Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого



Сторінка8/28
Дата конвертації22.03.2018
Розмір3.79 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   28

ЖОВТЕНЬ


1 жовтня. Написав аж дві вступні промови для з’їзду і зустрічі з чужинецькими колегами. Будемо мати на з’їзді гостей, мабуть, на цей раз лишень білорусів… Наші добрі, братні сусіди. Після завтра, отже, вирушаємо до Байройту.

Удома у нас не дуже весело, Таня чується погано з нервами… Я, натомість, безконечно думаю, що буде? Смаль-Стоцький пише, що нас скоро викличуть до американського консуляту, маю різні ускладнення… До речі, сьогодні в Нюренберзі винесено судовий вирок над німецькими воєнними злочинцями. Більшість засуджено на шибеницю, решту на довголітні ув’язнення. Vae victis.



9 жовтня. От вам вже і по з’їзді… Фактично, це не був з’їзд, а конференція, присвячена питанням літературної критики. У п’ятницю, 3-го жовтня, ми виїхали з Корн-талю — Г. Костюк, М. Степаненко, О. Веретенченко і ми з Танею. На вечір були в Брайройті. Знане баварське місто, прославлене відомими Ваґнерівськими музичними фестивалями. Тепер воно розбите, як і всі інші міста Німеччини, ми, розуміється, примістилися в українському таборі ДіПі, що знаходиться, як звичайно, у військових Лео-польдказерне. Нас з’їхалося таки чимало, щось понад тридцять мурівців і гостей, між якими ми особливо вітали наших прекрасних друзів білорусів — поетку Наталію Арсєнєву, поета Майсєя Сядьньова, критика Антона Ада-мовіча… Приємні зустрічі, захоплені вітання… Дні 4-го і 5-го жовтня цілковито виповнені конференцію, гостиною, літературним вечором… Група Державина, з відомим В. Шаяном, намагалася була внести заколот зараз на початку конференції, підносячи питання відомих авґсбур-ських подій з «Нашим життям», але мені пощастило вмовити їх, щоб вони відложили цю справу аж на кінець конференції, коли будемо розглядати «біжучі справи», на що вони погодилися, а тому загальний настрій був діловий, погідний, приязний. Було зачитано сім доповідей на тему критики — Б. Подоляка «Проблеми сучасної української літературної критики на еміграції» — перегляд різних виступів і течій емігрантської літературної критики в повоєн-них роках. Леонид Білецький «Письменник і критика» — загальні постуляти критичних засад. Остап Грицай «Літературна критика, її творча мета й небезпека». Юрій Косач «Історична белетристика і становище критики» — специфіка вимог критики до історичних жанрів. Ігор Костецький «Суб’єктивізм у літературній критиці», Василь Чапленко «Література й читач» і Володимир Державин «Літературна критика і літературні жанри».

Велика конденсація питань літературної критики, у якій особливу увагу звернено на протиставлення критичних тез Шерех-Державин, в питаннях стилю — національний стиль першого і неоклясицизм другого. Ця дискусія, на цьому форумі, виявила багато цікавих аспектів в питаннях наших стилів і взагалі літературної творчости українського слова. Звичайно її контрагенти, не дивлячись на їх професорську гідність, не могли втриматись на висотах академічного спокою, але цей, звичайний у наших взаєминах, темперамент додавав справі своєрідного шарму і тим самим більше впливав на їх авдиторію.

Багато розмов і активності було поза кулісами офіційного дійства. По перше, Косач мусів витримати гостру атаку з приводу його «Вільна література» з різних кутів бачення, так, що він хотів було вирвати ту доповідь зі сторінок першого збірника МУРу, що одначе було неможливим. При цьому було виявлено ще більше темпераменту, ніж в дискусії Шерех-Державин і Косачові прийшло-ся боронитися проти таких китів критики, як Грицай, як Білецький, до яких додалися Л. Лиман і навіть Юрій Дивнич… Шкода, що цього не могли чути Д. Донцов і М. Маланюк, що було б для них наглядним доказом, що МУР далеко не солідаризувався з поглядами Косача на «вісниківство». При цьому, не виявилось ні одного його прихильника і він почувався у повній ізоляції...

У суботу табір зробив нам гарне прийняття в обідню пору, було сказано чимало привітальних промов, нагороджено бурхливими оплесками наших білоруських друзів з моїм привітальним словом, на що дав гарну відповідь їх видатний критик і культурна людина Антон Адамовіч.

Після обіду ми відправились чималою ватагою до міста оглянути оперу Ваґнера і побувати на місці, де жив творець — «Перстня Нібелюнґів»… Йшли пішки, меншими гуртами, розмовляли… Ось перед нами пара нерозлучних друзів Костецький і Барка, зайнятих спокійною мовою… — Ти скільки з’їв бутербродів? — роздумливо питає Костецький. — Чотири, — спокійно відповідає Барка. — А я тільки два, — з жалем стверджує Костецький, маючи на увазі наш громадський обід. Це звучало мирно, родинно, ми, що йшли групою за ними і що могли це чути з приємністю ділили їх турботи, не порушуючи їх філософського спліну. Всі почувалися добре й вдоволено, не було ніяких забурень і навіть намагання Шаяна й Державина, з їх бунтівничими намірами, вдалося звести на мирні рейки і скоро забути.

Побували в опері, яка стояла тепер пусткою, але збереглася цілою, де нам показали всі її прикметності, що пригадало багато з життя того своєрідного представника мистецького світу, якого вважають найвиразнішим речником германського вислову в музиці, Річарда Ваґнера.

Після опери, ми мандрували вулицею, де жив той жрець ґрааля — вражаючий палац масивної побудови під ренесанс з високим порталем, над яким написано WAHNFRIED, по стінах якого вився плющ, а біля сходів росли кущі рододендрону і стояв великий, з білою бульбою, ліхтар. Але найбільшою дивовижею цієї будови було те, що коли її фронт виглядав зовсім непорушеним без найменшого натяку на будь-які пошкодження, тож то її задня половина була цілковито відірвана зривом бомби і розсипана на купу грузів, відкриваючи ціле нутро будови, ніби відкриту валізу. Не хотілося вірити, що щось таке могло статися, але за війну, ми могли не раз спостерігати дуже дивні випадки бомбардування… Щось подібне сталося також і з будинком Ґете у Ваймарі, де ми перебували на початку минулого року.

У неділю зрання почали роз’їжджатися, Таня поїхала з Костюком додому, тож то мене потягнув Костецький до Реґенсбургу на побачення з Маланюком, який весь час запрошував мене до себе, але я не міг вибрати вигідного для цього часу. Одначе, і тепер ми не мали щастя. Ми з Костецьким довго шукали його Бгеітоїігепзігаззе 7 (Трьохмуринів) і коли її нарешті знайшли, виявилось, що її обивателя нема вдома і що він виїхав аж на англійську зону. Розчаровання велике… Я переночував в українському таборі Ґанґгофер-Зідлюнґ, у моїх добрих, ще з часів Праги, друзів Катерини і Степана Масенків і на другий день виїхав до Мюнхену, там зробив зупинку, зайшов на знаменну Дахауерштрассе 9, знайшов там пані Людмилу Коваленко і обговорив з нею справу грошової дотації ЦПУЕ для нашого МУРу, зустрівся ще з кількома знайомими і під вечір рушив далі, через Авґсбург і Ульм до нашого Штуттґарту, щоб пізно вночі прибути до Корнталю, де на мене чекала купа нових листів і тим самим нових клопотів.



16 жовтня. Яка рація записувати кожний день, коли бракує часу, а до того всі наші дні однакові. Сонце сходить і сонце заходить, лишень раз воно з хмарами, інший раз без хмар. Те саме, приблизно, і з нами. Депресія мучить далі. Обдумую «Ост»-а, а пишу «Сонце з заходу» і листи. Були у нас урядовці з УНРРИ, мабуть, у справі наших американських затій, щоб побачити нас, хто ми і що ми… Був також кілька днів Юрій Володимирович, а минулої неділі (сьогодні середа), були на хрестинах у Галі і Миколи Степаненків, які живуть з батьками Галі Малютами на другому боці вулиці і охрестили їм сина Юрія, при чому Таня була кумою. Було чимало наших друзів, їли, пили, співали.

25 жовтня. Завзятюще пишу «Сонце з заходу». Учора дістали від Гайдака зі Сан Павлю в Міннесоті, ЗСА, повідомлення, що там вже чекає на нас мешкання. Також дістали з канцелярії УНРРИ номер один в Штуттґарті, повідомлення, що ми з Танею, на 29-те ц.м. о год. 9-ій ранку, маємо з’явитися у американського консуля і того самого дня, о год. 1.30 у Сі-Ай-Сі, в Штуттґарті готель Зільбер. Коли ця наша операція пройде успішно — нам залишиться тільки чекати на корабель до ЗСА.

Сьогодні був Багряний. Ми з ним знов О-Кей. Пишу на зломання карку, «Сонце з заходу» і боюся, що не скінчу до виїзду… У Мюнхені вже набирають «Юність Шеремети», але коли та книжка «вийде у світ» сказати годі.

Був утомлений, вимагалось прохідки, ми ходили з Танею до лісу, гарна, золота осінь, у нас на столі величезний букет червоного дубового листу, але ночами вже беруть приморозки.

Довідались, що «Українські вісті» в Ульмі дістали ліцензію на своє видання, але, здається, мають з цим клопіт «Українське слово» у Реґенсбурзі і «Українська трибуна» в Мюнхені.

Учора мав цікаву промову прем’єр Англії Етлі, який вперше зайняв гостру протикомуністичну позицію.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   28

Схожі:

Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconКозацька Покрова 14 жовтня ─ Покрова Бо-жої Матері
Тож нічого дивного, що наш народ шукав допомоги й опіки, проти якої не може встояти жодна людська сила, а тією поміччю була якраз...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconІ мене в сім'ї великій, в сім'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом
Мета: удосконалювати навички учнів, систематизувати свої знання за періодами творчості Шевченка, перевірити глибину знань текстів....
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconЛусі Мод Монтгомері Альпійська стежина
Отож я мушу бадьоро розповісти свою нудну історію. Якщо з цього не вийде нічого кращого, то нехай, принаймні, вона заохотить якогось...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconГерман Гессе Степовий вовк
Я спробую в ньому викласти свої спогади про Степового Вовка. Мої відомості про нього дуже скупі, а про його минуле, про його походження...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconМихайло Максимович – знаний І загадково невідомий Споминайте мене хоч мислями
«Споминайте мене хоч мислями Споминайте мене хоч устами Споминайте мене добрими словами…»
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconПоїзд у ніщо (замість передмови)
Підійшовши до вікна вона не бачить ні неба, ні птахів, ні свого відображення на склі. Їй нічого не потрібно. Вона чує биття свого...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого icon«Він світив,як сонце, до нього люди тяглись, як до сонця. Він умів гриміти, як грім, і його грому боялися усі плазуни і негідники»
М. Рильський) Село Грунь на Сумщині. Музей О. Вишні "Постріл Хвильвого, дні І тижні мало не божевілля І все пішло шкеребертть. Нічого...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого icon“Мене не можуть люди не почути…”
Я вибрала Долю собі сама. І що зі мною не станеться, у мене жодних претензій нема до Долі моєї обраниці
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconТалановита письменниця Неля Шейко-Медведєва
«У мене не було жодної іграшки, купленої в магазині. Я сама майструвала ляльки, придумувала їм казкові біографії, змушувала їх жити,...
Тож не шкодуй І не жалуй мене, І не пом’якшуй нічого iconУ своєму ранньому дитинстві я уже чув, доходило до мене, що, окрім нашого хутора, у світі існують також
Варшава, Берлін. Потому – Київ, Москва. Як І кожна невідомість, міста манили мене заклично своєю загадковістю


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка