Том Гуманітарні науки Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5



Сторінка5/28
Дата конвертації09.04.2017
Розмір5.96 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Екатерина Мазина,


3 курс отделения культурологии.

Научн. руковод.: к.ист.н. Ф. А. Дорофеев

(Нижегородский государственный

университет им. Н. И. Лобачевского)



СТАРОВЕРЫ-ИНГЛИНГИ О ЮДЖИЗМЕ ДРЕВНИХ СЛАВЯН


Как известно, родноверие в наше время называет себя разными именами: “православие”, “вайшнавизм”, “инглиизм” и т. д. Известна уже и вывеска инглиизма. Течение получает неоднозначные толкования – от полного приятия до полного же отторжения. Приводимые ниже примеры показывают методы воздействия инглингов на аудиторию, дают представление об уровне их пропаганды. Работа основывается на аутентичном материале – анализе видео-лекций “Асгардского духовного училища”. В журнале “Ведическая культура” (№ 2, 2004 г.) дается следующее определение инглиизма: “Инглиизм – современное звучание древнеарийского образа, состоящего из руны “инглия” (“изначальный огонь всевышнего”) и трехрунного понятия “изм” (“истина земного мира”)”. Поэтому приверженцы “Древнерусской инглиистической церкви православных староверов-инглингов” (староверы-инглинги) считают себя хранителями “Ведического наследия Предков”. По мнению староверов-инглингов у древних славян в отличие от мировоззрения (способа наблюдения за миром) существовало свое, особое мировосприятие (юджизм). Славяне не занимались только лишь наблюдением за миром, они воспринимали все его многообразие, и делали это образно. То есть, “информация проходила через сердце, душу, разум, ум в жизненном опыте – и это становилось образом жизни”. Для примера образного восприятия приведем славянское описание строения Земли: в безграничном океане плывет черепаха, на спине которой стоят три слона, держащие на головах плоскую землю. Староверы-инглинги считают, что современные люди не понимают смысла, заложенного предками в данный образ, по двум причинам: не обладают образным мышлением или не знают сути этого образа. А он заключен в следующем: плоская Земля – есть суть плоское суждение человека (двухмерный разум), который мыслит дуально (категориями “да” и “нет”). Человек получает знания и мудрость от одного из слонов. Три слона – три точки опоры – основы мировоззрения: материализм, идеализм и трансцендентализм (мистицизм). То есть, у человека – физическое восприятие (телесное), душевное (чувства) и духовное. “Слоны” получают информацию от “черепахи”, которая – “юджизм” (мировосприятие), в его основе – “всепроникающая энергия”. “Черепаха” получает мудрость из “океана безграничного знания и истины”.

Для того чтобы информация доходила до народа, наши предки отдавали знания в виде сказок, где информация была перестроена для образного восприятия. В конце каждой сказки была поговорка: “Сказка – ложь, да в ней намек, кто познает – тем урок” (поздний вариант – “…добрым молодцам урок”). За тысячелетия в славянских сказках появились искажения. Например, известная всем “Сказка о репке”. В изначальном славянском варианте данная сказка указывает на “взаимоотношение поколений, а также на взаимодействие временных структур, форм жизни и форм существования”. В современном варианте не хватает двух элементов, существовавших изначально: отца и матери, без которых – семь элементов (у христиан семиричная система восприятия, в отличие от девятиричной славянской системы). В изначальном варианте было девять элементов, в каждом из которых был свой скрытый образ: репка – символизирует достояние и мудрость рода, его корни. Она как бы объединяет земное, подземное и надземное. Дед – символизирует древнюю мудрость. Бабка – традиции рода. Отец – защиту и опору. Мать – любовь и заботу. Внучка – потомство. Жучка – достаток в роду (собаку заводили для охраны достатка). Кошка – благостную обстановку в роду (кошки – гармонизаторы энергии человека). Мышка – благостное состояние семьи (считалось, что мыши живут там, где есть излишки продуктов). У славян (по А. Хиневичу) смысл этой сказки заключался в следующем: необходимо иметь связь с Родом и Родовой Памятью, жить в гармонии с родными и иметь счастье в семье.

Рассмотрим еще один пример. Сильно искажен с течением времени образ одной из героинь славянских сказок, которую мы сейчас называем Бабой Ягой. У славян этот образ был: Баба Йога (Йогиня – Матушка) – покровительница детей – сирот и детей вообще. Инглинги утверждают, что она странствовала по Земле “на огненной Небесной колеснице”, собирая беспризорных детей-сирот по “градам и весям”. Её узнавали по сапожкам, украшенным золотом, и называли Бабушкой Йогой – Златой ногой. Детей она доставляла в свой предгорный скит у подножья Ирийских гор (Алтай), где проводила их через огненный обряд посвящения Древним Богам. Для этого служило капище Рода, высеченное внутри горы. Рядом с ним в скале имелось специальное углубление, которое называлось “Пещь Ра” (пещера – солнечная печь). Из него выдвигался каменный помост, называемый “лапата” (ударение на последнем слоге), в одно из углублений которого Йогиня укладывала спящих детей, а в другое накладывала сухой хворост, после чего лапата задвигалась опять в пещь Ра. Йогиня поджигала хворост. Когда лапата задвигалась в пещь, то специальный механизм опускал каменную плиту на выступ лапаты и отделял детей от огня. Этот обряд означал, что дети-сироты были посвящены древним богам и в мирской жизни их никто более не увидит. Этот образ красивой молодой богини подменили образом старой злой и горбатой старухи, которая крадет детей, жарит их в печи, а потом съедает. Живет она в избушке на курьих (куриных) ножках, окруженной частоколом из черепов. На самом деле славяне считали, что череп умершего животного сохраняет мудрость и силу данного зверя. Надевая черепа на тын, они создавали как бы обережный круг для защиты от недругов. Так делала и Йогиня. А избушка у нее была именно на “курьих” ножках, а не на куриных. “Курьи” – значит “дымовые ножки” (для примера: курящийся вулкан, раскуренная сигарета). Таким образом, избушка – это домик на дымовых (огненных) основах, то есть летательный аппарат (“небесная колесница”). Причем он имел еще и степень вращения, приводимую в действие голосом: “Избушка, встань ко мне передом, а к лесу задом.

Предки славян понимали, что не каждый человек способен понять древнюю мудрость в изначальном толковании – её нужно воспринимать сердцем, душой. Об этом хорошо сказано в сказке про курочку Рябу. Ряба снесла яичко “золотое”, которое “дед бил – не разбил, баба била – не разбила, а мышка бежала, хвостиком махнула, яичко упало и разбилось. Когда дед с бабкой стали горевать, то курочка сказала, что снесет им яичко простое, а не золотое”. Здесь “золотое яичко” несет в себе образ “сокровенной родовой мудрости, касающейся души, которую наскоком не возьмешь – сколько ни бей. В то же время, случайно прикоснувшись, эту систему можно уничтожить, разбив на осколки, разрушив целостность”. Поэтому если люди не дошли до того уровня, который бы позволил им понимать сокровенное, то для них сначала необходима простая информация (наряду с таким толкованием сказки существует и другое – “космическая” версия, например, находим у Г. Сидорова в “Хронолого-эзотерическом анализе развития современной цивилизации”). Слово “образ” поражает своей емкостью. Поразмышляв, теперь поймем – что есть “воображение” (составление образа из соответствия информации, существующей внутри человека, и информации, существующей вовне). И до каждого, наконец, дойдет истинный смысл слова “безобразный”. По мнению инглингов, для того, чтобы для современного человека “Земля не была плоской”, и “появился полноценный, объемный мир”, ему необходимо постараться изменить свое “плоское” восприятие на “образное”.



Анна Пономаренко,

4 курс Інституту філології та соціальних комунікацій.

Наук. керівник: ст. викл. О. Б. Червенко
сватбената обредност на приазовските българи в контекста на традиционния български сватбен ритуал

Изследванията на съвременните български обредни символи са популярни в наше време. Българските традиции свързани с българската сватбата са най-популярните сред младежта и са интересни, актуални за много изследвания. Народните обичаи и празници в бита на българския народ са неотменна част от неговата култура. Те предават историческия опит на поколенията. Носят своята богата символика, която кара човека от дете да заживее с техните достойнства, да бъде носител и продължител на народните традиции, да прибавя нови образци за обогатяването на народното изкуство. Целта на нашето изследване е да отрази съвременното състояние на българските обичаи и обредни символи в българскта културата на територията на приазовска Украйна. Методи на изследването са: описателен и сравнително-исторически.

Сватбата в българската традиция е един от празниците, обвързани с много специфични обреди по годежа, подготовката за сватбата, самата венчавка и времето след нея. В цяла България подготовката и празнуването на сватбата протича по сходен начин, но се повлиява и от обредността на дадения регион. Сватбата винаги е в празничен, обикновено в неделен ден. Двете семейства се приготвят за него, калесват се на гости. В събота преди сватбата и в самия ден на сватбата се приготвя основния сватбен реквизит: сватбените хлябове, сватбеното знаме, кумовото дръвче, сватбените венци. Важен момент е сплитането на косите на невестата, което се извършва от моми винаги в бащиния й дом и символизира преминаването й от моминство към положение на омъжена жена. Този обред води началото си от древните славяни. За тях свободната коса е била символ на свободен човек. Разплитането, миенето и заплитането на косата стават в деня преди венчавката.

На сплитането на момата отговаря бръсненето на младоженеца, извършвано преди да се вземе невестата от дома й. То символизира края на ергенството. Под брадата на младоженеца държат бяла кърпа (подарена на момъка от годеницата му), за да съберат всички косми и да се опазят от магия. По време на бръсненето музиката свири, тъпаните бият до скъсване, което е знак, че сватбарите са вече готови за тръгване. Интересни изводи могат да се направят, ако се сравнят сватбените обреди, съхранени в с. Гюновка (Приморски район) с характеристики те на традиционната сватба в България и нейните съвременни трансформации. Съвременната сватба се побира в рамките на няколко часа, като се спазват някои от най-устойчивите елементи на сватбената традиция. В духа на тази традиция, през първата седмица новата семейна двойка трябва да направи посещения на кумовете, и на родителите на булката. Така съвременната сватба е вече само пъстра смесица от традиционни обредни действия и иновации, стари и нови вярвания и много спомени, живи в съзнанието на по-възрастните поколения.



Литература

1. Българско народно творчество : в 12 т. / М. Арнаудов, Хр. Вакарелски. – София : Български писатели, 1962. – Т. 5. – 663 с.

2. Динеков П. Български фолклор / Петър Динеков. – София : Български писател, 1972. – 584 с.

Мария Рычкова,

3 курс отделения культурологии.

Научн. руковод.: к.филол.н. И. И. Лукичева

(Нижегородский государственный университет им. Н. И. Лобачевского)


СОВРЕМЕННАЯ ИНТЕРПРЕТАЦИЯ ТРАДИЦИОННЫХ ПРАЗДНИКОВ

В настоящее время в России идут довольно сложные и разноплановые процессы, связанные с традиционной культурой. Это и попытки возродить некие забытые реалии прошлого, и, с другой стороны, частый утилитарный характер данной тенденции (например, целью является выпуск определенных сувениров). Помимо этого процесса “возрождения” с коммерческой целью можно проследить, в силу процесса глобализации, такое явление, как этноинтеграция, которая приводит к утрате некоторых типичных черт определенной народности, обусловленных исторически, приобретенных в ходе их освоения окружающего мира. Кроме обозначенных тенденций можно выделить постепенное угасание традиционных праздников в силу незаинтересованности самого этноса, а также вследствие перегруженности современного общества, где информация является одним из основных объектов потребления. Тем не менее, все же сохранились ревнители народной традиции, которые стараются вернуть к жизни забытое прошлое. Указанный тезис можно наглядно отразить на возрождении удмуртского праздника “Выль жук” в Кировской области, дер. Светозарево. Однако праздник реконструирован с современной поправкой: основной идеей становится пробуждение интереса местных удмуртов к традициям предков и поддержание культурных связей с Удмуртией. Для отражения общей картины обозначим некоторые положения из истории и культуры этноса.

Как считают этнографы, самоназвание “удмурты” восходит к термину “утморт” (“человек”), но есть предположения, согласно которым этноним отражает название р. Вятка (“ват-мурт” – человек с Вятки). К 9-15 векам относится чепецкая археологическая культура, которая считается культурой удмуртов. Расселение народа шло по лесной полосе, поэтому большую роль играла охота. И, тем не менее, основным занятием удмуртов считается земледелие, с которым связаны многие традиционные верования, праздники. Численность народности составляет примерно 637 тыс. человек на 2002 год. Население проживает довольно компактно, основная часть располагается на территории междуречья Вятки и Камы (Удмуртская республика), затем на территории республик Татарстан, Марий-Эл, Пермской, Кировской, Свердловской областей. Интересным фактом является снижение численности народности в Удмуртии (использованы данные переписи населения), что получило название “удмуртский феномен”. Вызвано это постепенной ассимиляцией с русскими и внутренними миграциями.

Миграции способствуют и расселению народности, сопряженному с распространением ее культуры. Однако в ходе ассимиляции с местным населением удмуртская культура утрачивает свои типичные черты, смысловые привязки праздников и традиций. Подобные “диаспоры”, пытаясь сохранить непосредственную связь с Удмуртией, все же зачастую утрачивают свой язык и письменность. Многие удмурты Кировской области, к примеру, зная язык, не обладают навыками его письма, т.е. передача языка, традиций идет только изустно. Хотя удмурты являются православными, однако их праздники сохранили черты древних традиционных верований, которые часто связаны с земледельческой культурой. К одним из важных праздников, сопряженных с весенними и летними полевыми работами, можно причислить праздник первого урожая, или “Выль жук”. Дословно название можно перевести как “новая каша”. Первоначально он базировался на приготовлении пищи из урожая данного года: пекли хлеб, варили овсяный кисель. Хозяева дома приносили с полей колоски ржи и ячменя, окунали их в супы, освящая подобным образом, молились богу неба Инмару. Затем этот праздник был соотнесен с православным днем в честь Ильи-пророка (2 августа). Удмуртские общины различных регионов помнят далеко не все свои традиции, а некоторые не знакомы даже со своей письменностью. В связи с этой тенденцией работники национально-культурного центра дер. Светозарево Кировской области решили вернуть в современное общество праздник первого урожая, “Выль жук”, который проводится с 2009 года. Праздник представляет скорее интерактивное мероприятие, которое хотя и стремится вернуться к корням, но все же с современной интерпретацией.

Во-первых, изменились костюмы. Сейчас это некая стилизация, не имеющая сакрального характера. Например, раньше использовалась льняная самотканая материя, ручная вышивка, оберегающая от недобрых сил, а также различные украшения из монет, бус, бисера. Во-вторых, песни, исполняемые разными коллективами на родном языке, были понятны далеко не всем собравшимся, т.к. часть удмуртов, переехав в города, ассимилировалась (в языковом плане) с русскоговорящим населением. Однако подобный праздник все же позволяет почувствовать народный колорит, консолидирующий людей в попытке осознать свои корни. В настоящее время и музеи активно используют практику организации разных народных праздников в качестве метода по работе и привлечению населения, стремясь передать в реконструкции праздников основные черты традиций этносов. Черты народной культуры постепенно приобретают популярность в среде массовой культуры (как новая форма развлечения, сувениры), получая новую функцию – репрезентативно-интерактивную, утрачивая традиционную семантику, в чем можно убедиться на примере праздника “Выль жук” (от которого сохранилась внешняя оболочка без глубокой смысловой наполненности). Но даже это утилитарное отношение способствует поддержанию и сохранению наследия народов России в целом. К тому же государство заинтересовано в поддержании традиций, о чем говорят тезисы Министерства образования и науки РФ о сохранении и развитии нематериального культурного наследия народов РФ на 2009–2015 гг., а также Концепция национальной образовательной политики, где внимание уделяется этнокультурным и языковым проблемам народов РФ.

Анастасія Сідєльнікова,

4 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: ст.викл. Ю. О. Руда
ОБ’ЄДНАННЯ НІМЕЧЧИНИ 1989–1990 рр.: ПРИЧИНИ ТА ЕТАПИ

Завершення епохи блокового протистояння, криза соціалістичної системи призвели до глобальних геополітичних змін. В першу чергу вони зачепили ту крихку рівновагу, яка сформувалась на грунті протистояння “Схід-Захід”. Біполярна геополітична система світу була стрімко зруйнована. Антитоталітарні революції у Східній Європі зруйнували існуючі там режими з їхньою ціннісною системою, а замість цього утворилась певна ідеологічна пустеля. Для країн посттоталітарного режиму на перший план стало виходити національне питання і питання політичної орієнтації. Глибока економічна криза, криза політична, не змогли бути переможені без докорінних змін в економіці, демократизації суспільства, без його морально-психологічної готовності до реформ. Ситуація ускладнювалась тим, що в постсоціалістичних країнах не існувало національної буржуазії, ринкового механізму регулювання економіки і плюралізму політичних партій. Однією з найяскравіших ознак ренесансного національного питання є приклад об’єднання німецької нації. Саме це питання стало для Європи больовою точкою. Мета роботи – на основі комплексного аналізу джерел визначити наслідки об’єднання Німеччини для Європи та відносин з Україною. У роботі використано праці вчених: В. Белецький, А. Галкін, С. Власов, Н. Єлісеєва, К. Марков, А. Завьялова, І. Кремер, І. Кулініч, М. Бабанцев, В. Кульбакін, В. Мирончук.

Об’єднання Німеччини 3 жовтня 1990 р. стало епохальною подією глобального масштабу. Інтенсивними стали інтеграційні процеси в Європі, ключову роль у яких продовжує відігравати Німеччина. Німецьке питання “у вузькому розумінні” – це проблема єдності німецької нації, а “в широкому” – проблема взаємовідносин у післявоєнній Європі. Майже кожний перебіг європейських відносин відображався на німецькому питанні [2, с. 123]. Більше того, німецька територія стала головним плацдармом їх прямого протистояння.

Досвід інших націй є корисним для України при розвитку власної державності соціально-демократичного напряму. Під таким кутом представлений досвід однієї із провідних держав Західної Європи. Об’єднання Німеччини у 1990 році означало, з одного боку, відновлення нацією свого суверенітету, а з іншого – спробу східної частини країни подолати наслідки соціалістичного авторитаризму. Трансформаційний процес, який відбувався в німецькому суспільстві, становить суттєвий науковий та практичний інтерес. Передусім, як приклад ефективних соціально-економічних та політичних змін на Сході Німеччини, та ролі у цих подіях “старих” західнонімецьких федеральних земель [2, с. 420]. Упродовж 1990-2005 рр. Федеративна Республіка Німеччина успішно вирішувала складні проблеми соціально-економічного, політичного та ментального зближення західних і східних федеральних земель. Причому цей процес ускладнювався зовнішніми умовами глобальної нестабільності та потребами виконання Німеччиною ролі головного провідника європейської інтеграції. Вітчизняній історичній науці важливо осмислити зазначені процеси. Адже адекватне розуміння німецького історичного досвіду, його впливу на розвиток та функціонування суспільно-політичних механізмів Федеративної Республіки Німеччини дає можливість Україні послідовно реалізовувати мету формування стратегічних двосторонніх відносин. Позиція Німеччини суттєво впливає на відносини України з Європейським Союзом. Констатація цього факту означає, що розуміння способів реалізації німецьких національних інтересів дає можливість Україні краще визначити та ефективно втілювати свої національні інтереси, що особливо важливо у взаємопов’язаному та взаємозалежному світі.



ЛІТЕРАТУРА

1. Горленко Н. В. Об’єднання Німеччини : характеристика основних етапів / Н. В. Горленко // Наукові праці : наук.-метод. журнал. Історичні науки. – Миколаїв : Видавництво МДГУ імені Петра Могили, 2001. – Т. 32 – Вип. № 19.

2. Коваль М. В. Маловідомі й непрочитані сторінки історії / М. В. Коваль. – К., 1995. – 425 с.

Анастасія Сідєльнікова,

4 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: к.філос.н., доц. В. І. Дуденок
СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ Г. СКОВОРОДИ: У ПОШУКАХ ЛЮДСЬКОГО ЩАСТЯ

Розвиток духовної культури українського народу нерозривно пов'язаний з іменем народного мислителя, педагога, поета і письменника Г. Сковороди. Його діяльність припадає на другу половину XVIII ст. Письменник у своїх творах розвивав цілий комплекс ідей, актуальних не лише для свого часу. Багатогранна філософська й лірична творчість Г. Сковороди – це остання ланка в перехідному періоді від давньої української літератури до нової. Г. Сковорода був всебічно обдарованою людиною-філософом, музикантом, знавцем античності й середньовіччя, володів кількома мовами, постійно вчився, поглиблював свої знання, передаючи їх учням, близьким, знайомим, випадковим слухачам. Мандруючи Україною і світом, письменник цікавився життям, звичаями, мистецтвом, віруваннями інших народів.

Основними дослідженнями творчості Сковороди є праці вчених: “Поетика прози Сковороди” Т. Александровича, “Філософія серця Г. Сковороди і українська ментальність” Т. Бовсунівської, “Г. Сковорода:ідейна спадщина і сучасність” А. Калюжного, низка праць Леоніда Ушкалова. У роботі використано теоретичні праці: Д. Багалія, Ю. Барабаша, Т. Бовсунівської, Л. Гнатюк, В. Горського, І. Іваня, Н. Горбача, М. Кошуби, А. Калюжного, І. Куташа. Філософія Григорія Сковороди не являє собою традиційно строго логічну, чітко категоріально визначену систему знання [2, с. 647]. Філософа не цікавлять усталені філософські й богословські традиції, поняття та принципи. Своє вчення Сковорода розробляє на основі власного світосприймання, відчуття та буття. Тому працям мислителя притаманне складне переплетіння художніх і міфологічних образів, релігійних символік, філософських, природничонаукових, політичних, етичних, релігійних понять, котрі трансформуються крізь авторське світовідчуття. Мислитель передає свій світогляд, власні шукання, особистий досвід осягнення й збагнення мети людського життя і належить до того рідкісного сократівського типу мислителів, чиї особисті переконання збігались зі способом власного життя.

Людина, сенс її життя й діяльності – центральні питання в творчості Сковороди, її можна розглядати як першу в історії української філософської думки концепцію соціальної філософії, оскільки безпосереднім об'єктом досліджень є саме людина в прояві її волі, духу, покликання, “серця”, прагнень, діяльності, праці. Людина аналізується поза історичним простором і часом та люди не народжуються мудрими чи дурнями, добрими чи злими, щедрими чи скупими і не завжди можуть вибрати “сродну” працю в силу соціальних обставин. Ці якості й можливості визначаються системою суспільних відносин, у яких формується й живе людина як продукт суспільства та його член. У центрі філософії Сковороди – питання про щастя людини і шляхи його досягнення. Вчення філософа сповнені високим милосердям і оптимізмом щодо можливості кожної людини досягти щастя і таким чином стати повноправним членом суспільства. Проблематика щастя є дуже важлива для сьогодення. Індивідуальне щастя стає невідємною складовою частиною щасливого суспільства, є основою мирного і справедливого світу.

У Сковороди розуміння щастя має більш глибоке коріння. Сутність щастя він зв'язує з образом життя самої людини. Найбільш повно ця сутність розкривається через вислів Сократа: “…Інший живе для того, щоб їсти, а я – їм для того, щоб жити. …”, – яким Сковорода відкриває свій трактат під назвою “Ікона Алкивіадська” [1, с. 67]. Сам філософ обрав такий образ життя, який з його слів допомагав йому “не жити краще”, а “бути краще”. Прагнення “бути краще” пов'язується з поняттям “чистої совісті”: “краще годину чесно жити, чим поганить цілий день”. Виявляється, ця сутність розкривається через трудову діяльність людини. У Сковороди не всяка праця веде до чесного життя і чистої совісті. У нього праця – це не обов'язок, не борг, не примушення (як суспільство вважає сьогодні), а, навпаки, вільний потяг людини. Процес праці розглядається як насолода і відчуття щастя є незалежним від її результатів. Такій праці Сковорода дає визначення “споріднена”.

Філософська спадщина Г. Сковороди багатогранна. Вона охоплює самі різноманітні аспекти людського життя: науку, релігію, культуру, мистецтво. Цілком природно, що про все написати неможливо, так і у автора роботи немає таких глибоких знань по кожному з напрямів. Однак, що можна однозначно стверджувати, так це те, що всі грані спираються на загальний центральний стрижень, що розглядає проблему природи людини і її призначення.


ЛІТЕРАТУРА

1. Білич Т. А. Світогляд Г. Сковороди / Т. А. Білич. – К. : Вид. Ун-ту, 1998. – 112 с.

2. Калюжний А. Е. Філософія серця Г. Сковороди / А. Е. Калюжний // Сковорода Г. Ідейна спадщина і сучасність / відп. ред. І. П. Стогній. – К., 2003. – С. 642–659.

Анастасія Сідєльнікова,

4 курс соціально-гуманітарного факультету.

Наук. керівник: ст.викл. С. С. Баханова
ТВОРЧІСТЬ Г. СКОВОРОДИ В КОНТЕКСТІ КУЛЬТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVIII СТОЛІТТЯ

Ліквідація козацького устрою, зруйнування Запорізької Січі і перетворення Лівобережної України на звичайну провінцію Російської імперії мало негативний вплив на духовне українське життя. Перебування Правобережної України у складі Польщі сприяло латинізації релігійної художньої культури, хоча цей процес уповільнився у зв’язку з поділами Польщі і включенням українських земель до складу Російської імперії. Та, незважаючи на те, що землі України були поділені між іноземними державами, які проводили політику асиміляції, наша національна культура розвивалася як єдине ціле. У цей період церква втрачає свою провідну роль у розвитку культури. Суттєво змінилася соціальна структура представників культури. Мета роботи – зясувати особливості розвитку української культури в другій половині ХVІІІ століття та охарактеризувати діяльність видатного діяча цієї доби – Григорія Сковороди. У роботі використано теоретичні праці вчених: Д. Багалія, Ю. Барабаша, Т. Бовсунівської, Л. Гнатюк, В. Горського, І. Іваня, Н. Горбача, М. Кошуби, А. Калюжного, І. Куташа.

Друга половина ХVІІІ століття характерна тим, що українська культура зберегла основні риси, що сформувалися в попередні часи. Водночас у ній зявились нові ознаки, поява яких була зумовлена умовами політичного та культурного розвитку українського суспільства. Політичними факторами, що позитивно впливали на українську культуру були: існування власної держави – Гетьманщини, перетворення старшини на привілейовану соціальну верству, суттєве збільшення української етнічної території за рахунок заселення Південної України і Слобожанщини, обєднання більшості українських земель у складі Російської імперії. Провідними тенденціями культурно-історичного розвитку українського суспільства стало подальше набуття культурою світських ознак, а також утвердження такого мистецького стилю, як бароко, – особливої культурно-історичної доби у Європі наприкінці ХVІІ – на початку ХVІІІ століття.

На українську культуру також вплинули ідеї Просвітництва, такі, зокрема, як обстоювання свободи особистості й засудження кріпосництва. Українська культура розвивалася за складних умов: тривав процес русифікації, негативного ставлення російського уряду до української культури; заборона Катерини ІІ викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії; вилучення Синодом з усіх шкіл українські букварі; на Лівобережжі і Слобожанщині всі заклади освіти під тиском влади поступово перейшли на російську мову викладання; продовжувався виїзд представників інтелектуальної еліти з українських земель до Росії. Григорій Сковорода увійшов в історію культури українського народу як видатний оригінальний філософ-гуманіст, письменник-демократ. Його праці є життєдайним джерелом, з якого черпатиме наснагу ще не одне покоління. Його діяльність припадає на другу половину ХVІІІ ст. Письменник у своїх творах розвивав цілий комплекс ідей, актуальних не лише для свого часу. Багатогранна філософська й лірична творчість Г. Сковороди – це остання ланка в перехідному періоді від давньої української літератури до нової. Г. Сковорода був всебічно обдарованою людиною-філософом, музикантом, знавцем античності й середньовіччя, володів кількома мовами, постійно вчився, поглиблював свої знання, передаючи їх учням, близьким, знайомим, випадковим слухачам. Мандруючи Україною і світом, письменник цікавився життям, звичаями, мистецтвом, віруваннями інших народів.

Творчість Г. Сковороди, його ідеї демократизму та гуманізму знайшли відображення у творах І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки, Т. Шевченка, набравши нової сили й змісту. Високо цінили Григорія Савича видатні письменники. Іван Франко писав, що Сковорода був “цілком новим явищем в українській літературі з погляду освіти, широти поглядів і глибини думок”. Лев Толстой захоплювався його творами і єдністю життя та проповідуваних ним ідей. Своєю творчістю Сковорода підсумував найвищі досягнення давнього українського письменства. Він був митцем зі своїми власними поглядами на життя. За словами Каменяра, він є найвидатнішим за своєю індивідуальністю поетом у староруській і давній українській літературі на величезному проміжку часу – від автора “Слова о полку Ігоревім” до Котляревського й Шевченка. Як прозаїк Г. Сковорода підвів давню українську прозу до тієї межі, за якою відразу поставала нова українська література. Художня проза Г. Сковороди – це збірник “Басні харковскія”. Його байки допомагали в пошуках істини, були спрямовані на викриття суспільних вад, підносили дух громадянської гідності, засуджували самодурство, кар'єризм, чинопочитання. Просвітницькі ідеї Григорія Сковороди не являють собою традиційно строго логічну, чітко категоріально визначену систему знання. Філософа не цікавлять усталені богословські традиції, поняття та принципи. Своє вчення Сковорода розробляє на основі власного світосприймання, відчуття та буття. Тому працям мислителя притаманне складне переплетіння художніх і міфологічних образів, релігійних символік, філософських, природничонаукових, політичних, етичних, релігійних понять, котрі трансформуються крізь авторське світовідчуття. Це виділяє праці Сковороди з-поміж інших. Мислитель передає свій світогляд, власні шукання, особистий досвід осягнення й збагнення мети людського життя.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бовсунівська Т. Григорій Сковорода : образ мислителя / Т. Бовсунівська. – К., 1999. – 238 с.

2. Бойко Ю. Григорій Сковорода у світлі української історії / Ю. Бойко. – К., 2001. – 320 с.

Антон Фарафонтов,

5 курс факультета социально-политических наук.

Научн. руковод.: А. В. Соколов

(Ярославский государственный

университет им. П. Г. Демидова)
МЕТОДИКА ОЦЕНКИ ПОЛИТИЧЕСКИХ РИСКОВ

Начиная со второй половины XX столетия отмечается беспрецедентное усиление международной экономической активности. Мировые рынки глобализируются, переходя национальные рамки. Вместе с тем, рост экономической взаимосвязанности стран отнюдь не означает стирания политических различий между ними. Особенности политических систем и социально-экономического состояния отдельных государств делают ведение предпринимательской деятельности в них крайне рискованным для зарубежных компаний. Возможность национализации, политического или экономического давления со стороны руководства страны-реципиента весьма опасна, особенно учитывая зачастую колоссальные размеры прямых зарубежных инвестиций в производство. Защита от потери вложений в данном случае напрямую зависит от объективной оценки возможных политических рисков. Актуальность поставленной проблемы давно по достоинству оценена, что вылилось в создание целых специализированных департаментов по мониторингу политических рисков внутри крупных компаний.

За рубежом интерес к поставленной проблеме возник в конце 50-х гг. XX века. Впервые трактовка понятия “политический риск” дается в середине 60-х годов в работе американского исследователя Ф. Рута [1, с. 34]. В дальнейшем, на протяжении более чем тридцати лет, на Западе продолжалось активное исследование проблематики политических рисков. Публикации таких влиятельных исследователей как С. Кобрин, Ч. Кеннеди, С. Робок, Г. Кнудсен, В. Коллин, М. О’Лири и др. внесли огромный вклад в изучение этой темы. В России интерес к теории политических рисков возник лишь в 90-е годы. На фоне отечественных работ выделяются труды И. Подкозлиной [2, с. 27–30].

Целью исследования стала разработка авторской модели оценки политических рисков, основанной на опыте уже существующих систем учета рисков и их недостатков, для чего в работе активно используются системный и компаративный методы, а также метод синтеза. Суть предлагаемого исследования состоит в глубоком изучении теории политических рисков, рассмотрении вероятных источников риска в нынешних условиях, а также сопоставлении наиболее авторитетных и часто используемых моделей его оценки, таких как BERI, PSSI, “экологический подход” Г. Кнудсена и др. Таким образом, учитывая актуальные реалии современной глобальной экономики, а также сравнивая уже созданные ранее методики оценки, была синтезирована авторская модель.

В ходе анализа теоретического материала сделан ряд существенных выводов. На протяжении второй половины XX века происходит постоянное расширение понятия “политический риск”, за счет, как правило, чисто экономических факторов, что позволяет говорить о его “экономизации” и размывании. Однако роль политического компонента в современном мире не только остается прежней, но и повышается. Кроме того, большинство существующих моделей оценки политического риска были созданы еще в 80-90 гг., что весьма снижает их эффективность. Качественно новый масштаб глобализации, усиление ТНК, рост политической нестабильности, распад биполярной системы, глобальный терроризм, конфронтация с исламскими странами – все это осталось преимущественно за рамками основных исследовательских моделей, хотя бы потому, что к моменту их создания таких проблем либо не существовало, либо они были выражены в гораздо более слабой мере. Авторская же методика заключается в дальнейшем расширении предметного поля политического риск-анализа за счет включения в него всех вышеобозначенных факторов как наиболее актуальных.

Новая гипотетическая модель оценки рисков включает в себя два строго разграниченных “крыла”: политические риски, анализ которых базируется на качественном методе, и экономические риски, рассматриваемые по традиционным количественным показателям. При этом политический компонент предлагается оценивать путем экспертных оценок (в баллах) особых величин политического характера. На завершающей же стадии исследования, как показал зарубежный опыт крупных компаний, целесообразно применение метода Grand Tours. К достоинствам модели можно причислить четкость, разграниченность сфер и этапов исследования, немногочисленность и емкость рассматриваемых факторов, и как следствие, высокий коэффициент надежности.



ЛИТЕРАТУРА

1. Джус И. В. Политические риски : оценка, анализ и управление : дис. … канд. полит. н. / И. В. Джус. – М., 2002.

2. Подколзина И. А. Проблемы дефиниции и оценки политического риска в зарубежных исследованиях / И. А. Подколзина // Вестник Московского Университета. Серия 12 “Политические науки”. – 1996. – № 5.

Юлія Цинклер,

2 курс Інституту освітніх

інженерно-педагогічних технологій.

Наук. керівник: ст. викл. Н. В. Криворучко


невдала реклама

На думку фахівців, реклама з помилками відлякує покупців і б’є по іміджу рекламодавця. На жаль, її виробники виходять сухими з води, якщо макет узгоджений із замовником. Реклама, як відомо, – двигун торгівлі. А якщо двигун “погано працює”, то і автомобіль через це погано їде. На жаль, уважно читаючи бігборди, рекламні плакати, вивіски і так далі, нерідко стикаєшся з безліччю помилок. Деякими з них проілюстровані ці тези. Особливо багато нісенітниць виникає через слабке знання як замовниками, так і розробниками реклами української мови, яку вони, відповідно до закону про рекламу, повинні використовувати. Метою дослідження є розгляд невдалої реклами. При дослідженні матеріалу використовувалися загальні та спеціальні методи. Так, до загального методу відносимо метод діалектичного матеріалізму, а до спеціальних – методи синтезу та аналізу матеріалу.

Розглянемо історичний перебіг визначення невдалої реклами. Вперше в 1937 році були сформульовані й опубліковані деякі правила поведінки виробників реклами, що відомі під назвою “Кодексу норм рекламної практики Міжнародної торговельної палати в Парижі”. Наведемо фрагменти з деяких статей “Кодексу” у редакції 1987 року. Цей документ, з погляду українських юристів, багато в чому недосконалий. Так, наприклад, у ньому нічого не говориться про політичну рекламу або про політичні теми в рекламі. Хоча в Україні використання політичних сюжетів – звичне явище. У ряді випадків реклама виступає в якості політичної критики і навпаки, політична критика використовується в якості реклами. У цьому випадку, щоб застрахувати себе від політичних обвинувачень, виробники реклами додають рекламним повідомленням жартівливу форму. Так стало модним використовувати способи, голоси, особливості поведінки відомих політичних діячів минулого часу і сучасних, наприклад, Леніна, Сталіна, Брежнєва, Кучми, Лазаренка і т.д.

Політичні погляди й економічну зацікавленість комерційних ЗМІ зрозуміти можна, але можна зрозуміти і тих, хто має інші політичні установки. Адже вони аналогічні установкам релігійним. Психологічні наслідки краху марксизму-ленінізму в світі можна порівняти, мабуть, тільки з раптовим зникненням на планеті однієї зі світових релігій такого рівня як іслам, буддизм, християнство. З такими речами не можна поводитися непродумано, легко, так, як це робить часом сучасна українська реклама. Реклама повинна бути поза політикою. Некоректні, із логічної точки зору, порівняння є поверхневими проявами одного глибинного явища – маніпуляцій із класом порівняння і параметрами порівняння. Відсутність реальних відмітних характеристик товару, що вигідно виділяють його серед товарів-конкурентів, змушує рекламістів шукати особливі риторичні прийоми. Ці прийоми дозволяють актуалізувати у свідомості адресата такий клас порівняння і такі параметри порівняння, на тлі яких рекламована марка виглядає найбільш виграшно. Так створюється штучний клас порівняння. Конкуруючі марки, що складають природний клас порівняння, при цьому просто ігноруються. Реклама, що створює штучний клас порівняння, актуалізує у свідомості потенційного покупця тільки порівнювані об'єкти і тимчасово як би “стирає” із пам'яті марки, що є справжніми конкурентами рекламованого товару. У цьому сила таких прийомів. Тим часом, створення штучного класу порівняння є не що інше, як маскування під справжнє, коректне порівняння. У такій рекламі ми маємо справу з прийомами мовного маніпулювання, що підлягають етичній і правовій оцінці. Мовне маніпулювання – це використання особливостей мови і принципів її вживання з метою прихованого впливу на адресата в потрібному для того, хто говорить напрямку; прихованого – виходить, такого, що не усвідомлюється адресатом.

Проведений аналіз різних точок зору і позицій дослідників, що аналізували діяльність засобів масової інформації, що функціонує в умовах розвинутої ринкової економіки, дозволяє зробити висновок об значну роль реклами в ЗМІ для реалізації механізму економічного і психологічного впливу на суспільство. Вторгаючись в усі сфери громадського життя, засоби масової інформації, у тому числі і за допомогою реклами, здійснюють колосальний, все більш зростаючий вплив на суспільство, кожного його члена, що породжує ще одне “проблемне поле”, яке вимагає особливої розмови - проблему соціальної відповідальності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Средства массовой информации и пропаганды. – М., 1997. – 352 с.

2. Полуэхтова И. А. Телевидение как механизм социального контроля / И. А. Полуэхтова // Вестник Московского университета : Социология и политология. – 1998. – № 1. – С. 49–60.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Схожі:

Том Гуманітарні науки Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Том Гуманітарні науки Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2009 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 21 травня 2009 року. –...
Том Гуманітарні науки Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2010 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 13 травня 2010 року. –...
Том Гуманітарні науки Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 15 травня 2008 року. –...
Том Гуманітарні науки Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2015 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 14 травня 2015 року. –...
Том Гуманітарні науки Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
Том Гуманітарні науки Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
Том Гуманітарні науки Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5 iconТом Природничі науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
Том Гуманітарні науки Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5 iconТом Природничі науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Том Гуманітарні науки Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2007 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 18 травня 2007 року. –...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка