Другий етап Жовтоводської битви (16.05.1648 р.).
Після прийняття (протягом 14–15 травня 1648 р.) польським військом умов капітуляції, С. Потоцький передав Б. Хмельницькому клейноди та гармати і отримав можливість безпечно відступити на волость. Опівночі, як зійшов місяць (за розрахунками), польське військо рушило 16 травня Саксаганським шляхом у зворотному напрямку до Княжих Байраків. Про це стало відомо Тугай-бею, і його кіннота кинулася супроводжувати з боєм польське військо, розраховуючи самостійно його розгромити і захопити полонених. Проте польські кавалеристи успішно відбивали атаки татар. За повідомленням польського учасника битви – пахолка, коли польське військо проминуло Княжі Байраки, до татар приєдналися козаки і почали розстрілювати польський рухомий табір із гармат. Це відбулося, за його ж визначенням, на відстані «двох миль від Жовтої Води», тобто на відстані 20 км від р. Жовтої (Комісарівської). Про місце остаточного розгрому польського війська пахолок повідомляє таке: «…за Княжими Байраками осадили наших на Балці. Там вступним боєм бралися і з обох сторін немало трупів упало. Наші, не мігши їхню силу витримати, піддалися. На цій Балці пана к аштеляна (С. Потоцького – І.С.) постріляно і зарізано усю старшину пана каштеляна, пана комісара та інших панів полковників. Пана Сапегу Хмельницький забрав, а усіх інших – татари».
Аналіз картографічного, топографічного та джерельного матеріалів дозволив визначити, що цією «Балкою» є ліве розгалуження р. Водяної, притоки Омельника-2, розташоване на Саксаганському шляху, на північній околиці села Пахарівка (Олександрійського району Кіровоградської області), а також за 5 км від Княжих Байраків і за 20 км від р. Жовтої (Комісарівської). Це розгалуження має назву балки Злодійки. Отже, другий етап Жовтоводської битви завершився розгромом у першій половині дня 16.05.1648 р. залишків відступаючого польського війська на Саксаганському шляху на балці Злодійка.
Підсумовуючи, зазначимо, що місце облоги польського війська і місце його розгрому підтверджені археологічними дослідженнями.
Література:
Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т.– К., 1995.– Т. 8.– Ч. 2.
Документи Богдана Хмельницького 1648–1657 рр.– К., 1961.
Эварницкий Д.И. История Запорожских Козаков.– С.–Петербург, 1895.– Т. 2.
Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. Вип. 3: Листи музейних діячів до Д.І. Яворницького / Укладачі: С.В. Абросимова, Н.Є. Василенко, А.І. Перкова та ін.– Дніпропетровськ, 2005.
Маевский В. Польское военное искусство второй половины XVII в. // История военного дела в Польше: Избранные вопросы (диссертации, очерки).– Варшава, 1970.
Радянська енциклопедія історії України: У 4 т.– К., 1970.– Т. 2.– С. 96.
Скальковский А.А. История Новой Сечи или последнего Коша запорожского: В 3 ч. Ч. 1.– Одесса, 1846.
Стороженко І.С. Богдан Хмельницький і Запорозька Січ кінця XVІ – середини XVII ст. Кн. друга:Генезис, еволюція та реформування організаційної структури Січі.– Дніпродзержинськ, 2007.
Стороженко І.С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини XVII ст. Кн. перша: Воєнні дії 1648–1652 рр.– Дніпропетровськ, 1996.
Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: У 3 т.– К., 1990.– Т. 1.
Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: У 3 т.– К., 1990.– Т. 2.
Dubiecki M. Kudak twierdza kresowa i jej okolice.– Warszawa, 1900.
Majewski W. Krytyczny przeglad zrodel do dziejowpowstania Chmielnickiego w okresie poczatkowym (jesien 1647 – maj 1648) // Studia Zrodloznawcze: Commentationes, 1981.– T. XXVI.
Tadeusz Krząstek, Wiesław Majewski, Mirosław Nagielski, Iwan Storożenko. Żołte Wody – 1648.– Warszawa: Wydawca DOT – Łodź, 1999.
* * *
Стороженко І. Битва на Жовтих Водах 1648 р. у світлі нових досліджень автора // http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/borysfen/2010_11/pdf/b-11-10-20-24.pdf
Стороженко І. Битва на Жовтих Водах 1648 р. у світлі нових досліджень автора // http://www.kozak-sirko.org.ua/pages.php?id=352
Іван Стороженко
30 квітня – 55 років тому (1958 р.) відбулась перша передача Дніпропетровського телецентру.
1955 року у Дніпропетровську організувалась ініціативна група, яка зайнялась створенням любительського телецентру. У гірничому інституті ентузіасти сконструювали апаратуру для прийому сигналів із Харкова. Наступного року розпочалося будівництво телецентру, і в листопаді уведено до експлуатації телевізійну радіорелейну лінію, яка забезпечувала прийом програм Харківського телебачення.
У квітні 1958 року наказом голови Комітету з телебачення і радіомовлення при Раді Міністрів УРСР про створення Дніпропетровської студії телебачення їй надано офіційного статусу, а 30 квітня о 17-й годині в ефірі вперше з’явилась заставка Дніпропетровського телебачення. У травні жителі області вже могли дивитись програми ЦТ.
23 жовтня 1961 року дніпропетровські тележурналісти дебютували на ЦТ, а скоро країна побачила дніпропетровський «Голубий вогник», КВК, «Алло, ми шукаємо таланти». 1965 року Дніпропетровське телебачення стало складовою частиною Держтелерадіо УРСР.
Література:
Засоби масової інформації: Телерадіомовлення // Дніпропетровщина: Науково-популяр. вид.– Дніпропетровськ, 2001.– С. 74.
Средства массовой информации: Телевидение. Пресса // Земля и люди Приднепровья.– Днепропетровск: ИМА-пресс, 2002.– С. 39–40.
* * *
Хамлова Е. Скучно жить? Включите «ящик» // Наше місто.– 2004.– 16 листоп.– С. 3.
Шруб К. Одним музеем стало больше: [В Днепропетровске открыто музей истории телерадиопередающего центра] // Днепр вечерний.– 2004.– 17 апр.
квітень – 95 років тому (1918 р.) у м. Катеринославі вийшов друком підручник Лесі Українки «Стародавня історія східних народів».
Підручник «Стародавня історія східних народів» Леся Українка написала впродовж 1890–1891 років для молодших сестер, коли їй самій було лише дев’ятнадцять років. Хотіла назвати книгу: «Історія давніх народів Сходу. Зложила Леся Українка по Менару, Масперо і інших». Проте за її життя книга так і не була надрукована.
1 918 року його видала в Катеринославі інша сестра поетеси – Ольга Косач-Кривинюк, яка не один рік мешкала в Лоцманській Кам’янці, працювала там патронажним лікарем, брала участь у діяльності «Просвіти».
Підручник свідчить про широту інтересів письменниці, її величезний інтелект і педагогічні здібності. Ці «історичні записки» стали першим українським підруч-ником про життя, культуру народів Давнього сходу. Вивчення Лесею Українкою сходознавчих досліджень, осмислення історії, вірувань, звичаїв східних народів поглибили орієнталістську тематику в її поетичній та драматичній творчості, спонукали до перекладацької діяльності. Леся Українка – єдина жінка у українській культурі, яка талановито переклала одну з найвидатніших пам’яток людства – Ріґведи та перекази Джатак, Бгаґавад-Ґіту, Закони Ману, Авесту.
2008 року, до 90-річчя виходу в світ першого видання, за програмою «Українська книга» було видано репринт, який ВАТ «Волинська обласна друкарня», виконала на замовлення Державного комітету телебачення та радіомовлення України.
Література:
«...А може в Катеринославі будеш друкувати?» // Чабан М. Вічний хрест на грудях землі: Художньо-документальні нариси.– Дніпропетровськ: УкВ ІМА-прес, 1993.– С. 8–14.
* * *
Романов С. «Стародавня історія східних народів» і поезія Лесі Українки на єгипетські теми // http://www.l-ukrainka.name/uk/Studies/EgyptPoetry.html
Історія давніх народів Сходу // http://www.l-ainka.name/uk/Miscel/HistoryAncientEast.html
Поділіться з Вашими друзьями: |