Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого



Сторінка17/28
Дата конвертації22.03.2018
Розмір3.79 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   28

ВЕРЕСЕНЬ


5 вересня. Деяка зміна в нашому побуті, дістали інше приміщення в 1-му бльоці, на першому поверсі кімната 39. Ще кращий вигляд з вікна ніж було в попередньому бльоці, але знов такий той самий коридор з його карусельним гамом.

Дістав цікавого листа з Канади, знаходиться там доб-родій, що хоче фінансувати наш туди переїзд. 1-го вересня знов нас покликали до американського консуляту. Сказали, що ми все таки дістанемо дозвіл до Америки. Тим часом ми сприймаємо це досить байдуже. Нас записано також на виїзд до Аргентини. То ж то ми найбільше схильні до виїзду до Канади. Побачимо, куди нам вийде скорше і краще. Завтра маю їхати до Авґсбургу на засідання ОМ. Гарні, але сухі дні.



13 вересня. Учора одержали з Америки від Гайдака пакунок KRRE. Це тижнева порція харчів американського вояка, у якій не бракує, ані солодкого торта, ані м’якого туалетного паперу. Перед парою днями у нашому таборі гостив оперовий ансамбль мого доброго приятеля диригента Богдана Пюрка. Ми були на «Тоска»…

Нарешті, я скінчив перерібку «Марії» для французького перекладу… Понаписував серію листів. Їздив до Авґсбургу на засідання ОМ, перебув там суботу й неділю, а вечором в неділю від’їхав до Ульму. Багряних не застав, вони виїхали до Міттенвальду, ночував у Білецьких.

У понеділок поїхав до Льонзе, де ми домовились зустрітись з Танею, яка гостювала у Куниць… Гарно там гостили, бавились і ночували, а рано у вівторок поїхали до Штуттґарту разом з пані Марусею, яка там має свої якісь таборові справи.

15 вересня. Невмолимо відходять дні, коли ми повинні б нарешті десь знайти для себе якесь постійне місце. Ще кілька років і це буде здаватися: пізно. Учора ми з Танею і пані Хомовою, нашою близькою сусідкою з Корн-талю, поїхали до Пльохінґену до таких знайомих Королів. Там обідали й вечеряли, я не був вистачально обережний, щось з’їв заборонене і поплатився болями шлунка. Вечором вернулися додому.

У таборі, на сходах нашої казарми, зустріли диригента Пюрка, який зайшов до нас і ми проговорили з ним до 12-ї ночі. Музика, композитори, українська музика, українське мистецтво взагалі і нарешті мій «Ост». Сьогодні Пюрко просив мене, щоб я поговорив на цю саму тему в цьому самому стилі з цілим його ансамблем.

Неймовірна спека й суцільна посуха триває... Сьогодні ми довідались, що група наших людей, яка записалась на виїзд до Аргентини, ніби то одержали вже візи. До тієї групи записано також і нас. Цікаво, куди то закине нас наша доля. До ЗСА, до Аргентини, а чи до Канади? Додому, не сміємо навіть і думати.

24 вересня. Передучора, зовсім несподівано, дуже голосно з гусарською бравурою, застукав до наших казармянських дверей ніхто інший, як сам Юрій Клен. Ніколи я не бачив ще його в такому бурхливому настрою. Він тількищо повернувся з Боденського озера, де безконечно купався й загоряв на гарячому вересневому сонці.

Розуміється, ми його щиро вітали й залишили у нас наніч. Він мав у таборі авторський вечір, на якому прочитав свою новелю «Яблоко», публіки не було багато, але загальний настрій добрий. Ми з ним говорили, говорили й говорили. Я показував йому лист Донцова, на який він не сказав нічого, лишень відложив не читаючи, зазначивши, що наш шановний доктор, мабуть має час на такі довгі листи.

Перед тим, минулої суботи, я був у Гартманів, на ад-ресу яких скеровано всю нашу пошту. Там зібралась гро-мада цікавих людей німців і ми багато з ними розмовляли на тему сучасної політики. Я дістав пачку листів і між ними перший лист з Аргентини, з Буенос Айресу від Євгена Онацького.

«З вересня 1947. Вельмиповажний і дорогий Пане Самчук! Отримав вчора, як редактор «Нашого Клича», два числа «Укр. Вістей» з додатком «Літературного зошита» ч. 4-5 з Вашою статтею «Нерви». Цю статтю передрукую в Н. Кличі. Не знаю, чи він до Вас доходить: ми шлемо один примірник на редакцію «Вістей». Коли б Ви хотіли, могли б слати один і для Вас спеціяльно. В ньому з’явилася вже Ваша стаття «Розмова з хоробрими», а в цьому числі, що виходить завтра, буде «Тим, що не хочуть». Все це дуже гарні й потрібні речі. Передрукую я, мабуть, і Вашу сильветку про Коновальця, що у «Вістях». В Н. Кличі з мого могли б читати «В Вавилонському полоні» — спомини, що вийдуть окремою книжечкою; уривки з моєї «Енцикльопедії символів, обрядів та вірувань українського народу», — самі символи та коротенькі нариси зі «Школи життя», які я пізніше хочу теж зібрати в окрему книжку. Я тут не тільки редагую часопис, але й пишу (або бодай — переписую) його. Наша кольонія тут страшенно некультурна і темна, — інтелігенції дуже мало — який десяток інженерів та маса так знеохотила їх своїми плітками та наклепами, що вони не беруть участи в громадському житті: Буяє «угерівщина», представлена кількома особняками, але без всякого морального стриму і без волосся на язику. На 120,000 масу тільки яких 3,000 належить до національних організацій. Наш Клич має тільки 700 передплатників, а тиражу 1200. Отже видання — цілком дефіцитне. Маю надію, що за рік підуть справи краще, але покищо стан не веселий. Саме цими днями відбувся тут український комуністичний з’їзд, і Перон сказав, а радіо повторило, що головне джерело комунізму в Аргентині, це деякі українські організації. Це не витворює сприятливих умов для допущення сюди більшої кількости наших емігрантів… Яких 40,000 взяли були совітські пашпорти (відмовляючись навіть від аргентинського громадянства!), щоб вернутися на «родіну»! Неймовірне, але правда… Пришліть мені попередні числа Вашого «Літературного Зошиту». Буду вельми вдячни. Ваш щиро, Євг. Онацький». Приписка збоку: «Писати мені можете, або на адресу Н. Клича, або Ceile Yonte 3047, Buenos Aires».

Такі листи приємно читати… Як також приємно читати книгу Івана Євдокімова «Рєпін». Поправляюся. Мій «гомеопат», до якого почав тепер заходити в Цуффенгавзені, здається, поставить мене на ноги. Зрештою, це все нерви. Їм все і набираюсь сили, а то вже було зовсім скапсанів від неможливих дієт. То була спека, а тепер холод і навіть дощ. Для розради душі.

25 вересня. Коли б хто міг розказати, скільки неймо-вірно тяжких думок і трагедійних відчувань увійшло до мого мозку і серця за ці тяжкі роки нашого макабрично-го скитання. Тягуча невиразність, безмежна безнадія. Нема і не може бути чогось, щоб могло визволити від цих по-чварних навал. Що ми за такі люди і за якими законами буття нам прийшлося нести цей масовий тягар масового вигнання фактично в небуття. Їхати за океан? Щоб десь скінчити життя і відійти в ніщо. Нема! Нічого нема! Нас може спасти хіба чудо, але де його взяти те чудо? Мені ось сорок два роки, а я жебрак на хлібі міжнародньоі організації тих, що нас не хочуть і не люблять. Фатальна, універсальна безнадія!

29 вересня. У нас гостює Юрій Дивнич (Лавриненко). Учора їздили з ним оглянути парк і замок королів Вюртемберзьких Людвіґсбурґ. Дуже багато розмовляли про МУР і партії. Він проти партій, як і я, за солідарність усіх людей українського роду у вигнанні сущих. Маємо думку захоронити газету «Українські Вісті» від намагань опанувати її партійним УРДП і зробити ту газету органом надпартійного, всеукраїнського думання, акумулятора національного етосу. Учора весь вечір проговорили про це з Гр. Олександровичем, лишень він таких думок не може збагнути. Ідеології і партії для нього зрозуміліші поняття, ніж національний етос. «Ідея добра, — скаже він. «Що ж... Пробуйте..

Крім того, були на концерті Н. Городовенка, який гостює у нашому таборі. Був так схвильований розмовами, що погано спав.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   28

Схожі:

Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconКозацька Покрова 14 жовтня ─ Покрова Бо-жої Матері
Тож нічого дивного, що наш народ шукав допомоги й опіки, проти якої не може встояти жодна людська сила, а тією поміччю була якраз...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconІ мене в сім'ї великій, в сім'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом
Мета: удосконалювати навички учнів, систематизувати свої знання за періодами творчості Шевченка, перевірити глибину знань текстів....
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconЛусі Мод Монтгомері Альпійська стежина
Отож я мушу бадьоро розповісти свою нудну історію. Якщо з цього не вийде нічого кращого, то нехай, принаймні, вона заохотить якогось...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconГерман Гессе Степовий вовк
Я спробую в ньому викласти свої спогади про Степового Вовка. Мої відомості про нього дуже скупі, а про його минуле, про його походження...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconМихайло Максимович – знаний І загадково невідомий Споминайте мене хоч мислями
«Споминайте мене хоч мислями Споминайте мене хоч устами Споминайте мене добрими словами…»
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconПоїзд у ніщо (замість передмови)
Підійшовши до вікна вона не бачить ні неба, ні птахів, ні свого відображення на склі. Їй нічого не потрібно. Вона чує биття свого...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого icon«Він світив,як сонце, до нього люди тяглись, як до сонця. Він умів гриміти, як грім, і його грому боялися усі плазуни і негідники»
М. Рильський) Село Грунь на Сумщині. Музей О. Вишні "Постріл Хвильвого, дні І тижні мало не божевілля І все пішло шкеребертть. Нічого...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого icon“Мене не можуть люди не почути…”
Я вибрала Долю собі сама. І що зі мною не станеться, у мене жодних претензій нема до Долі моєї обраниці
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconТалановита письменниця Неля Шейко-Медведєва
«У мене не було жодної іграшки, купленої в магазині. Я сама майструвала ляльки, придумувала їм казкові біографії, змушувала їх жити,...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconУ своєму ранньому дитинстві я уже чув, доходило до мене, що, окрім нашого хутора, у світі існують також
Варшава, Берлін. Потому – Київ, Москва. Як І кожна невідомість, міста манили мене заклично своєю загадковістю


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка