Тетяна Ткаченко, Тарас Чухліб василь чухліб



Сторінка2/10
Дата конвертації11.04.2017
Розмір1.58 Mb.
ТипКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

З першого курсу навчання у Київському педінституті Василь Чухліб брав активну участь у Літературній студії інституту «Вітрила», якою керував професор Юрій Кобилецький, а потім професор Петро Орлик. Протягом 1962 – 1966 років Василь Чухліб був незмінним старостою студії, куди окрім студентів входили молоді викладачі та аспіранти, такі відомі згодом особистості як: Віктор Бабич (журналіст, м. Київ), Григорій Хижняк (редактор районного радіомовлення, Київщина), Варвара Гринько (вчителька, член Спілки письменників СРСР), Андрій Зиль (редактор районного радіомовлення, м. Бориспіль, Київщина), Станіслав Вишенський (старший редактор видавництва «Веселка», м. Київ), Михайло Климчук (заступник редактора райгазети, м. Баришівка), Олександр Боровко (редактор райгазети, м. Баришівка), Володимир Лета (науковий редактор видавництва «Українська радянська енциклопедія»), Петро Ігнатенко (кандидат педагогічних наук, заступник редактора газети «Радянська освіта»), Андрій Гусак-Коцюбинський (відповідальний секретар журналу «Борисфен», м. Павлоград, Дніпропетровщина, член СПУ), Григорій Приходько (завідувач редакцією видавництва Товариства «Знання»), Олександр Машкудіані (доктор філологічних наук, співробітник Інституту літератури АН України, член СПУ), Віктор Постовий (кандидат педагогічних наук, завлабораторією НДІ педагогіки), Олег Кучер (викладач технікуму, м. Київ), Василь Лісовий (журналіст), Володимир Капустін (журналіст, член СПУ), Василь Яременко (доктор філологічних наук, професор НДУ ім.. Т. Шевченка), Василь Лобода (доктор філософських наук), а також Микола Родиненко, Юрій Кабанченко, Василь Гунько, Юлія Жураківська, Микола Іванов, Ярослав Кореницький, Анатолій Руденко, Віктор Назарчук, Микола Луценко, Іван Поліщук, Андрій Отарашвілі, Клавдія Криворучко, Петро Надувний та Віктор Мовчан1. Зі своїм доробком літстудійці охоче виступали у київських школах, на підприємствах та студентських гуртожитках.


Прагнучи почути живе слово відомих письменників літстудійці часто відвідували Будинок літераторів, літературні вечори в Жовтневому палаці культури та філармонії у Києві. Тут вони слухали «вживу» Павла Тичину, Максима Рильського, Володимира Сосюру, Андрія Малишка, а також поетів-«шестидесятників» - Василя Симоненка, Івана Драча, Ліну Костенко, Миколу Вінграновського, Бориса Олійника та інших відомих представників післясталінської «відлиги».

У студентські роки Василь Чухліб був активним дописувачем загальноінститутської газети «За педагогічні кадри», зокрема її літературної сторінки2. 19 березня 1965 року у газеті була опубліковані кілька його мініатюр з фотографією та невеличкою передмовою в якій писалося: «Василь Чухліб прийшов до інституту з Чернігівщини – краю М. Коцюбинського, С. Васильченка, В. Чумака, О. Довженка. До того працював у школі та редакції районної газети «Правда Остерщини». На сторінках газет друкувалися його кореспонденції, зарисовки, нариси, етюди. І нині будучи студентом ІІІ курсу мовно-літературного факультету В. Чухліб не пориває зв’язків з місцевою пресою: три останні роки він – переможець конкурсів на кращий нарис в обласній газеті «Деснянська правда». Василь за складом своєї душі і за манерою письма – лірик. У невеличких за розміром творах він прагне поєднати щирий ліризм з філософськими роздумами над долею людини, різноманітними процесами природи, людського буття»3. По суті ця публікація стала першим невеличким нарисом біографічного характеру про початкуючого літератора. На той час його етюди та мініатюри вже друкувалися у всеукраїнських газетах «Молода гвардія», «Радянська культура», «Радянська Україна», а також всесоюзній пресі – в 1965 році ряд етюдів молодого автора опублікувала «Учительская газета».

Через багато років Любов Мацько, доктор філологічних наук, академік АПН України згадувала: «Василя Чухліба я знала студентом української філології нашого університету. Перше знайомство – це лірична замальовка у газеті «За педагогічні кадри». Про птаха – чугайстра чи лелеку? Але, здається, - про чаплю, що, стоячи на одній нозі, когось чекала. Там угадувалася у тій чаплі вдова, що чекає з війни чоловіка і не дочекається. Тоді студенти писали більше, ніж нині… Але новелка Василя вразила багатьох викладачів: хто ж це так пише? Бо іскри таланту вже світилися в його текстах. Якби можна було порівняти його творчість з музикою, то це був би красивий молодий ліричний тенор. Таким він був і на вигляд: високий, стрункий, чорнявий, якийсь мужній і ніжний водночас»4. У ці роки Василь Чухліб пише й публікує такі прозові твори як «Лелеки», «Хто встає раніш від сонця», «На Десні», «Омела», «Зустріч», «Жоржини», «Струмок», «Жар-птиця», «Грушка», «Палаюча казка», «Яблуко», «Відчинені вікна», «Вишиванка», «Дорога» та ін.

Як староста інститутської літстудії «Вітрила» Василь Чухліб виконував обов’язки редактора стінної газети мовно-літературного факультету, яка називалася так само як і студія – «Вітрила». За свідченням сучасників, вона інколи займала ледве не всю стіну факультетського приміщення, а студенти з нетерпінням чекали виходу кожного номеру, який з великим ентузіазмом писався від руки. Звичайно, що рукописні стінні газети не зберігалися, але збереглося фото членів тогочасної літстудії, які позували на фоні стінгазети, що була присвячена 100-річчю від дня смерті Тараса Шевченка5. Одночасно Василь Чухліб публікував свої перші літературознавчі нариси про Лесю Українку6 та Івана Франка7.

Протягом усього свого «свідомого» життя Василь Чухліб вів записники, більшість з яких збереглася8. Зокрема, записна книжка часів навчання у педагогічному інституті розпочиналася такими словами «В. Чухліб. Київ, [вул.] Гоголівська 39, кв. 12. Поч[аток] 20. ІІІ. 1963 р. Маленька енциклопедія. Да!». У неї був також епіграф: «Закиньте геть всі п’ятаки мідних правд. Залиште лиш одне чисте золото правди (О. Довженко)». Як відомо на вулиці Гоголівській неподалік головного корпусу Київського педінституту знаходився студентський гуртожиток, в якому Василь Чухліб протягом п’яти років жив разом з товаришами-однокурсниками. Книжечка мала рубрики «Дати народжень», «Почуте, побачене», «Історія кімнати 12», «Адреси». У першій рубриці головним чином записувалися почуті від викладачів «цікавинки»: «Мати – загальновживане слово», «Ви зараз студенти І курсу, а кожен з вас уже мріє, як буде влаштоване далі ваше життя!» тощо. В другій – розкривалася «таємна історія» повсякденного життя тогочасного студентства: «24. ІІІ. 63 …Зараз 12 ночі. Петренко ще сидить у 13-й, у Клави. Волосенко прибіг з танців голодний аки вовк і смажить картоплю. Петя спить, почитавши як завжди перед сном політичний словник… 4. IV. 63. Дивилися тільки що кінофільм «Грішний ангел». Сильна річ! Думаєш: якими повинні бути справжні люди і справжні педагоги. Всю дорогу були під враженням фільму. Особливо Олег. Ще й зараз лежить в ліжку з відкритими очима, думає: «Чому б у нас на курсі не організувати диспуту після перегляду такого фільму?» За рік не було жодного. Не було такого, щоб сколихнуло б уми і душі людей. Все йде по розроблених кафедрами планах. Але цього не досить…»9.

Вже під час «перебудови» та національного відродження кінця 1980-х років, на замовлення редколегії газети «За педагогічні кадри» Василь Чухліб написав свої спогади про діяльність у першій половині 1960-х років студентської Літературної студії «Вітрила». Наприкінці цих спогадів були й такі слова: «Чому байдужі чимало сучасних студентів до мови своєї матері, своїх предків? Чому не болить душа в багатьох студентів і, зокрема, літстудійців, майбутніх педагогів, за збереження і розвиток рідної мови, культури, духовності, без чого неможливо виховувати нашу зміну? Чому не б’ють вони тривогу, що викладання багатьох предметів навіть на гуманітарних факультетах інституту проводиться російською мовою?»10.

Після закінчення мовно-літературного факультету Василь Чухліб уклав список письменників, які у різний час навчалися в КДПІ ім. Горького (зараз – НПУ ім. М. Драгоманова)11. До нього увійшли: Рива Балясна, Давид Бендас, Діодор Бобир, Йосип Бухбіндер, Тетяна Волгіна, Лесь Гомін, Олена Журлива, Євген Кирилюк, Борис Коваленко, Петро Колесник, Іван Кологойда, Олександр Корнійчук, Андрій Малишко, Олена Пархомовська, Олексій Полторацький, Гргорій Полянкер. Марія Пригара, Леонід Смілянський, Агата Турчинська, Дмитро Чепурний, Євген Шабліовський, Микола Шеремет та Фелікс Якубовський.

ОБУХІВЩИНА – ДОНБАС – КИЇВЩИНА.

У 1965 році Василь Чухліб одружився з однокурсницею Вірою Скрипкою, яка походила з села Ольшаниця Таращанського (зараз - Рокитнянського) району на Київщині. Вони познайомилися ще на перших курсах інституту, разом відбували піврічну педагогічну практику в середній школі № 1 міста Обухова, що за 60 км. від Києва. Тоді ж практикант почав публікувати свої мініатюри у газеті Кагарлицького району «Колгоспні вісті» (на той час Обухівщина входила до цього району Київської області), де редактором був Ілля Самойліченко. Через декілька років саме він запросить свого дописувача з Донбасу в Обухів, до очолюваної ним районної газети «Зоря Жовтня» (нині – «Обухівський край»).

У середині 1960-х років Василь Чухліб написав «народжену з любові»12 мініатюру «Зоряна криниця»:

Цямриння обросло зеленим мохом, з глибини віє холодом, а в круглому дзеркалі зорі тремтять.

Щовечора сюди приходять двоє. Скрипить журавель, і старе відро, наповнене зірчаною водою, поволі пливе вгору.

- Пий, - припрошує юнак дівчину, і вона схиляється над відром.

- У тебе на губах зірка! – вигукує він. – Дай я зніму.

- І припадає вустами до палаючих губ.

- Тепер ти пий.

Юнак п’є довго і смачно.

- О, і в тебе на губах зорі! – плеще в долоні дівчина.

А криниця бездонна. Як небо…13

У 1966 році у Василя та Віри народився син Тарас і разом з ним, після інститутського розподілення, молоді педагоги подалися у шахтарський край – на Донеччину. Тут Василь Чухліб недовгий час вчителював у середній школі №1 селища шахти 17-18 імені РСЧА поблизу м. Добропілля14. Потім працював робкором у місцевих газетах «Маяк» (м. Красноармійськ) та «Шлях перемоги» (м. Добропілля)15, де висвітлював непросте життя краю. Вихідцю з села довелося швидко оволодівати знанням про гірничу справу, адже цього вимагали обставини16. Він публікує нариси про шахтаря й книголюба Лева Розова, який працював в шахті №1-2 «Добропілля», бригаду машиністів електровозів шакти 21 з’їзду КПРС на чолі з Анатолієм Мажугою. Одночасно у громадсько-літературному журналі «Донбас» почали з’являтися його новели та етюди. У 1966 році він написав мініатюру «Відчинені вікна», яку присвятив пам’яті видатного мовознавця Теодора Васильовича Баймута (1912 – 1966 рр). У 1967 році в газеті «Радянський Донбас» побачив світ огляд книги «Дівчина з легенди – Маруся Чурай» авторства Василя Чухліба17. Народжений на Чернігівщині, молодий журналіст продовжує популяризувати серед донеччан свою малу батьківщину, публікуючи етюди про Десну18. У 1967 році він критично прорецензував Програму з української мови та літератури для 5 – 8 класів Міністерства освіти України19.

У 1968 році невеличка сім’я Чухлібів переїхала до містечка Обухова на Київщині, де винайняла спочатку куток, а потім кімнату в сільській хаті Кузьми Андрійовича та Галини Гордіївни Краськових. В Обухові Василь Чухліб почав працювати у районній газеті «Зоря Жовтня» (сьогодні – «Обухівський край»). Наказом за № 29 від 22 березня 1968 року був зарахований завідувачем відділу сільського господарства з місячним окладом 105 карбованців. 4 квітня 1968 року у газеті на першій сторінці з’явилася його публікація під назвою «Ожили лани колгоспні». Це був репортаж з села Мала Вільшанка (колгосп імені Горького). У ній розповідалося про працю агронома М. Бердника, трактористів Л. Прохоренка, І. Василенко, І. Кушніра, В. Белемця, В. Данька, комбайнера М. Моргуна, буряковода В. Циганка та ін. У тому ж номері на літературній сторінці під псевдонімом В. Чернігівець було розміщено ліричну мініатюру «Крила». Наступний його репортаж називався «Літаки над полями» й висвітлював нелегку працю пілотів сільськогосподарської авіації колгоспу «Червоний хлібороб» з села Красна Слобідка.

16 лютого 1973 року у сімї Чухлібів народилася донька Тетяна, а 1 серпня того ж року Василь Чухліб був переведений на посаду завідувача відділу масової роботи (відділу листів) з окладом у 115 карбованців. 30 серпня 1976 р. письменник звільнився з редакції газети «Зоря Жовтня» у зв’язку з вступом на навчання у Вищу партійну школу при ЦК КПУ20.


РАЙОНКА «ЗОРЯ ЖОВТНЯ».

Протягом майже десять років праці в обухівській газеті «Зоря Жовтня»21 Василь Чухліб об’їздив усі села району: Щербанівка, Халеп’я, Трипілля, Тарасівка, Старі Безрадичі, Нові Безрадичі, Семенівка, Романків, Креничі, Підгірці, Перше Травня, Перегонівка, Нещерів, Степок, Мала Вільшанка, Красна Слобідка, Козіївка, Красне Перше, Копачів, Шевченкове, Застугна, Жуківці, Макарівка, Долина, Деремезна, Дерев’яна, Матяшівка, Гусачівка, Григорівка, Германівка, Витачів, Веремя, Великі Дмитровичі, Малі Дмитровичі, Козин, Плюти, Таценки, Ленди та ін. У результаті таких журналістських «козацьких походів» написав сотні нарисів про хліборобів, трактористів, комбайнерів, агрономів, зоотехніків, доярок, буряководів, пастухів, енергетиків, токарів, медиків, вчителів, артистів, військових та ін. По суті, це були справжні біографічні дослідження краєзнавчого характеру про людей цього регіону Київщини.

Зокрема, у рубриках районної газети «Землякі наші хороші», «Люди трудового подвигу» та «Репортажі з колгоспів» протягом 1968 – 1976 років Василем Чухлібом було висвітлено життя та працю селян: П. Йосипенка (механізатор), Ю. Петриченка (агроном), З. Йосипенко (бібліотекар), М. Ленди (комбайнер) з Перегонівки; П. Дзюби (механізатор), Й. Дзюби (тракторист), І. Леуса (агроном), А. Мельниченка (тракторист), М. Стеценка (механізатор); М. Якубенко, Г. Якубенко, Т. Глущенко, Г. Стадниченко, Н. Мацібури, Г. Новак, Н. Говді, Я. Краюхи (бригада буряководів), О. Полімушкет (бригадир), П. Сука, С. Зайченко (трактористи), С. Лисенко, П. Глущенко, М. Марченко (буряководи) з Копачева; В. Козаченка (тракторист), І. Кабанця (голова колгоспу), І. Клименка (агроном), В. Сулими, І. Рогози, П. Шкоди (шофери), П. Козака (столяр), П. Мироненка (комірник, сількор) з Красної Слобідки; П. Циганка (голови колгоспу), М. Циганка (завідувач ремонтною майстернею), С. Герасименка (бригадира трактористів), П. Гладченка (агронома), Г. Голованя, В. Яковенка, М. Бердника, Л. Прохоренка, І. Василенка, І. Кушніра, В. Белемця (трактористи), В. Данька (комбайнер), М. Моргуна, І. Василенка, В. Циганка (трактиростів) з Малої Вільшанки; І. та В. Лозових, О. Панченко (механізатори), Г. Довгопол (бондар), Г. Лозова, О. Литовченко (доярки) з Першого Травня; Г. Яеновського (бульдозериста), М. Лукашенка (паромщик), Й. Демченко, М. Воловенко (пастухи), Н. Манежик (обліковець), М. Ільїченко (доярка) з Халеп’я; І. Слюсаря (коваля) з Деремезни; С. Костенка, Ф. Кардимона, С. Василенко (агрономи), О. Петренко, Г. Сукачівської, Н. Носко, Г. Поліщук, О. Сороки, О. Білей, О. Литвиненко та О. Колісник (доярки), Г. Гори, Г. Кияниці (механізатори), М. Олексенка (тракторист), В. Бельдія (шофера) з Трипілля; А. Іщенка, Г, Пласту, В. Кравченка та Г. Плюта (чабани) з Долини; А. Нумеріцького, П. Дикої, Н. Танани, В. Кладницький (вчителів), М. Сластіона (механік), П. Ткаченка (міліціонер) з Обухова; Й. Дзюби (тракториста) з Гусачівки та багатьох інших жителів Обухівщини. У нарисі «Чарівнішати струнам» була висвітлена робота працівників Обухівської дитячої музичної школи Л. Яновської, О. Дудочки, А. Святенко, А. Тимофієнко, С. Загорського. У статті «Ляльковий театр у школі» - вистави дитячого театру Обухівської восьмирічної школи №2.

Саме тому Василя Чухліба можна також зараховувати до великої когорти українських краєзнавців, які вивчали історію краю через призму дослідження окремих особистостей. «…Бо завжди намагався, щоб не першому плані в них [репортажах, статтях, нарисах, замальовках] хоч у якійсь мірі була людина з її повсякденними радощами й клопотами, а не лише виробничі показники, тонни надоєного молока, вивезених на поля добрив, гектари зораного грунту, на що нас журналістів, спрямовували деякі ревні служителі компартії»22, - писав він вже пізніше про методику своєї журналістсько-краєзнавчої праці.

Василь Чухліб також неодноразово висвітлював проблеми зведення Трипільської електростанції та будівництво міста енергетиків Українка (де у 1969 р. сім’я Чухлібів отримала однокімнатну квартиру, а після народження доньки Тетяни в 1973 р. – двохкімнатну). У цей час він організовував роботу нештатних корпунктів, опрацьовував сількорівські та робкорівські листи, розбирався з скаргами, «вів питання» побуту, культури, освіти та спорту. Йому допомагали громадські кореспонденти й активні дописувачі газети – вчителі Павло Столяр, Семен Омельченко, Пилип Круглик, Ананій Закревський, Василь Кабанець; агрономи Федір Кардимон, Іван Клименко, Микола Калита; колгоспники Іван Яблунівський, Микола Стадниченко, лісник Іван Коновал, службовці Юлія Гошовська та Віталій Безруков. В обов’язки Василя Чухліба також входила підготовка тематичних сторінок – літературної «Соняшник», розважальної «На суботній добривечір», охорони природи «Зелений дім» тощо.

Протягом 1968 – 1980-х років Василь Чухліб неодноразово публікував в газеті «Зоря Жовтня» свої мініатюри, етюди, новели, оповідання та вірші для дітей на літературній сторінці газети. Зокрема, лише протягом 1968 року ним були написані такі прозові твори як «Крила», «Цвіт землі», «Сіно», «Хата», «Сопілка», «Стеля», «Чи мерзнуть гуси», «Зірочка». У 1969 році на сторінках газети побачили світ мініатюри, етюди та оповідання «Вікно», «Провесінь», «Оленчина Хитрунка», а також фотоетюди «Велика вода» та «Коли мами немає вдома…». Більш плідним у творчості стає 1970 рік, коли публікуються мініатюри «Сліди», «Останнє», «Втома», «Білий світ», «Вишнева ручка», «Кінь», «Калиновість», «Початок», «Чекала», «Спомини», «А світ такий», «Зозулині сльози», «Під осокором», «Копач», «Кидали монети», «Перші» та «Соліст».

На початку 1970-х років загальний наклад газети «Зоря Жовтня» доходив вже до 11 тисяч (!) екземплярів. «Приходжу до думки, що то були одні з кращих років мого життя. В обухівській газеті я знайшов добрих, надійних друзів, багато в чому однодумців. Понад усе була для нас праця в газеті, ми були одержимі нею, сповнені ентузіазму, творчих задумів. Ми були молоді…»23, - такими теплими словами згадував Василь Чухліб про свою довголітню працю в районці.

Фотокореспондент газети з 40-річним стажем Іван Глущенко залишив такі спогади про ті часи: «У редакцію взяли мене літ працівником відділу сільського господарства. Так опинився я в колективі, на який і зараз молюся. В ньому були люди високого ґатунку: розумні, грамотні, а головне чемні й чесні: редактор Ілля Аврамович Самойліченко, заступник редактора Адам Михайлович Овсієнко – душа колективу, секретар Ніна Наумівна Зайчикова, і мої друзі – Юрій Домотенко, Василь Чухліб, Валерій Андрущенко, Станіслав Шумицький»24. Член Національної спілки журналістів України, головний редактор радіомовлення Обухівщини Григорій Хижняк писав: «У редакції тоді працювали молоді люди: всі приблизно одного віку, всі були яскравими особистостями, зі своїм баченням життя, зі своєю манерою виконання, з умінням помічати ті проблеми, болючі точки і висвітлювати їх на сторінках газети. Василь Чухліб (на жаль, нині покійний), Юрій Домотенко, Валерій Андрущенко, Ольга Пожарницька, Адам Овсієнко, Ніна Зайчикова, Іван Глущенко, пізніше Микола Коляда – творча еліта газети»25.

Під час проживання в Обухові (з 1969 року – селищі міського типу Українці) Василь Чухліб досить часто відвідував Київ. Зокрема, 5 травня 1968 року взяв участь у літературному вечорі «Письменник, видавництво, читач», який відбувся у День Преси в Жовтневому Палаці культури й був організований видавництвом «Дніпро». На тому вечорі головував Юрій Збанацький, виступали письменники Л. Вишеславський, Ю. Мокрієв, О. Підсуха, директор видавництва Р. Чумак. 28 листопада 1969 року Василь Чухліб взяв участь у ювілейному вечорі з нагоди 70-річчя від дня народження письменника Григорія Косинки. 10 листопада 1972 року він був присутній на П’ятій республіканській науковій конференції істориків-архівістів, яка відбулася в приміщенні клубу Управління справами Ради Міністрів Української РСР. У грудні 1972 року разом з молодими київськими письменниками Василь Чухліб відвідав Суми, де виступав з своїми мініатюрами у бібліотеці та студмістечку. У квітні 1974 року був учасником Республіканської наради молодих письменників26, де у своєму виступі «Тема сучасності – наша тема» відзначав: «Ми, молоді літератори, живучи і працюючи у районах, здавалося б, найближче стоїмо до нашого сучасника – хлібороба, робітника, сільського інтелігента. Але чомусь нам ще не дуже дається сучасна тематика – чи то через недостатність хисту, літературного досвіду, а можливо, через те, що часом боїмося братися за розробку злободенних, глибинних тем»27. Окрім того, він ознайомив присутніх з діяльністю Літературної студії імені Андрія Малишка (яку тоді вже очолював) та доробком її членів – Петра Швеця, Юрія Домотенка, Миколи Зайця, Антона Овсієнка. У 1973 та 1974 роках, молодий письменник брав участь у нарадах-семінарах прозаїків – авторів всеукраїнського журналу «Дніпро».

Разом зі своїми колегами Василеві Чухлібу вдалося повернути з небуття видатного письменника з когорти «розстріляного відродження», учасника національно-визвольного руху початку ХХ століття Григорія Косинку (Стрільця)28. Він неодноразово бував у його рідному селі Щербанівка, де познайомився з дружиною письменника Тамарою Мороз-Стрілець і протягом довгих років листувався з нею. Заслугою журналіста стало те, що він розшукав рідного брата письменника Якова Михайловича Стрільця та рідну сестру Єфросинію Михайлівну Стрілець, а в сусідньому селі Красному – його шкільного товариша29.

У 1969 – 1970 роках кілька розлогих краєзнавчо-літературознавчих розвідок про Григорія Косинку набули широкого розголосу на Обухівщині30, що не дуже схвалювалося партійним керівництвом31. На честь 70-річчя письменника у 1969 році в Будинку культури села Щербанівка було організовано літературний вечір на якому з великою доповіддю про життя і творчість Григорія Косинки виступив Василь Чухліб32. Разом з Тамарою Мороз-Стрілець та Михайлом Горловим він добивався встановлення пам’ятника видатному обухівчанину, який було споруджено вже на його 80-річчя, у 1979 році.

В особовому фонді письменника збереглися цінні матеріали зібрані ним про Григорія Косинку33. Зокрема, у листі до Василя Чухліба від 8 листопада 1969 року дружина Г. Косинки писала: «Сердечно вдячна Вам за газети. За увагу до Григорія Михайловича. За теплу, хорошу статтю про Косинку. Якої Ви думки про те, щоб цю статтю опублікувати ще десь? Мені здається, що варто надіслати її до газети «Радянська Україна». Або до іншої за Вашим вибором. Часу мало й коли посилати, то негайно… Ще раз вдячна. Всього Вам найкращого»34.

Василь Чухліб також досліджував життя і творчість інших видатних обухівчан – Андрія Малишка, Калістрата Анищенка (рідного дядька Г. Косинки)35, Андрія Михайлюка та К. Куян36. Окрім того, збирав матеріали краєзнавчого характеру, публікував статті про своїх земляків-чернігівців Михайла Коцюбинського та Олександра Довженка.

У цей час він неодноразово відвідував рідних Андрія Малишка, які проживали на Обухівщині, зокрема, племінниці Ольги Сергіївни Малишко. У результаті цього народився історико-літературознавчий нарис «Малишкова криниця», де знаходимо цінні «усні» відомості з життя видатного поета : « - Ми ж в одній хаті жили: дід Самійло, баба Ївга, батько мій Сергій Самійлович і мати ганна Юхимівна, сестра Марія. Ні, Андрій Самійлович не в цій хаті народився. Її збудували, коли він уже навчався в медтехнікумі. Але він сюди на канікули приїздив, і пізніше, як став відомим поетом, часто навідувався сюди з друзями. Коли я ще дівчам була, привозив мені книжки різні, зошити, альбоми, хустинки. Батькам допомагав по господарству, будь-яку сільську роботу вмів робити. Город наш на Забарі був, далеченько, то як вибиралися туди, дядько Андрій любив їхати не на возі, а верхи на коні. За плугом ходив, сіяв. На весілля його запрошували, він там залюбки грав на гармошці на, баяні. Пісень багато знав, частівок… Востаннє приїздив восени 1969 року… (пряма мова О. Малишко)»37.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Тетяна Ткаченко, Тарас Чухліб василь чухліб iconТарас Чухліб гетьмани І монархи
Української держави у другій половині XVII — на початку XVIII ст. Зокрема, досліджується проблема українсько-російських міждержавних...
Тетяна Ткаченко, Тарас Чухліб василь чухліб iconТетяна Калініна рисунки із збірки федота ткаченка в колекції нмтш
Тарас Шевченко, Федот Ткаченко І кіндрат Єжов наймали спільну квартиру на Васильєвському острові. У 1842 р., здобувши в Академії...
Тетяна Ткаченко, Тарас Чухліб василь чухліб iconА. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект

Тетяна Ткаченко, Тарас Чухліб василь чухліб iconСлаветні люди України Підготувала Михайловська Тетяна Іванівна
Підготувала Михайловська Тетяна Іванівна, вчитель початкових класів спеціалізованої школи №291 м. Києва
Тетяна Ткаченко, Тарас Чухліб василь чухліб icon«Тарас Шевченко»
У статті досліджується питання зацікавленості творчістю Т. Г. Шевченка російськими письменниками. Увага зосереджена на повістях В....
Тетяна Ткаченко, Тарас Чухліб василь чухліб iconПовідомлення №1. Ім’я Тарас походить із грецького tarasso, що означає бентежу, турбую; отже, Тарас
Одна із найкращих наукових біографій Тараса Шевченка, написана видатним українським літератором І громадським діячем О. Кониським,...
Тетяна Ткаченко, Тарас Чухліб василь чухліб iconОльга Олійник Вчитель початкових класів, спеціаліст вищої категорії, вчитель – методист Контактний телефон 0671237367 Тетяна Заставенко
Леонідівна І заставенко Тетяна Олексіївна вже довгий час є шанувальниками Вашого журналу. Щомісяця з нетерпінням чекаємо нового випуску....
Тетяна Ткаченко, Тарас Чухліб василь чухліб iconБоровий Василь Іванович
Боровий Василь Іванович народився 27 вересня 1923 р в Харкові у робітничій сім’ї. Освіту отримав середню та спеціально-технічну
Тетяна Ткаченко, Тарас Чухліб василь чухліб iconБібліотека я для тебе горів український народе… Василь Симоненко
Бібліографічний покажчик „Лицар нескореного покоління. Василь Симоненко” присвячений лауреату Шевченківської премії, видатному письменнику-шістдесятнику...
Тетяна Ткаченко, Тарас Чухліб василь чухліб iconМ. М. Поплавський доктор педагогічних наук
В. В. Ткаченко – зав лабораторією, викладач кафедри фольклору, народнопісенного та хорового мистецтва


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка