Другий етап Жовтоводської битви (16.05.1648 р.)

Після прийняття (протягом 14–15 травня 1648 р.) польським військом умов капітуляції, С. Потоцький передав Б. Хмельницькому клейноди та гармати і отримав можливість безпечно відступити на волость. Опівночі, як зійшов місяць (за розрахунками), польське військо рушило 16 травня Саксаганським шляхом у зворотному напрямку до Княжих Байраків. Про це стало відомо Тугай-бею, і його кіннота кинулася супроводжувати з боєм польське військо, розраховуючи самостійно його розгромити і захопити полонених. Проте польські кавалеристи успішно відбивали атаки татар. За повідомленням польського учасника битви – пахолка, коли польське військо проминуло Княжі Байраки, до татар приєдналися козаки і почали розстрілювати польський рухомий табір із гармат. Це відбулося, за його ж визначенням, на відстані «двох миль від Жовтої Води», тобто на відстані 20 км від р. Жовтої (Комісарівської). Про місце остаточного розгрому польського війська пахолок повідомляє таке: «…за Княжими Байраками осадили наших на Балці. Там вступним боєм бралися і з обох сторін немало трупів упало. Наші, не мігши їхню силу витримати, піддалися. На цій Балці пана каштеляна (С. Потоцького – І.С.) постріляно і зарізано усю старшину пана каштеляна, пана комісара та інших панів полковників. Пана Сапегу Хмельницький забрав, а усіх інших – татари».

Аналіз картографічного, топографічного та джерельного матеріалів дозволив визначити, що цією «Балкою» є ліве розгалуження р. Водяної, притоки Омельника-2, розташоване на Саксаганському шляху, на північній околиці села Пахарівка (Олександрійського району Кіровоградської області), а також за 5 км від Княжих Байраків і за 20 км від р. Жовтої (Комісарівської). Це розгалуження має назву балки Злодійки. Отже, другий етап Жовтоводської битви завершився розгромом у першій половині дня 16.05.1648 р. залишків відступаючого польського війська на Саксаганському шляху на балці Злодійка.

Підсумовуючи, зазначимо, що місце облоги польського війська і місце його розгрому підтверджені археологічними дослідженнями.

Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т.– К., 1995.– Т. 8.– Ч. 2.

Документи Богдана Хмельницького 1648–1657 рр.– К., 1961.

Эварницкий Д.И. История Запорожских Козаков.– С.–Петербург, 1895.– Т. 2.

Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. Вип. 3: Листи музейних діячів до Д.І. Яворницького / Укладачі: С.В. Абросимова, Н.Є. Василенко, А.І. Перкова та ін.– Дніпропетровськ, 2005.

Маевский В. Польское военное искусство второй половины XVII в. // История военного дела в Польше: Избранные вопросы (диссертации, очерки).– Варшава, 1970.

Радянська енциклопедія історії України: У 4 т.– К., 1970.– Т. 2.– С. 96.

Скальковский А.А. История Новой Сечи или последнего Коша запорожского: В 3 ч. Ч. 1.– Одесса, 1846.

Стороженко І.С. Богдан Хмельницький і Запорозька Січ кінця XVІ – середини XVII ст. Кн. друга:Генезис, еволюція та реформування організаційної структури Січі.– Дніпродзержинськ, 2007.

Стороженко І.С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини XVII ст. Кн. перша: Воєнні дії 1648–1652 рр.– Дніпропетровськ, 1996.

Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: У 3 т.– К., 1990.– Т. 1.

Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: У 3 т.– К., 1990.– Т. 2.

Dubiecki M. Kudak twierdza kresowa i jej okolice.– Warszawa, 1900.

Majewski W. Krytyczny przeglad zrodel do dziejowpowstania Chmielnickiego w okresie poczatkowym (jesien 1647 – maj 1648) // Studia Zrodloznawcze: Commentationes, 1981.– T. XXVI.

Tadeusz Krząstek, Wiesław Majewski, Mirosław Nagielski, Iwan Storożenko. Żołte Wody – 1648.– Warszawa: Wydawca DOT – Łodź, 1999.

* * *

Стороженко І. Битва на Жовтих Водах 1648 р. у світлі нових досліджень автора // http://www.kozak-sirko.org.ua/pages.php?id=352

У квітні 1958 року наказом голови Комітету з телебачення і радіомовлення при Раді Міністрів УРСР про створення Дніпропетровської студії телебачення їй надано офіційного статусу, а 30 квітня о 17-й годині в ефірі вперше з’явилась заставка Дніпропетровського телебачення. У травні жителі області вже могли дивитись програми ЦТ.

23 жовтня 1961 року дніпропетровські тележурналісти дебютували на ЦТ, а скоро країна побачила дніпропетровський «Голубий вогник», КВК, «Алло, ми шукаємо таланти». 1965 року Дніпропетровське телебачення стало складовою частиною Держтелерадіо УРСР.
Література:

Засоби масової інформації: Телерадіомовлення // Дніпропетровщина: Науково-популяр. вид.– Дніпропетровськ, 2001.– С. 74.

Средства массовой информации: Телевидение. Пресса // Земля и люди Приднепровья.– Днепропетровск: ИМА-пресс, 2002.– С. 39–40.

* * *

Шруб К. Одним музеем стало больше: [В Днепропетровске открыто музей истории телерадиопередающего центра] // Днепр вечерний.– 2004.– 17 апр.

1918 року його видала в Катеринославі інша сестра поетеси – Ольга Косач-Кривинюк, яка не один рік мешкала в Лоцманській Кам’янці, працювала там патронажним лікарем, брала участь у діяльності «Просвіти».

Підручник свідчить про широту інтересів письменниці, її величезний інтелект і педагогічні здібності. Ці «історичні записки» стали першим українським підруч-ником про життя, культуру народів Давнього сходу. Вивчення Лесею Українкою сходознавчих досліджень, осмислення історії, вірувань, звичаїв східних народів поглибили орієнталістську тематику в її поетичній та драматичній творчості, спонукали до перекладацької діяльності. Леся Українка – єдина жінка у українській культурі, яка талановито переклала одну з найвидатніших пам’яток людства – Ріґведи та перекази Джатак, Бгаґавад-Ґіту, Закони Ману, Авесту.

2008 року, до 90-річчя виходу в світ першого видання, за програмою «Українська книга» було видано репринт, який ВАТ «Волинська обласна друкарня», виконала на замовлення Державного комітету телебачення та радіомовлення України.

«...А може в Катеринославі будеш друкувати?» // Чабан М. Вічний хрест на грудях землі: Художньо-документальні нариси.– Дніпропетровськ: УкВ ІМА-прес, 1993.– С. 8–14.

Романов С. «Стародавня історія східних народів» і поезія Лесі Українки на єгипетські теми // http://www.l-ukrainka.name/uk/Studies/EgyptPoetry.html