Тімоті Снайдер криваві землі



Сторінка15/28
Дата конвертації14.04.2017
Розмір6.49 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   28

Розділ 9

Спротив і спопеління

Ніч 21 червня 1944 року належала радянським партизанам Білорусі. Трьома роками раніше Вермахт швидко здолав Білорусь на шляху до Москви — до якої так і не дійшов. Тепер радянські війська рухалися до лінії Молотова-Рібентропа і далі, до Варшави і Берліна. Група армій «Центр» Вермахту знову була в Білорусі, але цього разу відступала. Командувачі Червоної армії запланували масовий літній наступ, що мав початися у третю річницю операції «Барбароса», щоб нагадати німцям про їхні ж катастрофічні амбіції. Радянські партизани заклали тисячі вибухових зарядів на залізничних шляхах Білорусі. Коли радянські солдати пішли у наступ, німецькі війська не могли ані отримати підмогу, ані швидко відступити. Отож день 22 червня 1944 року належав солдатам Першого, Другого і Третього білоруського фронтів Червоної армії. Вони і ще дві групи армій зібрали понад мільйон солдатів — удвічі більше за кількість, що її спромоглася зібрати група армій «Центр» Вермахту. Цей наступ, операція «Багратіон», приніс одну з найважливіших радянських перемог у війні575.

Двома тижнями раніше до битви за Європу долучилися американці. Подолавши японський флот на Тихому океані, Сполучені Штати 6 червня 1944 року відкрили у війні великий європейський фронт. Армія США (разом із британцями та іншими західними союзними державами) висадила на береги Нормандії 160 тисяч солдатів. Та американська сила була помітною і в глибині Білорусі, де обладнані американськими вантажівками та джипами радянські моторизовані з'єднання брали в оточення безпорадні німецькі війська. Радянський прорив у Білорусі був драматичнішим за американський наступ через Францію. Німецькі солдати були у меншості, німецькі офіцери не могли запропонувати стратегічної протидії. Німецькі командири чекали, що радянський наступ проходитиме через Україну, а не Білорусь. Німці втратили близько 400 тисяч солдатів — пролалих безвісти, поранених і загиблих. Групу армій «Центр» розбито. Перед радянськими військами лежав відкритий шлях до Польщі576.

Червона армія швидко перетнула лінію Молотова-Рібентропа і увійшла в регіон, що був Люблінським районом Генерал-губернаторства. Василій Гросман, радянський письменник, що йшов з Червоною армією як журналіст, споглядав те, що залишили за собою німці. Червона армія дійшла до табору в Майданеку 24 липня 1944 року. На початку серпня Гросман зіткнувся з іще більшим жахіттям, описати яке біднішій уяві було б не під силу. Він ходив по «землі, непевній як море», і знаходив залишки: фотографії дітей у Варшаві та Відні; шматок українського вишитого візерунка; мішок із волоссям, світлим і темним577.

На цей час польські землі перебували під німецькою окупацією майже чотири роки. Для євреїв Варшави, майже всіх із них, операція «Багратіон» була визволенням, якого вони не дочекалися. Рештки понад чверті мільйона варшавських євреїв лежали серед попелу й кісток, що їх Гросман знайшов у Треблінці.

У 1939 році окупантів Польщі було двоє, німці й комуністи. Для поляків-неєвреїв у Варшаві, що змовлялися опиратися німецькому правлінню, операція «Багратіон» віщувала прибуття дуже сумнівного союзника. Означала вона другий за час Другої світової війни вступ Червоної армії на польську територію.

Такою була відмінність між польським і польсько-єврейським досвідом війни. Поляки-неєвреї зазнали жахливих страждань як від німецької, так і від радянської окупації, але страждання від обох окупацій можна було порівняти. Поляки-неєвреї, що прагнули чинити опір, інколи могли вибирати, якому окупантові чинити опір і за яких умов.

Уцілілі польські євреї мали всі підстави надавати перевагу комуністам над німцями і бачити в Червоній армії визволителів. Численні з близько 60 тисяч євреїв, які ще залишалися живими у варшавському гетто після Великої акції 1942 року, обрали спротив. Але вони не могли обрати час і місце свого спротиву. Вони могли лише битися.

Варшава стала центром міського спротиву нацистському правлінню в окупованій Європі. За два роки, що минули від вересня 1942 року, коли Треблінка вже забрала життя більшості євреїв Варшави до вересня 1944 року, коли її механізми описав Гросман у статті «Пекло Треблінки», як поляки, так і євреї очолювали повстання проти німецької окупації — окремо, але також і разом, у квітні 1943 та серпні 1944 років.

Як єврейський, так і польський спротив у Варшаві мав один і той же наслідок: знищення. На той час, як до міста дісталася Червона армія (і Гросман), від нього залишилися тільки уламки і попіл. Половина населення була мертвою, а уцілілі втекли. Гросман вдався по допомогу до знайомого його читачам літературного образу. Останні люди, поляки і євреї, яких він знайшов у руїнах одного з будинків, були варшавськими «робінзонами», людьми, втраченими для цивілізації, як Робінзон Крузо, герой роману Деніеля Дефо, що провів роки на самоті на безлюдному острові. Польський поет Чеслав Мілош, який під час війни жив у Варшаві, частину свого часу присвятив написанню літературно-критичної праці, що стосувалася цього роману. Для нього Робінзон Крузо був «легендою острова», за якою моральні хиби походять із досвіду, а для полишених наодинці людей існує можливість добра. У своєму начеркові і в поезії про поляків та євреїв Варшави Мілош запропонував протилежну думку, за якою єдина надія на якусь етику крилася в тому, щоб кожне пам'ятало самоту іншого578.

Самотність поляків і євреїв у Варшаві під час Другої світової війни була чимось подібна. І тим, і тим зовнішньої допомоги чекати було марно — навіть від тих, кого вони вважали своїми друзями. Самотність їхня також і відрізнялася, оскільки вони зіткнулися з різною долею в одній і тій же війні. Спільним для них було місто, що було центром як польської, так і єврейської цивілізації. Цього міста більше не існує. Залишилася від нього лише легенда, а радше дві легенди — одна польська, інша єврейська, що існують поміж солідарністю й самотністю, свідомі одна однієї, але самотні у повоєнному світі.

Польська та єврейська змови проти німецького правління, змови відмінні, але пов'язані, розпочалися значно давніше, від німецького вторгнення в Польщу у вересні 1939 року.

7 вересня 1939 року в підвалі банку восьмеро чоловіків і жінок, у більшості своїй «вільні каменярі», започаткували змову, з якої постало підпільне польське військо. Знану спершу під назвою «Слуги перемоги Польщі» організацію очолив генерал, що мав наказ організувати національне підпілля. На 1940 рік, коли польський уряд у вигнанні осів у Франції, озброєне підпілля на батьківщині назвали Союзом збройної боротьби. У 1940 і 1941 році основне завдання організації полягало в об'єднанні сотень менших груп спротиву, що утворилися в Польщі, і у збиранні розвідувальної інформації для польського уряду та його союзників. Союз збройної боротьби діяв у зоні німецької окупації; спроби створити мережу в зоні окупації радянської зупинило НКВД. Після того, як у червні 1941 року німці увійшли в Радянський Союз, польський спротив міг поширити діяльність на всі землі окупованої Польщі579.

На початку 1942 року Союз збройної боротьби перетворено на Армію крайову. Армія крайова мала стати відповідником Польської армії, що воювала за межами Польщі разом із Союзниками на західному фронті. Як і польський уряд у вигнанні, що тепер перебував у Лондоні, Армія крайова мала представляти всі політичні й суспільні сили в межах країни. Вона мала боротися за поновлення Польщі в довоєнних кордонах як демократичної республіки з рівними правами для всіх громадян. Більшість із поляків, що обрали спротив, зрештою опинилися в Армії крайовій, хоча крайня комуністична лівиця і крайня націоналістична правиця заснували власні партизанські сили. Комуністи зорганізували Народну гвардію, знану пізніше як Народну армію, що підтримувала близькі зв'язки з Радянським Союзом та НКВД. Націоналісти, які вважали комуністів більшими ворогами від німців, воювали в лавах Національних збройних сил580.

Єврейський спротив у Варшаві пішов іншою дорогою — хоча, зрозуміло, це сталося не відразу. У 1939 році, в перші місяці німецької окупації Польщі, у єврейському спротиві як такому не було особливого сенсу. На початках не було зрозуміло, що доля польських євреїв дуже відрізнятиметься від долі неєвреїв. Численні з варшавських євреїв, що найбільше боялися німецького вторгнення, втекли до зони радянської окупації Польщі, звідки багатьох із них депортували до Казахстану. Заснування гетто у 1940 році не конче увиразнило для польських євреїв, що їхня доля була значно гіршою за долю поляків-неєвреїв, яких у ті часи у великих кількостях розстрілювали й відсилали в концентраційні табори. У 1940 році поляків з-поза гетто відсилали в Аушвіц, а євреїв — переважно ні. Та існування гетто означало, що єврейський спротив мав стати реакцією на біду суто єврейську. Коли у жовтні 1940 року у Варшаві німці силоміць відокремили євреїв від поляків-неєвреїв, вони започатковували нову соціальну дійсність, створивши категорії, що визначатимуть різні долі581.

Однак гетто не дало євреям згоди щодо того, чи варто вдаватися до антинімецьких дій, і яких саме. Польські євреї з варшавського гетто мали вже політичні зобов'язання, що походили із активного політичного життя єврейської спільноти в міжвоєнній Польщі. Євреї у Польщі брали участь у місцевих та національних виборах, а також у виборах у межах власної спільноти. Партій було безліч, а партійна лояльність коренилася глибоко. Далеко з правого боку спектру розташовувалися ревізіоністські сіоністи, які перед війною готувалися до збройного опору проти британців у Палестині. Члени цієї організації одними з перших прийшли до думки про необхідність і можливість збройної боротьби проти німців в умовах гетто. Ревізіоністи і члени їхньої молодіжної організації Бетар ще влітку 1941 року дізналися від партійних товаришів про вбивство євреїв у Вільнюсі. Крім цього, навесні 1942 року, приблизно в той же час, коли вона відбувалася, вони дізналися про ліквідацію люблінського гетто. Вони мали якесь розуміння того, що «остаточне розв'язання» поширюється від земель на схід від лінії Молотова-Рібентропа до земель на захід від неї, від куль до газу582.

Створити Єврейський збройний союз ревізіоністів спонукала Велика акція у Варшаві, що тривала з липня по вересень 1942 року. Військовим командувачем союзу був Павел Френкель, членами політичного комітету були Міхал Стриковський, Леон Родаль і Давід Вдовинський. Союз вийшов із довоєнної традиції співпраці з польською державою, що може пояснити його добре озброєння. Наприкінці 1930-х років польський режим сподівався вивезти значну частину польсько-єврейського населення до Палестини. Ревізіоністи були ладні вдатися до насильства заради створення єврейської держави. Така настанова знаходила симпатію серед представників польської влади. Перед війною у Польщі ревізіоністська молодь із організації Бетар готувалася до боротьби за Палестину. Подібно до молоді з Іргуну, палестинської організації, до якої частина бетарівців приєдналася, за їхній вишкіл часом відповідала Польська армія. За стінами гетто у 1942 році ревізіоністи до того ж збирали гроші й грабували багатих євреїв для того, щоб купувати зброю з-поза меж гетто583.
Тим часом, як історія Єврейського військового союзу є історією правої мілітаристської політичної партії, що адаптувалася до умов ще важчих за ті, яких вона чекала, історія іншої групи опору у варшавському гетто, Єврейської бойової організації, розповідає про численні центристські та ліві політичні партії, що погодилися на тому, що євреям могли допомогти лише військові дії.

Подібно до правого Єврейського військового союзу, Єврейська бойова організація постала внаслідок Великої акції. Майже всіх найстарших і наймолодших на той час уже вивезено або вбито. Видається, що хоча депортації зачепили всі групи єврейської спільноти, вони цілковито знищили консервативний центр єврейського політичного життя: релігійно ортодоксальну і політично пристосуванську організацію Агудас Ізраель. Довоєнна програма організації передбачала співпрацю з польським урядом взамін за комунальну та релігійну автономію. Такий компромісний підхід зазнав тяжких випробувань унаслідок антисемітського насильства та антисемітського законодавства, притаманних Польщі наприкінці 1930-х років. Тим не менш, він залишався популярним серед старшого покоління релігійних євреїв Варшави — яке на цю мить майже повністю загинуло в Треблінці. Жоден попередній польський досвід не міг підготувати Агудас до нацистів, які за компроміси відплачували вбивством584.

Після вересня 1942 року варшавське гетто фактично було єврейським робітничим табором, населення якого складалося здебільшого з молодих чоловіків. Батьків, які перед тим могли боятися за свої родини, більше не стримував цей страх. Чільне становище зайняла політика лівиці. Єврейську лівицю в довоєнній Польщі розділяла низка засадничих питань: їхати у Палестину чи залишатися в Польщі; довіряти чи не довіряти Радянському Союзові; провадити агітацію їдишем, польською чи івритом тощо. У цей час до середовища варшавських євреїв повернулася найрадикальніша форма лівої політики — комунізм. Сталін, який у 1938 році розпустив Комуністичну партію Польщі, у січні 1942 року дав дозвіл на її поновлення у вигляді Польської робітничої партії. Відтак частина польсько-єврейських діячів цієї партії пробралася у варшавське гетто, де розпочала агітацію за збройний опір. Найбільша з єврейських соціалістичних партій, Бунд, схилялася до насильства значно менше. Переважно ці організації продовжували діяти нарізно. Через три місяці після Великої акції різні сили дійшли згоди щодо необхідності збройного спротиву. У грудні 1942 року засновано Єврейську бойову організацію. Найпершою потребою цього угруповання політиків, що майже не мало досвіду військової діяльності, була зброя. Найперша його дія полягала у зверненні з проханням про зброю до Армії крайової585.

Тим часом за межами гетто Велика акція змусила членів Армії крайової сформулювати політику щодо євреїв. У цій справі польський спротив уже декілька разів недвозначно висловлювався протягом 1941 року. Так, здійснення обов'язків охоронців у концтаборах було засуджено як «національну зраду». Однак до літа 1942 року Армія крайова переважно трактувала біду Польщі та біду поляків як одне і те ж. Масові розстріли польських євреїв на сході спонукали організацію у лютому 1942 року створити єврейський відділ. Ця структура збирала докази щодо вбивств і у квітні 1942 року передала їх Союзникам. Депортації, що розпочалися влітку 1942 року, спонукали поляків-католиків заснувати організацію порятунку. Станом на грудень ця організація мала підтримку від польського уряду під криптонімом Жегота. (Поляки, що допомагали євреям, підпадали під смертну кару). У діяльності комітету брала участь низка офіцерів Армії крайової. Офіцери розвідки АК надавали євреям, що переховувалися за межами гетто, ідентифікаційні документи. Коли у грудні 1942 року Єврейська бойова організація попросила зброї, Армія крайова запропонувала євреям допомогу у влаштуванні втеч із гетто з пізнішим долученням до збройної боротьби. Та Єврейська бойова організація відхилила цю пропозицію. Її очільники прагнули боротися, а отже, відмовилися від стратегії відступу586.

Командувачі Армії крайової у Варшаві мали низку стратегічних застережень щодо ідеї постачання євреям зброї. Хоча АК тяжіла до партизанської діяльності, її члени побоювалися, що повстання в гетто спровокує загальне повстання в місті, і що німці його розгромлять. Наприкінці 1942 року Армія крайова не була готовою до такого бою. Командувачі АК трактували думку про передчасне повстання як комуністичну спокусу, якої варто уникати. Вони знали, що СРСР, а отже, і польські комуністи закликали місцеве населення негайно підняти зброю проти німців. СРСР прагнув спровокувати в Польщі партизанську війну з метою послабити німців — але і з метою послабити майбутній польський спротив їхньому правлінню. Завдання Червоної армії було б простішим, якби партизани завдали втрат німецьким військам, а завдання НКВД було б простішим, якби польська еліта загинула за спротив німцям. До Єврейської бойової організації входили комуністи, які вважали, що Польщу слід підкорити Радянському Союзові. Як дуже добре пам'ятав провід Армії крайової, Друга світова війна розпочалася із спільного вторгнення СРСР та німців у Польщу. Половина Польщі половину воєнних років провела у складі Радянського Союзу. СРСР хотів повернути собі східну Польщу, а може, й більше. З погляду Армії крайової, радянське правління було не набагато кращим за правління нацистське. Метою АК була незалежна Польща. Обставин, що виправдовували б незалежницьку організацію в постачанні зброї комуністам у Польщі, годі було знайти587.

Попри ці застереження, у грудні 1942 року Армія крайова все ж надала Єврейській бойовій організації декілька пістолетів. Єврейська бойова організація скористалася ними для того, щоб здобути авторитет і владу в гетто. Пістолетів і відваги цілком вистачало, щоб опиратися юденратові і єврейській поліції, озброєній лише кийками. Вбивства (чи спроби вбивств) єврейських поліцаїв і гестапівських донощиків наприкінці 1942 — на початку 1943 року дозволили організації створити враження нового морального порядку в гетто. Голова єврейської поліції Юзеф Шежинський отримав кулю в шию, хоч і не загинув від неї. Єврейська бойова організація здійснила успішний замах на Якуба Лейкіна, який очолював поліцію під час найбільшої акції з депортації, а згодом — на Мєчислава Бжезінського, який на пересадковому пункті зганяв співплемінників на потяги. Єврейська бойова організація роздрукувала листівки, які пояснювали, що колаборація з ворогом — злочин, який карається смертю. Таким чином організація замінила юденрат, голова якого мусив визнати, що не має більше «влади в гетто, тепер тут інша влада». Без дієвого адміністративно-примусового апарату, що складався з євреїв, німці вже не могли чинити в гетто так, як їм заманеться588.


Німецькі рішення щодо долі гетто та його мешканців формувалися під упливом міркувань, що їх євреям годі було зрозуміти. Варшавське гетто для німців було спершу транзитним пунктом перед запланованими депортаціями до Люблінського району, Мадагаскару чи Радянського Союзу; далі — тимчасовим табором праці; а тоді транзитним пунктом на дорозі до Треблінки. Наприкінці 1942 — на початку 1943 року гетто знову стало табором праці — тимчасовим і зменшеним. Робітниками тут стали люди, відібрані для праці під час Великої акції. Хоча Гімлер ніколи не відступав від своєї настанови знищити усіх євреїв під німецьким правлінням, інші органи влади прагнули, принаймні в цей момент, зберегти життя частині єврейських робітників. Ганс Франк непокоївся з приводу браку робочої сили в його Генерал-губернаторстві. Численні поляки працювали в Німеччині, тож у окупованій Польщі ваги набрала єврейська робоча сила. Євреї працювали на користь воєнної економіки Німеччини, тож Вермахт теж був зацікавлений у тому, щоб вони залишалися живими589.

Гімлер вмів укладати компроміси. На початку 1943 року він хотів трохи продовжити життя більшості євреїв, що ще залишалися у варшавському гетто. Водночас він прагнув знищити саме гетто, яке вважав центром політичного опору, безладу і хвороб. Гімлер збирався знищити тих євреїв, що жили в гетто незаконно, без документів на працю. Решту євреїв він хотів депортувати як робочу силу до інших концентраційних таборів, де вони мали працювати далі. 9 січня 1943 року під час відвідин Варшави Гімлер наказав розпустити гетто. 8 тисяч євреїв, що перебували там нелегально, слід було відіслати до Треблінки й задушити газом, а решту — близько 50 тисяч осіб — мали відіслати до концтаборів. Та коли через дев'ять днів німці увійшли до гетто, щоб виконати Гімлерові накази, євреї поховалися або ж розпочали опір. Декілька євреїв відкрили вогонь по перших німцях, що увійшли до гетто, і таким чином захопили їх зненацька й спричинили паніку. Німці вбили близько 1 170 євреїв на вулицях і депортували ще зо 5 тисяч осіб. За чотири дні німці мусили відступити і переосмислити план дій. Командувачі Армії крайової у Варшаві були вражені. Зброя, яку вони надали членам Єврейської бойової організації, знайшла добре застосування590.

То був не перший випадок єврейського спротиву німцям у Польщі. У самій Армії крайовій була велика кількість людей єврейського походження. Хоча командування Армії крайової було свідоме цього факту, його майже ніколи не обговорювали. Численні особи єврейського походження в Армії крайовій вважали себе радше поляками, ніж євреями. Інші приховували єврейську ідентичність на тій підставі, що у воєнній Варшаві не слід було поширювати звістку про своє єврейство. Хоча антисемітів у Армії крайовій була меншість, лише один-єдиний акт зради міг принести смерть. Новим у січні 1943 року було те, що євреї, які підняли зброю проти німців, виступили саме як євреї, з відкритим актом єврейського спротиву. Ця подія суттєво підважила існуючий у Армії крайовій та у польському суспільстві антисемітський стереотип, за яким євреї мали не битися. Тепер варшавський провід Армії крайової віддав Єврейській бойовій організації значну частку власного скромного запасу озброєнь: автомати, амуніцію, вибухові речовини591.

У Берліні Гімлер лютував. 16 лютого 1943 року він вирішив, що гетто слід знищити не лише як спільноту, але і як фізичний простір. Той район Варшави не мав жодної цінності в очах расових володарів, оскільки в будівлях, якими (за словами Гімлера) «користувалися недолюди», не могли мешкати німці. Напад на гетто німці запланували на 19 квітня. Знову ж таки, цей крок мав на меті не вбити усіх євреїв, а переспрямувати робочу силу в концентраційні табори, а тоді знищити гетто. Гімлер не сумнівався в успішності плану. Він уже передбачав майбутнє використання площі: відтак на ній мав постати парк, а в міжчасі, до перемоги на війні, тут мав діяти концентраційний табір. Єврейських працівників з Варшави спрацьовували б до смерті в інших місцях592.

Безпосередньо перед запланованим нападом на Варшавське гетто до справи особисто доклався німецький голова пропаганди Йозеф Гебельс. У квітні 1943 року німці відкрили Катинь, одне з місць, де НКВД у 1940 році вбивало польських військовополонених. «Катинь, — стверджував Гебельс, — моя перемога». Для оголошення про знахідку трупів польських офіцерів він обрав день 18 квітня 1943 року. Катинь можна було використати для створення напруги між СРСР і поляками, а також між поляками і євреями. Гебельс цілком слушно очікував, що знайдені докази про розстріл тисяч польських офіцерів руками НКВД ускладнять співпрацю між Радянським Союзом та польським урядом у екзилі. Співпраця між ними і так була непростою, а польський уряд так і не отримав від СРСР задовільної відповіді щодо зниклих польських офіцерів. Гебельс також хотів використати Катинь для того, щоб виставити напоказ антипольську політику, що її здійснювало начебто єврейське керівництво Радянського Союзу, і таким чином розсварити поляків з євреями. Такою була пропаганда напередодні німецького нападу на варшавське гетто593.

Свої плани уклала і Єврейська бойова організація. Незавершена зачистка гетто у січні 1943 року підтвердила очікування, що наближається остаточна розправа. Побачені на вулицях мертві німці зруйнували бар'єр страху, а друга передача зброї від Армії крайової додала впевненості. Євреї в гетто припускали, що наступні депортації приведуть їх безпосередньо до газових камер. Таке припущення не було цілком слушним; якби вони не чинили спротиву, то більшість із них стала б робітниками в концтаборах. Але це тривало б лише декілька місяців. Засадничо уцілілі варшавські євреї не помилялися у своїх судженнях. «Останньою стадією переселення, — писав один із них, — є смерть». Небагатьом із них судилося померти в Треблінці, та майже ніхто не дожив до кінця 1943 року. Вони не помилялися, вважаючи, що опір вже не може знизити їхні шанси на виживання. Якщо німці переможуть на війні, то вб'ють усіх євреїв, які ще залишалися в межах їхньої імперії. Якщо вони й далі програватимуть, то із наступом СРСР єврейських робітників убиватимуть як групу, що становить ризик для безпеки. Червона армія — далека, та на підступі — означала ще мить життя у силуваній праці для німців. Але Червона армія на порозі означала б газову камеру або постріл594.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   28

Схожі:

Тімоті Снайдер криваві землі iconВідомі психологи: Ломрозо Чезаре та Лірі Тімоті
Чезаре Ломброзо народився в Італії у місті Верона 6 листопада 1835 р. У молодості Чезаре брав участь у русі за об'єднання країни,...
Тімоті Снайдер криваві землі iconТема. Українські землі під владою Російської та Австрійської імперій у першій половині ХІХ століття
Позначте назву української землі, де у 1810 – 1815 рр., І в 1831 р були «холерні бунти»
Тімоті Снайдер криваві землі iconУроків історії України клас. Тема Українські землі в XVI ст. Урок Вступ Формування картографічних знань та вмінь
Користуючись картою атласа «Українські землі в XVI — І половині XVII ст.», назвіть
Тімоті Снайдер криваві землі iconАнтропогенез як космологічно обумовлена еволюція життя на землі
Землі на хід еволюції розумного життя на нашій планеті. Обґрунтовується теза про взаємообумовленість космічного й божественного витоків...
Тімоті Снайдер криваві землі iconНаукова думка
Галичині й на Білій Русі. Це була його батьківщина й дідизна. Польський король затвердив за ним І за його родом ще й усю Лубенщину:...
Тімоті Снайдер криваві землі iconВірші Дмитра Павличка для дітей ( шукаємо рими)
Де зелені хмари яворів Заступили неба синій став, На стежині сонце я зустрів, Привітав його І запитав: — Всі народи бачиш ти з висот,...
Тімоті Снайдер криваві землі iconКонспект уроку природознавства в 5 класі Тема. Людина І Всесвіт. Астрономія наука, що вивчає Всесвіт. Мета
Всесвіту, портрети Миколи Коперника, Джордано Бруно, Галілео Галілея; малюнки із зображеннями уявлень давніх людей про форму та розміри...
Тімоті Снайдер криваві землі iconБіосфера — сфера життя, оболонка Землі, населена живими організмами. Біосфера — сфера життя, оболонка Землі, населена живими організмами
Біосфера з одного боку є середовищем життя,а з іншого-результатом життєдіяльності організмів
Тімоті Снайдер криваві землі iconО. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні

Тімоті Снайдер криваві землі iconУрок позакласного читання. «Тарас Шевченко жити буде, поки на землі житимуть люди …»
Тема уроку: Урок позакласного читання. «Тарас Шевченко жити буде, поки на землі житимуть люди …»


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка