Тімоті Снайдер криваві землі



Сторінка7/28
Дата конвертації14.04.2017
Розмір6.49 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   28

Розділ 4

Європа Молотова-Рібентропа

Німецький терор почався у небі. О 4:20 1 вересня без попередження посипалися бомби на містечко Вєлунь у центральній Польщі. Місцем смертельного експерименту німці вибрали містечко, яке не мало військового значення. Церкву, синагогу, лікарню охопив вогонь. Всього скинули 70 тон снарядів, зруйнувавши більшість будинків, загинули сотні людей, передовсім жінки і діти. Населення втекло з міста; коли туди прибула німецька адміністрація, в місті виявилося більше трупів, аніж живих. Багато міст і сіл у Західній Польщі спіткала подібна доля. Німці розбомбили 158 різних населених пунктів229.

У польській столиці Варшаві люди спостерігали, як у небі кружляють літаки. «Наші», зі сподіванням казали вони одне одному. Вони помилялися. 10 вересня 1939 року велике європейське місто вперше стало об’єктом систематичного бомбування ворожої авіації. Того дня німецька авіація здійснила 17 нальотів на Варшаву. На середину місяця польська армія була практично розбита, але столиця все ще трималася. 25 вересня Гітлер зажадав, щоб Варшава здалася. Того дня на місто упали 560 тон бомб і 72 тони запалювальних снарядів. Під час бомбувань великого історичного міста на початку неоголошеної війни загинуло 25 тисяч цивільних і 6 тисяч солдат. У вересні, тікаючи від німецького вермахту, на схід потягнулися колони біженців. Німецькі пілоти розважалися, заходячи на них з поземного польоту230.

Польща воювала сама. Франція і Британія, як і обіцяли, оголосили війну Німеччині, але бойових дій не починали. Французи просунулися на кілька кілометрів у Саарі, але потім відступили Польська армія мусила піти в глуху оборону. Польські військовики готувалися до нападу зі сходу або заходу, з боку Червоної армії або вермахту. У військових планах і навчаннях 1920–1930-х років ураховували обидва варіанти. Тепер усі наявні сили поляків, 39 дивізій (чисельністю 900 тисяч) протистояли 59 німецьким дивізіям (чисельністю 1,5 млн). Але поляки поступалися числом і озброєнням, їх із півночі, заходу і півдня обходили моторизовані частини німців. Утім, на певних ділянках фронту поляки чинили впертий опір.

Вермахт з легкістю просувався країнами, які вже здалися, як-от Австрія і Чехословаччина. Цього разу німецьких солдатів зустрічав вогонь супротивника. Не все йшло за німецьким планом. У вільному місті Данціг на балтійському узбережжі, що його давно прагнув собі Гітлер, запеклі бої точилися за поштове відділення, яке боронили поляки. Німці налили керосину в підвал і викурили польських оборонців. Директор пошти вийшов з приміщення з білою хустинкою в руці. Його одразу застрелили. 11 людей померли від опіків. Німці відмовили їм у медичній допомозі. 38 осіб було засуджено до смертної кари і розстріляно за нібито нелегальний опір і оборону будинку. Один із них, Францишек Краузе, був дядьком хлопчика на ім’я Гюнтер Грас, який згодом стане знаменитим письменником у Західній Німеччині. Завдяки роману «Бляшаний барабан» цей військовий злочин став добре відомий. Але він був лише одним із багатьох231.

Німецьких солдат настановляли, що Польща — несправжня країна, а польська армія — несправжня армія. Тому люди, які опираються вторгненню німців, не можуть бути справжніми солдатами. Німецькі офіцери говорили солдатам, що смерть німця на полі бою — це «вбивство», злочин. Отже, чинити опір вищій німецькій расі було, за словами Гітлера, «нахабством», польські солдати не мали права на статус військовополонених. У селі Урич полонених польських солдат зібрали в коморі й сказали, що вони там ночуватимуть. А потім німці підпалили комору. Поблизу села Шлядув німці прикривалися полоненими як живим щитом під час атаки на залишки кавалерійського з’єднання. Після того, як німці розбили кавалеристів, які не хотіли стріляти у співвітчизників-поляків, вони змусили полонених спалити тіла загиблих товаришів. Потім німці вишикували полонених на березі Вісли і розстріляли їх. Тих, хто спробував утекти і стрибнув у річку, німці постріляли, за спогадом очевидця, як качок. Загинуло три сотні людей232.

22 серпня 1939 року Гітлер велів своїм командирам «замкнути серця для жалю». Німці убивали військовополонених. У Чепелуві після запеклої битви в полон потрапили триста поляків. Всупереч усім фактам, німецький командир заявив, що полонені солдати — це партизани, на яких не поширюються закони війни. Польські солдати й офіцери, всі при повній формі, були приголомшені. Німці змусили їх роздягнутися. Тепер вони більше скидалися на партизанів. Усіх їх розстріляли й кинули в яму. Під час короткої польської кампанії сталося як мінімум 63 таких випадки. Німці розстріляли не менше 3 тисяч польських військовополонених. Вони також убивали поранених поляків. Одного разу німецькі танки почали стріляти по коморі, позначеній червоним хрестом. Це був польський госпіталь. Якби не червоний хрест, танкісти найімовірніше просто проминули б його. Танки відкрили вогонь по коморі й спалили її. Кулеметники стріляли в людей, які намагалися втекти. Потім танки проїхалися по рештках комори і людях, яких оминула куля233.

Офіцери і солдати вермахту звинувачували цивільне польське населення в жахіттях, які їх спіткали. За словами одного генерала, «німці — господарі, а поляки — раби». Армійське командування знало, що Гітлер має у цій війні нетрадиційні цілі. Як висловився один з командуючих, «бажанням фюрера було розбити і знищити польський народ». Німецьких солдат настановляли сприймати поляків як людей другого сорту, недолюдей. Один із солдат був такий переконаний у ворожості поляків, що сприйняв гримасу смерті одного поляка як вияв ірраціональної ненависті до німців. Солдати швидко навчилися давати собі раду з моральними сумнівами. Захопивши нову територію, німці зазвичай убивали цивільне населення. Вони вбивали цивільних і коли зазнавали невдач. Зазнавши хоч якихось утрат, вони відігрувалися на всіх хто траплявся під руку, передовсім на чоловіках, але не жаліли ні жінок, ні дітей234.

У місті Відзув німці оголосили збір чоловіків-поляків, ті прийшли, бо нічого не скоїли і не мали чого боятися. Одна вагітна жінка мала погані передчуття, але її забрали від чоловіка. Всіх чоловіків містечка поставили до стіни і розстріляли. У Лонгінувці сорок поляків зачинили в будинку і підпалили його. Солдати стріляли в людей, які стрибали у вікна. Деякі каральні акції були немислимо випадкові. Якось сотні мирних жителів зігнали для розстрілу, бо хтось нібито вистрелив. Виявилося, що постріл зробив німецький солдат235.

Польща так і не здалася, але 6 жовтня 1939 року бойові дії припинилися. Навіть після того, як восени німці встановили цивільну окупаційну адміністрацію, вермахт продовжував довільні каральні дії і масово убивав польських громадян. У грудні польські злочинці, імена яких не були таємницею, вбили двох німецьких солдат, німці у відповідь розстріляли 114 чоловіків, які не мало до інциденту жодного стосунку. У січні німці розстріляли 255 євреїв у Варшаві після того, як єврейська громада не видала особу, яку німці, судячи з прізвища, вважали євреєм. Ця особа не мала нічого спільного з єврейською громадою236.

Німецьких солдат настановляли сприймати євреїв як східних варварів. У Польщі вони стикнулися з речами, яких ніколи не бачили в Німеччині — великі релігійні громади юдеїв. Попри те, що Гітлер люто нападався на руйнівну роль євреїв у житті німецького суспільства, євреї становили крихітну меншість населення Німеччини. Німецькі громадяни, які, згідно з нюрнберзькими законами, вважалися євреями, у більшості випадків були людьми цілком світськими, мало хто ідентифікував себе з єврейською громадою. Німецькі євреї були асимільовані й дуже часто одружувалися з неєвреями. З історичних причин життя євреїв у Польщі дуже відрізнялося. Їх вигнали з Німеччини в пізньому середньовіччі, так само як і з більшості країн центральної і західної Європи. Польща століттями була пристановищем для європейських євреїв і лишалася їх центром розселення. У 1939 році близько 10 відсотків населення Польщі становили євреї, більшість із них належали до релігійних ортодоксів, трималися традиційних звичаїв і одягу. В масі своїй євреї говорили мовою їдиш, яку німці вважали покрученим варіантом німецької. У Варшаві та Лодзі, найважливіших єврейських містах у Польщі, євреї становили близько третини населення.

Судячи з листів, німецькі офіцери й солдати бачили в польських євреях не живих людей, а втілення всіх стереотипів — свого роду паразитів, які жили на польських землях, і без того варварських. У листах до дружин і наречених німецькі солдати описували єврейський хаос і бруд. Усе красиве, що траплялося їм у Польщі, було витвором попередніх німецьких поселенців, а все потворне — результатом зіпсутості євреїв і ліні поляків. Німецькі солдати ловили чоловіків-євреїв і під загальний регіт зрізали їм пейси, фотографуючи процес. Бувало, вони гвалтували єврейських жінок, адже цей вчинок жодному покаранню не підлягав. Коли солдат за цим ловили, то просто нагадували їм німецькі закони проти расового змішання237.

У містечку Солєц євреїв взяли в заручники і замкнули в камері. Після того, як в’язні спробували втекти, німецькі солдати кинули в камеру гранати і всіх убили. В Раві Мазовецькій німецький солдат попросив у хпопчика-єврея води. Хлопчик почав тікати, солдат прицілився й вистрелив, поціливши натомість в іншого німецького солдата. Тоді німці зібрали кількасот людей у центрі міста й розстріляли їх. У Динуві в середині вересня за одну ніч було розстріляно 200 євреїв. Євреї становили десь 7 тисяч із 45 тисяч цивільних жителів, убитих німцями на кінець 1939 року. Це більше, ніж відсоток євреїв у польському населенні238.

Ще більшу проблему, ніж польський солдат, для нацистського світогляду, який формували у німецьких солдат і офіцерів, становив єврейський солдат. Німецькі збройні сили звільнили від євреїв ще 1935 року. Однак польські євреї, як і всі польські чоловіки, мали відслужити у польській армії. Серед офіцерів було багато євреїв, передовсім лікарів. Німці відбирали євреїв-військовослужбовців і відсилали їх у трудові табори.


* * *

Німеччина вже практично виграла війну, коли наступ на Польщу 17 вересня 1939 року почав Радянський Союз. Того самого дня, коли німецька авіація бомбардувала Львів, найважливіше польське місто на південному сході країни, до нього наближалася Червона армія. Півмільйона радянських солдат, які вступили на територію Польщі, несли водночас і страх, і надію. Поляки хотіли вірити, що Радянський Союз дасть відсіч німцям. Частина дезорієнтованих польських солдат, які відступали на схід під тиском німців, певний час сподівалася, що знайшли союзників. Польські збройні сили відчайдушно шукали підтримки239.

Радянська влада заявила, що не могла не втрутитися, адже польська держава перестала існувати. Логіка була така: позаяк Польща не могла більше захищати своїх громадян, Червона армія увійшла на територію країни з миротворчою місією. Радянська пропаганда заявляла, що треба захистити чисельні українську й білоруську меншини. Однак, попри всю пропагандистську риторику, радянські офіцери і солдати готувалися до війни і вели війну. Червона армія роззброювала польські загони, а в разі потреби відкривала вогонь по них. Півмільйона радянських солдат перейшли кордон, який більше ніхто не захищав, щоб воювати з ворогом, який уже зазнав поразки. Радянські солдати врешті-решт виходили на німецьких, проводили лінію кордону, а в одному випадку навіть провели спільний парад перемоги. За словами Сталіна, союз з Німеччиною «скріплено кров’ю». Переважно кров’ю польських солдат — у боях їх загинуло шістдесят тисяч240.

У містах на кшталт Львова, до якого наближалися і вермахт, і Червона армія, перед польськими солдатами стояв непростий вибір: кому здаватися? Радянське командування обіцяло їм безпечне повернення додому після короткого допиту. Микита Хрущов, який перебував у розташуванні Червоної армії, раз у раз повторював ці обіцянки. Художник Юзеф Чапський, польський офіцер-резервіст, був серед тих, хто на собі відчув цю брехню. Його частину розбили німці, й поляки здалися радянським військам. Йому і його підлеглим пообіцяли, що їх відправлять у Львів і там відпустять. Їх посадили на вантажівки на міському ринку. Перелякані жінки простягали їм цигарки. Юнак-єврей купив яблук і роздав полоненим у машині. Поблизу пошти жінки взяли записки, які солдати написали своїм родинам. Полонених відправили на вокзал і повезли на схід241.

Перетнувши кордон, згадував Чапський, вони ніби потрапили «в інший світ». Чапський сидів поруч із приятелем-ботаніком, ще одним офіцером-резервістом, який дивувався з того, яка висока трава в українському степу. З іншого поїзда польські фермери спостерігали убогі радянські колгоспні реалії й хапалися за голову, побачивши безлад і пустку. На зупинці в Києві, столиці Української РСР, польських офіцерів чекав несподіваний прийом. Українці з сумом дивилися на польських офіцерів під охороною радянських солдат. Дехто, ймовірно, досі вірив, що польська армія звільнить Україну з-під влади Сталіна. Натомість 15 тисяч польських офіцерів опинилися у трьох радянських таборах, що підпорядковувалися НКВД: один у Старобільську, у східній Україні, і два в Російській РСФР, у Козельську й Осташкові242.

Усунути цих людей — а всі до одного були чоловіками — означало, по суті, обезголовити польське суспільство. Червона армія взяла понад 100 тисяч військовополонених, але відпустила рядових і затримала лише офіцерів. Понад 2/3 цих офіцерів були резервістами, освіченими професіоналами й інтелектуалами на кшталт Чапського і його приятеля-ботаніка, а не військовими. Польща втратила тисячі лікарів, юристів, науковців, професорів і політиків243.

Тим часом радянська окупаційна влада у Східній Польщі ставила на звільнені місця представників нижчих верст суспільства. Арештантів випустили з в’язниць, і політичні в’язні, зазвичай комуністи, стали на чолі місцевого уряду. Радянські агітатори заохочували селян до помсти землевласникам. І хоча більшість людей не сприймали закликів чинити злочини, запанував хаос. Убивства стали річчю поширеною. Одного чоловіка прив’язали до стовпа, здерли частину шкіри, посипали рани сіллю, а тоді змусили дивитись, як помирає його родина. Бійці Червоної армії зазвичай поводилися нормально, хоч іноді й брали участь в актах насильства, наприклад, двоє солдат убили місцевого чиновника і вирвали йому золоті зуби244.

Відтак НКВД прийшов на село, й почалися репресії. За 21 наступний місяць в окупованій Східній Польщі було заарештовано більше людей, ніж по всьому Радянському Союзу — 109 400 польських громадян. Типовий вирок — 8 років таборів; смертний вирок отримали 8 513 осіб245.


* * *

На захід від лінії Молотова-Рібентропа, де панували німці, з методами не церемонилися. Після того, як вермахт розбив ворожу армію, СС отримало змогу взятися за вороже населення.

Інструмент винищення, айнзацгрупи, вигадав Райнгард Гайдрих, права рука Гайнриха Гімлера. Айнзацгрупи являли собою спеціальні загони на чолі з гестапівцем, до складу яких входили поліцаї. Їхнім завданням було наводити лад у тилу. У 1939 році вони підпорядковувалися Головному управлінню імперської безпеки Гайдриха, яке об’єднувало таємну поліцію — гестапо (державну інституцію) і СД (Sicherheitsdienst, розвідувальне управління у складі СС, нацистська партійна інституція). Айнзацгрупи працювали в Австрії і Чехословаччині, але опору в цих країнах не зустріли і не мали завдання знищувати певні групи населення. Саме в Польщі айнзацгрупи перетворилися на «ідеологічних солдат» і отримали завдання знищити освічені класи переможеного ворога. (В певному сенсі вони знищували рівних собі: 15 із 25 командувачів айнзацгруп і айнзацкоманд мали докторський ступінь). У ході операції «Таненберг» Гайдрих зажадав від айнзацгруп знешкодити «вищі верстви суспільства», ліквідувавши 61 тисячу польських громадян. За словами Гітлера, «лише знищивши вищі верстви нації, можна звести її до становища рабів». Метою цієї кампанії винищення еліти було «знищити Польщу» як повноцінне й дієве суспільство. Убиваючи найвидатніших поляків, айнзацгрупи наближали Польщу до уявлень німецьких расистів про цю країну, в результаті польське суспільство втрачало здатність опиратися німецькій владі246.

Айнзацгрупи взялися до роботи зі смертоносною енергією, але їм бракувало досвіду, а отже й навичок енкаведистів. Вони убивали цивільне населення, нерідко під виглядом каральних операцій, нібито за дії партизан. У Бидгощі айнзацгрупи знищили близько 900 поляків. У Катовіце розстріляли 750 людей, зокрема багато жінок і дівчат. У кінцевому підсумку айнзацгрупи убили близько 50 тисяч мирних жителів, які не мали жодного стосунку до війни. Але видається, що це не перші 50 тисяч з 61-тисячного розстрільного списку Гайдриха. Які саме люди підлягали розстрілу, дуже часто диктувала примха моменту. На відміну від НКВД, айнзацгрупи не дотримувалися чіткого плану і не фіксували точно кількість убитих у Польщі людей247.

Краще айнцазгрупам вдавалися операції проти євреїв. Завданням однієї айнзацгрупи було тероризувати євреїв, щоб змусити їх тікати на схід з німецької окупаційної зони в радянську. Завдання слід було максимально виконати у вересні 1939-го, поки точилися бойові дії. Наприклад, у містечку Бенджин озброєна вогнеметами айнзацгрупа спалила синагогу, убивши за два дні близько 500 євреїв. Подібні завдання виконували також айнзацкоманди (менші загони). У місті Хелм одна з айнзацкоманд мала грабувати заможних євреїв. Німці догола роздягали й обшукували на вулицях жінок, схожих на єврейок. Ламали пальці, знімаючи обручки. 16–19 вересня в Перемишлі айнзацкоманди вбили щонайменше 500 євреїв. У результаті цих дій сотні тисяч євреїв утекли в радянську окупаційну зону. Понад 20 тисяч євреїв просто вигнали з-під Любліна248.

Остаточно завоювавши Польщу, німці і їхні радянські союзники знову зустрілися з метою переглянути й закріпити свої стосунки. 28 вересня 1939 року, в день, коли німці захопили Варшаву, союзники підписали договір про дружбу й кордон, який трохи змінював зони впливу. Варшава відходила німцям, а Литва — Радянському Союзу. (Саме цей кордон фігурує на картах як «лінія Молотова-Рібентропа»). Договір також зобов’язував союзників придушувати польський опір іншій стороні. 4 жовтня нацистська Німеччина і Радянський Союз підписали новий протокол, який визначав кордон між ними. Польща перестала існувати.

Через кілька днів Німеччина формально включила до складу Райху деякі польські території у своїй окупаційній зоні, а на решті польських земель створила колонію під назвою Генерал-губернаторство. Вона мала стати резервацією для небажаних народів, поляків і євреїв. Гітлер вважав, що євреїв можна буде тримати в якомусь східному регіоні мов у «природному заповіднику». Генерал-губернатор Ганс Франк, колишній юрист Гітлера, наприкінці жовтня 1939 року видав два накази, в яких прояснив офіційну позицію щодо підлеглого населення. У першому йшлося, що порядком опікуватиметься німецька поліція; у другому, що німецька поліція має повноваження карати на смерть будь-якого поляка, дії якого шкодитимуть інтересам Німеччини і німців. Франк вважав, що поляки невдовзі усвідомлять «безнадійність своєї національної долі» і визнають панування німців249.
* * *

На схід від лінії Молотова-Рібентропа свій лад накидала радянська влада. Москва розширила територію Української і Білоруської РСР на захід, долучивши своїх нових громадян, жителів колишньої східної Польщі, до процесу анексії Радянським Союзом їхньої ж батьківщини. Вступивши на територію Польщі, Червона армія виставляла радянську владу визволителькою національних меншин від польського гноблення, головним союзником селян проти панів-землевласників. Населення Східної Польщі на 43 % складали поляки, 33 % — українці, по 8 % євреї й білоруси, решта — чехи, німці, росіяни, роми, татари та інші. Але тепер, незалежно від національності й класу, все населення мало брати участь у ритуалах підтримки нового ладу. 22 жовтня 1939 року все доросле населення Західної Білорусії й Західної України мало взяти участь у виборах депутатів двох народних зібрань, тимчасовий характер яких випливав із єдиної пов’язаної з ними законодавчої ініціативи: прохання про включення території Східної Польщі до складу СРСР. До 15 листопада всі формальності було завершено250.

Радянський Союз приніс у Східну Польщу свої інститути і практики. Все населення мало зареєструватися для отримання внутрішніх паспортів, це означало, що держава знає всіх своїх нових громадян. Після реєстрації населення відбувся військових призов: 150 тисяч юнаків (поляків, українців, білорусів, євреїв) опинилися в Червоній армії. Реєстрація також дозволила плавно перейти до головного інструменту радянської соціальної політики — депортацій251.

4 грудня 1939 року політбюро ЦК партії наказало НКВД організувати висилку певних груп польських громадян, які могли становити небезпеку для нового ладу: військовиків-ветеранів, лісників, державних службовців, поліцейських і їхніх родин. Відтак одного лютневого вечора, при температурі до мінус 40 градусів, енкаведисти зібрали всіх цих людей: 139 794 особи під дулом пістолетів посадили в товарні вагони й відправили у Казахстан і Сибір. Не встигли люди отямитись, як усе їхнє життя кардинально змінилося. Вони потрапили на каторжну працю в ті самі спецпоселення, куди десять років тому засилали куркулів252.

Енкаведисти трактували родину дуже широко, тому у вагонах було повно старих батьків і дітей — осіб, яких держава вважала небезпечними. Під час зупинок охоронці обходили вагони й питали, чи є мертві діти. Вєслав Адамчик, одинадцятирічний хлопчик, питав маму, куди їх везуть — у пекло? Їжу і воду давали дуже нерегулярно, товарні вагони не мали туалету, там було дуже холодно. Дорогою діти призвичаїлися злизувати наморозь із металевих деталей. На їхніх очах літні люди замерзали від холоду. Трупи витягували з вагона й кидали у нашвидкуруч викопані ями. Інший хлопчик намагався запам’ятати померлих людей і пізніше писав, що «в наших думках лишалися їхні мрії й бажання»253.

По дорозі померло близько 5 тисяч людей, ще 11 тисяч загинуло до наступного літа. Одна польська дівчинка в сибірській школі розповідала, що сталося з її сім’єю: «Брат захворів і за тиждень помер від голоду. Ми поховали його на пагорбі в сибірському степу. Мама від хвилювання й голоду теж захворіла, два місяці лежала спухла в бараку. Вони не хотіли брати її в лікарню. Потім вони все ж поклали маму в лікарню на два тижні. А потім вона померла. Коли ми про це дізналися, нас охопив відчай. Ми пішли на цвинтар за 25 кілометрів, піднялися на гору. Ти можеш почути, як шумлять сибірські ліси, де лишилося двоє з моєї сім’ї»254.

Ці поляки були чужі й безпорадні в Середній Азії і на крайній Півночі ще більше, ніж куркулі. Вони зазвичай не говорили російською, не кажучи вже про казахську. Місцеве населення, особливо в Середній Азії, сприймало їх як додатковий тягар. «Місцеві, — згадував один поляк, — майже не говорили російською і висловлювали велике незадоволення ситуацією й потребою годувати нові роти; спершу вони нічого нам не продавали і ніяк не допомагали». Поляки не знали, що третина населення Казахстану померла від голоду якихось десять років тому. Одного поляка, батька чотирьох дітей, убили в колгоспі через взуття. Інший чоловік помер від голоду в Сибіру. Його син згадував: «Він спух. Вони загорнули його в простиню і кинули в яму». Ще один поляк помер від тифу у Вологді. Його дванадцятирічний син уже засвоїв філософію: «Людина народжується один раз і помирає тільки один раз. Так і сталося»255.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   28

Схожі:

Тімоті Снайдер криваві землі iconВідомі психологи: Ломрозо Чезаре та Лірі Тімоті
Чезаре Ломброзо народився в Італії у місті Верона 6 листопада 1835 р. У молодості Чезаре брав участь у русі за об'єднання країни,...
Тімоті Снайдер криваві землі iconТема. Українські землі під владою Російської та Австрійської імперій у першій половині ХІХ століття
Позначте назву української землі, де у 1810 – 1815 рр., І в 1831 р були «холерні бунти»
Тімоті Снайдер криваві землі iconУроків історії України клас. Тема Українські землі в XVI ст. Урок Вступ Формування картографічних знань та вмінь
Користуючись картою атласа «Українські землі в XVI — І половині XVII ст.», назвіть
Тімоті Снайдер криваві землі iconАнтропогенез як космологічно обумовлена еволюція життя на землі
Землі на хід еволюції розумного життя на нашій планеті. Обґрунтовується теза про взаємообумовленість космічного й божественного витоків...
Тімоті Снайдер криваві землі iconНаукова думка
Галичині й на Білій Русі. Це була його батьківщина й дідизна. Польський король затвердив за ним І за його родом ще й усю Лубенщину:...
Тімоті Снайдер криваві землі iconВірші Дмитра Павличка для дітей ( шукаємо рими)
Де зелені хмари яворів Заступили неба синій став, На стежині сонце я зустрів, Привітав його І запитав: — Всі народи бачиш ти з висот,...
Тімоті Снайдер криваві землі iconКонспект уроку природознавства в 5 класі Тема. Людина І Всесвіт. Астрономія наука, що вивчає Всесвіт. Мета
Всесвіту, портрети Миколи Коперника, Джордано Бруно, Галілео Галілея; малюнки із зображеннями уявлень давніх людей про форму та розміри...
Тімоті Снайдер криваві землі iconБіосфера — сфера життя, оболонка Землі, населена живими організмами. Біосфера — сфера життя, оболонка Землі, населена живими організмами
Біосфера з одного боку є середовищем життя,а з іншого-результатом життєдіяльності організмів
Тімоті Снайдер криваві землі iconО. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні

Тімоті Снайдер криваві землі iconУрок позакласного читання. «Тарас Шевченко жити буде, поки на землі житимуть люди …»
Тема уроку: Урок позакласного читання. «Тарас Шевченко жити буде, поки на землі житимуть люди …»


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка