Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого



Сторінка10/28
Дата конвертації22.03.2018
Розмір3.79 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   28

ГРУДЕНЬ


1 грудня. Неділя. Ані шпетки настрою... Але пишу... З примусу. Таня вже вдома і, здається, це її відсвіжило. Вона наговорилася з подругою про «фабрику», про Київ, про їх знайомих. Ми так часто говоримо про все те в минулому, але думаю, що вони там бояться про нас навіть думати.

Знов мали лист від Гайдака. Прекрасна, дорога людина, вони там нас чекають, але нам звідсіль годі вирватись. Побував у пані Ґулд в Штуттґарті. Дарма. Вони опікуються тільки жидівськими втікачами і українцями зовсім не цікавляться.

Надворі тепло, час до часу перепадає дощ, хвилинами виглядає сонце. На зиму це мало подібне.

2 грудня. На завтра чекаємо перевірки в нашій оселі. Здається пусте, але наші люди так вже вимучені тими перевірками, що це наводить паніку. Побував у нас Юрій Володимирович, були і інші сусіди, багато говорили і, між іншим, я оповів чомусь про свій арешт німцями в Рівному 1942 року. Невичерпальна тема арештології нашого арештологного часу. Що це за дивне століття найшло на Европу і коли воно нарешті скінчиться.

Сьогодні рано їздили з Танею до такого, зовсім незнайомого пана Гербіґа в Штуттґарті, який ніби міг би помогти нам при виїзді до Америки. Здається, що це лиш ще одна ілюзія.



4 грудня. Учора й сьогодні суд і пересуд оселі, на вагу ставиться наше ДіПі, учора виповняли анкети, сьогодні відповідали усно. Скільки було тих анкет і скільки відповідалось. Найкраще, хотілося б на все те плюнути і піти ген, лишень не хватає зухвальства. А так сильно хотілося б… Люди схвильовані, оповідають, що їх питали, що відповідали… Покищо ніхто не знає висліду цього і ми також. Але здається, що з нами все гаразд. Урядовці УНРРИ — чоловік і жінка були чемні, на прощання сказали О-кей і Ґуд-Лак…

Учора їздили з Юрієм Володимировичем до кіна в Штуттґарті, сьогодні він від’їхав до Мюнхену. В оселі нервовий настрій, нічого не робиться, черговий лист від Маланюка:

«Любий Друже Звичайно, можна було б «для святого спокою» згодитися з Вашою самооцінкою. Але ж думаю, що Ви несправедливі до себе: застосуйте методу «повільного читання» першої ліпшої статті (за останній час), особливо невинних, на перший погляд, «рецензій», і Ви переконаєтесь, що ці «рецензії» дихають пекельним ядом придушеної ненависти, езоповщини, диявольської неправди (замаскованої під «науковість», зрештою дуже «прозору»), «читання в серцях», скісноокої підозри. Словом, є це екстракт з яду й жовчі, що має кріпость 25 літ режиму єдиного в світі. А тенденція («остлінія») є цілком виразна: зробити «з білого чорне, а з чорного біле», — а це ж є той гачок, що на нього ловлять русина від X століття. Згадайте у «Слові о Полку» — «на малоє — се великоє молвити». Вже Хвильовий — «матереубійник» і б-ик, симпатичний Ор-т — не Шіллер і т.д. А з другого боку (протилежний «хир») робить б-ка з Зерова, а (нечітке слово) з Ніковського — втілення «езопа»… Отже в той спосіб «організують», мовляв Липа «почуття». Бо ж у нас навіть дипльомовані інтелегенти черпають (коли, взагалі, черпають) безкритично. А що пише «Проф», чи «наш знаний», — ну то сумнівів не може бути.

Я не є такий примітив, щоб з того всього робив примітивні висновки, але знаю одне: люди, що дихали і жили там чверть століття атмосферою гною й крови, не можуть бути в нормальних обставинах нормальними. Принаймні — певен час. Хула «входить золотниками, а виходить пудами» — я люблю цитувати цю московську премудрість. Між іншим, за наївний контакт з продуктами власне такого стану Лена затратила життя. Совяд з цих людей буде виходити довгими роками (не кажу про щасливі винятки особливого над. здоровля). Але об’єктивно — такі індивідуми розкладають все, до чого не дітнкуться. І то, може, незалежно від їх власної волі.

Страшенно хочу побачитися на Різдво — якийсь час мій вільний. Запроектуйте «програм» — коли і як: чи я до Вас, чи Ви до мене? Бувайте, ЄМ».

Це резюме наших розмов з Маланюком на тему єдности в МУРІ. Тоді, коли я «наївно» всім вірю і намагаюсь розуміти незрозуміле — Маланюк повний недовір’я, інколи до пристрасного перебільшення. Відчуваю, що в його середовищі наростає проти мене нова опозиція, на цей раз зі старої еміграції. «Каво же слушать мне? — питається поет Мандельштам. — І вот Гомєр малчіт, а море Чорноє вітійствуя шуміт»… Найкраще хіба слухати власного сумління… І важити явища не лишень важками шальок, але й чуттям серця. Хто зна, чому мусіла віддати своє життя Лена (Олена Теліга). На думку ЄМ за її «наївні контакти» з певними «продуктами». Я мав таких контактів не менше від Лени, а залишився жити. Живуть також деякі її товариші, що були з нею до самого її кінця. Між нами можуть бути (і напевно є) не дуже світлі постаті, але ж не вони рішають, а боятися вовка і не ходити в ліс не вихід з положення.

Мені дуже хочеться, саме його — Маланюка, з його розмахом жесту і чуттям мімози, наблизити до людей сходу. Він сам втілення того поняття, апологет мужнього бачення суті:

«Мій крик, мій біль тужавии,

Випалюючи ржу і гріх,

Ввійде у складники держави,

Як криця й камінь слів моїх».

Добре. Дуже добре. Тому і хочеться наблизити його до хилих, хворих, понижених, тих, що їх десятиліттями розкладали на їх хемічні складники... Хто, як не він, міг би найкраще їм помогти? Особливо хочеться наблизити його до Шевельова, бо в цьому товаристві йому було б куди безпечніше, ніж в товаристві «племінника великої поетеси»… Але ці два велетні (обидва понад шість англійських футів росту), ніяк не хочуть сходитись. Востанне, вони були у нас обидва, ми разом гарно гостились, «знімались на карточці», Маланюк писав «вітайте Юрія», але взагалі, у них не знаходиться «спільної мови». Хто скаже чому? Взаємне, внутрішнє, невральгійне недовір’я. Бракує нерва. І з цього наставлення з’явився той його лист. Не з Шереха, а взагалі… З недовір’я.



17 грудня. Повернувся ось з Авґсбургу, їздив ніби шукати протекції у певних наших сезоново-політичних потентатів для рекомендації в Америку. Годі. Залиши цю непотрібну забавку. В консуляті Америки мене спитали, чому я не хочу вертатися до Чехословаччини… Отже ж я там до війни жив… А тепер же там знов Бенеш… Чи не міг би я дати їм свідчення чехословацьких урядів, що за мною не водиться ніяких античехословако гріхів? Такі ось бздури. Думав було знайти свідків з наших емігрантів, щоб їм це посвідчили, але… Ну, його до бісу! Хай діється, як там хочуть.

Бачився в Авґсбурзі з Кибалюком, Державином, Баркою, Іщуками. Гостився у волиняків... Живуть вони там всі купою, тісно, поверхові ліжка, простирадлові переділки… Дорогі, прекрасні люди... Завіщо їх гонять по світі? Ночував у Кибалюка і говорилось без кінця. НА МУР ведеться лобова атака, а я ж його генерал... Найкраща оборона — спокій і певність себе самого.

В їх таборі також «чистка» ДіПі. І чутки, що совєти знов будуть пробувати вертати їх «на родіну».

Мене навідав і довго говорив, цікавий добродій, колишній в’язень всіляких ЧеКа Іван Михальчук з табору Карлсруе, Форстер-Казерне. Залишив мені свої записки не конче готові до друку, але багаті, як матеріял… Можливо, зможу використати їх для «Ост»-а.



18 грудня. От, і зима, і сніг, і мороз. В оселі поволі втихомирюється, чекають на вислід контролі УНРРИ.

У світі йде до відпруження настроїв, Молотов зробився лагіднішим, Вишинський виголосив цинічну промову про нас втікачів, але, здається, не знайшов співчуття… Вони награбували і так досить. Здається, їх починають розуміти.



23 грудня. Тікають дні, тікає життя… Настрій все під зером, нічого відрадного. Була американська справа, але й та заглохла… Зрештою, Америка не вихід з положення, що буду там робити? З моєю українською мовою… Писати романи? Де ті читачі, де видавництва? Скільки у нас знайдеться аматорів літератури? Тисяча? Дві тисячі?

Але все таки пишу… Навіть без настрою. У кімнаті холодно. Щоб нагрітися, палимо в кухні ґаз…

Тужу за рідним краєм... Мабуть, моїх рідних вивезли, ніяких ні від кого вістей. Згадую бідну Василинку…

— А нас тут напевно знищать, — казала вона на прощання. Але все таки лишилася…



24 грудня. Ось і латинський Свят-Вечір. Морози до 20 степенів. Був один з Ульму і росказував, як там проходила чистка. Багато хвилювань… Це впливає на загальний настрій.

25 грудня. Досить скучний день. Рано ходили з Григорієм Олександровичем і маленьким Тодьом до лісу, бавились снігом, сміялися. Дуже мале дитя, але дуже велика дружба.

Учора лист від Д. Дорошенка:

«Високоповажаний Уласе Олексієвичу! Офіційний лист, який Ви одержали, має справді лиш формальний характер, такі листи були розіслані по різних літературних, мистецьких і наукових установах, з якими має діло Відділ Культури і Освіти ЦПУЕ. Певна річ, засилати списки, та ще й розкривати псевдоніми, нема пильної потреби. Взагалі що до списків, які від нас вимагають заокеанські земляки, або які ми самі з власної волі їм засилаємо, справа стоїть так, як Ви пишете: вони там лежать по архівах без ужитку. Та, по правді кажучи, вони там не мають і потрібного апарату, і нема кому навіть на листи відповідати. Це знаю, між іншим, від мого давнього приятеля А. Білопольського, тепер голови Укр. Допомогового К-ту в Буенос-Айресі. Він писав, — що не має фізичної змоги навіть читати всі листи, а не те, щоб відповідати.

А як діло з Вашим переїздом до Америки? Ви пишете, що маєте афідевіт до Спол. Штатів. Я теж маю афідевіт — до Канади, але що з того? На його ще не дають візи. Тимчасом нам з Наталією Михайлівною, допікають хвороби: Н. М. десять день лежала в лікарні, а тепер уже з місяць вдома, і я мушу її доглядати. А тут ще сам застудився і вже ось тиждень сиджу в хаті. Взагалі почуваю, що дуже підтоптався і, як що зима буде сувора, так як оце настала, то хто його зна, чи й переживу її.

Бувайте здоровенькі! Н. М. з свого «одра залізниї», віта Вас. Ваш Д. Дорошенко»…

Не лист — розпука. Сильна він був людина, багатюща біографія діла, видатний діяч ще до Першої війни, величезна постать часів революції, видатний науковець наук історичних, довголітній ректор Наукового Інституту в Берліні і, як казали, золотоуст на катедрі Вільного Українського Університету в Празі. Ми з ним знайомі ще з Берліну, з часів мого юнацтва 1929 року, зійшлися ближче у Празі, були близькі з Наталією Михайлівною і от аж тепер, і от аж тут… У цих таборах. А куди далі? Канада? Що буде там, з його інтелектом і його стажем, робити між фармарами та людьми «бизнесу»?… Один з останніх старої Гвардії діячів відродження. Ще десь там обертається з його товаришів, Андрій Яковлів та Олександер Шульгин. Sic transit gloria mundi.



27 грудня. Раптом знов потепліло... Навезли дров, приїхала машина їх різати, перед моїми вікнами повно гострих звуків, ділять дрова. Мій друг Тодьо завзято обстоював мою пайку палива. — Чому ти, Тодю, так обстоюєш дядю Уласа? — питають його. — Бо дядьо Увас мій приятель, — відповідає він...

Дістав листа від Осьмачки. Дуже радий, що знайшовся рукопис його «Старшого боярина», якого він залишив у Відні… Юрій Стефаник повідомив мене телеграмою, що його рукопис є і що його привезе його наречена панна Олена Драгомирецька. Я повідомив про це Осьмачку і він пише захоплено: «Вельмишановний Пане і побратиме з поля нашого слова… І дорогий Пане Уласе!...» Багато компліментів і закінчується це: «Нехай Ваша Дружина мене згадують за доброю чаркою на Свят Вечір… А коли повість знайдеться, то тоді і для мене світ поширшав… І тоді я, склавши свої страшні провини перед Стефаником і його привітаю від всього свого єства… А покищо цього немає, то я обмежуюся тим, що є...» Він нарікав на Стефаника, що той навмисне загубив його рукопис, що не було правдою…

Ніяк не можу взятися за роботу, а її ціла гора. Чекаємо висліду «чистки», бо як нас вичистили, то це значить нові мандри по муках шукань мешкання, що їх тепер не знайдеш зі свічкою.

28 грудня. Субота. Потепліло… Заходили і заходили люди. Зайшов і Іван Михальчук, який залишив мені свої записки. Залізна людина. Те, що він оповідав про свої «тюр-поди» могло вбити слона, а він лишився і дивлячись на нього — видається справді залізним. Лишень, навіть назовні, видно нерви. Курить цигарку за цигаркою з поганої махорки і газетного паперу, «йому так смакує»… Оповідав про жидів… Спочатку — своїх слідчих, які садили його «на стул» і вибивали зуби, а опісля про тих, які 1939 року втекли з Польщі до СССР, де їх одразу направили до робочих таборів в Сибірі. — Єдине, за що хавлю Сталіна, — казав Михальчук... Що він і їх туди посадив. Бо це були вони, що той «рай» нам спорудили…

А одна пані розповідала про Волинь, до війни вона там учителювала… Оповідала, як поляки фальшували вибори… Як на річці Вілії, недалеко границі, робили Водохрищі і святили воду, а люди з совєтського боку, під різними виглядами йшли до річки, щоб набрати тієї води, звідки їх гнала совєтська сторожа...

По обіді, довго бавився з Тодьом, читав коректу четвертого аркушу «Василя Шеремети», купався. Говорив з Шерехом… Він живе між Мюнхеном і Корнталем, переважно в потягах. Пише, редагує, корегує, проектує. І все на ходу. І має з цього самі неприємності.

31 грудня. Вечір. Вівторок. Останній вечір і останній вівторок цього року. Для нас тяжкого, невиразного, розгромного. Насувається багато питань і нема на них відповіді. Де ми були цього дня минулого року? Перед минулого? В мандрах. В Оффенбаху, у Люнденбургу, в Городку. Колись ми мріяли про Европу заходу. Маємо її… Ходимо по її руїнах і шукаємо долі. Невже це її апокаліпсис? Догоряння її могутности? Невиразні, дуже невиразні обрії.

Біля мене ось тихо. Таня прилягла відпочити, до нас мають зайти Рая і Гриць Костюки, щоб разом зустріти Новий рік о годині дванадцятій. Був Шерех, але він від’їхав до Мюнхену, де живе його мати.

Настрій глибокої мелянхолії.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   28

Схожі:

Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconКозацька Покрова 14 жовтня ─ Покрова Бо-жої Матері
Тож нічого дивного, що наш народ шукав допомоги й опіки, проти якої не може встояти жодна людська сила, а тією поміччю була якраз...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconІ мене в сім'ї великій, в сім'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом
Мета: удосконалювати навички учнів, систематизувати свої знання за періодами творчості Шевченка, перевірити глибину знань текстів....
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconЛусі Мод Монтгомері Альпійська стежина
Отож я мушу бадьоро розповісти свою нудну історію. Якщо з цього не вийде нічого кращого, то нехай, принаймні, вона заохотить якогось...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconГерман Гессе Степовий вовк
Я спробую в ньому викласти свої спогади про Степового Вовка. Мої відомості про нього дуже скупі, а про його минуле, про його походження...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconМихайло Максимович – знаний І загадково невідомий Споминайте мене хоч мислями
«Споминайте мене хоч мислями Споминайте мене хоч устами Споминайте мене добрими словами…»
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconПоїзд у ніщо (замість передмови)
Підійшовши до вікна вона не бачить ні неба, ні птахів, ні свого відображення на склі. Їй нічого не потрібно. Вона чує биття свого...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого icon«Він світив,як сонце, до нього люди тяглись, як до сонця. Він умів гриміти, як грім, і його грому боялися усі плазуни і негідники»
М. Рильський) Село Грунь на Сумщині. Музей О. Вишні "Постріл Хвильвого, дні І тижні мало не божевілля І все пішло шкеребертть. Нічого...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого icon“Мене не можуть люди не почути…”
Я вибрала Долю собі сама. І що зі мною не станеться, у мене жодних претензій нема до Долі моєї обраниці
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconТалановита письменниця Неля Шейко-Медведєва
«У мене не було жодної іграшки, купленої в магазині. Я сама майструвала ляльки, придумувала їм казкові біографії, змушувала їх жити,...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconУ своєму ранньому дитинстві я уже чув, доходило до мене, що, окрім нашого хутора, у світі існують також
Варшава, Берлін. Потому – Київ, Москва. Як І кожна невідомість, міста манили мене заклично своєю загадковістю


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка