То був зовсім інший Богдан Хмельницький



Сторінка1/29
Дата конвертації22.05.2017
Розмір1,9 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29

Іван Корсак

НЕМИРИЧІВ

КЛЮЧ

Роман

Роман Івана Корсака не просто описує рік за роком життя Юрія Немирича, він вдало акцентує головні моменти діяльності майбутнього канцлера Великого князівства Руського: перехід від шведів на службу Богдана Хмельницького; службу в гетьмана І. Виговського й громадянська війна з полковником М. Пушкарем; підготовку Гадяцької угоди й новий громадянський конфлікт через неї, що й призвів до смерті Ю. Немирича.

Авторові вдалося показати небуденність постаті Юрія Немирича в українській історії, увиразнити думку, що перемогти за письмовим столом не менш шляхетно, а, може, й більш важливо, ніж у герці з шаблею в руках.

1

То був зовсім інший Богдан Хмельницький.

Тоді, при першій зустрічі в Замості, перед польським послом Юрієм Немиричем постав гетьман прудким у рухах, що цілком знехтував присталою, здавалося б, для такого знатного володаря статечністю, пам’ятався з обличчям засмаглим на полях бойовищ і в немислимо довжелезних мучених переходах; якесь дивовижне світло рожевувате, мов від багаття вечірнього, підсвічувало його лице, світло приязної долі, ратних удач і везіння, і від того світла обличчя ставало іще засмаглішим.

Зараз же перед Юрієм Немиричем сидів старий, зморхлий і посивілий чоловік, жорстоко придавлений, мов камінною брилою, хворістю немилосердною, літами, тривогами і пережитками.

Але, диво дивнеє, на цьому зіжмаканому, обезкровленому, висхлому і вицвілому, порепаному лиці зовсім не постаріли очі. В них так само, як і десяток літ тому, живим лишався непідробний інтерес, пильна увага шуліки, що помічає ген-ген унизу бодай найменший порух, хіба інколи в погляді спалахнуть жалкі й колючі іскри гніву чи замерехтіє часом мовчазна іронія або підсмішка.

Тамуючи щомоці жаль, Юрій Немирич, як теперішній посол Швеції, виклав найстисліше все, задля чого посилав його сюди шведський король Карл Густав.

— Перекажіть найяснішому королю Швеції, нашому високоповажному панові й другові, — гетьманові бракувало час від часу повітря, і він важко заковтував його, інколи схлипуючи мимоволі, — перекажіть нашу приязнь. Сповіщаємо цим також, що як від початку ми підняли зброю на захист віри і вольности, так і тепер не дамо нікому на шию нам сісти...

Гетьман примовк, перепочивав якусь хвилю, мов від тяжкої ноші, а тоді поспитав про те, що найбільше муляло і допікало. Йшла війна, Швеція, Семигородщина разом з Україною сперш мали успіх супроти Польщі, вже й Краків та Варшаву було взяли, десятитисячний козацький корпус Антона Ждановича у ділі себе утвердив, та не все так сталося, як гадалося...

— Як же вам, генералові союзної Швеції, воювалося в останні часи, вельми як до Берестя було приступили? — спалахнули у погляді гетьмана злі та поколюючі іскри. — Мав я думку, що відтоді діло скріпиться і розвою набуде. Натомість така щаслива нагода за водою Бугом спливла...

— Як підступили ми до Берестя, то польський гарнізон ще передмістя спалити встиг, — взявся оповідати Немирич. Він говорив неспішно, силився розказувати все безсторонньо, та гіркоту мимовільну подолати у голосі не подужав: — Військо союзне до облоги ладитися почало, артилерію стягнули і обстрілювати взялися — і тут польська залога витримувати наступ не зважилася, охоту явила до перемовин, а потім і до капітуляції...

В Немирича й досі перед очима була картина, як в день наступний вийшли з обложеного Берестя парламентарі з білими прапорами. Довгенько Юрій вів разом з іншими шведськими генералами перемовини про умови здачі, і тільки на шостий день капітуляцію підписали.

— Укріпити замок, на чолі залоги з двох тисяч вояків призначити генерал-майора Юрія Немирича, — приніс гонець високе розпорядження.

А далі пішло через пень-колоду, оповідав упівголоса гетьманові, і все ніяк він не міг позбутися отої невідступної гіркоти: якби помогли Немиричу там закріпитися, за собою утвердив шведський король в пограниччі прибалтійські землі, а семигородський Ракоцій Карпатське Підгір’я, то інша цілком випадала би карта. Натомість трапилося все навпаки: Ракоцій на всю Малопольщу рота розкрив, шведський монарх теж апетита собі не умалив: той у ліс, а той по дрова...

Немирич замовк, він не мав духу для дальшої оповіді, як не міг дозволити собі тою мовою гасити останні жарини здоров’я цього чоловіка, жарини, що на очах дотлівали...

А коли вже завершувалась аудієнція, гетьман раптом поспитав зовсім про інше, і голосом іншим, мовби вони були однолітками і знались хіба з дитячих літ:

— А як вам самому живеться, пане посол? Чи дихати легше тепер серед люду, ближчого за вірою, чи з вашого переходу, як мовиться, користі на два шаги, та й ті щербаті?

Сперш розгубився Немирич з повороту такого, не зразу на слово знайшовся: він належав до протестантів, антитринітаріїв, соцініан, гонимих на польських теренах; якраз через те Немирич з Речі Посполитої подався до шведів.

— Маю там добра, як з курки молока, а з верби петрушки, — несподіваний тон співрозмовника і Немирича штовхонув до відвертості. — Гріх мені на короля мого нарікати, він щиро старається жодну віру не скривдити. Та католицький вплив вельми дужий, ніде дітися його величності, мусить з цим рахуватися.

Гетьман мовчав якийсь час, дивлячись, як за вікном повільно пливли набурмосені, важкі і сердиті, вовкуваті хмари.

— Та сторона мила, де мати родила... Здається, ви з-під Житомира, зі славної Волині, — врешті озвався неспішно Хмельницький. — Ходіть до нас, як душа не перечитиме.

З несподіванки у Немирича аж ліва долоня чесатися почала. «Гроші, каже прикмета, хтось даруватиме... Ага, наздожене і ще раз дасть», — чомусь набігла цілковито стороння думка, яка найменше стосувалася того, що його ошелешило і спантеличило щойно. Він міг від гетьмана чекати чого завгодно: байдужості у життєвому присмерку людини, до якої в вікно зазирає вже ота, що з косою іржавою та щербатою, навіть гнівом узятися ясновельможний міг за вагання і нерішучість шведського короля, але саме отакої пропозиції Немирич не міг сподіватися. В якусь спробу «підставити» його перед шведською короною, спробу примітивної провокації вірити не хотілося і не доводилося.

Річ не тільки у тім, мізкував гетьманів гість, що це пропонується діючому послові й генералові чужої держави, навіть не в тому, що колись уже з ним велися перемовини як з посланником ще іншої країни, отаким собі перекотиполем; я ж воював супроти, ваша ясновельможносте, — думав, кричав у душі Немирич з неабияким подивом. І не просто воював, як генеральний полковник військ, зібраних київською і волинською шляхтою, там, у битві під Зборовим був один трапунок, про який просто не знаєш, гетьмане, чи мо’ не звернув в шалові бою уваги...

... З лиховісним козацьким гиком 5 серпня 1649 року ішла кіннота в атаку на військо коронне, хмара куряви велетенська ліпше розвідки свідчила про число нападників — гіршого часу, думав Немирич, годі для польського війська знайти. Частина вояк коронних ще переправлялася, голосно хлюпаючи, через річку Стрипу, частина шляхти не завершила обіду... Тисяч чотири з армії Яна-Казиміра тоді лягло, доки таки переправу завершили і почали під козацьким обстрілом будувати табір. І тут, в час чергової атаки, був момент, коли він весь похолонув, бо дарунка такого не часто доля підносить: на відстані пострілу Немирич упізнав необачного гетьмана.

— Мушкета! — крикнув, чи швидше гавкнув, на помічника.

Він був певен в удачі, він не мав богатирського складу, сажня в плечах, хоч рубався на шаблях терпимо, але стрільцем Немирич був досить удатним. Дотепний шведський король при прийомі на службу Немирича зволив пожартувати:

— Призначаю вас генералом артилерії. Але чи вмієте ви хоч стріляти?

Немирич тоді попросив мушкета і сказав запалити та поставити свічку на доволі пристойну віддаль. Коли гримнув постріл і погаслу від кулі свічу ще довго розглядали придворні, король докинув лише спантеличено:

— Так можна хіба щипцями погасити...

І тоді, в шалі бою під Зборовим, він вже дякував подумки долі, що піднесла йому такий розкішний дарунок: гетьман Хмельницький напевне на віддалі пострілу, він не помилиться, він не має права на помилку...

Неспішно, похолоділими руками підводив Немирич мушкета на гетьманську постать, ще хвилька — і він продірявить наскрізь отого вождя бунтівників, ще мізерна хвилечка...

Раптом щось оглушливо хряснуло, мушкета вирвало з рук Немирича, він не міг спам’ятатися, що ж відбулося — хіба пороху передали і розірвало мушкета? Ні, то куля з козацького боку на дивовижно маленьку хвилю раніше вцілила в його мушкета, він не поранений, тільки скалка дряпонула щоку, і Немирич спантеличено зворотнім боком долоні витирав з неї кров...

Невже то просто випадок, думав Немирич, зірко вглядаючись в козацькі ряди, доля піджартувала з нього вельми зле, сперш поманивши, а потім пославши на нього кулю сліпу? Він не міг повірити, що перешкодив йому ворожий стрілець. Але коли по козацьких рядах пальнули всі п’ятнадцять коронних гармат і в козака навпроти від вибуху шапку зірвало — Немирич отетерів. «То ж не чоловічисько, то дівча або жінка!», — блискавкою думка майнула, коли той козак надягав знову шапку, поправляючи розкішну косу.

Він тепер знав, що сталося. В останній час поміж козаків бачили дівчину, що стріляла неймовірно влучно, цілилася винятково лише в поважних у польських рядах персон, ротмістрів і вельмож, — і помилялася рідко. Перебіжчик-реєстровець казав, що то відьма насправді, і кулі у неї замовлені. А ще оповідали, що до тої козачки приставили шість козаків заряджати мушкети — тож наказано всій артилерії польській негайно стріляти ядрами в будь-яку жінку, яку тільки помітять у повстанських рядах.

Те було, думав Немирич, тільки чудом, ясновельможний гетьмане, я не став твоїм могильником... І тепер ти кажеш іти з тобою, служити краєві, де мати родила: в якого сірка позичити очі зможу, щоб зустрічатися поглядом з тобою щоденно, убивець зі своєю жертвою? Хто зна, можливо, й за столом одним доведеться колись сидіти, тост виголошувати, запобігливо і ласкаво зазираючи в вічі: «За ваше здоров’я безцінне, ясновельможносте...»

— Зборівська битва належить історії, — тихо проказав гетьман, глипнувши на гостя з-під напівприплющених повік — і Немирич густо почервонів, мов упіймав цей хорий старий чоловік його на гріховних якихось помислах. — Подумайте, пане посол.

— Ваша ясновельможносте, я вельми добре думатиму... — і затнувся на слові гість, відкланюючись на завершення аудієнції.







Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29

Схожі:

То був зовсім інший Богдан Хмельницький iconДержавобудівнича діяльність
Богдан Хмельницький творець Української козацької держави. Досягнення Богдана Хмельницького історики часто порівнюють зі здобутками...
То був зовсім інший Богдан Хмельницький iconІще зовсім малим був Василь, як батько покинув сім’ю, тому й писав поет: Іще зовсім малим був Василь, як батько покинув сім’ю, тому й писав поет

То був зовсім інший Богдан Хмельницький iconУрок з історії України з мультимедійною підтримкою в 5 класі за темою «Богдан Хмельницький»
...
То був зовсім інший Богдан Хмельницький iconБогдан хмельницький — людина, державний, політичний, військовий діяч мета
Мета: розкрити величезний вплив особі: Б. Хмельницького на розвиток української історії; виховувати в учнів почуття гордості за український...
То був зовсім інший Богдан Хмельницький iconТема «достойники» Вершник на бронзовому коні
Хvіі століття став своєрідним символом Києва. Це він – гетьман Богдан Хмельницький. Епітетів І титулів це ім’я не потребує. Кожен...
То був зовсім інший Богдан Хмельницький iconІнший погляд на вибори: Інший погляд на вибори
...
То був зовсім інший Богдан Хмельницький iconНауково-методичний центр
Войтюк Т. В. – Хмельницький: Хмельницький центр науки інновацій та інформатизації, 2014. – 48 с
То був зовсім інший Богдан Хмельницький iconЄвген Гуцало ментальність орди буслаєвщина
Здавалося б, безвихідної приреченості, та коли дочитуєш статтю, то бачиш, ще це начебто не зовсім так, І добре, що не зовсім, точніше,...
То був зовсім інший Богдан Хмельницький iconОсвіта. Виховання. Навчання будна, Наталя Олександрівна
Будна Н. О.; [голов ред. Богдан Будний; ред. Наталія Гаврішко; обкл. Аліна Воронкова]. Тернопіль : Навчальна книга Богдан, [2015]....
То був зовсім інший Богдан Хмельницький iconБогдан Жолдак І його творчість 21. 161. Ж 79 Жолдак Б
Ж 79 Жолдак Б. Богдан Жолдак про Карпа Соленика, Йосипа Тимченка, Івана Піддубного, Юрія Кондратюка, Миколу Лукаша / Б. Жолдак. –...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка