Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого



Сторінка15/28
Дата конвертації22.03.2018
Розмір3.79 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   28
    Навігація по даній сторінці:
  • ЛИПЕНЬ

ЦУФФЕНГАУЗЕН БІЛЯ ШТУТТҐАРТУ


Венера, як правдива мати,

Для сина рада все оддати,

З Вулканом рада в кузні жить.

І. Котляревський, «Енеїда».



30 червня. Понеділок. Табір під горбиком з краєвидом на долину міста Цуффенгаузену в новеньких казармах, побудованих перед війною і не заторкнутих її пери-петіями. Покинули Корнталь о десятій годині ранку, прибули сюди перед одинадцятою, примістили нас у казармі — брудні, обдерті кімнати, люди мешкають гуртами. Нас з Танею примістили в окремій і навіть досить чистій кімнаті на третьому поверсі, число 21 4-го бльоку з прекрасним краєвидом на широку долину і далекий, в синяві протилежний її бік.

Одразу нас відвідали різні люди, а в тому і Маруся Куниця, яка тут також появилася… Не маємо ще де варити і навіть де нагріти чаю. але Таня каже, що в щасливому Совєтському Союзі, навіть у самій Москві, люди тішаться, коли можуть мати хоч таке мешкання для цілої родини. Що то чекає нас на цьому місці? Боже, поможи!


ЛИПЕНЬ


6 липня. Дні втікають, все ще не можу помиритися з таборовим життям — вічний ярмарок з каруселею. За цей час я побував в Ульмі (2-3 липня) на з’їзді науковців. Жалію, що не можу приділити більше уваги справі наших науковців, просто за браком часу, як також дуже побіжно приходиться збувати справи студентські, пластові, журналістів… На з’їзді науковців міг побути тільки на одному їх засіданні, скласти від МУРу привітання і бігти далі. Безліч розмов з Шерехом про мурівські гаразди і ледве встиг побувати на концерті Нестора Городовенка. Ночував у Багряних, щоб на другий день спішити до Цуффенгавзену, де чекає на мене купа писанини і невлаштована кімната.

Неділя. Уночі був дощ і похолодніло. Писав статті для «Вістей» і «Трибуни»… На щастя мене трохи звільнила моя хвороба. Маємо намір відвідати Гартманів, які живуть в Кальтенталі на другому боці Штуттґарту, вулиця Гірзауер 14.



13 липня. Учора, по другій годині полудня, повернувся з Авґсбургу. Побував на з’їзді литовських письменників, що його було перенесено з минулого місяця, на 11 цього місяця. Після богослуження в костелі, його відкриття, відбулося о годині 9-ій короткою промовою голови їх Об’єднання Статиса Сантвараса. Реферати професорів літератури Пранаса Скардзіуса і Вінкаса Маціунаса. Я, розуміється, не міг з того нічого довідатись, лишень мені трохи перекладав щось німецькою мовою пан Сантварас,

з яким ми разом сиділи. Також в німецькій мові я зложив їм привітання від МУРу і дістав багато оплесків. Після першого засідання, в костелі св. Антонія, відбувся спільний обід, де я дістав окреме привітання і познайомився з багатьома їх літераторами, імена яких не зміг запам’ятати.

І хоча між нами великою перешкодою є наші мови, яких ми не можемо розуміти взаємно, але й таке зовнішнє, німе знайомство має для нас велике значення. Нас єднає наша спільна політична недоля і навіть наша минувшина часів Литовсько-Руської доби, коли їх окупація наших земель спричинилася до русифікації їх культури цілком добровільно, тож то за час окупації їх Московією, їх культура відрусифікувалася і стала знову твердо литовською.

Ночував дві ночі у земляка з часів Праги Мирослава Григоріїва, який зайнятий тепер виданням пластового журналу, мав намір їхати до Берхтесґадену на з’їзд Об’єднаних Мистецтв, чекав на запрошення, такого не дочекався не дивлячись на те, що на програмі з’їзду зазначено мій реферат, порядно на них розсердився і поїхав додому… Де вже чекало і моє запрошення на 12 і 13 липня, що вже було для мене пізно. Я лиш відкликав телеграфічно нашу там присутність і на цьому скінчилося.

Також на ці самі дні я мав запрошення на з’їзд Союзу Українських Журналістів, з якого також не міг скористатися і також з причин тих самих. Запізно. Zu spat.

20 липня. Але все таки з’їзд ОМ відбувався, моя телеграма не встигла йому перешкодити і ось перед мною лист Юрія Володимировича:

«Мюнхен, 14.7.47. Дорогий Уласе Олексійовичу! Вчора ввечорі я повернувся з конгресу мистців і посилаю Вам короткий звіт. З’їзд провадив Блавацький. Від ОУМ (Об’єднання Українських Музик — У.С.), читав доповідь Витвицький — про потребу мистцям бути добрими громадянами і мати незаплямовану біографію. Це було трошки загально-відомої істини, трошки моралі. Потім Козак читав від малярів — кілька критичних слів, щоб не захоплюватися самими собою. Потім Костецький щось дуже довго говорив від ОМУСу (театралів), але я вже не слухав, бо вже було видно, що Ви не приїдете, і треба було щось виголосити від МУРу. У своїй імпровізації я поставив дві проблеми: влада мертвого над живим у нашому еміграційному житті і стосунки між мистцем і добою в наш час. Було пошите на живу нитку, але люди плескали більше, ніж попередникам. Потім було обговорювання — таке, як звичайно в нас буває: про все на світі, аж до приділу цигарок мистцям, поле вияву ображених амбіцій, трошки проблем, але мало, зате безліч порожніх слів. Потім Блавацький читав проект статуту і його приймали при постійних запереченнях і протестах Шаяна.

За статутом конгрес вибирає президента ОМ і його заступника і затверджує визначених окремими об’єд-наннями представників до Ради по два від кожного. Я виїхав, покинувши всю цю музику, сказавши Витвиць-кому й Славутичеві, щоб вони висували від МУРу на президента Вас, на заступника — Блавацького, а в раду —-Косача і Білецького. Мусів узяти на себе цю смілість, бо інакше б уся справа пропала. Правда, не знаю, чи дійшло до виборів, бо Шаян увесь час вимагав, щоб виборів не було, бо, мовляв, мало людей від МУРу (такий патріот МУРу). Проте, може він втихомирився після мого від’їзду, бо, мабуть, найбільше репетував з побоювань, щоб мене не вибрали кудинебудь. Членів муру було 13. Шлимкевич, Грицай, Гарасевич, Керницький, Левицький, Косач, Костецький, Славутич, Орест, Шаян, Людмила Коваленко, Гординський і я.

Привозив Вам матеріял усього «МУР» — 4, гадавши, що Ви його передасте Гр. Ол. Бракує тільки Вашої статті і хроніки — хроніки через Степаненка, бо треба про-токолів нашого з’їзду. Де він тепер? Якщо побачите його, то скажіть йому, будь ласка, а мені пришліть його нову адресу. Також дуже прошу прискорити присилку Вашої статті.

Державин умістив байку про мене в «Комарі». Якщо я мовчав поки вона була гектографована, то більше мовчати не збираюся. Надсилаю Вам офіційну заяву і прошу цю справу розглянути.

Дуже шкода, що Ви не були на конгресі, він набрав би зовсім іншого характеру. Голодна дієта, що була там запроваджена, була б дуже корисна для Вашої хвороби. Та вже пропало. Привіт Т. Ф. Ваш, Ю. Шерех. П.С. Ще дві справи: Риндик просив посвідку, що він працює, як письменник повний робочий день і не мусить бути використовуваний на інші роботи для таборової управи. Я про це Вам писав, але він знов пише, що не одержав і що справа дуже пильна. Будь ласка вишліть йому на адресу: Міттенвальд, Ґебірґйеґерказерне, Адм. Бльок 123. Друге: Гл. Східний прислав з Парижа заяву до МУРу. Коваленко просить Вас написати рецензію на йо-го книжку для неї»…

І до цього заява з приводу наклепницької байки Державина на Шереха з вимовною назвою «Господар і Свиня» підписана «Солітер», у якій інсинується Шерехові («Шелест»), ніби той пише рецензії з матеріяльних інтересів. «Одно з двох: або це обвинувачення відповідає дійсності, і тоді мені не місце в МУРІ і в літературній критиці взагалі, або — це нахабний наклеп і в МУРІ не місце його авторові».

Це зрозуміло. Але не зрозуміло, як може людина з освітою університету і титулом професора, вдаватися до таких засобів «боротьби» зі своїм колегою. Шерех просить «щось з цим зробити»… Але що, але як? Це питання етики, моралі, рівня культури. Не мені цим займатися. Найкраще, щоб вони самі знайшли якийсь з цього, гідний їх професорства, вихід.  

Довідуюсь, що на конгресі ОМ (що за величність!) вибрано таки «президента» і ця честь, без моєї згоди, припала мені. З двох кандидатів — Блавацького і мене, я дістав 39 голосів, Блавацький 17. Я негайно виїхав до Авґсбургу і Мюнхену, щоб цю заплутану справу вияснити. У Авґсбурзі Славутич пояснив, що вони там на мене чекали, не розуміли чому я не з’явився, ніякої телеграми не одержали і виходили з положення, як могли. Запізно вислані запрошення — справа Костецького і ніхто не знає, чому так сталося.

У Мюнхені я накинувся спочатку на Костецького, опіс-ля на Шереха. Обидва запевняли, що в цьому ніякої злої волі не було, лиш звичайний хаос упорядчиків. Я зчинив лемент, ніякого такого президентства не приймаю, не маю для цього ані часу, ані настрою, ані потреби, але, як завжди в таких випадках, мене зраджував характер, виступали на кін докази й агументи, що це необхідне, що треба погодитися, піддавалось меду, що ніхто інший не зможе замінити цієї гідности і я воленс-ноленс підносив руки і здавався. Можливо, що воно й справді потрібне.

Хоча я мав нагоду, особливо тут у Мюнхені, переко-натися, що мої зусилля примирити громадянство дають наслідки. Раз-у-раз зустрічав людей, які схвалюють філософію і мою тактику дії і навіть сама, її величність «Українська Трибуна», погодилася на деякі компроміси зі мною і її роблять тепер не самі лиш «блискучо-відокремленці», але й нормальні люди.

29 липня. Ми з Танею все збираємось і збираємось виїхати в гори Берхтесґадену і ніяк не маємо щастя. А відпочинку потребую вельми. Багато нервуюся, а це шкодить на шлунок. Появилась дурненька статейка у маленькому журнальчику «На сторожі»(!), з вирвою бляшано-ура-патріотизму, скерована проти мене і мої нерви вже бунтуються. А чого? А може й справді я потребую ще повчитися дечого від інших? При чому тут нерви?

Тим більше, що ось і інша точка бачення нашого діла: лист від Президії Загального Студентського З’їзду до нашого правління. «Українське студентство, якому дорогі досягнення української культури, устами своїх делегатів доручило Президії Загального З’їзду Об’єднаного Студентства вітати наших робітників пера та їх мистецьку централю.

Студентство радіє, що «Золота Брама» стає синонімом поважних досягнень майстрів слова й бажає, щоб гасло боротьби за велику літературу скоро здійснилось. Книги наших письменників стануть тоді творчим цементом для нашої спільноти й причиняться до загоювання ран непорозумінь, задразнень. А саме — єдности української спільноти бажає українське студентство найбільше, зокрема в хвилині, як само дало воно доказ, що зуміло по-бороти в своїх рядах дух незгоди й руїни. За Президію З’їзду — Д-р Володимир Янів — предсідник. Євген Пизюр — заступник, Матей Гута — заступник, Олекса Горбач — секретар, Марта Калитовська — секретарка, Петро Стерчо — секретар. За згідність: Олекса Горбач — секретар ЦЕ-СУС-у».

Отже, горі серця! Хай живе МУР, хай живе ЦЕСУС! І Велика література! І єдність української спільноти! До речі, передмова до першого числа нашого журналу «Арка», під редакцією В. Шереха, цілковито солідаризується з думкою Президії Загального Студентського З’їзду.

Побував я знов в американському консуляті, вони там тепер почали шукати за мною інших гріхів, на цей раз… комунізму. Їм треба б наперед пошукати у своїй голові третьої клепки. Цікаво, хто їм таке сугерує? Казали, що вони хотіли б познайомитись з моїми творами, а тому вони збираються одного разу мене відвідати. Я сказав — дуже прошу і ми розійшлись приязно, але чи поїдемо ми до Америки — питання відкрите.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   28

Схожі:

Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconКозацька Покрова 14 жовтня ─ Покрова Бо-жої Матері
Тож нічого дивного, що наш народ шукав допомоги й опіки, проти якої не може встояти жодна людська сила, а тією поміччю була якраз...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconІ мене в сім'ї великій, в сім'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом
Мета: удосконалювати навички учнів, систематизувати свої знання за періодами творчості Шевченка, перевірити глибину знань текстів....
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconЛусі Мод Монтгомері Альпійська стежина
Отож я мушу бадьоро розповісти свою нудну історію. Якщо з цього не вийде нічого кращого, то нехай, принаймні, вона заохотить якогось...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconГерман Гессе Степовий вовк
Я спробую в ньому викласти свої спогади про Степового Вовка. Мої відомості про нього дуже скупі, а про його минуле, про його походження...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconМихайло Максимович – знаний І загадково невідомий Споминайте мене хоч мислями
«Споминайте мене хоч мислями Споминайте мене хоч устами Споминайте мене добрими словами…»
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconПоїзд у ніщо (замість передмови)
Підійшовши до вікна вона не бачить ні неба, ні птахів, ні свого відображення на склі. Їй нічого не потрібно. Вона чує биття свого...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого icon«Він світив,як сонце, до нього люди тяглись, як до сонця. Він умів гриміти, як грім, і його грому боялися усі плазуни і негідники»
М. Рильський) Село Грунь на Сумщині. Музей О. Вишні "Постріл Хвильвого, дні І тижні мало не божевілля І все пішло шкеребертть. Нічого...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого icon“Мене не можуть люди не почути…”
Я вибрала Долю собі сама. І що зі мною не станеться, у мене жодних претензій нема до Долі моєї обраниці
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconТалановита письменниця Неля Шейко-Медведєва
«У мене не було жодної іграшки, купленої в магазині. Я сама майструвала ляльки, придумувала їм казкові біографії, змушувала їх жити,...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconУ своєму ранньому дитинстві я уже чув, доходило до мене, що, окрім нашого хутора, у світі існують також
Варшава, Берлін. Потому – Київ, Москва. Як І кожна невідомість, міста манили мене заклично своєю загадковістю


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка