, 23, 270, 275, 276, 277, 297, 299, 1167 ЦК України, ст.ст.34, 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», ст.5, 47-1 Закону України «Про інформацію», ст.17 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року №1, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ХМАРИ Степана Ільковича до редакції газети «Свобода», ТЕРНИНСЬКОГО Василя про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди – в і д м о в и т и.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги.

Заява про апеляційне оскарження або апеляційна скарга може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а апеляційна скарга протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд.


Головуючий: підпис
Рішення вступило в законну силу. Копія вірна:
Суддя Тернопільського

міськрайонного суду Костів О.З.



Каталог: files -> docs
docs -> Куп’янська гімназія №1 Куп’янської міської ради Харківської області мій рідний край – моя земля
docs -> Інтернет шлях розвитку української музичної індустрії Інтернет новий інструмент для таланта
docs -> Концепція удосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейськи Х
docs -> Програма факультативного курсу «Літературна мозаїка»
docs -> Зміст навчального матеріалу Кількість годин
docs -> Хорол — районний центр Полтавської обла­сті — має багату й цікаву історію. Старовинне місто було свідком визначних історичних подій, бачило на своєму віку багатьох великих людей — І. П. Котляревського, Т
docs -> Ііі всеукраїнська конференція керівників ліцензованих навчальних закладів з підготовки персоналу охорони та суб’єктів охоронної діяльності


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Тернопільський міськрайонний суд тернопільської області iconВикористання елементів проектної технології на уроках української мови І літератури та в позаурочній роботі з метою формування комунікативної компетентності учнів
Опис досвіду роботи вчителя Тернопільської загальноосвітньої школи I-III ст. №10 Тернопільської міської ради Тернопільської області...
Тернопільський міськрайонний суд тернопільської області iconТернопільська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2 Тернопільської міської ради Тернопільської області Заняття «Школи лідера»
Така форма роботи дозволяє відстежувати актуальні проблеми, які є в учасників,,які є в суспільстві сприяє усвідомленню ними своїх...
Тернопільський міськрайонний суд тернопільської області iconПедагогічний стаж 49 років
Доскоч Ізидор Олексійович народився 14 травня 1940 року в м. Підгайці Тернопільської області
Тернопільський міськрайонний суд тернопільської області iconГреко-Католицька церква в Україні 1939-1941 рр
З 1981 року по 1991 рік навчалася у Козівській середній школі №1 Тернопільської області
Тернопільський міськрайонний суд тернопільської області iconРішення від 13 червня 2013 року
Новомиргородським районним судом Кіровоградської області (далі – районний суд) було винесено постанову про дозвіл на проведення обшуку...
Тернопільський міськрайонний суд тернопільської області iconМіська ббібліотека для дорослих
Гримайлів (тепер Гусятинського району Тернопільської області) в глибоко релігійній греко-католицькій родині. В 1864 роцi юнак з вiдзнакою...
Тернопільський міськрайонний суд тернопільської області iconУрок позакласного читання в 4 класі за оновленою програмою Вчитель початкових класів Біда Лідія Петрівна
Народилася 2 січня 1941 року в місті Бережани Тернопільської області у сім'ї вчителів
Тернопільський міськрайонний суд тернопільської області iconІнформація для представників змі
Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області нагадує представникам засобів масової інформації, які відвідують приміщення...
Тернопільський міськрайонний суд тернопільської області icon«Славні імена земляків» Тема науково-практичної роботи: «Федір (Теодор) Іванович Гула»
...
Тернопільський міськрайонний суд тернопільської області iconНародився Ярослав Старух 17 листопада 1910 р
Козівського району, Тернопільської області в сім'ї Тимотея Старуха – що був послом до парляменту у Відні І ставив там питання про...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка