Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5



Сторінка18/28
Дата конвертації16.02.2018
Розмір5.62 Mb.
ТипПротокол
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   28

ЛІТЕРАТУРА

1. Арцишевский Р. А. Мировоззрение : сущность, специфика, развитие / Роман Антонович Арцишевский. – Львов : Вища шк., 1986. – 196 с.

2. Зелена І. О. Педагогічні умови формування естетичного світогляду майбутніх учителів предметів гуманітарного циклу: дис. кандидата пед. наук : 13.00.04 / Зелена Інна Олександрівна. – Черкаси, 2011. – 302 с.

3. Рудницька О. П. Педагогіка загальна та мистецька : [навчальний посібник] / Оксана Петрівна Рудницька.– К., 2002. – 270 с.



Дубровька Тетяна,

студентка 5 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти і мистецтв

Наук. керівник: Т.І.Фурманова,

ст. викладач (БДПУ)
БІОМЕХАНІКА ФІЗИЧНИХ ВПРАВ ТА ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ В МЕТОДИЦІ ВИКЛАДАННЯ КЛАСИЧНОГО ТАНЦЮ

Процес удосконалення методики викладання, як однієї із основних ланок у загальній системі підвищення виконавської майстерності, потребує сьогодні розробки нових, більш ефективних прийомів та методів технічного засвоєння хореографічних рухів. Методика викладання класичного танцю є багатофакторним комплексом, у якому одно із суттєвих місць повинно належати активному використанню наукових принципів здійснення рухових актів.

Удосконалення виконавської майстерності потребує використання в методиці викладання класичного танцю досягнень у сфері науки, пов’язаних із руховим процесом: анатомії, фізіології, механіки, біомеханіки. Це дозволить педагогу більш раціонально будувати систему хореографічних вправ, постигнути їх внутрішній взаємозв’язок, безпомилково визначати шляхи удосконалення виконання. Один із них пов'язаний з ефективним застосуванням принципів біомеханіки як методу формування виконавської майстерності.

Мета дослідження полягає у визначенні поняття «біомеханіка» та аналізі підходів до підвищення ефективності процесу удосконалення виконавської майстерності в класичному танці на основі біомеханіки фізичних вправ.

Біомеханіка – наука про закони механічного руху в живих системах, як навчальна дисципліна вона розглядає рухи людини в процесі фізичних вправ. Загальним завданням біомеханіки фізичних вправ є вивчення рухів людини, спрямоване на удосконалення рухових дій з метою виявлення ефективних варіантів їх виконання [3] . Вченими доводиться, що використання принципових положень біомеханіки в методиці викладання класичного танцю набуває практичного значення, як один із суттєвих факторів вдосконалення технічної майстерності виконавця, якості рухів тощо.

Протягом усього періоду розвитку класичного танцю теоретики та практики балетного мистецтва приділяють увагу розробці наукових принципів викладання рухів. Ж.-Ж. Новерр, спираючись на досягнення в різних галузях знань, вважав значним у процесі опанування класичного танцю викладання механічних та анатомічних законів руху тіла та свідоме удосконалення техніки танцю не шляхом копіювання рухів педагога, а у процесі самостійного аналізу та контролю під час вивчення та виконання хореографічних вправ. К. Блазіс в книзі «Мистецтво танцю» робить опис методики викладання класичного танцю на основі глибоких на той час знань анатомії, фізіології, механіки. Аналізуючи рухові функції суглобів, він підкреслює, що призначення підйому головним чином в тому, щоб підіймати та опускати п’ятку, від нього залежить рівновага усього тіла. Рухи колін невід’ємні від рухів підйому, а рухи стегна, нібито керують рухами коліна та підйому.

Підсумовуючи досвід французької та італійської шкіл, видатний педагог А. Ваганова створює свою систему методики викладання класичного танцю, яка має основоположне значення для розвитку ідеї застосування методів біомеханіки в хореографії. А. Ваганова відкриває технологічні прийоми виконання, які стають загальними для кожної групи рухів класичного танцю, навчає розуміти значимість кожного із прийомів танцю, глибоко постигати їх «механізм». У книзі «Основи класичного танцю» А. Ваганова підкреслює необхідність знань анатомії, фізіології, біомеханіки. Систематичне викладання цих наук у балетних училищах вона вважає запорукою розвитку уміння танцівників контролювати та аналізувати свої навички, задля того, щоб виконувана вправа не була «сліпим» інтуїтивним розучуванням [2].

На сучасному етапі вчені звертають увагу на спільність внутрішніх закономірностей хореографічних та спортивних рухів, доводять активну їх інтеграцію. Розглянемо основні положення вдосконалення технічної майстерності спортсменів, які можуть бути застосовані в хореографії.

Засновник розвитку біомеханіки Н. Бернштейн, вивчаючи питання центральної скерованості та структурування рухів, визначає технічну майстерність спортсменів, як більш економічне, раціональне виконання рухів з максимальним використанням реактивних та зовнішніх сил, та у менший ступені, м’язових зусиль. Мова йде про взаємодію сил, які обумовлюють рухи: внутрішні, активні сили (тяги м’язів); зовнішні сили (тяжіння, реакції опори, супротив повітря, середи та т. ін.); реактивні сили (сили реакції) [1]. Такий підхід можна розглядати і в плані вдосконалення технічної майстерності у галузі класичної хореографії.

Розглядаючи удосконалення виконавської майстерності на основі використання принципів біомеханіки фізичних вправ, ми зосередили свою увагу на аналізі закономірностей виконання вправ allegro – найбільш складної та технічної частини уроку класичного танцю.

Теоретики та практики хореографічного мистецтва підкреслюють важливість підготовки тіла виконавця до стрибків (М. Валукін, Т. Васильєва, А. Ваганова, Н. Тарасов, Л. Цвєткова та ін.). Висота стрибка залежить від сили м’язів, узгодженості роботи усіх частин тіла, особливо тазостегнового, колінного, гомілкового суглобів, стопи та пальців, їх рухливості. Під час стрибка працюючі м’язи упродовж короткого часу скорочуються при цьому діють дві сили: сила відштовхування від опори та сила тяжіння тіла. З точки зору біомеханіки, існує два основних види стрибків: стрибок у довжину та у висоту. Стрибок складається із ряду послідовних фаз (підготовча, відштовхування від опори, політ тулубу, приземлення), які повинні бути узгодженими між собою задля ефективності виконання рухового завдання. Значення фаз у більшості залежить від виду стрибка. Загальновідомо, що у фазі відштовхування створюються умови злету. Задля досягнення найбільшої дальності польоту тіла необхідно розвивати найбільшу горизонтальну швидкість. При стрибках у висоту горизонтальна швидкість повинна бути меншою, ніж вертикальна при цьому якість виконання відштовхування відповідно біомеханічних закономірностей залежить від його швидкості. Найбільш акцентована фаза стрибка – фаза польоту, під час якої, відповідно законам механіки, зусилля виконавців повинні спрямовуватися на збереження або зміну пози, відповідно обраного рухового завдання, а не на зміну траєкторії або скорості злету тіла. Фаза приземлення характеризується погашенням швидкості руху та збереженням рівноваги. Таким чином, ми бачимо, що вимоги до виконання стрибків класичного танцю підпорядковуються основним принципам біомеханіки фізичного руху, впровадження яких в педагогічну практику вивчення вправ allegro буде сприяти підвищенню якості виконання стрибкових рухів.



Висновок. На сучасному етапі розвитку хореографічного мистецтва, коли лексика класичного танцю ускладнюється, наповнюючись новими елементами, високі вимоги пред’являються не лише до художньої сторони танцю, а і до техніки виконавської майстерності. Застосування принципів біомеханіки фізичних рухів в методиці викладання класичного танцю повинно розглядатися, як суттєвий фактор формування високої виконавської майстерності майбутніх учителів хореографії та стати важливим елементом їх професійної підготовки.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Бернштейн Н. А. О построении движений / Н. Бернштейн. – М. : Медгиз, 1947. – 225 с.

  2. Ваганова А. Я. Основы классического танца / Агрипина Ваганова. – СПБ. : «Лань», 2000. – 192 с.

  3. Донской Д. Д., Зациорский В. М. Биомеханика: Учебник для ин-тов физ. культуры / Д. Донской, В. Зациорский. – М. : Физкультура и спорт, 1979. – 264 с.

  4. Новерр Ж.-Ж. Письма о танце / Ж.-Ж. Новерр. Пер. с фр. – М. – Л. : Искусство, 1965. – 375 с.



Заніна Анастасія,

студентка 4 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв

Наук. керівник: В. В. Бурназова,

к.пед.н., доцент (БДПУ)
МУЗИЧНО-ТЕАТРАЛІЗОВАНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА

Реформування системи освіти, її концептуальних, організаційних основ у контексті соціально-економічних перетворень, які відбуваються в Україні, не мисляться без виховання і розвитку творчої особистості, її загально-естетичної культури.

Приймаючи участь у театралізованих іграх, дитина входить в образ, перевтілюється в нього, живе його життям. Тому драматизація та театралізація є найбільш розповсюдженою формою дитячої творчості. Це пояснюється двома основними моментами: по-перше , драма, що основана на діях які виконує сама дитина, найбільш близько, дієво і безпосередньо поєднує художню творчість з особистими переживаннями. В драматичній формі здійснюється цілісне коло уяви, в якій образ, створений з елементів дійсності, втілює і реалізує знову в дійсність, хоча б умовну. Таким чином, прагнення до дій, до втілення, до реалізації яке закладено в самому процесі уяви, саме в театралізації знаходить повне здійснення.

Другою причиною близькості драматичної форми для дитини є зв’язок будь-якої драматизації з грою. Драматизація ближче, ніж будь-який вид творчості, пов’язана з грою.

В цьому й полягає найбільша цінність дитячої гри “в театр”. Гра-драматизація дозволяє вирішити безліч завдань шкільної програми: від ознайомлення з суспільними явищами до формування елементарних математичних знань та фізичної досконалості.

Різноманітність тематики, засобів зображення, емоційності ігор дають можливість використовувати музично-театралізовані ігри з метою всебічного розвитку особистості.

Отже, педагог повинен докласти чимало зусиль, щоб заняття з дітьми музично-театралізованою діяльністю були вдалими, на високому професійному рівні, щоб вирішити головну проблему школи чи позашкільного закладу – створити всі умови для своєчасного, повноцінного, всебічного фізичного, психологічного та духовного розвитку дитини.

Таким чином ми передбачаємо, що систематична робота з дітьми музично-театралізованою діяльністю – одна з умов розвитку творчих здібностей, формування театралізованих здібностей школярів, формування естетичних смаків дітей.

Навіть якщо у дитини є задатки до театрального мистецтва і немає систематичної роботи з розвитку цих задатків, то дитина, нажаль, не розвивається.

Отже, цією проблемою потрібно займатись і приділяти їй значно більше уваги.

На основі вищезгаданого ми розробили систему занять музично-драматичного гуртка і поставили перед собою такі завдання:


  • розвивати в дітей стійкий інтерес до музично-театралізованої діяльності;

  • удосконалювати виконавські вміння дітей у створенні художнього образу, використовуючи з цією метою ігрові, пісенні та танцювальні імпровізації;

  • розширювати уявлення дітей про оточуючу дійсність. Уточнювати уявлення про предмети, іграшки, декорації;

  • виховувати повагу до праці дорослих та дітей, дбайливо ставитись до іграшок, ляльок, костюмів, декорацій;

  • збагачувати і активізувати словник дітей. Розвивати монологічну та діалогічну мову;

  • стимулювати бажання шукати виразні засоби для створення ігрового образу персонажу, використовуючи для цього рухи, міміку, жести, виразність інтонації;

  • розвивати пам’ять, мислення, уяву, увагу дітей;

  • виховувати гуманні почуття дітей. Розвивати прагнення бути чуйними до дорослих та дітей, виявляти увагу до їх душевного стану, радіти успіхам однолітків;

  • підтримувати бажання дітей брати активну участь в святах та розвагах, використовуючи вміння та навички, набуті на заняттях і в самостійній діяльності.

Таким чином, ми прийшли висновку, що система занять має не тільки великий вплив на розвиток театральних здібностей, а є і невід’ємною частиною в роботі над розвитком творчих здібностей школярів.

Діти, які систематично займаються мають гарний запас знань і уявлень у театралізованій діяльності, вони можуть вільно користуватись основними засобами виразності, не відчувають труднощів в передачі певних образів, вільно орієнтуються на сцені, легко втілюють свої думки у мовну форму, тому що мають багатий словниковий запас.

Базуючись на власних спостереженнях ми зробили спробу визначити чинники, які зумовлюють підвищення ефективності театралізованої діяльності, як форми організації діяльності дітей:


  • необхідно підкорятися вимогам часу і використовувати нетрадиційні види театрів, враховуючи менталітет сучасного школяра;

  • використовувати системи вправ, тренінгів, етюдів, медитацій, імпровізацій тощо;

  • систематично використовувати театралізовані ігри у всіх видах діяльності школярів.

Отже, у процесі проведення дослідження ми прийшли висновку, що використання системи занять – одна з умов формування театральних і творчих здібностей школярів. Щоб підготувати дітей до показу вистави потрібна систематична підготовка.
ЛІТЕРАТУРА

  1. Аматьєва О. П. Розвиток творчих здібностей дошкільників у театрально-ігровій діяльності. // Педагогіка і психологія / О. П. Аматьєва – 1997. – № 1.

  2. Булатова О. С. Педагогический артистизм: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / О. С. Булатова. – М.: Академия, 2001. – 240 с.

  3. Рогозіна В. Особливості методики розвитку творчих здібностей молодших школярів / В. Рогозіна // Мистецтво і освіта. — 1997. — № 2. – С.12-17.

  4. Савостьянов А. И. Основы театральной педагогики в мастерстве учителя / А. И. Савостьянов // Методист. – 2005. – №5. – С.33-37.



Карсакова Анна,

студентка 4 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти і мистецтв

Науковий керівник: Тараненко Ю.П.,

старший викладач (БДПУ)
розвиток творчості молодших школярів засобами сучасного танцю

Проблема формування творчої діяльності дітей є однією з центральних у педагогіці, оскільки прогрес суспільства – це шлях постійної творчості, долання стереотипів і вироблення нових, нестандартних ідей, оригінальних підходів і шляхів до їх втілення. Одним із головних педагогічних завдань при цьому є виховання людини, здатної акумулювати й творчо переосмислювати набутий людством досвід у науці, культурі, мистецтві.

Протягом останніх років опубліковано ряд монографій, навчально-методичних посібників, збірників наукових праць, у яких висвітлено теоретичні та методичні аспекти творчості. Ученими ( В. Андреєв, Ф. Гоноболін, Н. Кічук, С. Рубінштейн, О. Спіркін, В. Цапок, А. Шумилін та ін.) досліджуються сутність поняття «творчість», основні етапи та закономірності творчого процесу. Визначено особливості прояву творчості старших дошкільнят та молодших школярів у різних видах діяльності: ігровій – Ю.Косенко, трудовій – В. Сьомін, В. Тименко, образотворчій – С. Діденко, В. Кардашов, музичній – В. Рагозіна, танцювальній – Р. Акбарова, С. Акішев, О. Горшкова, О. Мартиненко, А. Шевчук. Учені, розглядаючи особливості дитячої танцювальної творчості, спираються на народну хореографію, музично-ритмічні рухи. Що ж до висвітлення особливостей розвитку творчості молодших школярів на заняттях із сучасного танцю, то ця проблема залишається мало дослідженою.

Мета дослідження – визначити засоби сучасного танцю та виявити їх вплив на розвиток творчості молодших школярів.

Творчість – це цілеспрямована діяльність, що охоплює відображення проблемної ситуації у свідомості суб’єкта творчості й виявляється у формі пошуку рішення певного завдання, що являє собою відбиття процесу творчості, корегування й оцінювання досягнутих результатів і характеру труднощів, що виникають у разі відсутності позитивних результатів [2, c. 10].

Серед найпопулярніших напрямів сучасної хореографії одне з провідних місць займає джаз-модерн танець, який має теоретичну і методичну основу, спирається на передовий педагогічний і практичний досвід. Одним з основних завдань уроку джаз-модерн танцю є розвиток танцювальної імпровізаційності, творчого мислення, пошуки рухових можливостей свого тіла, виховання індивідуальної манери виконання.

Під час педагогічної практики ми спостерігали за застосуванням засобів сучасного танцю для молодшого шкільного віку на хореографічних заняттях ансамблю «МарЛен». Педагоги колективу використовували такі засоби джаз-модерн танцю, як: музика, танцювальні комбінації, імпровізація та завдання на розвиток творчості. Коли відбувалося засвоєння тренінгових комбінацій діти передавали образи (Кота, Шрека, Принцеси, Короля тощо) та свій настрій(страх, хвилювання тощо), використовуючи простір. Елементи імпровізації простежувалися в різних частинах заняття (розігріві, танцювальних комбінаціях, крос-переміщеннях). Діти із зацікавленням та творчо відтворювали ті комбінації, які асоціювались з якимось казковим персонажем або з діями близькими їх життєвому досвіду. Наприклад, пересування як Зайчик, Гігант, Ліліпут, Людина-павук тощо, переміщення ковзаючим рухом, імітуючи їзду на роликах, перекати на підлозі, наче камінці котяться з гори тощо.

Під час проведення занять педагогами колективу застосовувалися творчі завдання. Наприклад, завдання на парну імпровізацію: «Віслюк просить вибачення у Шрека», «Пінгвін чіпляється із запитанням до мавпи», «Посварилися» тощо; завдання колективної імпровізації на передачу «Дощу», «Снігу», «Жари», «Святкового параду», «Свята Нового року», «Улюбленої іграшки» та інші.

Висновок. Застосування засобів сучасного танцю надає змогу активно розвивати творчість молодших школярів, а саме: покращує виразність рухів, сприяє розумінню образної мови хореографічного мистецтва та розвитку емоційної чутливості, артистичності та музичності.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Горшкова Е. В. От жеста к танцу. Методика и конспекты занятий по развитию у детей 5-7 лет творчества в танце / Е. Горшкова. – М. : Гном и Д, 2002. – 120 с.

  2. Цапок В. А. Творчество. Философский аспект проблемы. / В. А. Цапок. – Кишинев, 1989 – 152 с.


Кирилюк Катерина,

1 курс Інституту психолого-

педагогічної освіти і мистецтв

Наук. керівник: О.В. Матвєєва,

к.пед.н., доцент

Формування музичної культури ШКОЛЯРІВ

як невід’ємної частини ЇХ духовної культури

Актуальність. Державна національна програма «Освіта: Україна ХХІ століття» визначає формування особистісних рис громадянина України, що включає в себе національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту як головну мету виховання молоді на сучасному етапі Головним завданням сучасного освітнього процесу є розвиток особистості учня, становлення системи цінностей: особистісних, загальнолюдських, професійних тощо. Серед предметів, що вивчаються в загальноосвітній школі, чи не найвищий виховний та розвивальний потенціал має мистецтво з притаманним йому впливом на свідомість і підсвідомість особистості, на інтелектуальну та емоційну сфери, моральне і фізичне здоров’я людини. Метою музичної освіти є формування основ музичної культури учнів як важливої і невід’ємної частини їхньої духовної культури, комплексу ключових, міжпредметних і предметних компетентностей у процесі сприймання й інтерпретації кращих зразків української та світової музичної культури, а також формування естетичного досвіду та емоційно-ціннісного ставлення до мистецтва.

Питання формування духовності школярів було актуальним в усі часи, але особливо на початку ХХІ століття, коли в повсякденному житті діти оточені проявами зла й жорстокості. Cистема уроків музичного мистецтва, яка засобами народної та класичної музики розвиває естетичні смаки та моральну культуру може цьому протистояти.



Ступінь досліджуваності проблеми. Розробці теорії духовного розвитку особистості Формування духовності присвятили свої праці Л. Виготський, Е. Еріксон, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, Е. Фром, К. Юнг та ін.; концепції виховання духовності молодшого покоління на основі національних традицій і релігійних цінностей Г. Ващенк, О. Вишневський, Т. Власова, Н. Іриней, І. Огієнко; ідеї про залежність духовного розвитку особистості від активного освоєння культурних цінностей С. Гессен, Д. Кабалевський, М. Каган, Б. Немедський, Г. Шевченко та ін; теорії гуманізації виховного процесу Г. Балл, І. Бех, Є. Бондаревська, С. Гончаренко, Ю. Мальований, О. Сухомлинський, В. Франкл та ін.; теоретичних положень про закономірності формування особистості педагога, його професійного становлення – Л. Конрашова, В. Сластьонін, Є. Шиянов та ін.; практичних методів духовного розвитку школярів – В. Кудрявцев, О. Пометун, А. Лопатін, М. Скребцов.

Метою і завданням статті є наукове обґрунтування процесу формування духовності школярів на уроках музичного мистецтва в загальноосвітній школі.



Методи дослідження. Для досягнення мети дослідження використовувались теоретичні методи (аналіз наукової психолого-педагогічної і методичної літератури в межах досліджуваної проблеми, узагальнення передового досвіду роботи визначних педагогів).

Сутність дослідження. Формування духовності дітей – це процес виховання особистості. Видатні педагоги світу Й. Песталоцці, Ф. Дістервег, Г. Сковорода, В. Сухомлинський, А. Макаренко, К. Ушинський вважали, що виховання має пронизуватися високою духовністю, людяністю, гуманістичною і творчою спрямованістю навчально-виховного процесу, доброзичливістю й чуйністю у ставленні до дитини.

Формування музичної культури учнів – основа уроку, його зміст, який може мати різне художньо-педагогічне втілення. Цілісність уроку досягається завдяки єдності всіх елементів, адже в його основі мають бути не різні види діяльності, а різні грані музики як цілісного явища. Це дає можливість привносити в урок будь-які контрасти, необхідні для підтримки уваги учнів, створення атмосфери творчої зацікавленості.

Сучасний урок музики передбачає звернення до різних видів мистецтва, насичення його художньою інформацією, що дозволяє учням збагнути, що музика, дійсно є частиною життя. Щоб зрозуміти музику, недостатньо лише слухати й аналізувати окремі музичні твори, які вчитель використовує на уроці. Доцільно допомогти дітям усвідомити, що музика надзвичайно впливає на особистість, збагачує духовно.

У програмах з музичного мистецтва багато уваги зосереджується як на народній, так і на класичній, сучасній музиці Музика розкривається перед учнями як частина життєдіяльності народу, як набутки його духовної культури. Програма орієнтує вчителя на інтеграцію мистецтв, що дає змогу розкрити складний світ людських почуттів, переживань, характерів, передати найтонші відтінки настрою людини, поглиблює художнє сприймання, посилює емоційний вплив, збагачує життєві й художні асоціації за допомогою різних видів мистецтв.



Основні висновки. Отже, формування музичної культури школярів як невід’ємної частини їх духовної культури, комплексу ключових, міжпредметних і предметних компетентностей у процесі сприймання й інтерпретації кращих зразків української та світової музичної культури, а також формування естетичного досвіду та емоційно-ціннісного ставлення до мистецтва є найважливішими завданнями вчителя музики в загальноосвітній школі

ЛІТЕРАТУРА

  1. Бех І.Д. Інваріанти особистісно орієнтованого підходу до виховання дитини / І.Д. Бех // Початкова школа. – 2001. № 2. – С. 3-7.

  2. Колесніков М.П. Проблема сутності ціннісних орієнтацій у наукових дослідженнях Вісник Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого. Зб. наук. праць. Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія. – 2010. – № 5. [ел. ресурс] [доступ до джерела]

  3. Музичне мистецтво. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. 1-4 класи. К. : «Освіта», 2012. – С. 212-244.

  4. Музичне мистецтво. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. 5-8 класи. – К. : «Ірпінь», 2005. – С. 3-59.

  5. Освіта: Україна ХХІ століття. Державна національна програма збірник нормативно-правових актів з питань загальної середньої освіти. Т.1. – К. : – 2010. – С.3-42.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   28

Схожі:

Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2007 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 18 травня 2007 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2015 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 14 травня 2015 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2013 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Природничі науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 icon4 (Педагогічні науки) Бердянськ 2005 (06) ббк 74я5
Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). – №4. – Бердянськ: бдпу, 2005. – 210...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...
Том Педагогічні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5 iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2009 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 21 травня 2009 року. –...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка