Тімоті Снайдер криваві землі



Сторінка9/28
Дата конвертації14.04.2017
Розмір6.49 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   28

Розділ 5

Економіка апокаліпсису

22 червня 1941 року — один із найважливішийх днів в історії Європи. У цей день почалася так звана операція «Барбароса» — Німеччина напала на Радянський Союз. Ця подія стала не просто раптовим нападом, кінцем союзницьких стосунків чи новим етапом у війні. Почалася катастрофа, яку важко описати словами. Під час бойових дій вермахту (і німецьких союзників) проти Червоної армії загинуло понад 10 мільйонів солдат; від бомб, голоду й хвороб, спричинених війною на східному фронті, померли багато мільйонів мирних жителів. Крім того, в ході війни на східному фронті німці свідомо знищили до 10 мільйонів людей, зокрема 5 мільйонів євреїв і понад 3 мільйони військовополонених.

Операція «Барбароса» позначила початок третього періоду в історії кривавого краю. На першому етапі (1933–1938) більшість масових убивств здійснила радянська влада; на другому, в часи німецько-радянської дружби (1939–1941), обидві сторони масово вбивали людей. У 1941–1945 роках більшість убивств із політичних причин здійснили німці.

У контексті переходу від одного етапу до іншого постає низка питань. Якщо розглядати перехід від першого етапу до другого, то постає питання: яким чином Радянський Союз уклав пакт із нацистами? Перехід від другого етапу до третього ставить питання: чому німці розірвали цей союз? Європа Молотова-Рібентропа, про яку домовлялися Москва і Берлін у 1939–1941 роках, означала окупацію або територіальні втрати для Бельгії, Данії, Естонії, Латвії, Литви, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Польщі, Румунії, Фінляндії і Франції. Радянсько-німецький пакт призвів також до масових депортацій і загибелі громадян Польщі, Румунії і прибалтійських держав. Але для Радянського Союзу і нацистської Німеччини він означав плідну економічну співпрацю, військові перемоги й територіальну експансію коштом цих країн. Чому нацистська і радянська система мали взаємовигідну співпрацю у 1931–1941 роках і разом з тим вели у 1941–1945 роках найкривавішу війну в історії людства?


Дуже часто 1941 рік розглядають в абстрактний спосіб, як питання європейської цивілізації. У деяких концепціях німецькі (і радянські) репресивні практики розглядаються як кульмінація модерності, початком якої стали Французька революція і наполеонівські війни, коли політика засвоїла просвітницькі ідеї раціональності. Але таке розуміння модерності безпосередньо не пояснює катастрофу 1941 року. Обидва режими відкидали оптимістичні настанови Просвітництва, що суспільний прогрес упевнено йтиме слідом за розвитком науки й опануванням природи. Гітлер і Сталін схилялися радше до дарвіністських варіацій кінця XIX століття: прогрес можливий, але лише в результаті жорсткої боротьби між расами (в нацистському варіанті) і класами (в радянському). Тому знищити польські вищі класи (сталінізм) або освічені верстви польської підраси (націонал-соціалізм) було, з їхнього погляду, справою виправданою. Таким чином завоювання Польщі уособлювало міру компромісу між нацистською Німеччиною і Радянським Союзом. Цей союз дозволяв їм знищити плоди європейського Просвітництва у Польщі через ліквідацію більшої частини польських освічених класів. Радянський Союз діставав змогу розширити сферу свого варіанту соціальної рівності, а об'єктом расових схем німецьких нацистів стали десятки мільйонів людей, зокрема євреї, яких зігнали в гетто в очікуванні «остаточного розв'язання». Можна вважати, що нацистська Німеччина і Радянський Союз репрезентували два випадки модерності, які випромінювали ворожість до третього — польського. Але це зовсім не означає, що вони втілювали модерність як таку314.

Відповідь на питання, що його ставить 1941 рік, пов'язане не так з інтелектуальною спадщиною Просвітництва, як з можливостями імперіалізму; не так з Парижем, як з Лондоном. І Гітлер, і Сталін виступали проти спадщини британського XIX століття: імперіалізму як організаційної засади світової політики й беззаперечного домінування Британської імперії на морі. Гітлер, не маючи змоги конкурувати з британцями на океанах, розглядав Східну Європу як простір для нової сухопутної імперії. Але незайманим краєм східні землі не були: слід було знищити радянську державу і плоди її діяльності. А вже тоді, як висловився Гітлер у липні 1941 року, там постане «Едемський сад». Велику увагу звертав на Британську імперію ще Сталінів попередник Ленін, який вважав, що імперіалізм штучно продовжує життя капіталізму. Завданням Сталіна як наступника Леніна було захистити Радянський Союз, батьківщину соціалізму, від світу імперіалізму й капіталізму. Сталін зробив свою поступку імперіалістичному світу задовго до того, як Гітлер прийшов до влади: якщо імперіалізм існує й далі, соціалізм уособлюватиме не світова революція, а радянська держава. Після того як оформився цей ідеологічний компроміс («соціалізм в окремо взятій країні»), союз Сталіна і Гітлера був уже деталями. Зрештою, якщо країна — це острів добра посеред океану зла, то будь-який компроміс виправданий, і жоден не гірший за інший. Сталін заявляв, що альянс з Німеччиною слугує інтересам Радянського Союзу. Він сподівався рано чи пізно його розірвати, але не в 1941 році315.

Гітлер хотів, щоб німці стали імперським народом; Сталін хотів, щоб радянська система пережила імперіалістичний етап історії, незалежно від того, скільки він триватиме. Суперечність між цими двома візіями стосувалася передусім території, а не ідеологічних принципів. Едемський сад Гітлера, давній золотий вік, що його провіщало близьке майбутнє, був водночас землею обітованою Сталіна, територією, яка дісталася Радянському Союзу дуже дорогою ціною. Про неї вже було написано канонічну історію (сталінський «Короткий курс історії ВКП(б)»). Гітлер від самого початку мав намір завоювати західну частину Радянського Союзу. Сталін прагнув розбудувати й зміцнити Радянський Союз з метою протидії подібним імперіалістичним візіям, хоч йому йшлося передусім про Японію і Польщу або японсько-польсько-німецьке вороже оточення, а не про агресію з боку Німеччини. Японці й поляки набагато більше за німців переймалися культивуванням національних рухів у межах Радянського Союзу. Сталін припускав, що той, хто планує напад на СРСР, спершу шукатиме союзника всередині величезної країни316.

Радянсько-німецькі суперечності стосувалися не ідей, які живуть власним життям. Гітлер хотів війни, Сталін — ні, принаймні не тієї, що почалася в 1941-му. Гітлер плекав імперську ідею, що мало велике значення; але крім цього він активно шукав можливостей і протидіяв диктату одного дуже незвичайного моменту. Найважливішим періодом став рік між 25 червня 1940-го і 22 червня 1941 року, від несподівано блискавичної перемоги над Францією до наступу на Радянський Союз, від якого чекали так само швидкої перемоги. На середину 1940 року Гітлер завоював більшу частину Центральної, Західної і Північної Європи. Лишився тільки один ворог — Велика Британія. Уряд Гітлера отримував радянську пшеницю й нафту, а німецька армія здавалася непереможною. Чому попри всі вигоди німецько-радянського пакту Гітлер усе ж вирішив напасти на свого союзника?


Наприкінці 1940-го і на початку 1941 року Радянський Союз і Німеччина лишалися єдиними великими державами на європейському континенті, — але, крім них двох, у Європі існували й інші країни. Німеччина і Радянський Союз перекроїли карту Європи, але на карті світу далі домінувала Британія. Радянський Союз і Німеччина у певний спосіб упливали одне на одного, але обидві держави зазнавали впливу Британської імперії, ворога, який протистояв їхньому союзу. Британська імперія і британський флот формували й захищали світову систему, яку ані нацисти, ані радянська влада в близькій перспективі атакувати не збиралися. Обидві країни воліли вигравати свої війни, завершувати свої революції й розбудовувати свої імперії, незважаючи на існування Британської імперії та домінування британського флоту. Незалежно від характеру їхніх стосунків і різниці в ідеологіях, перед радянським і німецьким керівництвом стояло одне й те ж засадниче питання, пов'язане з сильними позиціями британської влади у світі. Як, не маючи надійного доступу до світових ринків і потужного флоту, великій сухопутній імперії знайти свій шлях до розквіту і влади?317

Гітлер і Сталін дійшли однакової відповіді на це фундаментальне питання. Держава має посідати велику територію й володіти самодостатньою економікою, добре збалансованою між промисловістю і сільським господарством, яка може прогодувати слухняне й ідеологічно мотивоване населення, здатне виконати історичну місію — індустріалізувати країну у випадку СРСР або побудувати аграрну колонію у випадку нацистської Німеччини. І Гітлер, і Сталін прагнули імперської автаркії в межах великої сухопутної імперії, добре забезпеченої продовольством, сировиною і природними копалинами. Обидва лідери розуміли всі вигоди сучасних матеріалів: Сталін вибрав собі відповідний псевдонім, а Гітлер приділяв виробництву сталі особливу увагу. І Сталін, і Гітлер вбачали у сільському господарстві ключовий елемент у справі завершення революції. Обидва вважали, що їхня система доведе свою перевагу над занепадницьким капіталізмом і завдяки виробництву продовольства гарантуватиме незалежність від решти світу318.

Станом на кінець 1940-го — початок 1941 року радянська і нацистська системи по-різному дивилися на війну, яку передбачали їхні величні економічні плани. На той момент Сталін мав захищати здобутки радянської економічної революції, натомість Гітлер потребував війни для економічної трансформації. Сталін досягнув «соціалізму в одній країні», а Гітлеру йшлося радше про націонал-соціалізм у кількох країнах: велику Німецьку імперію, яка принесе німцям процвітання коштом інших народів. Сталін подавав колективізацію як елемент внутрішньої класової боротьби і водночас як елемент приготування до майбутньої війни із зовнішнім ворогом. З іншого боку, економічні перспективи Гітлера могли бути реалізовані лише в ході реального військового конфлікту — власне, після повної перемоги над Радянським Союзом. Секрет колективізації (як давно завважив Сталін) полягав у тому, що вона виступала альтернативою зовнішній колонізації, тобто формою внутрішньої колонізації. На відміну від Сталіна, Гітлер вважав, що колонії все ще можна здобути десь за кордоном; колонії, про які йому йшлося, — аграрні території західного СРСР, а також нафтові ресурси радянського Кавказу. Гітлер хотів, щоб Німеччина стала, за його словами, «найсамодостатнішою державою у світі». Для цього не конче було перемагати Британію. На відміну від Радянського Союзу. У січні 1941 року Гітлер сказав військовому командуванню, що «колосальні багатства» Радянського Союзу зроблять Німеччину «неприступною»319.

Тверда настанова британців продовжувати боротьбу після поразки Франції у червні 1940 року висунула на перший план ці суперечності. У червні 1940-го — червні 1941 року Британія залишалася єдиним ворогом Німеччини, але вона виявилася сильнішою, ніж здавалося. Сполучені Штати у війну не вступили, але президент Рузвельт чітко заявив про свою позицію. У вересні 1940 року американці передали британцям 50 есмінців із правом базуватися в Карибському морі; у березні 1941 року президент отримав право (відповідно до закону про ленд-ліз) надавати іншим державам військову техніку. Після поразки Франції німці вибили британські війська з європейського континенту, але багатьох солдат вдалося евакуювати з Дюнкерка. Влітку 1940 року авіація люфтвафе вела війну з британськими військово-поівтряними силами, але не змогла завдати їм поразки; німці бомбардували британські війська, але не залякали народ Британії. Німці не змогли здобути переваги в повітрі, що неабияк ускладнювало плани з наземного вторгнення. Висадка десанту на британські острови потребувала масштабних перевезень людей і техніки через Ла-Манш, а німцям бракувало для цього військових і транспортних кораблів. Улітку 1940 року в складі крігсмаріне ходило лише три крейсери і чотири есмінці. 31 липня 1940 року, щойно почавши битву за Британію, Гітлер уже вирішив напасти на свого спільника — Радянський Союз. 18 грудня він наказав підготувати тактичні плани вторгнення з метою «знищити Радянську Росію в ході швидкої кампанії»320.


Гітлер мав намір використати Радянський Союз для розв'язання британської проблеми: не в тодішній ролі союзника, а в майбутній ролі колонії. Протягом того важливого року, між червнем 1940-го і червнем 1941-го, німецькі стратеги-економісти наполегливо розробляли способи й заходи, завдяки яким завоювання Радянського Союзу перетворить Німеччину на супердержаву, якою вона бачилася Гітлеру. Чільні планувальники працювали під пильним оком Гайнріха Гімлера й підпорядковувалися безпосередньо Райнгарду Гайдриху. Під загальною назвою Генеральний план «Ост» штандартенфюрер СС професор Конрад Меєр підготував кілька планів стосовно великої східної колонії. Перший варіант завершили у січні 1940-го, другий — у липні 1941-го, третій — наприкінці 1941-го, четвертий — у травні 1942 року. Наскрізною лінією проходив загальний задум: німці депортуватимуть, знищуватимуть, асимільовуватимуть або перетворюватимуть на рабів місцеве населення, принесуть упокореному прикордонню порядок і заможність. Залежно від демографічних оцінок, знищенню підлягали від 31 до 45 мільйонів людей, переважно слов'ян. Один із варіантів плану передбачав ліквідацію від 80 до 85 відсотків поляків, 65 відсотків західних українців, 75 відсотків білорусів і 50 відсотків чехів321.

Після того, як буде зруйновано радянські міста, німецькі фермери заснують, за словами Гімлера, «зразкові поселення», омріяні фермерські громади, які завалять Європу продовольством. Довкола крупніших німецьких поселень на 15–20 тисяч осіб у радіусі десяти кілометрів будуть квітнути німецькі села. Німецькі поселенці захищатимуть Європу до Уралу від азіатського варварства, що його буде відкинуто назад на схід. Боротьба на кордоні цивілізації гартуватиме наступні покоління німців-поселенців. Завдяки колонізації Німеччина стане континентальною імперією, здатною конкурувати зі Сполученими Штатами, іншою потужною державою фронтиру, яка виросла на жорстокому колоніалізмі та рабській праці. Схід став для нацистів «призначенням долі». На думку Гітлера, «на сході вдруге повториться той самий процес, що й під час завоювання Америки». В майбутньому, яке уявлялося Гітлеру, німці поводитимуться зі слов'янами достоту як північноамериканці поводилися з індіанцями. Волга, якось заявив фюрер, стане німецькою Місисіпі322.

У цьому моменті ідеологія сполучалася з необхідністю. Позаяк Британія трималася, єдиною адекватною візією імперії залишалося завоювання нових територій у Східній Європі. Те ж стосується наміру Гітлера звільнити Європу від євреїв: поки Британія веде війну, євреїв доводиться знищувати на європейському континенті, а не якомусь далекому острові на кшталт Мадагаскару. Наприкінці 1940-го — на початку 1941 року британський флот перешкоджав заморському розв'язанню єврейського питання. Мадагаскар належав французам, Франція капітулювала, але британці все ще контролювали морські сполучення. Радянський Союз відмовився від пропозиції німців прийняти два мільйони євреїв з Європи. Поки СРСР і Німеччина були союзниками, німцям нічого не залишалось як прийняти цю відмову й чекати свого моменту. Але, завоювавши СРСР, Німеччина могла використовувати радянську територію на власний розсуд. Щойно наказавши готуватися до нападу на Радянський Союз, Гітлер у січні 1941 року заявив перед величезним зібранням у берлінському Палаці спорту, що в ході світової війни «із роллю єврейства в Європі буде покінчено». «Остаточному розв'язанню» передуватиме не вторгнення в Британію, плани якого відклали на невизначений час, а напад на Радянський Союз 22 червня 1941 року. Перші масштабні акції проти євреїв відбудуться на території окупованої радянської України323.
Радянський Союз був єдиним реальним джерелом продовольства для Німеччини та німецьких володінь у Західній Європі, які всі разом і кожна окремо залежали від імпорту харчів. Гітлер знав, що наприкінці 1940-го — на початку 1941 року 90 відсотків усіх поставок радянського продовольства давала Українська РСР. Гітлер, як і Сталін, бачив в Україні геополітичний актив, а населення республіки сприймав як інструмент обробітку землі, який можна при потребі замінити або просто зігнорувати. Україна була для Сталіна передумовою й доказом перемоги сталінського варіанту соціалізму. Залякана голодом, терором і колективізацією, Україна годувала й прикривала Російську РСФР і решту Радянського Союзу. Гітлер мріяв про щедрі українські грунти і вважав, що німці на цій землі добуватимуть більше, ніж радянська влада324.

Продовольство з України відігравало однаково важливу роль і в нацистській візії східної імперії, і в сталінському баченні оборони Радянського Союзу. У Сталіна Україна слугувала «оплотом», у Гітлера «житницею». Німецький генштаб у серпні 1940 року дійшов висновку, що Україна «у сільськогосподарському й промисловому плані — найцінніша частина Радянського Союзу». Герберт Баке, один із чільних цивільних економістів, у січні 1941 року доповів Гітлеру, що «окупація України звільнить нас від усіх економічних проблем». Гітлер прагнув здобути Україну, «щоб ніхто не міг змусити нас знову голодувати, як під час останньої війни». Завоювання України захистить німців від британської блокади, а подальша колонізація цього краю перетворить Німеччину на світову державу на зразок Сполучених Штатів325.

У довшій перспективі Генеральний план «Ост» передбачав захоплення сільськогосподарських земель, ліквідацію тих, хто її обробляв, і заселення республіки німцями. Але наразі, поки тривала війна і якийсь час після (сподівано) швидкої перемоги, Гітлер потребував місцевого населення для виробництва продовольства для німецьких солдат і цивільних громадян. Наприкінці 1940-го і на початку 1941 року німецькі стратеги вирішили, що німецька адміністрація має використовувати в завойованій Україні колгоспи — винайдений Сталіним інструмент контролю за поставками продовольства. Деякі німецькі політики вважали за краще під час окупації колгоспи скасувати, припускаючи, що це забезпечить німцям підтримку місцевого українського населення. Але економісти вважали, що німці мають лишити колгоспну систему, щоб годувати армію та цивільне німецьке населення. У цій суперечці перемогли економісти. Підлеглий Герінга Герберт Баке, фахівець з продовольства в Управлінні чотирирічного плану, нібито заявив, що «німцям довелося б запровадити колгоспи, якби радянська влада їх уже не організувала»326.

Із погляду німецьких стратегів, колгоспи знову мали заморити голодом мільйони людей, цього разу десятки мільйонів. Колективізація принесла радянській Україні голод: спершу це стало побічним результатом адміністративних прорахунків і завищених планів хлібозаготівлі, а потім свідомим наслідком примусових реквізицій зерна наприкінці 1932-го — на початку 1933 року. З іншого боку, Гітлер наперед планував винищити голодом зайве радянське населення. Німецькі стратеги оперували регіонами, що вже перебували під владою німців. Імпортованого продовольства мало вистачити на 25 мільйонів тамтешнього населення. Думали вони і про Радянський Союз, міське населення якого виросло з часів Першої світової війни на ті самі 25 мільйонів. Їм бачилося просте розв'язання проблеми: щоб перші жили, другі мали померти. За їхніми розрахунками, кількості продовольства, виробленого колгоспами, саме вистачало для німців, але не вистачало для місцевого населення на сході. В цьому сенсі колгоспи здавалися ідеальним інструментом політичного контролю та економічної рівноваги327.

Сформульований 23 травня 1941 року «план голоду» звучав так: під час війни з СРСР і після її завершення німці годуватимуть передусім солдат вермахту та німецьке (і західноєвропейське) цивільне населення за рахунок завойованого радянського населення, особливо жителів великих міст. Продовольство з України тепер йтиме не на північ у Росію та інші регіони СРСР, а на захід у Німеччину й решту регіонів Європи. Німці вважали, що Україна (і частина південної Росії) — це «регіон надлишку», натомість Росія і Білорусь — «регіони дефіциту». Німці прирікали жителів українських міст та майже все населення Білорусі й північно-західної Росії на голодну смерть або втечу. Міста мали зникнути, край зарости лісом, а близько 30 мільйонів людей померти від голоду взимку 1941–1942 року. «План голоду» передбачав «ліквідацію промисловості, а також великої частини населення в дефіцитних регіонах». Настанови від 23 травня 1941 року — один із найбільш промовистих прикладів нацистською риторики; у них викладено чіткий намір знищити величезну кількість людей. «Багато мільйонів людей на цих територіях стануть зайвими і помруть з голоду або муситимуть тікати в Сибір. Спроби врятувати тамтешнє населення від голодної смерті за допомогою надлишку харчів із чорноземної зони можливі лише коштом поставок у Європу. Це підриватиме здатність Німеччини вести війну до кінця, ослаблюватиме здатність Німеччини і Європи опиратися блокаді. У цьому питанні має панувати абсолютна ясність»328.

Загальною економічною стратегією опікувався Герман Герінг, на той момент найбільш важливий соратник Гітлера. Він очолював Управління чотирирічного плану, яке в 1936–1940 роках займалося підготовкою німецької економіки до війни. Тепер його Управлінню доручили «план голоду» — воно мало повернути в інший бік і догнати сталінські п'ятирічки. Німці збиралися повторити сталінські п'ятирічки в задумі (завершити революцію), використати їхні результати (колгоспи), але змінити мету (оборона та індустріалізація Радянського Союзу). «План голоду» передбачав відновлення доіндустріального Радянського Союзу — набагато менше населення, слабка промисловість, немає великих міст. Наступ вермахту мав обернутися відступом назад у часі. Націонал-соціалізм мав зупинити розвиток сталінізму, а потім і повернути назад велике річище історії.

Голод і колонізація стали темою німецької політики, предметом публічного обговорення й пропаганди. «План голоду» в загальних рисах було викладено в березні 1941 року. Відповідний набір Директив з економічної політики оприлюднено в травні. У червні серед німецьких чиновників поширили тисячу примірників так званої «Зеленої папки» — трохи спрощений варіант цього документу. Напередодні нападу на СРСР Гімлер і Герінг особисто контролювали найважливіші аспекти повоєнного планування: Гімлер відповідав за стратегічну розбудову колонії згідно з Генеральним планом «Ост», а Герінг — за тактичні завдання із зачистки окупованих територій, відповідно до «плану голоду». Німці збиралися вести війну на винищення, в ході якої Східна Європа перетвориться на спорожнілу аграрну колонію. Гітлер планував ліквідувати результати діяльності Сталіна. Замість соціалізму в одній країні мав постати соціалізм для німецької раси. Такі плани виношували нацисти329.
* * *

Німці мали альтернативу, принаймні на думку їхніх союзників-японців. 13 місяців, що минули від підписання пакту Молотова-Рібентропа, віддалили Токіо і Берлін, німецько-японські стосунки було поновлено на основі військового союзу. 27 вересня 1940 року Токіо, Берлін і Рим підписали тристоронній договір. У цей момент війна в Європі точилася передусім в повітрі, між люфтвафе та британськими військово-повітряними силами, і японці сподівалися, що цей союз може бути спрямований проти Великої Британії. Японці пропонували німцям здійснити у світовій політекономічній системі зовсім іншу революцію, не ту, що її планували німецькі стратеги. Замість колонізації Радянського Союзу, вважали японці, нацистській Німеччині слід об'єднатися з Японією і завдати поразки Британській імперії.

Японці розбудовували свою імперію з островів і мислили море як метод експансії. В інтересах японців було переконати німців, що їхній головний спільний ворог — це Британія, адже такий хід полегшував японцям завоювання британських (і голландських) колоній у Тихому океані. Втім Токіо пропонувало Берліну і певну візію, яка зовсім не зводилася до потреби японців у природних ресурсах британських і голландських колоній. Грандіозний стратегічний план. Замість того, щоб воювати з Радянським Союзом, німцям краще піти на південь, вибити британців із Близького Сходу й зустрітися з японцями десь у південній частині Азії, скажімо, в Індії. Якщо німці та японці контролюватимуть Суецький канал та Індійський океан, доводило Токіо, морська потуга Британії залишиться в минулому. Німеччина і Японія стануть двома світовими державами330.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   28

Схожі:

Тімоті Снайдер криваві землі iconВідомі психологи: Ломрозо Чезаре та Лірі Тімоті
Чезаре Ломброзо народився в Італії у місті Верона 6 листопада 1835 р. У молодості Чезаре брав участь у русі за об'єднання країни,...
Тімоті Снайдер криваві землі iconТема. Українські землі під владою Російської та Австрійської імперій у першій половині ХІХ століття
Позначте назву української землі, де у 1810 – 1815 рр., І в 1831 р були «холерні бунти»
Тімоті Снайдер криваві землі iconУроків історії України клас. Тема Українські землі в XVI ст. Урок Вступ Формування картографічних знань та вмінь
Користуючись картою атласа «Українські землі в XVI — І половині XVII ст.», назвіть
Тімоті Снайдер криваві землі iconАнтропогенез як космологічно обумовлена еволюція життя на землі
Землі на хід еволюції розумного життя на нашій планеті. Обґрунтовується теза про взаємообумовленість космічного й божественного витоків...
Тімоті Снайдер криваві землі iconНаукова думка
Галичині й на Білій Русі. Це була його батьківщина й дідизна. Польський король затвердив за ним І за його родом ще й усю Лубенщину:...
Тімоті Снайдер криваві землі iconВірші Дмитра Павличка для дітей ( шукаємо рими)
Де зелені хмари яворів Заступили неба синій став, На стежині сонце я зустрів, Привітав його І запитав: — Всі народи бачиш ти з висот,...
Тімоті Снайдер криваві землі iconКонспект уроку природознавства в 5 класі Тема. Людина І Всесвіт. Астрономія наука, що вивчає Всесвіт. Мета
Всесвіту, портрети Миколи Коперника, Джордано Бруно, Галілео Галілея; малюнки із зображеннями уявлень давніх людей про форму та розміри...
Тімоті Снайдер криваві землі iconБіосфера — сфера життя, оболонка Землі, населена живими організмами. Біосфера — сфера життя, оболонка Землі, населена живими організмами
Біосфера з одного боку є середовищем життя,а з іншого-результатом життєдіяльності організмів
Тімоті Снайдер криваві землі iconО. П. Знойко Міфи Київської землі та події стародавні

Тімоті Снайдер криваві землі iconУрок позакласного читання. «Тарас Шевченко жити буде, поки на землі житимуть люди …»
Тема уроку: Урок позакласного читання. «Тарас Шевченко жити буде, поки на землі житимуть люди …»


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка