Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого



Сторінка18/28
Дата конвертації22.03.2018
Розмір3.79 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   28

ЖОВТЕНЬ


1 жовтня. Середа. Вечір 29-го вересня для мене пам’ятковий. Ми з Лавриненком виїхали до Ульму з наміром вибороти надпартійність «Укр. Вістей». Їхали з пригодами, було дуже тісно в потязі, прибули до Ульму вечором і опісля, до першої години ночі у Багряного проговорили над справами «Укр. Вістей». Розмови були бурні, темпераметні, головне було переконати Багряного і Дацька залишити всі ті «партії» і покласти основу для нового, надпартійного, суспільно-громадського руху, за об’єднану, здорову по-літичну думку всеобіймаючого, ділового українства, ба-зованого на толеранції всіх українських пігментів ідеологічних за вийнятком комунізму, з газетою загального на-ціонального вияву типу американської «Свободи», яка опиралася б не на партію, а на громадянство, або організацію фінансово-господарського характеру, що його, замість партії, треба було б заложити. .

Така газета мобілізувала б всю читацьку масу поза бандерівцями, а згодом могла б притягнути також і бан-дерівців, бо вони побачили б, що з ними ніхто не буде сперечатися за «владу» в таборах, які не триватимуть довго, а говорити про діло, справу й організацію українського громадянства в широкому світі. Рано чи пізно «партії» дійдуть до точки… Вони не матимуть під собою реального груту, бо наступне наше покоління не зможе ро-зуміти наших зацікавлень, а до того, нові умови побуту поставлять перед нами також нові завдання життя.

Але я бачу, що Багряний не може зрозуміти такого ставлення політичної справи. Він розуміє партії, ідеології, соціялізм, комунізм, фашизм, центральний комітет, генеральний секретаріят, ревалізація за провід, гра між фракціями, шахування між противниками. Це спорт. Сама по собі гра задля гри без ніякого практичного сенсу… А коли об’єднання, то це має бути ряд зустрічей окремих груп, безконечні між ними суперечки з вічно підступними «нашими» засадами, намагання одні одних обманути і в остаточному ніколи не дійти до ніякої «згоди». А ідеологи типу Донцова будуть доказувати, що саме так і треба, що перемагають не «згода в семействі», а воля одиниць, бо такий закон природи й іншого не може бути.

Я доказував, що наша еміграція вже сама по собі є партія, наші противники в Москві її так і трактують, всі ми для них «буржуазні націоналісти», «німецькі коляборанти», «прислужники американського капіталізму» і, розуміється, фашисти, фашисти й фашисти, навіть коли Багряний так само ненавидить це слово, як і ті в Москві.

Не можу зрозуміти яка різниця між Донцовим в Лондоні і Феденком в Мюнхені. Що той говорить одно, а той інше.

Ні, між ними ніякої різниці в наставленнях «боротися» за їх ідеали між ними самими без ніякого практичного значення для життя взагалі. Це цвіт-пустоцвіт, різних кольорів і різних запахів, який одначе не дасть ніякого плоду.

Що нам потрібно, це організації суспільної сили. Господарської, фінансової, культурної й політичної. Люди, що вийшли в світ переважно з різними фаховими знаннями повинні їх належно використати в інтересі їх самих і всього громадського цілого. Ті, що не мають фахів, повин-ні їх набути. Організувати торговельні спілки, банкові корпорації, індивідуальні підприємства. Щоб мати силу того капіталу у просторі, де ми маємо жити. Щоб фінансувати наші «вільні» академії наук, вільні університети, вільні видавничі спілки, вільну пресу, вільну школу, вільну церкву. І тим самим вільну політику. Яку робитимуть не ревалі-зуючі розсварені гуртки, а фахові, або бодай добрі аматори покликанці, які цю справу люблять і готові присвятити їй своє життя. Так само, як і ми, письменники, поети, науковці, малярі, музики, театрали. Така маса таких прекрасних людей і ми готові так безпардонно їх розтринькати по різних партіях на втіху ворогам і на зло нам самим.

Тому нам треба почати організацію цієї справи вже тепер і її початком має бути газета «Українські Вісті». Газета надпартійного, загального характеру, в якій будемо проповідувати і ширити думки українського коопераційного реалізму. Один за всіх і всі за одного!

Але… Вичуваю, що мої слова — горох об стіну. За вийнятком Дивнича, який видався мені в цей час геніяльним, всі решта мовчанка. По обличчі Багряного бачу: цей номер тобі не пройде! Можливо й не пройде. Але одного разу цей номер пройде. Лиш тоді це буде пізно.

Дістав запрошення від поляків на їх з’їзд «Літературного Клюбу». що має відбутися в Епштайні біля Франкфурту, де виходить їх газета «Кроніка» під редакцією відомого ще зі Львова К. Грабика. Не певний ще чи поїду. Дуже тяжка тепер комунікація.



9 жовтня. Все таки побував у поляків і добре зробив. Виїхав у п’ятницю 3-го, а 4-го й 5-го відбувся і самий їх перший, конституційний з’їзд Польського Клюбу Літераць-кого. Наради клюбу провадив голова організаційного ко-мітету Єжи Стен, привітання від З’єднання Польського зложив Ст. Мікіцюк, іменем синдикату польських журналістів привітав з’їзд Йозеф Бяласєвіч, від редакції «Кроніка» Кляус Грабек. Далі було моє привітання від МУРу, що його зустріли присутні бурхливими оплесками… Крім того були інші привітання, а перший реферат про мету і завдання польських письменників на еміграції виголосив Ян Лєща, після чого була дискусія, а наступним рефератом про організаційні завдання був реферат Є. Стена. Вибрано правління клюбу — голова Януш Лясковський, члени Є. Стен, Ян Лєща (секретар), як також Ян Ковалік, як референт кваліфікації членства клюбу. До ревізійної комісії увійшли Ярослав Горський, Марек Ґордон і Вітольд Пульц.

Я брав участь у всіх їх нарадах, на прийняттях і розмовляв з чисельними їх членами, з якими у нас витворилось дуже дружнє відношення. З обіцянками дальшого, ділового, приязного співробітництва.

В загальному, їх з’їзд виглядав багато скромніше, ніж наші з’їзди, багато менше учасників, менше рефератів, зовсім не було рефератів літературно-творчого змісту, як також не було, як у нас, супротивних груп на подобу наших Державинців-Шерехівців. І, мабуть, це тому, що головне ядро їх літературного життя знаходиться в Лондоні при літературному середовищі «Вядомосці Літерацке», а тут перебувають лишень окремі, нечисельні їх представники. Але в кожному випадку, це була для мене і нашої справи, вартісна поїздка і є надія, що це принесе нам чимало корисних наслідків.

У неділю, 4-го я виїхав до Манц-Кастелю, побував в українському таборі. В понеділок раненько подався до Франкфурту, де зустрівся з Лідією Дражевською, опісля завітав до допомогового комітету, де мав наради з моїми добрими друзями Юрієм Стефаником і Володимиром Ма-руняком в справі організації постійної домівки для наших Об’єднаних Мистецтв. А пообідавши в товаристві Юрія Стефаника і наговорившись з ним до хрипоти на біжучі, інтригуючі теми, яких маємо так багато, о год. 4.30, виїхав потягом до Штуттґарту.

Учора від’їхали від нас Городовенко й Китастий. Говорилося про організацію концертового, співочо-музикального репрезентаційного ансамблю всеукраїнського засягу. Це прекрасна думка, якраз по нашій лінії, але я не можу і не маю сили, цим зайнятися. Написав листа до голови Об’єднання Українських Музик Василя Витвицького, щоб цим зацікавилась їх організація. Мав ще одну розмову з Григорієм Олександровичем на тему тих самих «Українських Вістей». Не думаю, щоб мені пощастило щось з тим зробити за моїми намірами.

15 жовтня. Минулої неділі (12-го), одержали від Багряного телеграму, що на редакцію «Укр. Вістей» прийшло для нас два пакунки з Канади. Зараз вечором туди поїхали. Пакунки з Форт Вільяму, провінції Онтаріо. Поношені речі, якими маємо поділитися з Багряними. Я дістав пальто штучного хутра (хутриною на верх), в якому виглядаю, як Роберт Пьєрі на північному бігуні. Дістав чимало листів, а між ними від доктора Григорія Скегара з Каліфорнії, з яким ми вже листувалися ще перед війною, але вже довший час не мали зв’язку:

«7815 Креншал Бульвар, Льос Анджелес, Каліф. Жовтня 1, 1947. Дорогий Пане Товаришу! Ну, нарешті знайшли себе! Я дуже вдячний п. Колодієві, що був ласкавий передати Вам моє слівце. Справа в тім, що я винен Вам апологію, бо похоронив Вас живцем. Воно може і смішно тепер буде виглядати, але під час війни були у нас чутки, що мадяри заморили Вас голодом, а я пишучи рецензію на Ваш твір «Гори говорять» в «Букс Абровд», закінчив там цією новинкою. Пізніше показалося — на велике щастя для нас — що та новинка не була правдива й тому я почав шукати за Вами, щоби пояснити цілу справу.

Недавно післав я до «Української Трибуни» в Німеччині копію цієї статті, та просив їх також увійти з Вами в контакт та показати Вам мою статтю. Оце одна справа, а друга та, що й Ви згадуєте в своєму листі, що Ви задумуєте переїхати до котроїсь країни на сталий побут, а цією країною мала би бути Канада. Це між іншим так мене інформовано з Вінніпегу. Я хотів лише провірити чи це правда, бо вже боюсь писати про Вас не маючи певних даних.

Від себе радив би Вам дістатися до Сполучених Штатів Америки, як би це було можливим. На другім місці була би Канада. Там Ви почували б себе, як удома.

Маю ще деякі справи до Вас, зачекаю, аж поки не знайдете собі сталого місця. Тримайте мене в переписці, куди б не поїхали. Чекаю на Ваші дальші відомости, остаюсь зо щирим поздоровленням, Др. Григорій Скегар».

Дописую мої «Шумлять жорна». Сьогодні також приїжджав до нас з американського консуляту такий доктор Єрмаченко, щоб дістати про нас інформації на місці. Американців дивує, чому я маю двоє прізвищ і я йому це ще-раз пояснив. Запевняв, що ми все таки поїдемо до Америки, що засадничо наша справа вже вияснена і візу ми дістанемо. Побачимо, побачимо. Мені хотілося б до Льос Анджелесу.



17 жовтня. Здається «Жорна» скінчив. Останню сторінку дописав перед самим обідом. Таня каже: — Ходи їсти… Щоб мені не прийшлось ще раз підогрівати. — Я ледве чую її, але встаю від машинки і кажу непевно:

— Ну, здається, на перше скінчив… — Скінчив? — радіє Таня і дивиться з любов’ю. — Здається, кажу, скінчив… — Сідаю і починаю їсти прекрасну юшку з м’ясом й макаронами. Після котлету з п’юре та краяним помідором. Обід цей варився з пригодами, сьогодні, від години пів на одинадцяту, згасла електрика, я мусів ходити до 4-го бльоку, де зложені наші дрова, принести звідти мішок дров, Таня розтопила пічку і доварила обід. О годині дванадцятій електрика знов загорілася…

Дістав дивного листа на таборову адресу:

«Панові Уласу Самчуку. Протягом десяти день маєте перестати прикривати собою «МУР».

Перший новий виступ зробить правосильним умовний засуд. Надзвичайний Суд «Оборони України». «Зворотня адреса: Ab. Petro Svertenko, Murnau, Gerechtsstr, 12. Адреса писана від руки друкованими літерами. Вкинуто до скриньки в потязі «Зуґ 1801. 15.10. 47».

Го-го-го Що це за такий «надзвичайний суд»? І хто це його такі грізні судді? Чи не часом, зі «стаї славних» Державинців? То ж то недавно був у нас вельмишановний Володимир Миколаєвич, який не дуже чемно відзивався про МУР, натякаючи, що коли б не я, то його не було б. Такої самої думки є і Маланюк, і всі єже з ним. Що маю робити? Нічого. При нагоді поговорю з кимсь з них. Най-правдоподібніше, це… Побачимо, побачимо. Покищо, краще забути.

Учора, зовсім уночі, коли згасили світло, ми з Танею довго розважали над дивовижами співжиття між людьми.

21 жовтня. У нашому таборі багато руху… Навідала нас особлива комісія Американського Сенату, щоб познайомитись з умовами в таборах. Наїхало багато цивільних і військових у блискучих машинах. Їм показали наш табір, який, мабуть, вважається чи не зразковим, опісля мене познайомили з сенатором О.Конеллі, з яким ми, через перекладача, говорили про можливість нашого переїзду до ЗСА. Він запевняв, що в цьому напрямку у Вашінгтоні робляться відповідні заходи і всі ДіПі будуть прийняті в Америці на постійне життя. При цьому я познайомився також з генералом Мурфі… Візита, здається, від’їхала з добрим про нас враженням…

Все ще потію над «Жорнами», переписую їх третю дію.



23 жовтня. Господарсько-трудовий день, з самого рання ми з Танею зайняті господарством, робимо запаси харчів, діставали картоплю, їздили на село міняти на цигарки яблука… Все це мається на увазі зима.

І читав несамовиту брошуру про несамовиті речі «Я був на «родінє». Написав її один з тих, що «рішили вернутися», але своєчасно збагнули в чому справа і змогли вирватись з таборів, з яких повортців відправлляють без пересядки на різні сибірські каторги. Недавно читав подібну брошуру «Побєждьонная Германія». Про те, як переможна совєтська армія «лицарськи» розправлялася з жінками переможених.



30 жовтня. Вже ось сливе тиждень завзятюще працюю над дошкульною моєю темою «Ост»-а. Утяв таки порядний шмат. Перервав, бо мушу спішно приготовити промову на 1-го листопада для нашого таки табору. А наступного вівтірка (4-го листопада) маю бути на конференції МУРу в Майнц Кастелі, присвяченій нашій емігрантській драматургії. У запрошенні сказано, що «відкриття конференції 5-го листопада о год. 10 ранку. Правління просить приїжджати з вечора 4-го листопада і звертається увагу, що на 7-го листопада в Ашаффенбурзі відбудеться сесія мовознавчої і літературної групи УВАН, через що конференція МУРу мусить бути закінчена 6-го листопада». Отже виходить порядний млинок.. ,

Читатимуть свої драм-твори: Іван Багряний — «Морітурі», Д. Гуменна — «Епізод з життя Европи Критської», І. Керницький — «На ріках Вавилонських», Л. Коваленко — «Домаха», Ю. Косач — «Змова пана К.», І. Костецький — «Близнята ще зустрінуться». І. Майстренко — «Кінець Страхова», Л. Полтава — «Пам’ятник», ну і я наміряюсь показати мої «Шумлять жорна», дарма що вони все ще не як слід опрацьовані.

Недавно Ю. Дивнич помістив у «Укр. Вістях» цікаву статтю в обороні МУРу… Щось, як контратака на чисельні атаки на цю нашу твердиню.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   28

Схожі:

Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconКозацька Покрова 14 жовтня ─ Покрова Бо-жої Матері
Тож нічого дивного, що наш народ шукав допомоги й опіки, проти якої не може встояти жодна людська сила, а тією поміччю була якраз...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconІ мене в сім'ї великій, в сім'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом
Мета: удосконалювати навички учнів, систематизувати свої знання за періодами творчості Шевченка, перевірити глибину знань текстів....
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconЛусі Мод Монтгомері Альпійська стежина
Отож я мушу бадьоро розповісти свою нудну історію. Якщо з цього не вийде нічого кращого, то нехай, принаймні, вона заохотить якогось...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconГерман Гессе Степовий вовк
Я спробую в ньому викласти свої спогади про Степового Вовка. Мої відомості про нього дуже скупі, а про його минуле, про його походження...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconМихайло Максимович – знаний І загадково невідомий Споминайте мене хоч мислями
«Споминайте мене хоч мислями Споминайте мене хоч устами Споминайте мене добрими словами…»
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconПоїзд у ніщо (замість передмови)
Підійшовши до вікна вона не бачить ні неба, ні птахів, ні свого відображення на склі. Їй нічого не потрібно. Вона чує биття свого...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого icon«Він світив,як сонце, до нього люди тяглись, як до сонця. Він умів гриміти, як грім, і його грому боялися усі плазуни і негідники»
М. Рильський) Село Грунь на Сумщині. Музей О. Вишні "Постріл Хвильвого, дні І тижні мало не божевілля І все пішло шкеребертть. Нічого...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого icon“Мене не можуть люди не почути…”
Я вибрала Долю собі сама. І що зі мною не станеться, у мене жодних претензій нема до Долі моєї обраниці
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconТалановита письменниця Неля Шейко-Медведєва
«У мене не було жодної іграшки, купленої в магазині. Я сама майструвала ляльки, придумувала їм казкові біографії, змушувала їх жити,...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconУ своєму ранньому дитинстві я уже чув, доходило до мене, що, окрім нашого хутора, у світі існують також
Варшава, Берлін. Потому – Київ, Москва. Як І кожна невідомість, міста манили мене заклично своєю загадковістю


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка