Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого



Сторінка20/28
Дата конвертації22.03.2018
Розмір3.79 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   28

ГРУДЕНЬ


5 грудня. Пристрасно, з запоєм до виснаження і до змори, по дванадцять годин денно борюкаюсь з «Ост»-ом.

Вже давно не зосереджував в собі такої сили творчої енергії. Маю вже 473 сторінки, ще дві сцени і точка. Вийде масивний романище, але не можу позбутися думки, що все це вимагає й вимагає опрацьовання, на яке у мене не хватить часу. Ніяких під рукою допоміжних середників, навіть бракує звичайного словника, все з пам’яти, помилок втиснеться безліч і нема редактора. Не кажу вже доброго, але якого будь. Хто захоче таке тепер редагувати без заплати, як це роблю я. Лишень автор це раб свого покликання, а редактор урядовець при бюрку з назвою бюрократ і з платнею щомісяця.

Але я думаю, хай це вийде у світі, як вийде… Недороблене, з помилками, сире… З переконанням, що колись це знайдуть, виправлять, зрозуміють і будуть дивуватися, що це могло постати в таборах українського ісходу.

Ніде тепер не буваю, не вдоволений, коли заходять до мене, нічим не цікавлюся, не відповідаю на листи. Втомлений, як водовозна шкапа і серджуся, що тепер такий короткий день… Коли зовсім стемніє, виходжу на годину за казарми на прохідку.



9 грудня. В суботу, 6-го закінчив першу редакцію першого тому «Ост»-а — «Морозів хутір». І вже розпочав його опрацьовувати. Інакше кажучи — від початку переписувати все наново. В основному вимагається три такі переписки, але не пошкодять і чотири. Чи хватить у мене на таке часу?./

17 грудня. Падає сніг… Падає сніг… І це вже другий день. А я все у своєму вирі, — крутиться, мелеться, працюю, як проклятий, не сплю ночами і серджуся, як прив’язаний пес.

Учора відвідав мене О. Лащенко… Він пише весь час листи, ні з чим зі мною не годиться, завжди чогось вимагає… Тепер вони, тобто мельниківці, задумали видати журнал «Вежі», вимагають мого співробітництва, хочуть все мені диктувати, як школяреві народньої школи і до того ще й лаяти. Не стало там Ольжича — не стало всього.

Мирова конференція аліянтських міністрів роз’їхалась з Лондону без ніяких вислідів. У мене поганий настрій (не з приводу аліянтських міністрів), але все таки по довшому часі, трохи більше поспав. Слово апатія, значить байдужість, безстрастність, млявість. Оце воно й є.

23 грудня. Учора ми з Танею відвідали Реммів. Приємно у них бувати. Спокійна, солідна атмосфера, дарма що у них тепер велика харчова криза. Завезли їм дещо з нашого раціону.

Сьогодні вислав, ніби до друку, «Шумлять жорна». Мають це видати «Вежі» (наслідки відвідин Лащенка). Побачимо чи доведеться нашому теляті вовка з’їсти, любив було казати мій дядько Омелько.

Ходив до «гомеопата». Особлива порода лікарів з гаслом «подібне лікується подібним». В даному випадку, це зілляні ліки. Все маю клопоти зі шлунком, до якого, здається, хоче долучитися й печінка.

Учора переглядав всілякі матеріяли до другої книги «Ост»-а, говорив з Григорієм Олександровичем про Харків часів ВАПЛІТЕ й Хвильового, про мій «Ост» в його ембріональному стані. Григорій Олександрович, єдиний біля мене живий свідок того феноменального періоду нашої історії з під знаку «Чорного ворона». Після знаменного Темного середньовіччя Европи Заходу з його інквізицією, це є вражаючий відповідник подібного явища Европи Сходу з його колективізацією… І найвражливішим фокусом цього діяння був Харків, який репрезентував тоді Україну з назвою УРСР. Моїм завданням є знайти дефініцію суті явища і назвати його іменем. Цій справі має бути присвячена друга книга «Ост»-а.

Як це зробити? Не погоджуюсь з твердженням, що це зумовлено законами так званої клясової боротьби за ви-зволення працюючого люду. Як можна погодити визволення працюючого люду із заплянованим мордом мільйонів якраз працюючого люду голодом колективізації? Це було б те саме, що й ототожнювати спалення багатьох тисяч на кострищах інквізицією Торквемади із засадами християнської любови ближнього.

Допускають, що в Україні вбито голодом сім мільйонів селян. Матерів, дітей, старців — за шором, без вибору. Чи можна собі уявити конання людини такою смертю за приговором якихось, складених з людей, штабів? Такого нормальній людині годі уявити. Це мусіли бути люди, позбавлені не тільки серця й сумління, але й розуму. Вони були поза свідомістю і поза нормами нормального в людині.

Мордували один одного, брат брата, батько сина, син батька. Поети виголошували цьому пеани, маси кричали ура. І ніде ніякого спротиву… Лиш мільйони покірних, зрезигнованих рабів на території однієї шостої земної кулі, живучи, чи то в пів зруйнованих селянських хижах, чи заблощичених дірах міських рудер, а чи заморожених бараках сибірських каторг.

Історія зве це добою Темноти. Темне середньовіччя. Затемнилась думка людини. Затемнилась її душа. Затемнилось її сумління. Людина вчаділа мороком. Вона зненавиділа суть свого буття. Вона заразилась помстою.

Коли я почав читати Леніна, я зрозумів: ніяке визволення, ніякого працюючого люду. Не накормити голодних, а цькування голодних на ситих. Не збагатити тих, що не мають, а навчити їх грабувати тих, що мають. А далі потоп. І з цього вийшло сім мільйонів жертв голоду… Ненаситивши решти до цього часу.

Все це разом — разючий симптом тієї ж хвороби, на яку хворіло Темне середньовіччя. Моя книга том другий «Ост»-а має зватися «Темнота». Я свідомий, що мою позицію не буде легко збагнути в тих вимірах, де думають категоріями одноплощинного марксизму, де то цю проблему зведено до матерії — мертвої і абсолютної. Людина, мовляв, мусить їсти, її інстинкти підпорядковані цій функції, вона лиш одна з породи звіря, а тому і діяння її звірячі. Байдуже, які б наміри вона не переслідувала.

Так. Треба читати Леніна. Так само, як і Біблія, він проповідує Пристрасть, що приносить страждання. Через страждання — спасіння. Мільйони жертв і одиниці спасенних. З ореолом Торквемади, або Сталіна. Достоєвський зве це Глупотою. Для мене це Темнота.

28 грудня. Ще одна прикра, болюча і передчасна втрата в нашій літературній громаді. Учора мене повідомлено, що в Берхтенсгадені, 26 грудня, померла наша видатна письменниця Катря Гриневичова. Сучасниця Франка, Стефаника, Лепкого, вийнятково своєрідна мисткиня українського слова з особливою манерою його вислову. («Шоломи на сонці», «Шестикрилець»). Познайомився з нею, багато розмовляв і не думав, що ми так скоро її втратимо, в такому, порівнюючи, ще не дуже похилому віці (72 роки). Хоча в наших умовах це зрозуміло. Скитання, хвороби, нерви,невигоди , брак лікарської опіки… Делікатна, вражлива натура. З нею цікаво було розмовляти. Її мова була вишукана, співоча, мальовнича. Оповідала, як спокушала вона своїми дівочими чарами Франка, як мало не стала дружиною Стефаника, як пожинала лаври на балях у пишній сукні з криноліном. Вона любила вдивлятися в історію і шукати там відповідника своєї шестокрилої фантазії. Мир її добрій, багатій, щирій душі! Жалію, що запізно дістав повідомлення і не зміг поїхати на її похорон. Післав лиш від МУРу телеграму.

Свята латинського Різдва частинно провели вдома, я, як звичайно, за працею, але на другий день свята, поїхали до Гартманів і прогостили у них весь день. На Новий рік маємо запрошення від Куниць з Льонзе… Лист від Р. Паладійчука, видавця «Шеремети». Погоджується видати також ,,Ост»-а, що, розуміється, було б для мене подією, але я не певен чи він дасть з цим раду. Це має бути більша книга, ніж «Шеремета», яку він мусів розділити на дві частини для легшого продажу.



29 грудня. Преса інформує про напружену ситуацію в Греції, Ірані й Китаї. Грецькі комуністи проголосили свій уряд, розуміється, під протекторатом Москви, і повели наступ на легітимний уряд в Атенах. Американський посол при тому уряді заявив, що Америка не може бути в цій справі невтральною і вона допоможе грекам всіма засобами в їх боротьбі з комунізмом. Газети також доносять, що з Тегерану виїхав совєтський посол разом з цілим своїм посольством.

Два дні лив дощ із сильним вітром. Сьогодні похолоднішало і навіть по обіді падав сніг, який одразу розтавав. Учора було надзвичай тепло. Читаю, що є під рукою (Роберта Гікенса «Сад Аллаха»), ще раз перечитую «Культурна політика большевиків і український культурний процес» С. Николишина — праця мого приятеля з часів Праги, яку ми не раз обговорювали, коли він готовив її до друку. Треба зброїтись до другого тому «Ост»-а, читати, розмовляти з людьми, робити інтерв’ю. Біля мене повно свідків, жертв, учасників того дивного періоду, особливо помічними для мене записки Івана Михайлюка, які він писав з болем серця і які пережив кожним атомом своєї істоти. До друку вони ледве чи підходять, їх треба перестилізувати, але, як матеріяли, вони ідеальні.

І ось кінчається ще один наш таборовий рік, за числом другий, для мене виповнений рухом, працею, клопотами. Моя писальна машинка весь час завантажена, дорогу між Реґенсбургом і Майнц-Кастелем знаю не гірше, як колись між Кремянцем і Тилявкою, міста Мюнхен, Авґсбург, Ульм, Штуттгарт знайоміші, ніж Львів чи Київ; написано сотні листів, обговорено сотні справ… Багатий рік, знаменний рік. І плодовитий рік. Дано кілька десятків статтей, промов, рефератів, одну п’єсу, видано «Шеремету», оформлено «Ост»-а. І «МУР». І «Об’єднані мистецтва». З’їзди, конференції, засідання. Наші і не наші.

І атмосфера сворєрідної повноти, концентрації сил… Лишень одно: він не приніс ніякої зміни. Нічого не вирішено. Ми далі в таборі. Міжнародня ситуація невиразна. Хоча комунізм, здається, трохи приборкано.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   28

Схожі:

Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconКозацька Покрова 14 жовтня ─ Покрова Бо-жої Матері
Тож нічого дивного, що наш народ шукав допомоги й опіки, проти якої не може встояти жодна людська сила, а тією поміччю була якраз...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconІ мене в сім'ї великій, в сім'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом
Мета: удосконалювати навички учнів, систематизувати свої знання за періодами творчості Шевченка, перевірити глибину знань текстів....
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconЛусі Мод Монтгомері Альпійська стежина
Отож я мушу бадьоро розповісти свою нудну історію. Якщо з цього не вийде нічого кращого, то нехай, принаймні, вона заохотить якогось...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconГерман Гессе Степовий вовк
Я спробую в ньому викласти свої спогади про Степового Вовка. Мої відомості про нього дуже скупі, а про його минуле, про його походження...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconМихайло Максимович – знаний І загадково невідомий Споминайте мене хоч мислями
«Споминайте мене хоч мислями Споминайте мене хоч устами Споминайте мене добрими словами…»
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconПоїзд у ніщо (замість передмови)
Підійшовши до вікна вона не бачить ні неба, ні птахів, ні свого відображення на склі. Їй нічого не потрібно. Вона чує биття свого...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого icon«Він світив,як сонце, до нього люди тяглись, як до сонця. Він умів гриміти, як грім, і його грому боялися усі плазуни і негідники»
М. Рильський) Село Грунь на Сумщині. Музей О. Вишні "Постріл Хвильвого, дні І тижні мало не божевілля І все пішло шкеребертть. Нічого...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого icon“Мене не можуть люди не почути…”
Я вибрала Долю собі сама. І що зі мною не станеться, у мене жодних претензій нема до Долі моєї обраниці
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconТалановита письменниця Неля Шейко-Медведєва
«У мене не було жодної іграшки, купленої в магазині. Я сама майструвала ляльки, придумувала їм казкові біографії, змушувала їх жити,...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconУ своєму ранньому дитинстві я уже чув, доходило до мене, що, окрім нашого хутора, у світі існують також
Варшава, Берлін. Потому – Київ, Москва. Як І кожна невідомість, міста манили мене заклично своєю загадковістю


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка