Тевяшов Василий Александрович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф справочник



Скачати 363.61 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації18.04.2017
Розмір363.61 Kb.
ТипСправочник
  1   2   3


КВІТЕНЬ

* * *

Така пора в мені настала –

жива, як музика весіль.

Боюсь, щоб не погас цей спалах –

душі квітнева заметіль.
Яка б зоря в зеніт не стала –

чи світло щастя дасть, чи біль,

повір, коханий, не розтала

душі квітнева заметіль.
Стрічати хочу без забрала

і цвіт добра, і в очі сіль,

щоб навіть смерть не одібрала

душі квітневу заметіль.
Марія Чумарна


1 квітня – 55 років тому (1958 р.) народився Василь Олександрович Тевяшов, художник, член Національної спілки художників України.
Василь Олександрович Тевяшов навчався в Ленінградському інституті живопису, скульптури та архітектури ім. І.Ю. Репіна. Його викладачем був Ю. Непрнцев. 1987 року художник закінчив живописний факультет, при цьому одержавши бронзову медаль Академії мистецтв СРСР «За кращу дипломну роботу».

Працює в галузі станкового живопису. З 1986 року почав брати участь у республіканських та всесоюзних виставках. З 1990 року став членом спілки художників СРСР. Крім творчої роботи займається педагогічною діяльністю.

Твори зужодника знаходяться В Дніпропетровському художньому музеї та приватних колекціях в Україні та за кордоном.
Література:

Тевяшов Василий Александрович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф. справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 240.

Тевяшов Василь Олександрович // Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 364–365.

3 квітня – 95 років тому (1918 р.) у сел. Ломівка, передмісті Дніпропетровська народився Олесь Гончар (Олександр Терентійович Біличенко), видатний український письменник.
Олесь Гончар
Сашко Біличенко народився 3 квітня 1918 p. у селищі Ломівка поблизу м. Катеринослава. Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, а батько знову одружився, його забрали на виховання дід і бабуся по матері до слободи Суха Козельщанського району Полтавської області. Бабуся замінила майбутньому письменникові матір. Коли пішов до сільської школи, записали Гончарем за прізвищем материних батьків, яке й залишилося на все життя.

Після закінчення школи Олесь Гончар навчався в технікумі журналістики, 1938 року вступив до Харківського університету. Працював у районній – на Полтавщині та в обласній комсомольській газеті – у Харкові, пробував себе як письменник. Ранні оповідання та повісті («Черешні цвітуть», «Іван Мостовий») молодий літератор присвятив людям, яких добре знав, з якими не раз стрічався в житті.

Коли почалася війна, юнак разом із іншими студентами Харківського університету пішов добровольцем на фронт. Був старшим сержантом, старшиною мінометної батареї, але й тут не розлучався з олівцем і блокнотом. Вірші, які написав у цей час, назвав згодом «конспектами почуттів», «поетичними чернетками для майбутніх творів».

Після війни повернувся на малу батьківщину, до Ломівки, жив під опікою сестри Шури та її чоловіка, вчився у Дніпропетровському університеті, який скінчив 1946 року. Саме тут були написані «Прапороносці» – велика трилогія-епопея, яка його уславила й зробила відомим. Олесь Гончар почав публікувати невеликі твори, перші з них: «Співачка», «Модри Камінь» були надруковані в обласній газеті «Зоря». Скоро на сторінках журналу «Вітчизна», а згодом і окремим виданням з'явилися «Альпи» (1946), «Голубий Дунай» (1947), «Злата Прага» (1948). Високу оцінку творові, відзначеному двома Державними преміями СРСР, дали тоді Ю. Яновський, П. Тичина, О. Фадеев, Остап Вишня.

Протягом 50-х років письменник видав книги новел «Південь» (1951), «Дорога за хмари» (1953), «Чари-комиші» (1958), повісті «Микита Братусь» (1951) і «Щоб світився вогник» (1955), присвячені людям праці, моральним аспектам їхніх взаємовідносин, а також історичний роман-дилогію «Таврія» (1952) і «Перекоп» (1957).

Свіжість погляду на світ, незвичайну заглибленість у життя продемонстрував автор «Прапороносців» у творах, які побачили світ у 60-70-х роках. Серед них: «Людина і зброя» (1960), «Тронка» (1963), «Кресафт» (1963), «На косі» (1966), «Собор» (1968), «Циклон» (1970), «Під далекими соснами» (1970) «Бригантина» (1972), «Пізнє прозріння» (1974) «Берег любові» (1976), «Твоя зоря» (1980). Доля творів Олеся Гончара виявилася різною – роман «Тронка» приніс йому Ленінську премію (1964 р.), а доля «Собору» склалася драматично. Перші рецензії на роман були схвальні, але невдовзі партійна критика піддала його тенденційному остракізму, твір було вилучено з літературного процесу на два десятиліття. Сам автор зазнав компартійного шельмування.

Олесь Гончар відомий і літературно-критичною творчістю. Почавши ще в студентські роки з досліджень поетики М. Коцюбинського і В. Стефаника, він написав десятки статей, опубліковані трьма окремими книгами: «Про наше письменство» (1972), «О тех, кто дорог» (1978), «Письменницькі роздуми» (1980), частково вони увійшли до шеститомного зібрання творів письменника.

Твори О. Гончара перекладалися на 67 мов світу, творчий досвід письменника досліджують вітчизняні та зарубіжні майстри слова.

Помер письменник 14 липня 1995 р., похований у Києві на Байковому цвинтарі.
Література:

Гончар О. Твори: У 12-ти т.– К.: Наукова думка.– 2001.

Гончар О. Твори в п’яти томах.– К.: Вид-во худож. літератури, 1966. Т. 1.– Прапороносці: Трилогія.– 448 с.; Т. 2.– Нескорена полтавчанка: Повість. Таврія: Роман.– 465 с.; Т. 3.– Перекоп: Роман.– 422 с.; Т. 4.– Людина і зброя: Роман. Щоб світився вогник: Повість. Микита Братусь: Повість. Японські етюди.– 468 с.; Т. 5.– Тронка: Роман в новелах. Новели.– 480 с.

Гончар О. Вибрані твори: У 4-х т.– К.: Сакцент Плюс, 2005. Т. 1: Тронка. Собор. Кресафт.– 544 с.; Т. 2: Циклон. Твоя зоря. Микита Братусь. Далекі вогнища.– 736 с.; Т. 3: Людина і зброя. Чорний Яр.– 320 с.; Т. 4: Прапороносці. Письменницькі роздуми.– 416 с.

Гончар О. Щоденники у трьох томах.– К.: Веселка, 2004.

Гончар О. Людина світу, син Дніпра: Вибрані твори: У 2-х томах.– Дніпропетропетровськ: ВАТ «Дніпрокнига»,– 2001. Т. 1: Прапороносці: Трилогія; Тронка: Роман.– 710 с.; Т. 2: Собор: Роман; Щоденникові записи 1943–1945 рр; Далекі вогнища: Повість; літ.–крит. статті / М. Зобенко.– 537 с.

* * *

Вінок пам’яті Олеся Гончара: Спогади. Хроніка / Упоряд. В. Д. Гончар, В. Я. П’янов.– К.: Укр. письменник, 1997.– 453 с.: іл.



Всеукраїнські Гончарівські читання (доповіді та повідомлення): Матеріали Всеукраїнських читань.– Дніпропетровськ: НГУ, 2004.– 169 с.

Завгородній С. Я знаю, як народжувався «Собор» // З любові і муки… / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1994.– С. 221–233.

Коваль В. Шляхи прапороносців: Роман Олеся Гончара у себе вдома і в світі: Повість-есе.– К.: Рад. письменник, 1985.– 296 с.

Матеріали студентської наукової конференції (15–26 квітня 2002 р.) / Упоряд. С.І. Петрова.– Дніпропетровськ: Пороги, 2002.–327 с.

Матеріали студентської наукової конференції (квітень, 2003) / ДНУ, фак. укр. філології та мистецтвознавства.– Дніпропетровськ: Пороги, 2003.– 462 с.

Матеріали студентської наукової конференції (квітень, 2004).– Дніпропетровськ: Пороги, 2004.– 477 с.

Олесь Гончар і шістдесятництво: Матеріали Всеукр. наук. конф., присвяч. 80-річчю від дня народження Олеся Гончара 21–22 квіт. 1998 року (м. Дніпропетровськ).– Дніпропетровськ: Навч. книга, 1998.– 160 c.

Стрельбицький М. Проза монументального історизму: Доробок Олеся Гончара: Монографія.– К.: Рад. письменник, 1988.– 301 с.

* * *

Гончар Олесь Терентійович // http://uk.wikipedia.org/wiki/ Гончар Олесь Теретійович



Душа Української нації (Олесь Гончар щоденник) // www.youtube.com/watch?v=BwfOwWUB7NE

Життєвий шлях О.Т. Гончара // http://krai.lib.kherson.ua/ua-gonchar-1.htm

Мартинова С. Олесь Гончар і Придніпров’я // http://museum.dp.ua/article0063.html

Олесь Гончар // http://www.ukrlit.vn.ua/author/gonchar.html



3 квітня – 50 років тому (1963 р.) вийшов перший номер зональної газети «Прапор юності», органу ЦК ЛКСМУ по Придніпровському економічному регіону.
Газета «Прапор юності» була заснована 1963 року в м. Дніпропетровську і стала наступницею газети, яка неодноразово змінювала назву: «Грядущая смена», «Майбутня зміна», «Більшовицька зміна», «Молодий ленінець». «Прапор юності» був органом Дніпропетровського обкому ЛКСМУ, а після розпаду СРСР та зникнення комсомолу – просто молодіжною газетою. З 1994 року вона змінила назву на «Мегаполіс України». 1997 року газета припинила існування.
Література:

Ми пронесем через роки і труднощі про тебе світлу пам'ять «Прапор юності»: [Підбірка статей з історії газети] // Зоря.– 2001.– 24 лип.


8 квітня – 110 років тому (1903 р.) у с. Покровське (нині – районний центр Дніпропетровської області) народився Борис Тенета (Борис Йосафович Гурій), український письменник.

Борис Тенета
Борис Тенета (справжнє ім’я – Борис Йосафович Гурій) народився 8 квітня 1903 року в селищі Покровському на Катеринославщині в сім'ї вчителя. 1914 року після смерті батька перебрався до Катеринослава, де вчився в ІНО (нині ДНУ) і почав літературну діяльність.

В альманасі «Вир революції», який вийшов у Катеринославі в 1921 році, був надрукований відгук на першу збірку поезій молодого автора «Чорний пар» та п'єсу «Казка», що саме були підготовлені до друку. Вони не були видані, залишилися розкиданими по збірках. У 20-х роках його вірші друкували журнали «Червоний шлях», «Нова громада», «Зоря», «Глобус», «Життя й революція». 1925 року з'явилося друком його оповідання «Безробітний», в якому автор показав Катеринослав часів НЕПу.

У Катеринославі Борис Тенета був членом літературної групи «Плуг», а в Києві, куди він переїхав 1927 р., приєднався до організації «Ланка», до якої входили письменники: Валер'ян Підмогильний, Григорій Косинка, Борис Антоненко-Давидович, Євген Плужник, Тодось Осьмачка. 1927 року вийшла перша книга Бориса Тенети – збірка оповідань «Листи з Криму», яка швидко стала популярною серед молоді.

1928 року в Державному видавництві України вийшла повість «Гармонія і свинушник». Книга тут же розійшлася серед молоді, стала настільки популярною, що її знову перевидали великим тиражем, незважаючи на гостру критику офіційних кіл. Протягом кількох років вийшли книги прози: «Десята секунда», «Будні», «Ненависть», «П'яниці», «В бою».

У 30-ті роки почалися репресії української інтелігенції. Щоб урятуватися від арешту, в грудні 1934 року письменник разом із сім'єю переїхав до Нового Афона, друзі боялись писати йому, аби не викрити місце переховування. Але 20 січня 1935 року Бориса Тенету заарештували. В Лук'янівській в'язниці Києва, куди перевезли письменника, його допитували, катували, згодом повідомили дружині про смерть її чоловіка від розриву серця. Насправді ж він не витримав тортур і наклав на себе руки. 6 лютого він, подерши на шматки рушник та власну білизну, зробив зашморг і вночі затягнув його на шиї.

Перед смертю він написав листи Сталіну та Горькому, в яких намагався відкрити їм очі відносно того, що відбувається в країні.

Багато десятиліть ім'я Бориса Тенети було забуте, його твори не друкувались.
Література:

Тенета Б. Місто: Оповідання // Прапор юності.– 1988.– 13 жовт.; Також: Січеслав.– 2004.– № 1.– C. 138–142.

Тенета Б. Ти сидиш в задимленій кімнаті...: [Вірші] // Прапор юності.– 1988.– 13 жовт.; Також: Січеслав.– 2004.– № 1.– C. 134–137.

* * *


Борис Тенета: [Біографія та творчість письменника] // Моє Придніпров'я. Календар пам'ятних дат Дніпропетровської області: Бібліограф. покажчик / Упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2007.– С. 74–76.

Мельник В. Тенета Борис // …З порога смерті: Письменники України – жертви сталінських репресій.– К.: 1991.– Вип. 1.– С. 421–423.

Чабан М. «Судилось жити й згинути мені» // Чабан М. П. Січеслав у серці: Нариси / Книга пам’яті.– Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994.– С. 45–53.

Чабан М. Доба спалила й пропекла...: «Судилось жити й згинути мені» // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1994.– С. 110–118.

* * *

Тенета Борис Йосафович // Українські письменники: Біообібліограф. словник. У 5-ти т. Т. 4. Радянська література А–К.– К.: Дніпро, 1965.– С. 577–578.



* * *

Борис Тенета // www.libr.dp.ua/myweb/FullTexts/Boris_Teneta.doc

Борис Тенета (1903–1935) // litmisto.org.ua/?p=2298

Борис Тенета (1903–1935 // www.ebk.net.ua/Book/synopsis/biografii/.../016.htm



10 квітня – 230 років тому (1783 р.) після злиття Новоросійської і Азовської губерній створено Катеринославське намісництво як адміністративно-територіальну одиницю.
Створення Катеринославського намісництва
У другій половині XVIII ст. землі сучасної території Дніпропетровської області входили до складу Новоросійського краю. Адміністративні кордони Новоросії в цей час зазнавали постійних змін, причому перекроювалися як внутрішні (провінційні та повітові, так і зовнішні губернські) кордони. Остаточно встановилися вони лише на початку XIX ст. після створення тут Катеринославської, Таврійської та Миколаївської (Херсонської) губерній.

Початок адміністративного устрою краю було покладено у 1775 р. Після закінчення російсько-турецької війни та підписання Кючук-Кайнар-джийського миру до складу Росії увійшли нові землі між Дніпром і Бугом і на узбережжі Чорного моря. Територія Новоросії значно збільшилася, що призвело до внутрішніх і зовнішніх змін кордонів регіону.

За Указом від 14 лютого 1775 р. із частини Новоросійської губернії, ство-реної ще у 1764 р., утворюється нова, Азовська губернія. До складу її увійшли Бахмутська й Азовська провінції (міста Азов, Таганрог, Керч, Єнікале, Кінбурн, земля Війська Донського).

Після ліквідації Запорозької Січі у червні 1775 р. вийшов новий указ про розподіл земель між Новоросійською й Азовською губерніями. Всі землі Запорозької Січі (по обидва боки р. Дніпра) отримала Новоросійська губернія. Центром її стало місто Кременчук (тепер Полтавської області). Губернським містом Азовської губернії тимчасово, до побудови нового губернського міста, стала Белевська фортеця (тепер м. Красноград Харківської області). Губернатором Азовської губернії було призначено Василя Олексійовича Черткова, який за дорученням Г.О.Потьомкіна, провів пошук місця для будівництва Азовського губернського центру. Вдалим, на погляд губернатора, було визначено місце на лівому березі Дніпра, там, де р. Кільчень впадає до р. Самари (С.Б. Ревский «Екатеринослав Кильченский», с. 12). Тоді ж місто отримало свою назву – Катеринослав.

Новий перерозподіл території між Азовською та Новоросійською губерніями відбувся у 1776 р. За Указом від 20 квітня 1776 р. землі Запорозької Січі, що були розташовані на лівому боці Дніпра, увійшли до складу Азовської губернії. Таким чином, територія сучасної Дніпропетровської області була поділена по Дніпру. Лівобережна її частина увійшла до складу Азовської, а правобережна – до Новоросійської губернії. Після цього кордони обох губерній до їх з'єднання в Катеринославське намісництво майже не змінювались.

Після приєднання Криму до Російської імперії відбувся новий адміністративний розподіл краю. У 1783 р. із Азовської та Новоросійської губерній створюється Катеринославське намісництво, що мало територію 12 741 874 десятин і 708 190 чоловік населення і було поділено на 15 повітів, межи яких, як правило, не збігалися з кордонами колишніх, більш дрібних повітів Азовської та Новоросійської губерній (їх було 21). Територіально ці повіти з незначними змінами в площах і назвах, продовжували існувати до 1796 р.


Література:

Екатеринославское наместничество // Старт в третье тысячелетие: Очерки о Приднепровье.– Днепропетровск: Проспект, 2002.– 304 с.– С. 38–41.

Кабузан В. М. Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губерний) в XVIII – первой половине XIX века (1719–1858 гг.).– М.: Наука, 1976.– 308 с.

Полное собрание законов Российской империи. Т. ХХ, № 14252; № 14354; № 14460. СПб, с. 55–56; 190–193; 349.

Полное собрание законов Российской империи, Т. ХХІІІ, № 16774, 1июня 1789 г., СПб, 1830, с. 37.

Полное собрание законов Российской империи, Т. ХХІ. № 15696 від 30 березня 1783 р., с. 889; №. 15697. СПб, с. 890.

* * *

Катеринославське намісництво // uk.wikipedia.org/wiki/Катеринославське_намісництво



Андрій Копач

12 квітня – 90 років тому (1923 р.) на Катеринославщині утворено Криворізьку округу.
Криворізька округа – адміністративно-тери-торіальна одиниця УСРР періоду 1923–1930 років, яка була утворена 12 квітня 1923 року в складі Катеринославської губернії. Окружний центром визначено місто Кривий Ріг. На момент утворення округа складалася з 13 районів.

На півночі вона межувала з Кременчуцькою округою, на північному заході – з Зинов'євською, на південному заході – з Миколаївською, на півдні – з Херсонською та Мелітопольською, на південному сході – з Запорізькою та на сході – з Дніпропетровською. Протягом 1924–1930 років межі округи змінювалися, а 2 вересня 1930 року її було ліквідовано.

За даними на 1 жовтня 1925 Криворізька округа складалася з 14 районів та 184 сільрад, де проживало 489 тис. осіб. Відповідно до Всесоюзного перепису населення 1926 року в окрузі було 565.012 мешканців: 48,16% чоловіків і 51,84% жінок. Із них 71.705 були міськими, а 493.031 сільськими жителями. За національним складом 87,9% населення були українці, 5,4% росіяни, 3,8% євреї, 0,55% білоруси, 0,1% поляки.
Література:

История городов и сел УССР.– Днепропетровская обл.– К.: УРЕ, 1977.– С. 49.

Криворізька округа // uk.wikipedia.org/wiki/Криворізька_округа

12 квітня – 60 років тому (1953 р.) у смт. Петриківці на Дніпропетровщині народився Віталій Федорович Панко, художник. Працює в галузі петриківського декоративного розпису.
Література:

Панко Виталий Федорович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф. справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 239.



14 квітня – 100 років тому (1913 р.) народився Адольф Медвецький, самобутній художник-пейзажист м. Дніпродзержинська.

Невідомий майстер Адольф Медвецький
14 квітня 1913 р. у Західній Бєларусі в родині шляхтича-поміщика Дамаска Медвецького народився син Адольф, який пізніше стане одним із кращих у Дніпродзержинську художників-пейзажистів.

Був він і шахтарем у Донбасі, й робітником на рибній фабриці у Москві, пережив жах голоду на Кубані, звідки, боячись стати жертвою канібалізму, втік до Кам’янського. Тут працював у листопрокатному цеху металургійного заводу ім. Дзержинського. В 1937 р. вступив до художньої майстерні.

Коли почалася війна, Адольф Медвецький перебував у Дніпродзержинську. 1942 р. за рознарядкою біржі праці його разом із іншою молоддю вивезли на роботи до Німеччини в землю Баден Вюрстемберг, область Штутгарт, район Аален. Тут, у селі Оберкохен брати Альберт і Отто Бауерле тримали фабрику, яка виробляла продукцію для німецької армії.

Сюди ж, із села Порос Курської області привезли 21-річну Марію Должикову.

Адольф Медвецький мешкав у дерев’яному чоловічому бараці фабрики, Марія – в цегляному жіночому. Загалом у бараках мешкало близько ста двадцяти чоловік – вісімдесят жінок і сорок чоловіків. Вони мусили носити нашивку на рукаві з написом «OST».

Поводилися з прибулими по-людськи. Одначе попервах, коли робітників іще не розподілили між господарями, годували погано. Робочий тиждень на фабриці становив шість днів, у суботу – короткий день. Дозволялися листування та отримання посилок. Окрім радянських громадян тут також були французи, бельгійці та голландці. Платили 12–15 марок на тиждень. Аби скупитися, робітники групами по 20–30 чоловік у супроводі штатського охоронця вибиралися до сусіднього містечка.

Між Адольфом і Марією зав’язалися близькі стосунки, і в 1943 г. вони одружилися. Акт шлюбу підтвердили довідкою німецькою мовою. Молодим виділили окрему кімнату в чоловічому бараці, а на весілля зібралися усі працівники бараків і навіть гості-земляки з сусідніх таборів.

Адольф Медвецький, чудовий художник-самоук, розписав спинку ліжка, а на дерев’яній стені кімнати намалював дивовижний… килим. Німці навперейми запрошували «російського» художника малювати їм місцеві пейзажі, портрети, копії картин і розраховувалися продуктами. Той надівав костюм-трійку з метеликом і як справжній живописець-передвижник йшов на пленер.

Визволили остарбайтерів американці. У колишніх полонених була можливість залишитися в американській зоні. Один бельгієць, підприємець, запропонував Медвецькому поїхати до Бельгії. «Ти з твоїм талантом станеш у нас мільйонером! – говорив він Адольфові.– Малюй, а я продаватиму твої картини». Однак художник вирішив повернуться на батьківщину.

У Дніпродзержинську Адольф Медвецький і після війни продовжував малювання. Він залишив після себе численні картини та етюди, переважно, пейзажі. Більшість із них є справжніми витворами мистецтва, мають велику художню цінність, а самого Адольфа Денисовича можна поставити серед найбільш видатних живописців-пейзажистів, принаймні, у Дніпродзержинську. Однак за життя майстрові, який не мав фахової освіти та не був членом Спілки художників, не давали ходу, свою першу персональну виставку він відкрив, коли йому було вже далеко за сімдесят.

Історія перебування Медвецьких в Оберкохені знайшла дивовижне продовження. Після чергової зустрічі з вдовою худож-ника – Марією Іванівною Медвець-кою, авторові цієї статті пришла в голову «божевільна» ідея написати до Оберкохена листа. А якщо їх зацікавить ця історія, а раптом десь там збереглася хоча б одна робота художника Адольфа Денисовича Медвецького? Через місяць прийшла відповідь. Писав оберкохенський краєзнавець про-фесор Дітер Бантель, голова міс-цевої громадської організації «Гро-мадяни та громада» («Buerger und Gemeinde»). Ще в 1998 р. герр Бантель опуб-лікував у відомчому бюлетені м. Оберкохена доповідь під назвою «Табір військово-полонених і примусових робітників в Оберкохені». Найнеймовірнішим у доповіді була згадка про те, що «в бараку № 4 поміж інших мешкала російська подружня пара, в окремій маленькій кімнатці. Глава сімї був художником і багато малював. Усі стіни їхнього вбогого житла були завішані його картинами, намальованими маслом на картоні. Тим, хто допомагав українській молодій сім’ї, чоловік дарував картини, написані маслом, з мотивами своєї російської батьківщини. Одна з них, з чорноморським пейзажем, висить у пані Мюллер до сьогоднішнього дня в її квартирі».

А через деякий час герр Дітер Бантель прислав відскановані копії картин Адольфа Медвецького, що дійсно зберігаються в приватних колекціях мешканців Оберкохена! Судячи з присланих робіт, «оберкохенський період» життя та творчості українського художника можна без перебільшення назвати щасливим: стільки в цих картинах сонця, світла, прозорого повітря. Загалом отримано одинадцять фотокопій. Пані Мюллер висловила бажання вислати до Дніпродзержинська картину «Чорноморський пейзаж» як дарунок. Цілком несподівано «справа художника Медвецького» викликала в Оберкохені великий громадський інтерес.


«Оберкохен, 9 травня 2007 року

Вельмишановний пане Слонєвський!

Альберт Бауерле, який визнав творчі здібності Медвецького, надавав йому для ательє велику скляну веранду. Альберт Бауерле «постачав» Адольфові Медвецькому матеріал для малювання, який вони діставали в Аалені. В Оберкохені його купити не було змоги. Альберт Бауерле турбувався про те, щоб художникові не давали важкої роботи, він хотів зберегти його руки для творчих зайнять малюванням. Адольф Медвецький був переважно пейзажистом. Портретний жанр давався йому важче, хоча й у ньому він був вельми успішним. Під Парижем є одна картина, написана «оберкохенським росіянином». Мы намагатимемось знайти цю картину і зробити з неї фотографію, на ній нібито зображені міцні селянські коні, змальовані з якогось каталогу. В Канаді також є картина художника Медвецького з підписом «Наближається гроза», теж 1942 року.

З дружнім вітанням, Дітер Бантель».

* * *


У німецькому містечку Оберкохені тема «художника Медвецького» і загалом подій 1942–1945 років привернула велику увагу громадськості. А що ж ми?

Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

Тевяшов Василий Александрович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф справочник iconСитник Петр Федорович [Текст] // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф справочник
Кривому Розі на Дніпропетровщині народився Петро Федорович Ситник, художник, член Спілки художників України. Відомий в галузі станкової...
Тевяшов Василий Александрович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф справочник iconАпарат верховної ради україни
Министр регионального развития украины василий куйбида с рабочим визитом посетил севастополь 8
Тевяшов Василий Александрович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф справочник iconКоллекционер бахрушин
Целеустремлённым коллекционером, оставившим огромный след в русской культуре, был Алексей Александрович Бахрушин. Он создал единственный...
Тевяшов Василий Александрович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф справочник iconОсвіта. Виховання. Навчання амонашвили, Шалва Александрович
Обретение смысла жизни / Ш. А. Амонашвили, В. Г. Ниорадзе; [ред. Бак В. Ф., Тюриков А. Д.; дизайн обл. Чесноков П. В.]. Артемовск...
Тевяшов Василий Александрович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф справочник iconСучасні луганські художники Олександр Фільберт, Мойсей Вольштейн, 60-і роки
Хх ст., картина. «Володимир Даль, Тарас Шевченко І михайло Щепкін зустрічаються з Катрусею Піуновою»
Тевяшов Василий Александрович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф справочник iconОсвіта. Виховання. Навчання амонашвили, Шалва Александрович
Баллада о воспитании. Истинное воспитание Ребенка в воспитании самих себя / Ш. А. Амонашвили. Донецк : Ноулидж, Донец отд-ние, 2008....
Тевяшов Василий Александрович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф справочник iconЗа повідомленнями преси та неопублікованими матеріалами
Хк, художніх шкіл, вузів, а також художники. Проект реалізували на восьми площадках, де представлені більше 500 художніх робіт: у...
Тевяшов Василий Александрович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф справочник iconЛюдина І природа в оповіданні Григора Тютюнника "Дивак"
Українське слово", ілюстрації до твору, таблиця "Образ Олеся", декорації, мікрофон, збірка віршів "Людина І природа", питання вікторини,...
Тевяшов Василий Александрович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф справочник iconВеликі італійські художники епохи відродження
Епоха зажадала сильних, освічених, таких, що не бояться ніякої роботи людей. Саме в їх середовищі стала можлива поява тих небагатьох...
Тевяшов Василий Александрович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф справочник iconРозповіді про українських письменників сьогодення Київ 2013
Михайло Булгаков, Павло Тичина, Олесь Гончар, Максим Рильський, Андрій Малишко; художники Алімпій, Володимир Боровиковський, Микола...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка