Тімоті Снайдер криваві землі



Сторінка11/28
Дата конвертації14.04.2017
Розмір6.49 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   28

Розділ 6

«Остаточне розв'язання»

Край Гітлеровим утопіям поклало зіткнення з Радянським Союзом, але утопії ці радше переосмислено, проте від них не відмовилися. Вирішував Гітлер, а його підручні завдячували своїм становищем здатності вгадувати й виконувати його волю. Коли ця воля стикалася зі спротивом — як на східному фронті у другій половині 1941 року, завданням підручних на кшталт Герінга, Гімлера та Гайдриха було переформатувати ідеї Гітлера таким чином, щоб потвердити його геній — і зміцнити власне становище в нацистському режимі. Утопій влітку 1941 року було чотири: «блискавична перемога», що мала за декілька тижнів знищити Радянський Союз; «план голоду», згідно з яким за декілька місяців мали вкоротити віку 30 мільйонам осіб; «остаточне розв'язання», яке полягало в тому, щоб після війни винищити європейських євреїв; і Генеральний план «Ост», метою якого було перетворити західний Радянський Союз на німецьку колонію. Через шість місяців після початку операції Барбаросса Гітлер переформулював воєнні цілі таким чином, що головним пріоритетом стало фізичне винищення євреїв. На той час його найближчі соратники запропонували необхідні для здійснення такого бажання ініціативи.378

Блискавична перемога не вдалася. Хоча голодом заморено мільйони радянських громадян, «план голоду» виявився нездійсненним. Генеральний план «Ост», як і будь-які інші варіанти повоєнних колонізаційних планів, довелося відкласти. Із занепадом цих утопій політичні кар'єри почали залежати від розмежовування фантазій і того, що надається до здійснення. Герінг, Гімлер та Гайдрих нишпорили серед руїн і хапали, що могли. Найменших успіхів досяг відповідальний за економіку та «план голоду» Герінг. Його вважали «другою особою Райху» і наступником Гітлера, й він зберіг надзвичайно важливе становище в Німеччині, але його роль на Сході ставала дедалі меншою. Коли економіка стала справою не так побудови великих планів на повоєнний період, як імпровізуванням заради продовження війни, Герінг поступився своїм чільним становищем Альбертові Шпеєру. На відміну від Герінга, Гайдрих та Гімлер спромоглися обернути скрутне становище на полі бою на власну користь, переформулювавши «остаточне розв'язання» таким чином, щоб його можна було здійснити протягом війни, яка розвивалася не за планом. Вони усвідомили, що війна перетворювалася на «війну проти євреїв» (як у серпні 1941 року почав казати Гітлер).379

Гімлер із Гайдрихом розуміли винищення євреїв як своє завдання. 31 липня 1941 року Гайдрих отримав від Герінга формальні повноваження для формулювання «остаточного розв'язання». На той час це все ще передбачало узгодження давніших депортаційних схем із Гайдриховим планом убивати євреїв працею на завойованому радянському сході. У листопаді 1941 року, коли Гайдрих намагався спланувати зустріч із питань координування «остаточного розв'язання» у Ванзеє, він досі виношував саме такі плани. Нездатних до праці євреїв буде усунено. Спроможні до фізичної праці євреї працюватимуть десь на захоплених територіях Радянського Союзу аж до смерті. Гайдрихова постанова репрезентувала широкий консенсус у німецькому уряді, хоч його план і не був особливо на часі. Східне Міністерство, що мало у своєму управлінні цивільну окупаційну владу, встановлену у вересні, виходило з думки, що євреїв буде усунено. Очільник Міністерства Альфред Розенберг у листопаді говорив про «біологічне викорінення єврейства з Європи.» Шляхом до цього викорінення мало стати заслання євреїв за Уральські гори, східну границю Європи. Але на листопад 1941 року Гайдриховій візії поневолення і депортації додалося певної неясності, оскільки Німеччина не знищила Радянський Союз, а величезну більшість його земель і далі контролював Сталін.380

Поки Гайдрих у Берліні укладав бюрократичні плани, найуміліше практичні й престижні складники з утопічного мислення Гітлера видобув Гімлер. Із «плану голоду» він запозичив категорії надлишкового населення й дармоїдів, і запропонував євреїв на місце людей, за чий кошт можна було зекономити на калоріях. Із блискавичної перемоги він вилучив чотири айнзацгрупи. Їхнє завдання полягало в знищенні представників радянських еліт, щоб прискорити падіння Радянського Союзу. Убивства євреїв як таких не були їхньою першочерговою місією. Коли почалося вторгнення, айнзацгрупи не отримували такого наказу, та й чисельність їхня була надто низькою. Однак вони мали досвід винищення цивільних, могли почерпнути допомогу в місцевого населення і могли отримати зміцнення. З Генерального плану «Ост» Гімлер запозичив батальйони Поліції порядку і тисячі місцевих колаборантів, чиє попереднє завдання передбачало надання допомоги в контролюванні завойованого Радянського Союзу. Натомість вони стали джерелом кадрів, що дозволило німцям з серпня 1941 року здійснювати справді масові розстріли євреїв. За підтримки Вермахту та його Польової поліції ці установи дозволили німцям до кінця року замордувати близько мільйона євреїв на схід від лінії Молотова-Рібентропа.381

Гімлер досяг успіху, тому що розумів крайнощі нацистських утопій, які бурлили в голові Гітлера, поки Гітлерова воля натикалася на знавіснілий опір з боку зовнішнього світу. Гімлер радикалізував «остаточне розв'язання», посунувши його в часі з повоєнного періоду на власне період війни і продемонструвавши (після невдачі чотирьох попередніх планів депортацій) його здійснення — шляхом масових розстрілів єврейських цивільних. Його престиж не похитнули невдачі блискавичної перемоги і «плану голоду», відповідальність за які лежала на плечах Вермахту й органів економічного планування. Переносячи «остаточне розв'язання» у сферу здійсненного, Гімлер не переставав плекати мрію Генерального плану «Ост» про Гітлерів «Едемський сад». Він і далі наказував переглядати цей план і влаштував експериментальну депортацію в Люблінському районі Генерал-губернаторства. За кожної нагоди він закликав Гітлера зрівнювати міста із землею.382

Улітку та восени 1941 року Гімлер знехтував неможливим, обміркував пріоритети і здійснив здійсненне: вбивства євреїв на схід від лінії Молотова-Рібентропа, в окупованій східній Польщі, Балтійських державах і Радянському Союзі. Завдяки здійсненню нацистської доктрини в ті місяці, коли німецька влада зіткнулася з труднощами, Гімлер та СС добилися переваги над цивільною та військовою владою в окупованому Радянському Союзі й Німецькій імперії. За словами Гімлера, «Схід належить СС».383

Ще зовсім донедавна Схід належав НКВД. Одна з таємниць Гімлерового успіху полягала в тому, що він спромігся експлуатувати спадщину радянської влади там, де цю кладу було встановлено найнедавніше.

На перших землях, що до них дійшли німецькі солдати в плині операції «Барбароса», вони були другими окупантами цієї війни. Першими німецькими набутками влітку 1941 року стали землі, що їх німці віддали СРСР за договором про кордони і дружбу від вересня 1939 року: колишня східна Польща, Литва, Латвія та Естонія, що їх у міжчассі анексував Радянський Союз. Іншими словами, німецькі війська при здійсненні операції «Барбароса» найперше прийшли на ті землі, що до 1939 чи 1940 року були незалежними державами, і лише після цього стали частинами довоєнного Радянського Союзу. Тим часом румунські союзники німців завоювали території, що їх у 1940 році програли Радянському Союзові.384

Ця подвійна окупація — спершу радянська, а тоді німецька — додала досвідові мешканців цих земель ще більше складності й небезпеки. Одна окупація може розколоти суспільство на багато поколінь; подвійна ж несе з собою ще більше болю. Вона створювала невідомі на Заході ризики й спокуси. Відхід одного чужоземного правителя означав лише прибуття іншого. Коли відступали чужі війська, людям доводилося рахуватися не з миром, а з політикою наступного окупанта. З приходом нового окупанта їм треба було давати собі раду з наслідками власних попередніх зобов'язань, за окупанта старого, або приймати рішення за однієї окупації, водночас очікуючи іншої. Для різних груп такі зміни мали різне значення. Так, неєврейське населення Литви могло пережити відхід комуністів у 1941 році як визволення; євреї ж не могли так сприймати прихід німців.

Коли в кінці червня 1941 року прибули німецькі війська, Литва вже пережила дві великі переміни. Ще незалежною державою вона виявивапася бенефіціаркою пакту Молотова-Рібентропа від серпня 1939 року. Договір про кордони і дружбу від вересня 1939 року віддавав Литву Радянському Союзові, але литовці не могли про це знати. Натомість литовський провід того місяця побачив щось інше: нацистська Німеччина і Радянський Союз знищили Польщу, яка впродовж міжвоєнного періоду була супротивницею Литви. Литовський уряд вважав міжвоєнне польське місто Вільнюс своєю столицею. У вересні 1939 року, не вдаючись до бойових дій, Литва отримала польські землі. У жовтні 1939 року Радянський Союз віддав Литві Вільнюс і навколишні райони (2 750 квадратних миль, 457 500 осіб). Ціною Вільнюса та інших колись польських земель постало право на розташування на території Литви радянських солдатів.385

Відтак — за якісь півроку після збільшення Литви стараннями Сталіна — країну завоювали радянські доброчинці. У червні 1940 року Сталін захопив контроль над Литвою та іншими Балтійськими державами, Латвією та Естонією, і похапцем інкорпорував їх у Радянський Союз. Після цієї анексії, радянські владці депортували з Литви близько 21 тисячі осіб, зокрема й багатьох представників еліти. Серед тисяч виселенців опинилися прем'єр-міністр та міністр закордонних справ Литви. Частина політичних і військових очільників уникнули ГУЛАГу завдяки втечі до Німеччини. Часто це були люди із давнішими зв'язками в Берліні. Німці серед литовських емігрантів надавали перевагу націоналістам правого крила і вишколили частину їх для участі у вторгненні в Радянський Союз.386

Отож, коли в червні 1941 року німці напали на Радянський Союз, Литва займала унікальне становище. Вона скористала з пакту Молотова-Рібентропа, тоді її завоював СРСР; тепер її завоюють німці. Після року безжальної радянсьскої окупації численні литовці вітали такі зміни, та небагато серед них було литовських євреїв. На червень 1941 року в Литві жили 200 тисяч євреїв (приблизно стільки ж, як і в Німеччині). Німці прибули до Литви зі спеціально підібраними литовськими націоналістами й застали тут місцеве населення, готове вірити, чи принаймні діяти так, наче вірить, у те, що відповідальність за радянські репресії лежить на євреях. Радянські депортації відбулися раніше, того ж місяця, а НКВД ще розстрілював литовців у тюрмах за декілька днів до прибуття німців. Литовський дипломат Казис Шкірпа, який повернувся з німцями, використав ці страждання, щоб у своїх радіотрансляціях закликати до вбивств. На початку липня у кривавих погромах литовці вбили близько двох з половиною тисяч євреїв.387

Завдяки участі вишколених колаборантів і допомозі місцевого населення німцям у Литві не бракувало підтримки. Айнзацгрупа А і її місцеві колаборанти швидко перевищили початкові вказівки щодо вбивств євреїв у певних місцевостях. Айнзацгрупа А увійшла до Литви слідом за армійською групою «Північ». Айзацкоманда 3 групи А, що відповідала за литовське місто Каунас, отримала більш ніш достатньо місцевих помічників. Особовий склад айнзацкоманди 3 налічував лише 139 осіб, серед яких було 44 секретарок та водіїв. Упродовж наступних тижнів і місяців німці звозили литовців до місць убивства навколо Каунаса. З 4 липня 1941 року литовські загони під німецьким наглядом і командуванням убивали євреїв. Уже 1 грудня айнзацкоманда 2 вважала єврейське питання в Литві вирішеним. Вона могла доповісти про вбивство 133 346 осіб, серед яких було 114 856 євреїв. Попри старання Шкірпи, ці події не прислужилися жодним політичним цілям литовців. Після того, як він спробував проголосити незалежну литовську державу, його помістили під домашній арешт.388

Вільнюс був північно-східною метрополією незалежної Польщі, а також, короткий час, столицею незалежної і радянської Литви. Але під час усіх цих збурень, як і впродовж останньої половини тисячоліття, Вільнюс був і чимось іншим — центром єврейської цивілізації, що його називали «Єрусалимом півночі». На початок війни в місті жило близько 70 тисяч євреїв. Тоді як за решту Литви та інших Балтійських держав відповідала айнзацгрупа А, район Вільнюса (разом із радянською Білоруссю) підпадав під юрисдикцію айнзацгрупи В. Підрозділом, на який поклали завдання знищити вільнюських євреїв, була її айнзацкоманда 9. Розстріли відбувалися в Понарському лісі безпосередньо за містом. На 23 липня 1941 року німці набрали допоміжне військо литовців, яке й зігнало колони євреїв до Понарів. Тут їх поділили на групи з 12–20 осіб, відвели до краю рову, де змусили віддати коштовності й одяг. Золоті зуби видаляли силою. У Понарах розстріляно близько 72 тисяч євреїв з Вільнюса та інших міст, а також близько 8 тисяч неєврейських громадян Польщі та Литви.389

Однією з дуже небагатьох уцілілих євреїв Вільнюса була Іта Страж. Литовські поліцаї відтягли її до ями, в якій уже було повно трупів. Дев'ятнадцятилітня дівчина подумала: «Ось і кінець. А що я в житті бачила?» Кулі пролетіли мимо, але зі страху вона впала у яму. Згодом її накрили трупи розстріляних після неї людей. Хтось пройшовся над купою і випустив чергу, щоб упевнитися в тому, що всі мертві. Одна з куль влучила їй у руку, але вона не видала ані звуку. Пізніше вона зуміла вибратися і втекти. «Я була босою. Я йшла і йшла по трупах. Здавалося, їм немає кінця-краю»390.


Сусідню Латвію Радянський Союз також анексував лише за рік перед німецьким вторгненням. За декілька тижнів до приходу німців комуністи депортували близько 21 тисячі латвійських громадян (серед яких було багато латвійських євреїв). НКВД розстрілювало латвійських в'язнів, коли Вермахт наближався до Риги. Головним колаборантом німців тут став латвійський націоналіст (і німець за матір'ю) Віктор Арайс, який випадково був знайомий із перекладачем німецької поліції в Ризі. Йому дозволили сформувати «команду Арайса», вояки якої на початку липня 1941 року живцем спалили євреїв у одній із синагог Риги. Влаштовуючи масові розстріли, німці навмисне відбирали латвійських стрільців із тих, чиї родини постраждали за радянського правління. Під наглядом командирів айназцгрупи А, «команда Арайса» зігнала ризьких євреїв до Бікерницького лісу і розстріляла їх. Спершу німці влаштували «показовий розстріл», після чого наказали «команді Арайса» завершити справу. За підтримки таких латвійців німці спромоглися до кінця 1941 року вбити принаймні 69 750 з 80 тисяч латвійських євреїв.391

У третій балтійській державі, Естонії, відчуття приниження після радянської окупації було не меншим, якщо не більшим, аніж у Литві та Латвії. На відміну від Вільнюса та Риги, Таллінн не провів бодай часткової мобілізації армії, перш ніж у 1940 році здатися Радянському Союзу. Таллін погодився на радянські вимоги раніше за інші балтійські держави і таким чином унеможливив будь-яку дипломатичну солідарність між ними. Комуністи депортували близько 11 200 естонців, укпючно з більшістю політичного керівництва. В Естонії, як і в інших балтійських державах, айнзацгрупа А знайшла більш ніж достатньо місцевих колаборантів. Естонці, що опиралися комуністам у лісах, тепер вступили в «команду самооборони» під керівництвом німців. Ті, що колаборували з комуністами, також приєдналися до цієї організації в надії відновити свою репутацію.

Мешканці Естонії вітали німців як визволителів, і взамін німці трактували естонців як людей расово вищих не лише порівняно з євреями, а й з іншими балтійськими народами. Євреїв у Естонії було дуже мало. За німецьким наказом естонці з «команди самооборони» вбили всіх 963 естонських євреїв, яких спромоглися знайти. Далі вбивства й погроми продовжувалися без євреїв. Близько 5 тисяч естонців-неєвреїв убито за гадану колаборацію з радянським режимом392.
На схід від лінії Молотова-Рібентропа німці, які щойно розпочали побудову власної імперії, застали свіжі сліди радянського державотворення. На землях колишньої східної Польщі знаки були навіть разючішими, ніж у балтійських державах. На відміну від Естонії, Латвії та Литви, що стали частиною Радянського Союзу в червні 1940 року, за рік до німецького вторгнення, східну Польщу комуністи анексували на дев'ять місяців раніше, у вересні 1939. Тут німці знайшли сліди суспільного перетворення. Індустрію націоналізовано, частина ферм підпала під колективізацію, а корінну еліту майже повністю знищено. Комуністи депортували понад 300 тисяч польських громадян і розстріляли ще десятки тисяч. Німецьке вторгнення спонукало НКВД розстріляти близько 9 817 ув'язнених польських громадян, щоб не дати їм змогу потрапити до німців. Улітку 1941 року, по прибутті в західні землі Радянського Союзу, німці знайшли в'язниці НКВД, що повнилися свіжими трупами. Перш ніж німці могли користуватися цими в'язницями у власних цілях, там довелося поприбирати.393

Радянські масові вбивства подарували німцям нагоду для ведення пропаганди. Нацисти покладали вину за підрадянські страждання на євреїв. Ця ідея знайшла певний відголос. Чи з німецькою агітацією, чи без неї, немало мешканців міжвоєнної Європи ототожнювали євреїв із комунізмом. Міжвоєнні комуністичні партії справді мали своїми членами багатьох євреїв, особливо серед керівництва. Цей факт преса по цілій Європі коментувала впродовж 20 років. Партії правиці додавали плутанини своїми ствердженнями про те, що оскільки численні комуністи — євреї, то, отже, численні євреї — комуністи. Це два дуже різні твердження; друге з них не було правдивим ніде й ніколи. Навіть перед війною євреїв звинувачували за невдачі національних держав. Після того, як почалася війна й національні держави впали перед радянським чи німецьким вторгненням, спокуса продовжувати такі звинувачення тільки зросла. Естонці, латвійці, литовці та поляки втратили не лише створені для їхніх націй незалежні держави, а й власний статус та місцевий авторитет. Усе це вони в багатьох випадках віддали без особливого спротиву. Відтак нацистська пропаганда мала подвійну привабливість: програти радянським комуністам було не соромно, оскільки їх підтримувала потужна всесвітня єврейська змова. Та оскільки врешті-решт винними в постанні комунізму були євреї, то вбивати їх тепер було тільки правильно394.

Насилля проти євреїв поширилося дугою на південь від Балтійського до Чорного моря в останній тиждень червня і в перші тижні липня 1941 року. У Литві та Латвії, де з німцями йшли місцеві націоналісти і де німці принаймні якусь хвилю могли вдавати з себе визволителів цілих держав, пропаганда знайшла ширший відголос, а участь місцевого населення була більш значною. У низці важливих місцевостей колишньої східної Польщі (як Бялисток) німці здійснили широкомасштабні вбивства власноруч і таким чином показали певний приклад. Бялисток, що лежав трохи на схід від лінії Молотова-Рібентропа, був містом на північному сході Польщі, тоді частиною радянської Білорусі. Відразу після того, як 27 червня місто захопили сили Вермахту, 309-й батальйон Поліції порядку розпочав грабунки і вбивства цивільного населення. Німецькі поліцаї вбили близько 300 євреїв і залишили тіла на вулицях міста. Тоді вони зігнали ще кількасот євреїв у синагогу і підпалили її. Тих, хто намагався втекти, вони розстрілювали. За наступні два тижні місцеві поляки взяли участь у близько 30 погромах у Бялистоцькому районі. Тим часом до Бялистоку прибув Гімлер, який дав вказівку трактувати євреїв як партизанів. Між 8 і 11 липня Поліція порядку вивела тисячу єврейських чоловіків з Бялистока на околиці й розстріляла їх.395

Південніше, на колишніх землях східної Польщі, у тих районах, де більшість населення становили українці, німці апелювали до українського націоналізму. Тут євреїв звинувачено в утисках українців від рук комуністів. У Кременці, де знайдено понад сотню вбитих в'язнів, розпочався погром, у якому загинуло близько 130 євреїв. У Луцьку, де знайдено близько 2 800 розстріляних із кулемета в'язнів, німці вбили 2 тисячі євреїв і назвали цей крок помстою за кривду, що її українцям завдали єврейські комуністи. У Львові, де в енкаведистській тюрмі знайдено близько 2 500 мертвих в'язнів, айнзацгрупа С за допомогою місцевої міліції зорганізувала погром, який не вщухав декілька днів. Німці представляли цих людей як українських жертв єврейських членів таємної поліції: насправді серед жертв були поляки і євреї (а більшість членів таємної поліції, мабуть, становили росіяни і українці). Щоденник чоловіка, що належав до однієї з айнзацгруп, так зафіксував події 5 липня 1941 року: «Сотні євреїв біжать вулицею з залитими кров'ю обличчями, дірами в головах і вибаламушеними очима». Впродовж перших днів війни місцеві міліції з різним обсягом німецької допомоги й заохочення вбили і спонукали інших убити 19 655 євреїв у погромах396.

Політичні розрахунки і страждання місцевого населення не в змозі цілковито пояснити участь у погромах. Насилля проти євреїв зблизило німців і деяких представників місцевого неєврейського населення. Гнів, як німці й хотіли, було скеровано проти євреїв, а не проти колаборантів із радянським режимом як таких. Люди, що відповідали на німецький заклик, знали, що догоджають новому господареві — незалежно від того, вірили вони, чи ні, що у їхніх бідах винні євреї. Своїми діями вони потверджували світогляд нацистів. Акт вбивства євреїв як помста за енкаведистські страти підтверджував нацистське розуміння Радянського Союзу як єврейської держави. Крім цього, насильство проти євреїв дозволяло місцевим естонцям, латвійцям, литовцям, українцям, білорусам і полякам, які теж співпрацювали з радянським режимом, уникнути цієї ганьби. Думка про те, що лише євреї служили комуністам, була зручною не лише для окупантів, а й для частини окупованих397.

Але провести таку психічну нацифікацію було б значно складніше, якби не відчутні докази радянських злочинів. Погроми відбувалися там, куди нещодавно прийшли комуністи, і де нещодавно встановлено радянську владу; де впродовж останніх місяців радянські органи примусу влаштовували арешти, страти й депортації. Ці погроми були спільною постановкою, нацистською редакцією радянського тексту.398


Радянське насильство на схід від лінії Молотова-Рібентропа прислужилося СС та її очільникам. Гімлер та Гайдрих завжди стверджували, що життя є боротьбою ідеологій, а традиційне європейське розуміння верховенства права муситиме поступитися безжальному насильству, необхідному для знищення расового та ідеологічного ворога на сході. Традиційні німецькі правоохоронці, поліцаї, мусили перетворитися на «ідеологічних солдатів». Відтак перед війною Гімлер із Гайдрихом очистили лави поліції від людей, яких вважали ненадійними, заохочували поліцаїв вступати до СС і підвели СС та безпекову поліцію (Поліцію порядку плюс гестапо) під єдину структуру командування. Мета цих кроків полягала у створенні єдиної сили для провадження попереджувальної расової війни. На час вторгнення в Радянський Союз, близько третини німецьких поліцаїв із офіцерськими званнями були членами СС. Водночас близько двох третин належали до Націонал-соціалістичної партії.399

Несподівана німецька атака заскочила НКВД зненацька й виставила Схід краєм беззаконня, який чекає на новий німецький порядок. Зазвичай обачне НКВД постало убивцею в'язнів. Німці прорвалися через нашарування містифікації, таємності й лицемірства, що приховували значно більші радянські злочини 1937–1938 та 1930–1933 років. Німці (разом із союзниками) стали єдиною державою, що в такий спосіб вторглася на територію Радянського Союзу, а отже, лише вони могли надати безпосередні докази сталінських убивств. Оскільки відкрили ці злочини саме німці, то в'язничні убивства стали надбанням політики, перш ніж стати надбанням історії. Факти, що їх застосовують як пропаганду, фактично неможливо виплутати з політики їх початкового передання.

Через очевидні свідчення радянського насильства німецькі сили порядку, навіть чинячи власні злочини, могли вдавати з себе викривачів злочинів радянських. З огляду на їхню індоктринацію, німці бачили певну логіку в тому, що застали на двічі окупованих землях. Логіка ця напозір підтверджувала те, що їх навчили бачити: радянську злочинність, начебто очолену євреями і заради євреїв. Радянські злочини допомогли німецьким членам СС, поліцаям і солдатам виправдати для себе ту політику, до здійснення якої їх невдовзі покликано: вбивства єврейських жінок і дітей. Та за всієї значущості тюремних розстрілів для місцевого населення, що потерпало від радянських злочинів, для нацистських очільників ці розстріли стали радше каталізатором, аніж причиною.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   28

Схожі:

Тімоті Снайдер криваві землі iconВідомі психологи: Ломрозо Чезаре та Лірі Тімоті
Чезаре Ломброзо народився в Італії у місті Верона 6 листопада 1835 р. У молодості Чезаре брав участь у русі за об'єднання країни,...
Тімоті Снайдер криваві землі iconТема. Українські землі під владою Російської та Австрійської імперій у першій половині ХІХ століття
Позначте назву української землі, де у 1810 – 1815 рр., І в 1831 р були «холерні бунти»
Тімоті Снайдер криваві землі iconУроків історії України клас. Тема Українські землі в XVI ст. Урок Вступ Формування картографічних знань та вмінь
Користуючись картою атласа «Українські землі в XVI — І половині XVII ст.», назвіть
Тімоті Снайдер криваві землі iconАнтропогенез як космологічно обумовлена еволюція життя на землі
Землі на хід еволюції розумного життя на нашій планеті. Обґрунтовується теза про взаємообумовленість космічного й божественного витоків...
Тімоті Снайдер криваві землі iconНаукова думка
Галичині й на Білій Русі. Це була його батьківщина й дідизна. Польський король затвердив за ним І за його родом ще й усю Лубенщину:...
Тімоті Снайдер криваві землі iconВірші Дмитра Павличка для дітей ( шукаємо рими)
Де зелені хмари яворів Заступили неба синій став, На стежині сонце я зустрів, Привітав його І запитав: — Всі народи бачиш ти з висот,...
Тімоті Снайдер криваві землі iconКонспект уроку природознавства в 5 класі Тема. Людина І Всесвіт. Астрономія наука, що вивчає Всесвіт. Мета
Всесвіту, портрети Миколи Коперника, Джордано Бруно, Галілео Галілея; малюнки із зображеннями уявлень давніх людей про форму та розміри...
Тімоті Снайдер криваві землі iconБіосфера — сфера життя, оболонка Землі, населена живими організмами. Біосфера — сфера життя, оболонка Землі, населена живими організмами
Біосфера з одного боку є середовищем життя,а з іншого-результатом життєдіяльності організмів
Тімоті Снайдер криваві землі iconО. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні

Тімоті Снайдер криваві землі iconУрок позакласного читання. «Тарас Шевченко жити буде, поки на землі житимуть люди …»
Тема уроку: Урок позакласного читання. «Тарас Шевченко жити буде, поки на землі житимуть люди …»


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка